пр. № 1-кс/759/1220/23
ун. № 759/3621/23
19 квітня 2023 року м. Київ
слідчий суддя Святошинського районного суду м.Києва ОСОБА_1 ,
секретаря ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засідання в залі суду у м. Києві клопотання адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 про скасування арешту на майно у кримінальному провадженні №42021102080000049 від 09.06.2021 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 200, ч. 2 ст. 361 КК України,
28.02.2023 скаржник подав до суду вищезазначене клопотання у порядку ст. 174 КПК України, в якому просить скасувати арешт майна накладений ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 17.01.2022 у кримінальному провадженні за №42021102080000049 від 09.06.2021 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 200, ч. 2 ст. 361 КК України, аргументуючи тим, що під арештом перебувають речі/предмети які вилучені під час обшуку, ОСОБА_4 який не є підозрюваними чи обвинуваченими у кримінальному провадженні, також у матеріалах кримінального провадження відсутні достатні докази, які вказують на вчинення ним кримінальних правопорушень, та арештовані речі є предметом чи знаряддям вчинення кримінального правопорушення. 17.01.2022 судом при розгляді поданого клопотання про накладення арешту слідчим суддею ані власника майна, ані його захисника належного повідомлення, навіть шляхом телефонограми про слухання справи не було.
У судове засідання адвокат не з'явився, повідомлявся належним чином. Надіслав заяву про слухання справи без його участі, подане клопотання про скасуванню арешту підтримав, просив його задовольнити (а.с. 24).
Прокурор у судове засідання не з'явився, відповідно до розписки (а.с. 23), яка міститься у матеріалах справи, про день та час розгляду клопотання повідомлявся належним чином про причини неявки суд не повідомив, а тому суд вважає за можливе розглянути дану справу за відсутності прокурора, що не суперечить положенням ч. 1 ст. 172 та ч. 4 ст. 405 КПК України.
Фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів не здійснювалася на підставі ч. 4 ст. 107 КПК України, у зв'язку із неприбуттям у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у судовому провадженні.
Вивчивши матеріали клопотання, суд встановив наступне.
Із матеріалів клопотання вбачається, що Святошинським УП ГУНП у м. Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №42021102080000049 від 09.06.2021 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 200, ч. 2 ст. 361 КК України.
У відношенні ОСОБА_4 , щодо якого можуть застосовуватись заходи кримінально-правового характеру до ЄРДР не вносилися, про підозру не повідомлялося, в ЄРДР інформація щодо вчинення кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 200, ч. 2 ст. 361 КК України не вносилась.
17.01.2022 слідчим суддею Святошинського районного суду міста Києва постановлено ухвалу про задоволення клопотання слідчого про арешт майна, у кримінальному провадженні №42021102080000049 від 09.06.2021 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 200, ч. 2 ст. 361 КК України, а саме, на ноутбук чорно-сірого кольору «HP» S/N: 5CD901SW8K - 1 шт. із зарядним пристроєм «НР» - 1 шт.; ноутбук сірого кольору «HP» S/N: CND9321MKM- 1 шт. із зарядним пристроєм «НР» - 1 шт.; мобільний телефон «Iphone» 6S сірого кольору, ID: BCG-E2944AIC 579с - Е2944А - 1 шт.: флеш-накопичувач «APACER» чорного кольору із наявним написом D33466 - 1 шт.
Перевіряючи законність прийнятого рішення слідчим суддею, суд враховує практику Європейського суду з прав людини та дотримання ним вимог КПК України, які регулюють норми застосування заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі щодо накладення арешту на майно.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV, передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Стаття 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше, як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Застосовуючи заходи забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Відповідно до ч. 1 ст. 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.
Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Виходячи із аналізу викладеного, вказана норма пов'язує право слідчого судді на скасування арешту майна, із можливістю надання учасникам процесу, доказів та відомостей, які вказуватимуть, що арешт накладено необґрунтовано або в його застосуванні відпала потреба та доведеності перед слідчим суддею їх законності та переконливості.
Із ухвали про накладення арешту не вбачається, що ОСОБА_4 здійснюює свою діяльність не у відповідності до вимог законодавства України, речі/предмети є такими, що набуті у результаті вчинення злочину та/або є предметом кримінального правопорушення, а він причетний до інкримінованих кримінальних правопорушень і тому є підстави для втручання держави у право на мирне володіння майном.
Прокурором у минулих судових засіданнях не доведено, що у процесі досудового розслідування даного кримінального провадження було проведено хоча б одну слідчу дію відносно ОСОБА_4 . Хтось по кримінальному провадженню викликався на допити, а також, що ОСОБА_4 було проігноровано вимоги про надання інформації, документів щодо ведення своєї діяльності тощо. Також, не проведено судово-технічної експертизи з метою встановлення обставин вчиненого правопорушення, що було підставою при накладенні арешту.
Окремо слідчий суддя звертає увагу, що з часу накладення арешту на майно пройшло більш ніж 13 календарних місяців, всі слідчі дії з арештованим майном мали б бути проведені, проте відповідно до листа Святошинського УП ГУ НП у м. Києві від 25.01.2023 за №573/125/54/08-2023 зазначено, що до органу досудового розслідування Святошинського УП ГУ НП у м. Києві у кримінальному провадженні за №42021102080000049 від 09.06.2021 вилучене в ході обшуку 12.01.2022 майно не надходило (а.с.12).
На неодноразові відкладення справи у судовому засіданні для надання обґрунтованого спростування прокурором зазначеного листа слідчим суддею так і не встановлено місце перебування вилученого та арештованого майна. На неодноразові запити суду для надання матеріалів справи для огляду прокурором також проігноровано, а тому суд вимушений розглядати клопотання в межах наданих доказів.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 92 КПК України, обов'язок доказування належності та допустимості доказів покладається на сторону, що їх подає.
Згідно ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».
Відповідно до Постанови Європейського Суду від 09.06.2005 по справі «Бакланов проти Російської Федерації», Постанови Європейського Суду від 24 березня 2005 року по справі «Фрізен проти Російської Федерації», Судом наголошується на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання публічної влади у право на повагу до власності має бути законним, держави уповноважені здійснювати контроль за використанням власності шляхом виконання законів. Більше того, верховенство права, одна з засад демократичної держави, втілюється у статтях Конвенції. Питання у тому, чи було досягнуто справедливої рівноваги між вимогами загального інтересу та захисту фундаментальних прав особи, має значення для справи лише за умови, що спірне втручання відповідало вимогам законності і не було свавільним.
Нормою ст. 41 Конституції України встановлюється непорушність права особи на володіння, користування і розпорядження своєю власністю.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та обґрунтованого рішення, слідчий суддя, згідно вимог ст. 94, ст. 132, ст. 173 КПК України, повинен врахувати: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатніх доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту для третіх осіб, а також розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Із мотивувальної частини ухвали Святошинського районного суду м. Києва від 17.01.2022 вбачається, що підставами накладення арешту на майно є збереження речових доказів оскільки вони мають значення для кримінального провадження.
Аналізуючи положення кримінально процесуального законодавства з приводу накладення арешту на майно особи, обов'язковою передумовою, яка обґрунтовує необхідність застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, є наявність достатніх доказів, що вказують на вчинення злочину, наявність обґрунтованої підозри, підставу для арешту майна; наслідки арешту для третіх осіб, а також розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, що визначено положенням ч. 2 ст. 173 КПК України. При цьому обов'язок доведення існування зазначеної умови КПК України покладається на орган досудового розслідування.
Відповідно до положень ст. 98 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, у тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Разом з тим, як вбачається із наданих суду матеріалів відсутні відомості вважати, що арештоване майно відповідає критеріям визначеним ст. 98 КПК України і є безпосередньо предметом кримінального правопорушення що розслідується, а органом досудового розслідування не доведено зворотнього, а відтак посилання на наявність правових підстав, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України, на думку слідчого судді, є необґрунтованим та таким, що не відповідає вимогам кримінально процесуального законодавства. Тобто, у даному випадку, порушено права особи на мирне володіння та користування своїм майном та не дотримано вимоги закону в частині підстав для звернення з клопотанням про накладення арешту на майно. Також, висновки викладені слідчим/прокурором у клопотанні про застосування заходів забезпечення кримінального провадження, з якими погодився слідчий суддя, не підтверджуються належними та допустимими доказами, а саме клопотання не відповідає вимогам, встановленим у ст. 171 КПК України.
Крім того, слід наголосити, що мали місце й інші істотні порушення кримінального процесуального закону слідчим суддею при розгляді клопотання прокурора.
Так, відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 172 КПК України, клопотання прокурора про арешт майна розглядається за участю власника майна. Клопотання прокурора може бути розглянуто без повідомлення власника майна, якщо це є необхідним з метою забезпечення арешту майна.
Така необхідність завжди має бути об'єктивно обґрунтована з метою недопущення порушення права на захист особи та забезпечення змагальності, всебічності судового розгляду.
Зокрема відповідна необхідність може обумовлюватися наявністю обґрунтованої підозри, що власник майна у разі повідомлення про наміри накласти арешт на його майно може сховати, знищити чи пошкодити майно.
У будь-якому випадку прокурор повинен мотивувати необхідність розгляду клопотання без повідомлення власника майна, а слідчий суддя переконатися, що таке мотивування є обґрунтованим.
Однак, слідчий суддя прийняв рішення про необхідність розгляду клопотання прокурора про арешт майна без повідомлення власників майна, жодним чином не мотивував своє рішення наявністю об'єктивних для цього підстав.
Таким чином, розгляд клопотання було проведено з порушенням права власника майна на захист, про що вони у своєму клопотанні також зазначають, що призвело до однобічності судового розгляду та незаконності судового рішення.
Отже, для можливості розпоряджатись, володіти та користуватись вилученим майном слідчий суддя вважає, що є підстави для задоволення клопотання про скасування арешту.
На підставі викладеного, керуючись вимогами ст.ст. 170-175, 309, 392, 532, 535 КПК України, -
клопотання адвоката ОСОБА_3 в інтересах ОСОБА_4 про скасування арешту на майно у кримінальному провадженні №42021102080000049 від 09.06.2021 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 200, ч. 2 ст. 361 КК України задовольнити.
Скасувати арешт майна накладений ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 17.01.2022 у кримінальному провадженні за №42021102080000049 від 09.06.2021 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 200, ч. 2 ст. 361 КК України, а саме, на ноутбук чорно-сірого кольору «HP» S/N: 5CD901SW8K - 1 шт. із зарядним пристроєм «НР» - 1 шт.; ноутбук сірого кольору «HP» S/N: CND9321MKM- 1 шт. із зарядним пристроєм «НР» - 1 шт.; мобільний телефон «Iphone» 6S сірого кольору, ID: BCG-E2944AIC 579с - Е2944А - 1 шт.: флеш-накопичувач «APACER» чорного кольору із наявним написом D33466 - 1 шт.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та підписання слідчим суддею.
Ухвала оскарженню не підлягає, заперечення проти неї можуть бути подані під час підготовчого провадження у суді.
Слідчий суддя ОСОБА_1
Повний текст судового рішення складено 19.04.2023.