Справа № 551/1783/22 Номер провадження 22-ц/814/2916/23Головуючий у 1-й інстанції Вергун Н.В. Доповідач ап. інст. Абрамов П. С.
20 квітня 2023 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого судді: Абрамова П.С.,
Суддів: Панченка О.О., Прядкіної О.В.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу представника стягувача, ОСОБА_1 , адвоката Аніщенко К.М., на ухвалу Шишацького районного суду Полтавської області від 02 січня 2023 року
у справі за скаргою стягувача ОСОБА_1 на дії та постанову державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кидонь Є.В. в межах виконавчого провадження № 64636607, боржник - ОСОБА_2 ,
короткого змісту позовних вимог і рішення суду першої інстанції;
У вересні 2022 року ОСОБА_1 , як стягувач у виконавчому провадженні № 64636607, звернувся до суду із вказаною скаргою на дії та постанову державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Кидонь Є.В., відповідно до зміненого предмету скарги прохав (а.с. 90-92):
- визнати неправомірними дії державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо відкладення проведення виконавчих дій у виконавчому провадженні № 64636607;
- скасувати постанову державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 19.08.2022 про відкладення виконавчих дій;
- зобов'язати державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) вжити заходи щодо виконання рішення Охтирського міськрайонного суду Сумської області суду Л0583/2211/20 та забезпечити побачення батька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вихованні малолітніх: дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , шляхом систематичних зустрічей з ними протягом кожного першого та третього тижня щомісяця з 10:00 год суботи до 15:00 год неділі без виїзду з населеного пункту де проживають діти з матір'ю; чотири тижні безперервно в літній період (під час канікул за домовленістю батьків) для спільного відпочинку та оздоровлення дитини з правом виїзду за межі м. Охтирка в межах України в тому числі за місцем проживання батька за адресою: АДРЕСА_1 ;
- стягнути з Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 2 000 грн.
Ухвалою Шишацького районного суду Полтавської області від 02 січня 2023 року скаргу задоволено частково:
Визнано дії державного виконавця Дніпровського РВ ДВС у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо відкладення проведення виконавчих дій по виконавчому провадженні № 64636607 неправомірними та скасовано постанову від 19 серпня 2022 року про відкладення виконавчих дій;
В іншій частині заявлених вимог - відмовлено.
короткого змісту вимог апеляційної скарги; узагальнених доводів особи, яка подала апеляційну скаргу;
Із вказаною ухвалою в частині відмови у стягненні витрат на професійну правничу допомогу не погодився скаржник (стягувач), ОСОБА_1 .
В апеляційній скарзі прохав ухвалу суду першої інстанції в частині відмови у стягненні витрат на правничу допомогу скасувати та стягнути на його користь 2 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Зазначив, що висновки місцевого суду про відсутність належних доказів на підтвердження факту понесення витрат на правничу допомогу суперечить вимогам процесуального права та правовим позиціям Верховного Суду, висловленим у справі № 440/4206/19 та № 727/4597/19.
узагальнених доводів та заперечень інших учасників справи;
Відзив на апеляційну скаргу до Полтавського апеляційного суду не надходив.
встановлених судом першої інстанції та неоспорених обставин, а також обставин, встановлених судом апеляційної інстанції, і визначених відповідно до них правовідносин; доводів, за якими суд апеляційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої інстанції; мотивів прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу;
Відмовляючи у стягненні витрат, понесених скаржником ОСОБА_1 на професійну правничу допомогу у справі за його скаргою, місцевий суд дійшов висновку про те, що на підтвердження оплати за надання правової допомоги адвокатом Аніщенко К.М. надано лише довідку від 26 серпня 2022 року щодо отримання нею 2 000 грн в рахунок оплати послуг за договором від 26 серпня 2022 року, яка не може бути визнана належним доказом оплати гонорару. Разом з тим, квитанцію до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, які б належним чином підтверджували оплату гонорару суду не надано.
Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали місцевого суду в оскаржуваній частині, апеляційний суд дійшов таких висновків.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Види судових витрат, порядок їхньої оплати, розподілу, зменшення розміру тощо встановлено главою 8 ЦПК України.
Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
За результатами розгляду справи, відповідно до частини 2 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 3 вказаної статті визначено, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до частини 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати на професійну правничу допомогу несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Пунктом 3.2 Рішення Конституційного Суду України від 30 вересня 2009 року № 23-рп/2009 передбачено, що правова допомога є багатоаспектною, різною за змістом, обсягом та формами і може включати консультації, роз'яснення, складення позовів і звернень, довідок, заяв, скарг, здійснення представництва, зокрема, в судах та інших державних органах тощо. Вибір форми та суб'єкта надання такої допомоги залежить від волі особи, яка бажає її отримати. Право на правову допомогу - це гарантована державою можливість кожної особи отримати таку допомогу в обсязі та формах, визначених нею, незалежно від характеру правовідносин особи з іншими суб'єктами права.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід / Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» (Lavents v. Latvia) зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
За частиною 2 статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною 3 статті 137 ЦПК України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Критерії співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката, які є підставою для його зменшення судом, визначені частиною 4 статті 137 ЦПК України та можуть бути застосовані судом лише за клопотанням іншої сторони та обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Разом із тим, критерії, визначені частиною 3 статі 141 ЦПК України є обов'язковими для врахування судом при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) зазначено, що з аналізу частини 3 статті 141 ЦПК України можна виділити такі критерії визначення та розподілу судових витрат: 1) їх дійсність; 2) необхідність; 3) розумність їх розміру з урахуванням складності справи та фінансового стану учасників справи.
Під дійсністю розуміється реальність адвокатських витрат (фактичність їх понесення).
В постанові Конституційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12.05.2021 у справі № 235/4969/19 зроблено правовий висновок про те, що розмір гонорару адвоката, встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником, а отже є визначеним.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21 зроблено правовий висновок про те, що неврахування судом умов договору про надання правової допомоги щодо порядку обчислення гонорару не відповідає принципу свободи договору, закріпленому у статті 627 ЦК України.
Частинами першою та другою статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» № 5076-VI встановлено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру; погодинної оплати.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Оскільки до договору про надання правової допомоги застосовують загальні вимоги договірного права, то гонорар адвоката, хоч і визначається частиною першою статті 30 Закону № 5076-VI як «форма винагороди адвоката», але в розумінні ЦК України становить ціну такого договору.
Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку.
Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу.
Велика Палата Верховного Суду зауважує, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 визначила докази, які є необхідними для компенсації витрат на правничу допомогу: «…На підтвердження цих обставин (складу та розміру витрат) суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат».
Як вбачається з матеріалів справи, при подачі скарги ОСОБА_1 зазначив, що орієнтовний розрахунок судових витрат становить 2 000 грн, що становлять витрати на професійну правничу допомогу адвоката, та до позовної заяви долучив докази на підтвердження таких витрат: договір про надання правової допомоги від 26.08.2022, укладений між адвокатом Аніщенко К.М. та Богомолом С.М. (Клієнт) (далі - Договір), відповідно до якого сторони узгодили обов'язок клієнта сплатити адвокату гонорар; додаткова угода до Договору від 26.08.2022, згідно з якою ОСОБА_1 сплатив 2 000 грн гонорару у день підписання договору; акт приймання-передачі наданих послуг за Договором від 26.08.2022 про надання правової допомоги, в якому сторони визначили надані адвокатом послуги: консультація з клієнтом та узгодження правової позиції - 500 грн; підготовка, складання та направлення скарги на дії державного виконавця - 1 000 грн; супровід/участь адвоката у судових засіданнях - 500 грн; розрахунок суми судових витрат на професійну правничу допомогу на суму 2 000 грн; довідка адвоката Аніщенко К.М. про отримання 2 000 грн. (а.с. 29-36)
Обсяг зазначених документів свідчить про те, що ОСОБА_1 реально отримано послуги адвоката у даній справі та сплачено за такі послуги фіксований розмір гонорару у сумі 2 000 грн, що підтверджено довідкою адвоката. Висновки місцевого суду про те, що відсутність квитанції до прибуткового касового ордера, платіжного доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, які б належним чином підтверджували оплату гонорару, - є помилковими.
Статтею 137 ЦПК України не визначено конкретної форми документу, що надається до суду для підтвердження здійснення оплати витрат на оплату послуг адвоката.
З положень п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України можна зробити висновок, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено чи тільки має бути сплачено.
У постанові Верховного Суду від у справі № 727/4597/19 визначено, що законодавством України не встановлено відповідних вимог до розрахункового документа, який повинен надати адвокат при сплаті клієнтом послуг, а також не встановлено форму такого документа. Відкриття власного рахунку не є обов'язком адвоката, тому адвокат може видати клієнту на його вимогу складений в довільній формі документ (квитанція, довідка, тощо), який буде підтверджувати факт отримання коштів від клієнта.
Таким чином, довідка адвоката Аніщенко К.М. про отримання від ОСОБА_1 2 000 грн в рахунок оплати послуг за договором про надання правничої допомоги є належним і достатнім доказом оплати скаржником таких витрат.
Доводи апеляційної скарги в зазначеній частині є обґрунтованими, а тому витрати, понесені скаржником під час розгляду справи у суді першої інстанції підлягають розподілу відповідно до ст. 452, 141 ЦПК України.
Відповідно до ст. 452 ЦПК України судові витрати, пов'язані з розглядом скарги, покладаються судом на заявника, якщо було постановлено рішення про відмову в задоволенні його скарги, або на орган державної виконавчої служби чи приватного виконавця, якщо було постановлено ухвалу про задоволення скарги заявника.
Частиною 2 ст. 141 ЦПК України визначено принцип пропорційності під час розподілу судових витрат, в залежності від обсягу задоволених вимог.
Скарга ОСОБА_1 була задоволена судом першої інстанції частково (та в цій частині рішення суду першої інстанції не оскаржувалось, а тому і не переглядалось), у зв'язку з чим апеляційний суд вважає, що витрати скаржника на професійну правничу допомогу адвоката у справі підлягають відшкодуванню органом державної виконавчої служби пропорційно розміру задоволених вимог по скарзі (на 50%), а саме у сумі 1 000 грн.
висновків за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції;
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
У відповідності з вимогами п. 3, 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи вищевикладені висновки апеляційного суду, ухвала місцевого суду в оскаржуваній частині підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про стягнення з Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу у справі у сумі 1 000 грн.
Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 3, 4 ч. 1 ст. 376, ст. ст. 381, 382, 383, 384 ЦПК України
Апеляційну скаргу представника стягувача ОСОБА_1 , адвоката Аніщенко К.М. - задовольнити частково.
Ухвалу Шишацького районного суду Полтавської області від 02 січня 2023 року в частині відмови у стягненні витрат скаржника на професійну правничу допомогу у справі - скасувати.
Стягнути з Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у справі у сумі 1 000 грн.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення, шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції, яким є Верховний Суд.
Повний текст постанови складено 20 квітня 2023 року.
Головуючий суддя П.С. Абрамов
Судді О.О. Панченко
О.В. Прядкіна