20 квітня 2023 р.м.ОдесаСправа № 400/13191/21
Головуючий в 1 інстанції: Біоносенко В. В.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду
у складі: головуючої судді - Шевчук О.А.,
суддів: Бойка А.В., Федусика А.Г.
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2022 року у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, стягнення недоплачену суму середнього заробітку, -
В грудні 2021 року позивач звернувся до суду з позовною заявою до відповідача, в якій просив визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо зменшення розміру середнього заробітку за весь час затримки належних до виплати сум за період з 03.08.2017 р. по 27.02.2020 р.;
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 недоплачену суму середнього заробітку за період з 03.08.2017 р. по 27.02.2020 р. в розмірі 357737,40 гривень.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду по справi № 400/1902/20 його позов було задоволено: визнано протиправною бездiяльнiсть Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення повного розрахунку при звiльненнi. а саме невиплати ОСОБА_1 в день виключення зi спискiв частини грошової компенсацiї за невикористану додаткову вiдпустку як учаснику бойових дій; зобов'язано Вiйськову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 . середнiй заробiток за весь час затримки виплат належних сум за перiод з 03.08.2017 року по 27.02.2020 року. Однак, відповідач на виконання вказаного рішення було сплачено середній заробіток у зменшеному розмірі, а ніж зазначеного у розрахунку в судовому рішення, а саме 29759,78 грн, замість нарахованих 387497,18 грн.
Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням, позивач надав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та проголосити нове рішення (постанову), яким адміністративний позов задовольнити повністю. Доводами апеляційної скарги зазначено, що згідно розрахунку середньої заробітної плати за весь час затримки належних сум, наданого військовою частиною НОМЕР_1 , за період з 03.08.2017 року по 27.02.2020 року нараховано - 387497,18 грн. Але, з невідомих причин, військовою частиною проведено зменшення належної до виплати суми до 29759,78 грн. Право зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку належить до дискреційних повноважень суду, аж ніяк не відповідача. Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2020 року по справі №400/1902/20 зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплат належних сум за період з 03.08.2017 року по 27.02.2020 року. В постанові П'ятого апеляційного адміністративного суду ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині не зазначено про зменшення виплати розміру середнього заробітку, а отже, на думку апелянта, суд зобов'язав відповідача нарахувати саме середній заробіток за весь час затримки виплати належних сум, а не її пропорційну частину. Апелянт вказує, що розрахунок виплати середнього заробітку за час затримки належних сум за період з 03.08.2017 по 27.02.2020 повинен бути проведений за весь період, а саме 938 календарних днів * 413,11 грн. = 387497,18 грн. і не підлягає зменшенню. Оскільки відповідачем на виконання рішення суду нараховано 387497,18 грн., а сплачено 29759,78 грн., то недоплачений розмір середнього заробітку складає 387497,18-29759,78 =357737,40 грн.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач зазначає, що постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2020 року по справі 400/1902/20 не визначено певної суми щодо сплати середнього заробітку за весь час затримки виплат належних сум за період з 03.08.2017 року по 27.02.2020 рік, оскільки це належить до дискреційних повноважень відповідача (Військової частини НОМЕР_1 ). Відповідач посилається на постанову Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19 та вказує, що у цьому судовому рішенні у частині, що стосується виплати середнього заробітку за час затримки фактичного розрахунку, суд зазначив про те, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку. Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку. Виходячи із зазначеного вище, відповідач вказує, що розмір середнього заробітку за весь час затримки виплати належних сум ОСОБА_1 становить 29759,78 грн. З огляду на зазначене, відповідач просить відмовити у повному обсязі у задоволенні позовних вимог, викладених в апеляційній скарзі.
Згідно з ч.1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Перевіривши матеріали справи, правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 з 2012 року по серпень 2017 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 02.08.2017 року №65 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення.
Під час виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення з позивачем не було проведено повний розрахунок грошового забезпечення, а саме не нараховано та не виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпусти як учаснику бойових дій за 2015-2017 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення 02.08.2017 року.
Вказані обставини підтверджено рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 25 жовтня 2019 року по справі №400/2731/19, яке набрало законної сили 24.12.2019 року, а отже в силу приписів ч. 4 ст. 78 КАС України додатковому доказуванню не підлягають.
Разом з цим, судовим рішенням у вказаній справі визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 02.08.2017. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2017 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 02.08.2017.
Компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у сумі 18 649,6 грн. зарахована ОСОБА_1 на його картковий рахунок 27.02.2020 року.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 23.12.2020 року по справі №400/1902/20 визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не проведення повного розрахунку при звільненні, а саме невиплати ОСОБА_1 в день виключення зі списків частини грошової компенсації за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій; зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплат належних сум за період з 03.08.2017 року по 27.02.2020 року.
На виконання цього рішення Військовою частиною НОМЕР_1 сплачено позивачу 29759,78 грн середнього заробітку. При цьому, зазначена сума обрахована пропорційно розміру невиплаченої суми компенсації за невикористану відпустку.
На переконання позивача, відповідач повинен був виплатити йому обраховану суму середнього заробітку в розмір 387497,18 гривень без пропорційної залежності від невиплаченої суми, що й слугувало підставою для звернення до суду з цим позовом.
Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що суд може зменшити розмір відшкодування враховуючи розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
У зв'язку з викладеними обставинами, суд першої інстанції з врахуванням принципу справедливості та співмірності, прийшов до висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу у розмірі 29759,78 грн., що і було зроблено відповідачем.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган у всякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до ст. 117КЗпП (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
З аналізу зазначених законодавчих норм убачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під “належними звільненому працівникові сумами” необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом до якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України).
Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
На підставі наведеного, враховуючи, що не проведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, колегія суддів приходить до висновку, що у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати індексації грошового забезпечення на підставі статті 117 КЗпП України.
Висновки суду у даній справі відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах щодо стягнення з роботодавця середнього заробітку за час затримки остаточного розрахунку при звільненні у випадку визначення суми виплат судовим рішенням, яка викладена у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17. Так, Великою Палатою Верховного Суду у вказаному рішенні визначено, що якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Також, у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 Великою Палатою Верховного Суду вказано, що у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
У постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 30.11.2020 р. у справі № 480/3105/19 зазначено, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності. І цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Тобто залежно від розміру невиплачених належних звільненому працівникові сум прямо пропорційно належить виплаті розмір середнього заробітку, однак за весь час їх затримки по день фактичного розрахунку.
Водночас, вирішуючи справу, колегія суддів враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постановах від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, згідно якої, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Велика Палата Верховного Суду у наведених справах дійшла висновку, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
В свою чергу, визначаючи розмір відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, колегія суддів виходить з наступного.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у сумі 18 649,6 грн. зарахована ОСОБА_1 на його картковий рахунок ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Таким чином, відповідач провів фактичний розрахунок з ОСОБА_1 щодо виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП. Враховуючи, що не проведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати індексації грошового забезпечення на підставі статті 117 КЗпП України.
Розмір грошового забезпечення, заробітна плата за два останніх повних календарних місяців позивача, що передували звільненню становить 25200 грн (червень -липень 2017 року ). Середньоденна зарплата позивача склала 413,11 грн. Кількість робочих днів за час затримки виплати за період з 03.08.2017 по 27.02.2020 року -938 днів. Виходячи з цього, середньоденний заробіток становить 387497,18 грн (413,11 грн. х 938 робочих днів) (а.с. 17-18).
По даному розрахунку у сторін заперечень не має.
У цій справі загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав 240787,04 гривень (100%), з яких компенсація за невикористану додаткову відпустку як учаснику бойових дій 18933,60 гривень (7,86 %).
Обрахована судом відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100, сума середнього заробітку за несвоєчасну виплату компенсації за не отримане речове майно становить 387497,18 гривень.
Виходячи з принципу пропорційності, вірним є висновок суду першої інстанції, що належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача є стягнення на його користь розраховану відповідачем суму 29759, 78 грн. як середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (7,68% від 387497,18 грн).
Аналогічний правовий висновок викладений в постановах Верховного Суду від 30.11.2020 року у справі №480/3105/19 та від 23.12.2020 року у справі №803/1768/17.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем правомірно та в повному обсязі виконано постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду по справi № 400/1902/20 та сплачено позивачу середній заробіток за весь час затримки належних до виплати сум за період з 03.08.2017 р. по 27.02.2020 р., у зв'язку з чим відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що рішення Миколаївського окружного адміністративного суду ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ч.1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2022 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених підпунктами а), б), в), г) пункту 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуюча суддя: О.А. Шевчук
Суддя: А.В. Бойко
Суддя: А.Г. Федусик