вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"20" квітня 2023 р. Справа№ 910/10581/22
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Разіної Т.І.
суддів: Михальської Ю.Б.
Іоннікової І.А.
Розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.12.2022 у справі №910/10581/22 (суддя Алєєва І.В., м. Київ)
за позовом Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал»
до Житлово - будівельного кооперативу «Дніпровець - 3»
про стягнення 194 995, 95 грн,
За результатами розгляду апеляційної скарги, Північний апеляційний господарський суд,-
Короткий зміст позовних вимог
Приватне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» (далі - позивач/ПрАТ «АК «Київводоканал») звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Житлово будівельного кооперативу «Дніпровець - 3» (далі - відповідач/ЖБК Дніпровець - 3») про стягнення 194 995, 95 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов Договору №10430/4-07 від 03.04.2012 на надання послуг з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення
Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.12.2022 провадження у справі №910/10581/22 в частині стягнення 134 709,13 грн закрито. В іншій частині в задоволені позову відмовлено.
Закриваючи провадження на підставі п.2 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу України в частині стягнення 134 709,13 грн, місцевий господарський суд виходив з того, що спір виник між тими самими сторонами за умовами того самого договору і за той самий період з вимогою про стягнення основної суми заборгованості та стягнення штрафних санкцій.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення 12 057,45 грн за період з 01.08.2021 по 31.07.2022 суд першої інстанції виходив з того, що рішенням господарського суду у справі №910/18246/21 вже було встановлено заборгованість за вказаний період.
Крім того, суд першої інстанції відмовив також у задоволенні похідних позовних вимог щодо стягнення з відповідача на користь позивача 22 041, 24 грн інфляційних втрат, 2105, 86 грн 3 % річних, 9405, 61 грн пені та 14 676, 66 грн штрафу.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись із прийнятим рішенням, ПрАТ «АК «Київводоканал» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить задовольнити апеляційну скаргу ПрАТ «АК «Київводоканал», скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.12.2022 у справі №910/10581/22 та прийняти нове, яким позовні вимоги ПрАТ «АК «Київводоканал» задовольнити в повному обсязі. Вирішити питання судових витрат.
Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
Відзив на апеляційну скаргу від відповідача до суду апеляційної інстанції у встановлений строк не надходив.
Частиною 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), що відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідач не був обмежений у своїх процесуальних правах надати відзив на апеляційну скаргу через канцелярію суду або шляхом їх направлення на адресу суду поштовим відправленням. Відтак, приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений судом апеляційної інстанції, не подав відзив на апеляційну скаргу, суд дійшов висновку, що неподання відповідачем відзиву не перешкоджає вирішенню справи по суті за наявними в ній матеріалами.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16.01.2023 апеляційну скаргу ПрАТ «АК «Київводоканал» у справі №910/10581/22 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Разіна Т.І., судді: Іоннікова І.А., Михальська Ю.Б.
Апеляційна скарга ПрАТ «АК «Київводоканал» подана безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.01.2023 у справі №910/10581/22, вирішено відкласти розгляд питання про відкриття чи відмову у відкритті апеляційного провадження, повернення без розгляду апеляційної скарги або залишення апеляційної скарги без руху до надходження до Північного апеляційного господарського суду матеріалів справи.
06.02.2023 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/10581/22.
Ухвалою Північного апеляційного господарського від 08.04.2023 відкрито апеляційне провадження у справі №910/10581/22; розгляд апеляційної скарги ПрАТ «АК «Київводоканал» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.12.2022 у справі №910/10581/22 вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Враховуючи наявність у матеріалах справи доказів повідомлення учасників справи про розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження (повідомлення із електронною копією ухвали Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2023 про відкриття провадження у справі, засвідченою електронно-цифровими підписами суддів, було надіслане судом на електронні адреси учасників справи, зазначені в матеріалах справи, що підтверджується роздруківкою електронного листування), а також закінчення встановлених ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.04.2023 процесуальних строків на подачу заперечення на відзив, всіх заяв та клопотань, колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги по суті.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та додатково встановлені судом апеляційної інстанції
Як убачається із матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, 03.04.2012 03.04.2012 між позивачем (постачальник) та відповідачем (абонент) було укладено Договір № 10430/4-07 на послуги водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі, за умовами якого Постачальник зобов'язується надавати Абоненту послуги з постачання питної води та приймання від нього стічних вод у систему каналізації міста Києва за адресами об'єктів водоспоживання, зазначеними у дислокації об'єктів водоспоживання та водовідведення та на підставі пред'явлених Абонентом умов (дозволу) на скид стічних вод у систему каналізації м. Києва (далі Умови), а Абонент зобов'язується здійснювати своєчасну оплату наданих йому Постачальником послуг на умовах Договору та дотримуватись порядку користування питною водою з комунальних водопроводів і приймання стічних вод, а також дотримуватись норм, визначених іншими нормативними актами, що регулюють правовідносини, які виникають за Договором (п. 1.1 Договору).
Відповідно до п. 2.2.2. Договору, оплата вартості послуг здійснюється Абонентом щомісячно у безготівковій формі у п'ятиденний строк з дня направлення Постачальником розрахункового документа до банківської установи Абонента.
Згідно із п. 2.2.3. Договору, у разі неотримання від Постачальника поточного щомісячного розрахункового документа, Абонент здійснює оплату вартості наданих йому послуг не пізніше 5-го числа наступного місяця платіжним дорученням, виходячи з діючого тарифу та фактичної кількості наданих йому послуг.
У разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг абонент зобов'язаний у десятиденний термін з дня направлення постачальником розрахункового документа до банківської установи письмово повідомити про це Постачальника та у цей же строк направити представника з обгрунтовуючими документами для проведення звіряння та підписання акту. В іншому випадку відмова абонента оплатити розрахунковий документ Постачальника вважатиметься безпідставною (п. 2.2.4. Договору).
У п. 4.2. Договору встановлено, що у разі порушення строків виконання зобов'язання по оплаті за надані послуги, абонент сплачує постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу. Нарахування пені припиняється через один ріки від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Оплата абонентом пені не звільняє останнього від оплати несплаченого рахунку в повному розмірі.
За безпідставну відмову оплатити направлений рахунок або вимогу щодо оплати абонент сплачує постачальнику штраф у розмірі 10% від суми, яку відмовився сплатити. Сплата штрафу не звільняє абонента від обов'язку оплати рахунок постачальника ( п. 4.6. Договору).
Строк дії Договору сторонами погоджено пунктом 7.1, яким встановлено, що Договір укладається строком на один рік і набуває чинності з моменту його підписання сторонами і вважається пролонгованим на новий строк, якщо за 20 днів до припинення його дії жодна зі сторін письмового не повідомить іншу сторону про його припинення.
Позивач вказує, що ним було належним чином надано відповідачу послуги за договором, а саме послуги з водопостачання та водовідведення за період з 01.08.2021 по 31.07.2022 на суму 146 766,58 грн, які відповідач не оплатив, в наслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість на вказану суму, що і стало підставою для звернення до господарського суду.
Крім того позивачем у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов Договору також заявлено до стягнення з відповідача 22 041,24 грн інфляційних втрат, 2 105,86 грн 3 % річних, 9405,61 грн пені та 14 676,66 грн штрафу.
Також, позивач у позовній заяві зазначає, що кошти у розмірі 134 709,13 грн відповідно до призначення платежу були зараховані у погашення боргу за попередній період, які були предметом розгляду у Господарському суді міста Києва справи №910/18246/21.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови
За змістом ч. 10 ст. 270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскарженого рішення норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про те, що апеляційна скарга позивача підлягає задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва від 27.12.2022 підлягає скасуванню, виходячи з наступного.
Статтею 129 Конституції України закріплені основні засади судочинства, які є конституційними гарантіями права на судовий захист. Відповідно до пункту 1 частини першої вказаної статті основними засадами судочинства, у тому числі є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Право на ефективний судовий захист закріплено також у статті 2 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права 1966 року та у статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Процесуальний порядок провадження у господарських справах визначається Господарським процесуальним кодексом України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації.
Згідно з п. 2 ч.1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Закриття провадження у справі - це форма закінчення розгляду господарської справи без прийняття судового рішення у зв'язку з виявленням після відкриття провадження у справі обставин, з якими закон пов'язує неможливість судового розгляду справи.
Господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку із відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу, знищення спірного майна, скасування оспорюваного акта державного чи іншого органу тощо), якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін чи настання обставин, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання.
Згідно з висновком, викладеним у постанові об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20.09.2021р у справі №638/3792/20, суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, якщо предмет спору був відсутній як на час пред'явлення позову, так і на час ухвалення судом першої інстанції судового рішення за умови, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Предмет спору - це об'єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення (аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 03.05.2018 у справі №404/251/17, від 26.01.2021 у справі № 910/15374/19, від 20.09.2021 у справі №638/3792/20).
Відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.
Проте, поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.04.2019 у справі N 456/647/18, від 20.09.2021 у справі №638/3792/20. Згідно з висновком Великої палати Верховного Суду, викладеним у пункті 4.14 постанови від 26.06.2019 у справі №13/51-04, господарський суд закриває провадження у справі у зв'язку з відсутністю предмета спору, якщо між сторонами у зв'язку з цим не залишилося неврегульованих питань.
Предметом даного спору є вимога позивача до відповідача про стягнення основної заборгованості за Договором надання послуг з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі від 03.04.20012 №10430/4-07 саме за період з 01.08.2021 по 31.07.2022 у розмірі 146 766,58 грн, 22 041,24 грн інфляційних втрат, 2 105,86 грн 3 % річних, 9 405,61 грн пені та 14 676,66 грн штрафу.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини ( п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України).
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку ( ч. 1 ст. 509 ЦК України).
Згідно із ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Умовою виконання зобов'язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов'язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов'язання. Строк (термін) виконання зобов'язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.
Відповідно до ст. 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Зазначене також кореспондується зі ст.ст. 525, 526 ЦК України відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Суд апеляційної інстанції зазначає, що договірні правовідносини між сторонами регулюються Законом України «Про питну воду та питне водопостачання», сферу дії якого визначено статтею 2 Закону, відповідно до якої дія вказаного Закону поширюється на всі суб'єкти господарювання, що виробляють питну воду, забезпечують міста, інші населені пункти, окремо розташовані об'єкти питною водою шляхом централізованого питного водопостачання або за допомогою пунктів розливу води (в тому числі пересувних), застосування установок (пристроїв), інших засобів нецентралізованого водопостачання, а також на органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, що здійснюють регулювання, нагляд і контроль за якістю питної води, станом джерел та систем питного водопостачання, а також споживачів питної води.
Згідно зі ст. 1 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» централізоване питне водопостачання - це господарська діяльність із забезпечення споживачів питною водою за допомогою комплексу об'єктів, споруд, розподільних водопровідних мереж, пов'язаних єдиним технологічним процесом виробництва та транспортування питної води.
Водовідведення визначено приписами вказаного Закону як господарська діяльність із відведення та очищення комунальних та інших стічних вод за допомогою комплексу об'єктів, споруд, колекторів, трубопроводів, пов'язаних єдиним технологічним процесом.
При цьому, вода питна - це вода, яка за органолептичними властивостями, хімічним і мікробіологічним складом та радіологічними показниками відповідає державним стандартам та санітарному законодавству.
Споживач питної води - це юридична або фізична особа, яка використовує питну воду для забезпечення фізіологічних, санітарно-гігієнічних, побутових та господарських потреб/послуг з постачання питної води, якість якої відповідає зазначеним ДСанПІН 2.2.4-171-10, та водовідведення.
Статтею 19 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» визначено, що послуги з питного водопостачання надаються споживачам підприємством питного водопостачання на підставі договору з: підприємствами, установами, організаціями, що безпосередньо користуються централізованим питним водопостачанням; підприємствами, установами або організаціями, у повному господарському віданні або оперативному управлінні яких перебуває житловий фонд і до обов'язків яких належить надання споживачам послуг з питного водопостачання та водовідведення; об'єднаннями співвласників багатоквартирних будинків, житлово-будівельними кооперативами та іншими об'єднаннями власників житла, яким передано право управління багатоквартирними будинками та забезпечення надання послуг з водопостачання та водовідведення на підставі укладених ними договорів; власниками будинків, що перебувають у приватній власності. Договір про надання послуг з питного водопостачання укладається безпосередньо між підприємством питного водопостачання або уповноваженою ним юридичною чи фізичною особою і споживачем, визначеним у частині першій цієї статті.
Договір про надання послуг з питного водопостачання укладається безпосередньо між підприємством питного водопостачання або уповноваженою ним юридичною чи фізичною особою і споживачем, визначеним у частині першій цієї статті.
Тобто, ст. 19 Закону України «Про питну воду та питне водопостачання» передбачає надання послуг з питного водопостачання на підставі договору з підприємством питного водопостачання.
Приватне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал» є підприємством питного водопостачання, яке надає послуги з централізованого питного водопостачання та водовідведення.
Відповідач є споживачем послуг з постачання питної води, якість якої відповідає Державним санітарним нормам та правилам «Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною», затвердженим Наказом №400 від 12.05.2010. Міністерства охорони здоров'я України, та водовідведення.
Виходячи зі змісту укладеного між сторонами договору, останній за своєю природою є договором надання послуг, за умовами якого одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором (ст. 901 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Оплата вартості послуг здійснюється абонентом щомісячно у безготівковій формі у п'ятиденний строк з дня направлення постачальником розрахункового документа до банківської установи абонента. У разі неотримання від постачальника поточного щомісячного розрахункового документа, абонент здійснює оплату вартості наданих йому послуг не пізніше 5-го числа наступного місяця платіжним дорученням, виходячи з діючого тарифу та фактичної кількості наданих йому послуг. (п.п. 2.2.2., 2.2.3 Договору).
Наявними в матеріалах справи документами, а саме, розрахунками обсягів спожитих послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, плановими наядами на технічне обслуговування лічильників, підтверджується, що за період з 01.08.2021 по 31.07.2022 позивачем було надано, а відповідачем спожито послуг з водопостачання та водовідведення на суму 146 766,58 грн.
Статтею 629 ЦК України унормовано, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За приписами ст. 615 ЦК України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Умовами п. п. 12.5, 1.10 Правил користування системами комунального водопостачання та водовідведення в містах та селищах України, затверджених Наказом №65 від 01.07.1994 Державного комітету України, передбачено, що рахунки за воду складаються на підставі тарифів, що діють у даній місцевості або населеному пункті.
Згідно з п. 3.1 Наказу № 190 від 27.06.2008 Міністерства з питань житлово-комунального господарства України «Про затвердження Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) зазначено, що розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються на основі показів засобів обліку.
Розрахунки за спожиту питну воду та скид стічних вод здійснюються усіма споживачами щомісячно відповідно до умов договору. Рахунки за воду і за скидання стічних вод до мережі водовідведення виписуються виробником споживачам. Якщо субспоживач має особисті рахунки, то він розраховується за питну воду та скидання стічних вод з виробником. Розподіл суми рахунку між субспоживачами, на яких не відкрито окремих особових рахунків, здійснюється споживачами самостійно. У випадках, коли засоби обліку на вводах субспоживачів відсутні, розрахунки за воду проводяться за нормами водоспоживання, при цьому обсяг стічних вод, які належать до сплати, дорівнює обсягу водоспоживання (п. 3.7 Правил користування системами централізованого комунального водопостачання та водовідведення в населених пунктах України).
Оплата вартості послуг здійснюється абонентом щомісячно у безготівковій формі у п'ятиденний строк з дня направлення постачальником розрахункового документа до банківської установи абонента. У разі неотримання від постачальника поточного щомісячного розрахункового документа, абонент здійснює оплату вартості наданих йому послуг не пізніше 5-го числа наступного місяця платіжним дорученням, виходячи з діючого тарифу та фактичної кількості наданих йому послуг. (п.п. 2.2.2., 2.2.3. Договору).
Додатково суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до п. 2.2.4. Договору у разі незгоди щодо кількості або вартості отриманих послуг абонент зобов'язаний у десятиденний термін з дня направлення постачальником розрахункового документа до банківської установи письмово повідомити про це Постачальника та у цей же строк направити представника з обгрунтовуючими документами для проведення звіряння та підписання акту. В іншому випадку відмова абонента оплатити розрахунковий документ Постачальника вважатиметься безпідставною.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно зі ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Однак, відповідачем не надано доказів на спростування заявлених позивачем позовних вимог.
Водночас, місцевий господарський суд закриваючи провадження на підставі п.2 ч. 1 ст. 231 ГПК України в частині стягнення 134 709,13 грн, виходив з того, що спір виник між тими самими сторонами за умовами того самого договору і за той самий період з вимогою про стягнення основної суми заборгованості у розмірі 146 766,58 грн та стягнення штрафних санкцій.
Однак, із такими висновками суд апеляційної інстанції не погоджується з огляду на таке.
Так, судом апеляційної інстанції з державного реєстру судових рішень з'ясовано, що у провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа №910/18246/21 за позовом ПАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал» до Житлово-будівельного кооперативу «Дніпровець-3» про стягнення 167 240,30 грн, з яких: 134 709,13 грн заборгованості за спожиті послуги з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі, 7 325,01 грн інфляційних втрат, 4 298,81 грн 3% річних, 7 436,44 грн пені, 13 470,91 грн штрафу.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.11.2021 відкрито провадження у справі №910/18246/21, постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання).
Зі змісту рішення Господарського суду міста Києва від 13.01.2022 у справі №910/18246/21 вбачається, що ПАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал» звернулося до ЖБК «Дніпровець-3» про стягнення основної заборгованості за Договором надання послуг з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі від 03.04.20012 №10430/4-07 саме за період з 01.08.2020 по 31.07.2021 у розмірі 134 709,13 грн.
Отже, як станом на час звернення із позовом, так й на час прийняття оскаржуваного рішення предмет спору був наявний.
З огляду на вищевикладене, судова колегія вважає, що висновок господарського суду першої інстанції про закриття провадження у справі на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України не відповідає наведеним вище нормам процесуального права, а також встановленим судом апеляційної інстанції обставинам справи.
Крім того, суд першої інстанції відмовив у стягненні заборгованості в сумі 12 057,45 грн (146 766,58 грн - 134 709,13 грн) за період з 01.08.2021 по 31.07.2022, оскільки рішенням господарського суду у справі № 910/18246/21 вже було встановлено заборгованість за вказаний період, а обставини, встановлені рішенням суду в господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи (ч. 4 ст. 75 ГПК України).
Також місцевий господарський суд зазначив, що у суду відсутні можливості переглядати інше рішення суду першої інстанції і надавати оцінку доказам щодо встановлення суми боргу за відповідний період, який вже був предметом розгляду і за результатами розгляду якого, прийнято відповідне рішення суду.
Враховуючи встановлені судом апеляційної інстанції обставини справи, висновок місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позову у стягненні заборгованості в сумі 12 057, 45 грн (146 766,58 грн - 134 709,13 грн) за період з 01.08.2021 по 31.07.2022 є передчасним.
З огляду на наведене суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо правомірності вимог позивача про стягнення з відповідача грошових коштів в сумі 146 766,58 грн як заборгованості за послуги з водопостачання та водовідведення за Договором.
Крім того позивачем у зв'язку із неналежним виконанням відповідачем умов Договору також заявлено до стягнення з відповідача 22 041,24 грн інфляційних втрат, 2 105,86 грн 3 % річних, 9405,61 грн пені та 14 676,66 грн штрафу.
З даного приводу суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно із ст. 610 ЦК України невиконання зобов'язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) ст. 610 Цивільного кодексу України кваліфікує як порушення зобов'язання.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч.1 ст. 611 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (ч. 2 ст. 549 ЦК України).
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 ЦК України).
Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.
Положеннями ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України визначено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (далі - Закон) житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.
Індивідуальним споживачем житлово-комунальних послуг є фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об'єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.
Згідно із ч.1 ст. 2 Закону предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках .
Отже на спірні правовідносини розповсюджується дія Закону.
За частиною 4 ст. 23 та частиною 3 ст. 24 Закону послуги з централізованого водопостачання та водовідведення надаються згідно з умовами договору, що укладається з урахуванням особливостей, визначених цим Законом, та вимогами правил надання послуг централізованого водопостачання та водовідведення, що затверджуються Кабінетом Міністрів України, якщо інше не передбачено законом.
Частиною 1 статті 26 Закону передбачено, що у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги споживач зобов'язаний сплатити пеню в розмірі, встановленому в договорі, але не вище 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загальної суми боргу.
Перевіривши надані до позовної заяви розрахунки пені та штрафу суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 9405,61 грн пені та 14 676,66 грн штрафу.
Положеннями 625 ЦК України визначено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних витрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму боргу входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, постанови Верховного Суду від 04.10.2019 у справі №915/880/18, від 26.09.2019 у справі №912/48/19, від 18.09.2019 у справі №908/1379/17 тощо).
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції та 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова Верховного Суду від 05.07.2019 у справі № 905/600/18). Визначене ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України право стягнення інфляційних втрат і 3% річних є мінімальними гарантіями, які надають кредитору можливість захистити згадані вище інтереси; позбавлення кредитора можливості реалізувати це право порушуватиме баланс інтересів і сприятиме виникненню ситуацій, за яких боржник повертатиме кредитору грошові кошти, які, через інфляційні процеси, матимуть іншу цінність, порівняно з моментом, коли такі кошти були отримані (у тому числі у вигляді прострочення оплати відповідних товарів та послуг).
Перевіривши надані до позовної заяви розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 22 041,24 грн інфляційних втрат, 2 105,86 грн 3 % річних.
За таких обставин, приймаючи до уваги все вищенаведене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» підлягають частковому задоволенню, а з відповідача на корись позивача підлягає стягненню: 146 766,58 грн заборгованості за спожиті послуги з водопостачання та приймання стічних вод через приєднані мережі, 22 041,24 грн інфляційних втрат, 2 105,86 грн 3 % річних, 9405,61 грн пені та 14 676,66 грн штрафу.
Мотиви прийняття або відхилення аргументів, викладених позивачем в апеляційній скарзі
Суд апеляційної інстанції зазначає, що доводи скаржника знайшли своє підтвердження.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі ст.ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 2 ст. 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з п.п. 1, 2 , 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими. (або) резолютивної частини; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Зважаючи на вищевикладені обставини справи в їх сукупності та наявні у справі матеріали, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Таким чином, враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що рішення суду першої інстанції про задоволення позовних вимог прийнято з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, суд першої інстанції помилково визнав встановленими недоведені обставини справи та зробив висновки, які не відповідають обставинами справи, а також неправильно застосував норми матеріального права, що згідно з п.п. 1, 2, 4 ч. 1 ст. 277 ГПК України є підставами для скасування судового рішення першої інстанції повністю та ухвалення в апеляційному порядку нового про задоволення позову.
Суд апеляційної інстанції роз'яснює, що, за загальним правилом, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Розподіл судових витрат
Пунктом 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України визначено, що у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Частиною 14 ст. 129 ГПК України визначено, якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відтак, судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 2 924,94 грн та судовий збір з подання апеляційної скарги у розмірі 4 387,41 грн судом покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 124, 129-1 Конституції України, ст.ст. 8, 11, 74, 129, 240, 267-270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,-
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» задовольнити.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.12.2022 у справі №910/10581/22 скасувати.
3. Прийняти нове рішення, яким позов Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» до Житлово будівельного кооперативу «Дніпровець - 3» задовольнити.
4. Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу «Дніпровець-3» (04136, м. Київ, вул. Маршала Гречка, буд. 12-Б; ідентифікаційний код 23377902) на користь Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-а; ідентифікаційний код 03327664) 146 766 (сто сорок шість тисяч сімсот шістдесят шість) грн 58 коп. заборгованості, 22 041 (двадцять дві тисячі сорок одна) грн 24 коп. інфляційних втрат, 2 105 (дві тисячі сто п'ять) грн 86 коп. 3 % річних, 9 405 (дев'ять тисяч чотириста п'ять) грн 61 коп. пені, 14 676 (чотирнадцять тисяч шістсот сімдесят шість) грн 66 коп. штрафу та 2 924 (дві тисячі дев'ятсот двадцять чотири) грн 94 коп. судового збору.
5. Стягнути з Житлово-будівельного кооперативу «Дніпровець-3» (04136, м. Київ, вул. Маршала Гречка, буд. 12-Б; ідентифікаційний код 23377902) на користь Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» (01015, м. Київ, вул. Лейпцизька, 1-а; ідентифікаційний код 03327664) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 4 387 (чотири тисячі триста вісімдесят сім) грн 41 коп.
6. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
7. Справу №910/10581/22 повернути до Господарського суду міста Києва.
8. Доручити Господарському суду міста Києва у порядку ст. 327 Господарського процесуального кодексу України видати відповідні накази.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та, за загальним правилом, не підлягає оскарженню до Верховного Суду крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Т.І. Разіна
Судді Ю.Б. Михальська
І.А. Іоннікова