Номер провадження: 22-ц/813/4855/23
Справа № 515/1474/22
Головуючий у першій інстанції Тимошенко С.В.
Доповідач Приходько Л. А.
11.04.2023 м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Приходько Л. А.
суддів: Бездрабко В. О.
Кутурланової О. В.
секретар Виходець А. В.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство «Таскомбанк»,
відповідач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Бердар Сергія Васильовича на ухвалу Татарбунарського районного суду Одеської області від 12 грудня 2022 року у складі головуючого судді Тимошенко С.В.,
встановив:
09 грудня 2022 року Акціонерне товариство «Таскомбанк» звернулось з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання недійсним договору дарування.
Одночасно, 09 грудня 2022 року, адвокат Писаренко О.В. діючи від імені АТ «Таскомбанк», звернувся до суду з заявою про забезпечення позову, в якій просив суд: 1) накласти арешт на земельну ділянку площею 0,12 га, кадастровий номер 5125083900:01:001: 1036, цільове призначенням якої - для індивідуального садівництва за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, с.Приморське, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 781 478151250, що належить на праві власності ОСОБА_2 ; 2) заборонити державним реєстраторам прав на нерухоме майно будь-яких органів (місцевого самоврядування, виконавчих комітетів, місцевих державних адміністрацій, акредитованих підприємств Міністерства юстиції України), приватним та державним нотаріусам та особам, уповноваженим на виконання функцій, державних реєстраторів, які мають відповідні повноваження, вчиняти будь-які реєстраційні дії з приводу державної реєстрації права власності та державної реєстрації інших правочинів відносно земельної ділянки площею 0,12 га, кадастровий номер 5125083900:01:001:1036, з цільовим призначенням - для індивідуального садівництва, що належить на праві приватної власності ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Обґрунтовуючи необхідність застосування заходів забезпечення позову представник позивача зазначив, ОСОБА_1 відчужив майно за договором дарування у той час, коли мав невиконанні фінансові зобов'язання перед АТ “Таскомбанк” на загальну суму 54984.96доларів США, яка підтверджена судовим рішенням від 03 листопада 2010 року у справі №2-3144/2010 по якому існує відкрите виконавче провадження. Сукупність вказаних обставин свідчить про недобросовісну поведінку ОСОБА_1 , який зловживає своїми процесуальними правами на шкоду правам інших осіб, оскільки відчуження майна відбулося з метою уникнення звернення стягнення кредитором на його майно, як боржника. З огляду на зазначене позивач обґрунтовано припускає, що після отримання інформації про наявність даного судового провадження ОСОБА_2 спірне нерухоме майно буде відчужено або передано в іпотеку з метою утруднення, або унеможливлення виконання судового рішення у разі задоволення позову у цій справі.
Ухвалою Татарбунарського районного суду Одеської області від 12 грудня 2022 року заяву Акціонерного товариства «Таскомбанк» про забезпечення позову задоволено. Накладено арешт на земельну ділянку площею 0,12 га, кадастровий номер 5125083900:01:001:1036, цільове призначенням якої - для індивідуального садівництва за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, с.Приморське, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 781478151250, що належить на праві власності ОСОБА_2 . Заборонено державним реєстраторам прав на нерухоме майно будь-яких органів (місцевого самоврядування, виконавчих комітетів, місцевих державних адміністрацій, акредитованих підприємств Міністерства юстиції України), приватним та державним нотаріусам та особам, уповноваженим на виконання функцій, державних реєстраторів, які мають відповідні повноваження, вчиняти будь-які реєстраційні дії з приводу державної реєстрації права власності та державної реєстрації інших правочинів відносно земельної ділянки площею 0,12 га, кадастровий номер 5125083900:01:001:1036, з цільовим призначенням - для індивідуального садівництва, що належить на праві приватної власності ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Ухвалу суду першої інстанції мотивовано тим, що між сторонами виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду у справі у випадку задоволення позову.
В апеляційній скарзі адвокат Бердар С.В., діючи в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволені заяви про забезпечення позову.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу зазначив, що постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції, дійшов висновку про необхідність забезпечення позову без відповідних доказів та обґрунтувань. Твердження позивача про можливу ймовірність утруднення виконання рішення суду не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.
У відзиві на апеляційну скаргу представник АТ «Таскомбанк» Писаренко О.В., просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, посилаючись на безпідставність доводів апеляційної скарги.
В судовому засіданні представник апелянта ОСОБА_1 - адвокат Галамага Н.М., яка також є представником ОСОБА_2 , приймаючи участь у справі в режимі відеоконференції поза межами суду, апеляційну скаргу підтримала за обставинами викладеними у скарзі, просила ухвалу суду першої інстанції скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволені заяви про забезпечення позову.
Представник АТ «Таскомбанк» Писаренко О.В., приймаючи участь у розгляду справи в режимі відеоконференції поза межами суду, в судовому засіданні апеляційну скаргу не визнав, посилаючись на безпідставність доводів апеляційної скарги просив апеляційну скаргу відхилити, ухвалу суду залишити без змін.
Заслухавши доповідача, пояснення представників учасників справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції, у визначених цивільно-процесуальним законом межах, колегія суддів вважає, що скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Як вбачається зі змісту позовної заяви предметом даного позову є визнання недійсним договору дарування земельної ділянки площею 0,12 га, кадастровий номер 5125083900:01:001:1036, цільове призначенням якої - для індивідуального садівництва за адресою: Одеська область, Білгород-Дністровський район, с.Приморське, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 781478151250, що належить на праві власності ОСОБА_2 .
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для забезпечення позову, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Суд застосовує заходи забезпечення позову у разі, якщо існує очевидна небезпека заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в справі.
Забезпечення позову по суті є обмеженням суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Зазначені обмеження встановлює суд в ухвалі, вони діють до заміни судом виду забезпечення позову або скасування заходів забезпечення позову.
Згідно з частинами першою та другою статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Таким чином, умовою застосування забезпечення позову, як сукупності процесуальних дій, є обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Такі заходи гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Суд може застосувати кілька видів забезпечення позову, перелік яких визначений статтею 150 цього Кодексу, а також інші заходи, необхідні для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 частини першої статті 150 ЦПК України.
Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог.
Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати або знецінити, якщо такі дії відповідача можуть призвести у майбутньому до того, що виконання рішення суду про присудження може бути утрудненим або взагалі неможливим.
Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає, що суд оцінює співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Отже, застосовуючи заходи забезпечення позову, суди повинні перевірити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
У постанові Верховного Суду від 15 липня 2020 року у справі № 909/835/18 зазначено, що повинен бути наявним зв'язок між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги. Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип співвіднесення виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, наслідок ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Враховуючи зазначене, суд вирішуючи питання про забезпечення позову, має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Метою вжиття заходів забезпечення позову є охорона матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують за його позовом реальне виконання позитивно прийнятого рішення, у разі прийняття такого.
Забезпечення позову має бути спрямовано проти несумлінних дій відповідача, який може сховати майно, продати, знищити або знецінити його.
Таким чином усуваються утруднення і неможливості виконання рішення.
Забезпечення позову покликано, не порушуючи принципів змагальності і процесуального рівноправ'я сторін, вжити негайних заходів, направлених на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акта, а також перешкодити спричиненню значної шкоди заявнику.
Відповідно до пункту 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 2006 року № 9 “Про практику застосування судами процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову”, особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення.
Перевіривши обставини, якими заявник обґрунтовував наявність підстав для забезпечення позову, апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для забезпечення позову, оскільки будь-які дії стосовно спірного майна можуть утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду.
Обраний позивачем спосіб забезпечення позову є співмірним із заявленими вимогами, оскільки спір щодо земельної ділянки є реальним, носить матеріальний характер, власником спірного майна є відповідач ОСОБА_2 , а відсутність обтяжень спірної нерухомості не перешкоджатиме подальшій зміні речових прав на землю, що може стати дійсною перешкодою в ефективному захисті та поновленні прав, якщо факт їх порушення буде встановлений судом при вирішенні спору.
Необхідність збереження правового статусу та стану спірної ділянки відповідає умовам вжиття заходів забезпечення позову та застосуванню правил частини другої статті 149 ЦПК України.
Такі умови можуть бути забезпечені тимчасовою забороною вчиняти будь-які реєстраційні дії та дії щодо відчуження спірної земельної ділянки.
Метою вжиття забезпечувальних заходів у цьому спорі є забезпечення знаходження майна у відповідача в незмінному вигляді.
Відповідність цієї мети умовам застосування правил статті 149 ЦПК України слідує з положень пункту 20 постанови N 5 Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав", в якому зазначено, що з метою забезпечення знаходження майна у володінні відповідача на час судового розгляду позову про право на це майно суд за клопотанням позивача може вжити заходи забезпечення позову, наприклад, накласти арешт на майно, заборонити відповідачеві вчиняти певні дії (розпоряджатися і/або користуватися спірним майном), заборонити державному реєстратору прав на нерухоме майно вносити зміни до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, передати спірне майно на зберігання третій особі відповідно до статті 976 ЦК (судовий секвестр).
Європейський суд з прав людини нагадує, що стаття 13 Конвенції гарантує наявність на національному рівні засобу правового захисту для реалізації прав і свобод, визначених у Конвенції, у якій би формі вони не забезпечувались у національному правовому полі.
Сфера зобов'язань Договірних держав за цією статтею коливається в залежності від природи скарги заявника; проте засіб юридичного захисту, якого вимагає ст. 13, має бути ефективним, як на практиці, так і за законом (Кудла проти Польщі, N 30210/96, п. 157, ECHR 2000-XI). Існування такого засобу повинно бути достатнім не тільки в теорії, але й на практиці, без чого йому бракуватиме необхідної доступності та ефективності (див., крім іншого, Міфсуд проти Франції [GC], N 57220/00, ECHR 2002-VIII) (Рішення від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України", заява N 11901/02 Страсбург).
При цьому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів" ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби статті 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Отже, невжиття заходів забезпечення позову до вирішення справи по суті й набрання законної сили судовим рішенням може істотно ускладнити його виконання в разі задоволення позовних вимог, оскільки ймовірна зміна власника спірного майна до набуття рішенням чинності утруднить його повернення до власності держави.
Приймаючи до уваги наведені вище норми процесуального законодавства, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності її вимог щодо забезпечення позову, забезпечення збалансованості інтересів сторін, наявності зв'язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги, в тому числі, спроможності заходів, який заявник просить вжити у порядку забезпечення позову, забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що заява про забезпечення позову підлягає задоволенню.
Доводи апеляційної скарги, що посилання заявника про можливу ймовірність утруднення виконання рішення не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову висновків суду не спростовують.
В цілому інші доводи апеляційної скарги зводяться до тлумачення правових позицій і не є критикою рішення по суті.
Отже, доводи скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Зважаючи на викладене, апеляційний суд дійшов висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги, та, відповідно до вимог статті 375 ЦПК України, залишенню без змін судового рішення.
Керуючись статтями 365, 367, 369, 375, 381-384 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Бердар Сергія Васильовича залишити без задоволення.
Ухвалу Татарбунарського районного суду Одеської області від 12 грудня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови складений 20 квітня 2023 року.
Головуючий Приходько Л. А.
Судді Бездрабко В. О.
Кутурланова О. В.