19 квітня 2023 року
м. Рівне
Справа № 568/1073/22
Провадження № 22-ц/4815/455/23
Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Ковальчук Н. М.,
суддів: Майданіка В. В., Вейтас І. В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
відповідач - ОСОБА_3
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Басюр Лесі Миколаївни на рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 26 січня 2023 року у складі судді Троцюк В. О., постановлене в м. Радивилів Рівненської області о 13 годині 56 хвилин, повний текст рішення складено 31 січня 2023 року,
ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Мазур Василь Васильович, звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики. Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що 19 травня 2021 року ОСОБА_2 та ОСОБА_3 отримали від нього в позику грошові кошти в розмірі 10 000 доларів США строком на шість місяців, про що була складена розписка. В зв'язку з невиконанням відповідачами своїх боргових зобов'язань, просить стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 19.05.2021 року в розмірі 10 000 доларів США, 3% річних в розмірі 249,86 доларів США та судові витрати, пов'язані зі сплатою судового збору та витрати на правову допомогу.
Рішенням Радивилівського районного суду Рівненської області від 26 січня 2023 року вказаний позов задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в розмірі 5000 доларів США, 3% річних у розмірі 124 долари 93 центів США, а всього 5124 доларів 93 центи США. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики в розмірі 5000 доларів США, 3% річних у розмірі 124 долари 93 центів США, а всього 5124 доларів 93 центи США. Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1879 гривень 02 копійок з кожного.
Рішення суду першої інстанції вмотивоване положеннями ст. 1049 ЦК України, яка встановлює, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми та обґрунтоване тим, що розписка, яка є підставою позову, є належним, достатнім та достовірним доказом наявності між сторонами боргових зобов'язань на суму 10 000 доларів США, факту передачі цих коштів від позичальника боржникам, зобов'язання позичальників повернути боргу в обумовлений строк.
Вважаючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення боргу з ОСОБА_2 незаконним, необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права, за невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, представник ОСОБА_2 - адвокат Басюр Леся Миколаївна оскаржила його в апеляційному порядку. В поданій апеляційній скарзі вказує, що звернення позивача до суду з позовом про стягнення боргу за договором позики є необгрутованим, оскільки нею не надано підтверджень того, що правовідносини, які виникли між позивачем та відповідачами випливають із договору позики. Наполягає, що розписка по своїй суті не є договором позики, а може слугувати лише підтвердженням такого договору. Звертає увагу, що до позовної заяви не долучено договору позики, укладеного між позивачем та відповідачами. Зазначає, що надана позивачем розписка не містить відомостей, що її довірителька ОСОБА_2 отримала кошти та яка конкретно сума боргу має бути повернута, а містить лише зобов'язання про повернення коштів. Вказує, що розписка є суперечливою за формою складення та не підтверджує укладення між сторонами договору позики, оскільки не підтверджує факт отримання відповідачем у борг певної суми коштів; складена без зазначення місця її написання, не вказано конкретної суми боргу, яку має повернути ОСОБА_2 , відсутні підтвердження про передачу конкретної суми коштів відповідачу ОСОБА_2 .. З наведених міркувань просить скасувати рішення суду першої інстанції частині стягнення боргу з її довірительки ОСОБА_2 та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
У поданому на апеляційну скаргу відзиві представник ОСОБА_1 - адвокат Мазур Василь Васильович вважає рішення суду першої інстанції законним та обґрунтованим, просить залишити його без зміни, а апеляційну скаргу відхилити.
Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що 09 травня 2021 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та ОСОБА_3 укладений письмовий договір позики, відповідно до якого останні отримали від позивача гроші в сумі 10000 доларів США строком на шість місяців, які зобов'язувалися повернути при попередження за місяць наперед (а.с.8).
Спірні відносини між сторонами виникли у зв'язку з невиконанням відповідачами своїх зобов'язань із повернення коштів, у зв'язку з чим позивач і звернувся до суду з цим позовом.
У позовній заяві позивач визначив заборгованість відповідачів за договором позики за період з 16.05.2021 року (з наступного дня, передбаченого у договорі для його виконання) по 08 серпня 2022 року (день звернення до суду) у сумі 10 000 доларів США, три проценти річних в розмірі 249,86 доларів США.
Згідно ст.1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частина 2 ст. 1047 ЦК України передбачає, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16-ц (провадження № 14-360цс19) зазначено, що: «за своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки».
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що: «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки».
Законодавством, чинним на момент виникнення спірних правовідносин сторін та розгляду справи, не передбачено заборони на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику. Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству. Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення ч.1 ст.1046 ЦК України, а також ч.1 ст.1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Такі правові позиції викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року по справі №761/12665/14-ц, від 16 січня 2019 року по справах №373/2054/16-ц, №464/3790/16-ц, від 23 жовтня 2019 року по справі №723/304/16-ц.
Заперечуючи належність підтвердження існування боргових зобов'язань своєї довірительки ОСОБА_2 розпискою, адвокат Басюр Леся Миколаївна в апеляційній скарзі доводить про те, що розписка може слугувати лише підтвердженням договору позики, але не є ним.
Вищезгадана судова практика спростовує ці покликання апеляційної скарги. Письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених обставин робити відповідні правові висновки. Крім того, за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором ч. 1 ст. 1049 ЦК України. Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником в борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Як вбачається із розписки від 19 травня 2021 року, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 отримали від ОСОБА_1 кошти в сумі 10 000 доларів США, на строк шість місяців, які зобов'язалися повернути за умови попередження за місяць заздалегідь.
Матеріали справи містять лист-повідомлення від 28 липня 2022 року за підписом ОСОБА_1 , адресований ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , в якому позивач попросив у строку до 30 серпня 2022 року повернути йому позичені кошти у розмірі 27 268 доларів США (а.с.10).
Отже, зі змісту боргової розписки вбачається наявність між сторонами боргових зобов'язань у вигляді договору позики, встановлений факт передачі відповідної суми коштів від позикодавця до позичальників, а також зазначено про зобов'язання позичальників повернути борг у визначений строк, вказана сума боргу.
Статтею 545 ЦК України визначено, що прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора. Отже, наявність оригіналу боргової розписки у позивача (кредитора), свідчить про те, що боргове зобов'язання не виконане.
Зазначений висновок узгоджується із висновками, викладеними Верховним Судом у постанові від 31 жовтня 2018 року № 707/2606/16-ц.
Аналізуючи встановлені обставини справи в сукупності та взаємозв'язку із нормами закону, що їх регулюють, а також судовою практикою, апеляційний суд доходить висновку про те, що факт укладення між сторонами саме договору позики, форма та зміст якого, а також іноземна валюта, у якій надано грошові кошти в позику, відповідають положенням цивільного законодавства, зокрема ст.1047 ЦК України.
У зв'язку з невиконанням відповідачів своїх зобов'язань за цим договором з повернення позичених коштів, є підставою для стягнення їх у судовому порядку в рівних частинах - по 5 000 доларів США з кожного відповідача.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до Постанови Великої палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Наданий позивачем розрахунок 3% річних від суми позики та весь час прострочення виконання зобов'язання суд приймає як достовірний, і відповідачами та апелянтом він не спростований, і складає 249,86 доларів США, котрі підлягають стягненню на користь позивача з обох відповідачів у рівних частинах.
Вищенаведені обставини справи у їх взаємозв'язку із нормами закону, якими ті врегульовані, дозволяють суду зробити висновок про обґрунтованість позовних вимог та законність їх задоволення місцевим судом.
Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з'ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов'язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційної скарги апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.
Таким чином, апеляційний суд приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв'язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Басюр Лесі Миколаївни залишити без задоволення.
Рішення Радивилівського районного суду Рівненської області від 26 січня 2023 року залишити без зміни.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 21 квітня 2023 року.
Головуючий Ковальчук Н. М.
Судді: Майданік В. В.
Вейтас І. В.