Провадження № 22-ц/803/2132/23 Справа № 183/1464/22 Суддя у 1-й інстанції - Сорока О.В. Суддя у 2-й інстанції - Никифоряк Л. П.
18 квітня 2023 року м. Дніпро
Дніпровський апеляційний суд колегією суддів у складі:
судді-доповідача Никифоряка Л.П.
суддів Гапонова А.В., Новікової Г.В.
за участі секретаря судового засідання Лопакової А.Д.
розглянувши відкрито в залі судових засідань в м. Дніпро справу що виникла з сімейних правовідносин за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участі третьої особи органу опіки та піклування виконавчого комітету Новомосковської міської ради Дніпропетровської області про відібрання дитини, в якій подано апеляційну скаргу ОСОБА_2 , через представника ОСОБА_3 на заочне рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 травня 2022 року (головуючий у суді 1 інстанції Сорока О.В.), -
18 квітня 2022року ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про відібрання в батька малолітньої дитини ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування позову заявник посилалася на те, що відповідач ОСОБА_2 в січні 2021року не зважаючи на те, що в провадженні Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області знаходився спір за його позовом про визначення місця проживання ОСОБА_5 з батьком самоправно відібрав дитину, яка проживала з мамою, в останньої та перевіз за місцем свого проживання. Незаконність дій відповідача заявник пов'язувала із тим, що 09 листопада 2021року рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області ОСОБА_2 відмовлено в задоволенні його позову та визначено місце проживання ОСОБА_4 з мамою.
Рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 травня 2022 року позовні вимоги задоволено. Суд вирішив відібрати у ОСОБА_2 дитину ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 та повернути матері ОСОБА_1 .
Суд виходив із якнайкращих інтересів дитини та не виявив обставини, які би перешкоджали поверненню дитини матері. Згідно висновків суду ОСОБА_2 діяв самоправно, без згоди матері що є порушенням її прав і не узгоджується із рішенням суду про визначення місця проживання дитини з мамою.
З рішенням суду ОСОБА_2 не погодився, його представник в апеляційній скарзі висловила вимогу про скасування рішення суду.
В обґрунтування скарги заявник посилалася на те, що суд при вирішенні цього спору не врахував думки малолітнього ОСОБА_5 , котрий в спілкуванні з психологом висловлював бажання проживати з батьком.
Незаконність та необґрунтованість рішення суду на думку заявника полягало також в тому, що суд не дотримався норм процесуального права і не створив умов для того, щоб відповідач міг реалізувати своє право надати відзив на позовну заяву та докази в підтвердження обставин, якими він обґрунтовував свої заперечення.
Також поза увагою суду залишилась та обставина що відповідач оскаржив рішення суду про визначення місця проживання дитини з мамою в касаційному порядку.
Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту рішення, яке оскаржено, доводів апеляційної скарги та меж, в яких повинна здійснюватися перевірка рішення, встановлюватися обставини і досліджуватися докази, вислухавши пояснення представника позивача адвоката Бабенко О.А. та відповідача, за відсутності позивача та третьої особи, явка яких є необов'язковою, повідомлених завчасно про дату, час і місце судового засідання у спосіб встановлений законом, дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Клопотання представника відповідача адвоката Бабенко О.А. про зупинення провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відібрання дитини у зв'язку із тим, що відповідач починаючи з 02 квітня 2022року знаходиться в Добровольчому формуванні Дніпровської міської територіальної громади «Варта Дніпра», та проходить службу в м. Дніпрі в окремій роті Січеслав залишено без задоволення з тих підстав, що як з'ясовано апеляційним судом заявник мала на меті зупинення провадження до моменту вирішення іншого спору між цими ж сторонами про визначення місця проживання дитини в іншій справі, яка за касаційною скаргою відповідача перебуває на розгляді Верховного суду, та для вирішення такого питання чинним процесуальним законодавством передбачений інший порядок. Водночас реалізація прав відповідача забезпечується участю в розгляді даної справи його представника професійного правника адвоката.
В ході судового розгляду встановлено такі обставини, які підтверджені належними та допустимими доказами.
ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_4 , батько ОСОБА_2 та мати ОСОБА_1 /копія свідоцтва про народження а.с.19/.
16 листопада 2017року рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області задоволено позовні вимоги ОСОБА_2 , та розірвано шлюб між ним та ОСОБА_1 , що був укладений 23 травня 2008року /а.с.18/.
Іншим рішенням Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 листопада 2021року, залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 06 квітня 2022року, відмовлено ОСОБА_2 в задоволенні його позову до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини ОСОБА_4 18 травня 2013року та задоволено позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та визначено місце проживання дитини разом з матір'ю в будинку АДРЕСА_1 /а.с.8, 9-15, 34-40/.
Згідно висновку інспектора ЮП СП Новомосковського ВП ГУНП в Дніпропетровській області від 13 січня 2021року, до відділення поліції 11 січня 2021року зверталася ОСОБА_1 з тих причин що її колишній чоловік забрав дитину та відмовляється повертати, однак вирішення такого питання не відноситься до компетенції органів Національної поліції України /а.с.16/.
В Довідці 4179/22.09.2021 про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб йдеться про те, що в квартирі АДРЕСА_2 зареєстровані: ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 /а.с.17/.
За змістом довідки № 31 від 16 червня 2022року наданої ОСОБА_2 практичним психологом та соціальним педагогом дані рекомендації про те, що дитина повинна перебувати в режимі емоційної стабільності та безпечному середовищі, неприпустиме насильницьке переміщення дитини в негармонійне для неї середовище; при вирішенні питання щодо місця проживання слід враховувати побажання дитини; спілкування з батьками не повинно набувати риси психотравмуючої події. Виховний процес повинен сприяти емоційному, когнітивному, особистому розвитку дитини та допомагати набувати користі навички для подолання труднощів у подальшому дорослому житті; та задля більш об'єктивної оцінки ситуації матері ОСОБА_1 рекомендовано пройти психологічне діагностування її батьківського потенціалу, стилю поведінки та психоемоційного стану /а.с.61/.
Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційних скарг, апеляційний суд визнає, що суд першої інстанції вірно визначився із характером спірних правовідносин та застосував належні норми матеріального права, правильно тлумачив закон та взяв до уваги обставин, що мають значення для справи.
Вирішуючи спір, суд керувався положеннями сімейного кодексу України /надалі СК України/.
Статтями 141, 157, 160 та 161 СК України визначено, що мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини; питання виховання дитини вирішується батьками спільно та місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
У випадку, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом та під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Судом встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, під час якого, ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_4 , який з січня 2021року проживає з батьком, чого сторони не заперечували в ході розгляду справи апеляційним судом.
Свої позовні вимоги ОСОБА_1 пов'язувала із тим, що відповідач ОСОБА_2 без згоди матері перемістив сина по місцю свого проживання.
Частина перша статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" від 26 квітня 2001 р. N 2402-III проголошує, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Як вбачається із встановлених у справі обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами, питання щодо визначення місця проживання дитини вже вирішено судом в рішенні Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 09 листопада 2021року, та постанові Дніпровського апеляційного суду від 06 квітня 2022року, якими відмовлено ОСОБА_2 в задоволенні його позову до ОСОБА_1 про визначення місця проживання дитини ОСОБА_4 18 травня 2013року з ним та задоволено позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 і визначено місце проживання дитини разом з матір'ю в будинку АДРЕСА_1 . Дійшовши таких висновків в рішенні, що набрало законної сили, суд аналізував обставини щодо умов для проживання, виховання та належного утримання дитини, зайнятості батьків та їх можливості утримувати сина і можливості забезпечити його потреби, також щодо прихильності дитини до кожного з батьків.
Та наведені обставини не доказуються при розгляді даної справи, оскільки виходячи з аналізу процесуальних норм права, преюдиційність фактів, які є підставою для звільнення від доказування відповідно до частини 4 статті 82 ЦПК України, ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними /ті самі особи або особа/ і об'єктивними /предмет спору, предмет доказування/ межами, за якими обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
У даній справі суд першої інстанції надав належну оцінку положенням Сімейного кодексу України та обґрунтовано керувався принципом 6 Декларації прав дитини.
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, зокрема у принципі 6, проголошено, що малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.
Згідно частин 7, 8 статті 7 СК під час вирішення будь-яких питань щодо дітей, суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення інтересів дітей.
Ураховуючи викладене та юридичну природу спірних правовідносин, під час вирішення питання про відібрання дитини суд обґрунтовано виходив із того рішення, яке вже прийнято судом.
Та разом з тим, обставини щодо ухилення матері від виконання своїх обов'язків чи щодо неналежного виконання батьківських обов'язків не знайшли підтвердження в судовому засіданні, також відсутні обставини, щодо аморальної поведінки матері чи наявності дій які загрожували безпеці дитини, оскільки жодних належних доказів цього, в розумінні положень цивільного процесуального законодавства учасниками справи не надано.
У відповідності до положень частини першої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог так і заперечень.
Рішення суду не може обґрунтовуватись лише самими правовими підставами або аргументами на які робиться посилання в апеляційній скарзі - без встановлення відповідних фактів.
Взаємний зв'язок доказів в їх сукупності вказують на їх не достатність для висновку про неналежну поведінку матері чи щодо вчинення нею дій які можуть загрожувати дитині. З урахуванням чого, суд оцінив достовірність тверджень позивача про те, що дитину слід повернути матері.
У той же час, Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка підписана 21 лютого 1990 року, набрала чинності та ратифікована Україною 27 вересня 1991 року передбачає обов'язок держави забезпечити те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини; та держава повинна поважати право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини /стаття 9/.
Із наведеного необхідно зробити висновок, про відповідність висновків суду фактичній стороні справи що є виявом повного з'ясування судом обставин що мають значення для справи.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, у тому числі, у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Та, ОСОБА_2 не підтверджено жодних порушень норм процесуального права, через які він не зміг повною мірою реалізувати свої процесуальні права чи які би призвели до ухвалення незаконного рішення, оскільки судом першої інстанції створені умови для того, щоб відповідач надав пояснення та докази щодо обставин, на які він посилався як на підставу своїх заперечень. Відповідач та його представник беззаперечно мали можливість ознайомитися із змістом позовної заяви і матеріалами справи, давати докази та брати участь в розгляді справи, та саме відповідач несе ризик настання наслідків, пов'язаних із не вчиненням ним процесуальних дій.
Ніщо не вказує на те, що судом не дотримано принципу рівності що витікає із змісту частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Саме з такого розуміння вищезазначених норм матеріального права виходить суд апеляційної інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції виконав вимоги закону про законність рішення суду що дає підстави суду апеляційної інстанції відповідно до статті 375 ЦПК України залишити апеляційні скарги без задоволення, а рішення суду без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Новомосковського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30 травня 2022 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня прийняття та касаційна скарга може бути подана протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 18 квітня 2023року.
Судді: