Справа № 522/3178/23
Провадження 2-а/522/148/23
13 квітня 2023 року Приморський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді Шенцевої О.П.,
при секретарі Шумило М.Р.,
розглянувши у відкритому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управлення ДМС у м. Києві та Київської області про визнання противоправним та скасування рішення, -
Позивач звернувся до Приморського районного суду міста Одеси з позовом, у якому просив суд визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київської області № 57 про примусове повернення ОСОБА_1 за межі України та зобов'язання покинути територію України до 19.02.2023 року та заборону в'їзду в Україну на три роки до 09.02.2026 року.
ГУ ДМС України у м. Києві та Київської області надано відзив на позовну заяву, в якому відповідачем висловлено незгоду з позовними вимогами.
Сторони в судове засідання не з'явились.
Відповідно ч. 4 ст. 229 КАС України, у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини:
Судом встановлено, що 09.02.2022 року співробітниками Голосіївського УП ГУНП у м. Києві виявлений громадянин Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який знаходиться на території України з порушенням ЗУ «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства».
З матеріалів справи вбачається, що громадянин Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , прибув в Україну у 2016 році з метою навчання у Дніпропетровському медичному інституті традиційної і нетрадиційної медицини. Державний кордон України перетнув через ПП «Дніпропетровськ». У зв'язку з відсутністю коштів на оплату переїхав з м. Дніпропетровська до м. Києва, проводив онлайн уроки англійської мови. Дозволу на застосування праці іноземців в Україні не оформляв та посвідкою на тимчасове проживання на підставі навчання не документувався.
Водночас встановлено, що після закінчення дозволеного строку перебування, іноземець не виїхав з України, порушуючи міграційне законодавство України.
Процедура продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України встановлена постановою Кабінету Міністрів України від 15.02.2012 № 150 «Про затвердження Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України» (далі - Порядок).
Так, положеннями підпункту 2 пункту 2 Порядку, іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території не більше як 90 днів протягом 180 днів у разі в'їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в'їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України. Порядок обчислення зазначеного строку встановлюється МВС.
Відповідно до ч. 1 ст. 23 розділу III Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» нелегальні мігранти та інші іноземці та особи без громадянства, які вчинили злочин, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність відповідно до закону.
Згідно зі ст. 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення, «порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні, за недійсними документами або документами, термін дії яких закінчився, або працевлаштування без відповідного дозволу на це, якщо необхідність такого дозволу передбачено законодавством України, або недодержання встановленого порядку пересування і зміни місця проживання, або ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, неприбуття без поважних причин до визначеного місця навчання або працевлаштування після в'їзду в Україну у визначений строк, а так само порушення правил транзитного проїзду через територію України, крім порушень, передбачених частиною другою цієї статті, тягнуть за собою накладення відповідного штрафу від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян».
За порушення ч. 1 ст. 203 Кодексу України про адміністративні правопорушення, що виразилось в порушенні правил перебування іноземних громадян на території України, 09.02.2023 року стосовно позивача складено протокол про адміністративне правопорушення ПР МКМ № 012611 та постановою про накладення адміністративного стягнення від 09.02.2023 року ПН МКМ № 012572, він притягнутий до адміністративної відповідальності в вигляді штрафу в сумі 5100 гривень.
Відповідно до ч. 3 ст. 25 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 року № 3773-VІ, рішення про добровільне повернення іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частинах першій і другій цієї статті, приймається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції за заявою іноземця та особи без громадянства про добровільне повернення. Порядок провадження за заявами іноземців та осіб без громадянства про добровільне повернення визначається Кабінетом Міністрів України.
Право на виїзд іноземних громадян або осіб без громадянства за межі України не обмежено.
Позивач з метою продовження строку перебування, отримання посвідки на тимчасове проживання та дозволу на імміграцію - не звертався.
Крім того, позивач із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні до компетентних органів не звертався.
Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України)…».
Працівниками ЦМУ ДМС у м. Києві та Київської області 09.02.2023 року прийняте рішення № 57 про примусове повернення в країну походження або третьої країни громадянина Федеративної Республіки Нігерія ОСОБА_1 , та зобов'язано останнього покинути територію України у термін до 19.02.2023 року.
Відповідно до ч. 5 ст. 26 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 року № 3773-VІ, передбачено, що іноземець або особа без громадянства зобов'язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.
Згідно до п. 14 ст. 1 Закону нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України;
Відповідно до ч. 1 ст. 23 розділу III Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» нелегальні мігранти та інші іноземці та особи без громадянства, які вчинили злочин, адміністративні або інші правопорушення, несуть відповідальність відповідно до закону.
Пунктом 2 статті 25 цього Закону передбачено, що «…іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування в Україні або які не можуть виконати обов'язок виїзду з України, не пізніше дня закінчення відповідного строку їх перебування у зв'язку з відсутністю коштів або втратою паспортного документа можуть добровільно повернутися в країну походження або третю країну, у тому числі за сприяння міжнародних організацій».
Статтею 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» встановлені засади правового статусу іноземців та осіб без громадянства, а саме: іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Відповідно до ст. 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.
Тобто, законодавець в розумінні вищезазначених норм права не лише наділяє іноземця певними правами, але і покладає обов'язок забезпечення урегулювання іноземцем свого правового становища у легалізований спосіб, зокрема шляхом звернення до відповідного територіального підрозділу ДМС України.
З матеріалів справи вбачається, що позивач мав можливість покинути територію України, проте не захотів виїжджати. Позивачеві роз'яснено зміст статті 63 Конституції України, а також його права та обов'язки відповідно до статті 268 КУпАП.
Особа, яка бажає легалізувати своє перебування на території України в законодавчо встановлений спосіб, має бути зацікавлена у зібранні необхідних доказів на підтвердження необхідності такого перебування в Україні, у тому числі і шляхом використання всіх законодавчо визначених правових механізмів, та уникаючи при цьому зловживання своїми правами та нехтування обов'язками.
Отже, рішення про примусове повернення в країну громадянського походження прийнято з урахуванням всіх обставин, що мають значення та відповідно до вимог діючого законодавства.
У пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» ЄСПЛ повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Обов'язок суду мотивувати прийняття або відхилення доводів сторін по суті спору полягає у відображенні в судовому рішенні висновків суду про те, що саме дало йому підстави прийняти та/чи відхилити аргументи сторін щодо суті спору, з посиланням на з'ясовані у справі обставини та норми матеріального чи процесуального права, що підлягають застосуванню до правовідносин, що склалися.
Водночас, оскільки на суд покладено обов'язок здійснювати правосуддя на засадах верховенства права, забезпечити кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Законів України «Про судоустрій і статус суддів» у редакціях від 07 липня 2010 року та 02 червня 2016 року), зазначений обов'язок суду полягає в закладенні у свої мотиви відповідної аргументації з дотриманням принципів верховенства права.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Таким чином, на ГУ ДМС у Києві та Київській області, як на суб'єкта владних повноважень законодавцем покладено обов'язок щодо вчинення дій на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Законодавець в розумінні вищезазначених норм права не лише наділяє іноземця певними правами, але і покладає обов'язок забезпечення урегулювання іноземцем свого правового становища у легалізований спосіб, зокрема шляхом звернення до відповідного територіального підрозділу ДМС України.
Згідно з частиною 1 статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з частинами 1, 2 ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За таких обставин, суд вважає, що позивачем не надано жодних обґрунтованих обставин на підтвердження власної правової позиції.
Узагальнюючи наведене, суд переконаний про наявність підстав для відмови у задоволені адміністративного позову.
Керуючись ст.ст. 2, 4, 7-9, 72-77, 241-246 КАС України, суд,-
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Головного управлення ДМС у м. Києві та Київської області про визнання противоправним та скасування рішення - відмовити у повному обсязі.
Рішення може бути оскаржено до П'ятого апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.
Повний текст судового рішення складений 18.04.2023 року
Суддя:
13.04.2023