Справа № 276/427/23
Провадження по справі № 3/276/373/23
20 квітня 2023 року смт. Хорошів
Суддя Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області Бобер Д.О. розглянувши матеріали, які надійшли від Хорошівського відділу державної виконавчої служби у Житомирському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) відносно ОСОБА_1 , мешканця АДРЕСА_1 за ознаками складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.183-1 КУпАП,-
13 березня 2023 року до Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від Хорошівського відділу державної виконавчої служби у Житомирському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) надійшли матеріали про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.183-1 КУпАП гр. ОСОБА_1 , які постановою судді Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 15.03.2023 року було повернуто до Хорошівського відділу державної виконавчої служби у Житомирському районі Житомирської області для їх належного оформлення.
05.04.2023 року до суду надійшов вище зазначений адміністративний матеріал після його доопрацювання.
Дослідивши адміністративний матеріал, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Відповідно до ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, речовими доказами тощо.
Відповідно до ст. 280 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення має бути з'ясовано, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Постанова судді згідно ст.283 КУпАП має ґрунтуватися на обставинах, встановлених при розгляді справи, тобто на достатніх та незаперечних доказах.
У відповідності з п.2 ч.1 ст.278 КУпАП орган (посадова особа) при підготовці до розгляду справи про адміністративне правопорушення вирішує питання, зокрема, чи правильно складено протокол та інші матеріали справи про адміністративне правопорушення.
Протокол про адміністративне правопорушення є офіційним документом і до нього висуваються певні вимоги. Обов'язок щодо належного складання протоколу про адміністративне правопорушення та надання доказів на підтвердження викладених в протоколі відомостей, покладається на особу, яка його складає та не може бути перекладено на суд.
Відповідно до приписів ст.256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи.
Відповідно до абзаців другого та третього пункту 4 розділу XIV Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 №512/5 зміст протоколу про адміністративне правопорушення повинен відповідати вимогам, викладеним у статті 256 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Усі реквізити протоколу заповнюються виконавцем розбірливим почерком державною мовою. Не допускаються закреслення або виправлення відомостей, що заносяться до протоколу, а також внесення додаткових записів після того, як протокол підписаний особою, відносно якої він складений.
В порушення зазначених вимог, із протоколу про адміністративне правопорушення №3 складеного відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст.183-1 КУпАП вбачається, що після доопрацювання, в його текст внесено додаткові записи, зокрема, після того як протокол був підписаний особою, відносно якої він складений, а саме: дописано рік складання протоколу, назву посади особи, що його склала, а також період, протягом якого вчинено адміністративне правопорушення.
За змістом вимог ст.256, ч.1 ст.257 КУпАП питання наявності або відсутності складу адміністративного правопорушення суд вирішує лише в межах протоколу, складеного відносно конкретної особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, адже відповідно до ст.254 КУпАП, яка знаходиться в главі 19 розділу IV «Провадження в справах про адміністративні правопорушення», для суду протокол про адміністративне правопорушення є документом, який порушує адміністративне провадження, і єдиною процесуальною підставою для притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Під час розгляду справи про адміністративне правопорушення суддя не вправі самостійно змінювати на шкоду особі фабулу, викладену у протоколі про адміністративне правопорушення, яка по суті становить виклад обвинувачення у вчиненні певного правопорушення, винуватість у скоєнні якого певною особою має доводитися в суді. Суддя також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, адже діючи таким чином суддя неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до ст.19 Закону України «Про міжнародні договори в Україні», ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» стала практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов'язкова до застосування судами як джерело права.
У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за загальним правилом, саме національні суди повноважені оцінювати надані їм докази (п.34 рішення у справі «Тейксейра де Кастор проти Португалії» від 09.06.1998 року, п.54 рішення у справі «Шабельника проти України» від 19.02.2009 року), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом, має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією про захист прав і основоположних свобод.
У рішенні ЄСПЛ від 21.07.2011 року по справі «Коробов проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом». Проте, така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту.
У справах «Малофєєва проти Росії» («Malofeyevav.Russia», рішення від 30.05.2013, заява № 36673/04) та «Карелін проти Росії» («Karelinv.Russia», заява № 926/08, рішення від 20.09.2016) ЄСПЛ, серед іншого, зазначив, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).
Європейський суд з прав людини зазначає, що рівень певності, якого має досягти суддя за системою «внутрішнього переконання» чи системою «поза межами розумного сумніву», який є важливим для постановлення справедливого рішення, не повинен досягатися шляхом примусу до зізнання. Таким чином, буде дотримано цілковитої поваги до презумпції невинуватості та статусу осіб, що притягується до відповідальності є ключовими поняттями для демократичної концепції судового розгляду.
Ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до ст.8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Норми Конституції України є нормами прямої дії, а згідно частини 2 статті 62 Конституції України , усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться виключно на її користь, тобто суд може притягнути до адміністративної відповідальності особу лише на тих доказах, які спростовують усі розумні сумніви щодо вини особи. Докази, що викликають такі сумніви, суд має вмотивовано відхилити у своїй постанові.
Зазначене узгоджується і з прецедентною практикою ЄСПЛ, згідно якої «доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість особи доведено поза розумним сумнівом» (рішення від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України», п.43 (з відсиланням на п.282 рішення у справі «Авшар проти Туреччини».
Згідно правової позиції ЄСПЛ «розумним є сумнів, який ґрунтується на певних обставинах та здоровому глузді, випливає зі справедливого та зваженого розгляду усіх належних та допустимих відомостей, визнаних доказами, або з відсутності таких відомостей і є таким, який змусив би особу втриматися від прийняття рішення у питаннях, що мають для неї найбільш важливе значення».
За таких обставин, протокол про адміністративне правопорушення №3, складений відносно ОСОБА_1 за ч.1 ст.183-1 КУпАП, який містить додаткові дописи, що внесені після його складання, суд не може визнати належним, допустимим, достовірним та таким, який узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом», і який свідчить про беззастережну винуватість ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення та не може бути в даному випадку належним доказом його вини.
Обов'язок дотримання принципу презумпції невинуватості відноситься не тільки до судових органів, але й до інших державних установ (Рішення ЄСПЛ у справі «Дактарас проти Литви» від 24.11.2000 року.
Крім того, Конституційний суд України в рішенні від 22.12.2010 року №23-рп/2010 дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правовій презумпції, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні (п. 4.1).
Аналогічна позиція висловлена Верховним судом у постанові ВС/КАС від 08.07.2020 у справі №463/1352/16-а, де вказано, що в силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь, недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Відповідно до ст.7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Зважаючи на викладене, суд прийшов до висновку про недоведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.183-1 КУпАП, на підставі наданого протоколу про адміністративне правопорушення №3, який містить заборонені законодавством дописи. Всі сумніви щодо доведеності вини порушника тлумачаться на його користь, а наданий протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 в даному випадку неможливо визнати доказом його вини в розумінні ст. 251 КУпАП.
Відповідно до п.1 ст.247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі відсутності складу адміністративного правопорушення.
На підставі викладеного вище, дослідивши та оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, у відповідності до п.1 ч.1 ст.247 КУпАП суд прийшов до висновку, що провадження у справі підлягає закриттю у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.183-1 КУпАП.
Керуючись ст.ст.9, 245, 247, 251, 280, 283, 284 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
Провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.183-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, закрити за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена до Житомирського апеляційного суду протягом 10 днів з дня винесення постанови через Володарсько-Волинський районний суд Житомирської області.
Суддя Д.О.Бобер