Справа № 460/2852/14-ц
Провадження №2/944/28/23
11.04.2023 рокум.Яворів
Яворівський районний суд Львівської області в складі:
головуючої судді - Швед Н.П.
з участю секретаря - Василиці Н.В.
представника позивача - ОСОБА_1
представника відповідача - ОСОБА_2
представника третьої особи - Поповича Я.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Яворові цивільну справу за позовом Державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця» до ОСОБА_3 з участю третьої особи Львівської міської ради про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою,-
Представник позивач Акціонерне товариство «Українська залізниця» в особі регіональної філії "Львівська залізниця" звернувся в суд із позовом до ОСОБА_3 , третя особа Львівська міська рада про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.
В обґрунтування заявлених вимог покликається на те, що 31 березня 2014 року комісією в складі працівників Державного територіально - галузевого об'єднання «Львівська залізниця» та представників Рясне - Руської сільської ради під час обстеження земельної ділянки Залізниці в межах території Рясне - Руської сільської ради Яворівського району Львівської області виявлено, що на 4км+720м - 4км+807м з лівої сторони за ходом кілометрів ділянки Рясне-Кар'єрна, при ширині смуги відведення залізниці 80 м, на відстані 13 м від осі під'їзної колії знаходиться прибудинкова територія на якій розміщено господарські споруди, яка огороджена металевою огорожею, і яку без будь - яких правових підстав самовільно захопив відповідач, ОСОБА_4 , яку в подальшому успадкував ОСОБА_3 .
Право залізниці на користування спірною земельною ділянкою смуги відведення в межах Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області виникло безпосередньо на підставі актів цивільного та земельного законодавства, які визначали порядок та умови набуття залізницями права користування землями залізничного транспорту, умови їх передачі іншим особам.
Згідно із Загальними засадами, затвердженими постановою ЦВК СРСР від 15.12.1928 року, землі для потреб транспорту вважаються землями спеціального призначення (ст. 54), використовуються на підставі особливих положень про ці землі (ст. 55), оформлення прав органів шляхів сполучення на землі, що закріплюються за ними, проводиться в порядку відведення, Союз PCP безпосередньо здійснює розпорядження землями, які відведені підприємствам та організаціям загальносоюзного значення (підпункт б ст. 2).
Відповідно до Положення про землі надані транспорту, затвердженого постановою Ради народних комісарів СРСР №50 від 07.02.1933 року, землями, наданими транспорту, визнавались перелічені в ст. 4-8 цього Положення землі. Відповідно до пункту 4 цього Положення до залізничних транспортних земель відносились землі, зайняті залізничними шляхами та іншими об'єктами залізничної інфраструктури.
Спірна земельна ділянка була зайнята об'єктами залізничної інфраструктури на момент чинності Положення «Про землі, надані транспорту», про що свідчить «План границ полосы отвода линии Львов-Яворов Львовской железной дороги» від 1950 року та відповідно до ст.17 Закону України «Про основи містобудування» є містобудівною документацією, яка є основою, зокрема, для підготовки вихідних даних для розробки землевпорядної документації та вирішення питань щодо вилучення (викупу), передачі (надання) земельних ділянок у власність чи користування громадян та юридичних осіб.
Відповідно до законодавства, яке діяло на момент виникнення права залізниці на землі смуги відведення в адміністративних межах Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області, вимоги щодо виготовлення та отримання державного акту не передбачалися, а землі транспорту вважалися землями спеціального призначення, які використовувалися на підставі особливих положень про ці землі відповідно до п. п. 54, 55 "Общих начал землепользования и землеустройства" (Постанова ЦВК СРСР від 15.12.1928 року).
Із врахуванням діючих у період складання Плану смуги відведення норм Земельного кодексу УРСР від 25.10.1922 року, Загальних основ землекористування та землеустрою», затверджених Постановою ЦВК СРСР від 1928 року та Положення «Про землі надані транспорту», затвердженого постановою Ради народних комісарів СРСР № 50 від 07.02.1933 року, усі землі, які знаходилися фактично у виключному віданні уповноважених органів (в тому числі Народного Комісаріату СРСР шляхів сполучення), рахуються закріпленими за ними та, за відсутності їх згоди, можуть бути вилучені лише у спеціальному порядку. При цьому землі транспорту (зокрема землі залізниць) відносилися до земель спеціального призначення щодо яких був встановлений спеціальний порядок відводу, реєстрації землекористування та вилучення земельних ділянок.
Проте, всупереч зазначеному вище, земельна ділянка смуги відведення залізниці без попереднього її вилучення була самовільно зайнята відповідачем, який в подальшому на ній розмістив господарські будівлі та встановив металеву огорожу.
Крім цього, за залізницею як землекористувачем обліковується площа в формі 6-зем саме на підставі зазначеного вище плану смуги відведення, що підтверджується довідкою Управління Держкомзему у Яворівському районі Львівської області від 05.02.2014 № 816.
Вважає, що наявність чи відсутність у землекористувача документів на користування земельною ділянкою не змінює її правового статусу, оскільки його вже визначено законом.
Просить суд позовні вимоги задовольнити. Зобов'язати відповідача усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, яка знаходиться у постійному користуванні ДТГО «Львівська залізниця», а саме звільнити самовільно зайняту земельну ділянку в межах Рясне - Руської сільської ради Яворівського району Львівської області на 4км+720м - 4км+807м з лівої сторони за ходом кілометрів дільниці Рясне - Кар'єрна шляхом демонтажу металевої огорожі та господарських споруд, які розміщені на цій земельній ділянці та стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір.
27.12.2022 представник відповідача - адвокат Лосин Я.Ю. подав відзив на позовну заяву, в якій зазначає, що 30.07.1955 виконкомом Брюховицької районної Ради депутатів трудящих було прийнято рішення «Про продаж держфондівського будинку в селі Рясне-Руська бувшого Секлера громадянину ОСОБА_4 на суму 4300 карбованців. 03.11.1955 між виконкомом Брюховицької районної Ради депутатів трудящих та ОСОБА_4 було укладено договір купівлі-продажу згідно якого ОСОБА_4 купив держфондівський будинок в селі Рясно-Руська Брюховицького району Львівської області, що підтверджується договором купівлі-продажу від 03.11.1955. Вказаний будинок знаходився та знаходиться на спірній земельній ділянці. 18.11.1988 Львівським бюро технічної інвентаризації було виготовлено технічний паспорт на житловий будинок ОСОБА_4 по АДРЕСА_1 . В подальшому, на підставі рішення виконкому Яворівської районної Ради народних депутатів від 20.04.1989 ОСОБА_4 було видано свідоцтво про право особистої власності на жилий будинок по АДРЕСА_1 від 25.04.1989 №142. 03.08.1998 керуючою справами Рясне-Руської сільської Ради народних депутатів Яворівського району Львівської області було посвідчено заповіт зареєстрований в реєстрі за №74, згідно з яким ОСОБА_4 на випадок своєї смерті заповів своєму внукові ОСОБА_3 все майно де б воно не знаходилось, в тому числі житловий будинок з надвірними спорудами який розташований на земельній ділянці розміром 0,32 га і знаходиться в АДРЕСА_1 . З акту обстеження спірної земельної ділянки від 24.06.2015 складеного та підписаного уповноваженими представниками Рясне-Руської сільської ради вбачається, що за домогосподарством по АДРЕСА_1 в постійному користуванні закріплена земельна ділянка загальною площею 0,3211 га. Рік забудови будинку на даній земельній ділянці 1926 рік. Крім того, між землями залізниці та спірною земельною ділянкою знаходиться дорога ( АДРЕСА_2 ) комунальної власності, що спростовує посилання Позивача на те, що спірна земельна ділянка відноситься до земель Залізниці. Таким чином на момент виготовлення в 1950 році Плану смуги відведення про який зазначає Позивач, спірна земельна ділянка перебувала в користуванні та була закріплена за домогосподарством по АДРЕСА_1 . Крмі цього, в обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на «План границ полосы отвода линии ОСОБА_5 железной дороги от 0 км до 48.66 км в админграницах Брюховичского, Ивано-Франковского и Яворовского районов Львовоской области 1950 г.» та зазначає, що спірна земельна ділянка входить в смугу відведення залізниці ширина якої на даній ділянці становить 80 м від осі колії. Звертає увагу суду, що на копії Плану смуги відведення, який міститься в матеріалах справи, є позначення «земельна ділянка», однак із цієї копії Плану смуги відведення жодним чином не вбачається, де саме знаходиться спірна земельна ділянка, яка її площа, розміри і що саме ця земельна ділянка належить Відповідачу, а також, що саме в цьому місці смуга відведення залізниці становить 80 м. Даний План смуги відведення не містить умовного позначення ширини смуги відведення залізниці, відсутні позначення відстані та одиниці виміру відстані, що спростовує твердження Позивача про те, що ширина смуги відведення залізниці щодо спірної земельної ділянки становить 80 метрів. У позовній заяві Позивач посилається на відповідні нормативно-правові акти, що визначають статус земель залізничного транспорту, однак звертаю увагу суду, що такі нормативно-правові акти не передбачають норм згідно яких визначається ширина смуги відведення земель залізниці і що саме для спірної земельної ділянки вона становить 80 м. В матеріалах справи відсутні належні докази затвердження Плану смуги відведення у встановленому порядку, хоча Позивач в позовній заяві вказує, що даний документ затверджено і є проектно-технічною документацією та у розумінні ст. 17 Закону України «Про основи містобудування» є містобудівною документацією.
Крім цього, позивач просить суд звільнити самовільно зайняту земельну ділянку, при цьому не зазначає, де саме знаходиться ця земельна ділянка, якою вона площею, а також не надає жодних належних доказів, які підтверджують накладення спірної земельної ділянки на землі залізниці, які її розміри, проміри та площа.
Також при обстеження 31.03.2014 спірної земельної ділянки, Відповідачу, як користувачу земельної ділянки, відомо не було, акт складено без його присутності, а також без представників уповноваженого суб'єкта, який здійснює державний контроль за дотриманням вимог земельного законодавства. У зв'язку із наведеним просить в задоволенні позові відмовити.
Представник Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" в судовому засіданні позовні вимоги підтримала з підстав, наведених у позовній заяві. Просить такі задовольнити.
Представник відповідача, адвокат Лосин О.Б. проти задоволення позовних вимог заперечили, та пояснила що акт від 31.01.2014, на який покликається позивач, є неправомірним, складений з грубим порушенням норм чинного законодавства, оскільки про обстеження земельної ділянки позивачу відомо не було, такий складено без його присутності, а також представників уповноваженого суб'єкта, який здійснює державний контроль за дотриманням вимог земельного законодавства.
Вважає, що немає жодних доказів самовільного без відповідних правових підстав розміщення господарських споруд та металевої огорожі на земельній ділянці відповідача, жодних прав позивача не порушено, а отже відсутні перешкоди у користуванні земельною ділянкою смуги відведення позивача.
Твердження позивача, проте, що відповідно до раніше діючого законодавства не вимагалося проведення реєстрації землекористування та отримання правовстановлюючих документів не відповідає дійсності. Просить у задоволенні позову відмовити.
Представник третьої особи Львівської міської ради в судовому засіданні, проти задоволення позовних вимог заперечив з підстав зазначених відповідачем.
Заслухавши думку представників сторін, дослідивши матеріали справи та перевіривши їх доказами, суд прийшов до наступного.
Даний спір регулюється нормами Земельного кодексу України, ЗУ «Про транспорт», ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», зокрема та правовими інститутами землекористування.
Відповідно до п.3 ч.2 ст.129 Конституції України, основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до положень ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.
Згідно вимог ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Відповідно до ч.1 ст.321 Цивільного кодексу України право власності непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно ст.8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції, органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Згідно ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав і основних свобод людини, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Законом України «Про особливості утворення публічного акціонерного товариства залізничного транспорту загального користування» передбачено, що публічне акціонерне товариство «Українська залізниця» утворюється на базі Державної адміністрації залізничного транспорту України, а також підприємств, установ та організацій залізничного транспорту загального користування, які реорганізовуються шляхом злиття відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014 року № 200 «Про утворення публічного акціонерного товариства «Українська залізниця», і є правонаступником усіх прав і обов'язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту. Починаючи з 01.12.2015 року ДТГО «Львівська залізниця» діє в якості регіональної філії «Львівська залізниця» ПАТ « Укрзалізниця».
Частиною 1 ст.6 Закону України «Про залізничний транспорт», встановлює, що землі, які надаються в користування для потреб залізничного транспорту, визначаються відповідно до Земельного кодексу України та Закону України «Про транспорт».
Статтею 68 Земельного кодексу України, яка визначає землі залізничного транспорту, передбачено, що до таких земель належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.
Відповідно до ст.23 Закону України «Про транспорт» встановлено, що до земель залізничного транспорту належать землі, надані в користування підприємствам і організаціям залізничного транспорту відповідно до чинного законодавства України. До складу цих земель належать землі, які є смугою відведення залізниць, а саме землі, надані під залізничне полотно та його облаштування, станції з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації, захисні та укріплюючі насадження, службові, культурно-побутові приміщення та інші споруди, необхідні для забезпечення роботи залізничного транспорту.
Так, відповідно до ч.1 ст.317 ЦК України - права володіння, користування та розпорядження своїм майном належить власникові.
Відповідно до статті 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Право власності земельної ділянки згідно з ст.4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» підлягає державній реєстрації.
Частиною першою статті 79 Земельного кодексу України встановлено, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про державний земельний кадастр» державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, що розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами. Згідно зі ст. 3 цього Закону Державний земельний кадастр базується на принципі об'єктивності, достовірності та повноти його відомостей.
Крім того, згідно зі ст.79-1 Земельного кодексу України передбачено формування земельної ділянки як об'єкта цивільних прав, яке полягає у визначенні площі земельної ділянки, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Згідно ч.1 ст.116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, або державних органів приватизації, або центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, в межах їх повноважень, визначених цим кодексом.
Суд при вирішенні даного спору керується, як нормами чинного земельного законодавства в частині регулювання правовідносин, що виникають між суб'єктами землекористування, так і нормами раніше діючого законодавства станом на момент виникнення спірних правовідносин, що є предметом судового розгляду.
Судом встановлено, що на підтвердження права постійного користування землями смуги відведення АТ «Українська залізниця» надало «План границ полосы отвода линии Львов-Яворов Львовской ж.д. в админграницах Брюховического, Ивано-Франковского и Яворовского районов Львовськой области от 0.0 км до 48,66 км», який був розроблений у 1950 році.
З акту обстеження земельної ділянки від 31.03.2014 вбачається, що комісією в складі: голови комісії - головного інженера Підзамчівської дистанції колії Хонько Р.О., начальника сектору майнових та земельних ресурсів відокремленого підрозділу ОСОБА_6 , провідного інженера відділу земельних ресурсів служби з управління майновими та земельними ресурсами ОСОБА_7 , інженера-землевпорядника Підзамчівської дистанції колії Думчак І.С., за участю голови Рясне-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області Смокоровської Е.П., землевпорядника сільської ради ОСОБА_8 , мешканців села Рясне-Руське ОСОБА_9 та ОСОБА_10 було проведено обстеження земельної ділянки ДТГО «Львівська залізниця» в межах території Рясно-Руської сільської ради, під час якого було виявлено, що на 4км+720м - 4км+807м з лівої сторони за ходом кілометрів дільниці Рясне - Кар'єрна на відстані 13м. від осі під'їзної колії неправомірно знаходиться прибудинкова територія, протяжністю 87 м. Любінця І.А., яка огороджена металевою огорожею з господарськими спорудами, за адресою АДРЕСА_1 .
З копії довідки складеної Відділом Держземагенства в Яворівському районі Львівської області №816 від 05.02.2014, вбачається, що згідно по формі 6-зем станом на 01.01.2014 за Дистанцією колії «Підзамче» (ПЧ-2) на території Яворівського району закріплена земельна ділянка, площею 10,8 га у Рясне-Руській сільській раді.
Відокремлений підрозділ «Підзамчівська дистанція колії» ДТГО «Львівська залізниця» сплачував земельний податок згідно декларації з плати за землю за земельну ділянку, площею 10,8 га, яка розташована на території Рясно-Руської сільської ради Яворівського району Львівської області за 2013 що підтверджується копією довідки №425 від 06.05.2014 в розмірі 38,37грн., ав 2014році 190,96грн.
З копії довідки, складеної Відділом Держземагенства в Яворівському районі Львівської області №4227 від 21.05.2014 вбачається, що ДТГО «Львівська залізниця» державний акт на право постійного користування земельною ділянкою на території Рясне-Руської сільської ради не оформлявся, кадастровий номер не присвоювався, межі земельної ділянки не встановлювались та не закріплювались межовими знаками. Документи, які підтверджують право користування ДТГО «Львівська залізниця» земельною ділянкою на території Рясне- Руської сільської ради відсутні.
В позовній заяві позивач зазначає про те, що відповідач без будь-яких правових підстав, здійснив самовільне зайняття земельної ділянки, яка належить до земель залізничного транспорту та знаходиться в смузі відведення залізниці, що підтверджується актом обстеження земельної ділянки від 31.03.2014.
З такими твердженнями позивача суд не погоджується з огляду на наступне.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» самовільне зайняття земельної ділянки - будь-які дії, які свідчать про фактичне використання земельної ділянки за відсутності відповідного рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про її передачу у власність або надання у користування (оренду) або за відсутності вчиненого правочину щодо такої земельної ділянки, за винятком дій, які відповідно до закону є правомірними.
Відповідно до рішення виконкому Брюховицької районної ради депутатів трудящих від 30 липня 1955 року, вирішено продати держондівський будинок в с. Рясне-Руська бувшого секлера громадянину ОСОБА_4 за суму 4300 крб.
25.04.1989 року на підставі рішення від 20.04.1989року виконавчого комітету Яворівської міської ради народних депутатів ОСОБА_4 було видано свідоцтво про право особистої власності на будинок в цілому за адресою: АДРЕСА_1 .
03.08.1998року відповідач ОСОБА_4 зробив заповітне розпорядження на випадок своєї смерті відповідно до якого все своє майно в тому числі житловий будинок з надвірними спорудами який розташований на земельній ділянці розміром 0,32га в АДРЕСА_1 заповів своєму внукові ОСОБА_3
25.06.2014 року Рясне-Руською сільською радою було прийнято рішення №1370 "Про надання дозволу ОСОБА_4 на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі площею,0,2500га. для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в АДРЕСА_1 " та рішення №1393 "Про надання дозволу ОСОБА_4 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства площею 0,0711га в с.Рясне-Руська за рахунок земель запасу сільської ради".
Згідно акту від 24 червня 2015 року комісією в складі: голови земельної комісії Рясне-Руської сільської ради Любінець І.В., в присутності спеціаліста землевпорядника Рясне-Руської сільської ради Сухецького Є.М. та земельної комісії с. Рясне-Руське сільської ради - ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , та мешканців с. Рясне-Руське - ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 та ОСОБА_18 було обстежено земельну ділянку по АДРЕСА_1 та встановлено, рік забудови будинку на даній земельній ділянці 1926 рік, земельна ділянка знаходиться на 4 км+660м. - 4 км.+738 м. з лівої сторони прив'язка до під'їзної залізничної колії Рясне-Кар'єрна.
На підставі рішення №3111 від 29.08.2019 Рясне-Руська сільська рада надала дозвіл на проведення інвентаризації частини земель села Рясне-Руська.
Як вбачається із свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 виданого виконавчим комітетом Рясне-Руської сільської ради відповідач ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , актовий запис№12. Судом 29.09.2022 за клопотанням учасників судового розгляду було залучено до участі у справі в якості правонаступника відповідача в даному позові ОСОБА_3 ..
Згідно інформаційної довідки зі спадкового реєстру від 07.11.2018року та відповіді завідувача Новояворівською державної нотаріальної контори від 30.05.2022 частка у спадковому майні ОСОБА_4 становить 1/1, заповіт від імені спадкодавця укладений 03.08.1998року за реєстровим №74 керуючою справами Рясне-Руської сільської ради за даними спадкового реєстру від імені спадкодавця не змінений та не скасовувався. Із заявою про прийняття спадщини та видачу свідоцтва після смерті ОСОБА_4 як спадкоємець за заповітом звернувся, 05.10.2020року його внук ОСОБА_3 .
Згідно з вимогами ч.1 ст.264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення;8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Як передбачено частиною першою статті 84 ЗК України, у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.
Відповідно до пункту б частини четвертої статті 84 ЗК України, до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі під державними залізницями, об'єктами державної власності повітряного і трубопровідного транспорту.
Згідно із частиною першою, другою статті 6 Закону України "Про залізничний транспорт" землі, що надаються в користування для потреб залізничного транспорту, визначаються відповідно до ЗК України та Закону України "Про транспорт".
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЗУ "Про транспорт" землями транспорту визнаються землі, надані в користування підприємствам і організаціям транспорту згідно із ЗК України, для виконання покладених на них завдань щодо експлуатації, ремонту, вдосконалення і розвитку об'єктів транспорту. До земель залізничного транспорту належать землі, надані в користування підприємствам і організаціям залізничного транспорту відповідно до чинного законодавства України. До складу цих земель входять землі, які є смугою відведення залізниць, а саме землі, надані під залізничне полотно та його облаштування, станції з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації, захисні і укріплюючі насадження, службові, культурно-побутові приміщення та інші споруди, необхідні для забезпечення роботи залізничного транспорту. (ч. 1 ст. 23 ЗУ "Про транспорт" ). Ця норма закону кореспондується з положенням ст. 68 ЗК України.
Частиною 2 ст.6 ЗУ "Про залізничний транспорт" встановлено, що до земель залізничного транспорту належать землі смуг відведення залізниць під залізничним полотном та його облаштуванням, станціями з усіма будівлями і спорудами енергетичного, локомотивного, вагонного, колійного, вантажного і пасажирського господарства, сигналізації та зв'язку, водопостачання, каналізації; під захисними та укріплювальними насадженнями, службовими, культурно-побутовими будівлями та іншими спорудами, необхідними для забезпечення роботи залізничного транспорту.
Так, на підтвердження користування земельною ділянкою, розташованою у межах смуги відведення лінії в адміністративних межах Рясне - Руської сільської ради Яворівського району Львівської області позивачем було надано відповідний план смуги відведення, а саме «План границ полосы отвода линии Львов-Яворов Львовской ж.д. в админграницах Брюховического, Ивано-Франковского и Яворовского районов Львовськой области от 0.0 км до 48,66 км», який був розроблений у 1950 році.
Нормативно-правовими актами, чинними на момент набуття права на земельні ділянки залізницею у 1962 році, а саме: ЗК Української РСР від 25 жовтня 1922 року, Загальних основ землекористування та землеустрою, затверджених постановою ЦВКСРСР від 1928 року, передбачалось, що землі, які знаходилися фактично у виключному віданні уповноважених органів, рахуються закріпленими за ними та за відсутності їхньої згоди можуть бути вилученими лише у спеціальному порядку.
Вимоги щодо виготовлення та отримання державного акта не передбачалися, а землі транспорту вважалися землями спеціального призначення, які використовувалися на підставі особливих положень про ці землі, відповідно до пунктів 54, 55 Общих начал землепользования и землеустройства (постанова ЦИК СССР від 15 грудня1928 року).
За змістом статті 17 Закону України "Про основи містобудування", наявний у матеріалах справи «План границ полосы отвода линии Львов-Яворов Львовской ж.д. в админграницах Брюховического, Ивано-Франковского и Яворовского районов Львовськой области от 0.0 км до 48,66 км» є містобудівною документацією.
Відповідно до статтей 125, 126 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право власності, користування земельною ділянкою оформлєються відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Позивач зазначає, що право землекористування спірною земельною ділянкою виникло в нього відповідно до згаданого плану полоси відведення 1950р.
В той же час, цитуючи в позовній заяві норми права щодо правового регулювання земель транспорту, позивач залишив поза увагою той факт, що відповідно до п.п. 27, 32 "Инструкции о нормах и порядке отвода земель для железних дорог и использовании полоси отвода", затвердженої Міністерством шляхів сполучення СРСР 30.01.1963 р. містяться прямі вимоги щодо складання документів на право користування землею та порядок зберігання актів на право користування підрозділами залізниць.
Крім цього, п.10 Положення про землі, надані транспорту, яке затверджене постановою РНК СРСР 07.02.1933р., регламентує оформлення прав на землі, закріплені, зокрема, за наркоматом шляхів сполучення та водного транспорту і його органів в порядку, встановленому законодавством.
Водночас, діючим на той час Земельним кодексом УСРР, затвердженим постановою ВЦВК від 29.11.1922р. (із змінами та доповненнями від 27.06.1927р.), передбачалось обов'язковість оформлення, державної реєстрації та видачі землекористувачам правопідтверджуючих документів на землю.
Крім того, стаття 10 Закону СРСР від 13.12.1968р. «Про затвердження основ законодавства СССР і союзних республік» встановлювала обов'язковість оформлення державних актів на право користування землею та видачі їх землекористувачам, яким заборонялось користування наданою земельною ділянкою до видачі державного акту.
Відповідно до ст.125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Згідно ст.126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».
Отже, вищевикладене свідчить про те, що у АТ «Укрзалізниця» відсутні належним чином оформлені документи на земельну ділянку, які б посвідчували право користування, а План меж полоси відводу лінії Львів-Яворів Львівської залізної дороги, на який посилається позивач не є правовстановлюючим документом на земельну ділянку.
Позивачем в підтвердження позовних вимог надано План меж полоси відводу лінії Львів-Яворів Львівської залізної дороги 1950 року та зазначено про те, що даний документ є проектно-технічною документацією та у розумінні ст. 17 Закону України «Про основи містобудування» є містобудівною документацією.
Відповідно до ст.17 Закону України «Про основи містобудування» містобудівна документація - затверджені текстові і графічні матеріали, якими регулюється планування, забудова та інше використання територій.
Суд звертає увагу на те, що вказаний План не містить належних доказів затвердження у встановленому порядку та таких не надано позивачем.
Таким чином, твердження позивача, що відповідно до раніше діючого законодавства не вимагалося проведення реєстрації землекористування не відповідає дійсності. Більше того, наявний у позивача План меж полоси відводу лінії Львів-Яворів Львівської залізної дороги є лише одним із документів містобудівної документації, який виготовлявся з метою вчинення подальших дій для належного оформлення землекористування.
Із вищенаведених правових норм, зокрема, ЗК УСРР від 29.11.1922 р., вбачається, що позивачу необхідно було отримати державний акт на право користування, як правовстановлюючий документ. Відтак, представлений план не є документом, що підтверджує право користування земельною ділянкою, не є правовстановлюючим документом.
Законодавством, передбачено відповідальність за самовільне зайняття земельної ділянки.
З урахуванням вищевказаного, слід прийти до висновку, що позивач без залучення уповноваженого суб'єкта самостійно встановив, що відповідач самовільно зайняв спірну земельну ділянку.
З клопотанням про призначення експертизи у справі для підтвердження своїх позовних вимог АТ "Укрзалізниця" в особі регіональної філії "Львівська залізниця" до суду не зверталася, хоч суд в судовому засіданні роз'яснено було таке право позивачу.
Отже, посилання позивача на те, що частина земельної ділянки, яка перебуває в користуванні відповідача, знаходиться в смузі відведення залізниці, є безпідставним та необґрунтованим.
Усе вищевказане свідчить про те, що відповідачем жодним чином не порушено прав позивача, а позивачем належно не обґрунтовано позовні вимоги та не надано відповідних доказів, що їх підтверджують.
Крім цього, в обгрунтування своїх вимог позивач посилається також на те, що виготовлення та отримання державних актів на землю, їх реєстрація на час облаштування залізничного полотна і смуги відведення не передбачалися діючим на той час законодавством, що підтверджується посиланням на наведені в позовній заяві нормативні акти.
З даного приводу, суд вважає за необхідне зазначити, що такі посилання позивача містять лише «вирвані» з контексту законів чи підзаконних актів норми, які спростовуються змістом самих цих актів.
Станом на 1962 рік на залізничному транспорті України діяла «Инструкция о нормах и порядке отвода земель для железных дорог и использовании полосы отвода», затверджена Міністерством шляхів сполучення СРСР від 01 листопада 1955 року, яка втратила чинність з 30 січня 1963 року відповідно до «Инструкции о нормах и порядке отвода земель для железных дорог и использовании полос отвода».
Суд звертає увагу, що План смуги відводу не був затверджений виконкомом Яворівської районної ради, а тому є лише одним із документів містобудівної документації.
Даний план не містить умовного позначення ширини смуги відведення залізниці, а містить лише умовне позначення «Межа смуги відводу», без позначення відстані та одиниці виміру відстані.
Досліджуючи Акт обстеження земельної ділянки у сукупності з іншими доказами, судом встановлено, що позивачем не надано жодних доказів, які підтверджують повноваження осіб, які виступали підписантами Акту обстеження земельної ділянки та доказів, що такі є працівниками "Львівської залізниці" ПАТ "Укрзалізниця", а їхні підписи не скріплені печаткою ПАТ "Укрзалізниця".
Зібрані по справі докази, оцінені судом належним чином кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв'язок у сукупності, встановлені судом обставини свідчать про те, що у суду є всі підстави для відмови у задоволенні позовних вимог позивача.
Згідно ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Так як суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивача, а тому вимога позивача про стягнення із відповідача судового збору задоволенню не підлягає.
На підставі викладеного, керуючись ст.4, 7, 12, 13, 258-259, 263-265, 354ЦПК України, суд, -
Позовні вимоги Державного територіально-галузевого об'єднання «Львівська залізниця» до ОСОБА_3 з участю третьої особи Львівської міської ради про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою - залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а для осіб, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, в цей же строк з дня його отримання.
Рішення виготовлене в нарадчій кімнаті в одному примірнику.
Позивач: Державне територіально-галузеве об'єднання «Українська залізниця»
юридична адреса: 79000, вул.Гоголя, 1 м.Львів.
Відповідач: ОСОБА_3 ,
місце проживання, за адресою:
АДРЕСА_3 .
Третя особа: Львівська міська рада
юридична адреса: 79008, пл.Ринок, 1 м.Львів.
СУДДЯ: Н.П. Швед