Справа № 368/1239/22
2/368/183/23
"18" квітня 2023 р. Кагарлицький районний суд Київської області
в складі:
Головуючий - суддя Закаблук О.В.
При секретарі - Токовенко Н.О.
За участі:
Позивач - ОСОБА_1 .
Відповідач - ОСОБА_2 .
Представник відповідача - авдокат Матюшенков Д.В.
Представник третьої особи - Невдобенко А.М.
- розглянувши справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, - виконавчий комітет Кагарлицької міської ради Обухівського району Київської області, як орган опіки та піклування, про визначення місця проживання дітей з матір'ю, суд,-
08.12.2022 року на адресу Кагарлицького районного суду Київської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, - виконавчий комітет Кагарлицької міської ради Обухівського району Київської області, як орган опіки та піклування, про визначення місця проживання дітей з матір'ю, в прохальній частині якої позивачка просить суд винести рішення, на підставі якого:
- Визначити місце проживання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з матір'ю - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Свої позовні вимоги позивач в мотивувальній частині позовної заяви обгрунтовує наступними обставинами справи та нормами права:
- 06.03.2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було укладено шлюб, у зв'язку з чим Відділом реєстрації актів цивільного стану Київського районного управління юстиції у м. Донецьку Донецької області було внесено актовий запис № 85 про укладення шлюбу та видано свідоцтво про шлюб.
Від спільного шлюбу Позивач та Відповідач мають неповнолітніх дітей:
- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
- ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Подружнє життя з Відповідачем у Позивача не склалося, у зв'язку з чим Позивачем було подано позов до Кагарлицького районного суду Київської області про розірвання шлюбу з Відповідачем.
Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 18.07.2022 р. у справі №368/529/22 шлюб між Сторонами було розірвано.
На даний час виникла необхідність у вирішенні питання про визначення місця проживання дітей з матір'ю, тобто Позивачем.
Для вирішення зазначеного питання Позивач в установленому законом порядку звернулася до Виконавчого комітету Кагарлицької міської ради Обухівського району Київської області як органу опіки та піклування про надання висновку щодо доцільності визначення місця проживання спільних дітей з Позивачем.
За заявою Позивача виконавчого комітету Кагарлицької міської ради Обухівського району Київської області питання щодо проживання дітей з матір'ю не було вирішено.
Згідно ст. 19 Сімейного кодексу України, v випадках, передбачених цим Кодексом, особа має право на попереднє звернення за захистом своїх сімейних прав та інтересів до органу опіки та піклування. Рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до виконання, якщо протягом десяти днів від часу його винесення заінтересована особа не звернулася за захистом своїх прав або інтересів до суду, крім випадку, передбаченого частиною другою статті 170 цього Кодексу. При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належ ною юридичною особою.
Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до статті 153 Сімейного кодексу України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Згідно зі статтею 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усииовлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом.
Відповідно до положень частини першої статті 3, частини першої статті 9 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Держави- учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками в супереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно із судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
При вирішенні питання щодо місця проживання дитини передбачено, шо слід насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Отже, при вирішенні питання щодо місця проживання дитини слід насамперед виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
У § 54 рішення Європейського суду з прав людини1 (далі - ЄСПЛ) від 07 грудня 2006 року №31 11 1/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Олсон проти Швеції» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, № 250. статті 35-36. § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Аналіз наведених норм права та практики ЄСПЛ дає підстави для висновку про те, що рівність прав батьків є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу, повинні бути визначені інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.
Згідно зі статтею 141 Сімейного кодексу України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою, чи розірвано шлюб і чи проживають вони разом чи окремо.
Відповідно до статті 160 Сімейного кодексу У країни місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Статтею 161 Сімейного кодексу України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця прож ивання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров 'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Отже, слід виходити з рівності прав та обов'язків батька й матері щодо своїх дітей, але надали перевагу інтересам дитини, врахувавши особисті якості обох батьків, можливість створення належних умов для виховання.
У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) суд дійшов висновку, що .тлумачення частини першої статті 161 С'К України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків: відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
При визначенні місця проживання дитини судами необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
При цьому слід зазначити, що перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків (в цьому випадку наявність у позивача на праві власності частки у нерухомому майні) не є вирішальною умовою для передачі йому дитини.
На даний час є всі підстави для визначення місця проживання дитини разом із матір'ю, тобто Позивачем. Таке рішення буде правильним задля якнайкращого забезпечення інтересів дітей, їх місце проживання визначено з матір'ю, яка створювала та створює всі відповідні умови для повноцінного та гармонійного розвитку дітей, та має бажання виховувати і розвивати власних дітей.
При цьому, слід взяти до уваги вік дітей та враховувати, що Відповідач не буде позбавлений можливості приймати участь у вихованні дітей та буде мати можливість дбати про них.
Також, слід зазначити, що проживання малолітніх дітей з Відповідачем, який також дбає про дітей, приділяє увагу їх вихованню та піклуванню, є свідченням належного виконання ним своїх батьківських обов'язків, але не може бути безумовною підставою для визначення місця проживання дитини саме з ним.
Статтею 19 Сімейного кодексу України встановлено, що при розгляді спорів щодо визначення місця проживання дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обгрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Вирішуючи спір про визначення місця проживання дитини, суд має віддати перевагу тому з батьків, який може забезпечити більш сприятливі умови виховання дитини.
Позивач вважає, що проживання дитини разом з нею краще відповідатиме нтересам спільних з Відповідачем дітей та вона об'єктивно здатна забезпечити їм належні мови проживання, виховання й розвитку.
Отже, наявні усі підстави для визначення місця проживання дітей з Позивачем.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст. ст 19, 141, 155, 160, 161 Сімейного кодексу України, ст. 29 Цивільного кодексу України, ст. 4, 174-175 Цивільного процесуального кодексу України, - позивач просить задовольнити вимоги, викладені в прохальній частині позовної заяви.
08.12.2022 року автоматизованою системою документообігу суду на підставі п. 15,4) Перехідних Положень ЦПК України для слухання справи був визначений суддя Кагарлицького районного суду Закаблук О.В., присвоєно справа № 368/1239/22, провадження № 2/368/532/22.
28.12.2022 року Кагарлицьким районним судом на підставі ст.ст. 175, 177, 185, 187, 258, 260 ЦПК України винесено ухвалу, на підставі якої відкрито провадження у справі, прийнято рішення про проведення справи в загальному позовному порядку, та, відповідно, призначсено справу до підготовчого судового засідання на 11 год. 00 хв. 01.02.2023 року.
01.02.2023 року справа була знята з розгляду в зв'язку з відсутністю енергозабезпечення суду, призначено наступне підготовче судове засідання на 11 год. 00 хв. 06.03.2023 року.
06.03.2023 року проведення підготовчого судового засідання відкладено на 09 год.ю 00 хв. 28.03.2023 року в зв'язку з неявкою відповідача та представника третьої особи.
28.03.2023 року в підготовчому судовому засіданні оголошено перерву до 15 год. 00 хв. 18.04.2023 року в зв'язку з клопотанням представника відповідача ОСОБА_2 , - адвоката Матюшенкова Д.В., - надання терміну на подання зустрічної позовної заяви.
В підготовчому судовому засіданні, яке відбулося 18.04.2023 року, представник відповідача ОСОБА_2 , - авдокат ОСОБА_7 заявив клопотання про приєднання до справи зустрічної позовної заяви наступного змісту:
- У провадженні Кагарлицького районного суду Київської області перебувають матеріали цивільної справи № 368/1239/22 за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_2 , про визначення місця проживання дітей з матір'ю.
У своїй позовній заяві ОСОБА_6 просить суд:
- Визначити місце проживання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з матір'ю - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Згідно ч.2 ст. 193 ЦПК України, зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов'язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.
Таким чином, вважає за необхідне подати зустрічний позов, оскільки обидва позови взаємопов'язані, і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, вони виникають із одних відносин та задоволення зустрічного може виключити повністю задоволення первісного позову.
Свої зустрічні позовні вимоги обґрунтовує наступним:
- 06.03.2010 року між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 (далі - Позивач) та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (далі - Відповідач), було укладено шлюб, який було зареєстровано відділом реєстрації актів цивільного стану Київського районного управління юстиції у м. Донецьку Донецької області, про що було зроблено відповідний актовий запис № 85.
Від спільного шлюбу Позивач та Відповідач мають неповнолітніх дітей:
- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
- ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ;
- ОСОБА_5 . ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Подружнє життя з Відповідачем у Позивача не склалося, у зв'язку з чим Позивачем було подано позов до Кагарлицького районного суду Київської області про розірвання шлюбу з Відповідачем.
Рішенням Кагарлицького районного суду Київської області від 18.07.2022 р. у справі №368/529/22 шлюб між Сторонами було розірвано.
За час перебування у шлюбі, сторонами шляхом будівництва було набуто у власність Житловий будинок АДРЕСА_1 , у якому наразі проживає Позивач разом із дітьми.
В свою чергу, - Рішенням виконавчого комітету Кагарлицької міської ради від 24.10.2022 № 533- 32 "Про затвердження висновку щодо визначення місця проживання дітей ОСОБА_2 ", було затверджено висновок комісії з питань захисту прав дитини Кагарлицької міської ради про визначення місця проживання малолітніх дітей, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Згідно висновку комісії, між батьком та дітьми панує взаєморозуміння та довіра один до одного.
Мати дітей близько року проживає за кордоном. Перший раз виїхала на заробітки ще будучи у шлюбі, вдруге - після розлучення. Діти постійно проживали з батьком. Умови проживання дітей задовільні. У будинку сучасний ремонт, підведено водопостачання, опалюється будинок електрикою.
Мати на засідання комісії не з'явилася, хоч була повідомлена через засоби телефонного зв'язку (вайбер).
Усі троє дітей на засіданні комісії повідомили, що бажають проживати з батьком та матір'ю, але виїжджати за кордон категорично не хочуть.
Враховуючи, що наразі діти проживають разом із батьком, який про них опікується, то комісія прийшла до висновку офіційно визначити місце проживання дітей разом із батьком.
Згідно характеристики, що видана ФОП ОСОБА_9 , ОСОБА_2 має середньо-спеціальну освіту, закінчив Донецький комерційний технікум.
ОСОБА_2 на посаді продавця-консультанта працює з 07.05.2013 року. Має загальний трудовий стаж 22 роки, стаж продавця- консультанта 9 років. Вільно володіє державною мовою, навичками роботи на комп'ютері.
За період роботи зарекомендував себе як привітний, сумлінний, кваліфікований працівник. Вміє організувати робочий процес і проконтролювати якість виконуваної роботи відповідно до поставлених завдань. Має значний досвід роботи, забезпечує якісне виконання своїх обов'язків. Не порушував правил внутрішнього трудового розпорядку та умов трудового договору.
У керівництва користується довірою. Працює продуктивно, відзначається загальною культурою та високими моральними якостями.
Уважний до проблем, які торкаються людей, вирішує їх найкращим чином. Завжди враховує в роботі думки та пропозиції колег.
У спілкуванні з людьми доброзичливий, ввічливий, відзначається високою вимогливістю до себе, користується повагою в колективі та серед покупців. За будь - яких обставин справедливий, порядний і чесний, завжди прийде на допомогу.
Дисциплінарних стягнень та заохочень не має.
Згідно ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, встановлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Пунктами і, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка набрала чинності для України 27 вересня 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Згідно ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Тлумачення норми вищенаведеної ст. 161 СК України свідчить, що до інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.
За вимогами ч. 5 ст. 19 СК України орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
При визначенні місця проживання дитини судам необхідно встановлювати не лише наявність або відсутність виняткових обставин, коли дитина має бути розлучена зі своєю матір'ю, а крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку іншим обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення спору.
Разом з тим, при прийнятті рішення у даній справі необхідно врахувати висновок органу опіки яким визначено місця проживання дітей разом із батьком.
Відповідно до ст. 12 Закону України "Про охорону дитинства" батьки зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
В правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц, вказано про необхідність відступити від висновків Верховного Суду України, висловлених у постановах від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2445ЦС16 та від 12 липня 2017 року у справі № 6- 564ЦС17, щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, а саме статті 161 СК України та принципу 6 Декларації прав дитини, про обов'язковість брати до уваги принцип 6 Декларації прав дитини стосовно того, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини бути розлучена зі своєю матір'ю. Велика Палата Верховного Суду вважала, що при визначенні місця проживання дитини першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини в силу вимог статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року.
У § 54 рішення Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року №31111/04 у справі "Хант проти України" зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі "Олсон проти Швеції" (№ 2) від 27 листопада 1992 року, № 250, статті 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Ухвалюючи рішення у справі "М.С. проти України", Європейський суд з прав людини наголосив, що основне значення при визначенні місця проживання дитини має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. При цьому Європейський суд з прав людини зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.
Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини (враховуючи при цьому сталі соціальні зв' язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Окрім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов'язки щодо батьків (ст. 142 СК України), у тому числі, й на рівне виховання батьками. У справі "Хант проти України" вказано, що права дитини мають перевагу над правами батьків.
Питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що для дітей розлучення батьків - це завжди тяжке психологічне навантаження, пов'язане, зокрема, з кардинальними змінами в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо.
Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об'єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Однак найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти шлюб, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.
Тобто, при вирішені справ про визначення місця проживання дитини, суд не може будувати логіку свого рішення за принципом: визначити місце проживання дитини із мамою, якщо не встановлено виняткових обставин.
Такого висновку також дійшов Верховний Суд у постанові від 17.07.2019 року у справі № 185/6994/15-ц.
За приписами частини третьої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Відповідно до ст. 51 Конституції України сім'я дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно ст. 3 СК України сім'я є первинним та основним осередком суспільства, дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.
Відповідно до ст. 18 Конвенції про права дитини батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Статтею 150 СК України встановлено обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини, до яких, серед інших, належить і обов'язок піклуватися про здоров' я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
На теперішній час, мешкаючи з батьком, діти залишилися проживати у звичному для них середовищі, вони спілкується зі своїми однолітками, мають багато друзів. Батько піклується про їхнє фізичне та духовне виховання, займається їхнім оздоровленням.
Таким чином, розуміючи, що спір стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, керуючись положеннями Конвенції про права дитини (в якій реалізовано принцип домінанту інтересів дитини над усіма іншими), ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, з урахуванням встановлених обставин справи, зокрема, ставлення матері та батька до своїх батьківських обов'язків, інтересів дітей, уваги і турботи батька, розвитку дітей в спокійному та стійкому середовищі, в атмосфері любові, емоційної стабільності та матеріальної забезпеченості, вважаю що про необхідність визначення місця проживання малолітніх дітей разом із батьком.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 16 Ц України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
2. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:
1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Тому на підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 18, 150, 164, 179-182 СК України, ст. ст. 2, 4, 23, 27, 43,175,184, ЦПК України, - представник відповідача в первинному позові просить суд:
1. Прийняти дану зустрічну позовну заяву до спільного розгляду з первісним позовом та постановити ухвалу про об'єднання вимог за зустрічним позовом в одне провадження з первісним позовом.
2. Визначити місце проживання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з батьком - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .
3. Вирішити питання про судові витрати.
В підготовчому судовому засіданні, яке відбулося 18.04.2023 року, відповідач первинного позову, - ОСОБА_2 підтримав келопотання свого представника.
В підготовчому судовому засіданні, яке відбулося 18.04.2023 року, позивачка ОСОБА_1 не заперечувала проти клопотання представника відповідача.
В підготовчому судовому засіданні, яке відбулося 18.04.2023 року, представник третьої особи, - виконавчого комітету Кагарлицької міської ради Київської області, - Невдобенко А.М. підтримала клопотання представника відповідача.
Суд, розглянувши клопотання представника відповідача про прийняття зустрічого позову, вислухавши думку позивачки, яка не заперечувала проти задоволення клопотання, вислухавши думку представника третьої особи, яка підтримала клопотання, дослідивши матеріали справи, що стосуються процесуальної можливості прийняття зустрічного позову, - приходить до висновку щодо задоволення клопотання представника відповідача про прийняття до провадження зустрічного позову, - шляхом винесення судового рішення у виді ухвали, як окремого процесуального документа, з постановленням в нарадчій кімнаті, обгрунтовуючи своє рішення наступним.
Обґрунтування судом об'єднання справ.
Як вбачається з матеріалів справ, сторони по справах є тотожними, позовні вимоги сторін випливають із одних і тих же правовідносин, - відносин права власності, на обгрунтування своїх вимог сторони посилаються фактично на одні і ті ж підстави, обидва позови взаємопов'язані і спільний їх розгляд є доцільним, оуркм того, задоволення первинного позову виключає задоволення зустрічного позову, а задоволення зустрічного позову повністю виключає задоволення первинного позову.
Згідно ст. 193 ЦПК України:
1. Відповідач має право пред'явити зустрічний позов у строк для подання відзиву.
2. Зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов'язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.
3. Вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду об'єднуються в одне провадження з первісним позовом.
4. У випадку подання зустрічного позову у справі, яка розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, суд постановляє ухвалу про перехід до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 193, п. 2 ч. 1 ст. 258, 259, 260, 263, 268 ЦПК України, суд, -
Зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа без самостійних вимог на стороні позивача зустрічного позову, - виконавчий комітет Кагарлицької міської ради Київської області про визначення місця проживання дітей, - об'єднати з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, - виконавчий комітет Кагарлицької міської ради Обухівського району Київської області, як орган опіки та піклування, про визначення місця проживання дітей з матір'ю.
Ухвала в апеляційному порядку окремо від рішення суду оскарженню не підлягає.
Згідно ч. 2 ст. 353 ЦПК України заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
Суддя: О.В. Закаблук