ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
27.03.2023Справа № 910/16249/19 (910/11456/22)
За позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )
до ОСОБА_2
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача ОСОБА_3
про визнання висновків, викладених в Експертному висновку, неправомірними, та зобов'язання вчинити дії
в межах справи №910/16249/19
За заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )
про неплатоспроможність
Суддя Яковенко А.В.
Секретар судового засідання Смігунов В.В.
Представники учасників провадження: згідно протоколу судового засідання від 27.03.2023
У провадженні Господарського суду міста Києва знаходиться справа №910/16249/19 за заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) про його неплатоспроможність.
До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання висновків, викладених в Експертному висновку, неправомірними, та зобов'язання вчинити дії.
Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду, вказану позовну заяву передано для розгляду судді Яковенко А.В.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.11.2022 прийнято позовну ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання висновків, викладених в Експертному висновку, неправомірними, та зобов'язання вчинити дії до розгляду в межах справи № 910/16249/19 про неплатоспроможність ОСОБА_1 ; вирішено позовну заяву розглядати за правилами загального позовного провадження; відкрито провадження та призначено підготовче засідання на 28.11.2022; залучено ОСОБА_3 до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмет спору, на стороні позивача.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.11.2022 відкладено розгляд справи на 12.12.2022.
29.11.2022 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, за змістом якого заперечив проти задоволення позовних вимог.
06.12.2022 до канцелярії суду від позивача надійшла відповідь на відзив.
В судовому засіданні 12.12.2022 оголошено перерву до 26.12.2022 у зв'язку з тим, що позивач повідомив, що через канцелярію суду подав заяву про зміну позовної заяви шляхом доповнення предмету позову та прохальної частини позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.12.2022 закрито підготовче засідання у справі №910/16249/19 (910/11456/22) та призначено її розгляд по суті на 11.01.2023.
10.01.2023 до Господарського суду міста Києва від відповідача надійшло клопотання про закриття провадження у справі.
В судовому засіданні 11.01.2023 оголошено перерву до 27.02.2023.
23.02.2023 до Господарського суду міста Києва від позивача надійшли заперечення на клопотання відповідача щодо закриття провадження у справі.
Судове засідання, призначене на 27.02.2023, не відбулось, у зв'язку з перебуванням судді А.В. Яковенко на лікарняному.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.03.2023, після виходу судді Яковенко А.В. з лікарняного, призначено справу №910/16249/19 (910/11456/22) до розгляду по суті на 27.03.2023.
У судовому засіданні розглянуто клопотання відповідача про закриття провадження у справі,
Як слідує з поданого відповідачем клопотання, позовні вимоги в даній справі мають немайновий характер, що не входить до переліку спорів передбачених ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства. У зв'язку з цим, відповідач просив закрити провадження на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України, оскільки спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.
Натомість, позивач у запереченнях наголосив, що в межах справи про банкрутство вирішуються всі спори, стороною в яких є боржник, оскільки його участь у справі як сторони передбачає настання для боржника певних правових наслідків.
У пункті 8 частини 1 статті 20 ГПК України передбачено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.
У частині 2, 3 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено, що господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника. Матеріали справи, в якій стороною є боржник, щодо майнових спорів з вимогами до боржника та його майна, провадження в якій відкрито до відкриття провадження у справі про банкрутство, надсилаються до господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство, який розглядає спір по суті в межах цієї справи.
Отже, вказаними нормами врегульовано, що господарським судам підвідомчі справи про банкрутство та справи у спорах з майновими та з немайновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство.
Близькі за змістом правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.05.2021 у справі № 759/9008/19, від 21.09.2021 у справі № 905/2030/19 (905/1159/20).
Відтак, за наслідками розгляду клопотання судом постановлено протокольну ухвалу суду про відмову в задоволенні клопотання відповідача про закриття провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України, оскільки відповідний спір відноситься до юрисдикції господарського суду, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство ОСОБА_1 .
Представник позивача просив задовольнити позов у повному обсязі.
Представник відповідача просив у задоволенні позову відмовити.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
24.01.2019 відбувся аукціон № UA-EA-2018-l2-21-000021-b в електронній торговій системі ProZorro.Продажі, предметом продажу якого був пул активів банків, що ліквідуються. Замовником на вказаному аукціоні за лотом № F170GL38061 виступав Фонд гарантування вкладів фізичних осіб.
У складі вищезазначеного пулу за лотом № F170GL38061 містилися активи ПАТ "Фортуна Банк", зокрема права вимоги за кредитними договорами: 04КЛ/50/1073/ЮР, 04КЛ/116/1849/ЮР, 04КЛ/111/1842/ЮР, 04К-КЛ/М/82, 04КЛ/150/1534/ЮР, 04КЛ/65/1861/ЮР, 04КЛ/15/997/ЮР, 04КЛ/30/2014/ЮР, 04КР/29/1781/ЮР, 04КО/59/334/ЮР, 04ОВ/91/951/ЮР, 04КЛ/62/1134/ЮР, 04КЛ/155/1269/ЮР, 04КЛ/170/1741/ЮР, 04КЛ/72/1271/ЮР, 04КЛ/153/1271/ЮР, 04КР/105/121/ЮР, 04КЛ/120/121/ЮР, 04ОВ/131/121/ЮР, 04КЛ/17/2027/ЮР, 04ОВ/26/2027/ЮР, 04КЛ/54/1819/ЮР, 04КЛ/54/1819/ЮР, 04КЛ/М/51/794/ЮР, 04КЛ/М/51/794/ЮР, 04КЛ/М/51/794/ЮР, 04К-КЛ/158, 04КО/25/264/ЮР, 04КЛ/114/1848/ЮР, 04КЛ/115/1848/ЮР, 04КЛ/05/1761/ЮР, 04КЛ/7/1551/ЮР, 04КЛ/01/1551/ЮР, 04КЛ/122/1070/ЮР, 04КР/35/1070/ЮР, 04КЛ/07/1070/ЮР, 04КЛ/04/1836/ЮР, 04КЛ/03/1498/ЮР, 04КЛ/М/25/2052/ЮР, 04КЛ/30/1807/ЮР, 04КЛ/140/1807/ЮР, 04КЛ/106/1841/ЮР, 04КЛ/122/1841/ЮР, 04КР/22/1692/ЮР, 04КР/34/1692/ЮР, 04КЛ/68/1692/ЮР.
Переможцем аукціону (покупцем вказаного лоту) стало Товариство з обмеженою відповідальністю "ЕйПіЕс УКРАЇНА" (у подальшому перейменоване на Товариство з обмеженою відповідальністю "Стар Інвестмент Ван").
22.02.2019 між ПАТ "Фортуна-Банк", від імені якого діє уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Федорченко Андрій Володимирович, який діє на підставі рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 21.02.2017 № 665, від 31.01.2019 № 219, рішення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 31.01.2019 № 219 (Продавець), та ТОВ "ЕйПіЕс УКРАЇНА" (Покупець) укладено договір купівлі-продажу майнових прав № 09, за умовами пунктів 1.1 якого в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Продавець передає у власність Покупцеві, а Покупець приймає у власність майнові права, які виникли та/або можуть виникнути у майбутньому та які, включають:
- право вимоги до боржників, майнових поручителів та фінансових поручителів (надалі - Боржники), які виникли за укладеними договорами (надалі - Укладені договори) та/або на інших підставах, наведених у додатку №1 до цього Договору (надалі - Права вимоги);
- право оскаржувати недійсність або припинення Прав вимоги, а також припинення/ліквідацію будь-якого з Боржників у судовому та позасудовому порядку;
- право звернення до державних органів, установ та організацій всіх форм власності в межах прав та повноважень власника Прав вимоги та/або кредитора за Правами вимоги, які передбачені законодавством та Укладеними договорами, включаючи, але не обмежуючись Божників, органів нотаріату, правонаступників/спадкоємців Боржників, тощо;
- право власності на Права вимоги, а також інші права кредитора за Правами вимоги, в тому числі ті, які виникнуть в майбутньому у разі скасування рішень про їх недійсність чи припинення або у разі скасування припинення/ліквідації Боржника, на підставі цього Договору;
- право набути у власність гроші та/або майно на підставах, наведених у додатку №1 до цього Договору, або отримати грошові кошти/відшкодування за наслідками недійсності/нікчемності Укладених договорів, тощо;
- інші права, що пов'язані або випливають із Прав вимоги.
Відповідно до пункту 1.2 договору від 22.02.2019 № 09 Покупець сплачує Продавцю за майнові права грошові кошти (плату) у розмірі та в порядку, визначених цим Договором.
У пункті 1.3 договору від 22.02.2019 № 09 встановлено, що майнові права вважаються переданими Покупцю з моменту підписання цього договору.
До договору від 22.02.2019 № 09 ТОВ "ЕйПіЕс УКРАЇНА" та ПАТ "Фортуна-Банк" складено та підписано додаток № 1 із переліком договорів, майнові права по яким передано ТОВ "ЕйПіЕс УКРАЇНА" (у кількості 43 штуки), та додаток № 2 - розрахунок заборгованості позичальників станом на 22.02.2019.
Також 22.02.2019 між ПАТ "Фортуна-Банк", від імені якого діє уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Федорченко Андрій Володимирович, який діє на підставі рішення Виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 31.01.2019 року №219 "Про продовження строків здійснення процедури ліквідації AT "Фортуна - Банк" та делегування повноважень ліквідатора та ТОВ "ЕЙПІЕС Україна" (код ЄДРПОУ 42682150), та ТОВ " ЕйПіЕс Україна" укладено Договір про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки/застави, посвідчений державним нотаріусом Першої Київської нотаріальної контори Кароєво-Яремчук Т.М., зареєстрований за № 15-81.
Відповідно до п. 2.1 Договору про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки/застави за цим Договором в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Банк відступає шляхом продажу Новому Іпотекодержателю/Заставодержателю належні Банку, а Новий Іпотекодержатель/Заставодержатель набуває у обсязі та на умовах, визначених цим Договором, права вимоги Банку до іпотекодавців, заставодавців, зазначених у Додатку №1 до цього Договору, за текстом - Іпотекодавці/Заставодавці, включаючи права вимоги до правонаступників, Іпотекодавців, Заставодавців, спадкоємців або інших осіб, до яких перейшли обов'язки Іпотекодавців, Заставодавців або які зобов'язані виконати обов'язки Іпотекодавців, Заставодавців за іпотечними договорами, договором застави, з урахуванням усіх змін, доповнень і додатків до них, згідно реєстру у Додатку №1 до цього Договору, надалі за текстом - "Договори іпотеки/застави", надалі за текстом - Права вимоги". Новий Іпотекодержатель/Заставодержатель сплатив Банку за Права вимоги грошові кошти у сумі та у порядку, визначених цим Договором. Відступлення Банком Новому Іпотекодержателю/Заставодержателю прав за Договором іпотеки/застави здійснюється у зв'язку з відступленням прав вимоги за основними зобов'язаннями, визначеними у Договорі про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги від 22.02.2019.
До Договору про відступлення прав вимоги за договорами іпотеки/застави від 22.02.2019 укладено додаток № 1 - реєстр договорів, права вимоги за яким відступаються, та іпотекодавців/заставодавців за такими договорами.
У подальшому, 23.03.2020 між ТОВ "СТАР ІНВЕСТМЕНТ ВАН" (Продавець) та WWRT LIMITED (Покупець) укладено Договір купівлі-продажу кредитів та прав власності (мовою оригіналу Loans and Proprietary Rights Sale Agreement).
У пункті 1 Договору від 23.03.2020 містяться визначення та тлумачення, за якими: "Початковий договір продажу кредитів" - означає договір продажу кредитів, укладений між Оригінатором та Продавцем 22 лютого 2019 р., відповідно до якого Оригінатор продав, а Продавець придбав Кредити, зазначені в Додатку 3 до цього Договору; "Оригінатор" означає АТ "Фортуна-Банк".
Відповідно до п. 2.1 Договору від 23.03.2020 в обмін на сплату Покупцем Продавцеві Ціни придбання, Продавець цим відступає Покупцеві абсолютно всі права власності, володіння та користування Продавця, без жодних обтяжень, на Кредити (відомості про які викладено в Додатку 3 до цього Договору) в обсязі, в якому вони залишаються несплаченими станом на дату цього відступлення, включаючи, без обмеження (стосовно кожного з таких Кредитів):
2.1.1.право на одержання вимоги, подання позову, стягнення та надання квитанцій щодо всіх основних сум та інших сум, що сплачуються за Кредитами чи щодо Кредитів, а також всіх відсотків та будь-яких інших сум, що підлягають сплаті за ними;
2.1.2.вигоду та право подавати позов щодо всіх домовленостей та зобов'язань перед Продавцем за Кредитами чи стосовно них;
2.1.3.вигоду щодо всіх підстав та прав позову проти Позичальників та будь-якої особи, юридичної особи чи осіб, які одержали будь-яку вигоду чи кошти в результаті створення Кредитів, як їх бенефіціарними власниками, так і в інший спосіб;
2.1.4.в обсязі, в якому вони можуть бути відступлені (без згоди відповідної сторони), всі підстави та права позову проти будь-якої особи чи юридичної особи у зв'язку з будь- яким звітом, оцінкою, висновком, сертифікатом чи іншим викладенням фактів чи висновком, що надаються у зв'язку з Кредитами;
2.1.5.вигоду щодо всіх таких прав власності, володіння та користування, які Продавець має стосовно таких Кредитів та відсотки й будь-які інші суми, що підлягають сплаті за ними;
2.1.6.вигоду щодо всіх підстав та прав позову проти всіх осіб чи юридичних осіб, від яких Продавець матиме право одержати кошти та/або компенсацію в результаті оголошення Кредитів шахрайськими, такими, що суперечать банківським правилам, законам чи нормативним положенням України, недійсними чи такими, що втратили чинність.
Відповідно до пункту 2.2 Договору від 23.03.2020 в обмін на оплату Покупцем Ціни придбання Продавцеві, Продавець цим відступає Покупцеві абсолютно всі права власності, володіння та користування та вигоду Продавця, без жодних обтяжень, на Початковий договір продажу кредитів.
Згідно з пунктом 5.1 Договору від 23.03.2020 за умови, що Покупець провів комплексну юридичну оцінку цієї операції та є задоволеним результатом, та за умови, що вся документація, викладена в Додатку 2В до цього Договору та в пункті 4 вище, була надана Продавцем Покупцеві, Укладення угоди повинно відбутись о 12 год. дня 3 квітня 2020 р., після чого Покупець повинен сплатити Продавцеві суму в розмірі 400 000 фунтів стерлінгів в якості першої частини Ціни придбання.
До договору від 23.03.2020 сторонами укладено додаток 1 "Гарантії", додаток 2 "Необхідна документація", додаток 3 "Перелік документів по кредитах".
У листах WWRT LIMITED до ТОВ "СТАР ІНВЕСТМЕНТ ВАН" від 14.04.2020 та від 13.05.2020 пункт 5.1 Договору купівлі-продажу змінено шляхом видалення посилання на "3 квітня 2020 р." та заміни його на "1 червня 2020 р.". Також у визначенні "Ціна придбання" дата "31 травня 2020 р." замінюється на дату "1 червня 2020 р.". Решта умов Договору купівлі-продажу залишаються повністю чинними.
Водночас, ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.05.2020 у справі № 910/16249/19 Товариству з обмеженою відповідальністю "Стар Інвестмент Ван" відмовлено у визнанні кредитором ОСОБА_1 на суму 1 379 577 426,33 грн., що ґрунтувалися на укладеному 22.02.2019 між ПАТ "Фортуна-Банк" та ТОВ "ЕйПіЕс УКРАЇНА" договорі купівлі-продажу майнових прав № 09.
За наслідками розгляду заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Стар Інвестмент Ван" суд зазначив, що останнє не набуло право пред'явлення вимоги про відшкодування шкоди, передбаченої приписами статті 58 Закону України "Про банки та банківську діяльність", оскільки за договором купівлі-продажу майнових прав № 09 від 22.02.2019 до заявника перейшли виключно майнові права вимоги та інші права, які виникли/можуть виникнути із договорів у вище визначеному переліку. Водночас, для застосування такої міри відповідальності, як стягнення шкоди, необхідною є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини боржника. Наявність перших трьох з числа зазначених елементів доводиться особою, яка звернулася з вимогою про відшкодування шкоди. ТОВ "Стар Інвестмент Ван" належними та допустимими доказами не було доведено наявності вищевказаних складових цивільного правопорушення.
Разом із цим, 04.09.2020 WWRT Limited звернулося до Високого Суду, Суду у справах господарської діяльності та майна Англії та Уельсу з позовом, зокрема, до ОСОБА_1 про стягнення 65 000 000,00 фунтів стерлінгів, що є еквівалентом 2 048 150 000,00 грн. на підставі укладеного з ТОВ "Стар Інвестмент Ван" договору купівлі-продажу кредитів та прав власності від 23.03.2020, та ряду кредитних договорів згідно з додатком 3 до вказаного договору.
Відповідно до п.9.1 обставин позовної вимоги за Договором про переуступку від 22.02.2019, укладеним між AT "Фортуна Банк" (далі - Банк), що діє через ліквідатора та ТОВ "Стар Інвестмент Ван" (далі - "Стар") Банк переуступив "Стар" певні позики, які Банк надав певним компанія-позичальникам разом з іншими правами (далі - Перша переуступка).
У пункті 9.2 обставин позовної вимоги стверджується, що наслідком Першої переуступки, відповідно до її прямих умов або норм загального права, в порядку статті 514 Цивільного кодексу України була переуступка або передача іншим чином від Банку до "Стар" (серед іншого) прав на підставу для подачі позову Банком проти ОСОБА_1 і ОСОБА_3 на основі цієї позовної вимоги.
Згідно з пунктом 9.5 обставин позовної вимоги наслідком Другої переуступки була переуступка від "Стар" на користь позивача (WWRT Limited) права на підставу для подач позову Банком проти, в тому числі, ОСОБА_1 , у цій Позовній вимозі.
Правовою підставою в обставинах позовної вимоги WWRT Limited визначено лише статтю 1166 Цивільного кодексу України.
У межах розгляду справи № BL-2020-001416 видано судовий наказ про арешт всіх активів ОСОБА_1 , а також стягнуто судові витрати.
У той же час, до звернення WWRT Limited до Високого Суду у справах господарської діяльності та майна Англії та Уельсу з позовом, зокрема, до ОСОБА_1 , стало звернення Rosling King LLP з дорученням до ОСОБА_2, адвоката, доктора юридичних наук та професора цивільного права юридичного факультету імені Тараса Шевченка, виступати від імені WWRT LIMITED в якості незалежного експерта з українського права відповідно до англійських цивільно-процесуальних правил і надавати англійському суду допомогу з деяких питань українського права.
Наведене значиться в пункті 2 Експертного висновку згідно з частиною 35 Правил цивільного судочинства - Українське право від 30.08.2020, наданого в рамках поданого позову WWRT LIMITED проти ОСОБА_7 та ОСОБА_4 (надалі - Експертний висновок).
Згідно із п.10 Розділу "III. Резюме висновків" Експертного висновку відповідно до українського законодавства, компанія WWRT LIMITED, на погляд ОСОБА_2, має право вимагати відшкодування збитків відповідно до статті 1166 Цивільного кодексу України у розмірі кредитів, наданих юридичним особам, що підпорядковуються ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , плюс відсотки, збитки у зв'язку з інфляцією та упущена вигода.
У пункті 13 Розділу "III. Резюме висновків" Експертного висновку зазначено, що права вимоги до ОСОБА_7 та ОСОБА_4 відповідно до статті 1166 ЦК України були передані Банком (від імені якого діяв Фонд гарантування вкладів фізичних осіб) компанії Star Investment One LLC безпосередньо на підставі договору купівлі-продажу майнових прав (наприклад, прав вимоги, що виникають у зв'язку/пов'язані з кредитними угодами суб'єкта купівлі-продажу). Якби права вимоги не були передані в межах договору, то вони були б передані в будь-якому разі за законом як права нового кредитора за кредитними угодами.
У пункті 14 Розділу "III. Резюме висновків" Експертного висновку експерт зазначив, що йому не відомі жодні підстави, які б унеможливлювали відступлення (передання) таких прав спочатку Банком/ФГВФО компанії Star Investment One LLC, а потім компанією Star Investment One LLC компанії WWRT LIMITED.
Як наголошено експертом у пунктах 15, 20 Розділу "III. Резюме висновків" Експертного висновку в Україні не існує закону або доктрини, які б забороняли продаж прав вимоги, зокрема прав вимоги кредитора, і, на думку експерта ОСОБА_2, права, продані ФГВФО компанії Star Investment One LLC за договором купівлі-продажу від 22 лютого 2019 року щодо кредитів, які потім були придбані у Star Investment One LLC компанією WWRT LIMITED, включають в себе права вимоги відповідно до статті 1166 ЦК України. Права були передані в якості прав кредитора. Строк позовної давності не сплинув.
Крім того, у пункті 114 Розділу "XII. Відступлення прав за українським законодавством" Експертного висновку зазначено: "Мене запитали, чи існує причина, через яку позов проти ОСОБА_7 та ОСОБА_4 неможливо відступити відповідно до законодавства України. Я не знаю жодної такої причини.".
У пункті 118 Розділу "XII. Відступлення прав за українським законодавством" Експертного висновку вказано: "Я переглянув договір купівлі-продажу від 22 лютого 2019 року між ФГВФО і компанією Star Investment One LLC (далі - Договір), а також угоду англійською мовою від 1 червня 2020 року між компаніями Star Investment One LLC та WWRT LIMITED. Зокрема, мені зрозуміло, що за Договором передаються такі права: ".... Продавець передає у власність Покупця, а Покупець набуває у власність майнові права, які виникли та або можуть виникнути в майбутньому, включаючи: Право вимоги до позичальників тощо ..., яке виникло у зв'язку з укладеними договорами та/або іншими підставами, передбаченими Додатком №1 до Договорів (далі - Права вимоги); право на отримання у власність грошових коштів та/або майна на підставах, передбачених Додатком №1 до цього Договору, або на отримання грошових коштів/компенсації в результаті недійсності/нікчемності укладених угод тощо; інші права, які пов'язані з правом вимоги або випливають з нього."
Також у пункті 119 Розділу "XII. Відступлення прав за українським законодавством" Експертного висновку наголошено: "Мені не відомий жодний принцип українського права, який призвів би до того, що український суд відмовив би в повній мірі реалізувати таку пряму передачу права власності і, зокрема, "інших прав, які пов'язані з правом вимоги або випливають з нього" Йдеться про передачу всіх "прав власності", включаючи три приклади, які я навів вище. Відповідно, виходячи з формулювання, а також із Закону, що регулює передачу прав кредитора "стаття 514 ЦК України), всі права Банку були передані компанії Star Investment One LLC, і тому факт правонаступництва не впливає на розрахунок компенсації або не обмежує обсяг прав вимоги компанії WWRT LIMITED. WWRT LIMITED володіє всіма правами кредитора за цими договорами і, як уже згадувалось у висновку, включає також право вимоги до ОСОБА_8 та ОСОБА_4 .
У пункті 121 Розділу "XII. Відступлення прав за українським законодавством" Експертного висновку вказано: "Мені відомо, що позов за статтею 58 Закону України "Про банки та банківську діяльність" був поданий компанією Star Investment One LLC в межах процедури банкрутства ОСОБА_7 в Україні (справа № 910/16249/19). Він ніяк не впливає на позов за статтею 1166 про відшкодування шкоди. Питання щодо статті 1166 і підозри у шахрайстві не були предметом цього позову, як мені відомо з тексту відповідного позову і рішення суду.".
Надалі, 25.11.2022 ОСОБА_9 підготовлений для подання до Високого Суду у справах господарської діяльності та майна Англії та Уельсу Додатковий експертний звіт до позову № BL-2020- 001416 Компанії WWRT Limited проти ОСОБА_7 та ОСОБА_4 .
Відповідно до пунктів 2-4 вказаного Додаткового Експертного висновку, цей звіт є п'ятим звітом ОСОБА_2 , який був поданий ОСОБА_9 від імені Компанії WWRT у провадженні, яке триває у Високому Суді Лондона та Уельсу, на додаток до його звітів, які були подані раніше, а саме звіту від 26 лютого 2021 року, звіту від 14 червня 2021 року і звіту від 28 червня 2021 року. Rosling King LLP від імені WWRT Limited доручив ОСОБА_2 діяти як незалежний експерт з українського законодавства відповідно до Правил цивільного процесу Англії та надавати допомогу англійському суду з певних питань українського права.
Згідно з пунктом 5 Додаткового Експертного висновку фактичні вказівки щодо справи в цілому залишаються такими, як викладено в Першій доповіді. Для цілей підготовки цього звіту надано та розглянуто додаткові документи, перелічені в додатку 2 до цього звіту.
У Додатковому Експертному висновку від 25.11.2022 вказується: "11. На статтю 1166 Цивільного кодексу України (ЦКУ) можна посилатися як окремий делікт в українському праві, і її не потрібно поєднувати з спеціальним деліктом чи "правовою нормою, яку було порушено. 12. WWRT покладається на презумпцію та загальний характер статті 1166 ЦКУ, але також дотримується консервативного підходу та використовує статті 3 ЦКУ, статтю 13 ЦКУ, статтю 509 ЦКУ, щоб пояснити незаконність, і, якщо захоче, він зможе подати в інших статтях і правилах пояснити протиправність, поставивши мені це питання для моєї доповіді на суд. 13. У постанові Верховного Суду не розглядається питання про те, чи є стаття 1166 ЦКУ самостійною підставою позову. 14. Згідно з українським законодавством, деліктні/деліктні права можуть бути передані та передаються автоматично разом з правами кредитора. 16. Це неправда, що перша переуступка лише передає Стар права вимоги проти сторін первісних угод позики. 18. Лист ФГВФО від 12 жовтня 2022 року не змушує мене змінювати мій аналіз репутації WWRT у цій претензії та обсягу завдання. Твердження пунктів 3.2, 3.3 Листа є невірними. 20.10. Роз'яснювальне рішення не є обов'язковим для WWRT. 20.11. Коли суд України зазначає, що "передано виключно майнові права, вимоги та інші права кредитора, які виникли /можуть виникнути г зв'язку з договорами позики щодо тих юридичних осіб, які виступали сторонами цих договорів позики", це означає, що право позову WWRT до Відповідачів було передано. 20.12. Висновок про те, що відповідно до Першої поступки "Стар Інвестмент Ван" не були передані права по статті 58 Закону України "Про банки і банківську діяльність" деліктні зобов'язання щодо відшкодування шкоди, в тому числі, але не виключно, до ST не впливає на позов WWRT до Відповідачів за статтею 1166 ЦКУ з точки зору права. 21. В українському законодавстві немає принципу, згідно з яким той факт, що компанія Стар пред'явила позов як кредитору перешкоджати йому або WWRT як його правонаступнику пред'явити подальший окремий позов відповідно до статті 1166 ЦКУ. 22. Рішення Верховного суду має такий же статус, як і рішення будь-якого суду; воно не є законом і є обов'язковим лише для сторін у справі. 25. Стаття 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" не надає ФГВФО "виключних прав вимагати відшкодування збитків". Інших норм законодавства України, які надають ФГВФО такі виключні права, немає. 27. Немає жодних причин, чому переуступки не повинні, відповідно до українського законодавства, дозволяти WWRT вимагати відшкодування збитків, понесених Фортуна банком. 28. Рішення Верховного Суду не впливає на аналіз переуступки. 29. У принципі правильно, що права за договорами забезпечення мають похідний характер від основного зобов'язання, але неправильно те, що вони не можуть залишатися невідступленими та належати цеденту (із відповідним зменшенням боргу за позикою). 31. Те, що ФГВФО пред'явив вимоги 2020 року, не перешкоджає WWRT як його непрямому правонаступнику пред'явити подальший окремий позов відповідно до статті 1166. 34. Відсутність у цивільному законодавстві України поняття "шахрайство" чи твердження про нього не робить позов за статтею 1166 ЦКУ недійсним. 35. У цьому випадку немає порушення правил банківської таємниці, і банківські виписки були законно отримані Стар, а потім законно передані WWRT. 36. Банківські документи становлять допустимий доказ у цивільному процесі між WWRT і ST і ОТ в Україні. 37. У листі Національного банку України, на мою думку, не міститься вказівок щодо використання банківських виписок правонаступником. Лист Національного банку України не має сили закону, а Національний банк України не є судовим органом. 38. Строк позовної давності за цим позовом не минув. 40. Позови, висунуті WWRT проти Відповідачів, не охоплюються положеннями про юрисдикцію, згаданими в базових договорах позики, як питання українського законодавства.".
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку задовольнити подану позовну заяву з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.
Згідно ч.1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
За приписами ст. 202 ЦК України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Частина 1 ст. 509 ЦК України визначає, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
За змістом ч. 1 ст. 510 ЦК України сторонами в зобов'язанні є боржник і кредитор.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відступлення права вимоги за суттю означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.
За загальним правилом наявність згоди боржника на заміну кредитора в зобов'язанні не вимагається, якщо інше не встановлено договором або законом.
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (ч. 1 ст. 514 ЦК України).
При цьому слід враховувати, що у зв'язку із заміною кредитора в зобов'язанні саме зобов'язання зберігається цілком і повністю, змінюється лише його суб'єктний склад у частині кредитора.
Отже, виходячи із загальних правил та положень ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять всі права первісного кредитора.
Обсяг цих прав та умови їх переходу визначаються на момент переходу цих прав до нового кредитора. Тобто новий кредитор отримує право вимагати виконання зобов'язання в обсязі, що існував на момент підписання договору цесії (відступлення права вимоги).
Законодавцем передбачено можливість відступлення первісним кредитором новому кредитору як повного обсягу прав та обов'язків, належних йому на момент відступлення (універсальне правонаступництво), так і можливість відступлення прав лише у певній частині, що обумовлюється сторонами в договорі відступлення права вимоги (сингулярне правонаступництво).
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 05.07.2017 у справі № 752/8842/14-ц та постанові Верховного Суду від 16.10.2018 у справі № 914/2567/17, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав. В справах про визнання недійсним договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з'ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора та чи існують ці права на момент переходу.
У постанові Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 31/160(29/170(6/77-5/100) викладено правову позицію, згідно з якою, оцінюючи обсяг переданих прав, суд враховує загальновизнаний принцип приватного права "nemo plus iuris ad alium transferre potest, quam ipse haberet", який означає, що "ніхто не може передати більше прав, ніж має сам".
Отже, відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав, тому, під час розгляду справ про визнання недійсним договорів про відступлення права вимоги судам необхідно з'ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора та чи існують ці права на момент переходу (на момент підписання договору цесії (відступлення права вимоги)).
Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 16.10.2018 у справі №914/2567/17, від 04.12.2018 у справі №31/160(29/170(6/77-5/100), від 04.06.2020 у справі №910/1755/19.
Як слідує з умов договору продажу кредитів від 22.02.2019, укладеним між АТ "Фортуна-Банк" та ТОВ "Стар Інвестмент Ван", АТ "Фортуна-Банк" передає у власність ТОВ "Стар Інвестмент Ван", а останнє приймає у власність майнові права, які виникли та/або можуть виникнути у майбутньому та які, включають:
-право вимоги до боржників, майнових поручителів та фінансових поручителів (надалі - Боржники), які виникли за укладеними договорами (надалі - Укладені договори) та/або на інших підставах, наведених у додатку №1 до цього Договору (надалі - Права вимоги);
-право оскаржувати недійсність або припинення Прав вимоги, а також припинення/ліквідацію будь-якого з Боржників у судовому та позасудовому порядку;
-право звернення до державних органів, установ та організацій всіх форм власності в межах прав та повноважень власника Прав вимоги та/або кредитора за Правами вимоги, які передбачені законодавством та Укладеними договорами, включаючи, але не обмежуючись Божників, органів нотаріату, правонаступників/спадкоємців Боржників, тощо;
- право власності на Права вимоги, а також інші права кредитора за Правами вимоги, в тому числі ті, які виникнуть в майбутньому у разі скасування рішень про їх недійсність чи припинення або у разі скасування припинення/ліквідації Боржника, на підставі цього Договору;
-право набути у власність гроші та/або майно на підставах, наведених у додатку №1 до цього Договору, або отримати грошові кошти/відшкодування за наслідками недійсності/нікчемності Укладених договорів, тощо;
-інші права, що пов'язані або випливають із Прав вимоги.
Поряд із цим, предметом договору купівлі-продажу кредитів та прав власності від 23.03.2020 є відступлення ТОВ "Стар Інвестмент Ван" на користь WWRT LIMITED абсолютно всіх прав власності, володіння та користування та вигоди ТОВ "Стар Інвестмент Ван", без жодних обтяжень, на договір продажу кредитів від 22.02.2019, укладений між АТ "Фортуна-Банк" та ТОВ "Стар Інвестмент Ван".
У пункті 2.1 договору купівлі-продажу кредитів та прав власності від 23.03.2020 конкретизовано, що відступаються абсолютно всі права власності, володіння та користування ТОВ "СТАР ІНВЕСТМЕНТ ВАН", без жодних обтяжень, на Кредити (відомості про які викладено в Додатку 3 до цього Договору) в обсязі, в якому вони залишаються несплаченими станом на дату цього відступлення, включаючи, без обмеження (стосовно кожного з таких Кредитів):
2.1.1.право на одержання вимоги, подання позову, стягнення та надання квитанцій щодо всіх основних сум та інших сум, що сплачуються за Кредитами чи щодо Кредитів, а також всіх відсотків та будь-яких інших сум, що підлягають сплаті за ними;
2.1.2.вигоду та право подавати позов щодо всіх домовленостей та зобов'язань перед Продавцем за Кредитами чи стосовно них;
2.1.3.вигоду щодо всіх підстав та прав позову проти Позичальників та будь-якої особи, юридичної особи чи осіб, які одержали будь-яку вигоду чи кошти в результаті створення Кредитів, як їх бенефіціарними власниками, так і в інший спосіб;
2.1.4.в обсязі, в якому вони можуть бути відступлені (без згоди відповідної сторони), всі підстави та права позову проти будь-якої особи чи юридичної особи у зв'язку з будь- яким звітом, оцінкою, висновком, сертифікатом чи іншим викладенням фактів чи висновком, що надаються у зв'язку з Кредитами;
2.1.5.вигоду щодо всіх таких прав власності, володіння та користування, які Продавець має стосовно таких Кредитів та відсотки й будь-які інші суми, що підлягають сплаті за ними;
2.1.6.вигоду щодо всіх підстав та прав позову проти всіх осіб чи юридичних осіб, від яких Продавець матиме право одержати кошти та/або компенсацію в результаті оголошення Кредитів шахрайськими, такими, що суперечать банківським правилам, законам чи нормативним положенням України, недійсними чи такими, що втратили чинність.
Таким чином, ТОВ "Стар Інвестмент Ван" включено до обсягу переданих прав за договором купівлі-продажу кредитів та прав власності від 23.03.2020 права вимоги, що не були передані йому на підставі договору продажу кредитів від 22.02.2019, а саме: вигоду щодо всіх підстав та прав позову проти будь-якої особи, юридичної особи чи осіб, які одержали будь-яку вигоду чи кошти в результаті створення Кредитів, як їх бенефіціарними власниками, так і в інший спосіб; в обсязі, в якому вони можуть бути відступлені (без згоди відповідної сторони), всі підстави та права позову проти будь-якої особи чи юридичної особи у зв'язку з будь- яким звітом, оцінкою, висновком, сертифікатом чи іншим викладенням фактів чи висновком, що надаються у зв'язку з Кредитами; вигоду щодо всіх підстав та прав позову проти всіх осіб чи юридичних осіб, від яких Продавець матиме право одержати кошти та/або компенсацію в результаті оголошення Кредитів шахрайськими, такими, що суперечать банківським правилам, законам чи нормативним положенням України, недійсними чи такими, що втратили чинність.
Отже, до ТОВ "Стар Інвестмент Ван" за договором купівлі-продажу майнових прав № 09 від 22.02.2019 перейшли виключно майнові права вимоги та інші права кредитора, які виникли/можуть виникнути за договорами займу, до юридичних осіб, що виступають сторонами цих договорів займу.
Відтак, судом вважаються помилковими наведені ОСОБА_2 в Експертному висновку від 30.08.2020 та в Додатковому експертному звіті від 25.11.2022 висновки про те, що права, продані ПАТ "Фортуна-Банк", від імені якого діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Федорченко Андрій Володимирович, на користь ТОВ "Стар Інвестмент Ван" за договором купівлі-продажу від 22.02.2019 щодо кредитів, які потім були придбані у Star Investment One LLC компанією WWRT LIMITED, включають в себе права вимоги відповідно до статті 1166 ЦК України, та якби цей договір не включав відповідні права, то останні були би передані за законом як права нового кредитора за кредитними угодами.
Наведені твердження та пов'язані з ними висновки ОСОБА_2 (у т.ч., але не виключно, у пунктах 10, 13-15, 20 Розділу "III. Резюме висновків", у пунктах 114, 118, 119, 121 Розділу "XII. Відступлення прав за українським законодавством") щодо наявності в WWRT LIMITED право вимагати відшкодування збитків відповідно до статті 1166 ЦК України у розмірі кредитів, наданих юридичним особам, що підпорядковуються ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , плюс відсотки, збитки у зв'язку з інфляцією та упущена вигода, не мають під собою належного правового підґрунтя.
За загальними положеннями, відповідно до статті 511 ЦК України, зобов'язання не створює обов'язку для третьої особи.
Відповідно до приписів статті 58 Закону України "Про банки та банківську діяльність" банк відповідає за своїми зобов'язаннями всім своїм майном відповідно до законодавства. Банк не відповідає за невиконання або несвоєчасне виконання зобов'язань у разі прийняття Національним банком України рішення про запровадження обмежень на діяльність банків, зупинення операцій по рахунках, арешту власних коштів банку на його рахунках уповноваженими органами державної влади. Учасники банку відповідають за зобов'язаннями банку згідно із законами України та статутом банку. Власники істотної участі зобов'язані вживати своєчасних заходів для запобігання настання неплатоспроможності банку. Пов'язана з банком особа за порушення вимог законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, здійснення ризикових операцій, які загрожують інтересам вкладників чи інших кредиторів банку, або доведення банку до неплатоспроможності несе цивільно-правову, адміністративну та кримінальну відповідальність. Пов'язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном. Якщо внаслідок дій або бездіяльності пов'язаної з банком особи банку завдано шкоди, а інша пов'язана з банком особа внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, такі особи несуть солідарну відповідальність за завдану банку шкоду.
При цьому, ТОВ "Стар Інвестмент Ван" за договором купівлі-продажу майнових прав № 09 від 22.02.2019 не набуло право пред'явлення вимоги про відшкодування шкоди, передбаченої приписами статті 58 Закону України "Про банки та банківську діяльність", зокрема до ОСОБА_1 , який був Головою Спостережної ради ПАТ "Фортуна-Банк".
Дані обставини слугували правовою підставою для відмови ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.05.2020 у справі № 910/16249/19 Товариству з обмежено відповідальністю "Стар Інвестмент Ван" у визнанні кредитором фізичної особи ОСОБА_1 на суму 1 379 577 426,33 грн.
Як наголошував суд, вимоги ТОВ "Стар Інвестмент Ван" до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої неналежним виконанням останнім своїх посадових обов'язків, підпадають під визначення деліктного (позадоговірного) зобов'язання. Утім, для доведення наявності деліктної відповідальності, тобто позадоговірного завдання шкоди, необхідним є встановлення всіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками, вини боржника.
З огляду на наведене, ухвалою Господарського суду м. Києва від 16.05.2022 у справі № 910/16249/19 на підставі заяви ОСОБА_1 роз'яснено, що в ухвалі Господарського суду м. Києва від 25.05.2020 у справі № 910/16249/19 сформульовано висновок про те, що за договором купівлі-продажу майнових прав № 09 від 22.02.2019 до ТОВ "Стар Інвестмент Ван" перейшли виключно майнові права вимоги та інші права кредитора, які виникли/можуть виникнути за договорами займу, до тих юридичних осіб, що виступають сторонами цих договорів займу. Відтак, до ТОВ "Стар Інвестмент Ван" за договором купівлі-продажу майнових прав № 09 від 22.02.2019 не перейшли права за будь-якими деліктними зобов'язаннями, в тому числі, але не виключно, до ОСОБА_1 щодо відшкодування шкоди, передбаченої статтею 58 Закону України "Про банки і банківську діяльність". У разі пред'явлення вимог до боржника саме щодо відшкодування ним шкоди в межах деліктного (позадоговірного) зобов'язання, доведенню належними та допустимими доказами підлягає наявність всіх елементів складу цивільного правопорушення.
Відповідно до частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з пунктом 9 частини 1 статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є обов'язковість судового рішення.
Статтею 129-1 Конституції України встановлено, що судове рішення є обов'язковим до виконання.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини одним із основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, inter alia, який полягає у тому, що у разі винесення судом остаточного рішення у справі таке рішення не може бути піддано сумніву (див. Рішення у справі Brumaresku v Romania [GC], № 28342/95, п. 61, ЄСПЛ 1999-VII).
Отже, неврахування ОСОБА_2 в Експертному висновку від 30.08.2020, а також в Додатковому експертному звіті від 25.11.2022, установлених обставин у судових рішеннях у справі № 910/16249/19 мало наслідком порушення принципу юридичної визначеності та трактування тих самих обставин, що вже встановлені судом, на бік прийняття експертом протилежних рішенням суду висновків.
Так, пред'явлені WWRT LIMITED позовні вимоги до, зокрема, ОСОБА_1 щодо відшкодування збитків на підставі статті 1166 ЦК України у розмірі кредитів, наданих юридичним особам, за своїм змістом дублюють правові вимоги, що пред'являлися ТОВ "Стар Інвестмент Ван" як кредитором по відношенню до боржника ОСОБА_1 у межах справи № 910/16249/19.
Додатково суд звертає увагу, що у разі заміни сторони у зобов'язаннях, що були предметом судового розгляду, ухвалені судові рішення зберігають свою обов'язкову силу як у частині їх обов'язкового виконання, так і в частині встановлених судом преюдиціальних обставин.
Відтак, заміна первісного кредитора - ТОВ "Стар Інвестмент Ван", на WWRT LIMITED, не нівелює встановлених судом щодо цих же правовідносин обставин у справі № 910/16249/19, пов'язаних, серед іншого, із обсягом переданих до ТОВ "Стар Інвестмент Ван" прав за договором купівлі-продажу майнових прав № 09 від 22.02.2019.
Щодо помилковості висновків експерта ОСОБА_2 в Експертному висновку від 30.08.2020 та в Додатковому експертному звіті від 25.11.2022 у контексті деліктної відповідальності, суд зауважує наступне.
Пунктом 3 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
За положеннями частин 1, 2 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
Аналіз положень статті 1166 ЦК України дозволяє дійти висновку про те, що загальною підставою деліктної відповідальності є протиправне, винне діяння заподіювача шкоди (цивільне правопорушення), яке містить такі складові: протиправна поведінка особи, настання шкоди, причинний зв'язок між ними та вина заподіювача шкоди. При цьому, відсутність своєї вини доводить особа, яка завдала шкоди.
Для застосування такої міри відповідальності як відшкодування збитків потрібна наявність повного складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, дія чи бездіяльність особи; наявність збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками; вина правопорушника.
Відсутність хоча б одного із перелічених елементів, що утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за порушення у сфері господарської діяльності, оскільки його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Протиправна поведінка особи може мати прояв у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи. Під шкодою (збитками) розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров'я тощо). Причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов'язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 21.04.2020 у справі № 904/3189/19, від 10.12.2018 у справі № 902/320/17.
Одночасно суд звертає увагу, що стаття 1166 ЦК України визначає підстави не лише відповідальності, але й відшкодування шкоди взагалі.
Іншими словами, приписи статті 1166 ЦК України визначають загальні підстави відшкодування шкоди, а не відповідальності за шкоду.
Як випливає з ч. 1 статті 1166 ЦК України, відшкодування шкоди можливе за таких умов: 1) завдано шкоди особистим немайновим правам або майну фізичної або юридичної особи; 2) дії або бездіяльність, якими завдана шкода, є неправомірними. Майнова шкода у сенсі ч. 1 статті 1166 ЦК України - це зменшення майнової сфери потерпілого внаслідок пошкодження чи знищення його майна або внаслідок порушення його особистих немайнових прав.
З урахуванням наведеного, положення статті 1166 ЦК України визначають лише загальні, а не самостійні та спеціальні, підстави відшкодування шкоди. У зв'язку з цим, обґрунтування щодо завдання особою шкоди не може обмежуватися лише посиланням на статтю 1166 ЦК України.
До того ж, для настання відповідальності за завдану шкоду необхідна наявність повного складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, дії чи бездіяльності особи, наявність збитків; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками, що доводиться особою, якій завдано збитків, а також вина правопорушника, спростування наявності якої покладено на особу, яка завдала збитків.
Суд зауважує, що інститут відшкодування шкоди, зокрема відшкодування збитків, має компенсаторний характер: зменшення вартості майна потерпілого на певну суму компенсується виникненням права вимоги до порушника, і це право вимоги поповнює майно потерпілого. Таке право вимоги належить саме потерпілому, а не кредиторам потерпілого або іншим особам.
Як слідує з договору купівлі-продажу майнових прав № 09 від 22.02.2019, до ТОВ "Стар Інвестмент Ван" перейшли виключно майнові права вимоги та інші права кредитора, які виникли/можуть виникнути за договорами займу, до тих юридичних осіб, що виступають сторонами цих договорів займу.
Відтак, надаючи висновки щодо наявності в WWRT LIMITED права вимагати в ОСОБА_11 відшкодування збитків на підставі лише статті 1166 ЦК України у розмірі кредитів, наданих юридичним особам, ОСОБА_2 наведеного вище не враховано, що призвело до неправильного визначення характеру та підстав виникнення спірних правовідносин сторін.
Суд наголошує, що за договором купівлі-продажу майнових прав № 09 від 22.02.2019 до ТОВ "Стар Інвестмент Ван" не переходили права за будь-якими деліктними зобов'язаннями, в тому числі, але не виключно, до ОСОБА_1 щодо відшкодування завданої банку шкоди, передбаченої статтею 58 Закону України "Про банки і банківську діяльність".
Згідно із частиною 4 статті 92 ЦК України, якщо члени органу юридичної особи та інші особи, які відповідно до закону чи установчих документів виступають від імені юридичної особи, порушують свої обов'язки щодо представництва, вони несуть солідарну відповідальність за збитки, завдані ними юридичній особі.
Відповідно до положень статті 58 Закону України "Про банки і банківську діяльність" (у редакції, чинній станом на 22.02.2019) власники істотної участі, керівники банку (крім керівників відокремлених підрозділів банку) за фіктивне банкрутство, доведення до банкрутства або приховування стійкої фінансової неспроможності банку несуть відповідальність. На власників істотної участі та керівників банку за рішенням суду може бути покладена відповідальність за зобов'язаннями банку в разі віднесення банку з їх вини до категорії неплатоспроможних.
При цьому, в такому випадку підлягає дослідженню та встановленню належний суб'єктний склад відповідного спору та момент виникнення права на позов про відшкодування таких збитків для можливості застосування чинного на відповідний час законодавства України.
Так, правове регулювання відшкодування посадовими особами банку завданої банку шкоди здійснювалося за різними правовими нормами в залежності від часу виникнення правовідносин, у зв'язку з чим формальне посилання експерта як на підставу для відшкодування збитків лише на загальну правову норму - статтю 1166 ЦК України, свідчить про поверхневий розгляд експертом даного правового питання.
До того ж, станом на час складання Додаткового експертного звіту від 25.11.2022, судова практика Верховного Суду щодо розгляду спорів про відшкодування посадовими особами банку завданої банку шкоди мала сталу правову позицію щодо наявності права звертатися у судовому порядку з відповідним позовом виключно у Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (постанови Верховного Суду від 24.07.2019 у справі № 910/12208/18, від 25.07.2019 у справі № 910/15469/18, від 07.08.2019 у справі № 910/10888/18, постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18, від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16).
Відповідно до правової позиції, викладеної Великою Палатою Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звертається з позовом про відшкодування шкоди, заподіяної Фонду, від власного імені і на свою користь, а про відшкодування шкоди, заподіяної банку, - від імені та в інтересах банку.
Таке регулювання узгоджується із частиною шостою статті 58 Закону України "Про банки і банківську діяльність", відповідно до якої пов'язана з банком особа, дії або бездіяльність якої призвели до завдання банку шкоди з її вини, несе відповідальність своїм майном; якщо внаслідок дій або бездіяльності пов'язаної з банком особи банку завдано шкоди, а інша пов'язана з банком особа внаслідок таких дій або бездіяльності прямо або опосередковано отримала майнову вигоду, такі особи несуть солідарну відповідальність за завдану банку шкоду.
У зв'язку з наведеним, висновки експерта про наявність у WWRT LIMITED права вимагати в ОСОБА_11 відшкодування збитків відповідно до статті 1166 ЦК України, як завданої ОСОБА_11 шкоди банку, прямо протирічать законодавству України, що регулює відповідні правовідносини.
Як обумовлено законодавчо, право на подачу позову про відшкодування завданої банку шкоди пов'язаної з банком особи належить виключно Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, а отже висновок експерта як про можливість передачі такого права, так і про його перехід до WWRT LIMITED є помилковими.
У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа №910/8222/20 за позовом Державної організації "Фонд гарантування вкладів фізичних осіб" до ОСОБА_1 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 про солідарне стягнення 25 000 000, 00 грн. у зв'язку з тим, що вказані посадові особи Публічного акціонерного товариства "Фортуна-Банк" - члени кредитного комітету та Спостережної ради в період з 2013-2015 здійснювали економічно невиправдну ризикову діяльність із проведення та супроводження активної операції з кредитування Товариства з обмеженою відповідальністю "ОТО Транс", що в результаті призвело до заподіяння збитків банку від конкретної операції з виведення забезпечення.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.11.2020 у справі №910/8222/20 провадження зупинено до вирішення Великою Палатою Верховного Суду справи № 910/11027/18.
Судом вважаються підставними також посилання позивача в даному випадку на експертний висновок спеціаліста - доктора юридичних наук, професора, академіка Національної академії правових наук України ОСОБА_20, щодо проведення аналітичних досліджень і аналізу документів публічного характеру банківської діяльності ПАТ "ФОРТУНА БАНК", наданих Головою Спостережної ради Банку ОСОБА_1 за позовом WWRT LIMITED до ОСОБА_19 та ОСОБА_3 від 20 жовтня 2020 року, погодженого Віце-президентом Асоціації юристів у галузі фінансового і банківського права України, доктором юридичних наук, професором ОСОБА_21
Одночасно щодо посилань відповідача на те, що учасники спору та експерти не зобов'язані керуватися правовими висновками Верховного Суду, та станом на дату складання Експертного висновку від 30.08.2020 правова позиція Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18 ще не була винесена, суд зауважує наступне.
Згідно з частинами 5, 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 236 ГПК України).
У той же час, в Експертному висновку від 30.08.2020 та в Додатковому експертному звіті від 25.11.2022 не міститься обґрунтування із посиланням на норми чинного законодавства України щодо підстав не врахування та не застосування до спірних правовідносин, по яким надається правовий висновок, висновків щодо застосування норм права, викладених у відповідних постановах Верховного Суду.
Поряд із цим, під час складання Додаткового експертного звіту від 25.11.2022 вже була прийнята постанова Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18, у зв'язку з чим експерт не був позбавлений права на врахування цієї позиції та доповнення свого висновку.
У той же час, у Додатковому експертному звіті від 25.11.2022 зазначено, що фактичні вказівки щодо справи в цілому залишаються такими, як викладено в Першій доповіді (Експертному висновку від 30.08.2020).
Також суд вважає за необхідне звернути увагу на наступні положення чинного законодавства, що стосуються питання позовної давності.
Статтею 257 ЦК України встановлена загальна позовна давність тривалістю у три роки.
Відповідно до частин 1, 5 статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права.
Відповідно до статті 262 ЦК України заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності.
Отже, після укладення первісним і новим кредитором договору купівлі-продажу майнових прав № 09 від 22.02.2019 та, в подальшому, договору купівлі-продажу кредитів та прав власності від 23.03.2020, строки звернення до суду підлягають обчисленню так само, як і для первісного кредитора - ПАТ "Фортуна-Банк", від імені якого діяла уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб Федорченко Андрій Володимирович.
Близький за змістом правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2019 у справі № 523/10225/15-ц.
Відповідно до частини 4 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування позовної давності має кілька важливих цілей: забезпечувати юридичну визначеність й остаточність; захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів і запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце в далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту зі спливом часу (рішення ЄСПЛ 20.09.2011 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії).
Разом із цим, суд звертає увагу, що в спірних висновках експерт не дослідив та не встановив, з якого часу він вважає, що розпочався перебіг строку позовної давності в зобов'язаннях, в яких WWRT LIMITED набуло статусу кредитора по відношенню до ОСОБА_1 .
Тобто, в разі визначення ОСОБА_2 при складанні Експертного висновку від 30.08.2020 та Додаткового експертного звіту від 25.11.2022 наявності в WWRT LIMITED права вимагати в ОСОБА_11 відшкодування збитків відповідно до статті 1166 ЦК України, експерт мав із посиланням на фактичні обставини та конкретні норми чинного законодавства встановити початок перебігу строку позовної давності за відповідними вимогами.
Натомість, суд звертає увагу, що оскільки право на подачу позову про відшкодування завданої банку шкоди пов'язаної з банком особи належить виключно Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, перебіг строку позовної давності безпосередньо пов'язаний із визначенням кредиторів банку та його ліквідаційної маси.
Так, розмір недостатності майна банку для задоволення вимог всіх кредиторів має бути виявлений Фондом гарантування вкладів фізичних осіб на підставі затвердженого реєстру акцептованих вимог кредиторів та акта формування ліквідаційної маси банку шляхом відповідних розрахунків, оскільки лише після складення реєстру акцептованих вимог кредиторів, затвердження реальної ліквідаційної маси банку можна встановити розмір вимог кредиторів, що не покривається наявними активами банку, тобто конкретний розмір завданої банку шкоди.
Відповідно, у таких випадках перебіг позовної давності розпочинається з дня затвердження останнього з двох зазначених вище документів.
Даний правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 25.05.2021 у справі № 910/11027/18.
Указаний висновок слідує зі змісту статтей 48, 50 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", за якими Фонд, здійснюючи ліквідацію банку та реалізуючи надані йому повноваження, серед іншого, формує ліквідаційну масу, складає реєстр акцептованих вимог кредиторів (вносить зміни до нього). Реєстр акцептованих вимог кредиторів та зміни до нього підлягають затвердженню виконавчою дирекцією Фонду, як це встановлено у частині третій статті 49 цього Закону. Установлений статтею 50 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" порядок формування ліквідаційної маси банку передбачає, серед іншого, що: майно банку, яке включається до ліквідаційної маси, підлягає оцінці Фондом у порядку, встановленому Фондом (частина 3 цієї статті); результати інвентаризації та формування ліквідаційної маси відображаються в акті, який підлягає затвердженню виконавчою дирекцією Фонду (частина 4 цієї статті).
Водночас, дані норми чинного законодавства не були враховані ОСОБА_2 при наданні правових висновків щодо перебігу строку позовної давності, що вплинуло на їх обґрунтованість та всебічність.
Більш того, суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справі № 369/6892/15-ц.
Отже, при з'ясуванні обставин щодо перебігу строку позовної давності перш за все необхідно встановити, чи порушені права особи, яка заявляє свої вимоги в судовому порядку, тобто в даному випадку, чи наявні взагалі в WWRT LIMITED права вимоги до ОСОБА_11 в частині відшкодування збитків відповідно до статті 1166 ЦК України.
Із викладеного слідує, що зазначені ОСОБА_2 в Експертному висновку від 30.08.2020, а також в Додатковому експертному звіті від 25.11.2022, висновки не відповідають положенням чинного законодавства України, а також фактичним спірним обставинам та правовідносинам сторін за договором купівлі-продажу майнових прав № 09 від 22.02.2019 та договором купівлі-продажу кредитів та прав власності від 23.03.2020.
Одночасно судом ураховано, що положення чинного законодавства не містять прямої правової норми щодо застосування визначеного позивачем способу захисту, як визнання висновків експерта неправомірними та зобов'язати спростувати надані експертом висновки в такий же спосіб, у який вони були поширені.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Sunday Times v. United Kingdom" вказано, що закон повинен бути досить доступним, він повинен служити для громадянина відповідним орієнтиром, достатнім у контексті, в якому застосовуються певні правові норми у відповідній справі; норма не може вважатися законом, якщо вона не сформульована з достатньою чіткістю, яка дає можливість громадянинові регулювати свою поведінку.
У справі "Steel and others v. The United Kingdom" наголошено, що Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, аби дати змогу громадянинові, у разі потреби - з належною консультацією, передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.
Згідно з частиною 1 статті 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частина 2 статті 5 ГПК України).
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Спосіб захисту порушеного права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду.
Статтею 16 Цивільного кодексу України, положення якої кореспондуються зі статтею 20 Господарського кодексу України, визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним. Отже, суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що не передбачено положеннями статті 16 Цивільного кодексу України та статті 20 Господарського кодексу України.
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.03.2021 у справі № 915/161/20 зазначено, що спосіб захисту права чи інтересу може бути визначено як вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату.
Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, судам слід виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Аналогічну правову позицію викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16, від 12.12.2018 у справі № 570/3439/16-ц, від 27.11.2018 у справі № 905/2260/17.
Мотивуючи свою правову позицію з приводу неефективності обраного способу захисту як підстави для відмови в задоволенні позову, Верховний Суд, зокрема, посилається на рішення Європейського суду з прав людини (надалі - ЄСПЛ) від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства", в якому зазначено, що норма статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені у правовій системі тієї чи іншої країни. Отже, ефективний засіб правового захисту у розумінні статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод повинен забезпечити поновлення саме порушеного права особи, яка звернулася за судовим захистом.
Проте, рішення ЄСПЛ у справі "Чахал проти Об'єднаного Королівства" щодо обов'язку держави забезпечити ефективний захист стосувалось процедури розгляду спору - компетенції суду та жодним чином не стосувалось правової оцінки обраного позивачем способу захисту.
У рішенні ЄСПЛ у справі "Пономаренко проти України" від 14.06.2007 заявник просив вирішити його майнове право, порушене рішенням ради 1975 року, а суди вказали на відсутність юрисдикції у них. ЄСПЛ зазначив, що ні судові рішення, винесені у справі, ні зауваження Уряду не містять посилання на національні закони, чинні на той момент, які б передбачали виключення таких скарг з-під юрисдикції судів. Більше того, Суд зазначає, що відповідно до тлумачення, наданого Конституційним та Верховним Судами, відповідне національне законодавство та процесуальні норми мають бути такими, що не обмежують прав громадян у прямому доступі до судів, якщо його/її скарга стосується стверджуваних порушень або бездіяльності загальнодержавних або місцевих органів влади (див. пп. 17-20). У будь-якому випадку Суд вирішує, що йому не було надано прийнятного виправдання відмові прийняти скаргу заявника на національному рівні.
Тобто, у наведених рішеннях, по-перше, не ставиться під сумнів право заявника на доступ до суду та його право оскаржити дію, що порушує його права, по-друге, не йдеться про можливість захисту права лише правильним способом, по-третє, категорія ефективності, не ілюзорності та практичності застосована відносно до прав, які гарантуються Конвенцією (зокрема, на доступ до суду через: непомірно високу вартість провадження; через проблеми, що стосуються обмеження термінів; надмірне, страхування витрат; через існування процесуальних заборон, які унеможливлюють або обмежують можливість звернення до суду тощо).
У будь-якому разі застосовані обмеження не можуть обмежувати чи зменшувати право на доступ до суду таким чином або до такої міри, що порушується сама сутність права.
При розгляді даної справи судом ураховано, що Експертний висновок від 30.08.2020 надавався згідно з частиною 35 Правил цивільного судочинства - Українське право до подання позову WWRT LIMITED проти ОСОБА_7 та ОСОБА_3 до Високого Суду у справах господарської діяльності та майна Англії та Уельсу. У подальшому, Додатковий експертний звіт від 25.11.2022 наданий на додаток, зокрема, до Експертного висновку від 30.08.2020 у рамках поданого до Високого Суду у справах господарської діяльності та майна Англії та Уельсу позову № BL-2020-001416 WWRT LIMITED проти ОСОБА_7 та ОСОБА_3.
Як зазначено в оспорюваних висновках, Rosling King LLP від імені WWRT Limited доручив ОСОБА_2 діяти як незалежний експерт з українського законодавства відповідно до Правил цивільного процесу Англії та надавати допомогу англійському суду з певних питань українського права.
У пункті 5.2. Листа-доручення Rosling King LLP зазначено, що головний обов'язок експерта - допомогти Суду прийняти рішення з питань, які є істотними для спору, в межах компетенції експерта і цей обов'язок переважає будь-які зобов'язання перед WWRT Limited та Rosling King LLP.
За змістом п. 35.3 (1) частини 35 Правил цивільного судочинства, на які посилається ОСОБА_2 у відзиві, в обов'язки експертів входить надання допомоги суду з питань, що належать до їх компетенції і цей обов'язок переважає будь-які зобов'язання перед особою, яка призначила експертів, або особою, яка сплачує їм гонорар.
Відтак, надані ОСОБА_2 в Експертному висновку згідно з частиною 35 Правил цивільного судочинства - Українське право від 30.08.2020, а також в Додатковому експертному звіті від 25.11.2022, правові висновки за своїм призначенням покликані надавати допомогу Високому Суду у справах господарської діяльності та майна Англії та Уельсу в питаннях українського законодавства при розгляді справи за позовом WWRT Limited до ОСОБА_7 та ОСОБА_4 про відшкодування збитків на підставі статті 1166 ЦК України.
Отже, надання експертом правових висновків із не дотриманням та не врахуванням положень чинного законодавства України безпосередньо впливає на права та охоронювані інтереси ОСОБА_1 , оскільки дані висновки надані стосовно правовідносин, щодо яких іноземним судом здійснюється судовий розгляд проти ОСОБА_1
Більш того, дані висновки надані WWRT Limited до Високого Суду у справах господарської діяльності та майна Англії та Уельсу для допомоги та роз'яснення українського законодавства, що враховуючи неправильність відповідних висновків, матиме порушення права ОСОБА_1 на справедливий судовий захист, закріплений статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
З огляду на наведене, судом визнається за можливе застосування обраного позивачем способу захисту, виходячи зі специфіки спірних правовідносин у даній справі, а також тих правових наслідків по захисту порушених прав позивача, яких останній прагне досягнути поданням відповідного позову.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому як ефективний засіб (спосіб) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Оцінюючи ефективність способу захисту, суд встановлює чи в межах відповідної вимоги може бути захищене право або інтерес позивача та чи відповідне рішення призведе до того, що заявнику не потрібно буде додатково звертатися до суду із позовом.
"Слово "засіб правового захисту" в контексті статті 13 означає не засіб правового захисту, який має бути успішним, а просто доступний засіб правового захисту перед органом, уповноваженим розглядати скаргу по суті" (рішення ЕСПЛ у справі "C. проти Сполученого Королівства", 1983 рік).
ЄСПЛ жодного разу не вказував, що суд вправі вирішувати замість позивача з яким же саме позовом йому звертатись до суду, щоб захист його прав був реальним та ефективним (більш того, твердження уряду про обрання засобу судового захисту, менш підходящого для заявника, ніж інші у даних обставинах, відхилив).
У пунктах 69-73 рішення ЕСПЛ у справі "Красуський проти Польщі" вказано, що наявність простих сумнівів щодо перспектив успіху конкретного засобу правового захисту, який не є очевидно марним, не є вагомою причиною для відмови від його використання.
Існування простих сумнівів щодо перспектив успіху конкретного засобу правового захисту, який не є явно марним, не є вагомою причиною для того, щоб не вичерпати цей шлях відшкодування (п. 73 рішення ЕСПЛ у справі "Акдівар та інші проти Туреччини").
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20) зауважила, що надміру формалізований підхід до заявлених позовних вимог (за яким позивач у позовній заяві повинен вказати спосіб захисту, визначений приписами ЦК України та ГК України) суперечить завданню господарського судочинства, яким є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань. Така відмова призведе до необхідності особи повторно звертатись до суду за захистом своїх прав (які при цьому могли бути ефективно захищені), що невиправдано затягне вирішення справи по суті.
Ураховуючи викладене, суд дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позову та визнання висновків, викладених гр. ОСОБА_2 в Експертному висновку згідно з частиною 35 Правил цивільного судочинства - Українське право від 30.08.2020, а також в Додатковому експертному звіті від 25.11.2022, наданого в рамках поданого позову № BL-2020-001416 Компанії WWR.T LIMITED проти ОСОБА_7 та ОСОБА_4 , неправомірними; зобов'язати ОСОБА_2 спростувати надані ним висновки в Експертному висновку згідно з частиною 35 Правил цивільного судочинства - Українське право від 30.08.2020, а також в Додатковому експертному звіті від 25.11.2022, наданого в рамках поданого позову № ВІ.-2020-001416 Компанії WWRT LIMITED проти ОСОБА_7 та ОСОБА_4 у такий же спосіб, у який вони були поширені.
Відповідно до статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
За таких обставин, витрати по сплаті судового збору покладаються у порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України на відповідача.
Керуючись Кодексом України з процедур банкрутства, ст. 74, ст.ст.76-79, ст. 86, ст. 123, 129, ст.ст. 232-233, 238, ст.240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва -
1.Відмовити ОСОБА_2 у задоволені заяви про закриття провадження у справі.
2. Задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 у повному обсязі.
3. Визнати висновки, викладені гр. ОСОБА_2 в Експертному висновку згідно з частиною 35 Правил цивільного судочинства - Українське право від 30.08.2020, та в Додатковому експертному звіті від 25.11.2022, наданого в рамках поданого позову № BL-2020-001416 Компанії WWR.T LIMITED проти ОСОБА_7 та ОСОБА_3, неправомірними.
4. Зобов'язати ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) спростувати надані ним висновки в Експертному висновку згідно з частиною 35 Правил цивільного судочинства - Українське право від 30.08.2020, та в Додатковому експертному звіті від 25.11.2022, наданого в рамках поданого позову № ВІ.-2020-001416 Компанії WWRT LIMITED проти ОСОБА_7 та ОСОБА_4 у такий же спосіб, у який вони були поширені.
5. Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) судові витрати у розмірі 4 962 (чотири тисячі дев'ятсот шістдесят дві) грн. 00 коп.
6. Видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 19.04.2023
Суддя А.В. Яковенко