Номер провадження: 22-ц/813/5301/23
Справа № 947/5086/22
Головуючий у першій інстанції Калініченко Л. В.
Доповідач Воронцова Л. П.
19.04.2023 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі
головуючого Воронцової Л.П.,
суддів: Базіль Л.В.,
Ігнатенко П.Я.,
розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 вересня 2022 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Альфа-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
встановив
У лютому 2022 року АТ «Альфа-Банк» 08.02.2022 року звернулось із позовом до ОСОБА_1 про стягнення з останньої заборгованості за кредитним договором №500838914 від 01.09.2020 року.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що 01.09.2020 року між відповідачем та АТ «Альфа-Банк» було укладено угоду про надання кредиту №500838914, відповідно до умов якого позивач зобов'язався надати відповідачу кредит, а відповідач в порядку та на умовах що визначені Договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати неустойки та інші платежі в сумі та на умовах, передбачених Договором та Додатком №1 до нього - Графіком погашення кредиту.
Позивач свої зобов'язання за договором виконав, відповідач свої зобов'язання належним чином не виконав, в результаті чого станом на 24.12.2021 року утворилась заборгованість у загальному розмірі 106181 гривня 95 копійок, яка складається з: заборгованості за кредитом в сумі 76091 гривня 69 копійок; заборгованості по відсоткам в сумі 30090 гривень 26 копійок та судових витрат, просив стягнути вказану суму.
Оскаржуваним заочним рішенням позов було задоволено, стягнуто з відповідача заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 106 181, 95 грн.
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 22 лютого 2023 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишено без задоволення.
08 березня 2023 року, не погоджуючись із заочним рішенням суду, ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку направила до суду апеляційну скаргу, у якій просить оскаржуване рішення скасувати у частині стягнення з неї відсотків по кредиту.
Доводи апеляційної скарги скаржник обґрунтувала тим, що:
- АТ «Альфа-Банк» не дотрималось вимог про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк;
- виникнення у неї заборгованості, обумовлюється важким матеріальним становищем, зумовленим введенням на території України воєнного стану, розірванням шлюбу з чоловіком та перебуванням на її утриманні неповнолітнього сина;
- зважаючи на сумлінне виконання нею зобов'язань за кредитом, доцільним є проведення реструктуризації боргу за кредитним договором.
Відзив на апеляційну скаргу відповідачем не надано, що відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження.
Відповідно до ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах, визначених ст 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Предметом розгляду даної справи є стягнення заборгованості за кредитним договором.
Приймаючи у даній справі рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що банком виконані умови кредитного договору №500838914 від 01.09.2020 року з надання ОСОБА_1 кредитних коштів, однак доказів на підтвердження погашення відповідачем зазначеної заборгованості до суду не надано.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, оскільки зазначеним вимогам закону судове рішення суду першої інстанції відповідає, виходячи з такого.
Відповідно до частини 1 статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Частиною 1 статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною 1 статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинне виконуватися належним чином у відповідності з умовами договору. При цьому відповідач, як сторона кредитного договору зобов'язаний повернути позивачу одержаний кредит та сплатити відсотки (ч. 1 ст. 1054 ЦК України).
Згідно ст. 530 ЦК України, якщо в зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк. У разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, зокрема, сплата неустойки (пені).
Відповідно до ч. 1ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).
За змістом ст.1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Як вбачається з матеріалів справи, 01.09.2020 року АТ «Альфа-Банк» та ОСОБА_1 уклали угоду про надання кредиту №500838914, шляхом підписання відповідачем оферти, якою остання підтвердила укладення між нею та АТ «Альфа-Банк» цієї угоди та договору на умовах, викладених в публічній пропозиції та додатках до договору, що розміщені на веб-сторінці банку www.alfabank.ua.
Відповідно до умов договору, анкети-заяви, оферти на укладання угоди про надання кредиту №50083914, яка містить підпис ОСОБА_1 , та додатку №1 до неї, банк надає кредит у розмірі 76727,60 грн., зі сплатою 43% річних строком на 84 місяця до 02.09.2027 року.
З наданого представником позивача розрахунку заборгованості, вбачається, що станом на 24.12.2021 року, заборгованість відповідача за кредитним договором №500838914 від 01.09.2020 року становить у загальному розмірі 106181 гривня 95 копійок, яка складається з: заборгованості за кредитом в сумі 76091 гривня 69 копійок; заборгованості по відсоткам в сумі 30090 гривень 26 копійок.
З виписки по особовим рахункам відповідача за період з 01.09.2020 року по 24.12.2021 року, вбачається, отримання відповідачем ОСОБА_1 кредитних коштів в сумі 76727,60 грн., та наявність заборгованості у вищевказаному розмірі.
Враховуючи наведене вище, виконання позивачем своїх зобов'язань за Кредитом, та не надання відповідачем своєчасно грошових коштів за користування та для погашення заборгованості за Кредитом і відсотками, відповідно до умов Договору, що має відображення у розрахунку заборгованості за договором та виписці по особовим рахункам відповідача є підстави для стягнення заборгованості за кредитним договором.
Апеляційний суд відхиляє, як безпідставні, доводи скаржника про недотримання АТ «Альфа-Банк» вимог про повідомлення споживача про умови кредитування, зважаючи на наявну у матеріалах справи оферту на укладання угоди про надання кредиту №500838914 від 01.09.2020 року, додаток №1 до неї власноруч підписану ОСОБА_1 , у якій сторони погоди умови споживчого кредиту: суму - 76 727, 60 грн.; процентну ставку - 43% річних; строк кредиту - 84 місяці (а.с.4).
Таким чином, посилання скаржника на відсутність підстав вважати, що суттєві умови були узгоджені сторонами в цій справі є помилковими.
Щодо посилань ОСОБА_2 на власний скрутний матеріальний стан як на підставу неможливості виконання нею, взятих на себе зобов'язань за кредитним договором, апеляційний суд , відхиляючи їх, як такі що на вирішення справи по суті не впливають зауважує про те, що у порушення вимог ст. 77, 80,81,89 скаржник не надала жодних доказів на підтвердження власного матеріального стану, окрім того, чинне законодавство не передбачає можливості звільнення позичальника від обов'язку з виконання взятих взятих на себе зобов'язань за кредитним договором.
Також апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що частиною 1 ст. 267 ЦПК України передбачено, що суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочення виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Відповідно до змісту ч. ч. 1,3,4 ст. 435 ЦПК України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: ступінь вини відповідача у виникненні спору; щодо фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; стихійне лихо, інші надзвичайні події, тощо.
Суд може розстрочити виконання рішення лише у виняткових випадках, за наявності обставин, що ускладнюють його виконання за умови надання достатніх доказів наявності таких обставин.
У силу ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 до суду із відповідною заявою про відстрочку або розстрочку виконання рішення не зверталась, окрім того, посилаючи у апеляційній скарзі на власний скрутний матеріальний стан, жодних доказів на підтвердження таких обставин не надала.
Зауваження ж скаржника про неврахування судом ЗУ “Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період воєнного стан” №2120-ІХ від 15.03.2022 року, апеляційний суд відхиляє як безпідставні виходячи з наступного.
Дійсно пунктом 18 наведеного вище Закону встановлено, що на час дії воєнного стану та в тридцятиденний строк після дня його припинення або скасування споживач не нестиме відповідальності перед кредитодавцем у разі прострочення виконання зобов'язань за споживчим кредитом.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Так, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки грошової суми, яку боржник повинен сплатити кредиторові у разі порушення ним зобов'язання.
Згідно з ч. 1, 2 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Разом з тим, з поданої АТ «Альфа-Банк» позовної заяви вбачається, позивач звернувся до суду із позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості, яка складається з заборгованості за кредитом в сумі 76091 гривня 69 копійок та заборгованості по відсоткам в сумі 30090 гривень 26 копійок.
Таким чином, оскільки позивачем не заявлялось вимог про стягнення з відповідача плати за порушення боржником зобов'язання, на переконання апеляційного суду, у даному випадку положення п.18 ЗУ №2120-ІХ від 15.03.2022 року, застосуванню не підлягають.
Щодо зауважень скаржника про те, що зважаючи на сумлінне виконання нею зобов'язань за кредитом, доцільним є проведення реструктуризацію боргу за кредитним договором, апеляційний суд звертає увагу ОСОБА_1 , що згідно абз. ст. 13 ЗУ "Про споживче кредитування" реструктуризація зобов'язань за договором про споживчий кредит - це зміна істотних умов договору про споживчий кредит, що здійснюється кредитодавцем на договірних умовах із споживачем і впливає на умови та/або порядок повернення такого кредиту, а відтак не підлягає вирішенню судом під час розгляду справи про стягнення заборгованості за кредитом.
Інших обґрунтувань незаконності чи необґрунтованості оскаржуваного рішення апеляційна скарга не містить.
На підставі викладено, апеляційний суд вважає правильним та таким, що ґрунтується на вимогах діючого та чинного на момент виникнення спірних правовідносин національного законодавства та матеріалах справи висновок суду першої інстанції про доведеність позовних вимог, а отже і наявність підстав для їх задоволення.
Відповідно до положень частини 1 статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення, апеляційний суд дійшов висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги та на підставі ст. 375 ЦПК України залишає без змін оскаржуване судове рішення.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
постановив
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 26 вересня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий Л.П. Воронцова
Судді : Л.В. Базіль
П.Я. Ігнатенко