майдан Путятинський, 3/65, м. Житомир, 10002, тел. (0412) 48 16 20,
e-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, web: https://zt.arbitr.gov.ua,
код ЄДРПОУ 03499916
"05" квітня 2023 р. м. Житомир Справа № 906/133/23
Господарський суд Житомирської області у складі:
судді Шніт А.В.
секретар судового засідання: Риданова Є.С.
за участю представників сторін:
від позивача: Бойко А.С. - ордер СА № 1048650 від 14.02.2023 (в режимі відеоконференції);
від відповідача: Козуб Б.Ю. - дов. №007/23 від 22.12.2022 (в режимі відеоконференції);
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Маклаут Регіон"
до Акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" в особі Філії "Іршанський гірничо-збагачувальний комбінат "Акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія"
про стягнення 1 649 331,71грн
Товариство з обмеженою відповідальністю "Маклаут Регіон" звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення з Акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" в особі Філії "Іршанський гірничо-збагачувальний комбінат" Акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" 1 649 331,71грн заборгованості, з яких: 1 611 394,56грн сума основного боргу; 32 374,53грн інфляційні, 5 562,62грн 3% річних.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем умов договору поставки №ВДТ365-331/3-22 від 22.11.2022 щодо оплати поставленого товару.
В якості правових підстав позивач зазначає, зокрема, ст.509, 525, 526, 625, 629 Цивільного кодексу України, ст.193, 230, 231, 232 Господарського кодексу України.
Ухвалою від 25.01.2023 суд відкрив провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначив підготовче засідання.
Ухвалою суду від 28.02.2023 закрито підготовче провадження та призначено справу №906/133/23 до судового розгляду по суті.
Ухвалою суду від 23.03.2023 оголошено перерву в судовому засіданні до 05.04.2023 о 15:00.
28.03.2023 на адресу суду від позивача надійшла заява про стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
28.03.2023 до суду засобами електронного зв'язку від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву №324/326 від 28.03.2023.
05.04.2023 через систему "Електронний суд" від позивача надійшло клопотання про залишення без розгляду заперечення відповідача на відповідь на відзив на позовну заяву №324/326 від 28.03.2023.
Представник позивача в судовому засіданні 05.04.2023 (у режимі відеоконференції) позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.
Представник відповідача в судовому засіданні 05.04.2023 (у режимі відеоконференції) проти позову в частині вимог щодо стягнення 3% річних та інфляційних витрат заперечив з підстав, зазначених у відзиві на позовну заяву. Просив суд зменшити розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу. Крім того, заявив усне клопотання про поновлення строку для подання заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву та заперечував проти клопотання позивача щодо залишення без розгляду вказаного заперечення.
Заслухавши пояснення представників сторін, розглянувши клопотання позивача про залишення без розгляду заперечення відповідача на відповідь на відзив на позовну заяву №324/326 від 28.03.2023, протокольною ухвалою від 05.04.2023 судом відмовлено в задоволенні вказаного клопотання позивача та прийнято до розгляду заперечення відповідача на відповідь на відзив на позовну заяву №324/326 від 28.03.2023.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, господарський суд
Фактичні обставини справи.
22.11.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Маклаут Регіон" (постачальник, позивач) та Акціонерним товариством "Об'єднана гірничо-хімічна компанія", від імені якої виступала Філія "Іршанський гірничо-збагачувальний комбінат "Акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" (покупець, відповідач) укладено договір поставки №ВДТ365-331/3-22 (далі - Договір) (а.с. 12-22).
Відповідно до п.1.1.-1.2 Договору постачальник зобов'язується передати у власність покупця паливо дизельне (надалі - товар) (код ДК 021:2015 09130000-9 Нафта і дистиляти), а покупець зобов'язується його прийняти і сплатити за нього певну грошову суму, на умовах цього Договору. Номенклатура, асортимент, кількість та вартість за одиницю товару, що буде поставлятися покупцю зазначається у Специфікації (Додаток №1), яка після її підписання є невід'ємною частиною договору. Поставка кожної партії товару здійснюється за заявками покупця, у яких зазначається номенклатура, асортимент та кількість товару.
Згідно п.2.1.1 Договору покупець зобов'язаний на умовах, зазначених у п.8.2. цього Договору, здійснювати оплату за кожну окрему партію товару в строки, зазначені у договорі.
За змістом п.2.4.1 Договору постачальник має право отримати плату за поставлений товар.
Відповідно до п.3.1 Договору постачальник зобов'язаний поставити покупцю партію товару в повному обсязі протягом 5 (п'яти) календарних днів з дати отримання постачальником заявки від покупця. Постачальник має право на дострокову поставку товару за погодженням з покупцем.
Товар вважається переданим постачальником та прийнятим покупцем: за кількістю - на підставі підписаної уповноваженими особами сторін та скріпленої печатками сторін накладної на відпуск товару (видаткової накладної); за якістю - згідно документів, зазначених у розділі 4 (п.6.2 Договору).
Пунктом 8.2 Договору визначено, що оплата товару здійснюється протягом 7 банківських днів із дати отримання товару та підписання видаткової накладної, на підставі виставленого постачальником рахунку.
Відповідно до Специфікації (Додаток №1 до Договору) кількість товару - 90 тон, вартість за одиницю товару, без ПДВ - 57 532,70грн, загальна вартість, без ПДВ - 5 177 943,00грн, у тому числі ПДВ - 362 456,01грн (а.с. 23).
23.11.2022 від покупця на адресу постачальника надійшла Заявка щодо поставки партії товару та Повідомлення про готовність прийняти товар №331/1525 від 23.11.2022, згідно якої у відповідності до пункту 3.1 договору поставки №ВДТ365-331/3-22 від 22.11.2022 Філія "Іршанський гірничо-збагачувальний комбінат "Акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" просила поставити Дизельне паливо у кількості 27 т (толеранс +/- 4%) (а.с. 24).
На виконання умов вказаного договору, на підставі заявки покупця, позивач 28.11.2022 поставив відповідачу товар, а саме - Дизельне паливо в кількості - 26,176т (26 176 кілограмів), на загальну суму - 1 611 394,27грн, в т.ч. ПДВ 105 418,32грн, про що свідчить видаткова накладена №640 від 28.11.2022, а також товарно-транспортна накладна на відпуск нафтопродуктів (нафти) №000000236 від 28.11.2022 (а.с. 26-27).
Постачальником покупцю було надіслано рахунок на оплату №246 від 28.11.2022 на загальну суму 1 611 394,56грн, в т.ч. ПДВ 105 418,34грн (а.с. 25).
У зв'язку з невиконанням відповідачем зобов'язань за договором поставки №ВДТ365-331/3-22 від 22.11.2022 у частині проведення оплати за поставлений товар останньому позивачем направлялася претензія про повернення грошових коштів №07 від 27.12.2022 на адреси як юридичної особи, так і філії, які отримані 04.01.2023 та 02.01.2023 - відповідно (а.с. 28-36).
Проте, станом на дату подання до суду позовної заяви відповідач відповіді на претензію не надав та не задовольнив її, що спонукало позивача звернутися до суду з відповідним позовом.
Норми права, застосовані судом, оцінка доказів, аргументів, наведених учасниками справи, та висновки щодо порушення, не визнання або оспорення прав чи інтересів, за захистом яких мало місце звернення до суду.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст.509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).
Господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку (ч.1 ст.173 Господарського кодексу України (далі - ГК України)). Сторони можуть за взаємною згодою конкретизувати або розширити зміст господарського зобов'язання в процесі його виконання, якщо законом не встановлено інше (ч.3 ст.173 ГК України).
Майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (ч.1 ст.175 ГК України).
Статтею 11 ЦК України встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Суд дійшов висновку, що договір №ВДТ365-331/3-22 від 22.11.2022 за своєю правовою природою є договором поставки.
Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст.655 ЦК України).
Частиною 1 статті 691 ЦК України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Відповідно до ч.1 ст.692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно ч.1 ст.693 ЦК України у випадку, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Аналогічні положення містить частина 1 статті 193 Господарського кодексу України.
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).
Стаття 610 Цивільного кодексу України передбачає, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).
Під виконанням зобов'язання розуміється вчинення боржником та кредитором взаємних дій, спрямованих на виконання прав та обов'язків, що є змістом зобов'язання.
Невиконання зобов'язання має місце тоді, коли сторони взагалі не вчиняють дій, які складають зміст зобов'язання, а неналежним виконанням є виконання зобов'язання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Як судом зазначалося вище, позивачем умови договору поставки №ВДТ365-331/3-22 від 22.11.2022 виконано належним чином, про що свідчать наявні в матеріалах справи видаткова накладена №640 від 28.11.2022 та товарно-транспортна накладна на відпуск нафтопродуктів (нафти) №000000236 від 28.11.2022 (а.с. 26-27).
Водночас, відповідач своїх обов'язків щодо оплати поставленого товару згідно Договору не виконав.
Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача 1 611 394,27грн боргу за поставлений товар (згідно видаткової накладеної №640 від 28.11.2022, яка є первинним обліковим документом) є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення. У частині вимог щодо стягнення 0,29грн (1 611 394,56грн - 1 611 394,27грн) заборгованості за поставлений товар суд відмовляє в позові.
Крім того, позивач заявляє вимоги про стягнення 5 562,62грн 3% річних (за період 06.12.2022-16.01.2023) та 32 374,53грн інфляційних нарахувань (за період грудень 2022 року-січень 2023 року).
Відповідно до ч.2 ст.625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (виплати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Судом встановлено, що позивачем невірно визначено день закінчення строку виконання відповідачем зобов'язання з оплати поставленого товару.
Як судом зазначалося вище, згідно п.8.2 Договору оплата товару здійснюється протягом 7 б а н к і в с ь к и х д н і в із дати отримання товару та підписання видаткової накладної, на підставі виставленого постачальником рахунку. Таким чином, враховуючи викладене, початок періоду прострочення виконання відповідачем зобов'язання з оплати поставленого йому товару починається з 08.12.2022. Тобто, суд вважає правильними наступний період для нарахування 3% річних - 08.12.2022-16.01.2023. Враховуючи наведене, перевіривши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга:Закон", господарським судом здійснено перерахунок 3% річних, відповідно до якого загальна сума 3% річних, що підлягає до задоволення, складає 5 297,73грн. У задоволенні позову в частині вимог щодо стягнення 264,89грн 3% річних (5 562,62грн - 5 297,62грн) суд відмовляє.
Перевіривши доданий до позовної заяви розрахунок розміру інфляційних втрат, суд дійшов до висновку про його неправильність, у зв'язку з чим, здійснивши за допомогою інформаційно-пошукової системи "Ліга:Закон" перерахунок таких нарахувань, вважає такою, що підлягає до задоволення суму інфляційних втрат за період грудень 2022 року-січень 2023 року - 24 261,15грн. У частині вимог щодо стягнення 8 113,38грн (32 374,53грн - 24 261,15грн) інфляційних нарахувань суд відмовляє.
Згідно ч.2, 3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд.
Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 81 ГПК України сторонами доказів.
Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч.1 ст.77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
За приписами ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи докази, які містяться у матеріалах справи, а також норми чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, суд прийшов до висновку про задоволення позову частково, а саме - в частині вимог про стягнення 1 611 394,27грн заборгованості за поставлений товар, 5 297,73грн 3% річних, 24 261,15грн інфляційних нарахувань. У частині вимог щодо стягнення 0,29грн заборгованості за поставлений товар, 264,89грн 3% річних та 8 113,38грн інфляційних втрат суд відмовляє в позові.
Розподіл судових витрат.
Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Пунктом 2 частини 1 статті 129 ГПК України передбачено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Зважаючи на часткове задоволення позовних вимог, суд приходить до висновку, що судовий збір слід покласти на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Щодо витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 10 000,00грн, суд зазначає наступне.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу (п.1 ч.3 ст.123 ГПК України).
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою; представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст.16 Господарського процесуального кодексу України).
Пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" визначено, що адвокат - це фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.
Адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги (ч.1 ст.26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Відповідно до п.4 ч.1 ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ч.3 ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Згідно з положеннями статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
На підтвердження понесених витрат на правову допомогу в розмірі 10 000,00грн представником позивача подано копії договору про надання правничої допомоги від 19.12.2022 (а.с. 179-181), додатку №1 до даного договору від 19.12.2022, ордеру серії СА №1045851 від 19.12.2022 на ім'я Яковенко Олени Олександрівни (а.с. 77), свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЧК №001026 від 01.11.2018 (а.с. 76), акту надання послуг від 20.03.2023 (а.с. 183), прибуткового касового ордеру №4 від 20.03.2023 та квитанції до нього (а.с.184).
Частинами 5, 6 статті 126 ГПК України передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При цьому, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини, відповідно до якої заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (справа "Гімайдуліна і інші проти України" від 10.12.2009, справа "Баришевський проти України" від 26.02.2015), а також висновки Європейського суду з прав людини, викладені у справах: "East/West Alliance Limited" проти України" від 02.06.2014, за змістом яких заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим; "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002, за результатом розгляду якої Європейського суду з прав людини вирішив, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Правова позиція щодо розумності та співмірності розміру витрат на правову допомогу також відображена у постановах Верховного Суду від 24.10.2019 у справі №905/1795/18 і від 01.08. 2019 у справі №915/237/18.
Тобто, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.
Отже, враховуючи вищевикладене, а також характер та рівень складності даної справи; не цілком якісно здійснені розрахунки стягуваних сум 3% річних та інфляційних нарахувань, принцип пропорційності розподілу судових витрат залежно від розміру задоволених позовних вимог; а також факт відмови в задоволенні заяви про забезпечення позову від 17.01.2023 (вх.№01-44/241/23 від 23.01.2023) (вартість за підготовку та подання якої представником позивача включено до акту надання послуг від 20.03.2023), суд приходить до висновку про обґрунтованість судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 7 949,20грн.
Керуючись статтями 123, 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" (03035, м. Київ, вул. Сурікова, буд. 3, ідентифікаційний код 36716128) в особі Філії "Іршанський гірничо-збагачувальний комбінат" Акціонерного товариства "Об'єднана гірничо-хімічна компанія" (12110, Житомирська обл., Хорошівський р-н, смт Іршанськ, вул. Шевченка, буд. 1; ідентифікаційний код 39391950) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Маклаут Регіон" (18000, м. Черкаси, вул. Байди Вишневецького, буд. 37; ідентифікаційний код 37400380):
- 1 611 394,27грн заборгованості за поставлений товар;
- 5 297,73грн 3% річних;
- 24 261,15грн інфляційних нарахувань;
- 24 614,30грн судового збору;
- 7 949, 20грн витрат на професійну правову допомогу.
3. Відмовити в задоволенні позову в частині вимог щодо стягнення 0,29грн заборгованості за поставлений товар, 264,89грн 3% річних та 8 113,38грн інфляційних втрат.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 17.04.23
Суддя Шніт А.В.
Віддрукувати:
1 - у справу
2 - позивачу (рек.) та на електронну пошту: mclaut@mclaut.com;
3 - представнику ТОВ "Маклаут Регіон" на електронну пошту: ІНФОРМАЦІЯ_1;
4 - відповідачу на електронну пошту: info@umcc-titanium.com, igok_office@umcc-titanium.com;
5 - представнику відповідача на електронну пошту: ІНФОРМАЦІЯ_2;