06 квітня 2023 року м. Київ
Справа № 755/586/23
Апеляційне провадження №22-ц/824/6023/2023
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача: Соколової В.В. суддів: Нежури В.А.,Поліщук Н.В. за участю секретаря Федорчук Я.С.
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва постановлену під головуванням судді Марфіної Н.В., 17 січня 2023 року в м. Києві, у справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про скасування арешту та зняття заборони відчуження об'єкту нерухомого майна,
У січні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду з вищевказаним позовом , в якому просила скасувати арешт та зняти заборону відчуження нерухомого майна з квартири АДРЕСА_1 , накладені 02 липня 2004 року Десятою Київською державною нотаріальною конторою на підставі Постанови Відділу Державної виконавчої служби Дніпровського району м. Києва серія АА№384512 від 25 червня 2004 року.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 17 січня 2023 року у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про скасування арешту та зняття заборони відчуження об'єкту нерухомого майна - відмовлено.
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що з урахуванням суб'єктивного складу сторін позовної заяви, змісту та обґрунтування позовних вимог, даний спір має вирішуватись за відповідно подано скаргою на дії/бездіяльність державного виконавця.
Не погодилась із вказаним судовим рішенням ОСОБА_1 , її представником подана апеляційна скарга, в якій зазначається про незаконність та необґрунтованість ухвали, як такої, що не ґрунтується на засадах верховенства права, та не відповідає завданню цивільного судочинства.
Представник позивача вказує на те, що у позивача та відповідача відсутні документи, матеріали та відомості, які свідчать про наявність виконавчого провадження боржником в якому є, або була позивач. Отже, за даних обставин, коли ОСОБА_1 , є власником майна, та є боржником у виконавчому провадженні щодо якого немає відомостей, які надають можливість ідентифікувати як саме виконавче провадження, так і виконавчий документ у його рамках, вона позбавлена можливості оскаржити рішення, дії або бездіяльність органу Державної виконавчої служби, в порядку передбаченому ст. ст. 447, 448 ЦПК України, ч.ч. 1,2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», а тому вважає, що єдиним можливим способом захисту її порушеного права, є звернення до суду із позовною заявою про зняття арешту з майна, на підставах встановлених ч.5 ст.59 Закону України «Про виконавче провадження» та ст. 391 ЦК України.
На підставі викладеного, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції і направити справу для продовження розгляду.
В судовому засіданні представник позивача - адвокат Книшов І.Г. підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.
Від Дніпровського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) надійшла заява про розгляд справи за відсутності представника відділу.
Заслухавши доповідь судді, пояснення осіб, які з'явились в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду в межах апеляційного оскарження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з такого.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , є власницею квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 15 квітня 1999 року. 02 липня 2004 року Десятою київської державною нотаріальною конторою накладено арешт та заборону відчуження належної позивачу квартири на підставі постанови Відділу Державної виконавчої служби Дніпровського району м. Києва серія АА №384512 від 25 червня 2004 року. Зазначену постанову винесено під час здійснення виконавчого провадження щодо стягнення з позивача ОСОБА_1 грошових коштів на користь фізичних осіб.
Позивач зазначає, що боргові зобов'язання у вищезазначеному виконавчому провадженні були погашені нею ще в 2004 році, що підтверджується відомостями з Єдиного реєстру боржників, отриманими 01 жовтня 2022 року, які свідчать про відсутність виконавчих проваджень, боржником за якими є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
З матеріалів справи також вбачається, що позивач зверталась до Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) з клопотанням про зняття арешту та заборони з нерухомого майна.
Листом від 13 жовтня 2022 року начальник Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) надав відповідь, в якій вказано на те, що перевіркою Автоматизованої системи виконавчих проваджень не вдалося ідентифікувати на підставі якого виконавчого документа накладено арешт на майно.
У січні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду позовом до Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якому просила скасувати арешт та зняти заборону відчуження нерухомого майна з квартири АДРЕСА_1 , накладені 02 липня 2004 року Десятою Київською державною нотаріальною конторою на підставі Постанови Відділу Державної виконавчої служби Дніпровського району м. Києва серія АА№384512 від 25 червня 2004 року.
Відмовляючи у відкритті провадження, суд першої інстанції виходив з того, що з урахуванням суб'єктивного складу сторін позовної заяви, змісту та обґрунтування позовних вимог, даний спір має вирішуватись за відповідно поданою скаргою на дії/бездіяльність державного виконавця.
Відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Одним із засобів юридичного захисту сторін виконавчого провадження при проведенні виконавчих дій є судовий контроль за виконанням судових рішень у цивільних справах, який передбачає, зокрема, можливість здійснення певних процесуальних дій у виконавчому провадженні лише з дозволу суду, а також обов'язок суду розглянути скарги на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби й позови, що виникають з відносин щодо примусового виконання судових рішень.
Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
Відповідно до ч 1 ст. 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
В порядку цивільного судочинства захист майнових прав здійснюється у позовному провадженні, а також у спосіб оскарження рішення, дії або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби.
Спори про право цивільне, пов'язані з належністю майна, на яке накладено арешт, відповідно до ст.19 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.
Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
У разі якщо опис та арешт майна проводився державним виконавцем або приватним виконавцем, скарга сторони виконавчого провадження розглядається в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України. Інші особи, які є власниками (володільцями) майна і які вважають, що майно, на яке накладено арешт, належить їм, а не боржникові, можуть звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту, що передбачено Законом України «Про виконавче провадження».
Отже, особа, яка є/була стороною виконавчого провадження, не може предявляти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший порядок судового захисту, а саме оскарження боржником рішення, дій чи бездіяльності державного виконавця або приватного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.
Аналогічні правові висновки містяться в постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 904/51/19, у постанові Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі №577/4541/20, у постанові Верховного Суду від 24 травня 2021 року у справі № 712/12136/18, у постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду від 24 червня 2021 року у справі № 127/11276/20.
З наведених обставин справи вбачається, що арешт було накладено на майно ОСОБА_1 , яка є боржником у виконавчому провадженні, а тому вона не може виступати позивачем у даній справі та така справа не підлягає розгляду в позовному провадженні, оскільки в цьому випадку передбачений інший порядок судового захисту, а саме оскарження боржником рішення, дій чи бездіяльності державного виконавця або приватного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обгрунтованого висновку про нявність підстав для відмови у відкритті провадження у вказній справі, оскільки в цьому випадку передбачений інший порядок судового захисту, а саме оскарження боржником рішення, дій чи бездіяльності державного виконавця або приватного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 , є власником майна, та є боржником у виконавчому провадженні щодо якого немає відомостей, які надають можливість ідентифікувати як саме виконавче провадження, так і виконавчий документ у його рамках, у зв'язку з чим вона позбавлена можливості оскаржити рішення, дії або бездіяльність органу Державної виконавчої служби, в порядку передбаченому ст. ст. 447, 448 ЦПК України, ч.ч. 1,2 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», суд апеляційної інстанції до уваги не приймає, оскільки в даному випадку передбачений конкретиний спосіб судового захисту, а саме, оскарження боржником дій державного виконавця або приватного виконавця в порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України.
Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли своє підтвердження.
Суд першої інстанції повно з'ясувавши обставини справи надав вірну правову оцінку спірним правовідносинам та дійшов вірного висновку про відмову у відкритті провадження у справі.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали суду першої інстанції.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Дніпровського районного суду м. Києва від 17 січня 2023 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя-доповідач: В.В. Соколова
Судді: В.А. Нежура
Н.В. Поліщук
Повний текст постанови складений 20 квітня 2023 року.