вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
06.04.2023м. ДніпроСправа № 904/4484/22
Господарський суд Дніпропетровської області
у складі судді Дупляка С.А.,
за участю секретаря судового засідання Євтушенка Д.Є.,
представників учасників справи:
від прокуратури: Ємельянов В.А.,
від позивача-1: представник не з'явився,
від позивача-2: представник не з'явився,
від відповідача-1: Селюк М.Я.,
від відповідача-2: Селюк М.Я.,
від відповідача-1: Максимова Л.Г.,
дослідивши матеріали справи № 904/4484/22
за позовом Керівника Синельниківської окружної прокуратури Дніпропетровської області
в інтересах Держави в особі
1. Національної академії аграрних наук України,
2. Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області
до:
1. Синельниківської селекційно-дослідної станції Державної установи Інституту зернових культур Національної академії аграрних наук України,
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Степова-Агромех"
про визнання недійсними договорів та зобов'язання звільнити земельні ділянки,
1. ЗМІСТ ПОЗОВНИХ ВИМОГ ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ
Керівник Синельниківської окружної прокуратури Дніпропетровської області в інтересах держави в особі: 1. Національної академії аграрних наук України (далі - позивач-1) та Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (далі - позивач-2) звернувся до господарського суду з позовною заявою від 29.11.2022 за вих. №04/65-2571ВИХ-22 до Синельниківської селекційно-дослідної станції Державної установи Інституту зернових культур Національної академії аграрних наук України (далі - відповідач-1) та Товариства з обмеженою відповідальністю "Степова-Агромех" (далі - відповідач-2), у якій просить суд:
визнати удаваним та недійсним договір № 01/02-22 про надання послуг від 01.02.2022, укладений між відповідачем-1 та відповідачем-2;
визнати удаваним та недійним договір № 01/07-22 на надання послуг від 01.07.2022, укладений між відповідачем-1 та відповідачем-2;
зобов'язати відповідача-2 звільнити земельні ділянки загальною площею 962,75 га, які використовуються ним на підставі договорів № 01/02-22 від 01.02.2022 та №01/07-22 від 01.07.2022 про надання послуг.
Судові витрати прокурор просить суд покласти на відповідача.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №904/4484/22 визначено суддю ДУПЛЯКА Степана Анатолійовича, що підтверджується протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 30.11.2022.
Ухвалою від 05.12.2022 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 21.12.2022.
Через відділ документального забезпечення 20.12.2022 від відповідача-1 надійшло клопотання, у якому відповідач-1 просить суд підготовче засідання відкласти та продовжити строк для подачі відзиву.
Того ж дня, 20.12.2022 через відділ документального забезпечення від відповідача-2 надійшло клопотання, у якому відповідач-2 просить суд підготовче засідання відкласти.
Ухвалою від 21.12.2022 підготовче засідання відкладено до 25.01.2023.
Ухвалою від 23.12.2022 заяву відповідача-1 про продовження процесуального строку для подачі відзиву задоволено. Визначено строк для подачі відзиву та всіх письмових і електронних доказів до 13.01.2023.
Через відділ документального забезпечення 13.01.2023 від відповідача-1 надійшов відзив, у якому відповідач-1 просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Через відділ документального забезпечення 24.01.2023 від відповідача-2 надійшов відзив, у якому відповідач-2 просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою від 25.01.2023 підготовче провадження продовжено, підготовче засідання відкладено до 22.02.2023.
Через відділ документального забезпечення 31.01.2023 від відповідача-1 надійшло клопотання, у якому відповідач-1 просить суд долучити до матеріалів справи додаткові документи, які підтверджують виконання відповідачем-1 наукової програми у 2022 році.
Через відділ документального забезпечення 01.02.2023 від прокуратури надійшла відповідь на відзив відповідача-1.
Через відділ документального забезпечення 13.02.2023 від прокуратури надійшла відповідь на відзив відповідача-2.
Через відділ документального забезпечення 21.02.2023 від позивача-2 надійшли письмові пояснення, у яких позивач-2 просить суд позовні вимоги прокурора задовольнити.
Ухвалою від 22.02.2023 підготовче засідання відкладено до 08.03.2023.
Через відділ документального забезпечення 07.03.2023 від прокуратури надійшов лист на обґрунтування заявлених позовних вимог.
Через відділ документального забезпечення 08.03.2023 від позивача надійшла заява про розгляд справи без участі позивача в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області.
Ухвалою від 08.03.2023 підготовче провадження закрито, справу призначено до розгляду по суті на 22.03.2023.
За результатами судового засідання, яке відбулося 22.03.2023, оголошено перерву до 06.04.2023.
В судовому засіданні 06.04.2023 прокурор надав пояснення у справі, відповів на запитання суду, позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити.
Представники відповідачів 1, 2 також надали пояснення у справі та відповіли на запитання суду, заперечували проти задоволення позовних вимог і просили суд відмовити у позові.
Представники позивачів 1, 2 в судове засідання не з'явилися. Відповідач-2 просив суд розглянути справу без його участі, про що вказано вище, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Дослідивши матеріали справи, повно та всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд прийняв рішення у справі.
З урахуванням режиму воєнного стану та можливості повітряної тривоги в місті Дніпрі у Господарському суді Дніпропетровської області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Відтак, справу розглянуто у розумні строки, ураховуючи вищевказані обставини та факти.
Стислий виклад позиції прокурора
Прокурор вважає, що укладені між відповідачем-1 та відповідачем-2 договори про надання послуг є за своєю правовою природою договорами оренди, а тому в силу Закону підлягають визнанню недійсними, оскільки є удаваними. Також прокурор вважає, що спірні договори є єдиним господарським зобов'язанням, поділеним всупереч вимогам ст. 73-2 ГК України, оскільки спірні договори спрямовані на проведення одного циклу сільськогосподарських робіт. Земельна ділянка, на якій надавалися послуги, на думку прокурора, підлягає звільненню відповідачем-2.
Стислий виклад позиції позивача-1
Позивач-1 письмових пояснень щодо суті позовних вимог не надав.
Стислий виклад позиції позивача-2
Позивач-2 підтримав заявлений прокурором позов та наголосив, що спірна земельна ділянка була надана відповідачу-1 для своєчасного та високоякісного проведення наукових досліджень та їх апробації, виробництва оригінального, елітного та репродуктивного насіння сільськогосподарських культур.
Водночас позивач звертає увагу суду, що основним видом діяльності відповідача-2 є неспеціалізована оптова торгівля.
Також позивач-2 зазначив, що забороняється ділити господарське зобов'язання з метою ухилення від передбаченого ст. 73-2 ГК України порядку прийняття рішень про вчинення значного господарського зобов'язання.
Стислий виклад позиції відповідача-1
Відповідач-1 з позовними вимогами прокурора не погоджується та зазначає, що з відповідачем-2 були укладені договори про надання послуг, оскільки відповідач-1 не має сучасної техніки для виконання послуг сільськогосподарського призначення, яку має відповідач-2, а господарства мережі ДУ ІЗК НААН України не мали змоги допомогти технікою, оскільки знаходяться з відповідачем-1 в одній природно-кліматичній зоні вирощування культур з практично однаковим терміном збирання врожаю.
Відповідач-1 зазначає, що було укладено два договори, а не один, оскільки за першим договором надавалися послуги з проведення весняно-польових робіт, підготовки земель до посіву, посіву пропашних культур, внесення добрив оприскувачем, внесення засобів захисту рослин, а за другим договором надавались послуги зі збору зернових культур, подрібнення пожнивних залишків, перевезення вантажів до складів відповідача-1, роботи окультурювання полів після збору врожаю. Таким чином, відповідач-1 вважає, що при виконанні двох договорів використовувалася сільськогосподарська техніка різного цільового призначення.
Відповідач-1 наголосив, що відповідач-2 не отримував у власність сільськогосподарську продукцію, а лише надав послуги сільськогосподарського призначення, обумовлені договором, а відтак підстави для висновку про укладання між відповідачами 1, 2 договорів оренди відсутні.
Стислий виклад позиції відповідача-2
Відповідач-2 з позовними вимогами прокурора не погоджується та наголошує, що у його володінні та користуванні наявна нова та сучасна техніка, яка спроможна виконувати одночасно декілька процесів.
Послуги відповідач-2 надав відповідачу-1 на підставі заявок останнього.
Більш того, земельна ділянка відповідачу-2 не надавалася, а тому він її не займав, отже і вимога про її звільнення не може бути виконана.
Доводи прокурора щодо відзиву відповідача-1 на позовну заяву
Прокурор вказав, що умови надання послуг за двома договорами не визначені.
Переписки з іншими науковими установами НААН України станом на час укладення спірних договорів відповідач-1 суду не надав.
Отже, прокурор вважає, що інтереси Держави є порушеними, а позов таким, що підлягає задоволенню.
Доводи прокурора щодо відзиву відповідача-2 на позовну заяву
Прокурор наголошує, що відсутність істотних умов договору оренди не свідчить про те, що між сторонами не були укладені договори з метою саме приховання договору оренди.
2. ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ
Предметом доказування у справі, відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України, є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
У даному випадку до предмета доказування входять такі питання: чи можна спірні договори вважати єдиним господарським зобов'язанням, що впливає на кваліфікацію цих договорів як значного господарського зобов'язання, а відтак, і необхідності погоджувати їх укладання з органом, до сфери управління якого належить державне підприємство (стаття 73-2 ГК України); чи можна спірні договори вважати прихованими договорами оренди; чи використовувалися відповідачем-2 спірні земельні ділянки для власних потреб, чи перебувають спірні земельні ділянки у фактичному володінні та користуванні відповідача-2 на час вирішення спору.
Суд встановив, що Державними актами на право постійного користування земельними ділянками серії ЯЯ №046076, №046077, №046078, №046079, №046080, №046081, №046082, №046083, №046084, №046085, №046086, №046087, №046088, №046089, №046090, №046091, №046092, №046093, №046094, №046095, №046096, №046097, №046098, №046099, №046100, №046101, №046102, №046103, №046104, виданими Синельниківською райдержадміністрацією (арк. 66-93, том 1) та серії ЯЯ №046104, №046105, №046106, №046107, №046108, №046109, №046110, №046111, №046112, №046113, виданими Раївською сільською радою, (арк. 94-103, том 1) відповідачу-1 передано у постійне користування землі для ведення сільського господарства.
Інформацією, що міститься у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно, Державному реєстрі іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об'єктів нерухомого майна (інформаційна довідка №309200439 від 08.09.2022) (арк. 104-120, том 1) підтверджується державна реєстрація права постійного користування земельними ділянками за відповідачем-1 на підставі вказаних державних актів.
Прокурор до матеріалів справи долучив протокол огляду веб-сайту від 25.11.2022 з додатками (арк. 136-139, том 1), з якого вбачається, що Синельниківська селекційно-дослідна станція - це великий промисловий виробник і постачальник первинного і елітного насіння всіх сільськогосподарських культур, що вирощуються в степовій зоні України. Особливе значення надається вирощуванню насіння кукурудзи F1, та батьківських форм районованих і перспективних гібридів кукурудзи різних груп стиглості та напрямків використання, озимої пшениці, ярого ячменю, вівса та сортових культур.
Суд встановив, що вказана інформація відповідає тій, яка розміщена на веб-сайті відповідача-1 станом на 06.04.2023 (дата ухвалення рішення у справі).
Відповідач-1 (далі - відповідач-1, замовник) уклав із відповідачем-2 (далі - відповідач-2, виконавець) договір №01/02-22 від 01.02.2022 (далі - договір від 01.02.2022), відповідно до п. 1.1 умов якого протягом терміну дії цього договору виконавець бере на себе зобов'язання надати послуги, визначені в п. 1.3 цього договору, а замовник зобов'язується їх оплатити в порядку, передбаченому цим договором (п. 1.1 договору від 01.02.2022).
Так, у п. 1.3 договору від 01.02.2022 сторони узгодили, що виконавець надає замовнику послуги сільськогосподарського призначення, перелік та ціна яких визначена сторонами в додатках, які є невід'ємною частиною цього договору.
Згідно з п. 2.1 договору від 01.02.2022 орієнтовна вартість послуг, що підлягає сплаті замовником становить 2.500.000,00 грн з ПДВ та остаточно визначається сторонами в акті надання послуг, що підписуються сторонами на підставі фактично наданих послуг на узгодженій площі земельної ділянки.
Цей договір вступає в силу, відповідно до п. 9.1, з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Відповідно до додатку №1 від 25.02.2022 до договору від 01.02.2022 на виконання п. 1.3 договору від 01.02.2022 сторони визначили перелік послуг, які підлягають виконанню за цим договором по зерновим культурам, та узгодили ціну послуги, а саме послуги самоскиду.
Між відповідачем-1 та відповідачем-2 було укладено додаток №2 від 30.03.2022 до договору від 01.02.2022, у якому на виконання п. 1.3 договору від 01.02.2022 сторони визначили перелік послуг, які підлягають виконанню за цим договором по зерновим культурам, та узгодили ціну послуг, а саме послуги боронування, навантажувально-розвантажувальні послуги, внесення добрив оприскувачем, культивація, роботи по окультурюванню полів, послуги екскаватору JCB.
У додатку №3 від 30.05.2022 до договору від 01.02.2022 на виконання п. 1.3 договору від 01.02.2022 сторони визначили перелік послуг, які підлягають виконанню за цим договором по зерновим культурам, та узгодили ціну послуг, а саме: послуги з посіву пропашних, внесення ЗЗР оприскувачем.
У додатку №4 від 29.06.2022 до договору від 01.02.2022 на виконання п. 1.3 договору від 01.02.2022 сторони визначили перелік послуг, які підлягають виконанню за цим договором по зерновим культурам, та узгодили ціну послуг, а саме послуги з міжрядної обробки.
На підтвердження виконання умов договору від 01.02.2022 прокурор долучив до позовної заяви акти надання послуг на загальну суму 1.481.968,47 грн, а саме:
акт надання послуг №33 від 28.02.2022 на суму 1.200,00 грн (арк. 146, том 1);
акт надання послуг №63 від 31.03.2022 на суму 382.533,74 грн (арк. 147, том 1);
акт надання послуг №83 від 30.04.2022 на суму 265.406,03 грн (арк. 148, том 1);
акт надання послуг №134 від 30.06.2022 на суму 832.828,70 грн (арк. 150, том 1).
На підтвердження факту оплати наданих відповідачем-2 відповідачу-1 послуг прокурор долучив до матеріалів справи платіжні доручення на суму 658.922,10 грн, а саме:
платіжне доручення №603 від 06.07.2022 на суму 202.250,00 грн (арк. 151, том 1);
платіжне доручення №573 від 24.05.2022 на суму 45.169,20 грн (арк. 152, том 1);
платіжне доручення №586 від 01.06.2022 на суму 112.712,00 грн (арк. 153, том 1);
платіжне доручення №616 від 27.07.2022 на суму 102.400,00 грн (арк. 154, том 1);
платіжне доручення №583 від 30.05.2022 на суму 200.000,00 грн (арк. 151, том 1);
платіжне доручення №631 від 05.08.2022 на суму 50.000,00 грн (арк. 156, том 1);
платіжне доручення №604 від 11.07.2022 на суму 128.390,90 грн (арк. 157, том 1).
Між відповідачем-1 (далі - відповідач-1, замовник) та відповідачем-2 (далі - відповідач-2, виконавець) був укладений ще один договір №01/07-22 від 01.07.2022 (далі - договір від 01.07.2022), відповідно до п. 1.1 умов якого протягом терміну дії цього договору виконавець бере на себе зобов'язання надати послуги, визначені в п. 1.3 цього договору, а замовник зобов'язується їх оплатити в порядку, передбаченому цим договором (п. 1.1 договору від 01.07.2022).
Так, у п. 1.3 договору від 01.07.2022 сторони узгодили, що виконавець надає замовнику послуги сільськогосподарського призначення, перелік та ціна яких визначена сторонами в додатках, які є невід'ємною частиною цього договору.
Згідно з п. 2.1 договору від 01.07.2022 орієнтовна вартість послуг, що підлягає сплаті замовником становить 2.500.000,00 грн з ПДВ та остаточно визначається сторонами в акті надання послуг, що підписуються сторонами на підставі фактично наданих послуг на узгодженій площі земельної ділянки.
Цей договір вступає в силу, відповідно до п. 9.1, з моменту його підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Відповідно до додатку №1 від 28.07.2022 до договору від 01.07.2022 на виконання п. 1.3 договору від 01.07.2022 сторони визначили перелік послуг, які підлягають виконанню за цим договором по зерновим культурам, та узгодили ціну послуги, а саме внесення ЗЗР оприскувачем, збір зернових, дискування, послуги вантажного автомобіля КАМАЗ, перевезення врожаю пшениці 5-15 км, подрібнення поживних залишків, послуги екскаватору JCB.
Між відповідачем-1 та відповідачем-2 було укладено додаток №2 від 30.08.2022 до договору від 01.07.2022, у якому на виконання п. 1.3 договору від 01.07.2022 сторони визначили перелік послуг, які підлягають виконанню за цим договором по зерновим культурам, та узгодили ціну послуг, а саме роботи по окультурюванню полів.
На підтвердження виконання умов договору від 01.07.2022 прокурор долучив до позовної заяви акти надання послуг на загальну суму 2.081.220,48 грн, а саме:
акт надання послуг №151 від 31.07.2022 на суму 1.818.920,63 грн (арк. 162, том 1);
акт надання послуг №175 від 31.08.2022 на суму 262.299,85 грн (арк. 163, том 1).
Позов подано прокурором з метою захисту інтересів Держави Україна та на розгляд суду поставлено питання щодо визнання недійсними оспорюваних договорів, укладених державним підприємством, через призму непогодження цих договорів як значного господарського зобов'язання органом, до сфери управління якого належить державне підприємство (стаття 73-2 ГК України).
При цьому прокурор вважає, що спірні договори є єдиним господарським зобов'язанням, оскільки спрямовані на проведення одного циклу сільськогосподарських робіт.
Також, на думку прокурора, оспорювані договори укладені з метою приховання правовідносин оренди.
Наведені вище обставини і зумовили звернення позивача до суду з даним позовом.
3. ПОЗИЦІЯ СУДУ
Предметом спору у даній справі є вимоги про визнання удаваними та недійсними оспорюваних договорів і звільнення земельних ділянок, які використовуються відповідачами 1, 2 на підставі вказаних договорів.
Згідно із пунктом 1 частини 2 статті 55 ГК України суб'єктами господарювання є господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, комунальні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.
Поняття "підприємства" наведено у статті 62 ГК України, згідно з частиною першою якої підприємство - це самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.
Частина 1 статті 63 ГК України визначає види підприємств залежно від форм власності, до яких відносить: приватне підприємство, що діє на основі приватної власності громадян чи суб'єкта господарювання (юридичної особи); підприємство, що діє на основі колективної власності (підприємство колективної власності); комунальне підприємство, що діє на основі комунальної власності територіальної громади; державне підприємство, що діє на основі державної власності; підприємство, засноване на змішаній формі власності (на базі об'єднання майна різних форм власності); спільне комунальне підприємство, що діє на договірних засадах спільного фінансування (утримання) відповідними територіальними громадами - суб'єктами співробітництва.
Отже, критерієм віднесення підприємства до конкретного виду є форма власності, на основі якої діє таке підприємство.
Відповідно до ст.ст. 73-77 ГК України до кола державних підприємств відносяться державні унітарні підприємства, державні комерційні підприємства, державні некомерційні підприємства та казенні підприємства.
Згідно зі статутом СИНЕЛЬНИКІВСЬКОЇ СЕЛЕКЦІЙНО-ДОСЛІДНОЇ СТАНЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ УСТАНОВИ ІНСТИТУТУ ЗЕРНОВИХ КУЛЬТУР НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ АГРАРНИХ НАУК УКРАЇНИ (далі - станція), який затверджений Президентом Національної академії аграрних наук України 13.10.2017, станція є юридичною особою, зареєстрованою в порядку, визначеному законодавством, що регулює її діяльність, як державної наукової установи, що діє на основі державної форми власності як самостійний суб'єкт господарювання (п. 3.1).
Станція має відокремлене майно, самостійний баланс, рахунки в установах банків та діє за принципом повного господарського розрахунку, може від свого імені набувати права та обов'язки, бути позивачем і відповідачем в судах (п. 3.2).
Станція заснована на державній власності. На балансі станції знаходиться майно, закріплене за нею академією на праві оперативного управління, придбане за рахунок власних коштів. За станцією також закріплені земельні ділянки, які використовуються для забезпечення її наукової діяльності та надані їй на праві постійного користування землею, що посвідчуються у встановленому законом порядку. Вилучення земельних ділянок та припинення права постійного користування ними може здійснюється лише за згодою Президії Академії відповідно до Земельного кодексу України (п. 3.3).
Станція користується землею та іншими природними ресурсами відповідно до статутних цілей своєї діяльності (п. 3.8).
За змістом статті 73-2 ГК України значним господарським зобов'язанням державного унітарного підприємства визнається господарське зобов'язання, що вчиняється державним унітарним підприємством, якщо ринкова вартість майна, робіт, послуг, що є його предметом, становить 10 і більше відсотків вартості активів державного унітарного підприємства, за даними останньої річної фінансової звітності. Статутом державного унітарного підприємства можуть бути визначені додаткові критерії для віднесення господарського зобов'язання до значного господарського зобов'язання. Значне господарське зобов'язання підлягає погодженню наглядовою радою державного унітарного підприємства або, у випадках, передбачених законом, органом, до сфери управління якого відноситься державне унітарне підприємство, в порядку, передбаченому цією статтею (частина перша).
Рішення про надання згоди на вчинення значного господарського зобов'язання, якщо ринкова вартість майна, робіт або послуг, що є його предметом, становить від 10 до 25 відсотків вартості активів державного унітарного підприємства, за даними останньої річної фінансової звітності, приймається наглядовою радою (у разі її утворення) або органом, до сфери управління якого належить державне унітарне підприємство (частина друга).
Рішення про надання згоди на вчинення значного господарського зобов'язання, якщо ринкова вартість майна, робіт або послуг, що є його предметом, становить більше 25 відсотків вартості активів державного унітарного підприємства, за даними останньої річної фінансової звітності, приймається органом, до сфери управління якого належить державне унітарне підприємство (частина третя).
При цьому відповідно до частини четвертої статті 73-2 ГК України забороняється ділити предмет господарського зобов'язання з метою ухилення від передбаченого цією статтею порядку прийняття рішень про вчинення значного господарського зобов'язання.
Згідно з частиною п'ятою статті 73-2 ГК України значне господарське зобов'язання, вчинене з порушенням порядку, передбаченого частинами першою - четвертою наведеної статті, може бути визнане судом недійсним за позовом державного унітарного підприємства або органу, до сфери управління якого належить державне унітарне підприємство.
На розгляд суду поставлено питання, чи можна спірні договори вважати єдиним господарським зобов'язанням, що впливає на кваліфікацію цих договорів як значного господарського зобов'язання, а відтак, і необхідності погоджувати їх укладання з органом, до сфери управління якого належить відповідач-1 (стаття 73-2 ГК України).
Аналогічне питання досліджувалось Верховним Судом у постанові від 24.11.2022 у справі №918/351/21(918/762/21) у справі за позовом розпорядника майна Державного підприємства "Дослідне господарство "Білокриницьке" Інституту сільського господарства Західного Полісся Національної академії аграрних наук України Захарка Івана Ігоровича до Державного підприємства "Дослідне господарство "Білокриницьке" Інституту сільського господарства Західного Полісся Національної академії аграрних наук України", Товариства з обмеженою відповідальністю "Вест Активс", за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1, - Національна академія аграрних наук України, про визнання недійсними шести договорів на виконання сільськогосподарських робіт та двох договорів поставки.
У вказаній постанові Верховний Суд у подібних правовідносинах виходив з того, що основним питанням, яке слід з'ясувати для правильного вирішення спору, є те, чи можна спірні договори вважати єдиним господарським зобов'язанням.
При цьому Верховний Суд виходив з того, що предмети оскаржуваних шести договорів на виконання сільськогосподарських робіт є різними: посів кукурудзи, внесення мінеральних добрив та дисковій культивації ґрунту, ґрунтове обприскування, внесення мікроелементів, глибоке рихлення ґрунту, подрібнення рослинних решток, як є різним і предмети договорів поставки, зокрема, постачання добрив, насіння соняшнику, гербіцидів, пестицидів, тощо. Також різними є строки укладання цих правочинів, строки виконання сільськогосподарських робіт, за різною вартістю, як і різні строки поставки продукції за договорами поставки за різним асортиментом та вартістю замовленого товару. Аналіз вищевикладеного свідчить про спростування тверджень щодо ідентичності найменувань сільськогосподарських робіт, їх вартості, як і одного предмету поставки. Крім того, позивачем не надано жодних доказів, які б свідчили про зворотнє, та скаржником не наведено переконливих мотивів стосовно того, що спірні договори спрямовані на проведення одного циклу сільськогосподарських робіт.
З урахуванням наведеного Верховний Суд у справі №918/351/21(918/762/21) дійшов висновку, що спірні договори не складають єдине господарське зобов'язання, і відповідно, оскільки сума окремо взятого оскаржуваного договору не перевищує 10% від вартості активів боржника, то для укладення цих договорів не вимагалося погодження з НААН України як органом, до сфери управління якого належить це державне підприємство. Тому відсутні підстави, на які посилався позивач, для визнання спірних договорів недійсними.
Як встановлено судом, між відповідачем-1 та відповідачем-2 було укладено два договори про надання послуг.
Суд дослідив зміст оспорюваних прокурором договорів та дійшов таких висновків.
По-перше, один із договорів був укладений у лютому 2022 року, тобто стосувався весняно-польових робіт (послуги боронування, навантажувально-розвантажувальні послуги, внесення добрив оприскувачем, культивація, роботи по окультурюванню полів, послуги екскаватору JCB; послуги з посіву пропашних, внесення ЗЗР оприскувачем; послуги з міжрядної обробки тощо), другий договір був укладений у липні 2022 року і стосувався вже збору врожаю та робіт щодо окультурювання полів після збору врожаю (збір зернових, дискування, послуги вантажного автомобіля КАМАЗ, перевезення врожаю пшениці 5-15 км, подрібнення поживних залишків, роботи по окультурюванню полів тощо). При цьому, для виконання весняно-польових робіт та для виконання робіт по збору врожаю та робіт щодо окультурювання полів після збору врожаю використовувалася сількогосподарська техніка різного цільового призначення.
По-друге, послуги, які були обумовлені договором від 01.02.2022 та послуги, які були обумовлені договором від 01.07.2022 є різним як за своїм змістом, так і за своєю суттю, а тому твердження прокурора, що в оскаржуваних договорах послуги, спрямовані на проведення одного єдиного циклу сільськогосподарських робіт щодо вирощування певної продукції не знаходять свого підтвердження у наявних матеріалах справи.
По-третє, договір від 01.02.2022, який був укладений з метою проведення весняно-польових робіт і договір від 01.07.2022, який був укладений з метою проведення робіт по збору врожаю та робіт щодо окультурювання полів після збору врожаю мають різні строки укладання, різні строки надання обумовлених договорами послуг та різну вартість.
При цьому, суд враховує, що станом на лютий місяць 2022 року було складно передбачити обсяги врожаю, враховуючи результати якості наданих виконавцем послуг, погодні умови, фактичну обстановку, яка існувала в Україні і те, що в подальшому Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" на всій території України введено воєнний стан, який продовжує діяти і до теперішнього часу.
По-четверте, кожен з двох оспорюваних прокурором договорів виражається в діях відповідача-1 та відповідача-2, які спрямовані на набуття, зміну або припинення прав та обов'язків та обидва договори спрямовані на набуття, зміну або припинення прав та обов'язків і досягнення певної мети.
Таким чином, суд погоджується з твердженнями відповідачів, що предмети оскаржуваних договорів на надання сільськогосподарських послуг різними: послуги, які стосуються весняно-польових робіт (послуги боронування, навантажувально-розвантажувальні послуги, внесення добрив оприскувачем, культивація, роботи по окультурюванню полів, послуги екскаватору JCB; послуги з посіву пропашних, внесення ЗЗР оприскувачем; послуги з міжрядної обробки тощо), та послуги, які стосуються вже збору врожаю та робіт щодо окультурювання полів після збору врожаю (збір зернових, дискування, послуги вантажного автомобіля КАМАЗ, перевезення врожаю пшениці 5-15 км, подрібнення поживних залишків, роботи по окультурюванню полів тощо). Також різними є строки укладання цих правочинів, строки надання послуг.
Крім того, суд зазначає, що кожен правочин виражається в діях осіб, спрямованих на набуття, зміну або припинення прав та обов'язків та спрямований на досягнення певної своєї мети.
Положеннями статей 6, 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Суд наголошує на праві особи розірвати укладений договір у разі неналежного виконання контрагентом своїх зобов'язань за цим договором. Відповідно результати проведених робіт за договором можуть слугувати основою для подальшого вибору контрагента (виконавця, постачальника тощо).
Аналіз вищевикладеного свідчить про спростування тверджень прокурора щодо ідентичності найменувань сільськогосподарських послуг, їх вартості, як і одного предмету договорів. Крім того, прокурором не надано жодних доказів, які б свідчили про зворотнє, та не наведено переконливих мотивів стосовно того, що спірні договори спрямовані на проведення одного циклу сільськогосподарських робіт.
Враховуючи наведене, суд доходить висновку, що спірні договори не складають єдине господарське зобов'язання, і відповідно, оскільки сума окремо взятого оскаржуваного договору не перевищує 10% від вартості активів боржника, то для укладення цих договорів не вимагалося погодження з НААН України як органом, до сфери управління якого належить це державне підприємство. Тому відсутні підстави, на які посилався прокурор, для визнання спірних договорів недійсними.
Крім того, як зазначалось вище, за змістом статті 73-2 ГК України значним господарським зобов'язанням державного унітарного підприємства визнається господарське зобов'язання, що вчиняється державним унітарним підприємством, якщо ринкова вартість майна, робіт, послуг, що є його предметом, становить 10 і більше відсотків вартості активів державного унітарного підприємства, за даними останньої річної фінансової звітності.
Водночас прокурор не обґрунтував того, що відповідач-1, який згідно установчими та реєстраційними документами є державною установою, підлягає віднесенню до державних унітарних підприємств та на нього поширюються положення статті 73-2 ГК України.
Суд також врахував, що з матеріалів справи, зокрема з преамбули спірних договорів, вбачається, що в ньому сторони чітко визначили, що оспорювані правочини укладається між відповідачем-2 та відповідачем-1 в особі директора Максимової Любові Геннадіївни, діючого на підставі статуту.
Суд вважає, що наявність посилання у відповідних договорах на здійснення повноважень представником однієї зі сторін на підставі статуту свідчить про те, що ознайомлення її контрагентів з обсягом повноважень такої особи відповідно до змісту статуту входить у межі звичайної обачності при укладення договору (постанови Верховного Суду від 20.07.2021 у справі №911/1605/20, від 23.11.2021 у справі №911/604/19).
Тобто за наявності у положеннях статуту відповідача-1, на який міститься посилання у спірних договорах, обмежень щодо повноважень його керівника (проте судом такі обмеження встановлені не були), відповідач-2 при укладенні вказаних договорів за всіма обставинами не міг не знати про вірогідні обмеження, зокрема проявивши звичайну обачність та ознайомившись зі змістом зазначеного статуту, а також даними відповідної річної фінансової звітності відповідача-1, якими обумовлені обмеження повноважень у статуті.
Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 29.09.2022 у справі № 918/351/21(918/672/21).
Водночас суд не вбачає наявності підстав для застосування до спірних правовідносин норм статті 73-2 ГК України, а тому і обов'язковість погодження оспорюваних договорів НАЦІОНАЛЬНОЮ АКАДЕМІЄЮ АГРАРНИХ НАУК УКРАЇНИ не доведена прокурором. Належні докази зворотного суду прокурор не надав.
Суд звертає увагу, що метою підприємницької діяльності є одержання прибутку.
Прокурор підставно посилається на те, що згідно із статутом відповідача-1 основними напрямками та видами діяльності станції є: 79.19 - дослідження й експериментальні розробки в сфері інших природничих і технічних наук; впровадження нових технологій та досягнень, водночас до тих же основних напрямків та видів діяльності відповідача-1, які закріплені у статуті останнього відноситься, зокрема, такий вид діяльності як: 46.21 - оптова торгівля зерном, насінням, роздрібна торгівля сільськогосподарської продукції в неспеціалізованих магазинах, тощо.
Разом із тим, КВЕДами відповідача-2 визначено:
01.61 Допоміжна діяльність у рослинництві (основний)
46.21 Оптова торгівля зерном, необробленим тютюном, насінням і кормами для тварин
77.31 Надання в оренду сільськогосподарських машин і устаткування
46.90 Неспеціалізована оптова торгівля
49.41 Вантажний автомобільний транспорт
68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна
77.11 Надання в оренду автомобілів і легкових автотранспортних засобів
33.12 Ремонт і технічне обслуговування машин і устаткування промислового призначення
45.20 Технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів
52.10 Складське господарство
52.24 Транспортне оброблення вантажів
52.29 Інша допоміжна діяльність у сфері транспорту
77.39 Надання в оренду інших машин, устаткування та товарів, н.в.і.у.
Отже, прокурор помилково у позові (арк. 25, том 1) вказав, що основним видом діяльності відповідача-2 є 46.90 Неспеціалізована оптова торгівля, позаяк на підставі відомостей, розміщених на офіційному сайті Міністерства юстиції України у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, суд встановив, що основним видом діяльності відповідача-2 є: 01.61 Допоміжна діяльність у рослинництві (основний).
З огляду на викладене, суд вважає, що прокурор не довів використання відповідачем-1 земельних ділянок поза метою діяльності станції, а також те, що вказані земельні ділянки були у фактичному користуванні відповідача-2.
Більш того, відповідач-1 у відзиві (арк. 43, том 2) підставно зазначив, що діяльність селекційно-дослідної станції включає в себе два напрями:
Селекційно-дослідна діяльність: наукова програма планується та координується ДУ Інститут зернових культур НААН України і затверджується НААН України (обов'язкова до виконання).
Виробнича діяльність: здійснюється з метою отримання максимального прибутку станцією (оскільки жодні бюджетні кошти на діяльність станції, в тому числі наукову, не виділяються та планується керівництвом станції з урахуванням економічно вигідних умов на ринку і не є обов'язковою до виконання. Щодо своєї виробничої діяльності станція на постійній основі подає звіт до НААН України (щоквартально та річний звіт).
Підставними визнаються судом також твердження відповідача-1 в частині того, що впровадження наукових програм селекційно-дослідними станціями не означає, що відповідач-1 має проводити селекційно-дослідні роботи з впровадження наукових розробок на всій площі земельних ділянок, що знаходяться у нього на праві постійного користування, а тому твердження прокурора про використання всіх земельних ділянок для дослідження й експериментальні розробки в сфері інших природничих і технічних наук; впровадження нових технологій та досягнень не знаходять свого підтвердження у наявних матеріалах справи.
Окремо суд відзначає, що відповідач-1 долучив до відзиву лист від 12.01.2023 за вих. №1 (арк. 99, том 2) з переліком наявної сільськогосподарської та автотранспортної техніки у СИНЕЛЬНИКІВСЬКОЇ СЕЛЕКЦІЙНО-ДОСЛІДНОЇ СТАНЦІЇ ДЕРЖАВНОЇ УСТАНОВИ ІНСТИТУТУ ЗЕРНОВИХ КУЛЬТУР НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ АГРАРНИХ НАУК УКРАЇНИ станом на 01.01.2022, з якого вбачається, що рік випуску вказаної техніки з 1986 року до 1997 року. Послуги надано у 2022 році.
Відповідач-2 також долучив до матеріалів справи довідку №8 від 09.01.2023 (арк. 114-119, том 1) про наявність у нього на балансі сільськогосподарської техніки станом на 01.02.2022 (на дату укладання першого, оспорюваного прокурором договору), з якої вбачається, що у відповідача-2 наявна техніка різноманітного призначення, в тому числі з роками випуску 2021 року.
Прокурор не обґрунтував, чим у даному випадку шкодять державі послуги із залученням техніки, в тому числі і більш сучасної, третіх осіб, проте з метою отримання більш вигідного для країни в особі державної установи результату.
Також суд взяв до уваги, що відповідач-1 звертався до директора ДУ ІЗК НААН з листами від 31.08.2020 за вих.№78 (арк. 83, том 2), від 07.07.2021 за вих.№39 (арк. 86, том 2), від 07.07.2021 за вих.№40 (арк. 88, том 2), від 07.07.2021 за вих.№41 (арк. 89, том 1), у яких відповідач-1 просив надати у користування на договірних умовах зернозбиральні комбайни, а у разі відсутності такої можливості, надати дозвіл на залучення техніки в комерційних структурах.
Суд встановив, що директор (заступник директора) ДУ ІЗК НААН на листи відповідача-1 надавав(ли) відповіді у листах від 01.09.2020 за вих.№676 (арк. 84, том 1) та від 09.07.2021 за вих.№666 (арк. 87, том 1) про відсутність можливості надати допомогу відповідачу-1 у збиранні врожаю та не заперечував(ли) проти отримання вказаних послуг від інших організацій.
Оскільки прокурор листування у 2021 році з аналогічних питань визнав неактуальним і посилається на відсутність листування у 2022 році, суд відзначає, що прокурор не довів жодними доказами закупівлю відповідачем-1 та/або для відповідача-1 нової техніки або наявності заборони залучення техніки третіх осіб для виконання статутних завдань відповідача-1 у 2022 році.
Також суд звертає увагу на те, що позивачем-1 прокурор визначив НАЦІОНАЛЬНУ АКАДЕМІЮ АГРАРНИХ НАУК УКРАЇНИ у віданні якої і перебуває відповідач-1, що підтверджується п.1.1 статуту відповідача-1 (арк. 58 зворот, том 1). Позивач-1 про судове провадження повідомлений 27.12.2022, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення, яке повернулося на адресу суду 03.01.2023 (арк. 37, том 1).
Таким чином, у період з 27.12.2022 (дата повідомлення позивача-1 про судове провадження) до 06.04.2023 (дата ухвалення судового рішення) позивач-1 мав достатньо часу (більше трьох місяців) для подачі суду письмових пояснень по суті позовних вимог, у тому числі і щодо власних заперечень проти залучення техніки третіх осіб для виконання статутних завдань відповідача-1, однак такі заперечення з боку позивача-1 у праві відсутні, а тому заперечення прокурора відхиляються як необґрунтовані.
Суд враховує при прийнятті рішення також і лист-роз'яснення НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ АГРАРНИХ НАУК УКРАЇНИ від 01.03.2022 за №10.2-24 (арк. 90, том 1) (датований саме 2022 роком) про закупівлі на невеликі терміни та в невеликих обсягах. Крім цього, позивач-1 рекомендує замовникам (в даному випадку замовником є відповідач-1) самостійно приймати рішення щодо необхідності проведення закупівель.
Таким чином, оспорювані договори від 01.02.2022 та від 01.07.2022, які були укладені для проведення весняно-польових робіт та робіт по збору врожаю і щодо окультурювання полів після збору врожаю відповідно є фактично виконаними, що підтверджується як предметом вказаних договорів, так і долученими до справи актами надання послуг та платіжними доручення про оплату отриманих послуг.
Прокурор не надав жодних доказів того, що саме відповідач-2, а не відповідач-1 отримував вирощену, на земельних ділянках відповідача-1, сільськогосподарську продукцію третім особам.
Дослідивши наявні у справі докази, суд не встановив існування фактичних відносин між відповідачем-1 та відповідачем-2 з передання в користування земельної ділянки відповідачем-1 відповідачу-2, метою яких є отримання врожаю сільськогосподарських культур (чи прибутку від врожаю) відповідачем-2, а не відповідачем-1.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 07.06.2022 у справі №904/6385/20, доводи про те, що спірний договір про спільну діяльність не може вважатися договором оренди через відсутність усіх істотних умов договору оренди землі, визнаються колегією суддів безпідставними, оскільки в цьому випадку неналежне оформлення відносин оренди земельної ділянки і є тим способом, завдяки якому досягається прихована мета передачі в користування земельної ділянки.
Однак, доказів укладення між відповідачем-1 та відповідачем-2 інших супутніх договорів (про спільну діяльність, поставки сільськогосподарської продукції, контрактації сільськогосподарської продукції тощо), за якими до відповідача-2 міг би перейти врожай чи прибуток від його продажу, прокурор суду не надав.
При цьому посилання прокурора на постанову Верховного Суду від 07.06.2022 у справі №904/6385/20 (у якій мав місце договір про спільну діяльність), як і на іншу судову практику (де мають місце супутні договори поставки чи контрактації сільськогосподарської продукції тощо), є нерелевантними до спірних правовідносин, оскільки у даному випадку прокурор не довів, а суд не встановив існування фактичних відносин між відповідачем-1 та відповідачем-2 з передання в користування земельної ділянки відповідачем-1 відповідачу-2, метою яких є отримання врожаю сільськогосподарських культур (чи прибутку від врожаю) відповідачем-2, а не відповідачем-1.
Відтак, матеріалами справи не підтверджується, що оспорювані прокурором договори укладені з метою приховання укладеного між сторонами договору оренди земельної ділянки.
Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент його вчинення стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Так, згідно з частинами першою, другою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності.
За змістом частин другої та третьої статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
При цьому частина перша статті 216 ЦК України визначає, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Наведеними нормами визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, та загальні підстави його недійсності, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність), а також наслідки цього.
Позов мотивовано тим, що оспорювані договори про надання послуг є удаваними договорами та є прихованим договором оренди, що порушує інтереси України.
Згідно зі ст. 235 ЦК України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що за удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. За удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Отже, удаваний правочин своєю формою прикриває реальний правочин.
Таким чином, правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому оцінюючи відповідність волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов'язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків.
Тому доведення удаваності правочину відбувається не лише шляхом аналізу змісту укладеного правочину (удаваність якого доводиться в даному випадку прокурором), а за допомогою інших, непрямих доказів (отримання земельної ділянки відповідачем-2 для обробітку та збору врожаю для подальшого його продажу третім особам тощо).
Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин, суд на підставі ст. 235 ЦК України, має визначити правочин, який насправді вчинили сторони, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.
Прихований правочин завжди підлягає оцінці з точки зору відповідності його загальним умовам чинності правочину і сам факт прикриття його іншим правочином не може бути підставою його недійсності. Закон не передбачає недійсність удаваного правочину, а лише пропонує застосувати до відносин сторін норми, що регулюють той правочин, який сторони дійсно мали на увазі.
Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховати інший правочин (удаваний правочин), суд на підставі ст. 235 ЦК України має визнати, який правочин насправді вчинили сторони, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення, в якому встановлює нікчемність цього правочину або визнає його недійсним.
Такий правовий висновок викладено у постанові Великої палати Верховного Суду від 23.01.2019 у справі №522/14890/16-ц, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.06.2018 у справі №916/933/17.
Отже, кінцевою метою прокурора у такому спорі є не тільки чи не стільки зазначення про удаваність укладеного правочину, скільки доведення перед судом справжнього волевиявлення сторін, мети вчинення фактичного правочину та невідповідності такого правочину вимогам законодавства.
В свою чергу за змістом ст. 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 15 Закону України «Про оренду землі» істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату. За згодою сторін у договорі оренди землі можуть зазначатися інші умови.
Тобто, на відміну від договору про надання послуг, договір оренди землі укладається з метою отримання можливості користуватися земельною ділянкою та вилучення внаслідок такого користування корисних властивостей землі, а правовими наслідками договору оренди землі для однієї сторони (орендодавця) є отримання плати за надане у користування майно (земельну ділянку), а для іншої (орендаря) - використання майна (земельної ділянки). При цьому, з моменту укладення договору оренди землі орендар набуває право володіти та користуватися земельною ділянкою на умовах такого договору та з дотриманням вимог земельного законодавства, в той час як в орендодавця такі права припиняються на погоджений сторонами строк. Схожа правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 17.01.2019 у справі № 923/241/18.
Суд дослідивши наявні у справі докази та вивчивши зміст оспорюваних договорів дійшов висновків, що оспорювані договори були укладені на виконання статутних завдань відповідача-1, спірні земельні ділянки не передавалися у користування відповідачем-1 відповідачу-2, доказів отримання прибутку відповідачем-2 від продажу сільськогосподарської продукції, вирощеної на земельних ділянках, які на праві постійного користування належать відповідачу-1, матеріали справи не містять, доказів одержання відповідачем-1 від відповідача-2 плати за фактичне користування спірними земельними ділянками матеріали справи також не містять.
Більш того, відповідач-1 визнав, що отримав певний прибуток від реалізації сільськогосподарської продукції реалізованої третім особам, що вказує на дійсність намірів останнього при укладання оспорюваних прокурором договорів.
Відтак, прокурор не довів, що спірні договори є удаваними.
Також прокурор не довів, що земельні ділянки, які перебувають у постійному користуванні відповідача-1 на підставі державних актів про право постійного користування, використовуються останнім не за призначенням та поза межами статутних завдань.
Суд також не встановив наявності обставин, які свідчать про передачу спірних земельних ділянок у володіння чи користування відповідачу-2. При цьому, суд бере до уваги, що учасники справи не заперечують виконання договорів від 01.02.2022 та від 01.07.2022.
З матеріалів справи вбачається, що зобов'язання за спірними договорами станом на час вирішення спору є припиненими шляхом їх виконання.
Водночас, прокурор не надав жодних доказів того, що відповідач-2 станом на час вирішення спору виконує певні роботи (чи надає послуги) на земельних ділянках відповідача-1.
Оскільки у справі відсутні докази володіння та користування саме відповідачем-2 спірними земельними ділянками, то відсутні і підстави для зобов'язання останнього їх звільняти, а тому вказана вимога прокурора задоволенню також не підлягає.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Належних доказів на підтвердження своїх доводів, викладених у позовній заяві, прокурор суду не надав.
Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Суд також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Беручи до уваги наведене, всі інші аргументи учасників справи суд з урахуванням п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України відхиляє як такі, що не стосуються предмета спору, є явно необґрунтованими та неприйнятними з огляду на законодавство та усталену судову практику.
У справі, що розглядається суд дійшов висновку, що позовні вимоги із зазначених прокурором підстав задоволенню не підлягають.
Судові витрати
Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання позовної заяви покладаються на прокуратуру.
Керуючись ст.ст. 73 - 79, 86, 129, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд
У задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.
Судові витрати у справі покласти на прокуратуру.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено 17.04.2023
Суддя С.А. Дупляк