вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
13.04.2023м. ДніпроСправа № 904/3238/22
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Залізнична логістика", м. Київ
до Приватного акціонерного товариства "ДНІПРОВАГОНМАШ", м. Кам'янське, Дніпропетровської області
про витребування майна з чужого незаконного володіння
Суддя Ліпинський О.В.
Секретар судового засідання Літвін Д.Е.
Представники:
від позивача Пилипенко О.В.
від відповідача Донець О.Є.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Залізнична логістика" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Приватного акціонерного товариства "ДНІПРОВАГОНМАШ" (далі - відповідач) про витребування з чужого незаконного володіння Відповідача напіввагонів №№52236171, 55096341, 55075147, 55096382, 55074108, які належать ТОВ "Залізнична логістика" на праві власності.
Правовими підставами заявленого позову Позивач визначив ст.ст. 321, 387, 391 ЦК України.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 06.10.2022 року відкрито провадження у справі № 904/3238/22, справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження.
Відповідач проти задоволення заявлених вимог заперечував, посилаючись на те, що матеріалами справи не доведено факт перебування спірного майна в його володінні. Зауважив, що з боку Відповідача не вчиняються дії, що перешкоджають Позивачеві у здійсненні ним повноважень користування або розпорядження його майном. Крім того, в наданих суду запереченнях від 24.01.2023 року, Відповідач заявив про застосування строку позовної давності щодо вимог Позивача про повернення спірного майна.
Ухвалою від 14.03.2023 року суд закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляджу по суті в засіданні на 13.04.2023 року.
В порядку ст.ст. 233, 240 ГПК України, в судовому засіданні 13.04.2023 року оголошено вступну та резолютивну частини судового рішення, складання повного рішення відкладено на строк до десяти днів з дня закінчення розгляду справи.
Розглянувши матеріали справи у відкритому судовому засіданні, заслухавши стислий зміст та підстави вимог і заперечень сторін, дослідивши подані докази, господарський суд, -
Як убачається з матеріалів справи, 12.02.2020 року між Позивачем (Покупцем) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Паливно-енергетична компанія «Енергоіндустрія» (Продавцем) укладено договір купівлі-продажу рухомого майна № 02/2020-2-кп (надалі - Договір).
Згідно п. 1.1. Договору Продавець зобов'язався передати у власність Покупця на умовах цього Договору, а Покупець зобов'язався прийняти та своєчасно оплатити Товар, а саме - залізничні вантажні вагони (далі за текстом - Товар, або Вагони) у кількості 212 одиниць. Моделі, строки поставки та вартість вагонів вказуються у Специфікації, що є невід'ємною частиною цього договору.
Відповідно до умов зазначеного вище договору, Позивач придбав у власність залізничні напіввагони №№ 52236171, 55096341, 55075147, 55096382, 55074108, що підтверджується специфікацією № 1 та атом прийому-передачі Товару від 12.02.2020 року (а.с. 9-18).
Актом приймання-передачі від 01.01.2021 року, який є Додатком до Договору оренди залізничного рухомого складу № 10/12/18-АР від 10.12.2018 року, Позивач передав зазначені вище вагони в оренду Приватному підприємству «Європейський транспортно-логістичний Центр» (далі ПП «ЄТЛЦ»).
За доводами Позивача, напіввагони №№ 52236171, 55096341, 55075147, 55096382, 55074108, в період з 2016 по 2019 роки були передані Відповідачу для проведення деповського/капітального ремонту.
В підтвердження перебування спірних вагонів на території Відповідача, Позивач посилається на данні Структурного підрозділу «Дніпровська дирекція залізничних перевезень» Виробничо-технологічний підрозділ станція Правда від 01.09.2022 № 454 та від 08.09.2022 року, за змістом яких напіввагони №№ 52236171, 55096341, 55075147, 55096382 були здані вантажоодержувачу «ПАТ «Дніпровагонмаш» у 2016 році та в період з 09.09.2016 по 01.09.2022 по станції Правда до перевезення не приймалися. Щодо напіввагону №55074108, його було здано вантажоодержувачу ПАТ «Дніпровагонмаш» 30.01.2019 року. В період з 30.01.2019 по 08.09.2022 зазначений вагон по станції Правда до перевезення не приймався (а.с.22, 23).
Крім того, Позивач посилається на данні Філії «Головний Інформаційно-обчислювального центр» АТ «Українська Залізниця» від 01.09.2022 року № 50/1291, зокрема, інформацію з архіву вагонних операцій щодо спірних вагонів та інформацію про їх поточну дислокацію (а.с. 19-21). За змістом останньої інформації, поточна дислокація спірних вагонів - станція 45580 Кам'янське.
24.01.2022 року Позивач звернувся до Відповідача з вимогою про повернення спірних вагонів, за змістом якого повідомив, що відповідно до умов договору оренди, на підставі якого спірні вагони перебувають в орендному користуванні ПП «ЄТЛЦ», організація та проведення всіх видів ремонту орендованих вагонів здійснює Орендар (ПП «ЄТЛЦ»), який в рамках укладеного з ПрАТ «Дніпровагонмаш» договору на проведення планового деповського та капітального ремонту № 372 від 14.02.2019 року зобов'язаний здійснити оплату за надані послуги та контроль проведення ремонту.
В наведеному листі Позивач зазначив, що за наявною в нього інформацією, Відповідачем частково виконано ремонт вагонів №№ 52236171, 55096341, 55075147, 55096382, 55074108, але з невідомих причин остаточні ремонтні роботи ПрАТ «Дніпровагонмаш» не здійснюють та вагони з ремонту не повертаються вже довгий час.
02.09.2022 року Позивач повторно звернувся до Відповідача з вимогою про витребування свого майна.
У зв'язку з невиконанням Відповідачем зазначених вище вимог, Позивач звернувся з даним позовом до суду, яким просить витребувати з чужого незаконного володіння Відповідача спірні напіввагони, посилаючись на положення ст.ст. 321, 387, 391 ЦК України.
Здійснивши оцінку обґрунтованості заявлених вимог, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Частиною першою статті 317 Цивільного кодексу України передбачено, що власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно із частиною першою статті 386 Цивільного кодексу України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності.
Відповідно до положень ст. 387 ЦК України, власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
За змістом положень ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.
Залежно від характеру посягання на права власника і змісту захисту, який надається власнику, виділяються речово-правові та зобов'язально-правові засоби захисту права власності.
Речові засоби захисту права власності та інших речових прав покликані захищати ці права від безпосереднього неправомірного впливу будь-яких осіб. До речово-правових позовів належать: вимоги до незаконного володільця про витребування майна (віндикаційний позов); вимоги власника щодо усунення порушень права власності, які не пов'язані з володінням (негаторний позов); вимоги власника про визнання права власності.
Зобов'язально-правові позови базуються, як правило, на договорах, але можуть ґрунтуватися і на недоговірних зобов'язаннях.
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 522/1029/18 та постанові Верховного Суду від 03.06.2021 у справі № 916/1666/18 викладено правовий висновок стосовно того, що однією з умов застосування як віндикаційного, так і негаторного позову є відсутність між позивачем і відповідачем договірних відносин, оскільки у такому разі, захист порушеного права власності здійснюється за допомогою зобов'язально-правових способів.
Як убачається з матеріалів справи та не заперечується сторонами, спірні напіввагони були передані Відповідачеві для проведення деповського/капітального ремонту на підставі відповідних договорів, що укладені між власником вагонів та/або уповноваженою власником особою - орендарем вагонів.
Наявність між власником вагонів (уповноваженою ним особою) та відповідачем договірних правовідносин щодо проведення ремонту відповідного майна, виключає можливість застосування до таких правовідносин обраного позивачем речово-правового способу захисту порушеного права (віндикаційного позову), адже власник у такому випадку має захищати свої права зобов'язально-правовими засобами.
Зважаючи на те, що обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права, є самостійною підставою для відмови в позові (постанова Верховного Суду від 27.10.2021 у справі № 916/1769/20), заявлений Позивачем віндикаційний позов підлягає відхиленню в повному обсязі.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судових рішеннях у справі, питання вичерпності висновків судів, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
З урахуванням вказаного суд зазначає, що інші доводи та міркування сторін, викладені ними в завах по суті спору, судом розглянуті, але до уваги та врахування при вирішенні даної справи не приймаються, оскільки на результат вирішення спору не впливають.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись статтями 2, 73, 74, 76-79, 86, 91, 129, 233, 236, 238, 240, 241, Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
В задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Рішення набирає законної сили у відповідності до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 20.04.2023
Суддя О.В. Ліпинський