Справа № 509/4214/22
10 квітня 2023 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі :
головуючого судді Гандзій Д.М.
при секретарі Задеряка Г.М.
позивачки ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в смт. Овідіополь, в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів та зміну призначених аліментів,-
10 жовтня 2022 року, ОСОБА_1 звернулась до Овідіопольського райсуду Одеської області із вищевказаною позовною заявою, в якій просила суд стягнути з відповідача на її користь неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів за період з 01.05.2016 року по 05.10.2022 рік у сумі 110000 грн., змінити спосіб стягнення аліментів, які стягуються з відповідача на її користь на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 1500 грн. щомісяця на 1/4 частку від його заробітку (доходу) але не менше прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи стягнення з дня набрання рішенням суду законної сили і до досягнення дитиною повноліття, мотивуючи це тим, що рішенням Овідіопольського райсуду Одеської області від 01.06.2016 р. з відповідача на її користь на утримання їхнього неповнолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 стягнуто аліменти в твердій грошовій сумі у розмірі 1500 грн щомісячно, починаючи з 21.04.2016 р. до повноліття дитини та виданий виконавчий лист. Однак, відповідач умисно не виконує рішення суду та за сім років сплатив аліменти тільки два рази у сумі 4393,25 грн., внаслідок чого, у нього утворилась заборгованість по аліментах, яка за період з 21.04.2016 р. по 31.05.2022 р. згідно розрахунку заборгованості державного виконавця від 01.06.2022 р. становить 104606,75 грн.
В позові йдеться, що на сьогодні, відповідач служить за контрактом у ЗСУ та має постійний дохід, з якого має можливість сплачувати аліменти в частині від заробітку, а саме 1/4 частину. Отже, з вини відповідача, який зобов?язаний сплачувати аліменти на утримання дитини за рішенням суду, виникла заборгованість по сплаті аліментів, тобто є підстави для стягнення з відповідача на її користь пені зі зміною способу стягнення аліментів з твердої грошової суми на 1/4 частину від його заробітку (доходу).
В судовому засіданні, позивачка повністю підтримала свій позов та просила його задовольнити.
Відповідач в судове засідання не з'явився про дату час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, зворотним поштовим повідомленням, надіславши на електронну адресу суду відзив на позовну заяву в якому позов визнав частково, на суму неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів за період з 01.05.2016 року по 05.10.2022 рік у розмірі 33402,65 грн., не заперечуючи проти зміни способу стягнення аліментів, які стягуються з відповідача на її користь на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з твердої грошової суми 1500 грн. щомісяця на 1/4 частку від його заробітку (доходу) але не менше прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи стягнення з дня набрання рішенням суду законної сили і до досягнення дитиною повноліття, а також клопотання про розгляд справи за його відсутністю у зв?язку зі станом здоров?я, а саме отриманою травмою (контузією) (а.с. 37,39-50).
Заслухавши пояснення позивачки, дослідивши письмові матеріали справи та додатково надані докази, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.
Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов'язковою для суду.
Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.
Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об'єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.
У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.
Стаття 89 ЦПК України встановлює, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Стаття 95 ЦПК України передбачає, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 26 Постанови Пленуму ВСУ № 2 від 12.06.2009 р. «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» - під час судового розгляду, предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
Відповідно до приписів ст. 263 ЦПК України - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин - суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють несуть відповідальність за створення необхідних умов для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Положеннями ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція) передбачено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У відповідності до статті 3 Конвенції в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Статтею 18 Конвенції передбачено, що батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Відповідно до ч. 2 ст. 51 Конституції України, батьки зобов?язані утримувати дітей до їх повноліття.
За змістом ст. 180 СК України, батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Частиною 1 статті 196 СК України передбачено, що у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
Аналізуючи вищенаведені норми права, суд відзначає, що у разі стягнення аліментів (у частці від доходу чи у твердій грошовій сумі), цей платіж є періодичним і повинен сплачуватися платником аліментів кожного місяця. А тому, у разі несплати аліментів у поточному місяці, з 01 числа наступного місяця виникає заборгованість, яка тягне відповідальність божника у вигляді неустойки (пені).
Судом встановлено, що Рішенням Овідіопольського райсуду Одеської області від 01 червня 2016 року з відповідача на користь позивачки, на утримання малолітньог сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 стягнуто аліменти в твердій грошовій сумі у розмірі 1500 грн щомісячно, починаючи з 21 квітня 2016 року до повноліття дитини та виданий виконавчий лист (а.с. 18).
Як стверджує позивачка, внаслідок злісного невиконання рішення суду, за відповідачем утворилась заборгованість по аліментам, яка за період з 21.04.2016 р. по 31.05.2022 р. згідно розрахунку заборгованості державного виконавця від 01.06.2022 р. становить 104606,75 грн., яка лягла в основу позову з приводу обчислення неустойки (пені), яку позивачка розрахувала в позові і яка за її підрахунками становить 110000 грн. (а.с. 3-13,16).
Розглядаючи вказані справу, суд враховує Правовий висновок, зроблений Великою Палатою Верховного Суду у Постанові від 03.04.2019 року у справі №333/6020/16-ц, відповідно до якої, передбачена статтею 196 СК України відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у вигляді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів. Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі 1 % від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення полягає в тому, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів враховується розмір несплачених аліментів за кожен місяць та кількість днів прострочення за кожним платежем окремо.
Аліменти нараховуються щомісячно, тому строк виконання цього обов?язку буде різним, а отже, кількість днів прострочення сплати аліментів за кожен місяць також буде різною.
Законодавець установив розмір пені - 1% за кожен день прострочення та період, за який нараховується пеня - за кожен день, починаючи з наступного, у який мала бути здійснена сплата аліментів за відповідний місяць, але таке зобов'язання не було виконане, і до дня, у який проведена сплата заборгованості чи до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені.
Таке правило застосовується у разі прострочення виконання зобов'язання зі сплати аліментів за місяць, у який вони мали бути сплачені.
Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов'язання не включається до строку заборгованості) та помножити та 1 відсоток.
Тобто формула така: заборгованість за місяць * кількість днів заборгованості * 1 %.
За цим правилом обраховується пеня за кожним простроченим місячним платежем. Загальний розмір пені становить суму пені, обрахованої за кожним місячним (періодичним) платежем.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що відповідач повинен сплатити позивачці неустойку (пеню) за несплату аліментів на утримання неповнолітньої доньки.
Щодо розміру неустойки (пені) суд відзначає, що загальна сума неустойки (пені) за несплату аліментів має розраховуватися за формулою: Р=(А1 х Q1 х 1 %)+(A2 х Q2 х 1 %)+ (An х Qn х l %), де: Р - загальна сума пені за несплату або прострочення сплати аліментів, обраховується позивачем на момент подачі позову; А1 - нарахована сума аліментів за перший місяць; Q1 - кількість днів прострочення сплати суми аліментів за перший місяць; А2 - нарахована сума аліментів за другий місяць; Q2 - кількість днів прострочення сплати аліментів за другий місяць; An - нарахована сума аліментів за останній місяць перед подачею позову; Qn - кількість днів прострочення сплати аліментів за останній місяць.
Суд не приймає до уваги розрахунок заборгованості по аліментам відповідача, наданий позивачкою до позову за період з 21.04.2016 р. по 31.05.2022 р., яка згідно розрахунку заборгованості державного виконавця від 01.06.2022 р. становить 104606,75 грн., яка лягла в основу позову з приводу обчислення неустойки (пені), яку позивачка розрахувала в позові і яка за її підрахунками становить 110000 грн. з огляду на новий розрахунок того ж самого головного державного виконавця Біляївського ВДВС в Одеському районі Одеської області ПМУ Мінюсту (м. Одеса) Лебедева Є.Є. від 01.02.2023 р., яка за період з 21.04.2016 р. по 31.01.2023 р. включно становить - 67340,17 грн., з урахуванням того факту, що відповідачем за вказаний період було частково сплачена його заборгованість по аліментам : в груді 2016 р. - 1200 грн., в квітні 2017 р. - 2395,01 грн. та в травні 2022 р. - 2393,25 грн., які не були враховані державним виконавцем у попередньому розрахунку заборгованості відповідача по аліментам. Тобто, судом береться до уваги та розрахунку пені по аліментам новий розрахунок державого виконавця, зроблений пізніше - 01.02.2023 р. (а.с. 47).
Відповідачем було зроблено розрахунок неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів з яким повністю погоджується суд, беручи до уваги враховану часткову сплату відповідачем заборгованості по сплаті аліментів.
за травень 2016 року=1500,00 * 0 01 * 31= 465,00 грн.,
за червень 2016 року=1500,00 * 0,01 * 30= 450,00 грн.,
за липень 2016 року=1500,00 * 0 01 * 31= 465,00 грн.,
за серпень 2016 року=1500,00 * 0 01 * 31=465,00 грн.,
за вересень 2016 року=1500,00 * 0,01 * 30= 450,00 грн.,
за жовтень 2016 року=1500,00 * 0 01 * 31= 465,00 грн.,
за листопад 2016 року=1500,00 * 0,01 * 30= 450,00 грн.,
за грудень 2016 року=300,00 * 0 01 * 31= 93,00 грн.,
за січень 2017 року=1500,00 * 0 01 * 31=465,00 грн.,
за лютий 2017 року=1500,00 * 0 01 * 28 = 420,00 грн.,
за березень 2017 року=1500,00 * 0 01 * 31=465,00 грн.,
за квітень 2017 року=0
за травень 2017 року=605,00 * 0 01 * 31= 187,55 грн.,
за червень 2017 року=1500,00 * 0,01'* 30=450,00 грн.,
за липень 2017 року-1500,00 * 0 01 * 31=465,00 грн.,
за серпень 2017 року-1500,00 * 0 01 * 31= 465,00 грн.,
за вересень 2017 року=1500,00 * 0,01 * 30= 450,00 грн.,
за жовтень 2017 року=1500,00 * 0 01 * 31= 465,00 грн.,
за листопад 2017 року=1500,00 * 0,01 * 30= 450,00 грн.,
за грудень 2017 року=1500,00 * О01 * 31= 465,00 грн.,
за січень 2018 року-1500,00 * 0 01 * 31= 465,00 грн.,
за лютий 2018 року=1500,00 * 0 01 * 28 = 420,00 грн.,
за березень 2018 року= '1500,00 * 0 01 * 31= 465,00 грн.,
за квітень 2018 року-1500,00 * 0,01 * 30= 450,00 грн.,
за травень 2018 року=1500,00 * 0 01 * 31= 465,00 грн.,
за червень 2018 року=1500,00 * 0,01 * 30= 450,00 грн.,
за липень 2018 року=1500,00 * 0 01 * 31= 465,00 грн.,
за серпень 2018 року=1500,00 * 0 01 * 31= 465,00 грн.,
за вересень 2018 року=1500,00 * 0,01 * 30= 450,00 грн.,
за жовтень 2018 року=1500,00 * 0 01 * 31=465,00 грн.,
за листопад 2018 року=1500,00 * 0,01 * 30= 450,00 грн.,
за грудень 2018 року=1500,00 * 0 01 * ТГ= 465,00 грн.,
за січень 2019 року=1500,00 * 0 01 * 31= 465,00 грн.,
за лютий 2019 року=1500,00 * 0 01 * 28 = 420,00 грн.,
за березень 2019 року=1500,00 * 0 01 * 31=465,00 грн.,
за квітень 2019 року-1500,00 * 0,01 * 30= 450,00 грн.,
за травень 2019 року=1500,00 * 0 01 * 31= 465,00 грн.,
за червень 2019 року=1500,00 * 0,01 * 30= 450,00 грн.,
за липень 2019 року=1500,00 * 0 01 * 31= 465,00 грн., V
за серпень 2019 року=1500,00 * 0 01 * 31= 465,00 грн.,
за вересень 2019 року=1500,00 * 0,01 * 30= 450,00 грн.,
за жовтень 2019 року=1500,00 * 0 01 * 31= 465,00 грн.,
за листопад 2019 року=1500,00 * 0,01 * 30= 450,00 грн.,
за грудень 2019 року=1500,00 * 0 01 * 31= 465,00 грн.,
за січень 2020 року=1500,00 * 0 01 * 31= 465,00 грн.,
за лютий 2020 року=1500,00 * 0 01 * 29 = 435,00 грн.,
за березень 2020 року=1500,00 * 0 01 * 31= 465,00 грн.,
за квітень 2020 року=1500,00 * 0,01 * 30= 450,00 грн.,
за травень 2020 року=1500,00 * 0 01 * 31= 465,00 грн.,
за червень 2020 року=1500,00 * 0,01 * 30= 450,00 грн.,
за липень 2020 року-1500,00 * 0 01 * 31= 465,00 грн.,
за серпень 2020 року=1500,00 * 0 01 * 31= 465,00 грн.,
за вересень 2020 року=1500,00 * 0,01 * 30= 450,00 грн.,
за жовтень 2020 року=1500,00 * 0 01 * 31= 465,00 грн.,
за листопад 2020 року-1500,00 * 0,01 * 30= 450,00 грн.,
за грудень 2020 року=1500,00 * 0 01 * 31= 465,00 грн.,
за січень 2021 року=1500,00 * 0 01 * 31= 465,00 грн.,
за лютий 2021 року=1500,00 * 0 01 * 28 = 420,00 грн.,
за березень 2021 року=1500,00 * 0 01 * 31= 465,00 грн.,
за квітень 2021 року=1500,00 * 0,01 * 30= 450,00 грн.,
за травень 2021 року=0
за червень 2021 року=607,00 * 0,01 * 30= 182,10 грн.,
за липень 2021 року-1500,00 * 0 01 * 31= 465,00 грн.,
за серпень 2021 року--1500,00 * 0 01 * 31^ 465,00 грн.,
за вересень 2021 року=1500,00 * 0,01 * 30= 450,00 грн.,
за жовтень 2021 року=1500,00 * Q 01 * 31= 465,00 грн.,
за листопад 2021 року=1500,00 * О#01 * 30= 450,00 грн.,
за грудень 2021 року-1500,00 * 0 01 * 31= 465,00 грн.,
за січень 2022 року=1500,00 * 0 01 * 31= 465,00 грн.,
за лютий 2022 року= •1500,00 * 0 01 * 28 = 420,00 грн.,
за березень 2022 року=1500,00 * 0 01 * 31= 465,00 грн.,
за квітень 2022 року=1500,00 * 0,01 * 30= 450,00 грн.,
за травень 2022 року=1500,00 * 0 01 * 31= 465,00 грн.,
за червень 2022 року=1500,00 * 0,01 * 30= 450,00 грн.,
за липень 2022 року=1500,00 * 0 01 * 31= 465,00 грн.,
за серпень 2022 року=1500,00 * 0 01 * 31= 465,00 грн.,
за вересень 2022 року за жовтень 2022 року (5 днів) 1500,00 * 0,01 * 30= 450,00 грн. 241,95 * 0,01 * 31= 75,00 грн.
Таким чином, загальна сума неустойки (пені) відповідача за прострочення сплати аліментів на дитину становить - 33402,65 грн.
Разом з тим, відповідно до ч. 1 ст. 196 СК України, з відповідача на користь позивача може бути стягнута пеня за прострочення сплати аліментів на утримання дитини в розмірі - 33402,65 грн., що не перевищує 100% відсотків заборгованості по аліментам.
Відповідач зобов?язаний сплачувати аліменти, що свідчить про наявність презумпції вини платника аліментів у виникненні заборгованості з їх сплати та є підставою для застосування до відповідача відповідальності, передбаченої частиною ч. 1 ст. 196 СК України.
Доказів того, що заборгованість за аліментами виникла внаслідок несвоєчасної виплати заробітної плати, затримки або неправильного перерахування аліментів банками, матеріали справи не містять, а тому, звертаючись до суду з цим позовом, позивачка набула право на стягнення з відповідача неустойки, виходячи із реального розміру заборгованості за аліментами за зазначений вище період та з урахуванням вимог ч. 1 ст. 196 СК України.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.
Крім того, підлягає задоволенню позов в частині зміни способу стягнення аліментів, які стягуються з відповідача на користь позивачки на утримання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 1500 грн. щомісяця на 1/4 частку від заробітку (доходу) відповідача, але не менше прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісяця, починаючи стягнення з дня набрання рішенням суду законної сили і до досягнення дитиною повноліття, з чим погодився відаповідач.
Відповідно до п. 3 ч. 1ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення аліментів, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів чи зміну способу їх стягнення.
У зв?язку з тим, що позивачка звільнена від сплати судового збору відповідно до вимог ст. 5 Закону України «Про судовий збір», судовий збір на користь держави компенсується за рахунок відповідача.
Керуючись ст.3-7,10-13,18,11,76-83,95,133,141,174,200,213,228,229,241-246,258,259,263-268,272,273 ЦПК України, ст.ст. 20,181-183,192,196 СК України, Постановою Пленуму ВСУ № 3 від 15.05.2006 р. «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», суд, -
1. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені за прострочення сплати аліментів та зміну способу стягнення аліментів - задовольнити частково;
2. Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП : НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП : НОМЕР_2 ) пеню за прострочення сплати аліментів за виконавчим провадженням АСВП № 51837274 за період з 01.05.2016 р. по 05.10.2022 р. у розмірі 33402,65 грн. ;
3. Змінити спосіб стягнення аліментів, які стягуються з ОСОБА_2 (РНОКПП : НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП : НОМЕР_2 ) на утримання малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за рішенням Овідіопольського райсуду Одеської області від 01.06.2016 р., яке набрало законної сили 14.06.2016 р. з твердої грошової суми в розмірі 1500 грн. щомісячно, починаючи з 21.04.2016 р. і до повноліття дитини - до розміру 1/4 частини усіх видів його місячного заробітку (доходу), але не менше прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 10 жовтня 2022 року і до досягнення дитиною повноліття ;
4.Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП : НОМЕР_1 ) в дохід держави суму судового збору за розгляд позовних вимог про стягнення пені за прострочення сплати аліментів у розмірі 1073,60 грн. ;
5.Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП : НОМЕР_1 ) в дохід держави суму судового збору за розгляд позовних вимог про зміну способу стягнення аліментів у розмірі 1073,60 грн. ;
6.Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів в межах платежу за один місяць ;
7.В задоволенні решти позову - відмовити.
Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 14.04.2023 року.
Суддя Гандзій Д.М.