Провадження № 22-ц/803/4070/23 Справа № 185/2352/23 Суддя у 1-й інстанції - Болдирєва У.М. Суддя у 2-й інстанції - Барильська А. П.
18 квітня 2023 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:
головуючого - Барильської А.П.,
суддів: Деркач Н.М., Куценко Т.Р.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні, у порядку ч.13 ст.7, ч.1 ст.369 ЦПК України, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, апеляційну скаргу
ОСОБА_1
на ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 лютого 2023 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, -
У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя.
Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 23 лютого 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху для усунення недоліків.
Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 лютого 2023 року позовну заяву повернуто позивачу на підставі ч. 3 ст.185 ЦПК України (а.с.19-21).
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 лютого 2023 року скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Апеляційна скарга мотивована тим, що позивач у позові просить визнати за ним право власності на 1/2 частини квартири та інших майнових вимог не заявляє, а тому в повній мірі сплатив судовий збір за подання позову. Вказував, що суд першої інстанції безпідставно та неправомірно повернув позовну заяву (а.с.24-25).
Відповідачка своїм правом передбаченим ст. 360 ЦПК України не скористався.
Згідно з п.1 ч.1 ст.274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.
Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою.
Відповідно до положень частини другої статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Отже, враховуючи викладене апеляційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 лютого 2023 року підлягає розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи та без їх виклику.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, з наступних підстав.
Повертаючи позовну заяву на підставі ч.3 ст.185 ЦПК України, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем недоліки позовної заяви не усунуті.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з огляду на наступне.
За положеннями ст.ст.55,124 Конституції України та ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст.5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.
Однією з основних засад судочинства, визначених п.8 ч.3 ст.129 Конституції України є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду.
Згідно ст. 55 Конституції України, кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободу від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до ст. 1 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод високі Договірні сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією права і свободи, визначенні в розділі І «Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод».
Як свідчить позиція Європейського суду з прав людини у багатьох справах, основною складовою права на суд є право доступу, в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутись до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинні чинитись правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.
Так, відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява №48778/99).
Україна, як учасниця Конвенції, повинна створювати умови для забезпечення доступності правосуддя як загальновизнаного міжнародного стандарту справедливого судочинства.
Відповідно до ст. 185 ЦПК України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).
Якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, сплатить суму судового збору, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві.
З матеріалів справи вбачається, що ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 лютого 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 залишено без руху для усунення недоліків, а саме для доплати судового збору (а.с.14-15).
Ціна позову повинна відповідати дійсній ринковій вартості майна на момент подачі позову. Власники або користувачі майна мають можливість безперешкодно зробити оцінку майна.
Відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", доказом дійсної вартості майна є складений суб'єктом оціночної діяльності звіт про оцінку майна.
Згідно вказаного Закону, звіт про оцінку майна є документом, що містить висновки про вартість майна та підтверджує виконані процедури з оцінки майна суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання відповідно до договору. Звіт підписується оцінювачами, які безпосередньо проводили оцінку майна, і скріплюється підписом керівника суб'єкта оціночної діяльності.
В позовах про визнання права власності на майно ціна позову визначається вартістю цього майна на момент звернення до суду. При цьому, вартість майна - це грошова сума, за яку це майно може бути придбане у даній місцевості. Тягар доказування вартості майна несе позивач.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 серпня 2020 року у справі № 910/13737/19 зазначено, що будь-який майновий спір має ціну. Різновидами майнових спорів є, зокрема, спори, пов'язані з підтвердженням прав на майно та грошові суми, на володіння майном і будь-які форми використання останнього.
Отже, судовий збір з позовної заяви про визнання права власності на майно, стягнення, витребування або повернення майна - як рухомих речей, так і нерухомості - визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру.
Наявність вартісного, грошового вираження матеріально-правової вимоги позивача свідчить про її майновий характер, який має відображатися у ціні заявленого позову (пункт 8.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2019 року у справі № 907/9/17, провадження № 12-76гс18).
Підпунктом першим пункту першого частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» визначено, що ставка судового збору за подання позовної заяви майнового характеру, що подана фізичною особою, становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
27 лютого 2023 року позивач ОСОБА_1 надав заяву, в якій зазначав, що в порядку поділу майна подружжя просить визнати за ним право власності виключно на 1/2 частину квартири, повна вартість якої складає 220 000 грн, а тому ціна позову складає 1/2 вартості квартири, тобто 110 000 грн. Виходячи з наведеного вказував, що ним сплачена правильна сума судового збору в розмірі 1 100 грн (а.с.17-18).
Ухвалою Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 лютого 2023 року позовну заяву повернуто позивачу на підставі ч. 3 ст. 185 ЦПК України (а.с.13).
Суд першої інстанції повертаючи позовну заяву, виходив з того, що ОСОБА_1 не усунув недоліки ухвали суду про залишення позовної заяви без руху.
Проте, дійшовши вказаного висновку, суд першої інстанції припустився помилки, неправильно розрахувавши суму судового збору, яку необхідно сплатити позивачу звертаючись з позовною заявою, виходячи з повної вартості спірної квартири, не беручи до уваги той факт, що позивач просив визнати за ним право власності на 1/2 частину цієї квартири (тобто не на 100 %).
Колегія суддів наголошує на тому, що здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя, що корреспондується із положеннями статті 4 ЦПК України, з огляду на які, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
При цьому, апеляційний суд приймає до увагу, що за висновками ЄСПЛ, право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі «Белле проти Франції» від 04 грудня 1995 року). Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ у справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» від 28 жовтня 1998 року).
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішені питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.
Враховуючи те, що вищезазначені обставини судом першої інстанції враховані не були, суд першої інстанції передчасно дійшов висновку про необхідність повернення позовної заяви позивачу на підставі ч. 3 ст. 185 ЦПК України, а порушення норм процесуального права призвели до постановлення помилкової ухвали, яку відповідно до ст. 379 ЦПК України слід скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 379, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 28 лютого 2023 року - скасувати, справу направити для вирішення питання, відповідно до вимог ЦПК України.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий: А.П. Барильська
Судді: Н.М. Деркач
Т.Р. Куценко