Житомирський апеляційний суд
Справа №296/3621/22 Головуючий у 1-й інст. ОСОБА_1
Категорія ст.422-1 КПК Доповідач ОСОБА_2
17 квітня 2023 року Житомирський апеляційний суд в складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Житомирі апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Корольовського районного суду м.Житомира від 29.03.2023,
Зазначеною ухвалою продовжено обвинуваченому ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів до 27 травня 2023 року включно. Визначено заставу у розмірі 80 прожиткових мінімумів, для працездатних осіб, що складає 214 720 грн. для забезпечення виконання ОСОБА_8 обов'язків, визначених КПК України.
В апеляційній скарзі адвокат ОСОБА_7 просить скасувати ухвалу слідчого судді, як незаконну, та постановити нову, якою змінити запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_9 з тримання під вартою на цілодобовий домашній арешт із застосуванням електронного засобу контролю за адресою: АДРЕСА_1 . При цьому, зазначає, що ОСОБА_8 перебуває під вартою понад 1 рік і 3 місяці, має постійне місце проживання зареєстроване з 20.02.2013 за адресою: АДРЕСА_2 , в квартирі, що належить на праві приватної власності його дружині, яка перебуває на утриманні останнього, має захворювання з діагнозом цукровий діабет II тип, інсулінопотребна, є інвалідом III групи загального захворювання та потребує постійного амбулаторного лікування. Зазначає, що теща підозрюваного потребує постійної сторонньої допомоги, яку до моменту затримання надавав їй ОСОБА_8 , на даний час дружина обвинуваченого вимушена проживати разом з нею. Наголошує, що дружина обвинуваченого та його теща надають свою згоду на проживання обвинуваченого за адресою: АДРЕСА_1 та не заперечують проти перебування ОСОБА_8 під домашнім арештом за вказаною адресою. Звертає увагу і на стан здоров'я самого обвинуваченого, який перебуває на обліку в центрі з діагнозом: ВІЛ-інфекція І клінічної стадії та хронічний вірусний гепатит С, цей діагноз було встановлено ОСОБА_8 до його затримання, і саме до цього часу він отримував належне лікування. Разом з цим, в умовах СІЗО ОСОБА_8 маючи діагноз хронічний вірусний гепатит С не зможе одужати без необхідної лікувальної терапії, оскільки належне лікування та медичний нагляд може отримати лише перебуваючи на волі. Зазначає, що в матеріалах кримінального провадження немає жодного доказу в підтвердження приводу обвинуваченого, обвинувачений не перебував у розшуку, немає стягнень за порушення режиму під час перебування у СІЗО, немає наміру ухилятися від суду. Також, в матеріалах кримінального провадження потерпілі та свідки відсутні, про їх виклик та допит стороною обвинувачення не було заявлено відповідні клопотання, всі докази вже зібрані та надані прокурором для долучення до матеріалів кримінального провадження. Наголошує, що з урахуванням вищевказаних обставин, тривалого часу перебування обвинуваченого під вартою, та відсутності будь-яких даних про переховування обвинуваченого від суду, про певні спроби обвинуваченого ОСОБА_8 перешкодити встановленню істини у даній справі шляхом впливу на інших учасників кримінального провадження, або іншим чином, про намір вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити ті, в яких обвинувачується, запобіжний захід у виді цілодобового домашнього арешту із застосуванням електронного засобу контролю на даний час буде необхідним та достатнім для забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого ОСОБА_8 , і протилежному немає жодних доказів.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення захисника ОСОБА_7 та обвинуваченого ОСОБА_8 на підтримку поданої апеляційної скарги, заперечення прокурора щодо задоволення апеляційної скарги захисника, перевіривши матеріали судового провадження, а також ухвалу суду в межах, передбачених ст.404 КПК України, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно з вимогами п.п.3 і 4 ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського суду з прав людини обмеження права на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Відповідно до ч.1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
У відповідності до ч.1 ст.331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
Нормами ч.2 цієї статті визначено, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Частиною 3 ст.331 КПК України передбачено, що за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
Статтею 177 КПК України визначено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Відповідно до вимог ст.194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор; недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Суд, при розгляді клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, згідно із ст.178 КПК України та зважаючи на практику Європейського суду з прав людини, повинен врахувати тяжкість покарання, яке загрожує підозрюваній особі у разі визнання її винною у вчиненні кримінального правопорушення, та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховування від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
На переконання апеляційного суду, суд першої інстанції, вирішуючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_8 , дотримався вказаних вимог кримінального процесуального закону.
Як вбачається з виділених матеріалів судового провадження №296/3621/22, в провадженні Корольовського районного суду м.Житомира перебуває кримінальне провадження №№120210600000000320 від 05.08.2021 відносно ОСОБА_9 обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.306, ч.3 ст.307, ч.3 ст.311, ч.3 ст.28, ч.2 ст.317, ч.2 ст.317 КК України.
В ході судового розгляду вказаного кримінального провадження, 29.03.2023 в судовому засіданні Корольовського районного суду м.Житомира, в порядку ст.331 КПК України, було розглянуто клопотання прокурора Житомирської обласної прокуратури ОСОБА_6 про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_9 (а.п.103-107).
Як вважає апеляційний суд, зазначене клопотання прокурора є відповідним вимогам ст.199 КПК України, подано у визначений цією статтею строк, містить всі визначені кримінальним процесуальним кодексом відповідні відомості та обставини, які враховуються при продовженні міри запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Сторона захисту (захисник обвинуваченого) була відповідно ознайомлена з цим клопотанням, надала письмові заперечення (а.п.108-109), безпосередньо в судовому засіданні заперечувала про задоволення цього клопотання, наводивши відповідні доводи на спростування позиції прокурора, тощо (а.п.111-112). Істотних порушень вимог КПК України в цій частині не встановлено.
Вирішуючи зазначене клопотання прокурора (після відповідного обговорення в судовому засіданні між всіма учасниками провадження), суд першої інстанції належно дослідив обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою та обґрунтовано прийшов до висновку про існування процесуальних ризиків, передбачених ст.177 КПК України, які не зменшилися й виправдовують тримання під вартою обвинуваченого.
При цьому, під час розгляду клопотання прокурора, судом першої інстанції належно проаналізовані доводи сторони захисту, зокрема, про зміну запобіжного заходу обвинуваченому, цим доводам дана відповідна оцінка та належний аналіз.
В свою чергу, твердження захисника про недоведеність обставин, які виправдовують необхідність продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, та можливість застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, є, на думку апеляційного суду, непереконливими.
Так, кримінальне провадження знаходиться на стадії судового розгляду, метою якого відповідно до глави 28 КПК України є встановлення поза розумним сумнівом факту винуватості або невинуватості особи у зазначеному прокурором в обвинувальному акті кримінальному правопорушенні за наслідками безпосереднього дослідження і оцінки доказів судом, а тому з огляду на цю стадію кримінального провадження для вирішення питання продовження строку запобіжного заходу відсутня необхідність оцінки зібраних у справі доказів на підтвердження чи спростування обґрунтованості підозри, а встановлення на даному етапі обґрунтованості обвинувачення ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень відноситься до виключної компетенції суду першої інстанції.
Разом з тим, оцінці судом на зазначеній стадії кримінального провадження підлягають характер, тяжкість та наслідки кримінального правопорушення, а також наявність та/або продовження існування наведених прокурором ризиків, передбачених ст.177 КПК України.
Перевіряючи доцільність продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання обвинуваченого під вартою та наявність ризиків, передбачених ст.177 КПК України, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про їх наявність з огляду на конкретні обставини кримінального провадження та дані про особу обвинуваченого з огляду на наступне.
Так, на думку апеляційного суду, наведені прокурором підстави для продовження строку тримання під вартою є належним чином обґрунтовані та вмотивовані, ризики, які слугували підставою для обрання запобіжного заходу, на даний час не втратили свою актуальність та не змінилися.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами, мають бути зроблені за результатами сукупного аналізу обставин злочину та особи підозрюваного (його характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців), поведінки підозрюваного під час розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилятися від органів влади) поведінки підозрюваного під час попередніх розслідувань (способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків).
Апеляційний суд звертає увагу, що ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч.1 ст.177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливості здійснення обвинуваченим зазначених дій.
При цьому, КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, оскільки під поняттям «ризик» - слід розуміти обґрунтовану ймовірність протидії обвинуваченого кримінальному провадженню у формах, передбачених ч.1 ст.177 КПК.
Запобіжний захід застосовується саме з метою попередження ризиків здійснення такої поведінки обвинуваченого та, як наслідок, унеможливлення здійснення негативного впливу на хід та результати кримінального провадження. Тобто в даному випадку, слідчий, прокурор, слідчий суддя чи суд мають зробити висновки прогностичного характеру, коли доказування спрямоване не на подію, яка відбулася в минулому, а на встановлення фактичних даних, які дозволять стверджувати про подію, яка може статися з достатньою долею ймовірності у майбутньому.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
При цьому, апеляційний суд також враховує правову позицію Європейського суду з прав людини, викладену у рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 року, в якій Суд зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за особливо тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилятись від слідства.
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду, апеляційний суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину може вдатися до відповідних дій.
В свою чергу, ОСОБА_9 обвинувачується у вчинені кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.306, ч.3 ст.307, ч.3 ст.311, ч.3 ст.28, ч.2 ст.317, ч.2 ст.317 КК України, які відносяться згідно ст.12 КК України, до тяжких і особливо тяжкого, міра покарання за найтяжчий з яких, у разі визнання його винуватим, передбачає, зокрема, покарання у виді позбавлення волі на строк від 9 до 12 років з конфіскацією майна.
При цьому, слід взяти до уваги те, що відповідно до відомостей матеріалів провадження обвинувачений ОСОБА_9 є громадянином республіки Молдова, обвинувачується у вчиненні значної кількості кримінальних правопорушень в складі стійкої організованої злочинної групи. Крім того, обвинувачений раніше притягувався до кримінальної відповідальності, що в сукупності свідчить про існування ризику переховування обвинуваченого від правоохоронних органів та суду.
Наведені вище обставини дають достатні підстави стверджувати про наявність ризику переховування обвинуваченого ОСОБА_9 від суду, який на момент розгляду клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою судом першої інстанції та апеляційним судом не зменшився та продовжує існувати і на теперішній час.
Апеляційний суд також погоджується з висновками суду про наявність ризику впливу на інших обвинувачених та свідків. При встановленні наявності вказаного ризику, апеляційний суд враховує, що суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав від учасників процесу під час судового засідання, крім того, відповідно до ч.4 ст.95 КПК України суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.
За таких обставин, враховуючи, що усі учасники кримінального провадження судом ще не допитані станом на теперішній час на стадії судового розгляду, ризик впливу на них існує до моменту безпосереднього отримання судом показань від учасників провадження та дослідження їх судом.
Апеляційний суд також погоджується з висновками суду про наявність ризику вчинення ОСОБА_9 інших кримінальних правопорушень та вважає, що сама поведінка обвинуваченого свідчить про можливість та високий ризик вчинення ним кримінального правопорушення, виходячи з того, що останній обвинувачується у вчиненні тяжких та особливо тяжких правопорушень, пов'язаних з незаконним обігом наркотичних засобів, раніше притягувався до кримінальної відповідальності, не працює, постійного джерела доходу не має.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово вказував на те, що позбавлення свободи може бути виправданим лише тоді, коли інші, менш суворі запобіжні заходи, по-перше, були розглянуті, а по-друге, за результатами розгляду визнані такими, що не зможуть забезпечити мети, досягнення якої вимагається (Рішення у справі Амбрушкевич проти Польщі).
Апеляційний суд звертає увагу на те, що, вирішуючи питання продовження строку тримання під вартою, суд першої інстанції, всупереч доводам апеляційної скарги захисника, відповідно до ст.178 КПК України, врахував фактичні обставини цього кримінального провадження, їх характер, тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченому ОСОБА_9 у разі визнання його винним, дані про його особу, обвинувачується у вчиненні тяжких та особливо тяжких злочинів, взяв також до уваги наявність ризиків, передбачених п. ст.177 КПК України, які не зменшились, а саме, що обвинувачений може переховуватися від суду, незаконно впливати на свідків та інших обвинувачених, вчинити інше кримінальне правопорушення, а тому дійшов до обґрунтованого висновку про відсутність процесуальної необхідності застосування менш суворого виду запобіжного заходу, не пов'язаного з позбавленням волі.
Оскаржуване рішення суду узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини, який у рішенні від 15.12.2016 року у справі «Ігнатов проти України» вказав, що судовий контроль на новій процесуальній стадії при продовженні дії запобіжних заходів, пов'язаних з обмеженням права особи на свободу та особисту недоторканність, має відбуватися з обґрунтуванням підстав такого продовження (пункт 36).
Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно також виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства (п.35 «Летельє проти Франції» від 26.06.1991року).
Апеляційний суд звертає увагу, що в даному випадку, апеляційні доводи захисника про значний строк судового розгляду провадження в суді першої інстанції, та як наслідок значний строк перебування під вартою ОСОБА_9 , повинні враховуватися під час вирішення питання про запобіжний захід, однак, з врахуванням стадії судового провадження та вище наведені факти, ці обставини не можуть бути безумовними підставами для скасування ухвали суду про продовження строку тримання під вартою, як і визначення іншого запобіжного заходу не пов'язаного з позбавленням волі, та відповідного звільнення обвинуваченого з-під варти на даний час.
Матеріали провадження не містять інших даних про застереження, які б унеможливлювали перебування обвинуваченого під вартою та стороною захисту в судовому засіданні апеляційного суду не доведені.
В свою чергу, посилання захисника на те, що ОСОБА_9 має постійне місце проживання, наявність осіб на утриманні (хоча це не підтверджено матеріалами провадження), наявність у останнього хронічних захворювань (не підтверджено), в попередньому, відсутність фактів застосування приводів до обвинуваченого та перебування останнього в розшуку, як гарантії ОСОБА_8 дотримуватись належної процесуальної поведінки при зміні запобіжного заходу, не доводять по-за розумним сумнівом дотримання обвинуваченим відповідної сталої процесуальної поведінки, в разі застосування більш м'якого запобіжного заходу.
Будь-яких інших обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого, судом на даному етапі не встановлено та стороною захисту не доведено.
Всі викладені захисником апеляційні доводи були об'єктом дослідження судом першої інстанції при продовженні обвинуваченому строку дії запобіжного заходу і ним надана належна оцінка. Жодних нових обставин, які б впливали на обґрунтованість поданої апеляційної скарги на зміну запобіжного заходу не встановлено.
Тому, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції на підставі всебічно з'ясованих обставин дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_8 .
Істотних порушень кримінального процесуального закону, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод при розгляді питання про продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_8 під час апеляційного розгляду не встановлено.
Приймаючи до уваги вищевикладене, апеляційний суд приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого та відсутності жодних підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст.404, 407, 422-1 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а ухвалу Корольовського районного суду м.Житомира від 29.03.2023, якою продовжено обвинуваченому ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 днів до 27 травня 2023 року включно, з визначенням застави у розмірі 214 720 грн., - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді: