вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"05" квітня 2023 р. м. Київ Справа № 911/1063/22
Суддя: Грабець С.Ю.
Секретар судового засідання: Передрій І.В.
Суд, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю “Хімлаборреактив”
до публічного акціонерного товариства “Центренерго” в особі відокремленого підрозділу Вуглегірської теплової електричної станції
про стягнення заборгованості,
за участю представників:
позивача: не з'явився;
відповідача: не з'явився,
07 липня 2022 року до Господарського суду Київської області надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю “Хімлаборреактив” (далі - позивач) до публічного акціонерного товариства “Центренерго” в особі відокремленого підрозділу Вуглегірської теплової електричної станції (далі - відповідач) про стягнення заборгованості в сумі 18 609,84 грн.
В обґрунтування заявлених вимог представник позивача послався на порушення відповідачем умов договору №12/96 про закупівлю (поставку) товарів від 20.12.2021 року, згідно з якими позивач зобов'язувався передати відповідачу товар, а відповідач зобов'язувався його прийняти і оплатити.
Відповідач товар, переданий позивачем, не оплатив.
Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача 15 987,96 грн. основного боргу, 751,21 грн. пені, 168,20 грн. трьох процентів річних, 1 702,47 грн. суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 11.07.2022 року відкрите провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін, відповідачу запропоновано в строк до 10.08.2022 року надати суду заяву із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, відзив на позовну заяву (пред'явити зустрічний позов), а також докази, що підтверджують заперечення проти позову.
Ухвалою суду від 06.09.2022 року постановлено перейти до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначене на 05 жовтня 2022 року.
27 вересня 2022 року через канцелярію Господарського суду Київської області від представника позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи, на виконання вимог ухвали суду від 06.09.2022 року, яке підлягало задоволенню судом.
У засідання представники позивача та відповідача не з'явились.
Ухвалою суду від 05.10.2022 року підготовче засідання відкладене на 02 листопада 2022 року.
31 жовтня 2022 року на електронну адресу Господарського суду Київської області від представника позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи, а також клопотання про розгляд справи без її участі, які були задоволені судом.
Представники позивача та відповідача у засідання не з'явились.
Ухвалою Господарського суду Київської області від 02.11.2022 року закрито підготовче провадження, справа призначена до судового розгляду по суті на 30 листопада 2022 року.
У підготовчому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав, вважав їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Представник відповідача у засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
30 листопада 2022 року засідання відкладене на 21 грудня 2022 року, про що постановлена ухвала суду.
01 грудня 2022 року на електронну адресу Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, разом із клопотанням про поновлення пропущеного процесуального строку для його подання, а також клопотання про зупинення провадження у справі.
09 грудня 2022 року на електронну адресу Господарського суду Київської області від представника позивача надійшли пояснення щодо обставин справи, які були долучені до матеріалів справи.
Представники позивача та відповідача в засідання не з'явились, про причини неявки суд не повідомили, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Ухвалою суду від 21.12.2022 року підготовче засідання призначене на 18 січня 2023 року.
Підготовче засідання відкладене на 01 березня 2023 року, про що постановлена ухвала суду.
28 лютого 2023 року через систему «Електронний суд» до Господарського суду Київської області від представника позивача надійшло клопотання про розгляд справи без її участі, яке підлягало задоволенню судом.
Представники позивача та відповідача в засідання не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Суд розглянув у засіданні клопотання представника відповідача про поновлення пропущеного процесуального строку для подання відзиву на позовну заяву, подане 01 грудня 2022 року, визнав його таким, що підлягало задоволенню, причини пропуску процесуального строку для подання відзиву на позовну заяву поважними, поновив його та прийняв до розгляду відзив на позовну заяву.
Крім цього, суд розглянув у засіданні клопотання представника відповідача про зупинення провадження у справі, подане 01 грудня 2022 року, та відмовив у його задоволенні.
Ухвалою суду від 01.03.2023 року закрито підготовче провадження, справа призначена до судового розгляду по суті на 05 квітня 2023 року.
Представники позивача та відповідача в судове засідання не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору (§§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року в справі "Смірнова проти України").
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини враховуються судом при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини.
У зв'язку із введенням воєнного стану, а також з метою дотримання принципів змагальності та рівності сторін, розгляд справи по суті закінчився 05 квітня 2023 року.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність, вірогідність кожного доказу окремо, а також взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.
20 грудня 2021 року між товариством з обмеженою відповідальністю “Хімлаборреактив” (далі - позивач) та публічним акціонерним товариством “Центренерго” в особі відокремленого підрозділу Вуглегірської теплової електричної станції (далі - відповідач) був укладений договір №12/96 про закупівлю (поставку) товарів (далі - договір), згідно з умовами якого позивач зобов'язувався передати відповідачу товар, а відповідач зобов'язувався його прийняти і оплатити.
Відповідно до ч. 1 ст. 264 Господарського кодексу України, матеріально-технічне постачання та збут продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання як власного виробництва, так і придбаних у інших суб'єктів господарювання, здійснюються суб'єктами господарювання шляхом поставки, а у випадках, передбачених цим Кодексом, також на основі договорів купівлі-продажу.
Згідно з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Частиною 3 ст. 180 Господарського кодексу України встановлено, що при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Згідно з ч. 1 ст. 266 Господарського кодексу України, предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.
Відповідно до ч. 2 ст. 266 Господарського кодексу України, загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.
Частиною 2 ст. 267 Господарського кодексу України встановлено, що строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.
Згідно з п. 3.1 договору, позивач здійснює поставку продукції за умовами згідно додатку №1 до договору.
Відповідно до п. 3.2 договору, місце, строк (термін) поставки продукції визначається в додатку №1 до договору.
Пунктом 5.3 договору встановлено, що датою поставки є дата підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання - передачі продукції.
Згідно з п. 5.5 договору, право власності на продукцію переходить від позивача до відповідача в момент, передбачений в п. 5.3. договору.
Відповідно до п. 5 додатку №1 до договору №12/96 про закупівлю (поставку) товарів від 20.12.2021 р. (далі - додаток №1 до договору), строк поставки продукції: складає 15 робочих днів (з правом дострокової поставки) після отримання позивачем заявки відповідача.
Згідно з ч. 1 ст. 189 Господарського кодексу України, ціна в цьому Кодексі є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування.
Відповідно до ч. 2 ст. 189 Господарського кодексу України, ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.
Пунктом 2.1 договору встановлено, що ціною договору є загальна сума цін на продукцію (вартість) з ПДВ, що поставляється за даним договором.
Згідно з п. 2.2 договору, ціни на продукцію визначаються в додатку №1 до договору.
Відповідно до п. 2.5 договору, розрахунки за продукцію здійснюються відповідачем у національній валюті України шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок позивача на підставі рахунку позивача в порядку, передбаченому додатком №1 до договору.
Пунктом 3 додатку №1 до договору встановлені умови розрахунків; розрахунки за продукцію здійснюються відповідачем у національній валюті України шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок позивача у наступному порядку: протягом 30 календарних днів після підписання акта приймання-передачі продукції.
Згідно з п. 12.1 договору, даний договір набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами та скріплення печатками сторін і діє протягом строку, зазначеного в додатку №1 до договору.
Відповідно до п. 9 додатку №1 до договору, строк дії договору обчислюється з моменту його підписання обома сторонами та скріплення печатками сторін і діє до 31.12.2022 року включно, а в частині щодо розрахунків - до повного виконання зобов'язань сторонами.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивачем поставлений, а відповідачем прийнятий товар, про що сторонами підписана видаткова накладна №Х0000960 від 18 січня 2022 року, на суму 15 987,96 грн., а також акт від 24.01.2022 року прийому - передачі продукції між позивачем та відповідачем, на суму 15 987,96 грн., копії яких долучені до матеріалів справи.
Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов договору позивачем був наданий відповідачу рахунок №Х0033205 від 07 грудня 2021 року, на суму 15 987,96 грн., копія дубліката якого долучена до матеріалів справи.
Проте відповідач товар, поставлений позивачем, не оплатив.
Згідно з ч. 1 ст. 19 Господарського процесуального кодексу України, сторони вживають заходів для досудового врегулювання спору за домовленістю між собою або у випадках, коли такі заходи є обов'язковими згідно із законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Господарського процесуального кодексу України, особи, які порушили права і законні інтереси інших осіб, зобов'язані поновити їх, не чекаючи пред'явлення претензії чи позову.
З метою досудового врегулювання спору, позивач направив на адресу відповідача претензію щодо оплати суми боргу від 02.05.2022 року, в якій просив відповідача оплатити поставлений товар.
Відповідач відповіді на вищевказану претензію не надав, заборгованість не оплатив.
Відповідно до п. 3 додатку №1 до договору, розрахунки за продукцію здійснюються відповідачем у національній валюті України шляхом безготівкового перерахування коштів на поточний рахунок позивача у наступному порядку: протягом 30 календарних днів після підписання акта приймання-передачі продукції.
Так, партія товару, поставленого позивачем відповідачу, повинна була бути оплачена відповідачем не пізніше 23 лютого 2022 року.
Оскільки відповідач товар не оплатив, позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача 15 987,96 грн. основного боргу, 751,21 грн. пені, 168,20 грн. трьох процентів річних, 1 702,47 грн. суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції.
Відповідно до ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Згідно з ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У справі "Мала проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що рівність сторін вимагає "справедливого балансу між сторонами", і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її опонентом.
01 грудня 2022 року на електронну адресу Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому він просив у задоволенні позовних вимог відмовити, послався на те, що, у зв'язку з повномасштабним вторгненням російської федерації, відповідач не може надати документи, що могли б підтвердити чи спростувати наявність боргу відповідача перед позивачем.
Згідно з ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно з ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Згідно з ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 1 ст. 202 Господарського кодексу України встановлено, що господарське зобов'язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.
Документів, що підтверджували б наявність у відповідача претензій до позивача щодо предмету, якості або кількості переданого позивачем товару, а також документів, що підтверджували б оплату боргу перед позивачем, представник відповідача суду не надав.
Так, суд дійшов висновку про те, що вимога позивача про стягнення з відповідача боргу в сумі 15 987,96 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Крім стягнення основного боргу, позивач просив стягнути з відповідача пеню в сумі 751,21 грн.
Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання (ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Так, пеня - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачений законом або договором.
Пунктом 9.6 договору встановлено, що у випадку несвоєчасної оплати продукції відповідач сплачує позивачу неустойку у вигляді пені в розмірі однієї облікової ставки Національного банку України від ціни неоплаченої продукції.
Згідно зі ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Статтею 253 Цивільного кодексу України встановлено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Судом встановлено, що відповідно до умов договору, відповідач був зобов'язаний оплатити переданий позивачем товар протягом 30 календарних днів після підписання акта приймання-передачі продукції, тобто не пізніше 20 лютого 2022 року.
Проте, відповідач переданий позивачем товар не оплатив.
Так, розмір пені, згідно з актом прийому - передачі продукції від 24.01.2022 року, враховуючи період заборгованості з:
24.02.2022 року до 02.06.2022 року, суму боргу в розмірі 15 987,96 грн., облікову ставку Національного банку України, що становила 10,0%, складає 433,64 грн.;
03.06.2022 року до 01.07.2022 року, суму боргу в розмірі 15 987,96 грн., облікову ставку Національного банку України, що становила 25,0%, складає 317,57 грн.,
а разом 751,21 грн., які підлягають стягненню.
Крім стягнення пені, позивач просив суд стягнути з відповідача три проценти річних у розмірі 168,20 грн. та суму, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, у розмірі 1 702,47 грн.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Так, сплата трьох процентів річних від простроченої суми є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Три проценти річних, згідно з актом прийому - передачі продукції від 24.01.2022 року, враховуючи період заборгованості з 24.02.2022 року до 01.07.2022 року, складає 128 днів, тому три проценти річних від суми 15 987,96 грн. становлять 168,20 грн., які підлягають стягненню.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожний період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж повинен бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою статистики України, за період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому повинен бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо оплату заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без враховування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням цього місяця.
Сума, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, згідно з актом прийому - передачі продукції від 24.01.2022 року, за період з 24.02.2022 року до 01.07.2022 року: у березні 2022 року - 104,5%; квітні - 103,1%; травні - 102,7%, від суми 15 987,96 грн., складає 1 702,47 грн., які підлягають стягненню.
Звертаючись із позовною заявою до суду, позивач просив зазначити в рішенні про нарахування пені та трьох процентів річних до моменту повного виконання рішення відповідачем з вказівкою на правила розрахунку статочної суми таких платежів, на підставі ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.
Так, зазначення судом в рішенні про нарахування пені та трьох процентів річних до моменту повного виконання рішення, є правом, а не обов'язком суду, тому у задоволенні вищевказаного клопотання представника позивача судом було відмовлено, у зв'язку з його необґрунтованістю.
Згідно з ч. 9 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", ч. 1 ст. 173, п. 3 ч. 1 ст. 174, ч. ч. 2, 3 ст. 180, ч. ч. 1, 2 ст. 189, ч. 1 ст. 193, ч. 1 ст. 202, ч. 1 ст. 216, ч. ч. 1, 2 ст. 218, ч. 1 ст. 230, ч. 6 ст. 231, ч. 6 ст. 232, ч. 1 ст. 264, ч. 1 ст. 265, ч. ч. 1, 2 ст. 266, ч. 2 ст. 267 Господарського кодексу України, ч. 1 ст. 530, ст. 610, п. 3 ч. 1 ст. 611, ч. 1 ст. 612, ч. ч. 1, 3 ст. 549, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, ст. ст. 2, 3, ч. 2 ст. 4, ч. 1 ст. 5, ст. 7, ч. ч. 1, 2, 4 ст. 11, ст. 12, ч. ч. 3, 4 ст. 13, ст. ст. 14-15, ст. 18, ст. 19, ч. 1 ст. 73, ч. ч. 1, 3 ст. 74, ч. 1 ст. 123, ч. 9 ст. 165, ч. 9 ст. 129, ст. 223, ч. 3 ст. 232, ст. 233, ст. 236, ст. 237, ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, суд
Задовільнити повністю позов товариства з обмеженою відповідальністю “Хімлаборреактив” до публічного акціонерного товариства “Центренерго” в особі відокремленого підрозділу Вуглегірської теплової електричної станції про стягнення заборгованості в сумі 18 609,84 грн.
Стягнути з публічного акціонерного товариства “Центренерго” (08711, Київська область, Обухівський район, селище міського типу Козин, вулиця Рудиківська, 49, ідентифікаційний код 22927045) в особі відокремленого підрозділу Вуглегірської теплової електричної станції (84792, Донецька область, Бахмутський район, місто Світлодарськ(пн), ідентифікаційний код 00131215) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Хімлаборреактив” (03006, місто Київ, вулиця Червоноармійська, 57/3, ідентифікаційний код 23522853) 15 987,96 грн. (п'ятнадцять тисяч дев'ятсот вісімдесят сім грн. 96 коп.) основного боргу; 751,21 грн. (сімсот п'ятдесят одну грн. 21 коп.) пені; 168,20 грн. (сто шістдесят вісім грн. 20 коп.) трьох процентів річних; 1 702,47 грн. (одну тисячу сімсот дві грн. 47 коп.) суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції; 2 481,00 грн. (дві тисячі чотириста вісімдесят одну грн. 00 коп.) витрат на сплату судового збору.
Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення.
Повний текст рішення складений 19.04.2023 року.
Суддя С. Грабець