Справа № 554/8632/18 Номер провадження 22-ц/814/142/23Головуючий у 1-й інстанції Савченко Л. І. Доповідач ап. інст. Пікуль В. П.
11 квітня 2023 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Пікуля В.П.,
суддів Одринської Т.В., Панченка О.О.,
при секретарі Філоненко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою акціонерного товариства «Укргазвидобування» в особі філії бурове управління «Укрбургаз» на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 02 липня 2020 року (повний текст рішення складено 10 липня 2020 року) у справі за позовом акціонерного товариства «Укргазвидобування» в особі філії бурове управління «Укрбургаз» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Носова Жанна Борисівна, Департамент з питань реєстрації про визнання договору купівлі-продажу недійсним, скасування запису про державну реєстрацію права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння.
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2018 року акціонерне товариство (далі - АТ) «Укргазвидобування» в особі філії бурове управління «Укрбургаз» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Носова Ж.Б., Департамент з питань реєстрації про визнання договору купівлі-продажу недійсним, скасування записів про державну реєстрацію права власності, витребування майна з чужого незаконного володіння.
Позовна заява мотивована тим, що на підставі ордеру від 01 лютого 1999 року № 61, виданого Полтавським відділенням бурових робіт бурового управління «Укрбургаз», ОСОБА_1 була вселена у кімнату гуртожитку № НОМЕР_1 , загальною площею 31,1 кв.м. (у тому числі житловою - 17,8 кв.м.) у будинку для малосімейних (гуртожитку) по АДРЕСА_1 .
Рішенням виконавчого комітету Полтавської міської ради від 17 листопада 2006 року № 336 вказаному будинку (гуртожитку) надано статус жилого будинку із залишенням його на балансі Полтавського ВБР БУ «Укрбургаз».
На звернення ОСОБА_1 , щодо надання дозволу на оформлення права власності на квартиру позивачем листом від 02 червня 2015 року її було повідомлено про заборону відчуження основних фондів підприємства, до яких належить квартира, в якій вона зареєстрована. Листом від 24 травня 2017 року управління майном комунальної власності міста виконавчого комітету Полтавської міської ради на звернення ОСОБА_1 щодо приватизації відповідної квартири повідомило, що інформація про передачу зазначеного будинку на баланс комунального підприємства «ЖЕО-2» Полтавської міської ради в управлінні відсутня.
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 26 червня 2017 року в справі № 554/583/16-ц за ОСОБА_1 було визнано право власності на спірну квартиру.
Проте, рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 19 вересня 2017 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання права власності на квартиру.
Після цього ОСОБА_1 08 серпня 2018 року уклала договір купівлі-продажу зазначеної квартири із ОСОБА_2 .
Із витягу із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно видно, що спірна квартира на підставі договору купівлі-продажу від 08 серпня 2018 року належить ОСОБА_2 .
Позивач вважає, що оскільки квартира була придбана відповідачем ОСОБА_2 у особи, яка не мала права її відчужувати, то спірна квартира продана ОСОБА_1 незаконно.
Враховуючи наведене, позивач просив суд:
скасувати запис про державну реєстрацію за ОСОБА_1 права власності на квартиру АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1314154354101, номер запису про право власності 21638850 від 26 липня 2017 року;
визнати недійсним договір купівлі-продажу спірної квартири від 08 серпня 2018 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Носовою Ж.Б. за реєстраційним № 1339;
скасувати запис про державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на квартиру АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1314154354101, номер запису про право власності 27400049 від 08 серпня 2018 року;
витребувати з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь АТ «Укргазвидобування» в особі філії бурове управління «Укрбургаз» відповідну квартиру.
Короткий зміст судових рішень по справі
Рішення суду першої інстанції
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 02 липня 2020 року відмовлено у задоволенні позовних вимог АТ «Укргазвидобування» в особі філії бурове управління «Укрбургаз».
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про скасування запису про державну реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що скасування державної реєстрації судом допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, а відповідних позовних вимог позивачем не заявлено. Враховуючи, що позивачем не було пред'явлено позовної вимоги до ОСОБА_1 про припинення права власності за нею на спірну квартиру, вимога позивача про скасування запису про державну реєстрацію права власності на відповідну квартиру не може бути задоволена.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 08 серпня 2018 року, суд першої інстанції виходив із того, що оскільки запис про державну реєстрацію права власності не був скасований на день укладення спірного правочину, а тому ОСОБА_1 не була позбавлена права власності за фактом скасування судового рішення, яким за нею було визнано право власності. Тобто, оскільки право власності за ОСОБА_1 на спірну квартиру не було припинено станом на день укладення відповідного правочину, підстави вважати його недійсним відсутні.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог про скасування запису про державну реєстрацію за ОСОБА_2 права власності на спірну квартиру суд першої інстанції виходив із того, що остання законно набула у власність це майно, тому відсутні підстави скасування відповідного запису.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимоги про витребування з незаконного володіння ОСОБА_2 на користь позивача відповідної квартири суд першої інстанції вказав, що державну реєстрацію права власності на квартиру за відповідачем (власником) ОСОБА_2 не скасовано, а також відсутні докази, що АТ «Укргазвидобування» в особі філії бурове управління «Укрбургаз» є власником спірного майна або стороною оспорюваного договору купівлі-продажу.
Постанова Полтавського апеляційного суду
Постановою Полтавського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року апеляційну скаргу представника АТ «Укргазвидобування» в особі філії бурове управління «Укрбургаз» - Горошко Т.М. залишено без задоволення, а рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 02 липня 2020 року - без змін.
Постанова Верховного Суду
Постановою Верховного Суду від 23 лютого 2022 року касаційну скаргу АТ «Укргазвидобування» задоволено частково.
Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 02 липня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року в мотивувальних частинах щодо наведених правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог АТ «Укргазвидобування» в особі філії бурове управління «Укрбургаз» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Носова Ж.Б., Департамент з питань реєстрації, про скасування записів про державну реєстрацію права власності, визнання договору купівлі-продажу недійсним, змінено, викладено їх мотивувальні частини в редакції постанови Верховного Суду.
Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 02 липня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року в резолютивних частинах щодо відмови в задоволенні вказаних позовних вимог по суті залишено без змін.
Постанова Полтавського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року в частині вирішення позовних вимог АТ «Укргазвидобування» в особі філії бурове управління «Укрбургаз» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Носова Ж.Б., Департамент з питань реєстрації, про витребування майна із чужого незаконного володіння скасована, а справу у цій частині направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
При перевірці судових рішень в частині вирішення позовних вимог про скасування записів про реєстрацію права власності за відповідачами та визнання недійсним договору купівлі-продажу Верховний Суд виходив із таких правових позицій.
Так, Верховний Суд вказав, що застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18, від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18.
Велика Палата Верховного Суду у справі № 359/3373/16-ц у постанові від 23 листопада 2021 року вказувала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам). Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна саме по собі є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою.
Власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюга договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Такі висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17, від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18.
У постанові від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 01 жовтня 2019 року у справі № 910/3907/18, від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц.
За загальним правилом, якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387, 388 ЦК України, є неефективними. При цьому, як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Такий висновок сформульований, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року в справі № 466/8649/16-ц зазначено, що відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду якщо позивач вважає, що його право порушене тим, що право власності зареєстроване за відповідачем, то належним способом захисту є віндикаційний позов, оскільки його задоволення, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Натомість вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідними для ефективного відновлення його права (пункт 100 постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц).
Задоволення віндикаційного позову є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Водночас такий запис вноситься виключно в разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц.
Отже, ефективність віндикаційного позову забезпечується саме наявністю державної реєстрації права власності за відповідачем, оскільки за відсутності такої реєстрації судове рішення про задоволення віндикаційного позову не є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем. Тому позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності відповідача суперечить позовній вимозі про витребування нерухомого майна. Виходячи з цього в задоволенні позовних вимог про скасування державної реєстрації права власності слід відмовити.
Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» право власності підлягає державній реєстрації. Задоволення позовної вимоги про скасування державної реєстрації права власності суперечить зазначеній імперативній вимозі закону, оскільки виконання судового рішення призведе до прогалини в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно в частині належності права власності на спірне майно. Отже, замість скасування неналежного запису про державну реєстрацію до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно має бути внесений належний запис про державну реєстрацію права власності позивача. Такий запис, як зазначено вище, вноситься на підставі судового рішення про задоволення віндикаційного позову.
Отже, як вказав Верховний Суд, заявлені позивачем, який вважає порушеним його право на спірну квартиру, позовні вимоги про скасування записів про реєстрацію права власності на спірну квартиру за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , визнання недійсним договору купівлі-продажу від 08 серпня 2018 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не відповідають належному способу захисту.
Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові.
Такий висновок сформульований у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19, від 22 червня 2021 року у справі № 200/606/18.
При цьому, Верховний Суд зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій дійшли правильних висновків про відмову в задоволенні позовних вимог АТ «Укргазвидобування» в особі філії бурове управління «Укрбургаз» про скасування записів про державну реєстрацію права власності, визнання договору купівлі-продажу недійсним, але з інших підстав.
Щодо вирішення позовних вимог про витребування квартири, Верховний суд прийшов до висновку, що суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про витребування квартири від відповідача ОСОБА_2 на користь позивача виходили із того, що державну реєстрацію права власності на квартиру за ОСОБА_2 не скасовано, а також, що АТ «Укргазвидобування» в особі філії бурове управління «Укрбургаз» не доведено, що воно є власником спірного майна або стороною оспорюваного договору купівлі-продажу.
Проте, Верховний Суд вважає, що з такими висновками не можна погодитися, враховуючи наступне.
З матеріалів справи видно, що будинок, у якому розташована спірна квартира, перебуває на балансі Полтавського відділення бурових робіт виробничого об'єднання по бурінню «Укрбургаз» з 30 червня 1982 року.
Отже, на час виникнення спору балансоутримувачем спірної квартири є позивач.
На звернення ОСОБА_1 щодо надання дозволу на оформлення права власності на квартиру АДРЕСА_3 , листом від 02 червня 2015 року останню повідомлено позивачем про заборону, визначену у частині шостій статті 7 Закону України «Про трубопровідний транспорт» відчужувати основні фонди підприємства, до яких належить квартира, в якій вона зареєстрована.
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 26 червня 2017 року в справі № 554/583/16-ц визнано за ОСОБА_1 право власності на спірну квартиру.
У справі № 554/583/16-ц рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 19 вересня 2017 року рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 26 червня 2017 року скасовано та ухвалено нове про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ «Укргазвидобування» в особі філії бурове управління «Укрбургаз», третя особа Територіальна громада м. Полтави в особі Полтавської міської ради, про визнання права власності на житло.
Даним рішенням встановлено, що будинок АДРЕСА_1 перебуває на балансі Полтавського відділення бурових робіт філії БУ «Укрбургаз» ПАТ «Укргазвидобування», відноситься до основних фондів підприємства, яке в свою чергу засноване підприємством НАК «Нафтогаз України».
Як вказав Верховний Суд, відповідно до частин шостої та восьмої статті 7 Закону України «Про трубопровідний транспорт» відчуження основних фондів, акцій та часток у статутному капіталі державних підприємств, що провадять діяльність з транспортування магістральними трубопроводами і зберігання у підземних газосховищах, а також підприємств, установ, організацій, утворених внаслідок їх реорганізації, передача їх з балансу на баланс, у концесію, оренду, лізинг, заставу, управління, до статутного фонду інших юридичних осіб, вчинення інших правочинів, що можуть призвести до відчуження основних фондів, акцій та часток у статутному капіталі цих підприємств, а також основних фондів та акцій НАК «Нафтогаз України», дочірніх та заснованих нею підприємств, забороняється, крім випадків, коли результатом таких дій є: передача основних фондів, акцій та часток у статутному капіталі таких підприємств виключно бюджетній установі, державному підприємству або акціонерному товариству, 100 відсотків акцій якого перебуває в державній власності України; створення державних підприємств або акціонерних товариств, 100 відсотків акцій та часток у статутному капіталі яких перебуває в державній власності України. Дія частини шостої цієї статті не поширюється на відчуження основних фондів державних підприємств, що провадять діяльність з транспортування магістральними трубопроводами і зберігання у підземних газосховищах, НАК «Нафтогаз України», її дочірніх та заснованих нею підприємств, що не використовуються у процесі провадження діяльності з транспортування магістральними трубопроводами і зберігання у підземних газосховищах, яке здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України.
ПАТ «Укргазвидобування» 14 квітня 2016 року зверталося до Кабінету Міністрів України з листом щодо врегулювання питання отримання погодження на відчуження майна. Однак, дозволу Кабінету Міністрів України на відчуження майна, зокрема, і приватизації квартир у будинку АДРЕСА_1 , ПАТ «Укргазвидобування» не надійшло.
Отже, враховуючи, що будинок АДРЕСА_1 знаходиться на балансі ПАТ «Укргазвидобування», передбаченого законом погодження Кабінету Міністрів України (або іншого уповноваженого органу) на відчуження даного майна підприємству не надано, апеляційним судом зроблено висновок про відсутність підстав для визнання за ОСОБА_1 права власності на спірну квартиру.
Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Однією з підстав звільнення від доказування є преюдиціальність обставин, існування або не існування якої встановлене судовим рішенням, що вступило в законну силу, у цивільній, господарській або адміністративній справі.
Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову. Отже, обставини, встановлені рішенням суду у порядку цивільного, господарського або адміністративного судочинства не доказуються при розгляді інших цивільних справ, в яких беруть участь ті ж особи, або особа, щодо якої встановлені ці обставини.
Верховний Суд наголосив, що на вищезазначене суди не звернули уваги та не надали належної оцінки, чи являється позивач особою, яка має певне речове право, зокрема, право власності, щодо спірної квартири та як наслідок, чи підлягає воно захисту, і яким чином.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року в справі № 307/2382/15-ц зазначено, що скасування рішення суду про встановлення факту виникнення у особи права власності на майно є наслідком припинення в останнього речового права, визнаного цим рішенням.
За загальним правилом, закріпленим у статті 387 ЦК України, власник має необмежене право витребувати майно із чужого незаконного володіння. Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.
Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України пов'язується з тим, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Указана норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом.
За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можуть мати місце за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі виключає можливість його витребування від добросовісного набувача.
При цьому Верховний Суд також наголосив, що вирішуючи спір про витребування майна із чужого незаконного володіння, суди повинні були встановити, чи вибуло спірне майно з володіння власників у силу обставин, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України, зокрема чи з їхньої волі вибуло це майно з їх володіння. Оскільки добросовісне набуття в розумінні статті 388 ЦК України можливе лише тоді, коли майно придбане не безпосередньо у власника, а в особи, яка не мала права відчужувати це майно, то наслідком правочину, укладеного з таким порушенням, є повернення майна із чужого володіння.
Такі правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц.
При цьому Верховний Суд вказав, що суди попередніх інстанцій, враховуючи вищезазначене, не встановили належним чином наявності/відсутності обставин для витребування спірної квартири у відповідача на користь позивача.
Одним з основоположних прав людини є право власності. Суди визначають це право у широкому розумінні, спираючись при цьому на норми національного законодавства, положення Конвенції та практику ЄСПЛ.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного прав. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.
Національним законодавством України передбачено зокрема такі гарантії дотримання «права власності». Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану (стаття 41 Конституції України).
Як зазначив Верховний Суд, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, у цій справі не встановив, чи віндикація майна, його витребування в особи, яка незаконно або свавільно порушила чуже володіння, має легітимну мету, яка полягає в забезпеченні права інших осіб мирно володіти своїм майном, чи відповідає така мета загальним інтересам суспільства.
Короткий зміст вимоги апеляційної скарги
В апеляційній скарзі АТ «Укргазвидобування» в особі філії бурове управління «Укрбургаз», яка підписана представником - адвокатом Горошко Т.М., просить скасувати рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 02 липня 2020 року у справі № 554/8632/18 повністю та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги АТ «Укргазвидобування» у повному обсязі.
Узагальнені позиції учасників справи
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
В апеляційній скарзі позивач вказує на порушення судом першої інстанції норм чинного законодавства, зокрема, застосування законодавства в частині реєстрації права власності. На думку позивача, маються всі підстави для визнання договору купівлі-продажу недійсним.
Вважає, що суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку відмовивши у задоволенні позову.
Щодо відзиву на апеляційну скаргу
У відзиві на апеляційну скаргу Департамент з питань реєстрації просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Вважає, що судом першої інстанції надана правильна оцінка обставинам справи та правильно застосовані норми матеріального права.
Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, вислухавши пояснення позивача та його представника, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, приходить до такого висновку.
Щодо меж розгляду апеляційної скарги
Як зазначалося, постановою Верховного Суду від 23 лютого 2022 року рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 02 липня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року в мотивувальних частинах щодо наведених правових підстав для відмови у задоволенні позовних вимог АТ «Укргазвидобування» в особі філії бурове управління «Укрбургаз» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Носова Ж.Б., Департамент з питань реєстрації, про скасування записів про державну реєстрацію права власності, визнання договору купівлі-продажу недійсним, змінено, викладено їх мотивувальні частини в редакції постанови Верховного Суду, а рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 02 липня 2020 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року в резолютивних частинах щодо відмови в задоволенні вказаних позовних вимог по суті залишено без змін.
Разом з тим, постанова Полтавського апеляційного суду від 06 жовтня 2020 року в частині вирішення позовних вимог АТ «Укргазвидобування» в особі філії бурове управління «Укрбургаз» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Носова Ж.Б., Департамент з питань реєстрації, про витребування майна із чужого незаконного володіння скасована, справа цій частині направлена на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Отже, суд апеляційної інстанції переглядає справу суду першої інстанції лише в частині вимог щодо витребування майна із чужого незаконного володіння.
Встановлені обставини справи
Із матеріалів справи та судових рішень, які набрали законної сили вбачається, що 30 червня 1982 року за замовленням Полтавського відділення бурових робіт виробничого об'єднання по бурінню «Укрбургаз» було побудовано дев'ятиповерховий житловий будинок для малосімейних, загальною площею 4214 кв.м., у тому числі житловою - 2451,99 кв.м., за адресою: АДРЕСА_4 .
Вказаний будинок прийнято в експлуатацію на підставі рішення виконавчого комітету Полтавської міської ради народних депутатів від 30 червня 1992 року № 352, що підтверджується актом прийняття в експлуатацію.
Згідно інвентаризаційної картки вищезазначений будинок перебуває на балансі Полтавського відділення бурових робіт виробничого об'єднання по бурінню «Укрбургаз» з 30 червня 1982 року.
Наказом Міністерства газової промислової політики від 31 березня 1988 року № 95-орг, у складі виробничого об'єднання (ВО) «Укргазпром» організовано Трест Бурових робіт «Укрбургаз», який в подальшому на підставі наказу ВО «Укргазпром» від 25 березня 1992 року № 78 був перетворений в державне підприємство «Укрбургаз».
Розпорядженням виконавчого комітету Полтавської міської ради народних депутатів від 16 серпня 1993 року № 953-р будинку АДРЕСА_4 присвоєно нову адресу: АДРЕСА_1 .
Згідно наказу Державного комітету України по нафті і газу від 19 січня 1994 року № 17, на базі ВО «Укргазпром» створене акціонерне товариство «Укргазпром».
На підставі розпорядження Представника президента України від 03 травня 1994 року зареєстровано статут, відповідно до якого на підставі корпоратизації ВО «Укргазпром» було засноване дочірнє підприємство «Укрбургаз» акціонерного товариства «Укргазпром» шляхом перетворення ДП «Укрбургаз».
Постановою Кабінету Міністрів України від 24 липня 1998 року створено дочірню компанію (ДК) «Укргазвидобування» Національної акціонерної компанії (НАК) «Нафтогаз України».
За спільним рішенням адміністрації та профспілкового комітету Полтавського відділення бурових робіт бурового управління «Укрбургаз» № 2 від 01 лютого 1992 року, ОСОБА_3 , сім'я якої складалася із трьох чоловік, видано ордер № 61 від 01 лютого 1999 року на право вселення в кімнату № 142, площею 17,8 кв.м. в гуртожитку малозабезпечених у будинку АДРЕСА_1 .
За рішенням виконкому Полтавської міської ради від 15 червня 2004 року № 147 дочірній компанії «Укргазвидобування» НАК «Нафтогаз України» видано Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою серія ЯЯ № 221654 від 30 грудня 2004 року, що посвідчує право постійного користування земельною ділянкою площею 0,3034 га, розташованою на АДРЕСА_1 для розміщення гуртожитку Полтавського відділення бурових робіт бурового управління «Укрбургаз» ДК «Укргазвидобування» НАК «Нафтогаз України».
Рішенням виконавчого комітету Полтавської міської ради «Про зміну статусу гуртожитків по АДРЕСА_1 та АДРЕСА_5 на жилі будинки» від 17 листопада 2006 року № 336 гуртожитку на АДРЕСА_1 надано статус жилого будинку із залишенням його на балансі Полтавського відділення бурових робіт бурового управління «Укрбургаз».
За розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13 червня 2012 року № 360-р «Про реорганізацію дочірніх компаній НАК «Нафтогаз України» дочірню компанію «Укргазвидобування» НАК «Нафтогаз України» реорганізовано в ПАТ «Укргазвидобування».
21 травня 2018 року змінено тип товариства з ПАТ «Укргазвидобування» на АТ «Укргазвидобування», який є правонаступником усіх майнових та немайнових прав і обов'язків БУ «Укрбургаз» ДК «Укргазвидобування» НАК «Нафтогаз України»
На звернення ОСОБА_1 щодо надання дозволу на оформлення права власності на квартиру АДРЕСА_3 листом від 02 червня 2015 року останню повідомлено позивачем про заборону, визначену у частині шостій статті 7 Закону України «Про трубопровідний транспорт» відчужувати основні фонди підприємства, до яких належить квартира, в якій вона зареєстрована.
Листом від 24 травня 2017 року управління майном комунальної власності міста виконавчого комітету Полтавської міської ради на звернення ОСОБА_1 щодо приватизації відповідної квартири повідомило, що інформація про передачу зазначеного будинку на баланс комунального підприємства «ЖЕО-2» Полтавської міської ради в управлінні відсутня.
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 26 червня 2017 року в справі № 554/583/16-ц задоволено позов ОСОБА_1 до ПАТ «Укргазвидобування» в особі філії бурове управління «Укрбургаз», третя особа: Територіальна громада м. Полтави в особі Полтавської міської ради, про визнання права власності на житло.
Визнано за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_6 .
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 31 липня 2017 року право власності на квартиру АДРЕСА_3 було зареєстровано за ОСОБА_1 26 липня 2017 року державним реєстратором Виконавчого комітету Полтавської міської ради Сітак І.М. на підставі рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 26 червня 2017 року в справі № 554/583/16-ц (номер запису про право власності 21638850).
У справі № 554/583/16-ц рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 19 вересня 2017 року рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 26 червня 2017 року скасовано, та ухвалено нове про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ «Укргазвидобування» в особі філії бурове управління «Укрбургаз», третя особа Територіальна громада м. Полтави в особі Полтавської міської ради, про визнання права власності на житло.
08 серпня 2018 року ОСОБА_1 уклала із ОСОБА_2 договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_3 , який посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Носовою Ж.Б. за реєстраційним № 1339.
Згідно із витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 08 серпня 2018 року право власності на квартиру АДРЕСА_3 було зареєстровано за ОСОБА_2 08 серпня 2018 року приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу Носовою Ж.Б., на підставі договору купівлі-продажу від 08 серпня 2018 року, реєстраційний № 1339 (номер запису про право власності 27400049).
Позиція суду апеляційної інстанції
Щодо права АТ «Укргазвидобування» на звернення із позовом про витребування майна
Відмовляючи у задоволенні позову у частині витребування майна суд першої інстанції виходив із того, що державну реєстрацію права власності на квартиру за ОСОБА_2 не скасовано, а також, що АТ «Укргазвидобування» в особі філії бурове управління «Укрбургаз» не доведено, що воно є власником спірного майна або стороною оспорюваного договору купівлі-продажу.
Проте, колегія суддів не може погодитися із таким висновком суду першої інстанції виходячи із наступного.
Як уже зазначалося, Верховний Суд звернув увагу, що з матеріалів справи видно, що будинок, у якому розташована спірна квартира, перебуває на балансі Полтавського відділення бурових робіт виробничого об'єднання по бурінню «Укрбургаз» з 30 червня 1982 року.
Отже, на час виникнення спору балансоутримувачем спірної квартири є позивач.
На звернення ОСОБА_1 щодо надання дозволу на оформлення права власності на квартиру АДРЕСА_3 , листом від 02 червня 2015 року останню повідомлено позивачем про заборону, визначену у частині шостій статті 7 Закону України «Про трубопровідний транспорт» відчужувати основні фонди підприємства, до яких належить квартира, в якій вона зареєстрована.
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 26 червня 2017 року в справі № 554/583/16-ц визнано за ОСОБА_1 право власності на спірну квартиру.
У справі № 554/583/16-ц рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 19 вересня 2017 року рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 26 червня 2017 року скасовано, та ухвалено нове про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ «Укргазвидобування» в особі філії бурове управління «Укрбургаз», третя особа Територіальна громада м. Полтави в особі Полтавської міської ради, про визнання права власності на житло.
Даним рішенням встановлено, що будинок АДРЕСА_1 перебуває на балансі Полтавського відділення бурових робіт філії БУ «Укрбургаз» ПАТ «Укргазвидобування», відноситься до основних фондів підприємства, яке в свою чергу засноване підприємством НАК «Нафтогаз України».
Як вказав Верховний Суд, відповідно до частин шостої та восьмої статті 7 Закону України «Про трубопровідний транспорт» відчуження основних фондів, акцій та часток у статутному капіталі державних підприємств, що провадять діяльність з транспортування магістральними трубопроводами і зберігання у підземних газосховищах, а також підприємств, установ, організацій, утворених внаслідок їх реорганізації, передача їх з балансу на баланс, у концесію, оренду, лізинг, заставу, управління, до статутного фонду інших юридичних осіб, вчинення інших правочинів, що можуть призвести до відчуження основних фондів, акцій та часток у статутному капіталі цих підприємств, а також основних фондів та акцій НАК «Нафтогаз України», дочірніх та заснованих нею підприємств, забороняється, крім випадків, коли результатом таких дій є: передача основних фондів, акцій та часток у статутному капіталі таких підприємств виключно бюджетній установі, державному підприємству або акціонерному товариству, 100 відсотків акцій якого перебуває в державній власності України; створення державних підприємств або акціонерних товариств, 100 відсотків акцій та часток у статутному капіталі яких перебуває в державній власності України. Дія частини шостої цієї статті не поширюється на відчуження основних фондів державних підприємств, що провадять діяльність з транспортування магістральними трубопроводами і зберігання у підземних газосховищах, НАК «Нафтогаз України», її дочірніх та заснованих нею підприємств, що не використовуються у процесі провадження діяльності з транспортування магістральними трубопроводами і зберігання у підземних газосховищах, яке здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України.
ПАТ «Укргазвидобування» 14 квітня 2016 року зверталося до Кабінету Міністрів України з листом щодо врегулювання питання отримання погодження на відчуження майна. Однак, дозволу Кабінету Міністрів України на відчуження майна, зокрема, і приватизації квартир у будинку АДРЕСА_1 , ПАТ «Укргазвидобування» не надійшло.
Отже, враховуючи, що будинок АДРЕСА_1 знаходиться на балансі ПАТ «Укргазвидобування», передбаченого законом погодження Кабінету Міністрів України (або іншого уповноваженого органу) на відчуження даного майна підприємству не надано, апеляційним судом зроблено висновок про відсутність підстав для визнання за ОСОБА_1 права власності на спірну квартиру.
Крім того, відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Однією з підстав звільнення від доказування є преюдиціальність обставин, існування або не існування якої встановлене судовим рішенням, що вступило в законну силу, у цивільній, господарській або адміністративній справі.
Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні чи вироку, і немає необхідності встановлювати їх знову. Отже, обставини, встановлені рішенням суду у порядку цивільного, господарського або адміністративного судочинства не доказуються при розгляді інших цивільних справ, в яких беруть участь ті ж особи, або особа, щодо якої встановлені ці обставини.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року в справі № 307/2382/15-ц зазначено, що скасування рішення суду про встановлення факту виникнення у особи права власності на майно є наслідком припинення в останнього речового права, визнаного цим рішенням.
Відтак, колегія суддів приходить до висновку, що позивач має речове право на спірне майно, а відтак має право звернутися до суду із позовом про захист свого права.
Щодо витребування спірної квартири
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року по справі № 461/12525/15-ц (провадження № 14-190цс20) висловлено правову позицію відповідно до якої право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 ЦК України).
Кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів (стаття 1 Першого протоколу до Конвенції).
Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції застосовується з огляду на такі принципи: 1) у першому реченні першого абзацу закладається принцип мирного володіння майном, який має загальний характер; 2) принцип, викладений у другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності й обумовлює його певними критеріями; 3) закріплений у другому абзаці принцип визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна у загальних інтересах. Другу та третю норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, треба тлумачити у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі «East/West Alliance Limited проти України» від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine,заява № 19336/04), § 166-168).
Критеріями пропорційності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
Втручання держави у право власності повинне мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.
Якщо можливість втручання у право власності передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів або штрафів.
Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач - внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява №29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).
Порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І, навпаки, встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження №14-208цс18, пункт 100)). Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, витребування майна із чужого незаконного володіння (стаття 387 ЦК України). Вказаний спосіб захисту можна реалізувати шляхом подання віндикаційного позову.
Предметом віндикаційного позову є вимога власника, який не є фактичним володільцем індивідуально визначеного майна, до особи, яка незаконно фактично володіє цим майном, про повернення його з чужого незаконного володіння.
Якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно:
1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння;
2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння;
3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частини перша та третя статті 388 ЦК України).
Якщо законом установлені правові наслідки недобросовісного або нерозумного здійснення особою свого права, вважається, що поведінка особи є добросовісною та розумною, якщо інше не встановлено судом (частина п'ята статті 12 ЦК України).
Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом (частина друга статті 328 ЦК України).
Розглядаючи справи щодо застосування положень статті 388 ЦК України у поєднанні з положеннями статті 1 Першого Протоколу до Конвенції, суди повинні самостійно, з урахуванням усіх встановлених обставин справи дійти висновку про наявність підстав для втручання у мирне володіння майном особи, що набула це майно за відплатним договором, виходячи з принципів мирного володіння майном (див. постанова Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц), а також надати оцінку тягаря, покладеного на цю особу таким втручанням. Такими обставинами можуть бути, зокрема, підстави та процедури набуття майна добросовісним набувачем, порівняльна вартість цього майна з майновим станом особи, спрямованість волевиявлення учасників правовідносин та їх фактичні наміри щодо цього майна тощо.
У постанові Верховного Суду від 15 березня 2023 року у справі № 725/1824/20 (провадження № 61-15705св21) Суд, крім іншого, звернув також увагу, що конструкція, за якою добросовісний набувач втрачає майно і сам змушений шукати способи компенсації своїх втрат, є неприйнятною та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар.
Аналізуючи матеріали справи, колегія суддів приходить до переконання, що ОСОБА_2 є добросовісним набувачем квартири АДРЕСА_3 , зокрема, як встановлено, на час укладення договору купівлі-продажу цієї квартири право власності на квартиру АДРЕСА_3 було зареєстровано за ОСОБА_1 26 липня 2017 року державним реєстратором Виконавчого комітету Полтавської міської ради Сітак І.М.
При цьому, наявні у справі докази не ставлять під сумнів добросовісність поведінки ОСОБА_2 , крім того, відсутні дані, які б вказували на нерозумність поведінки ОСОБА_2 при укладенні договору купівлі-продажу квартири.
Отже, враховуючи, вищевикладене, беручи до уваги баланс інтересів сторін і суспільства, та враховуючи, що у разі витребування майна, ОСОБА_2 , як добросовісний набувач втрачає майно і сама буде змушена шукати способи компенсації своїх втрат, що неприйнятним та покладає на добросовісного набувача індивідуальний і надмірний тягар, у задоволенні позову щодо витребування майна слід відмовити із наведених мотивів.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги
Як вбачається з частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Повноваження суду апеляційної інстанції визначено статтею 374 ЦПК України, згідно пункту 2 частини першої якої за результатами розгляду апеляційної скарги апеляційний суд має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення згідно пунктів 3, 4 частини першої статті 376 ЦПК України є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
На підставі викладеного, беручи до уваги, що суд першої інстанції прийшов по суті до правильного висновку відмовивши у задоволенні позову про витребування майна, проте, оскільки, колегія суддів не погоджується із мотивами відмови, апеляційну скаргу АТ «Укргазвидобування» в особі філії бурове управління «Укрбургаз» слід задовольнити частково.
Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 02 липня 2020 року в мотивувальній частині щодо наведення підстав для відмови у задоволенні позовних вимог АТ «Укргазвидобування» в особі філії бурове управління «Укрбургаз» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Носова Ж.Б., Департамент з питань реєстрації, про витребування майна із чужого незаконного володіння - змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 02 липня 2020 року в резолютивній частині щодо відмови в задоволенні вказаної позовної вимоги по суті слід залишити без змін.
Щодо судових витрат
За правилами частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Разом із цим, оскільки апеляційний суд не змінює по суті результат розгляду справи судом першої інстанцій в частині, яка переглянута, перерозподіл судових витрат у цій частині також не здійснюється.
Керуючись статтями 367, 374, 376, 382 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу акціонерного товариства «Укргазвидобування» в особі філії бурове управління «Укрбургаз» - задовольнити частково.
Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 02 липня 2020 року в мотивувальній частині щодо наведення підстав для відмови у задоволенні позовних вимог акціонерного товариства «Укргазвидобування» в особі філії бурове управління «Укрбургаз» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу Носова Жанна Борисівна, Департамент з питань реєстрації про витребування майна із чужого незаконного володіння - змінити, виклавши мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 02 липня 2020 року в резолютивній частині щодо відмови в задоволенні вказаної позовної вимоги по суті - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 18 квітня 2023 року.
Головуючий В.П. Пікуль
Судді Т.В. Одринська
О.О. Панченко