Справа №523/492/23
Провадження №1-кс/523/1234/23
20.04.2023 року слідчий суддя Суворовського районного суду м. Одеси ОСОБА_1 , при секретарі ОСОБА_2 , за участю прокурора ОСОБА_3 , представника власника майна ОСОБА_4 , представника власника майна ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання слідчого СВ відділу поліції №3 Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_6 погодженого прокурором Суворовської окружної прокуратури м. Одеси у кримінальному провадженні за №12022162490001370 від 17.12.2022 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 190 ч.3 КК України, про накладення арешту на майно, вилученого в ході проведення обшуку,
07.04.2023 року до Суворовського районного суду м.Одеси надійшло клопотання слідчого СВ відділу поліції №3 ОРУП №1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_6 про накладення арешту на речі вилучені під час обшуку.
Згідно клопотання слідчого, досудовим слідством встановлено, що 14.12.2022 року о 11.20 год ОСОБА_7 здійснила покупку портативної електростанції перевівши грошові кошти зі своєї банківської картки № НОМЕР_1 на банківську картку продавця № НОМЕР_2 у сумі 25900 гривень, однак товар вона не отримала.
За даним фактом відомості за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 190 ч.3 КК України 17.12.2022 року були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12022162490001370.
В ході досудового розслідування, 04.04.2023 року на підставі ухвали слідчого судді Суворовського районного суду м.Одеси від 29.03.2023 року було проведено санкціонований обшук за адресою: АДРЕСА_1 , в ході якого було вилучено комп'ютерну техніку та мобільні телефони в загальній кількості 184 одиниць. 05.04.2023 року постановою слідчого СВ відділу поліції №3 ОРУП №1 ГУНП України в Одеській області ОСОБА_6 вилученні речі було визнано речовими доказами у кримінальному провадженні № 12022162490001370 за ст. 190 ч.3 КК України.
Слідчий подав до суду заяву щодо розгляду клопотання за його відсутності та підтримки клопотання в повному обсязі. У своєму клопотанні слідчий просив задовольнити клопотання про арешт майна на вилучені в ході проведення обшуку речі, у зв'язку з тим, що метою накладення арешту є збереження речових доказів у вказаному кримінальному провадженні, а підставою є те, що тимчасові вилучені речі можуть містити сліди злочину, а також інших відомостей які в подальшому можуть мати доказове значення для досудового розслідування. Інших підстав в обґрунтування наданого клопотання слідчим не надано.
Прокурор у судовому засіданні підтримав подане клопотання та зазначив, що вилучене під час огляду майно може містити в собі сліди скоєння кримінального правопорушення, однак дана позиція не знайшла свого підтвердження, жодного належного та допустимого доказу в обґрунтування своєї позиції прокурор не надав.
В судовому засіданні представник власників майна ОСОБА_4 заперечував проти задоволення клопотання слідчого, посилаючись на те, що органом досудового розслідування не доведено підстав для накладення арешту вилученого майна; мета арешту майна зазначеного слідчим не відповідає критеріям ст. 98 КПК України; власники майна яке було вилучено в ході проведення обшуку не мають жодного відношення до вказаного кримінального провадження, та не має статусу підозрюваного та/або потерпілого. З цих підстав вважав клопотання таким, що не підлягає задоволенню. ОСОБА_4 надав до суду письмові заперечення щодо поданого слідчим клопотання.
У своїх запереченнях адвокат ОСОБА_4 зазначає, що клопотання не може бути задоволено, так як слідчим необґрунтовано було надано вилученим речам статус речових доказів в даному кримінальному провадженні, в клопотанні про арешт майна не зазначено обґрунтування обставин визначених у ст. 173 КПК України, вилучення вказаного майна призвело до зупинення правомірної підприємницької діяльності власника вилученого майна та як наслідок завдало значної шкоди, стороною обвинувачення не доведено що вилучені речі зберегли на собі сліди скоєння кримінального правопорушення.
Представник власників майна ОСОБА_5 у судовому засіданні заперечував проти задоволення клопотання, обґрунтувавши свою позицію тим, що на даний момент незаконно здійснюється перешкоджання господарської діяльності так як жодного підтвердження того, що вилученні речі містять на собі сліди скоєння кримінального правопорушення за ст. 190 ч.3 КК України, за яким надавався дозвіл на проведення санкціонованого обшуку, не виявлені. Слідчим було винесено постанову щодо визнання вилученого майна речовими доказами в даному кримінальному провадженні, але визнання їх речовими доказами ще не надає майну ознак того що вони містять в собі сліди скоєння кримінального правопорушення. Після обшуку та вилучення речей не було проведено огляду для зясування чи містять в собі речі сліди вчинення кримінального провадження, та незважаючи на значний проміжок часу, дане майно оглянуто не було.
Вислухавши доводи прокурора у судовому засіданні який підтримував клопотання слідчого, вислухавши доводи представників власників майна вилученого під час обшуку якими заперечували проти задоволення клопотання, дослідивши докази долучені до клопотання, та докази надані у судовому засіданні, надавши їм правову оцінку, слідчий суддя приходить до наступного.
Згідно ст. 94 КПК України речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Стаття 94 КПК містить припис щодо оцінки доказів у кримінальному процесі, який зобов'язує слідчого суддю за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для ухвалення відповідного процесуального рішення. При цьому для останнього жоден доказ не має наперед установленої сили.
Судом було досліджено постанову слідчого від 05.04.2023 про визнання вилученої в ході проведення обшуку 04.04.2023 комп'ютерної техніки, речовими доказами в даному кримінальному провадженні. При дослідженні даної постанови встановлено, що вказана постанова є невмотивованою, слідчим не зазначено за якими критеріями вилучене майно набуло статусу речових доказів в даному кримінальному провадженні, що саме стало підставою для визнання даних об'єктів речовими доказами, слідчим зазначено, що дані об'єкти мають значення по кримінальному провадженню № 12022162490001370, проте не зазначено які саме фактичні дані містять вилучені обкати, та у зв'язку з чим мають значення для даного кримінального провадження. Перелік визначений ст. 84 КПК України є вичерпним, однак жодна з підстав передбачених нормою слідчим у постанові не зазначено.
У судовому засіданні прокурором були наданны до матеріалів клопотання, протокол огляду від 12.04.2023 року, згідно якого було оглянуто мобільний телефон «iPone 11» imei 2: НОМЕР_3 , в якому знаходиться сім-карта оператора мобільного зв'язку «Lifecell» № НОМЕР_4 та згідно рапорту о/у УМП ГУНП в Одеській області ОСОБА_8 від 12.04.2023 року під час огляду вилученої техніки було виявлено ознаки кримінального правопорушення передбачено ст. 301 КК України. Однак при вивчені даного протоколу, судом встановлено, що даний протокол датований 12.04.2023 року, а отже після надання клопотання про арешт майна, крім того даний протокол не містить жодних даних які мали б значення для розгляду даного клопотання.
Слідчий суддя не може посилатися на допит особи слідчим під час досудового розслідування, оскільки відповідно до частини четвертої статті 95 КПК він може ґрунтувати свої висновки лише на показаннях, які безпосередньо отримав під час судового засідання. Тому долучені у судовому засіданні прокурором протокол допиту свідків ОСОБА_9 , протокол допиту свідка ОСОБА_10 , для слідчого судді не має жодного процесуального значення як джерело доказів, а отже, не впливає на відповідне рішення суду.
Витяг, долучений прокурором у судовому засіданні, щодо внесення до ЄРДР відомостей за ст. 301 ч.1 КК України, досліджений судом, однак слідчий суддя критично відноситься до даного документу як до доказу того, що вилучені речі можливо зберегли на собі сліди скоєння кримінального правопорушення, так як жодного відношення до розгляду даного клопотання він не містить, так як датований 19.04.2023 року, а клопотання про арешт майна наданий до суду 07.04.2023 року в рамках кримінального правопорушення № 12022162490001370.
Суд звертає увагу на те, що станом на день подання слідчим клопотання про арешт майна до суду, жодних відомостей щодо можливих наявних ознак які виявлені 17.04.2023 року під час огляду техніки, кримінального правопорушення передбаченого ст. 301 КК України та за результатами якого відомості внесені до ЄРДР 19.04.2023 за № 12023162490000540 слідчим суддею не може бути взяти до уваги під час розгляду данного клопотання.
Слідчий суддя наголошує, що під час розгляду клопотання щодо арешту майна, суд розглядає лише обставини та підстави які були наявні на момент надання такого клопотання, всі інші слідчі дії та документи які були складені чи отриманні після подання клопотання, не можуть бути взяти до уваги при розгляді клопотання. Так, надана прокурором у судовому засіданні постанова про об'єднання кримінальних проваджень №12022162490001370 та №12023162490000540 від 19.04.2023 року не може бути взята судом до уваги, так як винесена після надання клопотання про арешт майна до суду.
Сторона захисту під час розгляду клопотання, надала достатньо допустимих та належних доказів, які підтверджують що власники майна яке визнано речовим доказом в даному кримінальному провадженні та на яке сторона обвинувачення вважає за необхідне накласти арешт, здійснюють правомірну підриємницьку та господарську діяльність, вилучена техніка на підставі видаткових накладних придбана законним шляхом та дана техніка не містить в собі слідів кримінального правопорушення у кримінальному провадженні №12022162490001370.
Дослідивши надані матеріали, з'ясувавши думку прокурора - в підтримку внесеного клопотання, заперечення представників власників майна, діючих на підставі ордеру, слідчий суддя дійшов наступного.
Відповідно до ч. 1 ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення чи відчуження. Слідчий, чи прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладене арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Відповідно до ч.2 ст.170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ч.3 ст.170 КПК України, у випадку необхідності збереження речових доказів, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що вказане майно є знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегло на собі його сліди або містить інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Аналіз приписів закону про підстави для застосування заходів забезпечення кримінального провадження, які мають наслідком найбільше обмеження прав і свобод людини, засвідчує, що обов'язковими умовами їх ужиття є доведення належним представником сторони обвинувачення наявності:
1) обґрунтованої підозри щодо вчинення особою кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження;
2) потреб досудового розслідування, що виправдовують такий ступінь втручання у права і свободи особи, про який ідеться в клопотанні слідчого, дізнавача, прокурора;
3) виконання завдання, для виконання якого слідчий, дізнавач, прокурор звертається з клопотанням (ч. 3 ст. 132 КПК).
Водночас під час розгляду питання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження сторони кримінального провадження повинні подати слідчому судді докази, що доводять обставини, на які вони посилаються. Кожну з визначених обставин, приводів, підстав потрібно доводити окремо з посиланням на конкретні матеріальні докази. Бездоказову констатацію існування певної обставини слідчий суддя повинен розглядати як припущення.
Аналіз вище зазначеної норми закону свідчить, що Кримінальним процесуальним кодексом України чітко передбачені підстави для застосування такого виду забезпечення кримінального провадження, як арешт майна. Сторона обвинувачення не надала жодного належного доказу в обґрунтування необхідності застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна.
Під час вирішення питання щодо накладення арешту майна, суд зобов'язаний встановити наслідки в разі накладення арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого або третіх осіб. Сторона захисту надала суду достовірні докази того, що за адресою: АДРЕСА_2 здійснюється підприємницька та господарська діяльність власниками вилученого майна, та на даний час у зв'язку з вилученням необхідної для здійснення такої діяльності техніки, дана діяльність зупинена, чим спричинена значна шкода власникам майна, які на данний час є третіми особами в даному кримінальному провадженні..
Слідчий суддя відмовляє у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту, а також наявність ризиків, передбачених ст. 170 КПК.
Відомості щодо яких розглядається клопотання про арешт майна внесенні до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ст. 190 ч. 3 КК України, а саме шахрайство, вчинене у великих розмірах, а тому не вмотивовано та не наведено конкретних підстав, у зв'язку з якими потрібно здійснити арешт майна вилученої під час обшуку електронної техніки, яка не є предметом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 190 ч.3 КК України.
Також підстав стверджувати, що вилученні під час обшуку речі відповідають критеріям, зазначеним в ст. 98 КПК України, та є знаряддям чи засобом вчинення кримінального правопорушення за ст. 190 ч.3 КК України, зберігли на собі його сліди, не теперішній час не має, та прокурором у судовому засіданні не зазначено.
Крім того, суд звертає увагу щодо недотримання при поданні клопотання вимог ст. 64-2 КПК України.
У відповідності до п.1 ч.3 ст.132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Матеріали судового провадження не містять даних про те, що власники майна, які є законними власниками вилученого майна, повідомлено про підозру у кримінальному провадженні №12022162490001370 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ст. 190 ч.3 КК України. На підставі даних, які містяться в клопотанні про арешт майна, можна зробити висновок, що власники майна яке вилучено під час обшуку 04.04.2023 року в даному кримінальному провадженні мають статус третьої особи, щодо майна якої вирішується питання про арешт.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.64-2 КПК України третьою особою, щодо майна якої вирішується питання про арешт, може бути будь-яка фізична або юридична особи. Третьою особою, щодо майна якої вирішується питання про арешт, виникають з моменту звернення прокурора до суду із клопотанням про арешт майна.
Таким чином, нормою ч.2 ст.64-2 КПК України визначено, що з клопотанням про арешт майна, яке належить третій особі, має право звертатися виключно прокурор.
Разом з цим, клопотання про арешт вилученого майна подано слідчим СВ відділу поліції №3 ОРУП №1 ГУНП України в Одеській області, що є недотриманням вимог ч.2 ст.64-2 КПК України.
Крім того, при вивченні клопотання та долучених до нього матеріалів, встановлено, що клопотання не містить переліку наявних ризиків, що доводять необхідність такого арешту.
Слідчим та прокурором у судовому засіданні під час розгляду клопотання не було доведено наявність підстав та необхідність арешту майна, не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів, в результаті чого слідчий суддя приходить до висновку про необхідність відмови в задоволенні клопотання. Визнання стороною обвинувачення вилученого майна речовим доказом у даному кримінальному провадженні, на що міститься посилання у клопотанні слідчого та прокурором у судовому засіданні, не може бути безумовною підставою для арешту майна.
Все вищевикладене свідчить про відсутність правових підстав для накладення арешту на майно, яке було вилучено під час обшуку від 04.04.2023 року, та не може бути підставою для порушення права особи передбаченого ст. 41 Конституції України.
Таким чином, дослідивши клопотання та доданні до нього матеріали, вислухавши думку учасників процесу, слідчий суддя приходить до висновку, що клопотання слідчого задоволенню не підлягає, оскільки стороною обвинувачення жодним чином не доведено в судовому засіданні необхідність здійснення такого арешту, не обґрунтовано правову підставу для арешту майна, жодній особі не повідомлено про підозру, а відтак, матеріали клопотання не містять достатніх доказів, що вказують на вчинення певною особою кримінального правопорушення, не зазначений розмір можливої конфіскації майна та шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, не зазначено про наслідки арешту майна для інших осіб., у зв'язку з чим, з метою недопущення необґрунтованого порушення прав, свобод та охоронюваних законом інтересів осіб, яким належить майно, а також осіб, у фактичному володінні яких воно знаходиться, слідчий суддя приходить до висновку про необхідність відмови в задоволенні клопотання слідчого СВ відділу поліції №3 Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_6 , про накладення арешту на майно.
Також слідчий суддя вважає за необхідне роз'яснити, що відповідно до ч. 3 ст. 173 КПК України, відмова у задоволенні або часткове задоволення клопотання про арешт майна тягне за собою негайне повернення особі відповідно всього або частини тимчасово вилученого майна.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 131, 132, 167-169, 170-173 КПК України, слідчий суддя, -
В задоволенні клопотання слідчого СВ відділу поліції №3 Одеського районного управління поліції №1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_6 про накладення арешту на майно вилучене під час обшуку за алресою: АДРЕСА_1 - відмовити.
Апеляційна скарга на ухвалу слідчого судді може бути подана протягом п'яти днів з дня її проголошення.
Слідчий суддя: ОСОБА_1