ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
19.04.2023Справа № 910/1366/23
За позовом Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія"
до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова група "Оберіг"
про стягнення 67 170,74 грн,
Суддя О.В. Гумега
секретар судового засідання
Ратківська А.Р.
Представники: без повідомлення (виклику) учасників справи.
Приватне акціонерне товариство "Українська пожежно-страхова компанія" (далі - позивач, ПРАТ "УПСК") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова група "Оберіг" (далі - відповідач, ТДВ "СГ "Оберіг") про стягнення 67 170,74 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач здійснив виплату страхового відшкодування за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АР/8909792 (страховик ПРАТ "УПСК") у сумі 130 000,00 грн. Водночас, оскільки автомобіль, з вини водія якого було спричинено дорожньо-транспортну пригоду, був забезпечений також і полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів ЕР/205265844 (страховик ТДВ "СГ "Оберіг") з такими самими лімітами відповідальності та франшизою, позивач відповідно до Порядку виконання зобов'язань при настанні події, яка є страховим випадком за декількома внутрішніми договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, затвердженого протоколом Президії МТСБУ від 26.02.2020 № 464/2020, звернувся до ТДВ "СГ "Оберіг" про виплату 65 000,00 грн страхового відшкодування, проте останнє відмовило позивачу у виплаті страхового відшкодування на підставі пп. 37.1.3 п. 37.1 ст. 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" і таку відмову позивач вважає незаконною.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.02.2023 позовну заяву ПРАТ "УПСК" залишено без руху, встановлено позивачу спосіб та строк усунення недоліків позовної заяви.
08.02.2023 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, направлена до суду засобами поштового зв'язку 02.02.2023. У якості додатку до заяви про усунення недоліків додано позовну заяву № 0167/03 від 23.01.2023 (нова редакція).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.02.2023 позовну заяву ПРАТ "УПСК" прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/1366/23, постановлено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання).
Суд повідомляв позивача та відповідача про відкриття провадження у справі № 910/1366/23.
В матеріалах справи наявні докази отримання позивачем та відповідачем ухвали Господарського суду міста Києва від 13.02.2023 про відкриття провадження у справі № 910/1366/23.
20.02.2023 через відділ діловодства суду (засобами електронного зв'язку) від Моторного (транспортного) страхового бюро України надійшов лист у відповідь на запит суду з інформацією про страхове покриття за полісами №АР/8909792 та №ЕР/205265844.
01.03.2023 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач вважає позовні вимоги необгрунтованими, просить суд відмовити у задоволенні позову повністю та стягнути з позивача на користь відповідача витрати за надання правової допомоги.
Відповідно до поданого відзиву, відповідач також зазначає щодо необгрунтованості розміру позовних вимог, щодо звернення з заявою про страхове відшкодування з пропуском строку та щодо відсутності правових підстав для стягнення з відповідача правової допомоги.
Зокрема, в переліку зазначених додатків до відзиву на позовну заяву міститься, подане представником відповідача, клопотання про розгляд справи № 910/1366/23 в судовому засіданні з повідомленням сторін.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.03.2023 клопотання ТДВ "СГ "Оберіг" про розгляд справи № 910/1366/23 в судовому засіданні з повідомленням сторін відхилено.
08.03.2023 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, зі змісту якої вбачається, що позивач вважає позовні вимоги обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі. У якості додатків до відповіді на відзив додано, зокрема клопотання про розгляд справи у судовому засідання з повідомленням сторін від 06.03.2023. В обґрунтування поданого клопотання представник позивача послався на складність справи, її значення для сторін та подальше вирішення подібних правовідносин.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.03.2023 клопотання позивача про розгляд справи № 910/1366/23 в судовому засіданні з повідомленням сторін відхилено.
13.03.2023 через відділ діловодства суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ ГПК України.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 ГПК України).
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено заяви по суті спору та з процесуальних питань та додані до них докази.
Розглянувши подані матеріали, суд дійшов висновку, що наявні в матеріалах справи докази в сукупності достатні для прийняття законного та обґрунтованого судового рішення, відповідно до статей 236, 252 Господарського процесуального кодексу України.
З'ясувавши обставини справи, на які посилався позивач як на підставу своїх вимог, а відповідач як на вимогу своїх заперечень, та дослідивши матеріали справи, суд
20.08.2020 між ПРАТ "УПСК" (позивач, страховик) та ОСОБА_1 (страхувальник) був укладений Договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що підтверджується страховим полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів АР № 8909792 (далі - договір страхування) із встановленим розміром франшизи - 0,00 грн та лімітом відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну, в розмірі 130 000,00 грн.
Згідно з договором страхування у позивача був застрахований автомобіль "VOLKSWAGEN TOURAN", реєстраційний номер НОМЕР_1 . Строк дії договору страхування визначений з 00:00 21.08.2020 до 23:59 20.08.2021.
20.08.2021 за адресою - м. Буча, по вул. Вокзальна, 2Г, сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля "VOLKSWAGEN TOURAN", реєстраційний номер НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , автомобіля "TESLA MODEL 3", реєстраційний номер НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_2 та автомобіля "OPEL ASTRA", реєстраційний номер НОМЕР_3 , яким керував ОСОБА_3 . Наведене підтверджується наявними в матеріалах справи копією схеми з місця ДТП та копією протоколу про адміністративне правопорушення серія ААБ № 234123 від 20.08.2021.
Згідно постанови Ірпінського міського суду Київської області від 09.09.2021 у справі № 367/6353/21 дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок порушення ОСОБА_1 п. 10.1 Правил дорожнього руху України. Зазначеною постановою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, внаслідок якого настала ДТП, та притягнуто до адміністративної відповідальності.
Внаслідок вказаної ДТП було пошкоджено автомобілі "TESLA MODEL 3", реєстраційний номер НОМЕР_2 , яким керував ОСОБА_2 та "OPEL ASTRA", реєстраційний номер НОМЕР_3 , яким керував ОСОБА_3 .
06.09.2021 ОСОБА_2 , як власник транспортного засобу "TESLA MODEL 3", реєстраційний номер НОМЕР_2 , (далі - потерпіла особа) звернувся до ПРАТ "УПСК" із повідомленням про ДТП.
У той же час, з матеріалів справи вбачається, що відповідно до полісу серії ЕР № 205265844 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, цивільна правова відповідальність водія автомобіля "VOLKSWAGEN TOURAN", реєстраційний номер НОМЕР_1 , на час настання спірної ДТП також була застрахована у відповідача із встановленим розміром франшизи - 0,00 грн та лімітом відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну, в розмірі 130 000,00 грн.
Запитом від 07.09.2021 №7821 позивач повідомив відповідача про отримання повідомлення про ДТП потерпілої особи ОСОБА_2 , про право відповідача брати участь в розслідуванні страхового випадку, а також про те, що виплату страхового відшкодування ПРАТ "УПСК" буде здійснено у межах встановлених лімітів по полісу ПРАТ "УПСК", з подальшим надсиланням ТДВ "СГ "Оберіг" вимоги щодо пропорційної (рівними частинами) компенсації сплаченого страхового відшкодування.
28.09.2021 ОСОБА_2 звернувся до ПРАТ "УПСК" із заявою про страхове відшкодування, відповідно до якої просив ПРАТ "УПСК" відшкодувати шкоду заподіяну транспортному засобу "TESLA MODEL 3", реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Листом від 23.10.2021 №1029 відповідач зазначив, що він отримав повідомлення про настання ДТП, яка відбулася 20.08.2021 за адресою - м. Буча, по вул. Вокзальна, 2Г, за участю автомобіля "VOLKSWAGEN TOURAN", реєстраційний номер НОМЕР_1 , автомобіля "TESLA MODEL 3", реєстраційний номер НОМЕР_2 та автомобіля "OPEL ASTRA", реєстраційний номер НОМЕР_3 . Крім того, відповідач зауважив, що він бажає долучитися до участі в розслідуванні факту ДТП, причини та обставини її настання, встановлення розміру заподіяної шкоди та процесу врегулювання страховго випадку.
Згідно Звіту про оцінку КТЗ № 21/09/21, складеного оцінювачем Василенко В.І. 24.10.2021 вартість відновлювального ремонту КТЗ "TESLA MODEL 3", реєстраційний номер НОМЕР_2 , з урахуванням фізичного зносу складників КТЗ та без урахування ПДВ, становить 171 031,00 грн (далі - звіт № 21/09/21 від 24.10.2021).
Повідомленням від 31.12.2021 №014923/21 позивач повідомив відповідача про прийняте рішення про здійснення виплати страхового відшкодування та заплановану виплату страхового відшкодування у розмірі 130 000,00 грн. Заперечень щодо виплати та суми виплати від відповідача не надходило.
За страховим випадком (ДТП) згідно складеного страхового акту №939/037/014923/21/1 від 06.01.2022 по договору страхування було визначено суму страхового відшкодування в розмірі 130 000,00 грн, виплата якого підтверджується позивачем наявним в матеріалах справи платіжним дорученням № 22427 від 06.01.2022.
19.10.2022 позивач звернувся до відповідача із претензією (заявою) № 2386/17 про страхове відшкодування, відповідно до якої просив відповідача здійснити виплату половини, сплаченого ПРАТ "УПСК" страхового відшкодування, в розмірі 65 000,00 грн.
Листом від 04.11.2022 №0411-04 відповідач відмовив позивачу у виплаті страхового відшкодування з посиланням на пропуск позивачем строку на звернення з заявою про страхове відшкодування.
Вважаючи відмову відповідача неправомірною, позивач звернувся до МТСБУ з скаргою на бездіяльність страховика від 15.11.2022 №2629/17.
Листом від 05.12.2022 №4-03/28596 МТСБУ не погодилося із рішенням ТДВ "СГ ОБЕРІГ" про відмову у здійсненні страхового відшкодування на підставі норми пп. 37.1.4 п.37.1 ст. 37 ЗУ "Про ОСЦПВВНТЗ".
Зокрема, зазначивши, що виплата страхового відшкодування, яка здійснена відповідно до Порядку, одним страховиком за зобов'язаннями іншої страхової компанії має розглядатися як кондикційні відносини до яких не застосовуються норми пп. 37.1.4 п.37.1 ст. 37 ЗУ "Про ОСЦПВВНТЗ" щодо відмови у здійсненні страхового відшкодування за неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди. Така позиція МТСБУ базується на судовій практиці, а саме постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №910/17324/19, постанові Верховного Суду від 22.10.2020 у справі №910/18279/19.
Станом на день подання позову, відповідач у добровільному порядку страхового відшкодування не здійснив, тому ПРАТ "УПСК" звернулося до суду.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Частинами 1 та 2 статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Відповідно до пунктів 1, 3 частини 1 статті 1188 Цивільного кодексу України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.
Таким чином, за змістом вказаних норм, у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини.
Вина фізичної особи ОСОБА_1 встановлена у судовому порядку, а його цивільно-правова відповідальність застрахована як позивачем, так і відповідачем.
Так, правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов'язок.
Зокрема, відповідно до статті 999 Цивільного кодексу України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Конституцією України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України "Про страхування").
Положеннями статті 979 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
За змістом статті 980 Цивільного кодексу України, статті 4 Закону України "Про страхування" залежно від предмета договору страхування може бути особистим, майновим, а також страхуванням відповідальності.
У свою чергу, за вольовою ознакою згідно з положеннями статті 999 Цивільного кодексу України і статей 6, 7 Закону України "Про страхування" страхування може бути добровільним і обов'язковим, тому кожен вид страхування має свої особливості правового регулювання.
До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону).
Згідно зі статтею 6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
За змістом Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (статті 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Таким чином, для визначення складових витрат, які підлягають відшкодуванню саме страховиком цивільно-правової відповідальності, в даному випадку підлягають застосуванню саме спеціальні норми пункту 22.1 статті 22 та статті 30 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Тобто, наведеними положеннями встановлено, що розмір відповідальності страховика за полісом обмежується розміром відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу в межах встановлених відповідним полісом ліміту відповідальності та франшизи.
Відповідно до Звіту №21/09/21 від 24.10.2021, а також враховуючи умови Договору страхування, страховим актом позивача від 06.01.2022 року № 939/037/014923/21/1 вищенаведену ДТП, яка відбулася 20.08.2021 року, визнано страховою подією та вирішено виплатити на користь потерпілої особи - ОСОБА_2 страхове відшкодування у розмірі 130 000,00 грн.
Відповідно до платіжного доручення від 06.01.2022 року № 22427 позивач перерахував на рахунок ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 130 000,00 грн.
Разом із тим, як було встановлено судом, відповідно до полісу серії ЕР № 205265844 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, цивільна правова відповідальність водія автомобіля "VOLKSWAGEN TOURAN", реєстраційний номер НОМЕР_1 , на час настання спірної ДТП (20.08.2021 року) також була застрахована у відповідача із встановленим розміром франшизи - 0,00 грн та лімітом відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну, в розмірі 130 000,00 грн.
Щодо наявності двох договорів страхування відносно одного транспортного засобу.
Стаття 989 Цивільного кодексу України встановлює обов'язок страхувальника при укладенні договору страхування повідомити страховика про інші договори страхування, укладені щодо об'єкта, який страхується.
Частиною 1 статті 989 Цивільного кодексу України визначено, що якщо страхувальник не повідомив страховика про те, що об'єкт уже застрахований, новий договір страхування є нікчемним.
Відповідно до приписів статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Оскільки недійсність таких правочинів визначена безпосередньо у правовій нормі, вони вважаються недійсними з моменту їх укладення, незалежно від пред'явлення позову та рішення суду. Отже, у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані із його недійсністю. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватись за домовленістю сторін (стаття 216 Цивільного кодексу України).
Статтею 17 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що при укладенні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності страхувальник зобов'язаний повідомити страховика про всі діючі договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, укладені з іншими страховиками, а також, за вимогою страховика, надати інформацію про всі відомі обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику.
Отже, чинне законодавство дозволяє страхувальнику укладати декілька договорів страхування одного об'єкта з різними страховиками. У разі наявності на момент укладення договору страхування іншого чинного договору страхування того ж самого об'єкта від тих самих ризиків, страхувальник зобов'язаний повідомити про це страховика. Невиконання такого обов'язку тягне за собою нікчемність нового договору страхування.
З матеріалів справи вбачається, що станом на 20.08.2021 року цивільно-правова відповідальність осіб, що користуються транспортним засобом "VOLKSWAGEN TOURAN", реєстраційний номер НОМЕР_1 , була застрахована у відповідача згідно із полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії ЕР № 205265844.
Водночас, зі змісту наявної у матеріалах справи інформації з Єдиної централізованої бази даних МТСБУ, транспортний засіб "VOLKSWAGEN TOURAN", реєстраційний номер НОМЕР_1 , на момент вчинення ДТП був забезпечений полісом серії АР № 8909792 позивача.
Таким чином, на дату скоєння дорожньо-транспортної пригоди діяло два поліси страхування цивільно-правової відповідальності щодо забезпеченого транспортного засобу "VOLKSWAGEN TOURAN", реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Позивач визнає, що був належним чином повідомлений про наявність іншого договору страхування. Отже, два договори страхування є дійсними.
Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" також врегульовано діяльність Моторного (транспортного) страхового бюро України, яке згідно з пунктом 39.1 статті 39 Закону є єдиним об'єднанням страховиків, які здійснюють обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Участь страховиків у МТСБУ є умовою здійснення діяльності щодо обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Згідно з пунктом 51.11 статті 51 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" норми Статуту МТСБУ та рішення органів управління МТСБУ, прийняті в межах їхніх повноважень, є обов'язковими для виконання усіма членами МТСБУ та можуть містити додаткові вимоги до страховиків.
Протоколом Президії Моторного (транспортного) страхового бюро України від 26.02.2020 року № 464/2020 з метою врегулювання відносин між страховиками-членами МТСБУ з питання забезпечення здійснення страхового відшкодування при наявності декількох внутрішніх договорів обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, які були чинними на момент дорожньо-транспортної пригоди, був затверджений Порядок виконання зобов'язань при настанні події, яка є страховим випадком за декількома внутрішніми договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (далі - Порядок).
Згідно з вказаним Порядком останній є внутрішнім нормативним документом МТСБУ, що є обов'язковим для виконання усіма членами МТСБУ і поширюється на врегулювання страхових випадків, інформація про настання яких отримана членами МТСБУ після 01 березня 2020 року.
Пунктом 2.1 статті 2 Порядку, зокрема, визначено, що наявність на момент укладення Внутрішнього договору страхування в єдиній централізованій базі даних МТСБУ відомостей про інші чинні Внутрішні договори страхування, укладені по відношенню до того ж забезпеченого транспортного засобу, визнається достатнім доказом виконання страхувальником зобов'язання при укладенні Внутрішнього договору страхування повідомити страховика про інші Внутрішні договори страхування (обов'язки страхувальника, що передбачені пунктом 3 частини першої статті 989 Цивільного кодексу України та пунктом 17.3 статті 17 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів").
З огляду на те, що дорожньо-транспортна пригода, сталась після 01.03.2020 року, та враховуючи докази щодо наявності в єдиній централізованій базі даних МТСБУ відомостей про два чинних договори страхування, укладені по відношенню до одного забезпеченого транспортного засобу, Порядок поширюється на врегулювання даного страхового випадку, а отже договори обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власника наземного транспортного засобу "VOLKSWAGEN TOURAN", реєстраційний номер НОМЕР_1 , укладені з ПРАТ "УПСК" та з ТДВ "СГ "Оберіг", є чинними.
Враховуючи наведене, суд відхиляє як безпідставні доводи відповідача про те, що поліс ЕР/205265844, який було укладено між відповідачем та ОСОБА_1 є нікчемним.
Оскільки цивільно-правова відповідальність осіб, що користуються транспортним засобом "VOLKSWAGEN TOURAN", реєстраційний номер НОМЕР_1 , водій якого вчинив дорожньо-транспортну пригоду, була застрахована у відповідача на підставі полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії ЕР № 205265844 та у позивача на підставі полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії АР № 8909792, суд дійшов висновку про те, що особами, відповідальними за завдані у даному випадку збитки, відповідно до положень Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у межах, передбачених вказаним Законом та договорами обов'язкового страхування цивільної відповідальності, є позивач та відповідач.
Відповідно до пункту 5.1 Порядку виконання зобов'язань при настанні події, яка є страховим випадком за декількома внутрішніми договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, страховик, який на умовах, визначених цим Порядком, здійснив відшкодування, у разі, якщо визначений ним розмір шкоди не сукупного розміру страхових сум, за відповідну шкоду, за усіма чинними на дату страхового випадку Внутрішніми договорами страхування, визнається особою, яка надала послуги з відшкодування збитків, і згідно з пунктом 36.4 статті 36 Закону 1961 ("Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів") має право на отримання страхового відшкодування від інших страховиків, які уклали чинні на момент настання страхового випадку по відношенню до того ж забезпеченого транспортного засобу Внутрішні договори страхування.
Щодо строків звернення позивача до відповідача щодо здійснення страхового відшкодування.
Виплата страхового відшкодування, яка здійснена відповідно до "Порядку виконання зобов'язань при настанні події, яка є страховим випадком за декількома внутрішніми договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", затвердженого протоколом Президії МТСБУ від 26.02.2020 №464/2020 (далі - Порядок), одним страховиком за зобов'язанням іншої страхової компанії, має розглядатися як кондикційні відносини, до яких не застосовуються норми п.п. 37.1.4. п. 37.1. ст. 37 ЗУ «Про ОСЦПВВНТЗ» щодо відмови у здійсненні страхового відшкодування впродовж одного року, якщо вона заподіяна майну потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
Звернення одного Страховика до іншого Страховика із заявою про виплату (компенсацію) страхового відшкодування, сплаченого за Договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів на підставі норм Порядку відрізняється за своєю природою:
- від звернення потерпілої особи до Страховика;
- від звернення Страховика, який сплатив страхове відшкодування потерпілому за договором майнового страхування і отримав право суброгаиії до винної особи та Страховика винної особи.
Звернення Страховика який сплатив страхове відшкодування потерпілому за договором майнового страхування до Страховика, який застрахував відповідальність винуватця, передбачене Статтею 27 Закону України Про страхування та статтею 993 ЦК України (До страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток).
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05.06.2018 у справі №910/7449/17 викладено правову позицію, що згідно з положеннями статті 11 ЦК України заподіяння внаслідок ДТП шкоди зумовлює виникнення правовідносин, у яких право потерпілого на отримання відшкодування завданої шкоди кореспондується з обов'язком винуватця відшкодувати таку шкоду, а за наявності у винуватця договору (полісу) ОСЦПВВНТЗ, яким застраховано його цивільно-правову відповідальність за завдання шкоди майну третіх осіб внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу, такий обов'язок покладається також і на страховика у визначених законодавством межах його відповідальності, адже між винуватцем та його страховиком у такому випадку існують договірні відносини, в яких останній узяв на себе зобов'язання відшкодувати у визначених межах за винуватця завдану потерпілому шкоду з настанням обумовлених страхових випадків. У такому випадку потерпілий виступає кредитором стосовно винуватця та страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ, які зі свого боку є боржниками у відповідному зобов'язанні згідно з визначеними законодавством межами їх відповідальності.
Отже, з виконанням страховиком на підставі договору добровільного майнового страхування свого обов'язку з відшкодування на користь потерпілого завданої йому внаслідок ДТП шкоди відбувається фактична заміна кредитора у таких зобов'язаннях: у деліктному зобов'язанні винуватця; у зобов'язанні страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ здійснити відшкодування завданої шкоди, адже відповідні права потерпілого як кредитора переходять до страховика за договором добровільного майнового страхування.
Велика Палата Верховного Суду зазначає, що в такому випадку перехід прав кредитора від потерпілого до страховика за договором добровільного майнового страхування не зумовлює виникнення нових зобов'язань винуватця та страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ, а відбувається виключно заміна кредитора як сторони у вже існуючих правовідносинах (в існуючих зобов'язаннях з відшкодування завданої шкоди: деліктному зобов'язанні винуватця; зобов'язанні страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ).
Відтак, у силу приписів статті 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора (потерпілого) у відповідному зобов'язанні саме на тих умовах, які існували в останнього.
Такий перехід права називається суброгацією.
Саме суброгація мала місце у відносинах, які виникли у справі № 910/7449/17 і при розгляді якої Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.06.2018 року зазначила, що «з огляду на викладене вбачається, що закріплене в положеннях підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» право страховика за договором (полісом) ОСЦПВВНТЗ відмовити у здійсненні виплати страхового відшкодування у випадку пропуску встановленого строку на звернення до нього із заявою про виплату страхового відшкодування не залежить від суб'єкта звернення з відповідною заявою, тобто підлягає застосуванню, в тому числі у випадку, коли з такою заявою звертається не безпосередньо потерпілий, а особа, яка здійснила відшкодування потерпілому завданого внаслідок пошкодження належного йому транспортного збитку на підставі договору добровільного майнового страхування».
Тобто, у постанові по справі № 910/7449/17 Велика Палата Верховного Суду робить висновок про те, що річний строк застосовується як щодо звернення потерпілої особи до Страховика, який застрахував відповідальність винуватця, так і до вимог Страховика, який відшкодував потерпілому шкоду за договором майнового страхування, а потім, отримавши право суброгації, звернувся до Страховка винуватця за відшкодуванням.
У той же час звернення позивача після сплати страхового відшкодування відповідно до норм Порядку пов'язане не з виплатою за договором майнового страхування (суброгація), а з виплатою за Договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у тому числі і за іншого страховика.
Відносини, що виникли між позивачем та відповідачем, також не є регресннми в розумінні статті 38 ЗУ «Про ОСЦПВВНТЗ», оскільки приписи статті 38 ЗУ «Про ОСЦПВВНТЗ» не передбачають можливість звернення з регресним позовом одного Страховика до іншого Страховика у разі, коли один Страховик виплатив страхове відшкодування потерпілому, у тому числі в певній мірі (частці) і за іншого Страховика відповідно до норм внутрішнього Порядку МТСБУ.
Суд дійшов висновку, що спірні правовідносини між позивачем та відповідачем є кондикційними. Отже, відповідно до статті 257 ЦК України для захисту права ПрАТ «УПСК» встановлена загальна позовна давність тривалістю у три роки.
Наведене відповідає висновкам Верховного Суду викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 р. у справі №910/17324/19.
Враховуючи викладене, суд відхиляє як безпідставні твердження відповідача щодо правомірності відмови позивачу у виплаті страхового відшкодування.
Щодо вимоги позивача про стягнення страхового відшкодування у розмірі 65 000,00 грн.
26.02.2020 протоколом Президії МТСБУ №464/2020 було затверджено "Порядок виконання зобов'язань при настанні події, яка є страховим випадком за декількома внутрішніми договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Порядок є внутрішнім нормативним документом МТСБУ, що є обов'язковим для виконання усіма членами МТСБУ і поширюється на врегулювання страхових випадків, інформація про настання яких отримана членами МТСБУ після 1 березня 2020 року.
Зазначений Порядок є внутрішнім нормативним документом МТСБУ, який спрямований на забезпечення виконання страховиками-членами МТСБУ своїх зобов'язань у разі, якщо по відношенню до одного й того транспортного засобу укладено декілька договорів страхування, та не належить до актів законодавства в розумінні ст. 4 Цивільного кодексу України.
Згідно із п. 5.1 ст. 5 Порядку «Страховик, який на умовах, визначених цим Порядком, здійснив страхове відшкодування, у разі, якщо визначений ним розмір шкоди не перевищує сукупного розміру страхових сум, за відповідну шкоду, за усіма чинними на дату страхового випадку Внутрішніми договорами страхування визнається особою, яка надала послуги з відшкодування збитків, і згідно з пунктом 36.4 статті 36 Закону 1961 має право на отримання страхового відшкодування від інших страховиків, які уклали чинні на момент настання страхового випадку по відношенню до того ж забезпеченого транспортного засобу Внутрішні договори страхування.
Для реалізації зазначеного у цьому пункті права страховик, який на умовах визначених цим Порядком, здійснив страхове відшкодування, має подати заяви про страхове відшкодування до решти зазначених страховиків".
Відповідно до п. 5.2. Порядку визначається розмір страхового відшкодування.
Протоколом Президії МТСБУ від 03.06.2021 №500/2021 було затверджено внесення змін до пункту 5.2. Порядку і викладено пункт 5.2. в новій редакції:
"5.2. Розмір страхового відшкодування належного страховику, який здійснив виплату страхового відшкодування, від кожного з інших страховиків, які уклали чинні на момент настання страхового випадку інші внутрішні договори страхування по відношенню до того ж забезпеченого транспортного засобу, визначається з огляду на положення статті 540 Цивільного кодексу України (виконання зобов'язання, в якому беруть участь кілька боржників, Визначається у рівній частці) за формулою: Ск = (Св - Сш/Кс) / (Кс-1) - Ф,
де
Ск - розмір страхового відшкодування (компенсації) належного страховику, який здійснив виплату страхового відшкодування від кожного іншого страховика;
Св - розмір виплаченого заявником страхового відшкодування;
Кс - кількість страховиків, які застрахували один об'єкт, на дату страхового випадку;
Сш - розмір шкоди, заподіяної внаслідок страхового випадку;
Ф - розмір франшизи, визначений страховиком до якого заявником подана заява про страхове відшкодування.
1.2. Нова редакція пункту 5.2 Порядку виконання зобов'язань при настанні події, яка є страховим випадком за декількома внутрішніми договорами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, що затверджена згідно з пунктом 1.1 цього протоколу, набирає чинності з 01.07.2021, та застосовується до заяв про страхове відшкодування, які подані страховиком до інших страховиків, не раніше такої дати".
Отже, станом на дату спірної ДТП (20.08.2021) діяли приписи Порядку з урахуванням змін, затверджених протоколом Президії МТСБУ від 03.06.2021 №500/2021.
Суд здійснив власний розрахунок за формулою Ск = (130 000,00 грн - (171 031,00 грн / 2) / (2 - 1) - 0,00 грн.
Відповідно до якого розмір страхового відшкодування, який підлягає стягненню з ТДВ «СГ «Оберіг» на користь ПРАТ "УПСК" становить 44 484,50 грн.
Отже, суд дійшов висновку про часткове задоволення вимог позивача в цій частині у розмірі 44 484,50 грн.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 770,06 грн інфляційних втрат, 400,68 грн. 3% річних, суд відзначає наступне.
Згідно з положеннями статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.
Відповідно до п.5.3. Порядку страховик за Внутрішнім договором страхування якого настала подія, що має ознаки страхового випадку, але проведення виплати страхового відшкодування здійснено згідно з цим Порядком іншим страховиком і розмір шкоди не перевищує загального розміру страхових сум, за відповідну шкоду, за усіма чинними на момент настання страхового випадку Внутрішніми договорами страхування, зобов'язаний здійснити страхове відшкодування такому іншому страховику протягом 15 днів з дати отримання заяви про виплату страхового відшкодування та у розмірі, визначеному відповідно до пункту 5.2 цієї статті.
Однак, матеріли справи не містять доказів дати отримання відповідачем заяви позивача №2386/17 від 19.10.2022 про виплату страхового відшкодування на суму 65 000,00 грн. Натомість в матеріалах справи міститься відмова відповідача №0411-04 від 04.11.2022 у виплаті страхового відшкодування, тому у суду є підстави вважати 04.11.2022 датою отримання відповідачем заяви позивача №2386/17 від 19.10.2022.
Відповідно до наведеного суд вважає обгрунтованим нарахування інфляційних втрат та 3% річних з 20.11.2022.
Дослідивши розрахунки інфляційних втрат та 3% річних, наведені позивачем у позовній заяві, судом встановлено, що позивачем неправильно визначено періоди прострочення, за які нараховується 3% річних та інфляційні втрати.
Суд, здійснивши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга", перевірку заявленої до стягнення суми інфляційних втрат у розмірі 1 770,06 грн, дійшов висновку про часткове задоволення вимог позивача в цій частині у розмірі 669,76 грн.
Суд, здійснивши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга", перевірку заявленої до стягнення суми 3% річних у розмірі 400,68 грн, дійшов висновку про часткове задоволення вимог позивача в цій частині у розмірі 237,66 грн.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до статей 76, 77 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає таке.
Частиною 1 статті 124 ГПК України визначено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. При цьому частиною 2 наведеної статті ГПК України передбачено, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Позивачем в позовній заяві наведено попередній (орієнтовний) розмір суми судових витрат, який складається з суми судового збору в розмірі 2 684,00 грн та з суми витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000,00 грн.
Відповідачем у відзиві на позовну заяву також наведено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, який складається з суми витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000,00 грн.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 129 ГПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
З огляду на наведені приписи ст. 129 ГПК України та часткове задоволення позову, судовий збір у сумі 1 813,76 грн покладається на відповідача, а в сумі 870,24 грн - на позивача.
Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з ч. 3, 4, 5, 6 статті 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України, згідно приписів якої інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Разом із тим, у частині 5 статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг (п. 61 постанови ВС у складі КГС від 24.10.2019 у справі №905/1795/18).
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі «Баришевський проти України» від 26.02.2015, п.п. 34-36 рішення у справі «Гімайдуліна і інших проти України» від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі «Двойних проти України» від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі «Меріт проти України» від 30.03.2004 заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
При цьому, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 цього Кодексу). Аналогічну правову позицію викладено у постановах Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем було подано Договір № 1/05 про надання правової допомоги від 21.05.2019, укладений між ПРАТ "УПСК" (клієнт, позивач) та адвокатським бюро "ЮХИМЕНКО ТА ПАРТНЕРИ"; Додаткову угоду №3 до Договору №1/05 про надання правової допомоги від 21.05.2019; ордер серія АІ №1099978 від 25.03.2021, виданий адвокатським бюро "ЮХИМЕНКО ТА ПАРТНЕРИ" адвокату Юхименко Сергію Юрійовичу на надання правничої (правової) допомоги ПРАТ "УПСК".
Відповідно до п. 3.3. Договору про надання правової допомоги № 1/05 від 21.05.2019 визначено, що для визначення розміру гонорару за надання правової допомоги Сторонами (ПРАТ "УПСК" та адвокатським бюро "ЮХИМЕНКО ТА ПАРТНЕРИ") складаються Акти про надання правової допомоги.
Відповідно до п. 3.5. Договору про надання правової допомоги № 1/05 від 21.05.2019 визначено, що акти про надання правової допомоги повинні бути розглянуті, підписані, завірені печаткою (за наявності) та повернуті клієнтом адвокатському бюро протягом 3 (трьох) робочих днів з моменту підписання відповідного Акту про надання правової допомоги.
Суд звертає увагу на те, що позивачем не надано жодного акту про надання правової допомоги, а тому у суду відсутні підстави для задоволення вимог позивача в частині стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідач у відзиві, поданому через відділ діловодства суду 01.03.2023, просив суд стягнути з позивача на користь відповідача 6 000,00 грн судових витрат на професійну правничу допомогу.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу відповідачем було подано Договір № 32591/1/2023 про надання професійної правової допомоги від 23.02.2023, укладений між ТДВ "СГ "Оберіг" (клієнт, відповідач) та адвокатом Стецюрою Ольгою Вікторівною; довіреність №2023/Ю/1/А від 04.01.2023.
Згідно з п. 4.1. Договору про надання професійної правової допомоги № 32591/1/2023 від 23.02.2023 визначено, що вартість правової допомоги, що надається адвокатом, за подання відзиву на позовну заяву, та документів, які обгрунтовують позицію клієнта складає 6 000 гривень 00 коп.
Відповідно до п. 4.2. Договору про надання професійної правової допомоги № 32591/1/2023 від 23.02.2023, за результатами надання правової допомоги, після набрання судовим рішенням на користь клієнта законної сили, складається акт прийому-передачі наданих послуг, що підписується представниками кожної зі сторін. В акті прийому-передачі наданих послуг вказується обсяг наданої адвокатом правової допомоги та її вартість.
Відповідно до ч. 9 ст. 129 ГПК України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
З огляду на зазначене, суд покладає понесені відповідачем витрати на професійну правничу допомогу на відповідача.
Керуючись статтями 56, 58, 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 236-238, 241, 327 ГПК України, Господарський суд міста Києва
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з додатковою відповідальністю "Страхова група "Оберіг" (Україна, 03040, місто Київ, ВУЛИЦЯ ВАСИЛЬКІВСЬКА, будинок 14; ідентифікаційний код 39433769) на користь Приватного акціонерного товариства "Українська пожежно-страхова компанія" (Україна, 04080, місто Київ, ВУЛИЦЯ КИРИЛІВСЬКА, будинок 40; ідентифікаційний код 20602681) 44 484,50 грн (сорок чотири тисячі чотириста вісімдесят чотири гривні 50 коп.) страхового відшкодування, 669,76 грн (шістсот шістдесят дев'ять гривень 76 коп.) інфляційних втрат, 237,66 грн (двісті тридцять сім гривень 66 коп.) 3% річних та 1 813,76 грн (одну тисячу вісімсот тринадцять гривень 76 коп.) судового збору.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).
Рішення господарського суду може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Повне рішення складено 19.04.2023.
Суддя Оксана ГУМЕГА