Провадження № 11-кп/803/1233/23 Справа № 182/447/23 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
12 квітня 2023 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду кримінальних справ:
судді-доповідача: ОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю
секретаря судового засідання: ОСОБА_5
захисника: ОСОБА_6 (в режимі відео конференції)
обвинуваченого: ОСОБА_7 (в режимі відео конференції)
прокурора: ОСОБА_8
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду у м.Кривий Ріг апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах ОСОБА_7 на ухвалу Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07.02.2023 року, про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 185 КК України, -
Ухвалою Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07.02.2023 року, задоволено клопотання прокурора, в задоволенні клопотання обвинуваченого та захисника про зміну запобіжного заходу відмовлено. Продовжено щодо ОСОБА_7 дію запобіжного заходу тримання під вартою на час судового розгляду справи, але не більше, ніж на 60 діб, тобто до 07 квітня 2023 р. Визначено обвинуваченому запобіжний захід у вигляді застави у сумі 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 53 680 грн. для забезпечення виконання ним обов'язків, передбачених ч.5 ст. 194 КПК України. Роз'яснено право внести заставу та наслідки її внесення, а також роз'ясненні обов'язки обвинуваченого у разі внесення застави.
Із вказаною ухвалою не погодився захисник ОСОБА_6 яка діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 та оскаржила її в апеляційному порядку вважаючи її необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню.
В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що суд помилково дійшов висновку, що заявлені стороною обвинувачення ризики, переховування від суду, до чого ОСОБА_9 може спонукати тяжкість можливого покарання, впливу на свідка, продовження злочинної діяльності, продовжують існувати. Зазначає, що ОСОБА_7 проти задоволення клопотання заперечував і просив обрати більш м'який запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою, що він проживає разом з мамою-пенсіонеркою та старшим братом, самостійно себе утримує і зможе робити це в подальшому. Вважає, що наявність ризиків, про які йшла мова у клопотанні, є лише припущенням та жодних підстав вважати, що ОСОБА_7 буде переховуватись, впливати на свідка чи спробує вчинити інше кримінальне правопорушення немає, це не було встановлено судом, не обґрунтовано у клопотанні та при його розгляді не доведено. Вказує, що практика ЄСПЛ виходить з того, що сама по собі тяжкість злочину не може бути безумовною підставою для обрання щодо підозрюваного запобіжного заходу у вигляді взяття під варту. Вважає, що встановлена сума застави не відповідає його майновому стану та зазначає, що ОСОБА_7 постійного джерела доходів не має, таким чином сума застави, обрана слідчим суддею є непомірною для нього. Просить скасувати ухвалу обравши більш м'який запобіжний захід у вигляді домашнього арешту за адресою, вказаною ним в судовому засіданні.
Учасники судового розгляду про час та місце розгляджу апеляційної скарги повідомлені належним чином, що підтверджується наявними матеріалами справи.
Заслухавши суддю доповідача, думку учасників судового розгляду, перевіривши матеріали, що надійшли на запит апеляційного суду в порядку ст. 422-1 КПК України, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Колегією суддів встановлено, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 185 КК України, а саме у таємному викраденні чужого майна (крадіжка) вчинена в умовах воєнного стану.
Згідно ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів встановила, що судом першої інстанції, відповідно до ст. 177 КПК України, повно та об'єктивно досліджені усі обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження цього запобіжного заходу, а також враховані інші обставини, передбачені ст. 178 КПК України, в тому числі дані про особу обвинуваченого ОСОБА_7 , які, в сукупності, давали суду достатні підстави вважати, що обвинувачений ОСОБА_7 може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 цього Кодексу, зокрема переховуватись від суду, до чого його може спонукати тяжкість можливого покарання; продовжувати злочинну діяльність - вчиняти кримінальні правопорушення аналогічні тим, в якому він обвинувачується, ризик тиску на свідка, оскільки він особисто знайомий з ним та знає його фактичне місце мешкання.
У клопотанні прокурора про продовження дії запобіжного заходу, належним чином обґрунтована наявність кожного заявленого ризику передбаченого ч. 1 ст. 177 КПК України та неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою.
Вирішуючи питання доцільності продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_7 , суд першої інстанції врахував характер скоєного кримінального правопорушення згідно пред'явленого обвинувачення, репутацію обвинуваченого, який раніше неодноразово судимий за вчинення корисливих злочинів; не має постійного місця роботи та законних джерел доходів, що може стати причиною вчинення ОСОБА_7 нових злочинів, так як це є єдиним його джерелом заробітку. Крім того, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні умисного, корисливого злочину, який він вчинив в умовах воєнного стану, в період невідбутого покарання за попереднім вироком суду, у вечірній час доби із загальнодоступного місця допомоги цивільному населенню (пункт незламності). Все це, на думку суду та з огляду на інтереси суспільства, потребує продовження строків тримання під вартою обвинуваченому.
Також судом враховано, що ОСОБА_7 обвинувачуються, у вчиненні тяжкого злочину та за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 8 років.
Крім того, суд першої інстанції при розгляді клопотання прокурора, врахував думку сторони захисту, а саме заперечення обвинуваченого ОСОБА_7 який вважає, що доводи прокурора про наявність ризиків є необґрунтованими. Просив змінити йому запобіжний захід на домашній арешт за адресою: АДРЕСА_1 , де він фактично мешкає разом з мамою-пенсіонеркою та старшим братом. Посилається на те, що він завжди з'являвся за викликами до слідчого та зараз з'являтиметься до суду за кожною вимогою. Зобов'язується не переховуватись від суду, не вчиняти нових злочинів та не порушувати умов домашнього арешту.
Думку захисника ОСОБА_6 яка підтримала клопотання свого підзахисного та також просила змінити своєму підзахисному запобіжний захід на домашній арешт за зазначеною ним адресою. Посилається на те, що прокурором не доведено існування процесуальних ризиків, на які він посилається, а також те, що обвинувачений тривалий час перебуває під вартою.
На підставі викладеного, колегія суддів зазначає, що за наявними матеріалами справи у ОСОБА_7 відсутні будь-які стримуючі фактори для забезпечення належної, законної поведінки, у разі обрані запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою, що беззаперечно свідчить про наявність ризиків переховуватись від суду та незаконно впливати на свідків, продовжувати злочинну діяльність.
Обговорюючи питання щодо зменшення обвинуваченому ОСОБА_7 розміру застави, слід зазначити, що відповідно до ч. 4, 5 ст. 182 КПК України розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним.
Суд першої інстанції при визначенні розміру застави дотримався вимог діючого законодавства в повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги про можливість змінити ОСОБА_7 запобіжний захід на більш м'який запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою, є безпідставними.
Також слід звернути увагу, що апелянт, посилається на соціальні зв'язки обвинуваченого, який проживає разом з мамою-пенсіонеркою та старшим братом, проте слід зазначити, що ці ж обставини існували і на момент вчинення інкримінованого злочину, а відтак вони очевидно не утворюють жодних моральних запобіжників при обранні обвинуваченим моделі поведінки, а тому не здатні перешкодити йому у разі звільнення з під варти, втекти від слідства та суду чи здійснити вплив на свідка або вжити інших дій з метою уникнення кримінальної відповідальності, продовжити злочинну діяльність.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що виправданість подальшого тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 підтверджується наявністю ризиків, які передбачені п.п. 1,3,5 ч. 1 ст. 177 КПК України та той факт, що жоден із вказаних ризиків за час проведення судового розгляду не зменшився, що свідчить про неможливість обрання стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 більш м'якого запобіжного заходу, оскільки він не забезпечить належної процесуальної поведінки обвинуваченого під час розгляду кримінального провадження.
На даний час, таке обмеження права ОСОБА_7 на свободу не суперечить положенням ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, так як існують ознаки суспільного інтересу, які, не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають принцип поваги до особистої свободи.
Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає не переконливими доводи апеляційної скарги захисника щодо можливості зміни запобіжного заходу на домашній арешт, оскільки рішення суду першої інстанції про продовження строку тримання під вартою не суперечить вимогам закону та загальним засадам кримінального провадження.
Підстав для скасування оскаржуваної ухвали та відмови у задоволенні клопотання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою колегія суддів не вбачає та вважає рішення суду законним та обґрунтованим.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону при розгляді справи суддею, які були б підставою для скасування ухваленого судового рішення, колегією суддів не встановлено.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 177, 182, 183, 194, 376, 405, 407, 422-1 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу Нікопольського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 07.02.2023 року, про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 185 КК України - без змін.
Ухвала є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає.
Судді