вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
18.04.2023м. ДніпроСправа № 904/4654/22
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Мілєвої І.В. за участю секретаря судового засідання Тімочкіна М.В.
за позовом Нікопольської міської ради, Дніпропетровська область, м. Нікополь
до відповідача-1: Фізичної особи-підприємця Янова Георгія Івановича, Дніпропетровська область, м. Нікополь
відповідача-2: Фізичної особи-підприємця Обдимка Сергія Михайловича, Дніпропетровська область, м. Нікополь
відповідача-3: Фізичної особи-підприємця Дудник Тетяни Григорівни, Дніпропетровська область, м. Нікополь
відповідача-4: ОСОБА_1 , Дніпропетровська область, м. Нікополь
про стягнення 889 597,09 грн
Представники:
від позивача: В'юнченко О.А.;
від відповідача-1: Житарєв Є.В.;
від відповідача-2: Житарєв Є.В.;
від відповідача-3: Житарєв Є.В.;
від відповідача-4: Житарєв Є.В..
Нікопольська міська рада звернулась до господарського суду з позовною заявою до відповідача-1: Фізичної особи-підприємця Янова Георгія Івановича, відповідача-2: Фізичної особи-підприємця Обдимка Сергія Михайловича, відповідача-3: Фізичної особи-підприємця Дудник Тетяни Григорівни, відповідача-4: Фізичної особи-підприємця Гогун Тетяни Миколаївни, в якій просить суд:
- стягнути з Фізичної особи-підприємця Янова Георгія Івановича на користь Нікопольської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі 142 168,01 грн за період з 01.08.2019 по 05.09.2021;
- стягнути з Фізичної особи-підприємця Обдимка Сергія Михайловича на користь Нікопольської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі 38 616,65 грн за період з 01.08.2019 по 30.06.2022;
- стягнути з Фізичної особи-підприємця Дудник Тетяни Григорівни на користь Нікопольської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі 35 527,32 грн за період з 01.08.2019 по 30.06.2022;
- стягнути з Фізичної особи-підприємця Гогун Тетяни Миколаївни на користь Нікопольської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі 673 285,11 грн за період з 01.08.2019 по 30.06.2022.
Суд ухвалою від 12.12.2022 прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у справі. Постановив розгляд справи здійснювати за правилами загального позовного провадження. Призначив підготовче засідання на 17.01.2023.
Суд ухвалою від 12.12.2022 позовну заяву Нікопольської міської ради залишив без руху. Запропонував Нікопольській міській раді усунути недоліки позовної заяви шляхом подання до суду заяви про уточнення позовних вимог із зазначення правильного правового статусу відповідача-4 (зокрема, і у прохальній частині такої заяви) у строк до 26.12.2022 включно.
23.12.2022 до господарського суду від позивача надійшла заява про уточнення позовних вимог на виконання вимог ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 12.12.2022 про залишення позовної заяви без руху, в якій просить суд
- стягнути з Фізичної особи-підприємця Янова Георгія Івановича на користь Нікопольської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі 142 168,01 грн за період з 01.08.2019 по 05.09.2021;
- стягнути з Фізичної особи-підприємця Обдимка Сергія Михайловича на користь Нікопольської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі 38 616,65 грн за період з 01.08.2019 по 30.06.2022;
- стягнути з Фізичної особи-підприємця Дудник Тетяни Григорівни на користь Нікопольської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі 35 527,32 грн за період з 01.08.2019 по 30.06.2022;
- стягнути з ОСОБА_1 на користь Нікопольської міської ради безпідставно збережені кошти у розмірі 673 285,11 грн за період з 01.08.2019 по 30.06.2022.
Також, господарський суд зазначає, що позивачем в якості відповідача-4 визначено фізичну особу - ОСОБА_1 .
Позивач разом із уточненою позовною заявою надав до суду витяг з реєстру територіальної громади, з якого вбачається, що фізична особа ОСОБА_1 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
Суд ухвалою від 16.01.2023 продовжив розгляд справи № 904/4654/22. Призначив підготовче засідання на 17.01.2023.
17.01.2023 відповідач-2 подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що власники окремих об'єктів нерухомого майна, що знаходиться за адресою АДРЕСА_2 бажали виділити своє майно зі спільної часткової власності в цілу частку. Для цього вони звернулись до нотаріуса, але у зв'язку із згаданою помилкою, допущеною державним реєстратором, поділ за власним бажанням через укладення відповідного договору виявився неможливим. 20.10.2022 приватним нотаріусом Апальковим Є.В. було видано постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії. Для здійснення вказаного поділу власники звернулись до суду із позовною заявою про виділ частки з майна, що є у спільній частковій власності. Зараз справа знаходиться на розгляді в Нікопольському міськрайонному суді за № 182/4456/22. Відповідач-2, ОСОБА_2 , маючи цілу частку у праві власності на нерухоме майно звертався до Виконавчого комітету Нікопольської міської ради із заявою № 2128 від 02.11.2021 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки намічуваною площею 0,4032га, що розташована за адресою: м. Нікополь, вул. Електрометалургів, 145 для розміщення та експлуатації будівель і споруди автомобільного транспорту та дорожнього господарства (код згідно КВЦПЗ: 12.04). Позивач, Виконавчий комітет Нікопольської міської ради, своїм листом № ЦН 9/22 від 07.02.2022 надав відповідь на вказану заяву відповідача-2, якою відмовив у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. З аналізу чинних норм законодавства не вбачається можливості визначення даних про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки в інший спосіб, ніж шляхом оформлення витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, тому необгрунтованими є будь-які розрахунки, зроблені за відсутності такого витягу, а також доводи про необов'язковість витягу з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель для розрахунку розміру орендної плати. Позивач у своїй позовній заяві стверджує, що акт на право постійного користування землею скасований 18.06.2008. На сьогоднішній день не існує сформованої земельної ділянки площею 1,64га, відсутня будь-яка технічна або проектна документація, не визначені межі, не визначене конкретне місце розташування щодо земельної ділянки за адресою м. Нікополь, вул. Електрометалургів, 145. Не визначене цільове призначення. Відсутній кадастровий номер. Не виготовлялась та відсутня відповідна документація про нормативну грошову оцінку землі, а отже і відсутня можливість зробити витяг з технічної документації щодо нормативної грошової оцінки землі. Площа земельної ділянки, яка надавалась ДП «Спецколона 4» була сформована за принципом об'єднання земель в єдиний майновий комплекс, з огорожею, прохідною (КПП). прилеглої посадки тощо. Наразі у позивача відсутні законні підстави визначення (розміру) площі земельної ділянки та її розмежування між власниками об'єктів нерухомого майна. Фактичний розмір земельної ділянки, який використовується відповідачем-2 обмежений земельною ділянкою під належним йому нерухомим майном. Також на сьогоднішній день існує спір Нікопольської міської ради та Червоногригорівської селищної ради щодо розмежування території міста Нікополь та села Червоногригорівка. У зв'язку із цим Дніпропетровський окружним адміністративним судом рішенням від 16.11.2020 у справі № 160/7600/20 визнано протиправним та нечинним рішення Нікопольської міської ради від 31.01.2014 № 125-41/VІ «Про затвердження містобудівної документації м. Нікополя». А відтак на даний час відсутні територіальні межі м. Нікополь. Зважаючи на це, у позивача взагалі відсутні докази наявності речових прав (права власності) на вказану земельну ділянку. Період, за який позивачем здійснено розрахунок, починається з 2019 року, що виходить за межі строку позовної давності, враховуючи дату звернення позивача до суду, а саме 12.12.2022. Посилаючись на ст. 257, ч. ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, відповідач-2 заявляє про застосування позовної давності до позовних вимог поза межами загальної позовної давності. У зв'язку із чим відповідач-2 просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
У підготовче засідання 17.01.2023 з'явились представники позивача та відповідача-2. Представники відповідачів-1,3,4 в підготовче засідання не з'явились.
Ухвалою від 17.01.2023 відкладено підготовче засідання на 06.02.2023.
06.02.2023 до суду надійшли відзиви від відповідачів-1,3,4, в яких останні просять суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на підстави які є тотожними підставам, наведеним відповідачем-2 у своєму відзиві. Також, посилаючись на ст. 257, ч. ч. 3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України, відповідачі-1,3,4 заявляють про застосування позовної давності до позовних вимог поза межами загальної позовної давності.
У підготовче засідання 06.02.2023 з'явився представник відповідачів-1,2,3,4. Представник позивача не з'явився, 03.02.2023 подав до суду заяву, в якій просив провести підготовче засідання 06.02.2023 без участі його представника.
Ухвалою від 06.02.2023 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів до 13.03.2023 включно, відкладено підготовче засідання на 27.02.2023.
20.02.2023 позивач подав до суду відповідь на відзив.
22.02.2023 представник відповідачів подав до суду заперечення.
У підготовче засідання 27.02.2023 з'явився представник відповідачів-1,2,3,4. Представник позивача не з'явився, 23.02.2023 подав до суду заяву, в якій просив провести підготовче засідання 27.02.2023 без участі його представника.
Суд ухвалою від 27.02.2023 відклав підготовче засідання на 13.03.2023.
В підготовче засідання 13.03.2023 з'явився представник відповідачів-1,2,3,4. Представник позивача не з'явився, 09.03.2023 подав до суду заяву, в якій просив провести підготовче засідання 13.03.2023 без участі його представника
Суд ухвалою від 13.03.2023 закрив підготовче провадження та призначив справу для судового розгляду по суті у судове засідання на 18.04.2023.
У судове засідання 18.04.2023 з'явились представник позивача та представник відповідачів-1,2,3,4.
В порядку ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т. 1 а.с. 12-13) на АДРЕСА_2 знаходиться об'єкт нерухомого майна «Комплекс», право власності (форма власності приватна спільна часткова) на який зареєстровано за:
- ОСОБА_3 , розмір частки: 128/625, на підставі договору купівлі-продажу, ВВТ № 627946 р. № 203, 16.02.2005, державна реєстрація права власності: 20.05.2005, а з 06.09.2021 за ОСОБА_4 , згідно договору дарування, серія та номер: рн.559, виданий 06.09.2021, видавник: Приватний нотаріус Нікопольського районного нотаріального округу Дніпропетровської області Мігунов С.О.;
- ОСОБА_2 , розмір частки: 1/25, на підставі договору купівлі-продажу, ВВС № 188239 р.№ 879, 31.03.2004, державна реєстрація права власності: 20.05.2005;
- ОСОБА_5 , розмір частки: 23/625, на підставі договору купівлі-продажу, ВКТ № 492917 рн. 1227, 17.09.2008, державна реєстрація права власності: 21.10.2008;
- ОСОБА_1 , розмір частки: 449/625, в реєстрі відсутня підстава виникнення права власності, державна реєстрація права власності: 21.10.2008.
Позивач зазначає, що земельна ділянка площею 1,64 га на вул. Електрометалургів, 145 у м. Нікополі перебувала в користуванні філіалу № 4 автотранспортного підприємства № 0403 згідно з Державним актом на право постійного користування землею, що виданий на підставі рішення Нікопольської міської ради від 22.09.1995 № 600 (зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за № 504 від 31.01.1996) (т. 1 а.с. 14).
Позивач стверджує, що вказаний акт скасовано 18.06.2008 у зв'язку зі зміною власника об'єктів нерухомості на земельній ділянці.
Позивач зазначає, що між Нікопольською міською радою та відповідачами не існувало жодних договірних правовідносин щодо спірної земельної ділянки. А отже, відповідачі у 2019-2022 рр. користувалися спірною земельною ділянкою без укладання договору оренди земельної ділянки та не сплачуючи при цьому плату у відповідному розмірі, що у свою чергу позбавило Нікопольську міську раду, як власника землі, права отримувати від цієї ділянки дохід у розмірі орендної плати. Протягом спірного періоду відповідачами така плата в повному обсязі не здійснювалась, що призвело до недонадходження коштів до бюджету Нікопольської міської територіальної громади, чим порушено майнові права останньої. Тому відповідачі-1,2,3,4. як фактичні користувачі спірної земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок Нікопольської міської ради зберегли у себе кошти, які мали заплатити за користування нею на рівні орендної плати за період з 01.08.2019 до 30.06.2022, зобов'язані повернути ці кошти власнику земельної ділянки (позивачу) на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.
Позивач вказав, що відповідно до листа Держгеокадастру від 29.06.2021 № 18-4-0.172-511/120-21 (т. 1 а.с. 15) вихідні дані щодо НГО земельної ділянки такі: базова вартість земельної ділянки, грн./кв.м.: 107,01 грн; коефіцієнт Км2: 0,9; сукупний коефіцієнт Км3: 1,04; також, застосуванню підлягають: коефіцієнт Кф: 3,00 (наказ Мінагрополітики від 27.03.2018 № 162); коефіцієнт Кі: 2,315 (кумулятивний коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель міста Нікополя у 2019-2021 роках); коефіцієнт Кі: 2,546 (кумулятивний коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель міста Нікополя у 2022 році). Таким чином, 107,01 х 0,90 х 1,04 x 3 х 16 400 x 2,315 = 11 408 178,58 грн (НГО за 1.64 га по 01.01.2022); 107,01 х 0,90 х 1,04 х 3 х 16 400 х 2,546 = 12 546 532,47 грн (НГО за 1,64 га з 01.01.2022).
Як зазначає позивач, за інформацією податкової служби за земельну ділянку сплачено земельний податок: у 2019 - 20 624,55 грн, у 2020 - 18 920,55 грн, у 2021 (станом на 01.09.2021) - 12 040,35 грн. Згідно наданих платіжних доручень за земельну ділянку сплачено земельний податок: у 2021 - 20 640,60 грн, у 2022 - 1720,05 грн. Всього сплачено: 49 874,76 грн.
За розрахунком позивача за період з 01.08.2019 до 30.06.2022 відповідачами збережено у себе без достатньої правової підстави кошти у розмірі орендної плати за користування земельною ділянкою площею 1,64 га, яка знаходиться на АДРЕСА_2 , у загальному розмірі 965 416,27 грн. Так, заборгованість відповідачів відповідно до часток у праві власності на нерухомість становить:
- ОСОБА_3 - 142 168,01 грн (частка 128/625) за період з 01.08.2019 по 05.09.2021;
- ОСОБА_2 - 38 616,65 грн (частка 1/25 або 25/625) (за період з 01.08.2019 по 30.06.2022;
- ОСОБА_5 - 35 527,32 грн (частка 23/625) за період з 01.08.2019 по 30.06.2022;
- ОСОБА_1 - 673 285,11 грн (частка 449/625) за період з 01.08.2019 по 30.06.2022.
Як зазначає позивач, відповідачі безпідставно збережені кошти у вигляді несплаченої до місцевого бюджету орендної плати за користування спірною земельною ділянкою не сплатили, у зв'язку з чим позивач змушений звернутися в суд за захистом та відновленням порушених майнових прав.
Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (п. «е» ч.1 ст. 141 Земельного кодексу України).
Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності (ч. 1 ст. 93 Земельного кодексу України).
Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати орендну плату (п. «в» ч. 1 ст. 96 Земельного кодексу України).
Згідно із ст. 125 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.
Судом установлено, що відповідачі є власниками нерухомого майна, за адресою вул. Електрометалургів, 145 у м. Нікополі, зокрема, і в спірний період.
Господарський суд зазначає, що докази належного оформлення права користування вказаною земельною ділянкою за відповідачами, зокрема, докази укладення відповідного договору оренди з Нікопольською міською радою та державної реєстрації такого права у період з 01.08.20219 по 30.06.2022, в матеріалах справи відсутні.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про оренду землі" оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Частиною 1 ст. 15 Закону України "Про оренду землі" визначено, що істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.
Як встановлено судом, відповідачі у спірний період користувалися земельною ділянкою без укладання договору оренди.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.05.2018 № 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18) зробила правовий висновок, що до моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.
Таким чином, не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору, особа збільшує вартість власного майна, а потерпілий втрачає належне йому майно (кошти від орендної плати), тобто відбувається факт безпідставного збереження саме орендної плати. Тобто фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.
За змістом ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Відповідно до ст. 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Статтею 14 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю - це обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.
Податковим кодексом України визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є обов'язковим платежем, а його розмір визначається на підставі законодавчих актів, тобто є регульованою ціною (ст.14.1.125, 14.1.136, 288.5 Податкового кодексу України).
Господарський суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Згідно з ч.1-4, 9 ст. 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв); за затвердженими комплексними планами просторового розвитку території територіальних громад, генеральними планами населених пунктів, детальними планами території. Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.
Згідно з частиною другою розділу VII Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про Державний земельний кадастр» земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера.
Зазначені обставини, з урахуванням вимог ст. 77 Господарського процесуального кодексу України, повинні бути підтверджені певними засобами доказування відповідно до земельного законодавства і не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст. 3 Закону України «Про оренду землі» об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності.
Орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди (ч.1 ст.21 Закону України «Про оренду землі»).
Основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями пункту 288.5.1 статті 288 Податкового кодексу України.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 по справі № 920/739/17.
Відповідно до ч.2 ст. 20 і ч.3 ст.23 Закону України «Про оцінку земель» дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру.
Таким чином, для вирішення даного спору встановленню підлягають обставини, зокрема, чи є спірна земельна ділянка сформованим об'єктом цивільних прав, за користування якою позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти.
Так, у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.03.2020 у справі № 922/926/19 та від 09.03.2021 у справі № 922/1453/20 зазначено, що застосовуючи положення статті 79-1 Земельного кодексу України до правовідносин, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням земельної ділянки, помилковим буде врахування лише положень щодо сформованості земельної ділянки після реєстрації її у Державному земельному кадастрі. Так, частина 1 цієї статті чітко зауважує, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Згідно з частиною 9 статті 79-1 Земельного кодексу України земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї. Тобто під час розгляду спору про стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати зазначені положення статті 79-1 Земельного кодексу України не можуть застосовуватися окремо, тільки в частині її формування із присвоєнням кадастрового номеру, оскільки лише після державної реєстрації права власності, така земельна ділянка набуває статусу об'єкта, щодо якого можуть виникнути будь-які цивільні права.
Про необхідність застосування статті 79-1 Земельного кодексу України та положень Закону України "Про Державний земельний кадастр" при розгляді позову про стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді недоотриманої орендної плати неодноразово зазначалося Верховним Судом, зокрема у постановах від 12.04.2019 у справі № 922/981/18 та від 12.06.2019 у справі №922/902/18, в яких міститься висновок про те, що для вирішення спору щодо фактичного користування земельною ділянкою без укладення договору оренди та без державної реєстрації прав на неї встановленню підлягають обставини, зокрема, чи є земельна ділянка, за фактичне користування якою позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти, сформованим об'єктом цивільних прав протягом усього періоду, зазначеного у позові. У випадку відсутності сформованості спірної земельної ділянки, як об'єкту цивільних прав вказане свідчить про наявність підстав для відмови у задоволенні позовних вимог.
У відповіді на відзив позивач посилається на постанову Великої Палати Верховного Суду від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20, зазначаючи, що не є обов'язковим наявність витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки.
Господарський суд вважає за необхідне звернути увагу, що у наведеній вище справі №905/1680/20, посилаючись на приписи статей 1212, 1214 Цивільного кодексу України, позивач указував на те, що відповідач, не сплачуючи орендну плату за користування земельною ділянкою за відсутності укладеного договору оренди, фактично збільшив свої доходи, а позивач втратив належне йому майно (кошти від орендної плати). Однак мова йшла про конкретну земельну ділянку з присвоєним їй кадастровим номером.
Так, відповідно до позиції, викладеної Великою Палатою Верховного Суду у вищевказаній постанові від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20,технічна документація на конкретну земельну ділянку, яка виготовляється на замовлення землекористувача (власника), відповідно до статті 20 Закону України «Про оцінку земель», також є джерелом інформації про нормативну грошову оцінку певної земельної ділянки. Отже, власник (землекористувач) може використати технічну документацію на обґрунтування нормативної грошової оцінки, надавши суду її оригінал або належно засвідчену копію. Відтак технічна документація, виготовлена на конкретну земельну ділянку уповноваженим органом, може бути належним доказом на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка набула статусу об'єкта цивільних прав (п. 7.23.).
Отже, як положення ПК України, так і законодавство про оцінку земель визнають належними доказами на обґрунтування оцінки землі довідку, витяг з Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки, яка є об'єктом плати за землю, та технічну документацію на земельну ділянку, виготовлену компетентним органом. З огляду на те, що земельним законодавством та ПК України не обмежується можливість подання доказів щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної (комунальної) власності для цілей сплати орендної плати виключно витягом з Державного земельного кадастру, належними доказами на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки можуть бути: технічна документація на спірну земельну ділянку, виготовлена компетентним органом для оформлення договору оренди, довідка з Державного земельного кадастру, витяг з Державного земельного кадастру, а також висновок судової експертизи про встановлення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, наданий відповідно до статей 98 - 103 ГПК України, які містять інформацію щодо предмета спору в цій справі. (п.7.25., п.7.28 постанови).
Господарський суд приймає до уваги те, що в матеріалах справи відсутня технічна документація стосовно спірної земельної ділянки.
Матеріали справи не містять відомостей про внесення земельної ділянки (площею 1,64 га на вул. Електрометалургів, 145 у м. Нікополі) до Державного земельного кадастру, зокрема, і у спірний період.
Надаючи правову оцінку зібраним у справі доказам, враховуючи положення статті 79-1 Земельного кодексу України та статей 20, 23 Закону України «Про оцінку земель», суд встановив, що спірна земельна ділянка, за користування якою позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти, не була сформована як об'єкт цивільного права протягом зазначеного позивачем періоду, а позивачем самостійно визначено розмір зобов'язання шляхом арифметичного розрахунку.
Із наданих до позовної заяви розрахунків неможливо встановити чи правильними є застосовані позивачем функціональне призначення, коефіцієнти, площа та нормативна грошова оцінка землі, які зазначені в якості вихідних даних для розрахунку розміру орендної плати, заявленої до стягнення позивачем.
З огляду на викладене, у суду відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Також, господарський суд зазначає, що враховуючи положення ч.1 ст.9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV (3477-15) "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до пункту 58 рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994, пункт 29).
У рішенні Суду у справі "Трофимчук проти України" від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини також зазначено, що вимога щодо обґрунтованості рішень не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.
Тому суд вважає за необхідне відзначити, що інші доводи та міркування учасників справи судом розглянуті, але до уваги та врахування при вирішенні даної справи не приймаються, оскільки на результат вирішення спору не впливають.
Відповідачі у своїх відзивах просять суд застосувати до правовідносин позовну давність.
Відповідно до статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено у спорі, є підставою для відмови у позові (ч. 3, 4 ст.267 Цивільного кодексу України).
За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Як вказано вище вище, господарський суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, у зв'язку із чим клопотання відповідачів про застосування до правовідносин позовної давності задоволенню не підлягають.
Згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача у розмірі 13 343,96 грн.
Керуючись ст. 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
В задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.
Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду.
Повне рішення складено 20.04.2023
Суддя І.В. Мілєва