вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"14" квітня 2023 р. Cправа № 902/191/23
Господарський суд Вінницької області у складі головуючого судді Маслія І.В., розглянувши без виклику сторін за наявними матеріалами в порядку спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом: Фізичної особи - підприємця Семенюка Івана Вікторовича ( АДРЕСА_1 )
до: Фізичної особи - підприємця Яблочнікова Костянтина Геннадійовича ( АДРЕСА_2 )
про стягнення 183 000,00 грн.
Фізична особа-підприємець Семенюк Іван Вікторович звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовом до Фізичної особи - підприємця Яблочнікова Костянтина Геннадійовича про стягнення заборгованості в розмірі 183 000,00 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконання відповідачем умов договору поставки №2712/22 від 27.12.2022, в частині здійснення оплати за поставлений товар.
Ухвалою суду від 14.02.2023 за вказаним позовом відкрито провадження у справі №902/191/23 в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Даною ухвалою встановлено сторонам строки для вчинення процесуальних дій, зокрема, на подання відповідачем відзиву на позовну заяву.
Ухвала про відкриття провадження у справі направлена позивачу на зазначені в позовній заяві адреси електронної пошти.
Щодо повідомлення відповідача суд зазначає наступне.
Ухвала суду, направлена на адресу відповідача зазначену у Витязі з ЄДРЮО ФОП ГФ: АДРЕСА_2. Конверт з ухвалою повернуто до суду 23.03.2023 з відміткою поштового відділення «за закінченням встановлено строку зберігання».
Листом Міністерства юстиції України від 06.08.2014 р. № 404-0-2-14/8.1 «Щодо визначення терміну місцезнаходження юридичної особи» повідомлено, що згідно зі статтею 17 Закону в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців (далі ЄДР) щодо юридичної особи мають міститися відомості, зокрема, про місцезнаходження юридичної особи. Відповідно до частини першої вищезазначеної статті Закону відомості про юридичну особу включаються до ЄДР шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами державному реєстратору. Форми реєстраційних карток, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 14 січня 2011 року № 3178/5, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 19 жовтня 2011 року за № 1207/19945, містять поля для зазначення відомостей про місцезнаходження юридичної особи. Відповідно до статті 1 Закону місцезнаходження юридичної особи адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені. Водночас статтею 93 Цивільного кодексу України передбачено, що місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку. Слід враховувати, що норми чинного законодавства оперують поняттями місцезнаходження юридичної особи і не містять визначень щодо фактичної чи юридичної адреси юридичної особи. Законом України від 3 березня 2005 року № 2452 Про внесення змін до деяких законодавчих актів України внесені зміни до статті 88 Цивільного кодексу України, частин другої та четвертої статті 57 Господарського кодексу України, які передбачають виключення відомостей про місцезнаходження юридичної особи із переліку відомостей, що мають обов'язково міститися в установчих документах юридичної особи. При цьому частиною першою статті 88 Цивільного кодексу України передбачено, що у статуті товариства вказуються найменування юридичної особи, органи управління товариством, їх компетенція, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до товариства та виходу з нього, якщо додаткові вимоги щодо змісту статуту не встановлені цим Кодексом або іншим законом. Вимоги до змісту статуту господарського товариства встановлені статтею 4 Закону України Про господарські товариства, відповідно до положень якої відомості про місцезнаходження товариства мають міститися в установчих документах. Водночас частиною третьою статті 8 Закону встановлено, що установчі документи (установчий акт, статут або засновницький договір, положення) юридичної особи повинні містити відомості, передбачені законом. Відповідальність за відповідність установчих документів законодавству несуть засновники (учасники) юридичної особи. Відповідно до частини першої статті 27 Закону однією з підстав для відмови у проведенні державної реєстрації, які застосовуються і при державній реєстрації змін до установчих документів, є, зокрема, невідповідність установчих документів вимогам частини третьої статті 8 цього Закону.
Ураховуючи вищевикладене, у разі відсутності в установчих документах товариства відомостей про його місцезнаходження державний реєстратор відмовляє у проведенні державної реєстрації юридичної особи (змін до установчих документів) на підставі невідповідності установчих документів вимогам частини третьої статті 8 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб підприємців.
Відповідно до ч.3,7 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 16.05.2018 р. у справі № 910/15442/17.
Статтею 42 Господарського процесуального кодексу України визначено права та обов'язки учасників судового процесу, зокрема учасники справи зобов'язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази тощо.
У визначений судом строк відзиву відповідача на позовну заяву до суду не надійшло.
Враховуючи положення ст.ст. 13, 74 ГПК України якими в господарському судочинстві реалізовано конституційний принцип змагальності судового процесу, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови для надання сторонами доказів та заперечень та здійснені всі необхідні дії для забезпечення сторонами реалізації своїх процесуальних прав.
За частиною 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи. Аналогічна норма міститься у частині 9 статті 165 ГПК України.
Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів частини 9 статті 165 та частини 2 статті 178 ГПК України.
Відповідно до ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Розглядаючи дану справу, суд з урахуванням ч. 2 ст. 11 ГПК України та ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" приймає до уваги припис ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою закріплене право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Як свідчать матеріали справи, між Фізичною особою - підприємцем Семенюком Іваном Вікторовичем (позивач, в договорі Постачальник) та Фізичною особою - підприємцем Яблочніковим Костянтином Геннадійовичем (відповідач, в договорі Покупець) було укладено Договір поставки №2712/22 від 27.12.2022 (далі - Договір).
Відповідно до п. 1.1. Договору, Постачальник зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, передати у власність Покупцеві обладнання, визначене у п. 1.2 даного Договору (надалі іменується "обладнання"), а Покупець зобов'язується в порядку та на умовах, визначених у цьому Договорі, прийняти та оплатити визначений товар.
Найменування, одиниці виміру та загальна кількість товару, шо підлягає поставці за цим Договором, його часткове співвідношення (асортимент, номенклатура), визначаються специфікацією (надалі іменується "Специфікація"), що є Додатком №1 до цього Договору (п. 1.2. Договору).
Постачальник бере на себе обов'язок після набрання чинності цим Договором в строк не пізніше 20 робочих днів після отримання передоплати передати Покупцеві обладнання разом із документами по експлуатації. Покупець бере на себе обов'язок здійснити попередню оплату за обладнання та прийняти його від Постачальника (п. 2.1. та п. 2.2. Договору).
Покупець оплачує обладнання за ціною, передбаченою у специфікації за кожну одиницю товару. Загальна сума договору становить суму видаткових накладних (п. 4.1. та п. 4.2. Договору).
Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та скріплення печатками Сторін (у разі наявності). Строк цього Договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 7.1 цього Договору, та закінчується після повного виконання Сторонами своїх обов'язків. Закінчення строку цього Договору не звільняє Сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії цього Договору (п. 7.1.-7.3. Договору).
На виконання умов Договору позивачем 27.12.2022 було передано відповідачу обладнання в кількості 2 шт. на загальну суму 52 000,00 грн, що стверджується обопільно підписаною та скріпленою печатками сторін видатковою накладною №101 від 27.12.2022 та 29.12.2022 було передано відповідачу обладнання в кількості 8 шт. на загальну суму 131 000,00 грн, що стверджується обопільно підписаною та скріпленою печатками сторін видатковою накладною №102 від 29.12.2022.
Як зазначено позивачем в позовній заяві, відповідач в супереч умовам договору за поставлений товар не розрахувався, в зв'язку з чим позивач направив на адресу відповідача вимогу про оплату №24/01/23 від 24.01.2023 в якій вимагав сплатити заборгованість по Договору поставки №2712/22 від 27.12.2022 в загальному розмірі 183 000,00 грн в семиденний строк з моменту отримання даної вимоги. Дана вимога направлена відповідачу рекомендованою поштою з описом вкладення в цінний лист, однак останнім не отримана та повернута засобами поштового зв'язку «за закінченням встановленого терміну зберігання».
В зв'язку з не виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань, щодо оплати поставленого товару позивач був змушений звернутись з позовом до суду в якому просить стягнути з відповідача 183 000,00 грн основного боргу та судові витрати, з яких: 2745,00 грн - судовий збір та 10 000,00 грн -витрати на професійну правничу допомогу.
З врахуванням встановлених обставин суд дійшов наступних висновків.
Приписами статей ст. 173, 175 Господарського кодексу України унормовано, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Статтею 193 ГК України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
У відповідності до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів. Згідно з ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно зі ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до положень ст.ст. 662, 664 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства. Обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.
Зобов'язання, в свою чергу, згідно вимог ст.ст. 525, 526 ЦК України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
В силу положень ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтями 610, 612 ЦК України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як встановлено статтею 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
З матеріалів справи вбачається, що відповідачем, в порушення прийнятих на себе зобов'язань за Договором поставки №2712/22 від 27.12.2022, не було здійснено оплати вартості поставленого позивачем товару на загальну суму 183 000,00 грн.
В результаті викладеного, господарський суд доходить висновку, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 183 000,00 грн є обґрунтованими та доведеними належними та допустимими доказами.
Як визначає ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно із ч.ч. 1, 3 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст.ст. 76, 77, 78, 79 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Виходячи з встановлених обставин справи та наведених вище законодавчих приписів, суд вважає вимоги позивача правомірними та обґрунтованими, доказів, спростовуючих викладене, відповідачем суду надано не було, з огляду на що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви покладаються на відповідача відповідно до приписів ст. 129 ГПК України.
Крім того, суд зазначає, що в позовній заяві позивачем заявлено до стягнення з відповідача витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.
Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Дані витрати підтверджуються Договором про надання правової допомоги від 06.02.2023, Рахунком №06/02 від 06.02.2023 де зазначено перелік наданих послуг та вартість послуг в сумі 10 000,00 грн, Ордером серія АВ №1062763 від 06.02.2023 та квитанцією №9АЕ8-ЕМТ5-46С0-АКС4 від 06.02.2023 на суму 10 000,00 грн, з призначенням платежу оплата за юридичні послуги згідно рахунку №06/02 від 06.02.2023.
Відповідно до ч. 3 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Згідно ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Дослідивши докази, надані представником позивача в підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу судом встановлено, що заявлені витрати підтверджені належними та допустимими доказами.
Згідно із ч. 5 ст. 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною 6 ст. 126 ГПК України встановлено, що обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Разом з цим, відповідачем не подано клопотання про зменшення розміру витрат понесених позивача на професійну правничу допомогу адвоката.
У п.3 ч. 4 ст. 129 ГПК України вказано, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
З огляду на викладене, беручи до уваги факт понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу, а також те, що сума зазначених витрат підтверджується матеріалами справи та враховуючи, що відповідачем в порядку, визначеному п. 6 ст. 126 ГПК України не доведено неспівмірність заявлених витрат, суд дійшов висновку про необхідність покладення зазначених витрат на відповідача.
Керуючись статтями 2, 73, 74, 76, 77-79, 86, 91, 123, 126, 129, 231-233, 238, 240-242, 326 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Яблочнікова Костянтина Геннадійовича ( АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи - підприємця Семенюка Івана Вікторовича ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 ) 183 000,00 грн - основного боргу, 2745,00 грн витрат зі сплати судового збору та 10 000,00 грн - витрат на професійну правничу допомогу.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. Примірник повного судового рішення надіслати відповідачу рекомендованим листом та на відомі суду адреси електронної пошти позивача: ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Апеляційна скарга на рішення подається протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення (ч.1 ст.256 ГПК України).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано (ч.1 ст.241 ГПК України).
Апеляційна скарга подається у порядку, визначеному ст. 256, 257 ГПК України.
Повне рішення складено 17 квітня 2023 р.
Суддя Ігор МАСЛІЙ
віддрук. прим.:
1 - до справи
2 - відповідачу ( АДРЕСА_2 )