вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"19" квітня 2023 р. Справа№ 910/848/23
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Євсікова О.О.
суддів: Алданової С.О.
Корсака В.А.
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи
Товариства з обмеженою відповідальністю "ВФ Ритейл"
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.01.2023 (повний текст складено 30.01.2023)
у справі № 910/848/23 (суддя Бойко Р.В.)
за позовом Приватного підприємства "АСД"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВФ Ритейл"
про стягнення 769 906,06 грн,-
Короткий зміст і підстави вимог, що розглядаються.
У січні 2023 року Приватне підприємство "АСД" (далі - ПП «АСД») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою, у якій просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ВФ Ритейл" (далі - ТОВ «ВФ Ритейл») 769 906,06 грн заборгованості, що складається з 563 225,81 грн основного боргу та 120 023,87 грн пені, 9 548,83 грн 3% річних та 77 107,55 грн інфляційних втрат, нарахованих за період з 06.03.2022 по 30.11.2022.
В обґрунтування заявлених вимог ПП "АСД" посилається на невиконання відповідачем зобов'язань за договором №010919-Х суборенди нежитлового приміщення від 01.09.2019 в частині сплати орендної плати за користування орендованим майном у період з 01.03.2022 по 26.07.2022.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.01.2023 позовну заяву Приватного підприємства "АСД" (від 12.01.2023) разом з доданими до неї матеріалами направлено за територіальною підсудністю до Господарського суду Харківської області.
Ухвала господарського суду першої інстанції мотивована тим, що спір виник внаслідок тверджень позивача про невиконання відповідачем свого обов'язку зі сплати орендної плати за користування нерухомим майном - нежитловими приміщеннями першого поверху загальною площею 80,1 кв. м, розташованими в будівлі №148/2 по вул. Полтавський Шлях у м. Харкові Харківської області. Оскільки спір у справі №910/848/23 є саме спором про стягнення заборгованості, що виникла внаслідок невиконання наймачем своїх зобов'язань за договором оренди, то цей позов повинен розглядатися за правилами виключної підсудності, встановленими ч. 3 ст. 30 ГПК України (за місцезнаходженням нерухомого майна), а тому підлягає передачі за підсудністю до Господарського суду Харківської області.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
Не погодившись з ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.01.2023, ТОВ «ВФ Ритейл» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить оскаржувану ухвалу скасувати, справу направити до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду.
У поданій апеляційній скарзі ТОВ «ВФ Ритейл» зазначає, що суд не врахував окрему думку суддів Великої Палати Верховного Суду Ткача І.В., Князева В.С., Пількова К.М. у справі №911/2390/18, у якій судді зокрема зазначили, що вжите законодавцем у зазначеній процесуальній нормі словосполучення «з приводу» є синонімом до слів «щодо», «стосовно». Отже, враховуючи смислове навантаження словосполучення «з приводу» в ч. 3 ст. 30 ГПК України, в цій нормі маються на увазі спори саме щодо нерухомого майна. Саме матеріально-правова вимога позивача до відповідача має бути спрямована на захист речових прав щодо об'єкта нерухомості або пов'язана з нерухомим майном.
На думку скаржника, до спорів, що виникають з приводу нерухомого майна, відносяться спори, вимоги за якими безпосередньо стосуються об'єкта нерухомого майна, і не відносяться спори, предметом яких є стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання зобов'язань за договором, незалежно від того, що такий договір укладений стосовно нерухомого майна. До таких позовів застосовуються загальні правила підсудності.
Скаржник вважає, що слід врахувати позиції Верховного Суду, викладені у постановах Верховного Суду від 03.06.2019 у справі №903/432/18 та від 17.10.2019 у справі №905/1732/18, і оскільки матеріально-правова вимога позивача до відповідача не спрямована на захист речових прав щодо об'єкта нерухомості, а є грошовою вимогою про стягнення заборгованості, то до даних правовідносин слід застосовувати загальні правила підсудності, визначені ч. 1 ст. 27 ГПК України.
ТОВ «ВФ Ритейл» подало доповнення до апеляційної скарги, у якому зазначає, що строк дії договору суборенди №010919-Х від 01.09.2019 закінчився 26.07.2022 і правила виключної підсудності не поширюються на спір про стягнення заборгованості зі сплати орендної плати за користування нерухомим майном після закінчення встановленого договором оренди строку для повернення такого нерухомого майна.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.02.2023 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Алданова С.О., Корсак В.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.02.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/848/23 та відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "ВФ Ритейл" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.01.2023 до надходження матеріалів справи №910/848/23.
06.03.2023 матеріали справи №910/848/23 надійшли до Північного апеляційного господарського суду.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.03.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ "ВФ Ритейл" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.01.2023 у справі №910/848/23. Розгляд апеляційної скарги постановлено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання). Запропоновано учасникам справи надати відзив на апеляційну скаргу протягом п'яти днів з дня вручення копії даної ухвали. Роз'яснено апелянту право подати до суду відповідь на відзив протягом п'яти днів з дня вручення йому відзиву на апеляційну скаргу.
Позиції учасників справи.
Від ПП «АСД» відзив на апеляційну скаргу не надійшов.
Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції.
Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею (ч. 1 ст. 271 ГПК України).
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції, перевірені та додатково встановлені апеляційним господарським судом.
Звертаючись з позовом у цій справі, ПП «АСД» зазначає, що ТОВ «ВФ Рітейл» не виконало зобов'язання за договором №010919-Х суборенди нежитлового приміщення від 01.09.2019 в частині сплати орендної плати за користування орендованим майном у період з 01.03.2022 по 26.07.2022, у зв'язку з чим у нього (відповідача) утворилась заборгованість у розмірі 563 225,81 грн.
До позовної заяви ПП «АСД» долучило копію договору №010919-Х від 01.09.2019 суборенди нежитлового приміщення (далі - договір), укладеного ним (позивачем) як орендарем та ТОВ «ВФ Ритейл» як суборендарем.
Згідно з п. 1.1 на підставі цього договору орендар передає, а суборендар приймає на умовах суборенди в строкове платне користування нежитлові приміщення першого поверху загальною площею 80,1 кв. м, розташовані в будівлі за адресою: м. Харків, вул. Полтавський шлях, буд. 148/2.
Джерела права та мотиви, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.
Статтею 16 ЦК України, яка кореспондується зі ст. 20 ГК України, визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Положеннями ст. 125 Конституції України передбачено, що судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Тотожні положення закріплені в ч. 1 ст. 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
ГПК України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах (ст. 1 ГПК України).
Відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Юридично обґрунтоване розмежування повноважень кожної ланки судової системи, а також однойменних судів однієї ланки щодо розгляду і вирішення господарських справ гарантує безпомилковість діяльності всієї судової системи, здійснення покладених на неї завдань та є однією з юридичних гарантій належного та справедливого здійснення судочинства.
У параграфі 3 глави 2 розділу І ГПК України сформульовані правила територіальної юрисдикції (підсудності). У вказаному параграфі ГПК України встановлені вимоги щодо визначення загальної підсудності (ст. 27), особливості визначення підсудності справи, у якій однією зі сторін є суд або суддя (ст. 28), правила альтернативної підсудності (ст. 29) та правила виключної підсудності (ст. 30).
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 ГПК України позов пред'являється до господарського суду за місцезнаходженням чи місцем проживання відповідача, якщо інше не встановлено цим Кодексом. Для цілей визначення підсудності відповідно до цього Кодексу місцезнаходження юридичної особи та фізичної особи - підприємця визначається згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Правила виключної територіальної підсудності передбачені у ст. 30 ГПК України, перелік категорій справ у якій розширеному тлумаченню не підлягає.
Виключна підсудність є особливим видом територіальної підсудності, правила якої забороняють застосування при пред'явленні позову інших норм, що регулюють інші види територіальної підсудності, передбачені у ст. ст. 27-29 ГПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Частина 3 ст. 30 ГПК України вказує на виключну підсудність справ у спорах, що виникають з приводу нерухомого майна, господарським судам за місцезнаходженням майна або основної його частини.
У постанові від 16.02.2021 у справі №911/2390/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила таке.
За визначенням, що дає Академічний тлумачний словник української мови, словосполука «з приводу» означає «у зв'язку з чим-небудь», тому словосполучення «з приводу нерухомого майна» треба розуміти як будь-який спір у зв'язку з нерухомим майно або певними діями, пов'язаними з цим майном.
Аналізуючи логічну послідовність зміни формулювання положень процесуального законодавства щодо правил розгляду позовів за виключною підсудністю, убачається її спрямованість на визначення виключної підсудності в цілому для всіх спорів, які виникають у межах відповідних правовідносин у зв'язку з нерухомим майном, безвідносно до предмета конкретного спору.
Отже, слід дійти висновку, що за правилами чинного ГПК України виключна підсудність застосовується до тих спорів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном.
Велика Палата Верховного Суду вважає, що словосполучення «з приводу нерухомого майна» у ч. 3 ст. 30 ГПК України необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов'язків, що пов'язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов'язково виступає як безпосередньо об'єкт спірного матеріального правовідношення.
Тому до спорів, предметом яких є стягнення заборгованості, що виникла внаслідок невиконання зобов'язань за договором, який укладений щодо користування нерухомим майном, поширюються норми ч. 3 ст. 30 ГПК України.
Оскільки правила виключної підсудності поширюються на спір щодо стягнення заборгованості з орендної плати за користування нерухомим майном, розташованим у м. Харкові, то спір у цій справі має вирішуватись Господарським судом Харківської області, висновку про що правомірно дійшов Господарський суд міста Києва.
Доводи апеляційної скарги вказаного не спростовують.
Щодо доводів апеляційної скарги про неврахування судом окремої думки у справі №911//2390/18, апеляційний господарський суд зазначає таке.
Згідно зі ст. 34 ГПК України питання, що виникають під час колегіального розгляду справи судом, вирішуються більшістю голосів суддів. Головуючий голосує останнім. При ухваленні рішення з кожного питання жоден із суддів не має права утримуватися від голосування та підписання рішення чи ухвали. Судді не мають права розголошувати міркування, що були висловлені у нарадчій кімнаті. Суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку. Про наявність окремої думки повідомляються учасники справи без оголошення її змісту в судовому засіданні. Окрема думка приєднується до справи і є відкритою для ознайомлення.
Окрема думка судді не є судовим рішенням, в якому викладається правовий висновок, а тому не має прецедентного значення і, відповідно до ст. 34 ГПК України, є лише правом кожного судді із колегії суддів викласти письмово окрему думку, яка не оголошується в судовому засіданні, а приєднується до матеріалів провадження і є відкритою для ознайомлення.
Частина 4 ст. 236 ГПК України містить імперативну норму, згідно з якою при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 236 ГПК України).
Аналогічну норму містять положення ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
З огляду на посилання скаржника апеляційній скарзі та доповненнях до неї на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03.06.2019 у справі №903/432/18 та Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 17.10.2029 у справі №905/1732/18, апеляційний господарський суд зазначає таке.
Господарським процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у застосуванні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що в цілях застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об'єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об'єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного господарського суду (Зазначені висновки викладені у постановах Верховного Суду: від 25.06.2019 у справі №911/1418/17, від 15.01.2020 у справі №914/261/18, від 12.02.2020 у справі №916/2259/18, від 18.01.2021 у справі № Б-23/75-02 (н.р.Б-7346/2-19)).
Таким чином, висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 16.02.2021 у справі №911/2390/18, застосовані місцевим господарським судом при вирішенні питання щодо підсудності спору у цій справі, мають перевагу над висновками Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 03.06.2019 у справі №903/432/18 та Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 17.10.2029 у справі №905/1732/18, на які посилається ТОВ «ВФ Ритейл» у апеляційній скарзі.
Крім того, постанова у справі №911/2390/18 була ухвалена Великою Палатою Верховного Суду 16.02.2021, тобто після прийняття постанов, на які посилається апелянт в обґрунтування доводів поданої скарги.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.
Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18.07.2006).
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України).
Враховуючи встановлені у справі обставини та норми чинного законодавства, які підлягають застосуванню у спірних правовідносинах, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що ухвала місцевого господарського суду у цій справі є законною та обґрунтованою і підстав для її скасування не вбачається; підстави для задоволення апеляційної скарги - відсутні.
Судові витрати.
У зв'язку з відсутністю підстав для задоволення апеляційної скарги витрати за подання апеляційної скарги відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на апелянта.
Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 271, 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВФ Ритейл" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.01.2023 у справі №910/848/23 залишити без задоволення.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 30.01.2023 у справі №910/848/23 залишити без змін.
3. Судові витрати, пов'язані з поданням апеляційної скарги, покласти на скаржника.
4. Справу №910/848/23 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.
Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України, за наявності підстав, визначених ч. 3 ст. 287 ГПК України.
Головуючий суддя О.О. Євсіков
Судді С.О. Алданова
В.А. Корсак