Провадження № 22-ц/803/2340/23 Справа № 204/3248/22 Суддя у 1-й інстанції - Чудопалова С.В. Суддя у 2-й інстанції - Зайцева С. А.
12 квітня 2023 року місто Дніпро Дніпропетровської області
Єдиний унікальний номер 204/3248/22
Номер провадження 22-ц/803/2340/23
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого: Зайцевої С.А.
суддів: Барильської А.П., Максюти Ж.І.
за участю секретаря: Паромової О.О.
учасники справи :
позивач - ОСОБА_1
відповідач - ФОП ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Дніпрі Дніпропетровської області з повідомленням учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 10 листопада 2022 року головуючого судді Чудопалової С.В. зі складанням повного тексту судового рішення 18 листопада 2022 року по цивільній справі про визнання договору недійсним,-
У травні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вказаним позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (далі-ФОП ОСОБА_2 ), мотивуючи вимоги тим, що між ним та ФОП ОСОБА_2 24 травня 2021 року укладено договір № 110/21 на виконання робіт, а саме, виготовлення деталей воріт. Через маленький шрифт в договорі, поганий зір та недостатнє освітлене приміщення, прочитати вказаний документ у нього не було змоги.
Позивач зазначав, що звертався із заявами до відповідача та Головного управління Держспоживслужби в Дніпропетровській області щодо нікчемності договору з вимогою повернути йому завдаток. Відповідач ніякої відповіді йому не надав. Головне управління Держспоживслужби в Дніпропетровській області листом від 07 липня 2021 року надало відповідь, що розірвання договорів не входить до їх компетенції. Вважає, що вказаний договір сконструйовано таким чином, що його пункти спрямовано на всебічне позбавлення прав замовника і прибільшення прав підрядника.
За п. 1.1. договору - на умовах, передбачених цим договором, підрядник бере на себе зобов'язання на свій ризик виконати роботи, які зазначені у замовлені та кошторисі (далі - конструкції), які є невід'ємними частинами цього договору, якщо це обумовлено сторонами, транспортування і установку конструкції за завданням замовника, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. В п. 1.2 вказаного договору зазначено, що роботи кожного разу оговорюються сторонами у замовленні та кошторисі, які є невід'ємними частинами цього договору. В п. 2.6. договору, витрати підрядника і роботи, що виникли внаслідок неналежного виконання замовником своїх обов'язків за цим договором не включені у вартість робіт і оплачуються окремо: п. 2.6.1. витрати - в розмірі встановлених підтверджуючими документами витратами підрядника; п. 2.6.2 роботи - в розмірі розрахунків про вартість додаткових робіт. В п. 4.2.6. замовник за цим договором має право: про вартість додаткових робіт дізнаватися у менеджерів перед їх виконанням. Пункт 4.4.1. передбачає,що замовник за цим договором зобов'язаний: своєчасно оплатити роботи підрядника, компенсувати витрати, понесені підрядником у випадках, передбачених договором, виконати приписи підрядника. В п. 10.4. замовник дає згоду на сплату додаткових робіт за ціною вказаною у прейскуранті.
Позивач вважає, що текст договору включає в собі пункти, які підрядник за законом не мав права включати до договору, також додаткові витрати не можуть бути узгоджені загалом у договорі. Кожна додаткова витрата, додаткова робота повинна узгоджуватися з замовником окремо.
Крім того, вказує на пункти договору: п. 3.3 в якому зазначено, що термін виконання робіт переривається на строк виконання замовником своїх обов'язків за цим договором, який обчислюється з моменту, коли відповідне зобов'язання виникло до моменту повідомлення замовником підрядника про виконання такого зобов'язання або строк неможливості виконання робіт якісно через погані умови; п. 3.5. сторони погоджують, що за відсутності погоджених у кошторисі матеріалів та відмови замовника на заміну їх іншими матеріалами до терміну робіт за цим договором не включається час на доставку таких матеріалів від виробника постачальника; п. 4.1.3. передбачено, що підрядник за цим договором має право призупинити роботи за даним договором у разі невиконання замовником своїх зобов'язань.
Позивач посилається на ст. 851 ЦК України, в якій зазначено, що підрядник має право не розпочинати роботу, а розпочату роботу зупинити, якщо замовник не надав матеріалу, устаткування або річ, що підлягає переробці і цим створив неможливість виконання договору підрядником.
Зазначав, що умови п.3.5. не узгоджуються з п. 1.1. та п.1.2., а разом з п.п. 3.3., 4.1.3. не узгоджуються з: - п. 3.1відповідно якого , підрядник зобов'язується виконати роботи, передбачені розділом 1 «Предмет договору» в термін зазначений у замовленні ; - п. 3.2. термін робіт починає обчислюватися з моменту отримання підрядником попередньої оплати за умовами договору;- п.4.3. підрядник за цим договором зобов'язаний: п.4.3.1. виконати роботи в якості, термін, встановлений цим договором. Замовлення № 110/21 від 24.05.21 П. 3. термін виконання робіт не має перевищувати один рік, (365) робочих днів з моменту оплати авансу. П.4.2.4. договору зазначено, що замовник за цим договором має право в будь який час до закінчення роботи відмовитися від договору підряду, виплативши підрядникові плату за виконану роботу та відшкодувати йому збитки, завдані розірванням договору (відступні), які (плата за виконану частину роботи та збитки) сторонами встановлюється в розмірі вісімдесяти відсотків від вартості робіт за цим договором, та повній вартості матеріалів.
Позивач вважає, що підрядник не мав права включати до договору побутового підряду такі умови, оскільки вони не відповідають вимогам ст. 867 ЦК України.
Відповідно до п. 4.4.3. договору : замовник за цим договором зобов'язаний забрати конструкції матеріали, що залишилися у підрядника не пізніше наступного дня після прийняття робіт. Позивач зазначає , що підрядник робить замовлення протягом 365 днів, а замовник повинен виконати все наступного дня, вважає, що його права порушені.
Згідно п.4.4.6. замовник за цим договором зобов'язаний попередити про відмову від монтажних робіт не менш ніж за один день призначеної дати монтажу. Відмова в день приїзду робітників вважається, як зрив робіт і переноситься з урахуванням додаткових транспортних витрат. Позивач вважає, що транспорті витрати можуть враховуватися лише тоді, коли робітники вже приїхали на об'єкт і чим приїхали. Також, повинна бути зазначена відповідальність підрядника за запізнення або за не приїзд. Вказує, що без цієї відповідальності умови цього пункту договору стають несправедливими.
Відповідно по п. 6.1. договору, підрядник по готовності робіт повідомляє замовника про таку готовність і повідомляє про дату та час прийому-передачі робіт. У разі узгодження сторонами у замовлені доставку, установку конструкції у замовника приймання робіт відбувається у зазначеному в заявці місці, а в усіх інших випадках у підрядника, при цьому, до доставки та установки конструкції на вимогу підрядника замовник зобов'язаний прийняти готовність конструкції на території підрядника та в подальшому прийняти лише роботи з доставки та установки.
Позивач вважає, що підрядник не має права стосовно договору №110/21 від 24.05. 2021 вносити такі умови. Оскільки, місце де підрядник зобов'язує замовника прийняти готовність такого вибору як ворота, а саме магазин по АДРЕСА_1 , для такого прийняття готовності не пристосований. Тому вважає, що зобов'язання підрядником замовника прийняти готовність воріт за ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів» заборонено.
Стосовно п.6.5 вказаного договору, сторона, яка виявила недолік, зобов'язана вжити заходів для врегулювання розбіжностей - забезпечити проведення експертизи, узгодженими сторонами суб'єктом. Позивач зазначає, що відповідно до Закону України «Про захист прав споживачів» ст. 17.4 це зобов'язання саме підрядника. В п.6.5. договору зазначено, що сторона не має право відмовлятися від підписання акту прийому - передачі, свою незгоду з вмістом акту, сторона вказує в зауваженнях до акту, які є невід'ємною частиною такого акту. Сторони цим встановлюють, що відмова від підписання акту, зафіксована стороною, є доказом підписання акту сторонами без зауважень. П. 6.6. передбачає, що акт прийому передачі підписаний сторонами (їх уповноваженими представниками) є доказом належного виконання підрядником умов цього договору і прийомом їх замовником. Позивач вважає, що замовник в даній ситуації знаходиться в глухому куті, оскільки без наявності підпису в акті прийому - передачі, документ вважається підписаний та дає змогу підряднику для любого виду зловживань.
Крім того, позивач посилається на Закон України «Про захист прав споживачів» та вважає наступні пункти договору несправедливими та недійсними : - п.9.3. гарантія не поширюється (обмеження гарантії) на результати робіт, які (хоч раз) встановлювалися, переміщувалися, змінювалися (модернізувалися, ремонтувалися, як в цілому, так його частини) не підрядником без його наглядом; - п.10.1- замовник гарантує, що він має достатнє право для розміщення результатів робіт за вказаною адресою… можливості щодо небезпечного виконання робіт, які необхідні для виконання умов цього договору; - п.10.2., у день ведення робіт замовник зобов'язаний забезпечити за вказаною адресою: - п.10.2.2. відсутність сторонніх осіб, цінного майна; п.10.2.4.- зберігання речей (обладнання, техніки та інструментів) підрядника; - п.10.2.5. за два дні до проведення робіт замовник зобов'язаний забезпечити виконання вимог, зазначених у замовленні, вільність поверхонь, де має бути встановлений результат робіт, облаштування таких поверхонь; - п.11.13 сторони погоджуються, що розповсюдження інформації про конфлікт, спір у відкритих джерелах інформації до проведення переговорів за умови цієї угоди є розповсюдженням завідомо неправдивої інформації; - п.13.5 після підписання договору обома сторонами завдаток не повертається.
Також позивач вказує на п. 11.12 договору, яким сторони погоджують, що звернення до суду не обмежується проведенням переговорів, проте таке звернення вказує на недобросовісну поведінку та зловживання своїми правами особою, яка ухилялась від проведення переговорів.
29 червня 2021 року підрядник ФОП ОСОБА_2 подав позов до Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська до нього без проведення переговорів.
Вважає, що п.п. 11.10 та 11.11 договору використовуються підрядником для відволікання уваги замовника, з метою затримання наміру замовника подання позову до суду і подати позовну заяву першими. Враховуючи викладені обставини, недодержання відповідачем вимог ЦК України в момент укладення правочину, а також безпідставне набуття відповідачем грошовими коштами без наявності правової підстави, позивач вважає належним способом відновлення своїх порушених прав визнання договору недійсним.
Просив визнати недійсним договір на виконання робіт № 110/21 від 24 травня 2021 року, укладений між ним та ФОП ОСОБА_2 .
Рішенням Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 10 листопада 2022 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про визнання договору недійсним - відмовлено.
Ухвалою Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 07 лютого 2023 року заяву представника відповідача ОСОБА_3 про ухвалення додаткового рішення по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ФОП ОСОБА_2 про визнання договору недійсним - залишено без розгляду.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилаючись на неповне з'ясування обставин по справі, порушення норм матеріального та процесуального права, просить визнати наведені в скарзі пункти договору № 110/21 від 24 травня 2021 року між ФОП ОСОБА_2 та замовником ОСОБА_1 нікчемним та недійсним, у зв'язку з невідповідністю пунктів договору ЦК України, Закону України «Про захист прав споживачів», Конституції України, КПК України. Скасувати рішення суду в повному обсязі і змінити рішення на визнання наведених в скарзі пунктів договору № 110/21 від 24 травня 2021 року між ФОП ОСОБА_2 та замовником ОСОБА_1 нікчемним та недійсним, у зв'язку з невідповідністю пунктів договору ЦК України, Закону України «Про захист прав споживачів», Конституції України, КПК України, умовам побутових підрядів.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ФОП ОСОБА_2 адвокат Дрозд Р.Ю. просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, як необґрунтовану, а рішення суду без змін, зокрема зазначаючи, що позивач у позовній заяві наводить довільне трактування умов діючого законодавства України та умов оскаржуваного договору, не зазначаючи чим такі умови договору обмежили чи порушили його права, як вбачається із матеріалів справи позивач оплатив аванс та прийняв без зауважень результати робіт за умовами договору, предметом договору не була доставка або монтаж конструкцій, через зазначене відсутнє порушення прав позивача наведеними умовами договору у зв'язку із чим, суд першої інстанції з повним дотриманням норм процесуального закону, правильно застосувавши норми матеріального права та урахувавши актуальні роз'яснення Верховного Суду, прийшов до правильного висновку про відмову у задоволенні позову.З урахуванням відсутності зазначення позивачем підстав, в чому ж саме виражалась помилка, омана чи які ж саме тяжкі обставини спонукали позивача до укладення оспорюваного договору, при відсутності доказів такого, відсутні і правові підстави для визнання договору недійсним, довільне трактування позивачем умов діючого законодавства та умов договору не можуть бути підставою для визнання договору недійсним.Просили покласти на ОСОБА_1 судові витрати відповідача, пов'язані з апеляційним розглядом справи.
У судовому засіданні апеляційного суду ОСОБА_1 підтримав доводи скарги. Представник ФОП ОСОБА_2 адвокат Дрозд Р.Ю. заперечував проти задоволення скарги, з підстав викладених у відзиві.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали цивільної справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до статей 13 і 81 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до вимог ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам закону судове рішення відповідає.
Судом першої інстанції встановлено, що 24 травня 2021 року між ФОП ОСОБА_2 , як підрядником, та ОСОБА_1 , як замовником, було укладено договір на виконання робіт № 110/21, відносно до якого підрядник, на умовах, передбачених цим договором, взяв на себе зобов'язання на свій ризик виконати роботи, які зазначені у замовлені та кошторисі (далі - конструкції), які є невід'ємними частинами цього договору, якщо це обумовлено сторонами, транспортування і установку конструкції за завданнями замовника, а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу (а.с.8-9).
У пункті 1.2 вказаного договору сторонами було обумовлено, що роботи кожного разу оговорюються сторонами у замовлені та кошторисі, які є невід'ємними частинами цього договору. Замовлення містить вартість робіт та металів, строк виконання робіт, відомості про додаткові роботи зокрема, про доставку та монтаж конструкції на території замовника, адресу такої території, строк гарантії, застереження. Кошторис містить повну інформацію про матеріали, які будуть використані підрядником, їх характеристики, асортимент відповідно номенклатури, довідників виробництва, підрядника.
Вартість робіт та матеріалів встановлюється за кожним завданням окремо в замовленні. Загальна ціна договору визначається сумою вартості робіт по всіх замовленнях. Вартість робіт включає вартість витрат підрядника та плату за виконану роботу відповідного замовлення (п.2.2, 2.3, 2.4 договору).
З додатків до договору на виконання робіт від 24 травня 2021 року «Замовлення № 110/21» та «Кошторис» № 110/21», що підписані від імені ФОП ОСОБА_2 , як підрядника та ОСОБА_1 , як замовника, вбачається, що замовлення є виготовлення деталей воріт, а саме: деталей воріт 2х3 - 1 шт., стовпи 60х40х4 м(п), перемички профільна труба 20х40 - 20 м(п), профлисти 1х2 - 3 шт., списи (копья) 5 см. х 15 шт., демонтаж євро-забору - 3 м(п), демонтаж опалубки 3 м(п). При цьому, вартість робіт з урахуванням матеріалу складає 11 000,00 грн., завдаток - 8000,00 грн., залишок 3000,00 грн., термін виконання робіт не має перевищувати один рік (365) робочих днів з моменту оплати авансу (а.с.10).
ОСОБА_1 було підписано прейскурант (послуги, додаткові роботи, не включені до кошторису) (а.с.17).
Позивач не заперечував, що дійсно 24 травня 2021 року підписав договір на виконання робіт № 110/21, замовлення, кошторис та прейскурант, а також сплатив відповідачу 8000 грн.
27 травня 2021 року між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було підписано акт прийому-передач робіт, в якому зазначено, що ОСОБА_1 прийняв роботи з виготовлення конструкції, а саме: виготовлення деталей воріт без монтажу 2х3 - 1 шт., стовпи 60х40х4 м(п), перемички профільна труба 20х40 - 20 м(п), проф-листи 1х2 - 3 шт., списи (копья) 5 см. х 15 шт., колір коричневий, загальною вартістю робіт та матеріалів 11 000,00 грн., зауваження щодо якості, строків виконання робіт відсутні, результат робіт оглянуто, порядок експлуатації зазначеної конструкції роз'яснено, необхідну документацію замовником отримано (а.с.11). Зазначений акт підтверджує перехід права власності замовника на конструкцію.
Згідно з п. 4.4. договору виконання робіт № 110/21 від 24 травня 2021 року сторонами було обумовлено, що замовник за цим договором, зобов'язаний, зокрема, своєчасно оплачувати роботи підрядника, компенсувати витрати, понесені підрядником у випадках, передбачених договором виконати приписи підрядника, прийняти роботу, оглянути конструкції, негайно повідомити про виявлені недоліки, забрати конструкції, матеріали, що залишилися у підрядника не пізніше наступного дня після прийняття робіт.
В акті прийому-передач робіт від 27 травня 2021 року міститься відмітка про те, що заборгованість ОСОБА_1 за договором на виконання робіт № 110/21 станом на 27 травня 2021 становить 3 000 грн.
Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 28 вересня 2021 року у справі № 204/4771/21 встановлена обов'язковість умов договору № 110/21 на виконання робіт від 24 травня 2021 року та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ФОП ОСОБА_2 заборгованість за договором на виконання робіт №110/21 від 24 травня 2021 року 4 830 грн, з яких: сума основного боргу - 3 000 грн, відсотки за зберігання замовлення - 330 грн та штраф - 1 500 грн.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 10 лютого 2022 року, рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 28 вересня 2021 року залишено без змін.
Листом Головного управління Держспоживслужби в Дніпропетровській області від 07 липня 2021 року позивачу надано відповідь, що під час здійснення заходу спеціалістам надані пояснення від ФОП ОСОБА_2 , встановлено, що з претензією на якість виконаних робіт до ФОП ОСОБА_2 позивач не звертався. Заява з такими вимогами відсутня в матеріалах, представлених для перевірки, що також заперечує і суб'єкт господарювання. Як вбачається з матеріалів перевірки ФОП ОСОБА_2 звернулася до Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська із позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за договором на виконання робіт № 110/21 у сумі 13120,68 грн. Тому, для поновлення прав, рекомендовано подати зустрічний позов про визнання договору укладеного між ОСОБА_4 та ФОП ОСОБА_2 недійсним, оскільки питання щодо розірвання договорів не входить до їх компетенції.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того,що позивачем не надано до суду належних та допустимих доказів як допущення помилки під час укладання договору ,введення позивача відповідачем в оману,так і вчинення позивачем правочину під впливом тяжкої обставини через їх відсутність.
Крім того ,судом встановлено, що в день укладання договору 24 травня 2021 року між сторонами було погоджено прейскурант (послуги, додаткові роботи, не включені до кошторису).
Пунктом 10.5. договору сторони погодили, що у вартість замовлення по акції не включено оформлення фасок на виробах з граніту, перенесення матеріалів, вивезення сміття по закінченню робіт (в залежності від обсягу), фарбування виробів з металу, монтаж фурнітури (замків, петель і т.д.), очищення запущених територій ділянки, видалення коренів, укладка плитки або плит із збільшеною товщиною подушки з гран, відсіву більше 10 см. транспортних витрат, гравірування портрета і ін. символів, монтажу.
Тобто, позивач був заздалегідь ознайомлений про ціну додаткових робіт, а саме транспортних послуг з доставки результатів виконання робіт.
Отже, сторонами у належній формі погоджено такі істотні умови договору, як перелік робіт та ціна.
Суд першої інстанції також зазначив,що матеріалами справи спростовуються доводи позивача про укладання договору № 110/21 на виконання робіт від 24 травня 2021 року під впливом помилки, омани та тяжкої обставини, а незнання закону чи неправильного його тлумачення не може бути підставою для визнання правочину недійсним.
Також,суд першої інстанції встановив,що у позовній заяві позивач зазначає, що укладений ним договір № 110/21 на виконання робіт від 24 травня 2021 року є договором побутового підряду.
Проте, і з такими доводами позивача суд не погодився ,оскільки з матеріалів справи вбачається,що сторони уклали договір №110/21 на виконання робіт від 24 травня 2021 року , за умовами якого підрядник бере на себе зобов'язання на свій ризик виконати роботи, які зазначені у замовленні та кошторисі (далі - конструкції), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Крім того,на виконання умов договору між сторонами було укладено додаток до договору замовлення та кошторис №110/21 від 24 травня 2021 року . У відповідності до вказаного замовлення сторони погодили виготовлення деталей воріт 2* 3 - 3 шт, стовпи 60*40*4 м.п., перемички профільна труба 20*40 - 20 м.п., профлисти 1*2-3 шт, списи (копья) 5 см * 15 шт, демонтаж єврозабору 3 м.п., демонтаж опалубки 3 м.п. Отже, сторони погодили виготовлення деталей воріт 2* 3 - 1шт, стовпи 60*40*4 м.п., перемички профільна труба 20*40 - 20 м.п., профлисти 1*2-3 шт, списи (копья) 5 см * 15 шт, демонтаж єврозабору - 3 м.п., демонтаж опалубки 3 м.п.
Таким чином, між позивачем та відповідачем було укладено договір підряду, що свідчить щодо таких правовідносин слід застосовувати приписи статті 837 ЦК України, доводи ж позивача про укладання між сторонами договору побутового підряду спростовуються предметом укладеного договору .
Суд першої інстанції також зауважив,що позивач, порушуючи загальні засади цивільного законодавства - добросовісність, намагається всупереч норм чинного законодавства затягнути виконання рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 28 вересня 2021 у справі № 204/4771/21. Крім того,з огляду на наявні докази, правові підстави визнання вказаного спірного договору нікчемним відсутні, оскільки сторони були наділені необхідним обсягом цивільної дієздатності, волевиявлення було вільним,направлене на настання наслідків, передбачених спірним договором, укладено відповідно до норм чинного законодавства. Жодного доказу про підтвердження факту недійсності та або нікчемності правочину в цілому позивач не надав.
Суд встановив , що при укладенні спірного договору дотримано всі передбачені законом істотні умови,які були обумовлені згодою сторін, які узгоджені сторонами, так і прийняті ними та на момент укладення зазначених договорів обидві сторони мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, волевиявлення учасників було вільним та відповідало їхній внутрішній волі, що підтверджено власноручними підписами. Договір укладено на власний розсуд сторін та з урахуванням вимог цивільного законодавства. При укладенні договорів позивачу було надано всю необхідну інформацію, про що свідчить власноручний підпис позивача на договорі та акті прийому - передачі робіт від 27 травня 2021 року, який підписано без зауважень.Позивач не довів незаконність дій відповідача. Твердження позивача про наявність будь-яких інших зобов'язань стосовно позовних вимог є припущенням. Вказаний спірний договір укладений позивачем добровільно, за ним проходили платежі. Отже, вимога про недійсність договору заявлена за договором, що діє внаслідок його виконання не може бути задоволена.
Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи .
Звертаючись до суду з позовом та мотивуючи доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 зазначав,що усі обставини підпадають під ст.ст.229,230,233 ЦК України .
Так,статтею 229 ЦК України визначено правові наслідки правочину, який вчинено під впливом помилки, згідно якої якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.
Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей майна, які значно знижують його цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 230 ЦК України передбачено, що якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.
Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Правові наслідки правочину, який вчинено під впливом тяжкої обставини встановлено статтею 233 ЦК України, згідно якої правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
Верховний Суд у постанові від 01 вересня 2022 року у справі № 183/1610/17, роз'яснив правозастосування вказаної статті: «згідно зі статями 229-233 ЦК України правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно була і має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не може бути підставою для визнання правочину недійсним».
Відповідно правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 17 серпня 2022 року у справі № 693/319/20 ,правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин,які впливають на вчинення правочину.Наявність умислу в діях відповідача,істотність значення обставин,щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа,яка діяла під впливом обману.Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.Отже,стороні,яка діяла під впливом обману, варто довести ,по-перше,обставини,які не відповідають дійсності,але які є істотними для вчинення нею правочину; по-друге,що їх наявність не відповідає її волі перебувати у відносинах,породжених правочином ;по-третє,що невідповідність обставин дійсності викликана умисними діями другої сторони правочину.
Відповідно до статті 233 ЦК України правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину. При визнанні такого правочину недійсним застосовуються наслідки, встановлені статтею 216 цього Кодексу. Сторона, яка скористалася тяжкою обставиною, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки і моральну шкоду, що завдані їй у зв'язку з вчиненням цього правочину.
Правочин, який оспорюється на підставі статті 233 ЦК України, характеризується тим, що особа вчиняє його добровільно, усвідомлює свої дії, але вимушена вчинити правочин через тяжкі для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, а тому волевиявлення особи не вважається вільним і не відповідає її внутрішній волі.
Підставами визнання правочину недійсним на підставі статті 233 ЦК України та предметом доказування у справі є наявність тяжкої обставини, в якій перебувала особа, що змусила її вчинити.
Тобто, для визнання правочину недійсним на підставі частини першої статті 233 ЦК України потрібна сукупність зазначених умов. Такий висновок підтверджується вживанням законодавцем в частині першій статті 233 ЦК України сполучника "і", за допомогою якого відбувається поєднання цих умов. Встановлена статтею 233 ЦК України підстава недійсності правочину є сукупністю двох зазначених елементів - відсутність хоча б одного з них є ознакою знаходження відповідних правовідносин за межами сфери регулювання частини першої статті 233 ЦК України.
Існування такої тяжкої обставини, що змусила особу вчинити правочин, має довести сторона, яка такий правочин оспорює. Предметом доказування також є той факт, що за відсутності тяжкої обставини правочин не було би вчинено взагалі або вчинено не на таких умовах. Тяжкі обставини мають впливати на особу так, що спонукатимуть її вчинити правочин на вкрай невигідних для неї умовах. Умови мають бути очевидно невигідними для особи, яка уклала цей правочин, і бути наявними саме в момент вчинення правочину. Тяжкими обставинами можуть бути, зокрема, тяжка хвороба особи, членів її сім'ї чи родичів, смерть годувальника, загроза втратити житла чи загроза банкрутства особи, учасника правочину та інші обставини, для усунення або зменшення яких потрібно укласти такий правочин.
Такі правочини мають дефекти волі і здійснюються за обставин, коли особа змушена вчинити правочин на вкрай невигідних для себе умовах.
Виходячи із системного аналізу наведених норм, визнання правочину недійсним на підставі статті 233 ЦК України пов'язане із доведеністю наявності чи відсутності власного волевиявлення в особи на його вчинення на тих умовах, за яких був укладений правочин.
Подібні правові висновки є сталими та викладені у постановах Верховного Суду від 29 березня 2021 року у справі № 369/13272/18-ц,від 08 грудня 2021 року у справі № 211/5518/18-ц,від 26 січня 2022 року у справі № 368/622/20,від 20 травня 2022 року у справі № 536/1123/18.
З досліджених матеріалів справи вбачається,що позивачем не надано до суду належних та допустимих доказів як допущення помилки під час укладення договору,введення позивача відповідачем в оману ,так і вчинення позивачем правочину під впливом тяжкої обставини .
Доводи скаржника про укладання договору № 110/21 на виконання робіт від 24 травня 2021 року під впливом помилки,омани та тяжкої обставини спростовуються дослідженими матеріалами справи .
Щодо доводів апеляційної скарги про несправедливі умови договору, укладення договору без погодження істотних умов,слід зазначити ,що вказані твердження скаржника також спростовуються матеріалами справи та вже були встановлені рішенням Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 28 вересня 2021 року по цивільній справі № 204/4771/21,за яким позивач отримав до укладення договору всю необхідну інформацію згідно приписів Закону України « Про захист прав споживачів» та з позивачем погоджено усі істотні умови договору .
Прейскурант ,на виконання вимог ст.4 Закону України « Про захист прав споживачів «, містить на українській мові відомості про продукцію,її кількість,якість,асортимент,її виконавця, та ціну кожної одиниці продукції.Написи щодо ціни продукції вказано чітко і просто для розуміння.
Рішенням Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 28 вересня 2021 року по цивільній справі № 204/4771/21 було встановлено,що під час розгляду справи ОСОБА_1 не заперечував ,що дійсно 24 травня 2021 року підписав договір на виконання робіт № 110/21,замовлення,кошторис та прейскурант,а також сплатив підприємцю 8000 грн.
Згідно ст.638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови,що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови,щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди .
Відповідно до статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові Для виконання окремих видів робіт, встановлених законом, підрядник (субпідрядник) зобов'язаний одержати спеціальний дозвіл. До окремих видів договорів підряду, встановлених параграфами 2-4 цієї глави, положення цього параграфа застосовуються, якщо інше не встановлено положеннями цього Кодексу про ці види договорів.
У відповідності до ст.632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Стаття 843 ЦК України вимагає встановлення сторонами у договорі підряду ціни виконання визначеної роботи. Проте ціна у договорі може бути визначена також у кошторисі,що виступає додатком до цього договору і є його невідємною частиною (ч.1 ст.843,ч.1 ст.844 ЦК України ).
Як встановлено ,судом першої інстанції та підтверджується дослідженими доказами сторони погодили перелік робіт та ціну договору у замовленні та кошторисі № 110\21 від 24 травня 2021 року .Також,в день укладення договору 24 травня 2021 року між сторонами було погоджено прейскурант (послуги, додаткові роботи,не включені до кошторису ).
Доводи скаржника про те,що умови договору № 110/21 на виконання робіт від 24 травня 2021 року є несправедливими,сторонами не погоджено істотні умови договору спростовуються дослідженими матеріалами справи.
У частинах 1,2 статті 853 ЦК України визначено, що замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі. Замовник, який прийняв роботу без перевірки, позбавляється права посилатися на недоліки роботи, які могли бути встановлені при звинуваченому способі її прийняття (явні недоліки).
У постанові Верховного Суду від 14 литпня 2021 року у справі №911/1981/20 вказано, що з аналізу вказаної норми ст. 853 ЦК України випливає, що замовник, який при прийнятті робіт негайно не заявив про виявлені допущені у роботі відступи від умов договору або інші явні недоліки у виконаній роботі, втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.
Згідно зі статтями 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов 'язків на шкоду споживача. Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами не є вичерпним. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним. Нечіткі або двозначні положення договорів із споживачами тлумачаться на користь споживача.
Отже, для кваліфікації умов договору несправедливими необхідна наявність одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункту 6 частини першої статті 3, частина третя статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків сторін: по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.
У статті 19 Закону України"Про захист прав споживачів" (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що нечесна підприємницька практика забороняється. Нечесна підприємницька практика включає, зокрема будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною.
Якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно: 1) основних характеристик продукції, таких як: її наявність, переваги, небезпека, склад, методи використання, гарантійне обслуговування, метод і дата виготовлення або надання, поставка, кількість, специфікація, географічне або інше походження, очікувані результати споживання чи результати та основні характеристики тестів або перевірок товару; 2) будь-яких застережень щодо прямої чи опосередкованої підтримки виробником продавця або продукції; 3) ціни або способу розрахунку, ціни чи наявності знижок або інших ціпових переваг; 4) потреби у послугах, заміні складових чи ремонті; 5) характеру, атрибутів та прав продавця або його агента, зокрема інформації про його особу та активи, кваліфікацію, статус, наявність ліцензії, афілійованість та права інтелектуальної або промислової власності, його відзнаки та нагороди; 6) права споживача або небезпеки, що йому загрожує. Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики, є недійсними.
Відповідно до ст.626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін,спрямована на встановлення,зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору ,виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу,інших актів цивільного законодавства,звичаїв ділового обороту,вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України ).
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними,та умови,які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України ).
Позивачем своїми діями за договором № 110\21 на виконання робіт від 24 травня 2021 року ,оплатою,прийняттям замовлення,підтверджено волевиявлення на укладення такого договору .Вказаний договір укладений позивачем добровільно,за ним проходили платежі,отже, вимога про недійсність договору заявлена за договором ,що діє внаслідок його виконання не може бути задоволена.Висновки суду першої інстанції є обґрунтованими,та доводами апеляційної скарги не спростовуються.
Між сторонами було укладено договір підряду,що свідчить ,що до таких правовідносин слід застосовувати приписи ст.837 ЦК України ,доводи скаржника про укладання між сторонами договору побутового підряду спростовуються умовами договору № 110\21 на виконання робіт від 24 травня 2021 року.
Доводи апеляційної скарги, є ідентичними доводам позовних вимог та не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Ніяких нових обставин, які б давали підстави для проведення апеляційним судом переоцінки доказів, зроблених судом першої інстанції, доводи апеляційної скарги не містять.
Аргументи відзиву на апеляційну скаргу представника відповідача ФОП ОСОБА_2 є прийнятними,оскільки ґрунтуються на матеріалах справи та вимогах закону.
На підставі вищевикладеного,суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те,що ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню. Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно. Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, апеляційним судом не встановлено.
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності ,апеляційний суд дійшов до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.)
Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burg and others v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Щодо розподілу судових витрат в суді апеляційної інстанції,слід зазначити,що відповідно до положень частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення та у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Відповідно до ч.1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з п.1 ч.3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч.8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У відзиві на апеляційну скаргу представник ФОП ОСОБА_2 адвокат Дрозд Р.Ю. просить покласти на ОСОБА_1 судові витрати відповідача, пов'язані із апеляційним розглядом справи, зазначаючи, що з метою захисту своїх прав ФОП ОСОБА_2 уклала із ТОВ «ЮРИСТИ БЕЗПРОБЛЕМ» угоду на надання юридичних послуг № 43/2016 від 18 липня 2016 року. За умовами п.1.1 угоди - виконавець приймає на себе зобов'язання за завданням замовника надавати замовнику юридичні послуги, а замовник зобов'язується їх оплачувати. Завдання замовника та вартість юридичних послуг визначається сторонами окремо за кожним завданням: шляхом направлення замовнику рахунку в якому визначається завдання та вартість юридичних послуг за завданням замовника (п. 1.2.2 угоди).
Всього адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) та обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт по справі № 204/3248/22 під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції за угодою на надання юридичних послуг № 43/2016 від 18 липня 2016 року витрачено 5,60 часу, що підтверджується розрахунком часу, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) та обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт по справ № 204/3248/22 у суді апеляційної інстанції.
На виконання умов договору відповідач сплатив по справі № 204/3248/22 за виконання відповідних робіт (надання послуг) адвоката під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції за угодою на надання юридичних послуг № 43/2016 від 18 липня 2016 року 1 190 грн, що підтверджується рахунком та меморіальним ордером про сплату вказаного рахунку, що додається.
На підтвердження понесених відповідачем витрат у суді апеляційної інстанції, до відзиву надано: - копія ордера серія АЕ № 1035498 від 25 вересня 2020 року на надання правової (правничої) допомоги ОСОБА_2 на підставі договору № 43/2016 від 18 липня 2016 року адвокатом Дрозд Р.Ю.(а.с. 177); - копія свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю гр. ОСОБА_3 від 05 серпня 2019 року серія ДП № 4418 (а.с. 178); - копія розрахунку на оплату № 2013 від 17 березня 2023 року, відповідно до якого ОСОБА_2 сплачено ТОВ «ЮРИСТИ БЕЗПРОБЛЕМ» за юридичні послуги за рах. № 2013 від 17 березня 2023 року - 1190 грн (а.с. 179); - розрахунок часу, витраченого адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг) та обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт по справ № 204/3248/22 у суді апеляційної інстанції: Рах номер - 2013, Сутність роботи - підготовка, відправка та подача відзиву на апеляційну скаргу, Клієнт - ОСОБА_2 , Дата рах. - 17 березня 2023 року, Витрачений час адвоката та год - 2,00, Вартість - 1190, Дата оплати - 17 березня 2023року (а.с. 179 -звр); - копію платіжної інструкції № 195 від 17 березня 2023 року про сплату 1190 грн (а.с. 180). В матеріалах справи міститься копія угоди № 43/2016 від 18 липня 2016 року на надання юридичних послуг ТОВ «ЮРИСТИ БЕЗПРОБЛЕМ» Толкуновій І.В. (а.с. 70-71).
З урахуванням викладеного, апеляційний суд вважає, що наявні підстави для стягнення з позивача на користь відповідача витрат на професійну правничу допомогу понесених у суді апеляційної інстанції у розмірі 1190 грн.
Керуючись ст.ст. 374,375,381,382 ЦПК України, апеляційний суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Красногвардійського районного суду міста Дніпропетровська від 10 листопада 2022 року - залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ,який мешкає за адресою : АДРЕСА_2 на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 ,РНОКПП НОМЕР_2 ,яка мешкає за адресою : АДРЕСА_3 , адреса для листування: АДРЕСА_4 , витрати пов'язані з професійною правничою допомогою у розмірі 1 190 (одна тисяча сто дев'яносто ) грн.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання її повного тексту.
Повний текст постанови складений 17 квітня 2023 року .
Судді: