пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
21 квітня 2023 року Справа № 903/242/23
Господарський суд Волинської області у складі головуючого судді Гарбара Ігоря Олексійовича, розглянувши у приміщенні Господарського суду Волинської області у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи справу №903/242/23 за позовом Фізичної особи-підприємця Черняк Миколи Станіславовича до Приватного підприємства “Захід Агро” про стягнення 97703,21 грн.
07.08.2023 Фізична особа-підприємець Черняк Микола Станіславович подав до суду позовну заяву до Приватного підприємства “Захід Агро” про стягнення 97703,21 грн. заборгованості, в т.ч.: 59760,00 грн. основний борг, 24608,03 грн пеня, 11596,41 грн інфляційні втрати та 1738,77 грн 3% річних.
На обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору постачання №01/22-3 від 20.01.2022.
Позивач просив суд розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження.
Ухвалою суду від 08.03.2023 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвала суду від 08.03.2023, яка була направлена рекомендованим листом на юридичну адресу відповідача (45100, Волинська обл., Луцький р-н, м. Рожище, вул. Незалежності, 60А) повернута з відміткою відділення поштового зв'язку “за закінченням терміну зберігання”.
Суд 21.03.2023 повторно надіслав ухвалу суду від 08.03.2023, яка була направлена рекомендованим листом на юридичну адресу відповідача (45100, Волинська обл., Луцький р-н, м. Рожище, вул. Незалежності, 60А) повернута з відміткою відділення поштового зв'язку “адресат відсутній за вказаною адресою”.
Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходження Приватного підприємства “Захід Агро”: (45100, Волинська обл., Луцький р-н, м. Рожище, вул. Незалежності, 60А, отже суд направив ухвалу від 08.03.2023 за місцем державної реєстрації останнього.
Тобто, надіслання судом процесуальних документів на адресу, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань у разі відсутності повідомлення особою іншої адреси для направлення поштової кореспонденції, є належним виконанням приписів процесуального закону щодо надсилання судових рішень учасникам справи (аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 11.09.2018 по справі № 911/3309/17).
Строк для подання відзиву - до 12.04.2023 включно.
Відзив відповідача на адресу суду не надходив.
Заперечення щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відсутні.
Згідно ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов'язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, відсутність відзиву з відповідними вказівками на незгоду відповідача з будь-якою із обставин справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, що позбавляє відповідача відповідно до ч.4 ст. 165 ГПК України заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.
Як вбачається з матеріалів справи, 20.01.2022 між Фізичною особою-підприємцем Черняк Миколою Станіславовичем (позивач, постачальник) та Приватним підприємством “Захід Агро” (Відповідач, Покупець) укладено Договір постачання №01/22-3 (а.с.9-13).
Відповідно до пункту 1.1.договру, в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Постачальник зобов'язується передати у власність Покупця товар, а Покупець в порядку та на умовах, визначених цим Договором, зобов'язується прийняти й оплатити товар.
Під товаром у цьому Договорі розуміються мішки типу біг-бег, контейнери поліпропіленові, тощо, товари, що зазначені в рахунках фактурах, специфікаціях та інших первинних документах в розрізі окремої парті ї товару (п.1.2. договору).
Згідно п.2.1 Договору, ціна одиниці виміру Товару та загальна вартість кожної партії Товару визначаються Сторонами в рахунках до даного договору, які є йога невід'ємною частиною.
У відповідності до п.3.1 Договору, Розрахунки за кожну партію Товару, в тому числі відшкодування вартості транспортних витрат Постачальника (у разі поставки Товару транспортом Постачальника) здійснюються в безготівковому порядку протягом 20-х банківських днів з дати фактичного отримання Покупцем товару на підставі відповідних рахунків, якщо інше не передбачено Заявками до даного Договору, але не пізніше строку вказаного в п. 4 4.
Відповідно до п.4.4 Договору, покупець зобов'язаний сплатити Постачальникові загальну суму товару не пізніше ніж 10 календарних днів з моменту одержання та підписання видаткової накладної.
Покупець за порушення обов'язку, визначеного у п. 4.4 цього Договору, за вимогою Постачальника зобов'язаний сплатити останньому пеню у розмірі 1 % від простроченої суми за кожний день прострочення (п.6.4 договору).
Відповідно до п.9.1 договору, цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та скріплення печатками Сторін.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору, Позивачем було поставлено, а Відповідачем прийнято у власність товар, мішки типу Біг-Бег 90*90*165 (чотири стрічки, фартух, нижній клапан) в кількості 300 штук на загальну суму 59 760 грн., що підтверджується видатковою накладною №22 від 25.01.2022 (50 шт.) на суму 9960,00 гривень, та видатковою накладною №51 від 18.02.2022 року (250 шт.) на суму 49800,00 грн. (а.с.14-15).
Постачальник свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі, поставивши обумовлену кількість товару, однак Відповідач в односторонньому порядку відмовився від оплати, в результаті чого утворилась заборгованість на суму 59760 грн., що підтверджується актом звіряння підписаного сторонами.
Як вказав Верховний Суд у постанові від 30.01.2019 у справі № 905/2324/17, до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій.
Акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб (постанова Верховного Суду від 11.01.2022 по справі №927/738/19).
З метою досудового врегулювання спору 19.01.2023 позивач надсилав відповідачу претензію (а,с.17-18), однак остання залишена без відповіді та задоволення.
З доводів позивача слідує, що на день розгляду справи основна заборгованість становить 59760,00 грн.
Відповідно до ст. 144 ГК України, ст.11 ЦК України обов'язки суб'єктів господарювання виникають з угод, передбачених законом, а також з угод, непередбачених законом, але таких які йому не суперечать.
У відповідності до ст.173 ГК України та ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно ст. 193 ГК України, ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов'язання. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно із статтею 629 ЦК України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ст. 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст.712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
У відповідності до ч. 2 ст. 712 ЦК України, до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну проданого товару.
Згідно ст. 193 ГК України, ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов'язання. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У відповідності до ст.173 ГК України та ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
В силу ст.538 ЦК України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.
Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов'язання (п. 1 ст. 549 ЦК України). Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов'язання.
Як визначено ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не виконав зобов'язання у строк, встановлений договором.
Несвоєчасне проведення відповідачем належних розрахунків з позивачем, існування заборгованості по оплаті стало підставою для нарахування пені за прострочку виконання грошових зобов'язань та звернення до суду із позовом про стягнення нарахованих сум.
Згідно з п.3 ч.1 ст.611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.
Згідно з приписами ст. 216-218 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій. Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. Господарські санкції застосовуються в установленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин. Підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Статтями 1, 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань”, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ч.6 ст.232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Постановою №211 на всій території України з 12.03.2020 у зв'язку із респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2, був установлений карантин, який потім був продовжений багатьма постановами КМУ (на цей час карантинні обмеження в Україні тривають).
У відповідності до розд. IX «Прикінцеві та перехідні положення» ГКУ, який був доповнений п. 7 такого змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 232, 269, 322, 324 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
Статтею 251 ЦК України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Згідно статті 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
У відповідності до ст. 254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Згідно ст. 255 ЦК України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.
Відповідно ч.2 ст.625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Вказана норма є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності за прострочення грошового зобов'язання. Сплата трьох процентів від простроченої суми (якщо інший розмір не встановлений договором або законом) не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним утримуваними коштами, належними до сплати кредиторові.
Згідно з представленими господарському суду розрахунками до позовної заяви позивачем відповідно до ст. 625 ЦК України було нараховано відповідачу 1738,77 грн. - 3% річних, 11596,41 грн. інфляційних втрат та пеню в розмірі 24608,03 грн. відповідно до п.6.4 договору та ст.549-552 ЦК України, п.6 ст.231 ГПК України (а.с.3-4).
За умовами п.3.1 Договору, розрахунки за кожну партію товару здійснюються в безготівковому порядку Покупцем протягом 20-х банківських днів, з дати фактичного отримання товару.
Таким чином, по видатковій накладній №22 від 25.01.2022 строк оплати до 14.02.2022, а по видатковій накладній №51 від 18.02.2022 до 10.03.2022.
Отже, нарахування штрафних санкцій повинно здійснюватися по видатковій накладній №22 від 25.01.2022 - з 15.02.2022, а по видатковій накладній №51 від 18.02.2022 - з 11.03.2022.
Отже, позивачем невірно визначено період початку нарахування 3% річних, інфляційних втрат та пені.
Перевіривши доданий позивачем до позовної заяви розрахунок заборгованості по пені, відсотках та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що правомірним є нарахування та підлягає стягненню з відповідача:
- 1733,86 грн. - 3% річних;
- 11596,41 грн. - інфляційних втрат;
- 24575,28 грн. - пені.
В іншій частині стягнення пені в розмірі 32,75 грн. та 3% річних в сумі 4,91 грн. слід відмовити, оскільки останні безпідставно нараховані.
Згідно з розрахунком суду інфляційні втрати становлять 15056,76 грн, однак суд не може вийти за межі заявлених позовних вимог.
Щодо нарахування пені, у договорі сторони узгодили покупець за порушення обов'язку, визначеного у п. 4.4 цього Договору, за вимогою Постачальника зобов'язаний сплатити останньому пеню у розмірі 1 % від простроченої суми за кожний день прострочення, однак позивач нарахував пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ (згідно з розрахунком суду є значно меншою), що є його правом.
Відповідачем не надано жодного доказу на спростування заявленого боргу.
Контррозрахунку нарахування 3% річних, інфляційних втрат та пені відповідачем не подано.
Оцінюючи подані стороною докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача підтверджена матеріалами справи, відповідачем не спростована підлягає до задоволення в сумі 97665,55 грн. заборгованості, в т.ч. 59760,00 грн. основний борг, 11596,41 грн. інфляційні втрати, 1733.86 грн. 3% річних та 24575,28 грн. пеня. В решті позову слід відмовити.
Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору пропорційно до суми задоволених вимог в сумі 2682,97 грн. (97665,55 грн. х 2684,00 грн. / 97703,21 грн) відповідно до ст.129 ГПК України слід покласти на нього.
Подаючи позов до суду, позивач просив стягнути з відповідача на його користь 6000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу за розгляд справи.
Відповідно до ст. 30 Закону України “Про адвокатуру і адвокатську діяльність” гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Статтею 123 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
За ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч.ч. 3, 4 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі “East/West Alliance Limited” проти України”, заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Лавентс проти Латвії” зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Частиною 5 ст. 126 ГПК України встановлено, що у разі недотримання вимог ч. 4 ст. 126 ГПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).
Позивач у справі оплату послуг адвоката підтвердив договором про надання правової (правничої) допомоги №2 від 10.01.2023, актом виконаних робіт (наданих послуг)(а.с.19-20)
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 визначила докази, які є необхідними для компенсації витрат на правничу допомогу: на підтвердження цих обставин (складу та розміру витрат) суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат.
Із дослідженого договору про надання правової допомоги від 10.01.2023, вбачається, що сторони узгодили, що в порядку та на умовах, визначених цим Договором, адвокат, за завданням клієнта зобов'язується надати консультаційні та інші послуги щодо захисту та представництва інтересів останнього в органах державної влади, на підприємствах, в установах, організаціях всіх форм власності та підпорядкування, а також в судах усіх інстанцій, передбачених Законом України «Про судоустрій та статус суддів» та іншими Законами України з усіма процесуальними правами та обов'язками, визначеними чинним законодавством (надалі іменується послуги).
Згідно п.2.1. договору, Послуги надаються клієнту шляхом:
1)надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності фізичною та юридичної особи;
2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
3) представництво інтересів КЛІЄНТА під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов'язків КЛІЄНТА, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні;
4) представництво інтересів КЛІЄНТА у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в Інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами;
5) представництво інтересів КЛІЄНТА в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України;
6) надання іншої правової допомоги.
Згідно із актом виконаних робіт (наданих послуг) ід 02.03.2023 адвокатом було надано наступні послуги:
1.Ознайомлення з документами та вивчення обставин справи - 3 год- 1000 грн.
2. Підготовка та складання до суду позовної заяви та оформлення необхідних документів - 5 год - 3000 грн.
4. Здійснення представництва в судді (ознайомлення із законодавчими актами та судовою практикою) - 4 год - 2000 грн.
Всього вартість наданих послуг яка підлягає сплаті Клієнтом становить 6000 грн. Послуги сплаченні довірителем повністю.
Враховуючи вказане, позивачем згідно з вимогами ст. 74 ГПК України було доведено надання йому адвокатом вказаних послуг у суді.
Суд, при вирішенні розміру судових витрат переглянув калькуляцію часу, який був витрачений адвокатом, оцінив співмірність та розумність ціни його послуг, врахував складність справи.
Приймаючи до уваги наведене вище, виходячи із засад розумності і справедливості, суд вважає підставним та обґрунтованим стягнення з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5997,69 грн. (пропорційно до суми задоволених вимог).
Відповідно до ч. 1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Згідно зі ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008 зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Проте, якщо подання сторони є вирішальним для результату проваджень, воно вимагає конкретної та прямої відповіді ("Руїс Торіха проти Іспанії").
Завданням національних судів є забезпечення належного вивчення документів, аргументів і доказів, представлених сторонами ("Ван де Гурк проти Нідерландів)".
Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті ("Гірвісаарі проти Фінляндії").
Згідно ж із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, вказані рішення Європейського суду з прав людини суд застосовує у даній справі як джерело права.
Керуючись ст. 129, 233, 236, 237, 238, 240, 256 ГПК України, суд,-
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Приватного підприємства “Захід Агро” (вул.Незалежності, 60А, м.Рожище, Волинська обл., 45100, код ЄДРПОУ 37887411) на користь Фізичної особи-підприємця Черняк Миколи Станіславовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 97665,55 грн. (дев'яносто сім тисяч шістсот шістдесят п'ять гривень 55 коп) заборгованості, в т.ч. 59760,00 грн. основний борг, 11596,41 грн. інфляційні втрати, 1733,86 грн. 3% річних, 24575,28 грн. пеня, а також 2682,97 грн. (дві тисячі шістсот вісімдесят дві гривні 97 коп) витрат по сплаті судового збору та 5997,69 грн. (п'ять тисяч дев'ятсот дев'яносто сім гривень 69 коп.) витрат на правову допомогу.
3. В решті позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Суддя І. О. Гарбар