пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10
E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885
21 квітня 2023 року Справа № 903/186/23
за позовом: Акціонерного товариства “Державна продовольчо-зернова корпорація України”, м. Київ
до відповідача: Приватного акціонерного товариства “Теремно Хліб”, м. Луцьк
про стягнення 534 566 грн. 50 коп.
Суддя Кравчук А.М.
Без повідомлення (виклику) учасників справи
20.02.2023 на адресу Господарського суду Волинської області надійшла позовна заява Акціонерного товариства “Державна продовольчо-зернова корпорація України” до Приватного акціонерного товариства “Теремно Хліб” про стягнення 534 566 грн. 50 коп., з яких: 208 401 грн. 65 коп. інфляційних втрат, 21 220 грн. 58 коп. 3% річних, 213 514 грн. 82 коп. пені, 91 429 грн. 45 коп. штрафу та судових витрат по справі.
Позовна заява обґрунтована несвоєчасним виконанням умов договору поставки продуктів переробки зернових культур №01/02/06 від 01.02.2022 щодо оплати товару.
Розгляд справи просить проводити в порядку спрощеного позовного провадження.
Ухвалою суду від 22.02.2023 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами. Запропоновано відповідачу подати суду в порядку статей 165, 178 Господарського процесуального кодексу України не пізніше п'ятнадцяти календарних днів з дня вручення даної ухвали відзив на позов і всі документи, що підтверджують заперечення проти позову при їх наявності, одночасно копію відзиву надіслати позивачу, докази чого подати суду; позивачу - відповідь на відзив не пізніше 3-х календарних днів з дня отримання відзиву з доказами надіслання відповідачу; відповідачу - заперечення на відповідь позивача протягом 3-х календарних днів з дня отримання відповіді з доказами надіслання позивачу.
Відповідач ухвалу суду отримав 02.03.2023, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (а.с. 71).
Строк для подання відзиву - по 17.03.2023.
21.03.2023 на адресу суду надійшов відзив відповідача, який засобом поштового зв'язку надісланий 17.03.2023, згідно якого у позові просить відмовити, оскільки позивачем не надано специфікації до договору, якою на думку позивача передбачено строк оплати товару. Вимога щодо оплати товару відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України позивачем на адресу відповідача не направлялась. Докази наявності повноважень Дорофєєва А.М. на підписання договору відсутні. Просить зобов'язати позивача надати оригінал специфікації №1 від 01.02.2022, договору поставки від 01.02.2022 №01/02/06. У разі наявності підстав задоволення позову просить зменшити штрафні санкції на 95%, оскільки підприємство підпадає під критерій визначення об'єкту критичної інфраструктури. Розгляд справи просить проводити у закритому судовому засіданні (а.с. 72-103).
Позивач відзив відповідача отримав 20.03.2023, що підтверджується витягом щодо відстеження пересилання поштових відправлень (а.с. 109).
Строк для подання відповіді на відзив - по 23.03.2023.
У клопотанні від 23.03.2023 позивач просить з огляду на значну кількість кореспонденції, що надходить до АТ “ДПЗКУ” та тривалу процедуру отримання кореспонденції відповідальним виконавцем, завантаженість представників позивача та у зв'язку з щоденними повітряними тривогами, під час яких у працівників відсутній доступ до службового приміщення, відсутність можливості подати відповідь на відзив на позовну заяву в 3 (триденний) строк, встановлений ухвалою суду про відкриття провадження у справі, продовжити зазначений в ухвалі про відкриття провадження строк для надання відповіді на відзив на позовну заяву до 28.03.2023. Враховуючи вищезазначене та оскільки відповідачем у відзиві на позовну заяву викладені доводи та висновки, які є передчасними і помилковими, позивач вважає за необхідне надати свої заперечення, що мають істотне значення для винесення правомірного та обґрунтованого рішення (а.с. 104-107).
Ухвалою суду від 24.03.2023 клопотання Акціонерного товариства “Державна продовольчо-зернова корпорація України” від 23.03.2023 про продовження строку на подання відповіді на відзив задоволено. Продовжено строк на подання відповіді на відзив до 28.03.2023.
03.04.2023 на адресу суду надійшла відповідь позивача на відзив відповідача (надіслана засобом поштового зв'язку 28.03.2023), згідно якої позовні вимоги підтримує. Зазначає, що до позовної заяви товариством долучено специфікацію до договору, яка підписана обома сторонами. Договір і специфікація є у відповідача. У зв'язку з допущенням технічної помилки додає четверту сторінку договору. Предметом спору є стягнення коштів, а не визнання недійсним чи неукладеним договору, тому посилання на відсутність повноважень Дорофєєва А,М. на підписання договору не обґрунтовані. Відповідач не заперечує оплату заборгованості з порушенням встановлених договором строків. Клопотання про зменшення інфляційних втрат та 3% річних, пені та штрафу є необґрунтованим, оскільки відповідач підписуючи договір з відповідним розміром штрафних санкцій погодився на вказані умови і визнав їх прийнятними. Відповідач чотири місяці не вживав заходів для погашення заборгованості. Зазначає, що товариство є стратегічним підприємством державного сектору економіки України, 100% акцій якого належить державі, у зв'язку з чим неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань ускладнює виконання стратегічних завдань товариства (а.с. 113-164).
Відповідач відповідь на відзив отримав 03.04.2023, що підтверджується витягом щодо відстеження пересилання поштових відправлень.
Строк для подання заперечень на відповідь на відзив - по 06.04.2023.
07.04.2023 на адресу суду надійшли заперечення відповідача на відповідь на відзив позивача (надіслані засобом поштового зв'язку 06.04.2023), згідно яких у позові просить відмовити. Враховуючи сумніви в наявності специфікації просить не брати її до уваги. У зв'язку з відсутністю узгодженої сторонами специфікації товариство вважає, що строк оплати не настав. Долучає докази на підтвердження включення товариства до об'єктів критичної інфраструктури, який отриманий лише 04.04.2023. Позивачем не доведено понесення ним збитків та заподіяння шкоди, не надано доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану позивача чи ускладнення в господарській діяльності з вини відповідача (а.с. 165-175).
Ухвалою суду від 14.04.2023 клопотання Приватного акціонерного товариства “Теремно Хліб” про розгляд справи №903/186/23 у закритому режимі задоволено. Вирішено здійснювати розгляд справи №903/186/23 у закритому режимі.
Згідно ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
В силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, 1950 року, учасником якої є Україна, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§ 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Враховуючи ст. 248 ГПК України щодо розгляду справи у спрощеному провадженні у розумні строки (але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі) призначення справи без повідомлення сторін, що норми ст. 74 ГПК України щодо обов'язку суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом сторін подавати докази, п. 4 ст. 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів, не вбачає підстав для відкладення розгляду справи та вважає за необхідне розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, господарський суд, -
01.02.2022 між АТ «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (постачальник) та ПАТ «Теремно Хліб» (покупець) укладено договір поставки продуктів переробки зернових культур №01/02/06 (а.с. 17-20).
Відповідно до ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема з договору.
Між сторонами зобов'язання виникли з договору поставки продуктів переробки зернових культур №01/02/06 від 01.02.2022.
Згідно умов договору постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупця продукти переробки зернових культур на умовах та в строки, обумовлені договором, а покупець - прийняти та оплатити вартість товару відповідно до умов договору і специфікації, які є невід'ємною частиною договору (п.1.1). Товар за договором поставляється (передається) партіями у строки, вказані у специфікації. Під партією товару розуміється товар, переданий на умов цього договору по одній видатковій накладній (п. 1.3). Перелік найменувань товару, його асортимент, одиниця виміру, кількість та ціна за одиницю узгоджується сторонами у специфікаціях до договору, що після підписання уповноваженими представниками сторін становлять його невід'ємну частину. Кожна наступна специфікація не відміняє і не припиняє дію попередньої специфікації (п. 1.4). Сторони дійшли згоди про те, що узгодження специфікації до договору може здійснюватися шляхом обміну скан-копіями. При цьому, пересилання стороною скан-копії екземпляра специфікації, підписаного та скріпленого печаткою відповідної сторони, свідчить про її повну та безумовну згоду зі всіма умовами специфікації. Надіслана скан-копія специфікації, підписана та скріплена печатками сторін, становить невід'ємну частину договору. Після погодження специфікації шляхом пересилання її на електронну адресу вона матиме повну юридичну силу на рівні з оригіналом до моменту обміну сторонами оригіналами специфікації. Строк обміну не повинен перевищувати 20 календарних днів з дати підписання сторонами специфікації (п. 1.5). Сума договору становить вартість усього поставленого товару протягом строку дії договору, але в будь якому випадку не може перевищувати 14 500 000 грн. 00 коп. (п. 3.1). Вартість кожної окремої партії товару та ціна за одиницю товару, що поставляється згідно договору, визначається у специфікації, яку сторони підписують на кожну окрему партію товару (п. 3.2). Покупець зобов'язаний прийняти товар згідно специфікації та товарно-транспортних накладних (п. 4.1.4). Порядок розрахунків визначається у відповідній специфікації по кожній окремій партії товару (п. 5.1). Постачальник разом з товаром зобов'язаний передати покупцю рахунок фактуру (скан копія), специфікацію (скан копія), товарно-транспортну накладну (оригінал), посвідчення якості (оригінал). Оригінал специфікації до договору та видаткових накладних до договору надсилаються покупцю протягом 20 (десяти) календарних днів з дати підписання сторонами документів (п. 6.7). У випадку несвоєчасної оплати вартості товару згідно умов договору, покупець сплачує постачальнику на вимогу останнього пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період прострочення, за кожен день прострочення від неоплаченої суми, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7% від вказаної суми (п. 7.3). Договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2022.
Договір не був предметом судового розгляду, докази про його розірвання чи зміну умов в матеріалах справи відсутні, отже є чинним на день розгляду справи.
Сторонами підписано специфікацію №1 від 01.02.2022 на поставку борошна пшеничного вищого ґатунку кількістю 100 тонн, загальною вартістю 1 195 000 грн. 00 коп. з ПДВ. Сторонами визначено: період поставки: 01.02.2022 по 28.02.2022, порядок розрахунків: оплата протягом 14 календарних днів з моменту підписання видаткових накладних (а.с. 21).
Твердження відповідача про відсутність специфікації, якою визначено строки оплати поставленого товару, спростовується матеріалами справи, зокрема підписаною обома сторонами специфікацією.
Специфікація додана до позовної заяви, підписана сторонами та скріплена їх печатками. Відповідач зазначає про сумніви в її наявності, проте не обґрунтовує в чому вони полягають, не заперечив підписання та наявність специфікації, яка є двостороннім документом, у нього.
Крім того, відповідно до п. 1.5 договору сторони дійшли згоди про те, що узгодження специфікації до договору може здійснюватися шляхом обміну скан-копіями. При цьому, пересилання стороною скан-копії екземпляра специфікації, підписаного та скріпленого печаткою відповідної сторони, свідчить про її повну та безумовну згоду зі всіма умовами специфікації. Надіслана скан-копія специфікації, підписана та скріплена печатками сторін, становить невід'ємну частину договору. Після погодження специфікації шляхом пересилання її на електронну адресу вона матиме повну юридичну силу на рівні з оригіналом до моменту обміну сторонами оригіналами специфікації.
Специфікація надіслана одночасно з позовною заявою, є додатком №1 до договору, підписана в день укладення договору, тому посилання відповідача на її відсутність у зв'язку з не зазначенням її в додатку до позовної заяви є не обґрунтованим.
Оскільки договір та специфікація підписані відповідачем, що не заперечується ним, як і наявність в нього оригіналів, відповідачем не обґрунтано сумніви в їх наявності, клопотання про їх витребування є не обґрунтованим.
Підписуючи специфікацію відповідач був обізнаний про її умови, зокрема порядок розрахунків, який обраховується не з дня отримання відповідачем надісланої позивачем специфікації, а з моменту підписання видаткових накладних.
Крім того договір №01/02/06 від 01.02.2022 є договором поставки.
Відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
У разі не погодження строків оплати, відповідач мав би оплатити товар у день його отримання. Посилання на ст. 530 ЦК України не є обґрунтованим. Позивач нарахування проводить з врахуванням відстрочки платежу на 14 календарних днів.
Позивачем поставлено, а відповідачем отримано товар на загальну суму 1 306 135 грн. 00 коп., що підтверджується видатковими накладними (а.с. 23-28):
- №368 від 16.02.2022 на суму 271 982 грн. 00 коп.;
- №378 від 17.02.2022 на суму 195 980 грн. 00 коп.;
- №379 від 17.02.2022 на суму 273 177 грн. 00 коп.;
- №386 від 18.02.2022 на суму 265 768 грн. 00 коп.;
- №398 від 21.02.2022 на суму 273 416 грн. 00 коп.;
- №431 від 23.02.2022 на суму 25 812 грн. 00 коп.;
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно ст. 193 ГК України, ст.ст. 526, 527, 530 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено законом або договором, не випливає із суті зобов'язання. Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами, що передбачено статтею 629 ЦК України.
Відповідач свої зобов'язання щодо оплати отриманого товару виконав з порушенням строків оплати, визначених у специфікації №1, що підтверджується актом звірки взаєморозрахунків, платіжними дорученнями (а.с. 29-37).
Посилання відповідача на графік погашення протермінованої заборгованості, якою змінено на думку відповідача строки оплати, не береться судом до уваги, оскільки він є одностороннім. Докази погодження такого графіку позивачем відсутні (а.с. 39).
Заперечення відповідача щодо відсутності доказів наявності повноважень Дорофєєва А.М. на підписання договору поставки не приймається судом до уваги.
Преамбула договору містить посилання на те, що Дорофєєв А.М. укладаючи договір діє від імені АТ «ДПЗКУ» на підставі довіреності та протоколу засідання правління товариства.
Якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень, і в такому разі суд не може брати до уваги посилання цієї сторони на те, що їй було невідомо про наявні обмеження повноважень представника її контрагента (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.02.2018 у справі № 906/100/17, від 12.06.2018 у справі № 927/976/17, від 26.02.2019 у справі № 925/1453/16, від 02.04.2019 у справі № 904/2178/18).
"Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium лежить принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона розумно покладається на них.
Підписуючи договір, специфікацію, приймаючи товар та оплачуючи його відповідач був обізнаний з зазначеними документами і не ставив під сумнів його по
Згідно ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Суд здійснивши власний розрахунок, дійшов висновку, що нараховані згідно розрахунку позивача 208 401 грн. 65 коп. інфляційних втрат, 21 220 грн. 58 коп. 3% річних арифметично правильні, підставні та підлягають до стягнення з відповідача на підставі ст. 625 ЦК України.
Відповідач у відзиві на позовну заяву просить зменшити нараховані позивачем 3% річних та інфляційні втрати на 95 % з посиланням на постанову Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18.
Виходячи з правової природи трьох відсотків річних та інфляційних втрат, їх розмір не підлягає зменшенню судом у порядку частини 1 статті 233 ГК України та частини 3 статті 551 ЦК України, оскільки наведене позбавить кредитора можливості компенсувати матеріальні втрати за час прострочення виконання грошового зобов'язання, в тому числі в результаті інфляційних процесів у економіці країни.
Верховний Суд у постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18 (на зміст якої звертає увагу відповідач) дійшов висновку, що з огляду на компенсаційний характер заходів відповідальності в цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, за певних умов, можливо зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери кредитора. Тобто, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та зокрема зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання. При цьому правовий висновок про можливість зменшення законодавчо встановленого розміру відсотків річних на рівні - 3%, дана постанова не містить.
Суд не вбачає можливості застосувати правові висновки Верховного Суду, наведені в постанові від 18.03.2020 у справі №902/417/18, до даних спірних правовідносин, оскільки фактичні обставини в межах цієї справи не є подібними до обставин у справі №902/417/18.
Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідні положення Господарського кодексу України також передбачають, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання він зобов'язаний сплатити штрафні санкції (неустойку, штраф, пеню). Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання (ст. 230).
За змістом частини 4 ст. 231 ГК України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.
Пунктом 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Згідно п. 7.3 договору у випадку несвоєчасної оплати вартості товару згідно умов договору, покупець сплачує постачальнику на вимогу останнього пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої в період прострочення, за кожен день прострочення від неоплаченої суми, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7% від вказаної суми
Враховуючи протермінування оплати відповідачем суми боргу більше ніж на 30 днів, нараховані позивачем 91 429 грн. 45 коп. 7% штрафу, 213 514 грн. 82 коп. пені згідно розрахунку підставні відповідно до п. 7.3 договору.
У відзиві на позовну заяву відповідач просить зменшити заявлені штрафні санкції на 95%. Клопотання обґрунтоване тим, що підприємство підпадає під критерій визначення об'єкту критичної інфраструтури, основним завданням якого є забезпечення продовольством, в т.ч. населення та ЗСУ України. На підприємстві працює в середньому 520-560 працівників, яким потрібно вчасно сплачувати заробітну плату, що в свою чергу є чинником для стримування людей від виїзду за кордон, що суттєво збільшилось після повномасштабної війни. Зупинка підприємства, яке є найбільшим виробником хліба Волинської області, може стати наслідком соціальних заворушень, голоду, неможливості забезпечення потреб сектору безпеки та оборони, ЗСУ. У товариства наявна колосальна дебіторська заборгованість. В перші дні війни була відсутня можливість користування інкасацією готівкових коштів з магазинів, що належать підприємству, що призвело до дефіциту коштів на рахунках. Чистий фінансовий результат підприємства за півріччя 2022 року становив збиток в сумі 2615 тис.грн. Зобов'язання відповідача виконані у повному обсязі. Ще в липні-жовтні 2022 року. Позивачем не надані докази понесення ним збитків та заподіяння йому шкоди, погіршення фінансового стану чи ускладнення в господарській діяльності з вини відповідача.
Позивач у відповіді на відзив клопотання заперечує, оскільки відповідач, укладаючи договір з відповідним розміром штрафних санкцій, погодився на такі умови і визнав їх прийнятними. Незадовільний фінансовий стан та виконання умов договору не ставиться в залежність від виконання будь яких зобов'язань з боку третіх осіб, зокрема дебіторів відповідача. Не є підставою для зменшення штрафних санкцій віднесення відповідача до об'єктів критичної інфраструктури, основним завданням якого є забезпечення продовольством населення та ЗСУ. Відповідач не довів наявність в нього виняткових обставин для зменшення розміру штрафних санкцій. Позивач є стратегічним підприємством державного сектору економіки України, 100% акцій якого належить державі. Невиконання відповідачем своїх зобов'язань перед позивачем ускладнює виконання останнім стратегічних завдань перед державою.
За частиною 2 статті 216 Господарського кодексу України застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері господарювання.
Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
Справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин.
Ці загальні засади втілюються у конкретних нормах права та умовах договорів, регулюючи конкретні ситуації таким чином, коли кожен з учасників відносин зобов'язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки, захищати власні права та інтереси, а також дбати про права та інтереси інших учасників, передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам і інтересам інших осіб, закріпляти можливість адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.
Зокрема, загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку, і ця спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Наприклад, такими правилами є правила про неустойку, передбачені статтями 549-552 Цивільного кодексу України. Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.
Відповідно до ст. 233 ГК України, у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки), майновий стан сторін. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.01.2022 у справі №910/488/21.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, зокрема, від 03.07.2019 у справі №917/791/18, від 22.10.2019 у справі №904/5830/18, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 04.02.2020 у справі №918/116/19, від 29.09.2020 у справі №909/1240/19 (909/1076/19), від 24.12.2020 у справі №914/1888/19, від 26.01.2021 у справі №916/880/20, від 26.01.2021 у справі №916/880/20.
При цьому, виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки до її розумного розміру (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30.03.2021 у справі №902/538/18).
Нормами законодавства України не визначено розмір, на який суд може зменшити неустойку, а тому при вирішенні цього питання суди мають забезпечувати дотримання балансу інтересів сторін у справі з урахуванням правового призначення неустойки, на що Верховний Суд неодноразово вказував.
Конституційний Суд України в рішенні від 11.07.2013 №7-рп/2013 у справі №1-12/2013 сформував правову позицію, що наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов'язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.
Вказаний правовий висновок Конституційного Суду України знаходить своє відображення і в практиці Верховного Суду. Зокрема, в постанові від 16.03.2021 у справі №922/266/20 Верховний Суд зазначає, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним із принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Неустойка спрямована на забезпечення компенсації майнових втрат постраждалої сторони. Для того, щоб неустойка не набула ознак каральної санкції, діє правило ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було би передбачити.
У постанові від 24.02.2021 у справі №924/633/20 Верховний Суд зазначає, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призвести до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (така правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18).
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Зазначені норми ставлять право суду на зменшення неустойки в залежність від співвідношення її розміру і збитків. При цьому слід враховувати, що правила частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником.
Отже, наявність обставин, які мають істотне значення при вирішенні питання про зменшення розміру санкцій, вирішується судом на підставі аналізу конкретної ситуації.
Судом встановлено, що ПрАТ «Теремно Хліб» включений до секторального переліку об'єктів критичної інфраструктури в секторі харчової промисловості та агропромислового комплексу, що підтверджується листом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 22.03.2023 (а.с. 170).
Фінансовим звітом відповідачем підтверджено збитковість своєї господарської діяльності в І півріччі 2022 року(а.с. 80)
Дебіторська заборгованість підприємства в жовтні 2022 року складала 14 541 697 грн. 10 коп., що підтверджується довідкою від 17.03.2023 (а.с. 82).
Інкасація торгових точок АТ «Теремно Хліб» у період з 24 по 26.02.2022 не проводилась, що підтверджується довідкою від 17.03.2023 (а.с. 86).
Відсутність коштів на рахунках відповідача у березні 2022 року підтверджується банківськими виписками (а.с. 87-89).
Судом враховано, що ПАТ «Теремно Хліб» здійснює забезпечення потреб сектору з питань безпеки і оборони з метою задоволення нагальних потреб функціонування держави, зокрема Волинської обласної військової адміністрації, Військової частини 99 71 Державного прикордонної служби України, виконує мобілізаційні завдання Луцької міської ради, що підтверджується відповідними листами (а.с. 95-97).
Враховуючи положення діючого законодавства, з огляду на всі фактичні обставини справи, враховуючи інтереси обох сторін, повне виконання відповідачем умов договору щодо оплати отриманого товару, введення воєнного стану на всій території України, настання строків оплати у перші дні війни, важливість господарської діяльності відповідача, як найбільшого виробника Волинської області хліба виробів; виробництво сухарів та сухого печива, борошняних кондитерських виробів, тортів і тістечок тривалого зберігання, скрутне фінансове становище відповідача, що надмірне стягнення з товариства може призвести до збитковості та неможливості виконання мобілізаційного завдання та підтримки технологічного процесу виробництва хліба, приймаючи до уваги відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору поставки від 01.02.2022 в частині оплати заборгованості з пропуском встановленого строку, що позивач не зазначає про наявність таких збитків, відсутність доказів прямого умислу в діях відповідача, спрямованих на порушення зобов'язання, мету неустойки - стимулювання до виконання основного грошового зобов'язання, період прострочки, нарахування штрафних санкцій в розмірі половини вартості товару, стягнення 3% річних та інфляційних втрат у значному розмірі (229 622 грн. 23 коп., що становить 17,6% вартості отриманого товару), право суду на зменшення штрафних санкцій не лише за заявою сторони, але й з ініціативи суду, суд на підставі ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України вважає за можливе зменшити розмір заявлених до стягнення сум пені та штрафу на 90%, у зв'язку з чим підставними та підлягають до стягнення з відповідача 9 142 грн. 95 коп. штрафу та 21 351 грн. 48 коп. пені, що в цілому складає 20 % вартості товару.
У позові на суму 82 286 грн. 50 коп. штрафу, 192 163 грн. 34 коп. пені слід відмовити у зв'язку із зменшенням судом їх розміру.
Суд також враховує позицію Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013, з мотивувальної частини рішення якої вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом. Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (постанова Конституційного суду України №3-рп/2003 від 30.01.2003 року).
Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в сумі 8 018 грн. 50 коп. відповідно до ст.ст. 129-130 ГПК України слід віднести на нього.
При зменшенні суми штрафних санкцій судовий збір у повній сумі підлягає віднесенню на відповідача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 232, 237, 238, 241, 247- 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-
вирішив:
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Теремно Хліб» (вул. Підгаєцька, буд. 13Б, м. Луцьк, код ЄДРПОУ 05509694) на користь Акціонерного товариства «Державна продовольчо-зернова корпорація України» (вул. Саксаганського, 1, м. Київ, код ЄДРПОУ 37243279)
- 208 401 грн. 65 коп. інфляційних втрат, 21 220 грн. 58 коп. 3% річних, 9 142 грн. 95 коп. штрафу, 21 351 грн. 48 коп. пені та 8 018 грн. 50 коп. витрат по сплаті судового збору, а всього: 268 135 грн. 16 коп. (двісті шістдесят вісім тисяч сто тридцять п'ять грн 16 коп.).
3. У позові на суму 274 449 грн. 84 коп. відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду відповідно до ст. 255-256, п. 17.5 Перехідних положень ГПК України.
Суддя А. М. Кравчук