іменем України
21.03.2023 Справа № 905/882/22
Суддя - Говорун О.В.
Секретар судового засідання - Чекан Ю.І.
Позивач - Акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Дніпропетровської філії Акціонерного товариства "Укртелеком".
Відповідач - Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради.
Про стягнення 376704,44 грн.
Представники учасників справи:
від позивача - Горобець Ю.В.;
від відповідача - Жоголева В.В.
Акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Дніпропетровської філії Акціонерного товариства "Укртелеком" (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради (далі - відповідач) про стягнення 376704,44 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на невиконання відповідачем рішень суду про стягнення грошових коштів на користь позивача на загальну суму 725125,91грн, а саме: за рішенням суду у справі №905/1239/17 від 09.10.2017 - 618977,89 грн; за рішенням суду у справі №905/1208/18 від 14.08.2018 - 50969,25 грн; за рішенням суду у справі №905/2195/18 від 21.01.2019 - 25095,09 грн; за рішенням суду у справі №905/686/19 від 27.05.2019 - 30083,18 грн, у зв'язку з чим позивач, на підставі ст.625 ЦК України, просить стягнути 3% річних та інфляційні втрати, які нараховані на вказані суми.
До суду надійшов відзив на позов, в якому представник відповідача заперечує щодо задоволення позовних вимог та зазначає, що рішенням Господарського суду Донецької області у справі №905/1239/17 були задоволені позовні вимоги АТ "Укртелеком" до Управління соціального захисту населення Центрального району Маріупольської міської ради про стягнення на користь позивача заборгованості у розмірі 609830,43 грн, також на користь позивача був стягнутий судовий збір у розмірі 9147,46 грн. Управління соціального захисту населення Центрального району Маріупольської міської ради знаходиться у стані припинення, відомостей стосовно припинення юридичної особи до Єдиного державного Реєстру не внесено, а отже Департамент соціального захисту не є належним відповідачем по справі.
Відповідач не погоджуєтся з нарахуванням 3% річних та інфляційний втрат на суму судового збору, зазначивши, що обов'язок сплатити судовий збір, не є зобов'язанням в розумінні положень ч.1 ст.509 Цивільного кодексу України, з огляду на що, нарахування 3% річних та інфляційних витрат на суму судового збору є неправомірним.
Від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій зазначається, що у справах, згідно з рішеннями суду в яких на користь позивача були стягнуті грошові кошти, відповідача (Управління соціального захисту населення Центрального району Маріупольської міської ради) було замінено на правонаступника - Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради, що підтверджується відповідними ухвалами суду: у справі №905/1239/17 від 08.12.2021; №905/1208/18 від 08.12.2021; №905/2195/18 від 07.12.2021; №905/686/19 від 08.12.2021, а отже відповідач в цій справі є належним.
Щодо нарахування інфляційних втрат та 3% річних на суму судового збору позивач зазначає, що рішенням суду стягнуті грошові кошти, до складу яких входили кошти судового збору, які були сплачені позивачем при пред'явленні позову до суду. На підставі прийнятого судом рішення, між позивачем та відповідачем виникло грошове зобов'язання щодо здійснення відповідачем на користь позивача оплати судового збору, яке відповідачем не виконано, а відтак нарахування 3% річних та інфляційних втрат на вказану суму є правомірним.
04.01.2023 від відповідача надійшла заява про застосування позовної давності.
08.02.2023 до суду надійшла заява про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої позивач просить стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 352722,93 грн з яких, інфляційні втрати за період з листопада 2019 року по вересень 2022 року в розмірі 290344,53 грн та 3% річних за період з 01.11.2019 по 26.09.2022 в розмірі 62378,40 грн. Як зазначає позивач, період нарахування обмежений останніми трьома роками, які передували зверненню до суду. Також, позивач не нараховує 3% річних та інфляційні втрати на суму судового збору, стягнутого на користь позивача згідно з рішенням суду у справі №905/1239/17.
Відповідно до п.2 ч.2 ст.46 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання.
Враховуючи, що вказана заява подана до закінчення підготовчого засідання, суд приймає її до розгляду заяву та розглядає справу з урахуванням викладених в цій заяві обставин.
Дослідивши письмові докази у справі, суд встановив наступні факти та відповідні ним правовідносини.
Рішенням Господарського суду від 09.10.2017 у справі №905/1239/17 позовні вимоги задоволені повністю, стягнуто з Управління соціального захисту населення Центрального району Маріупольської міської ради на користь позивача заборгованість в сумі 609830 грн. 43 коп. та судовий збір в сумі 9147 грн. 46 коп. (а.с.7-10).
Ухвалою суду від 08.12.2021 у справі №905/1239/17, замінено боржника за рішенням господарського суду Донецької області від 09.10.2017 по справі №905/1239/17 з Управління соціального захисту населення Центрального району Маріупольської міської ради на його правонаступника - Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради (а.с.11-13).
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 01.09.2022 у справі №905/1239/17, ухвалу Господарського суду Донецької області від 08.12.2021 у справі №905/1239/17 залишено без змін (а.с.14-24).
Рішенням Господарського суду від 14.08.2018 у справі №905/1208/18 позовні вимоги задоволені частково, стягнуто з Управління соціального захисту населення Центрального району Маріупольської міської ради на користь позивача інфляційні втрати у розмірі 38789,85 грн, три проценти річних в сумі 12179,90 грн та судовий збір в сумі 1735,96 грн (а.с.25-27).
Ухвалою суду від 08.12.2021 у справі №905/1208/18, замінено боржника за рішенням суду від 14.08.2018 по справі №905/1208/18 з Управління соціального захисту населення Центрального району Маріупольської міської ради на його правонаступника - Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради (а.с.28-30).
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 16.02.2022 у справі №905/1208/18, ухвалу Господарського суду Донецької області від 08.12.2021 у справі №905/1208/18 залишено без змін (а.с.31-38).
Рішенням Господарського суду Донецької області від 21.01.2019 у справі №905/2195/18, позовні вимоги задоволені повністю, стягнуто з Управління соціального захисту населення Центрального району Маріупольської міської ради на користь позивача інфляційні втрати в сумі 17727 грн, три відсотки річних в сумі 7368,09 грн та судовий збір в сумі 1762 грн (а.с.39-41).
Ухвалою суду від 07.12.2021 у справі №905/2195/18, замінено боржника за рішенням Господарського суду Донецької області від 21.01.2019 по справі №905/2195/18 з Управління соціального захисту населення Центрального району Маріупольської міської ради на його правонаступника - Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради (а.с.42-44).
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 06.09.2022 у справі №905/2195/18, ухвалу Господарського суду Донецької області від 07.12.2021 у справі №905/2195/18 залишено без змін (а.с.45-48).
Рішенням Господарського суду Донецької області від 27.05.2019 у справі №905/686/19, позовні вимоги задоволені повністю, стягнуто з Управління соціального захисту населення Центрального району Маріупольської міської ради на користь позивача інфляційні втрати в сумі 22865,46 грн, три відсотки річних в сумі 7217,72 грн, судовий збір у розмірі 1921 грн (а.с.49-51).
Ухвалою суду від 08.12.2021 у справі №905/686/19, замінено боржника за рішенням Господарського суду Донецької області від 27.05.2019 по справі №905/686/19 з Управління соціального захисту населення Центрального району Маріупольської міської ради на його правонаступника - Департамент соціального захисту населення Маріупольської міської ради (а.с.52-54).
Постановою Східного апеляційного господарського суду від 07.09.2022 у справі №905/686/19, ухвалу Господарського суду Донецької області від 08.12.2021 у справі №905/686/19 залишено без змін (а.с.55-58).
За змістом ч.4 ст.75 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Згідно з листами Управління Державної казначейської служби України у м.Маріуполі Донецької області від 01.07.2021 та від 08.04.2021, бюджетні асигнування для виконання судових рішень у справах №905/1239/17, №905/2195/18 та №905/686/19 у боржника відсутні, тому безспірне списання не було здійснено (а.с.60-62).
В той же час, згідно з листом Управління Державної казначейської служби України у м.Маріуполі Донецької області від 21.01.2022, на користь позивача з відповідача було здійснено безспірне списання коштів в розмірі 26857,09 грн за судовим рішенням по справі №905/2195/18 (а.с.59).
Також, на підтвердження виконання відповідачем рішення суду по справі №905/2195/18 була надана виписка з рахунку відповідача (а.с.133).
Доказів виконання судових рішень щодо стягнення на користь позивача грошових коштів у справах №905/1239/17, №905/1208/18 та №905/686/19 відповідачем не надано.
Відповідно до ч.1 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
В той же час, за змістом частини 5 вказаної статті, у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Предметом позову в цій справі є стягнення інфляційних втрат та 3% річних на нарахованих на суму грошових коштів за раніше винесеними судовими рішеннями на користь позивача, які не були виконані відповідачем.
Згідно вимог статті 509 ЦК України, статті 173 ГК України зобов'язання є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 статті 598 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях, що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку.
Тобто, грошовим є будь-яке зобов'язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Вказані висновки викладені в зокрема постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.04.2018 року у справі №758/1303/15-ц та від 16.05.2018 року у справі №686/21962/15-ц.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Таким чином, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Виходячи із положень зазначеної норми, наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у виді інфляційного нарахування на суму боргу та трьох процентів річних виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. При цьому зазначена норма не обмежує права кредитора звернутися до суду за захистом свого права, якщо грошове зобов'язання не виконується й після вирішення судом питання про стягнення основного боргу.
У розумінні положень наведеної норми позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Отже, законом установлено обов'язок боржника у разі прострочення виконання грошового зобов'язання сплатити на вимогу кредитора суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції та трьох відсотків річних за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Наявність судових актів про стягнення заборгованості, не припиняє грошових зобов'язань боржника та не виключає його відповідальності за порушення строків розрахунків. В розумінні положень наведеної норми Позивач як кредитор, вправі вимагати стягнення у судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних до повного виконання грошового зобов'язання.
Наведений висновок викладений в постанові Верховного Суду від 23.10.2018 року у справі №913/70/18.
08.03.2023 до суду надійшло клопотання позивача про зменшення розміру позовних вимог, виходячи з того, що відповідачем було виконано рішення суду у справі №905/2195/18 та 28.12.2021 була сплачена сума в розмірі 26857,09 грн. Також, у зв'язку із зменшенням розміру позовних вимог, позивач просив повернути судовий збір.
Відповідно до п.2 ч.2 ст.46 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання.
В той же час, відповідно до ухвали суду в цій справі, підготовче провадження закрито 08.02.2023, розгляд справи по суті призначений на 07.03.2023 (а.с.139).
Відтак, суд відмовляє в задоволенні клопотання позивача від 08.03.2023 про зменшення розміру позовних вимог.
Виходячи з того, що 28.12.2021 відповідачем виконане рішення суду у справі №905/2195/18 (а.с.133), тобто до пред'явлення позивачем позову до суду в цій справі, що також підтверджується поданими і позивачем документами (а.с.59), суд відмовляє в задоволенні вимог щодо стягнення нарахованих на вказану суму інфляційних втрат та 3% річних за період з 28.12.2021 по 26.09.2021.
Таким чином, приймаючи до уваги, що станом на дату прийняття рішення в цій справі доказів виконання відповідачем ухвалених на користь позивача рішень суду надано не було, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову частково.
Обґрунтованим суд вважає періоди нарахування інфляційних втрат:
- на суму 715978,45 грн - листопад 2019 року-грудень 2021 року;
- на суму 689121,36 грн - січень-вересень 2022 року.
3% річних:
- на суму 715978,45 грн - 01.11.2019-27.12.2021;
- на суму 689121,36 грн - 28.12.2021-26.09.2022.
Здійснивши самостійно розрахунок інфляційних втрат та 3% річних за вказані періоди, суд задовольняє вимоги у цій частині на суму 260459,79 грн та на суму 61775,77 грн відповідно.
Суд відмовляє в задоволенні заяви відповідача про застосування позовної давності виходячи з наступного.
Відповідно до ст.256 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з ст. 257 ЦК України, загальна позовна давність встановлюється у три роки.
За приписами ч.1 ст.260 ЦК України, позовна давність обчислюється за загальними правилами визначення строків, встановленими статтями 253-255 цього Кодексу.
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).
Згідно з статтею 253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
За змістом ч.1 ст.254 ЦК України, строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.
У разі якщо невиконання боржником грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, право на позов про стягнення коштів на підставі ст.625 ЦК України, виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення і обмежується останніми трьома роками, які передували подачі позову до суду.
Позов був поданий позивачем до суду шляхом надсилання поштою та був поданий до відділення поштового зв'язку 01.11.2022.
В той же час, згідно з ч.12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Відповідно до Постанови КМУ від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", установлено з 12 березня 2020 на всій території України карантин.
В подальшому дія карантину була неодноразово продовжена.
Станом на дату прийняття рішення в цій справі, згідно з Постановою КМУ від 23.12.2022 №1423 "Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 р. № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236", дія карантина на території України продовжена до 30.04.2023.
Крім того, судом враховано, що позивачем був зменшений розмір позовних вимог, які стали обмежені трьома роками, які передували звернення позивача до суду.
Згідно з ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Судові витрати, за приписами статті 129 ГПК України, покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 129, 236-238 ГПК України, господарський суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Департаменту соціального захисту населення Маріупольської міської ради (87500, Донецька область, м.Маріуполь, проспект Миру, 70, ідентифікаційний код юридичної особи - 41336065) на користь Акціонерного товариства "Укртелеком" (01601, м.Київ, бул.Тараса Шевченко, б.18, ідентифікаційний код юридичної особи - 21560766) в особі Дніпропетровської філії Акціонерного товариства "Укртелеком" (49101, м.Дніпро, вул.Херсонська, б.26, ідентифікаційний код юридичної особи - 25543196) 3% річних у розмірі 61775 (шістдесят одна тисяча сімсот сімдесят п'ять) грн 76 коп., інфляційні втрати у розмірі 260459 (двісті шістдесят тисяч чотириста п'ятдесят дев'ять) грн 79 коп. та витрати з оплати судового збору в розмірі 4833 (чотири тисячі вісімсот тридцять три) грн 53 коп.
В задоволенні інших вимог відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга подається до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня проголошення рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 14.04.2023.
Суддя О.В. Говорун