Справа №757/27253/22-п Суддя 1 інстанції Смик С.І.
Провадження № 33/824/1229/2023 Доповідач-суддя Матвієнко Ю.О.
Категорія: ч. 1 ст. 130 КУпАП
31 березня 2023 року суддя судової палати з розгляду цивільних справ Київського апеляційного суду Матвієнко Ю.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою захисника адвоката Фещенка Ігоря Станіславовича в інтересах ОСОБА_1 на постанову судді Печерського районного суду міста Києва від 22 грудня 2022 року про притягнення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП,
Постановою судді Печерського районного суду міста Києва від 22 грудня 2022 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян в сумі 17 000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік.
Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір в розмірі 496 грн. 20 коп.
Як встановив суд, 19.08.2022 рокуо 16 год. 15 хв. ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Skoda Kamiq», д.н.з. НОМЕР_1 , на бул. Лесі Українки, у м. Києві з ознаками наркотичного сп'яніння, а саме: порушення мови, розширені зіниці очей, що не реагують на світло, почервоніння очей. Від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння у лікаря нарколога відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст. 130 ч. 1 КУпАП.
В апеляційній скарзі адвокат Фещенко І.С. в інтересах ОСОБА_1 посилався на те, що судом першої інстанції справа була розглянута поверхнево, без повного, всебічного та об'єктивного дослідження її обставин, а висновки суду ґрунтуються на недопустимих доказах, через що постанова суду підлягає скасуванню, а провадження у справі - закриттю.
Обгрунтовуючи скаргу, адвокат посилався на те, що судом першої інстанції допущено спрощений підхід до розгляду зазначеної справи, не надано правової оцінки тим доказам, які надано поліцейським, внаслідок чого було винесено незаконне рішення. Суд не взяв до уваги, що в матеріалах справи про адміністративне правопорушення відсутні належні та допустимі докази вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
При цьому, наявний в матеріалах відеозапис, на думку скаржника, є постановочним та записаним під психологічним тиском працівників поліції.
Так, відеозапис долучений до матеріалів справи патрульною поліцією не є безперервним та складається з декількох частин. До того ж відеозапис, що змонтований з різних частин різних відеореєстраторів, змонтований не за хронологічним порядком. Тобто на початку відео міститься фрагмент, який за часом стався пізніше (пропозиція пройти огляд), а от в кінці змонтованого відеозапису міститься фрагмент відео, який стався навпаки - раніше (зупинка ТЗ ОСОБА_1 ).
На підставі даного відеодоказу можна дійти висновку, що працівників патрульної поліції не влаштувала відповідь ОСОБА_1 щодо згоди на проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння у лікаря нарколога, а тому протягом трьох хвилин відсутності відеозапису працівник патрульної поліції шляхом провокацій та підмін понять змусив ОСОБА_1 відмовитись від огляду на стан сп'яніння та шляхом неправильного роз'яснення законодавства наштовхнув ОСОБА_1 на думку поїхати самому до лікаря нарколога та пройти огляд на стан наркотичного сп'яніння самостійно. Саме цим пояснюється відповідь ОСОБА_1 "я відмовляюсь, я сам поїду", хоча перед цим він давав чітку згоду працівникам поліції на проходження огляду. Неправильне роз'яснення законодавства та незаконні рекомендації працівника патрульної поліції пройти огляд на стан наркотичного сп'яніння самостійно, спровокували ОСОБА_1 на відмову від огляду у лікаря нарколога після зупинки авто в присутності працівників патрульної поліції.
З відеозапису вбачається, як ОСОБА_1 декілька разів погоджувався на проходження огляду на стан сп'яніння, однак працівник поліції продовжував запитувати та таємно (тобто без фіксації на нагрудну камеру працівника поліції)
підмовляв ОСОБА_1 на проходження огляду самостійно у лікаря нарколога до тих
пір, поки останній не відмовився від проходження огляду, що вказує на тиск з боку
працівників поліції на особу та складання безпідставного протоколу про
адміністративне правопорушення.
З огляду на конкретні обставини зазначеної справи, є очевидним, що без
зазначених протиправних дій працівників патрульної поліції, правопорушення не було
б вчинено, тобто мала місце провокація, тиск з боку поліцейських, підміна понять,
введення в оману, викривлення фактів дійсності та схиляння ОСОБА_1 до відмови від
проходження огляду.
Працівники поліції, які прибули на місце зупинки ОСОБА_1 (патрульний екіпаж
на транспортному засобі Toyota), фактично почали відмовляти його від проходження
такого огляду, аргументуючи це тим, що ОСОБА_1 матиме певні проблеми після
проходження огляду у лікаря.
Крім цього, сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування "поза розумним сумнівом" (рішення від 18 січня 1978 року у справі "Ірландія проти Сполученого Королівства" (Ireland v. theUnitedKingdom), п. 161, Series А заява N25), оскільки наявні у ньому дані не випливають зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту (рішення Європейського суду з прав люди)їй, справа "Коробов проти України" N 39598/03 від 2/.07.2011 року).
На думку скаржника, працівники поліції вчинили дії, направлені на спонукання ОСОБА_1 до відмови від проведення огляду, тобто, до вчинення правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП. Зокрема, поліцейський почав радити ОСОБА_1 відмовитися від проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння, зазначаючи про негативні наслідки у разі підтвердження перебування ОСОБА_1 у стані наркотичного сп'яніння, а саме, постановки його на облік у разі виявлення в його аналізах наркотичних речовин. Як наслідок, ОСОБА_1 вказав, що в такому разі він відмовляється від проведення огляду в лікарні.
Враховуючи наведене, захисник ОСОБА_1 вважає, що відбулась провокація з боку працівників поліції стосовно вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Вищенаведені обставини, на думку захисника, є підставою до скасування постанови Печерського районного суду м. Києва від 22 грудня 2022 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, із закриттям провадження у справі у зв'язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.
В судовому засіданні ОСОБА_1 та його захисник адвокат Фещенко І.С. апеляційну скаргу підтримали та просили про її задоволення з викладених у ній підстав.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення ОСОБА_1 та його захисника адвоката Фещенка І.С., які підтримали апеляційну скаргу, перевіривши доводи скарги, суд приходить до висновку, що апеляційна скарга захисника підлягає задоволенню, а постанова суду - скасуванню із закриттям провадження у справі з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно положень ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно ст. 252 КУпАП оцінка доказів здійснюється органом (посадовою особою) за своїм внутрішнім переконанням, яке повинно ґрунтуватися на всебічному, повному та об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Згідно ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Дослідивши під час апеляційного розгляду докази у справі про адміністративне правопорушення, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що суддя місцевого суду у порушення положень ст.ст. 245, 280 КУпАП не з'ясував повно, всебічно і об'єктивно обставини справи, внаслідок чого дійшов необґрунтованого висновку щодо наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Обґрунтовуючи свої висновки, суд першої інстанції послався на те, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, повністю підтверджується фактичними даними, які містяться у протоколі про адміністративне правопорушення серії ААД № 153517 від 19.08.2022 року, даними відеозапису із нагрудної камери поліцейського 47772, 472543, 470642, що міститься на DVD-R диску, які долучені до матеріалів справи.
Однак з такими висновками суду погодитись не можна, виходячи з наступного.
За ч.1 ст. 2 КУпАП законодавство України про адміністративні правопорушення складається з цього Кодексу та інших законів України.
Згідно ст. 251 КУпАП на співробітників поліції, як на осіб, що в силу ст. 255 КУпАП уповноважені на складання протоколів про адміністративні правопорушення, в тому числі й за ст. 130 КУпАП, покладено імперативний обов'язок щодо збирання доказів, які в силу системного аналізу вимог ст.ст. 251 та 256 КУпАП мають бути додані до протоколу та/або посилання на які повинні міститися в самому протоколі.
Відповідно до ст. 62 Конституції України, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. В Україні діє принцип презумпції невинуватості. Само по собі складення протоколу про адміністративне правопорушення, за відсутності інших даних на підтвердження наявності складу адміністративного правопорушення, не є підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Згідно ч.2 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Апеляційний суд застосовує загальноприйнятий європейський стандарт доказування «поза розумним сумнівом», сформульований у рішеннях ЄСПЛ, зокрема від 14 лютого 2008 року у справах «Кобець проти України» (п.43) та «Авшар проти Туреччини» (п. 282), «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року, «Барбера, Мессеге і Ябардо про Іспанії» від 6 грудня 1998 року; доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.
З матеріалів справи вбачається, що винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП не доводиться сукупністю ознак та неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, які б дали можливість констатувати, що його винуватість доведено поза розумним сумнівом, що, зокрема, вбачається з наступного.
Відповідно до диспозиції ч. 1 ст. 130 КУпАП, встановлена адміністративна відповідальність не тільки за керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або за передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння, а й за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
За змістом п. 2.5 Правил дорожнього руху водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Згідно з положеннями частин 2 - 6 ст. 266 КУпАП огляд водія (судноводія) на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов'язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.
У разі незгоди водія (судноводія) на проведення огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують його увагу та швидкість реакції, поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів або в разі незгоди з його результатами огляд проводиться в закладах охорони здоров'я.
Разом із цим, згідно з пунктом 12 розділу ІІ Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, у разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними в пункті 4 розділу I цієї Інструкції, поліцейський направляє таку особу до найближчого закладу охорони здоров'я.
В рішенні по справі «О' Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29 червня 2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати (далі Суд) постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі.
ОСОБА_1 , реалізувавшисвоє право володіти та керувати автомобілем, тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов'язки у правовому полі згідно встановлених норм закону держави Україна.
У відповідності до вимог частини першої ст. 254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.
Згідно ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачена адміністративна відповідальність.
Склад адміністративного правопорушення - це встановлена адміністративним законодавством сукупність об'єктивних і суб'єктивних ознак, за наявності яких діяння вважається адміністративним правопорушенням. Цими ознаками є об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт та суб'єктивна сторона і відсутність хоча б однієї з цих ознак означає відсутність складу адміністративного правопорушення в цілому.
Відповідно до ч. 1 ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
Зі змісту зазначених норм закону вбачається, що особа уповноважена на складання протоколу про адміністративне правопорушення, встановивши наявність усіх складових складу адміністративного правопорушення, зобов'язана скласти протокол, в якому в обов'язковому порядку має бути зазначені суть адміністративного правопорушення, тобто, дії особи, які відповідають диспозиції статті 130 КУпАП та утворюють об'єктивну сторону складу зазначеного правопорушення.
Оскільки у відповідності до приписів ст. 254 КУпАП складання протоколу про адміністративне правопорушення передбачено виключно у випадку його вчинення, уповноважена посадова особа на момент складання протоколу повинна мати в своєму розпорядженні належні та допустимі докази, визначені ст. 251 КУпАП, які беззаперечно доводять вину особи у вчиненні правопорушення.
Так, відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД № 153517 від 19.08.2022 року, 19.08.2022 рокуо 16 год. 15 хв. ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Skoda Kamiq», д.н.з. НОМЕР_1 , на бул. Лесі Українки у м. Києві з ознаками наркотичного сп'яніння, а саме: порушення мови, розширені зіниці очей, що не реагують на світло, почервоніння очей.Від проходження огляду на стан наркотичногосп'яніння у лікаря нарколога відмовився, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України та вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст. 130 ч. 1 КУпАП (а.с.1).
Разом з тим, в матеріалах справи міститься відеозапис, який змонтовано із відеозаписів нагрудних відеокамер двох працівників патрульної поліції з різних екіпажів, з порушенням хронологічного порядку.
Із вказаного відеозапису, долученого до матеріалів справи, вбачається, що працівники поліції зупинили ОСОБА_1 через порушення ним правил дорожнього руху при здійсненні маневру повороту. В подальшому, поліцейськими був проведений попередній огляд ОСОБА_1 на стан наркотичного сп'яніння та запропоновано пройти огляд у лікаря-нарколога у медичному закладі з метою встановлення наявності чи відсутності у нього стану наркотичного сп'яніння, на що ОСОБА_1 неодноразово зазначає, що згоден (16 год. 19 хв., 16 год. 24 хв.).
У зв'язку з службовими обставинами, після прибуття другого екіпажу поліції, поліцейські з першого екіпажу передали їм ОСОБА_1 для доставки у медичний заклад на огляд до нарколога. При цьому, поліцейський, який зупинив ОСОБА_1 , зазначив прибувшим поліцейським, що водій згоден на проходження огляду в медичному закладі та вказав, що водій курив канабіс чотири дні тому (16 год. 23 хв).
Після цього, працівник поліції з другого екіпажу, запитавши у водія де документи на машину, зняв нагрудну камеру та поклав у поліцейський автомобіль, внаслідок чого на відеозаписі не відображений хід подій впродовж подальших трьох хвилин (16 год. 23 хв. - 16 год. 26 хв.).
Запис після вищенаведених зафіксованих обставин продовжено о 16 год. 26 хв., де на пропозицію поліцейського пройти огляд у лікаря-нарколога ОСОБА_1 відповідає, що відмовляється та сам поїде, після чого поліцейський складає протокол.
Апеляційний суд зауважує, що відповідно до положень п.2.5 Правил дорожнього руху водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Отже, законодавством не тільки не передбачено права водія відмовитися від проходження огляду на стан сп'яніння, а й встановлено обов'язок водія пройти такий огляд на вимогу працівника поліції.
Відповідно до ст. 9 Конституції України Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Україна, давши згоду на обов'язковість міжнародного договору, зобов'язується діяти таким чином, щоб не позбавити його мети та не зробити його неможливим для виконання. Тому і ратифікована Конвенція і практика ЄСПЛ відповідно до Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» для України є джерелами права і обов'язковими до застосування.
Відповідно до практики ЄСПЛ, справи про адміністративні правопорушення є кримінальним для цілей застосування Конвенції (див. рішення у справах «Езтюрк проти Німеччини» (Ozturk v. Germany), від 21 лютого 1984 року, пп. 52-54, Series A № 73; «Лауко проти Словаччини» (Lauko v. Slovakia), 2 вересня 1998 року, пп. 56-59, ReportsofJudgmentsandDecisions 1998-VI;
У рішенні по справі «Нечипорук і Йонкало проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що докази, отримані в кримінальному провадженні з порушенням встановленого порядку, призводять до його несправедливості в цілому, незалежно від доказової сили таких доказів і від того, чи мало їх використання вирішальне значення для засудження обвинуваченого судом.
ЄСПЛ під провокацією (поліцейською) розуміє випадки, коли задіяні посадові особи, які є або співробітниками органів безпеки, або особами, що діють за їх дорученням, не обмежують свої дії лише розслідуванням кримінальної справи по суті неявним способом, а впливають на суб'єкт з метою спровокувати його на скоєння злочину, який в іншому випадку не було би скоєно, задля того щоб зробити можливим виявлення злочину, тобто, отримати докази та порушити кримінальну справу (рішення ЄСПЛ у справі «Раманаускас проти Литви» від 5 лютого 2008 року).
Вищевикладене рішення Європейського Суду з прав людини свідчить про недопустимість підбурювання з боку поліції з метою подальшого викриття порушника та порушення ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
При цьому, докази, здобуті внаслідок підбурювання особи до вчинення правопорушення, відповідно до зазначеної практики ЄСПЛ, визнаються недопустимими.
Даючи оцінку наявним у справі доказам у їх сукупності, апеляційний суд вважає, що дії працівника патрульної поліції, які виразились, зокрема, у тому, що він повторно, навіть після отриманої згоди, перепитував ОСОБА_1 про те, чи він буде їхати до лікаря-нарколога на огляд, по суті вчинені виключно з метою спонукання ОСОБА_1 до висловлення відмови від проходження огляду та вчинення таким чином адміністративного правопорушення.
При цьому, апеляційний суд зауважує, що матеріали відеозапису свідчать про те, що працівники поліції фактично підбурили ОСОБА_1 зазначити про відмову від проходження огляду, попередньо поспілкувавшись з водієм без здійснення відео-фіксації розмови нагрудною камерою, після чого останній кардинально змінив свою думку та відмовився їхати до медичного закладу із поліцейськими. При цьому, висловив намір їхати до нарколога самостійно.
Разом з тим, бажання водія самостійно проходити огляд у лікаря нарколога свідчить про неналежне роз'яснення поліцейським ОСОБА_1 передбаченого законом порядку проходження огляду на стан наркотичного сп'яніння та наслідків відмови від проходження огляду, який відповідно до визначеного порядку має бути проведений за направленням працівника поліції та в його присутності.
З огляду на конкретні обставини зазначеної справи, є очевидним, що без зазначених дій працівника патрульної поліції, правопорушення не було б вчинено, тобто мало місце схиляння (підбурювання) ОСОБА_1 до відмови від проходження огляду. Докази, здобуті внаслідок підбурювання особи до вчинення правопорушення, визнаються недопустимими, відтак наявні у справі докази (протокол серії ААД № 153517 від 19.08.2022 року та відеозапис з бодікамер поліцейських є недопустимими доказами, отже не підтверджують вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Обов'язкова відповідність судового процесу у справах про притягнення особи до адміністративної відповідальності за ч.1 ст. 130 КУпАП таким засадам, як верховенство права, законність, презумпція невинуватості та забезпечення доведеності вини, забезпечення права на захист, безпосередність дослідження доказів, а також змагальність сторін та свобода в поданні ними суду своїх доказів безумовно має враховуватись як особами, яких звинувачують у скоєнні адміністративного правопорушення, та їх захисниками, так і судом, що здійснює розгляд відповідних справ. Таким чином, особа може бути піддана заходувпливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням не інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, що кореспондується із ст. 245 КУпАП, за якою завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення, зокрема, є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності з законом.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин: відсутність події і складу адміністративного правопорушення.
Згідно ч. 8 ст. 294 КУпАП за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін; 2) скасувати постанову та закрити провадження у справі; 3) скасувати постанову та прийняти нову постанову; 4) змінити постанову.
Зважаючи на те, що в матеріалах справи відсутні допустимі докази вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, постанова судді суду першої інстанції про притягнення його до адміністративної відповідальності є незаконною та підлягає скасуванню із закриттям провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.
На підставі викладеного, керуючись п. 1 ч. 1 ст. 247, ст. 294 КУпАП, суддя
Апеляційну скаргу захисника адвоката Фещенка Ігоря Станіславовича в інтересах ОСОБА_1 - задовольнити.
Постанову судді Печерського районного суду міста Києва від 22 грудня 2022 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП із накладенням адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян в сумі 17 000 (сімнадцять тисяч) грн. 00 коп. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік - скасувати, провадження у справі закрити.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.
Суддя
Київського апеляційного суду Ю.О.Матвієнко