ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59
17 квітня 2023 року Справа № 903/39/23
Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Павлюк І.Ю., суддя Дужич С.П. , суддя Савченко Г.І.
без виклику сторін у справі
розглянувши апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Вихрівського Назарія Сергійовича
на рішення Господарського суду Волинської області, ухваленого 15.02.23р. суддею Гарбар І. О. у м.Луцьку
у справі № 903/39/23
за позовом Фізичної особи-підприємця Кухарчука Давіда Сергійовича
до Фізичної особи-підприємця Вихрівського Назарія Сергійовича
про стягнення 5250 дол. США боргу, 1050 дол. США штрафу, 12623,68 грн. пені та 757,42 грн. відсотків річних
Рішенням Господарського суду Волинської області від 15.02.2023р. у справі №903/39/23 позов Фізичної особи-підприємця Кухарчука Давіда Сергійовича до Фізичної особи-підприємця Вихрівського Назарія Сергійовича про стягнення 5250 дол. США боргу, 1050 дол. США штрафу, 12623,68грн. пені та 757,42грн. відсотків річних - задоволено частково.
Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Вихрівського Назарія Сергійовича на користь Фізичної особи-підприємця Кухарчука Давіда Сергійовича 211183,56грн. заборгованості, в т.ч.: 191985,05грн. основний борг та 19198,51грн. штраф, а також 3455,73грн. витрат по сплаті судового збору.
В іншій частині позову відмовлено.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням, Фізична особа-підприємець Вихрівський Назарій Сергійович звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржене рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, зокрема, наступне:
- вважає, що рішення місцевого господарського суду ухвалене з порушенням норм чинного законодавства;
- зазначає, що ухвалюючи рішення у даній справі суд першої інстанції не здійснив належної оцінки доказів. Так, в процесі розгляду справи було подано до суду відзив на позовну заяву, в якому наведено доводи щодо неналежного виконання позивачем обов'язків, взятих на себе за договором про надання послуг у сфері інформатизації від 28.06.2022р.;
- вказує на те, що Акт прийому - передачі наданих послуг від 07.11.2022р. підписано лише виконавцем, а тому він не свідчить про належне виконання робіт ФОП Кухарчуком Давідом Сергійовичем. Судом першої інстанції не взято до уваги також відсутність у матеріалах справи доказів належного виконання позивачем робіт;
- покликається на те, що сторонами при підписанні Технічного завдання №2 обумовлено строк виконання робіт - 23.09.2022р., що підтверджується наданими скріншотами листування. Однак, Акт виконаних робіт складено позивачем лише 01.11.2022р., що свідчить про порушення виконавцем визначеного строку;
- зазначає про те, що строк виконання робіт до 23.09.2022р. визначений необхідністю представляти проект відповідачем закордоном. Проте, на момент його представлення, проект готовий не був, що спричинило серйозні незручності для відповідача. У сфері діяльності ФОП Вихрівського Назарія Сергійовича - надання інформаційних послуг - репутація має важливе значення. Неготовність замовленого проекту зіпсувало репутацію відповідача, над якою він працював роками. У зв'язку із цим, потенційні бізнес-партнери відмовились із ним співпрацювати. Так, виконання робіт згідно Технічного завдання №2 із простроченням, спричинило Вихрівському Н.С. значні матеріальні збитки та завдало непоправної шкоди його репутації. Позивач неодноразово заявляв про порушення строку виконання робіт, а тому висновок про відсутність будь-яких зауважень зі сторони замовника не відповідає дійсності.
Листом Північно-західного апеляційного господарського суду №903/39/23/1567/23 від 10.03.2023р. матеріали справи №903/39/23 витребувано з Господарського суду Волинської області.
17.03.2023р. до Північно-західного апеляційного господарського суду надійшли справи №903/39/23.
Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 20.03.2023р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Вихрівського Назарія Сергійовича на рішення Господарського суду Волинської області від 15.02.2023р. у справі №903/39/23, ухвалено розглянути апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Вихрівського Назарія Сергійовича на рішення Господарського суду Волинської області від 15.02.2023р. у справі №903/39/23 без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження та запропоновано позивачу у справі подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу.
04.04.2023р. на поштову адресу Північно-західного апеляційного господарського суду від представника Фізичної особи-підприємця Кухарчука Давіда Сергійовича надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому покликається на те, що відповідач вказуючи на те, що позивач прострочив виконання завдання та виконував його із зауваженнями фактично визнає замовлення послуг у позивача та їх отримання від позивача. Натомість несвоєчасне чи виконання робіт із зауваженнями не є підставою для не оплати послуг. Це може слугувати підставою для застосування штрафних санкцій, про те відповідач не наводить жодних обґрунтованих доводів несвоєчасності чи неякісного виконання робіт/надання послуг. Твердження про те, що Акт №2 від 07.11.2022р. підписаний невстановленою особою також не знаходять свого підтвердження належними і допустимими доказами, наприклад, висновком почеркознавчої експертизи. Напротивагу доводам відповідача позивач надав Технічне завдання №2, в якому узгоджено попередьо вартість робіт та орієнтовну кількість годин необхідних для виконання робіт, Платіжну інструкцію №1 згідно з якою було здійснено 50% оплату послуг в призначенні платежу вказано: "оплата за послуги з розробки програмного забезп.зг.рах-факт №4 від 02.04.22р. за дог.№2806-2022, ФОП Вихрівський Н.С. без ПДВ", додаткову угоду №2 від 01.11.2022р., в якій узгоджено загальну вартість послуг у сумі 7500 дол. США., Акт №2 приймання-передачі наданих послуг від 07.11.2022р. відповідно до якого сторони зафіксували кінцеву вартість послуг та факт надання послуг і їх отримання відповідачем. Крім того, до роботи на субпідряді було залучено ФОП Телюка Олександра Ігоровича згідно технічного завдання від 12.09.2022р.. 12.09.2022р. позивачем було здійснено передоплату ФОП Телюку О.І. згідно платіжної інструкції №80 від 12.09.2022р. на суму 54840,00грн.. Пошук замовника, узгодження договору, техінічного завдання, часткове листування з замовником, підготовка документації по внесенню змін до технічного завдання, узгодження акту приймання-передачі послуг та інше, здійснювалося через агента ФОП Вихор Ю.С., що діяла на підставі агентського договору від 17.01.2022р. та Акту передачі інформації про потенційного клієнта та попередньо можливі умови співпраці. Також, суду надавалися скріншоти листування з електронної пошти та скріншоти листування з телеграм між ФОП Вихор Ю.С. та відповідачем. В них чітко підтверджується відсутність будь-яких зауважень до якості та своєчасності надання послуг/виконання робіт і підтверджується те, що відповідач мав здійснити протягом 2-3 днів (до 10.11.2022р.) повну оплату. Просить суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Волинської області, ухваленого 15.02.2023р. у справі №903/39/23 - без змін.
Згідно із ст.269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення суду, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та свідчать матеріали справи, 28.06.2022р. між ФОП Вихрівським Н.С. (замовник) та ФОП Кухарчуком Д.С. (виконавець) укладено договір про надання послуг (виконання робіт) у сфері інформатизації №2806-2022 (далі - договір), згідно п.1.1 якого, відповідно до даного договору виконавець зобов'язаний за завданням замовника надати послуги у сфері інформатизації.
Відповідно до розділу 2 договору, вартість послуг (робіт) виконавця встановлюється сторонами у відповідному технічному завданні. Замовник здійснює оплату за даним договором шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця:
- 50% від вартості послуг (робіт) протягом 3 банківських днів з моменту узгодження технічного завдання;
- решта 50% від вартості послуг протягом 5 банківських днів з дня завершення робіт та підписання сторонами відповідного Акту прийому-передачі наданих послуг (виконаних робіт).
Розрахунки між сторонами здійснюються в національній валюті України.
У відповідності до п.3.1 договору, виконавець надає послуги (виконує роботи) замовнику на свій ризик та особисто. Одночасно замовник надає згоду виконавцю залучити до надання послуг (виконання робіт) інших осі (субпідрядників), залишаючись відповідальним перед замовником за результат їхньої роботи.
Згідно п.3.2 договору, з метою підтвердження факту надання послуг (виконання робіт) виконавцем в цілому або виконання конкретного етапу на певну дату сторони, складають відповідний Акт прийому-передачі наданих послуг (виконаних робіт), що є достатньою підставою для здійснення розрахунків з виконавцем.
Пунктом 3.3 договору визначено, що виконавець надає замовнику два екземпляри підписаного Акту прийому-передачі наданих послуг (виконаних робіт) протягом 3 календарних днів після закінчення надання послуг (виконання робіт) цілому або закінчення виконання конкретного етапу згідно з технічним завданням.
Замовник зобов'язується підписати надані виконавцем два екземпляри Акту прийому-передачі наданих послуг (виконаних робіт) не пізніше 5 робочих днів з моменту надання їх оригіналів чи сканкопій замовнику виконавцем і у вищезазначений строк надати один підписаний екземпляр Акт прийому-передачі наданих послуг (виконаних робіт) виконавцю або надати у вищезазначений строк мотивовану відмову від підписання цього Акту. У випадку ненадання у вищезазначений строк виконавці підписаного Акту або мотивованої відмови, послуги (роботи) будуть вважатися прийнятими, наданим належним чином і такими, що підлягають оплаті замовником. У випадку наявності претензій до частини послуг (робіт), послуги (роботи) щодо яких не має претензій підлягають оплаті (п.3.4 договору).
Відповідно до п.5.1 договору, у разі невиконання або неналежного виконання обов'язків, передбачених цим договором, сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства України, якщо інше не зазначено у відповідних додаткових угодах до цього договору.
У випадку порушення строків оплати послуг виконавець має право, а замовник зобов'язаний сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочення, а у випадку прострочення оплати понад 10 днів додатково штраф у розмірі 20% від суми заборгованості (п.5.4 договору).
Зміни, доповнення та додатки до цього договору є його невід'ємною частиною і мають юридичну силу у разі, якщо вони викладені у письмовій формі та підписані уповноваженими представниками сторін (п.11.1 договору).
28.06.2022р. сторонами підписано технічне завдання №1 до договору про надання послуг (виконання робіт) у сфері інформатизації №2806-2022 від 28.06.2022р. (а.с.17)
Також, 02.09.2022р. сторонами договору підписано технічне завдання №2 до договору про надання послуг (виконання робіт) у сфері інформатизації №2806-2022 від 28.06.2022р. (а.с.18-19).
Перелік чітко визначених послуг, етапи їх надання та вартість погоджена сторонами у Технічному завданні №2 від 02.09.2022р. до договору.
У п.п.3-5 технічного завдання №2 вказано про те, що загальна вартість послуг (робіт) становить: 4500 доларів США. Всі платежі за цим договором повинні бути здійсненні в національній валюті України, гривні за курсом Національного банку України на день виставлення рахунку. Валютою договору є валюта платежів. Попередня оплата становить 2250 доларів США, що становить 82 279,35грн. за курсом Національного Банку України станом на 02.09.2022р. та перераховується на рахунок виконавця протягом 3 робочих днів, з моменту підписання цього технічного завдання. Решта оплати у сумі 2250 доларів США, що становить 82279,35грн. за курсом Національного Банку України станом на 02.09.2022р. та перераховується на рахунок виконавця протягом 5 банківських днів з дня завершення робіт та підписання сторонами відповідного Акту прийому-передачі наданих послуг (виконаних робіт).
09.09.2022р. згідно платіжної інструкції №1 (а.с.20) здійснено 50% оплати послуг. Призначення платежу: "оплата за послуги з розробки програмного забезп. зг. рах-факт №4 від 02.04.22 за дог. №2806-2022, ФОП Вихрівський Н.С. без ПДВ".
Крім того, у період виконання технічного завдання №2 від 02.09.2022р. замовник збільшив в межах раніше погоджених блоків технічного завдання, кількість годин надання послуг та відповідно зростання вартості послуг.
Та як наслідок було укладено додаткову угоду №2 від 01.11.2022р., в якій узгоджено загальну вартість послуг у сумі 7500 дол. США, що становить 274264,40грн. за курсом НБУ та перераховуються на рахунок виконавця протягом 5 банківських днів з дня підписання сторонами відповідного Акта прийому-передачі наданих послуг (а.с.21).
Також, позивача зазначає, що 07.11.2022р. підписано зі сторони виконавця та передано на підпис замовнику (відповідачу) Акт №2 приймання-передачі наданих послуг від 07.11.2022р.. Претензій по якості та своєчасності надання послуг пред'явлено не було, що підтверджується сканкопією Акт №2 приймання-передачі наданих послуг від 07.11.2022р..
Надалі, з метою досудового врегулювання спору, 27.12.2022р. позивач надіслав на адресу відповідача претензію (а.с.24-25), в якій просив здійснити оплату наданих послуг у сумі 274264,40грн.. До претензії долучено Акт №2 приймання-передачі наданих послуг від 07.11.2022р. підписаний Позивачем та рахунок фактура на оплату від 07.11.2022р..
Однак, зазначена вище претензія залишена відповідачем без реагуваня.
За вказаних обставин, Фізична особа-підприємець Кухарчук Давід Сергійович звернувся до Господарського суду Волинської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Вихрівського Назарія Сергійовича про стягнення 5250 дол. США боргу, 1050 дол. США штрафу, 12623,68грн. пені та 757,42грн. відсотків річних.
Обґрунтовуючи позовну заяву, Фізична особа-підприємець Кухарчук Давід Сергійович посилається на не виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань згідно договору про надання послуг (виконання робіт) у сфері інформатизації №2806-2022 від 28.06.2022р..
Ухвалою Господарського суду Волинської області від 11.01.2023р. позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №903/39/23 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Ухвала Господарського суду Волинської області від 11.01.2023р. надіслана на електронну адресу відповідача, яка вказана в позовній заяві (ІНФОРМАЦІЯ_1) та доставлена 11.01.2023р. о 14:58год..
Також, ухвала Господарського суду Волинської області від 11.01.2023р., яка була направлена рекомендованим листом на юридичну адресу відповідача (43000, м.Луцьк, вул.Степова, 65/2) повернута з відміткою відділення поштового зв'язку "за закінченням терміну зберігання".
Відповідно до витягу щодо відстеження пересилання поштових відправлень з офіційного сайту АТ "Укрпошта" №4301040512777 судова повістка повернута об'єктом поштового зв'язку 19.01.2023р. з позначкою "адресат відсутній за вказаною адресою".
Згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців місцезнаходження Фізичної особи-підприємця Вихрівського Назарія Сергійовича: АДРЕСА_1 , отже суд направив ухвалу від 11.01.2023р. за місцем державної реєстрації останнього.
30.01.2023р. судом надіслано запит на електронну адресу відповідача, в якому суд просив повідомити до 02.02.2023р., чи отримана відповідачем ухвала Господарського суду Волинської області від 11.01.2023р..
Відповідь відповідача на адресу Господарського суду Волинської області не надходила.
Строк для подання відзиву - до 03.02.2023р. включно.
Надалі, 27.01.2023р. до Господарського суду Волинської області представник позивача подав заяву про уточнення позовних вимог, в якій вказав, що у позовній заяві представником позивача допущено неточності у формулюванні позовних вимог. Частиною 3 ст.46 ГПК України передбачено, що до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі.
Враховуючи вище наведеним уточнив позовні вимоги та просив суд:
1. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Вихрівського Назарія Сергійовича (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця Кухарчука Давіда Сергійовича (РНОКПП НОМЕР_2 ) борг у сумі 5250,00 дол. США., що станом на дату формування позовної заяви становить 191985,15грн., штраф у сумі 1050,00 дол. США, що станом на дату формування позовної заяви становить 38397,03грн., 12 623,68грн. - пені та 757,42грн. - 3% за користування чужими грошовими коштами.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Вихрівського Назарія Сергійовича (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця Кухарчука Давіда Сергійовича (РНОКПП НОМЕР_2 ) 20 000 (двадцять тисяч гривень, 00 коп.) витрат на правову допомогу.
3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Вихрівського Назарія Сергійовича (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи-підприємця Кухарчука Давіда Сергійовича (РНОКПП НОМЕР_2 ) сплачений судовий збір.
Господарським судом Волинської області прийнято заяву про уточнення позовних вимог, подальший розгляд справи постановив розглядати з врахування уточнених вимог.
02.02.2023р.до Господарського суду Волинської області представником відповідача надіслано відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити у задоволенні позовної заяви про стягнення заборгованості повністю.
Як вже зазначалося, рішенням Господарського суду Волинської області від 15.02.2023р. у справі №903/39/23 позов задоволено частково.
Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
В силу ст.124 Конституції України, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.
Здійснюючи правосуддя, суд забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Гарантуючи судовий захист з боку держави, Конституція України, водночас, визнає право кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань і це конституційне право не може бути скасоване або обмежене (ч.5 ст.55 Конституції України).
Конституція України визначає Україну як правову державу, в якій визнається і діє принцип верховенства права. Одним з основних фундаментальних елементів цього принципу є юридична визначеність (legal certainty). Юридичні норми мають бути чіткими, ясними і недвозначними, оскільки інше не може забезпечити їх однакове застосування.
За змістом п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997р. №475/97-ВР "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №.№2, 4, 7 та 11 до Конвенції" кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Отже, висловлювання "судом, встановленим законом" зводиться не лише до правової основи самого існування "суду", але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" від 12.07.2001р. зазначено, що право на доступ до суду, гарантоване п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, не є абсолютним і може підлягати обмеженню; такі обмеження допускаються з огляду на те, що за своїм характером право доступу потребує регулювання з боку держави. Суд повинен переконатися, що застосовані обмеження не звужують чи не зменшують залишені особі можливості доступу до суду в такий спосіб або до такої міри, що це вже спотворює саму суть цього права.
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
У відповідності до ст.7 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним відповідно до закону. Іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи мають право на судовий захист в Україні нарівні з громадянами і юридичними особами України. Судова система забезпечує доступність правосуддя для кожної особи відповідно до Конституції та в порядку, встановленому законами України. кожному гарантується захист його прав, свобод та законних інтересів незалежним і безстороннім судом, утвореним відповідно до закону. Кожен має право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції.
Таким чином, конституційне право на судовий захист передбачає як невід'ємну частину такого захисту можливість поновлення порушених прав і свобод громадян, правомірність вимог яких встановлена в належній судовій процедурі і формалізована в судовому рішенні, і конкретні гарантії, які дозволяли б реалізовувати його в повному об'ємі і забезпечувати ефективне поновлення в правах за допомогою правосуддя, яке відповідає вимогам справедливості, що узгоджується також зі ст.13 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.
Статтею 16 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Згідно ст.11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
У відповідності до п.1 ст.12 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Як встановлено ст.67 Господарського кодексу України, відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями, громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів. Підприємства вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.
У статтях 3 6, 203, 626, 627 ЦК України визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).
Згідно ст.174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, із господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов'язання, наведені в ст.179 ГК України, згідно з якою майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. Кабінет Міністрів України, уповноважені ним або законом органи виконавчої влади можуть рекомендувати суб'єктам господарювання орієнтовні умови господарських договорів (примірні договори), а у визначених законом випадках - затверджувати типові договори. Укладення господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладення договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству; примірного договору, рекомендованого органом управління суб'єктам господарювання для використання при укладенні ними договорів, коли сторони мають право за взаємною згодою змінювати окремі умови, передбачені примірним договором, або доповнювати його зміст; типового договору, затвердженого Кабінетом Міністрів України, чи у випадках, передбачених законом, іншим органом державної влади, коли сторони не можуть відступати від змісту типового договору, але мають право конкретизувати його умови; договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту. Зміст договору, що укладається на підставі державного замовлення, повинен відповідати цьому замовленню. Суб'єкти господарювання, які забезпечують споживачів, зазначених у частині першій цієї статті, електроенергією, зв'язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках, передбачених законом, також інші суб'єкти зобов'язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг). Законодавством можуть бути передбачені обов'язкові умови таких договорів. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
Відповідно до ч.2 ст.180 ГК України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частина 1 ст.628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
В силу ст.638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 629 ЦК України передбачено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.
У відповідності до ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Згідно ч.2. ст.903 ЦК України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
Як вбачається з матеріалів справи, 28.06.2022р. між ФОП Вихрівським Н.С. (замовник) та ФОП Кухарчуком Д.С. (виконавець) укладено договір про надання послуг (виконання робіт) у сфері інформатизації №2806-2022 (договір), згідно п.1.1 якого, відповідно до даного договору виконавець зобов'язаний за завданням замовника надати послуги у сфері інформатизації.
Відповідно до розділу 2 договору, вартість послуг (робіт) виконавця встановлюється сторонами у відповідному технічному завданні. Замовник здійснює оплату за даним договором шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця:
- 50% від вартості послуг (робіт) протягом 3 банківських днів з моменту узгодження технічного завдання;
- решта 50% від вартості послуг протягом 5 банківських днів з дня завершення робіт та підписання сторонами відповідного Акту прийому-передачі наданих послуг (виконаних робіт).
Розрахунки між сторонами здійснюються в національній валюті України.
28.06.2022р. між сторонами підписано технічне завдання №1 до договору про надання послуг (виконання робіт) у сфері інформатизації №2806-2022 від 28.06.2022р..
02.09.2022р. сторонами договору підписано технічне завдання №2 до договору про надання послуг (виконання робіт) у сфері інформатизації №2806-2022 від 28.06.2022р..
Перелік чітко визначених послуг, етапи їх надання та вартість погоджена сторонами у технічному завданні №2 від 02.09.2022р. до договору.
У п.п.3-5 технічного завдання №2 зазначено, що загальна вартість послуг (робіт) становить: 4500 доларів США. Всі платежі за цим договором повинні бути здійсненні в національній валюті України, гривні за курсом Національного банку України на день виставлення рахунку. Валютою договору є валюта платежів. Попередня оплата становить 2250 доларів США, що становить 82279,35грн. (вісімдесят дві тисячі двісті сімдесят дев'ять гривень тридцять п'ять копійок) за курсом Національного Банку України станом на 02 вересня 2022 року та перераховується на рахунок виконавця протягом 3 робочих днів, з моменту підписання цього Технічного завдання. Решта оплати у сумі 2250 доларів США, що становить 82 279,35грн. (вісімдесят дві тисячі двісті сімдесят дев'ять гривень тридцять п'ять копійок) за курсом Національного Банку України станом на 02 вересня 2022 року та перераховується на рахунок виконавця протягом 5 банківських днів з дня завершення робіт та підписання сторонами відповідного Акту прийому-передачі наданих послуг (виконаних робіт).
09.09.2022р. згідно платіжної інструкції №1 здійснено 50% оплати послуг. Призначення платежу: "оплата за послуги з розробки програмного забезп. зг. рах-факт №4 від 02.04.22 за дог. №2806-2022, ФОП Вихрівський Н.С. без ПДВ".
Водночас, у період виконання технічного завдання №2 від 02.09.2022р. замовник збільшив в межах раніше погоджених блоків технічного завдання, кількість годин надання послуг та відповідно зростання вартості послуг.
Надалі, між сторонами було укладено додаткову угоду №2 від 01.11.2022р., в якій узгоджено загальну вартість послуг у сумі 7500 дол. США, що становить 274264,40грн. за курсом НБУ та перераховуються на рахунок виконавця протягом 5 банківських днів з дня підписання сторонами відповідного акта прийому-передачі наданих послуг.
Як вбачається матеріалів справи, обґрунтовуючи позовні вимоги позивач покликається на те, що 07.11.2022р. підписано зі сторони виконавця та передано на підпис замовнику (відповідачу) Акт №2 приймання-передачі наданих послуг від 07.11.2022р.. Претензій по якості та своєчасності надання послуг пред'явлено не було, що підтверджується сканкопією Акт №2 приймання-передачі наданих послуг від 07.11.2022р..
Однак, судом не прийнято вказані вище обґрунтування та Акт №2 приймання-передачі наданих послуг від 07.11.2022р., оскільки у матеріалах справи відсутні докази надіслання останнього відповідачу, а також те, як встановлено судом, оригінал даного доказу відсутній в позивача.
Крім того, з метою досудового врегулювання спору, 27.12.2022р. позивачем надіслано на адресу відповідача претензію, в якій просив здійснити оплату наданих послуг у сумі 274264,40грн.. До претензії долучено Акт №2 приймання-передачі наданих послуг від 07.11.2022р. підписаний позивачем та рахунок фактура на оплату від 07.11.2022р..
Статтею 251 ЦК України визначено, що строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Згідно ст.252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Статтею 253 ЦК України визначено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідності до ст.254 ЦК України якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.
Згідно ст.255 ЦК України якщо строк встановлено для вчинення дії, вона може бути вчинена до закінчення останнього дня строку. У разі, якщо ця дія має бути вчинена в установі, то строк спливає тоді, коли у цій установі за встановленими правилами припиняються відповідні операції.
Відповідно до витягу щодо відстеження пересилання поштових відправлень з офіційного сайту АТ "Укрпошта" №4301709200733 претензія отримана відповідачем особисто 09.01.2023р..
З огляду на викладене а також враховуючи те, що Акт №2 приймання-передачі наданих послуг отримано 09.01.2023р., то у відповідності до п.п.2.2, 3.4 договору відповідач зобов'язаний був здійснити оплату в розмірі 191985,05грн. до 16.01.2023р., оскільки 14.01.2023р. та 15.01.2023р. (субота, неділя) - вихідні дні.
Поряд із зазначеним судом встановлено про необґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основної заборгованості в сумі 00,10коп., оскільки в додатковій угоді сума зобов'язання становить 274264,40грн., попередня оплата, яка вказана в технічному завданні №2 становить 82279,35грн., яка оплачена відповідачем 09.09.2022р.. Тобто, станом на день розгляду справи сума основного боргу становить 191985,05грн. (274264,40грн. - 82279,35грн.).
Враховуючи вище викладене в сукупності та оцінивши відповідні докази у справі, враховуючи наведені норми чинного законодавства, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з обґрунтованим висновком місцевого господарського суду про стягнення з відповідача на користь позивача 191985,05грн. основного боргу, а стягненні 00,10коп. слід відмовити.
Також, обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач покликається на те, що відповідно до п.3.1 договору, позивач залучив до роботи на субпідряді ФОП Телюка Олександра Ігоровича на підставі договору про надання послуг і виконання робіт №29.03/2022 від 29.03.2022р. (а.с.26-31) згідно технічного завдання від 12.09.2022р. (а.с.32).
12.09.2022р. позивачем було здійснено передоплату ФОП Телюку О.І. згідно платіжної інструкції №280 від 12.09.2022р. на суму 54840,00грн. (а.с.33).
Згідно доводів позивача слідує, що наразі фактично через не оплату відповідачем наданих послуг/виконаних робіт існує заборгованість по оплаті послуг Телюка О.І..
Пошук замовника, узгодження договору, технічного завдання, часткове листування з замовником, підготовка документації по внесенню змін до технічного, узгодження акту приймання-передачі послуг та ін. здійснювалося через агента ФОП Вихор Ю.С., що діяла на підставі Агенського договору від 17.01.2022р. та Акту передачі інформації про потенційного Клієнта та попередньо можливі умови співпраці від 08.06.2022р. (а.с.34-40).
Також, позивач на підтвердження долучає до матеріалів справи скріншоти листування з електронної пошти та скріншоти листування з телеграм між ФОП Вихор Ю.С. та відповідачем (а.с.42-45).
Водночас, судом не взято до уваги як належний доказ листування, оскільки згідно з практикою Верховного Суду, зокрема, постановою від 19.01.2022р. у справі №202/2965/21, роздруківка електронного листування не може вважатись електронним документом (копією електронного документа) в розумінні положень ч.1 ст.5 Закону України "Про електронні документи та електронний документообіг", тобто не може вважатися доказом, бо не містить електронного підпису, який є обов'язковим реквізитом електронного документа, оскільки в такому разі неможливо ідентифікувати відправника повідомлення і зміст такого документа не захищений від внесення правок і викривлення".
Касаційний господарський суд у постанові від 03.08.2022р. у справі №910/5408/21 зауважив, що кожен електронний доказ (оригінал) зазвичай містить таку приховану інформацію як метадані. Метадані - це відомості про інші дані, й іноді їх називають "цифровим відбитком" електронних доказів. Він може включати важливі доказові дані, такі як дата й час створення чи модифікації файлу чи документа, або автор, а також дата й час, коли дані були надіслані. Безпосередній доступ до метаданих зазвичай недоступний. Наголосив, що суди повинні усвідомлювати потенційну доказову цінність метаданих, у випадку коли інша сторона оспорює достовірність доказу (авторство, цілісність, автентичність). Метадані можуть бути використані для відстеження та ідентифікації джерела та адресата повідомлення, даних про пристрій, який створив електронні докази, дати, часу, тривалості та типу доказів. Метадані можуть бути релевантними або як непрямі докази (наприклад, вказівки на найбільш релевантну версію документа), або як прямі докази (наприклад, якщо даними файлу маніпулювали). Ця настанова також релевантна у випадку втрати метаданих.
Також, КГС нагадав, що у постанові об'єднаної палати КГС від 15.07.2022р. у справі №914/1003/21 зазначено: "Чинним законодавством визначені випадки, коли використання електронного підпису є обов'язковим і за відсутності такого підпису документ не буде вважатися отриманим від певної особи. Але ці випадки не охоплюють комерційне, ділове чи особисте листування електронною поштою між приватними особами (якщо інше не встановлено домовленістю між сторонами). У таких відносинах презюмується, що повідомлення є направленим тим, хто зазначений як відправник електронного листа чи хто підписав від свого імені текст самого повідомлення".
Таким чином, ОП КГС дійшла висновку, що "відсутність кваліфікованого електронного підпису на повідомленні не свідчить про те, що особу неможливо ідентифікувати з достатнім ступенем вірогідності як відправника такого повідомлення, направленого електронною поштою, тобто поширювача інформації".
Водночас, як встановлено судом у даній справі, що з поданих позивачем доказів, а саме переписок не можна ідентифікувати відправника та отримувача даних переписок.
Також, позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача 12623,68грн. - пені та 757,42грн. - 3% річних, а також штраф у сумі 1050,00 дол. США, що станом на дату формування позовної заяви становить 38397,03грн..
Статтею 525 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ст.530 ЦК України).
У відповідності до ст.599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За приписами ст.ст.546, 548 ЦК України, виконання зобов'язання може забезпечуватися у відповідності до закону або умов договору, зокрема, неустойкою, яку боржник повинен сплатити у разі порушення зобов'язання.
Відповідно до ст.230 ГК України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
При цьому, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
У відповідності до ст.549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Відповідно до ч.4 ст.231 ГК України, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Згідно ч.6 ст.231 ГК України, штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано (ч. 2 ст.232 ГК України).
За приписами ч.ч.1, 2 ст.551 ЦК України, предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Згідно ст.1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно ст.3 зазначеного Закону розмір пені, передбачений ст.1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Грошовим є зобов'язання, за яким боржник зобов'язується сплатити кредитору певну суму грошових коштів.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням процентів річних та інфляційних втрат в порядку ст.625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Водночас, обов'язковою умовою для застосування відповідальності за неналежне виконання особою взятих на себе грошових зобов'язань є наявність прострочення боржником виконання такого зобов'язання.
Як встановлено судом та свідчать матеріали справи, наданими суду розрахунками до позовної заяви позивачем відповідно до ст.625 ЦК України було нараховано відповідачу 757,42грн. - 3% річних, нарахованих за період з 13.11.2022р. по 30.12.2022р. (а.с.6), а також у відповідності до п.5.4 договору пеню, нараховану за період з 13.11.2022р. по 30.12.2022р., в розмірі 12623,68грн. та штраф в розмірі 1050дол.США, що станом на дату формування позовної заяви становить 38397,03грн..
Однак, з огляду на те, що Акт №2 приймання-передачі наданих послуг отримано відповідачем 09.01.2023р, а тому відповідач зобов'язаний був здійснити оплату в розмірі 191985,05грн. до 16.01.2023р., оскільки 14.01.2023р. та 15.01.2023р. (субота, неділя) - вихідні дні.
Згідно ч.2 ст.237 ГПК України, при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.
В постановах Верховного Суду від 08.08.2019р. у справі №450/1686/17 та від 15.07.2019р. у справі №235/499/17 зазначено, що аналіз наведених норм процесуального та матеріального права дає підставу вважати, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів.
Як встановлено судом, що із з розрахунку позивача вбачається, що визначені ФОП Кухарчуком Д.С. періоди нарахування пені та відсотків є невірними.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що нарахування пені та 3% річних до задоволення не підлягає, оскільки прострочення оплати в даному випадку починається з 17.01.2023р..
Стосовно заявленого до стягнення позивачем штрафу у розмірі 1050 дол США, що станом на дату формування позовної заяви становить 38397,03грн., слід зазначити наступне.
Згідно п.5.4 договору, у випадку порушення строків оплати послуг Виконавець має право, а Замовник зобов'язаний сплатити пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми боргу за кожен день прострочення, а у випадку прострочення оплати понад 10 днів додатково штраф у розмірі 20% від суми заборгованості.
Як зазначалось вище та встановлено судом, що останнім днем оплати за надані послуги відповідач є 16.01.2023р., тому з 27.01.2023р. позивач має право нараховувати 20% річних у відповідності до п.5.4 договору.
Також, як свідчать матеріали справи, станом на дату розгляду даної справи зобов'язання відповідача, які випливають із змісту зазначеного договору, перед позивачем не виконано.
З огляду на те, що станом на день розгляду справи борг відповідача перед позивачем становить 191958,05грн., а тому нарахування штрафу здійснюється від суми заборгованості, а саме: 191958,05грн. * 20% = 38397,01грн..
Перевіривши здійснений позивачем та місцевим господарським судом розрахунки розміру штрафу, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з розрахунками суду та зазначає, що задоволенню підлягає вимога позивача до відповідача про стягнення 38397,01грн. штрафу, а у стягненні 0,02грн. штрафу слід відмовити, оскільки нараховано безпідставно.
Стосовно остаточного розміру штрафу який підлягає стягненню, слід зазначити наступне.
Частина 3 ст.551 ЦК України визначає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення. При застосуванні ч.3 ст.551 ЦК України та ст.233 ГК України приймається до уваги, що поняття "значно" та "надмірно" є оціночними конкретизуються судом у кожному конкретному випадку.
Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Застосовуючи дану норму, суд зобов'язаний встановити баланс між застосованим до порушника заходом відповідальності у вигляді неустойки й оцінкою дійсного, а не покладеного розміру збитків, заподіяних у результаті конкретного правопорушення (рішення Конституційного суду України від 11.07.2013р. №7-рп/2013).
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення штрафних санкцій є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.
Вирішуючи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.
За своєю правовою природою штрафні санкції виконують стимулюючу функцію, спонукуючи боржника до належного виконання своїх зобов'язань під загрозою застосування до нього цього виду відповідальності, та стягуються в разі порушення такого зобов'язання.
Висновок суду щодо необхідності зменшення розміру штрафу, який підлягає стягненню з відповідача, повинен ґрунтуватися, крім викладеного, також на загальних засадах цивільного законодавства, якими є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (ч.6 ст.3 Цивільного кодексу України).
Правова позиція Верховного Суду "Щодо підстав для зменшення розміру штрафних санкцій" (пункт 13 постанови Верховного Суду від 08.05.2018р. у справі №924/709/17) наголошує, що за змістом наведених вище норм зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
З огляду на зазначене, суд вирішує стосовно можливості зменшення розміру заявленого до стягнення штрафу, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд (відповідний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 04.05.2018р. у справі №917/1068/17, від 22.01.2019р. у справі №908/868/18).
У постанові Верховного Суду від 26.02.2020р. у справі №922/1608/19 викладена правова позиція про те, що зменшення розміру пені (штрафу) на 50% є оптимальним балансом інтересів сторін у спорі та таким, що запобігатиме настанню негативних наслідків для сторін.
Таким чином, коли встановлено, що період прострочення відповідача був незначним, сума заборгованості відповідачем сплачена частково, доказів заподіяння збитків позивачу простроченням оплати не подано, суд приходить до висновку про зменшення розміру штрафних санкцій на 50%.
Отже, враховуючи наведені обставини, колегія суді апеляційної інстанції погоджується з позицією Господарського суду Волинської області про наявність підстав для зменшення заявленого позивачем штрафу в розмірі 38397,01грн. на 50% та його стягнення в розмірі 19198,51грн..
Також, у зв'язку із зменшенням судом розміру заявлених до стягнення штрафу на 50% в позові про стягнення 19198,50грн. штрафу (160609,95грн. - 80304,98грн.) слід відмовити.
Водночас, позивач у позовній заяві просить стягнути з відповідача борг у сумі 5250,00 дол. США., що станом на дату формування позовної заяви становить 191985,15грн., штраф у сумі 1050,00дол. США, що станом на дату формування позовної заяви становить 38397,03грн..
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня.
При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Згідно ст.192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Статтею 524 ЦК України передбачено, що зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України визначено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Заборони на виконання грошового зобов'язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.
Аналізуючи наведені правові норми слід дійти висновку, що гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.
Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України.
У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті. При цьому з огляду на положення ч.1 ст.1046 ЦК України, а також ч.1 ст.1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Також, висновки про можливість ухвалення судом рішення про стягнення боргу в іноземній валюті містяться й у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018р. у справі №761/12665/14-ц (провадження №14-134цс18), від 16.01.2019р. у справах №373/2054/16-ц (провадження №14-446цс18), №464/3790/16-ц (провадження №14-465цс18) та №373/2054/16-ц (провадження №14-446цс18).
Стосовно можливості і порядку визначення в рішенні суду еквівалента суми боргу в національній валюті, то Велика Палата Верховного Суду вказує на те, що нею висловлена правова позиція з цього приводу, яку викладено у постанові від 04.07.2018р. у справі №761/12665/14-ц (провадження №14-134цс18). Велика Палата Верховного Суду вказала, що зазначення судом у своєму рішенні двох грошових сум, які необхідно стягнути з боржника, внесло двозначність до розуміння суті обов'язку боржника, який може бути виконаний примусово. У разі зазначення у судовому рішенні про стягнення суми коштів в іноземній валюті з визначенням еквівалента такої суми у гривні стягувачеві має бути перерахована вказана у резолютивній частині судового рішення сума в іноземній валюті, а не її еквівалент у гривні.
Тому, як суд першої інстанції, так і апеляційний суд помилково зазначили у своїх рішеннях висновок про стягнення з відповідача на користь позивачів боргу одночасно з визначенням у іноземній валюті та в еквіваленті у гривні.
(Постанова ВП ВС від 23.10.2019р. №723/304/16-ц (14-360цс19).
Як встановлено судом, сторони у додатковій угоді № 2 від 01.11.2022р. визначили:
- загальна вартість послуг (робіт) становить 7500 дол. США. Всі платежі за цим договором повинні бути здійснені в національній валюті України, гривні за курсом Національного банку України на день виставлення рахунку;
- суму зобов'язання у розмірі 7500 дол. США, що становить 274264,40грн. за курсом НБУ та перераховуються на рахунок виконавця протягом 5 банківських днів з дня підписання сторонами відповідного акта прийому-передачі наданих послуг.
Враховуючи викладене, а також те, що договором визначено, що оплата здійснюється в гривнях, а тому з врахуванням висновків постанови ВП ВС від 23.10.2019р. №723/304/16-ц (14-360цс19), суд критично відноситься до зазначення в прохальній частині позивача заборгованості у дол.США.
Оцінюючи подані стороною докази, що ґрунтуються на повному, всебічному й об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача підтверджена матеріалами справи, підлягає до задоволення в сумі 211183,56грн., в т.ч.: 191985,05грн. основний борг та 19198,51грн. штраф. В решті позову слід відмовити.
Отже, виходячи із системного аналізу обставин встановлених при розгляді даної справи у їх сукупності та наданих доказів, виходячи із загальних засад, встановлених у ст.3 ЦК України, а саме, справедливості, добросовісності, розумності, колегія суддів погоджується з вірним висновком суду першої інстанції про те, що заявлена позивачем вимога щодо стягнення з відповідача підлягає до задоволення в сумі 211183,56грн., в т.ч.: 191985,05грн. основний борг та 19198,51грн. штраф, а в решті позову слід йому відмовити.
Судові витрати судом розподілено з урахуванням положень ст.ст.123, 129 ГПК України.
Таким чином, враховуючи вище викладене в сукупності, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що заперечення скаржника та відповідні обґрунтування в апеляційній скарзі щодо обставин справи є безпідставними та такими, що не можуть впливати на розгляд справи по суті.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію ("Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод") та практику Суду (Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини) як джерело права.
Слід також зазначити, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010р. у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).
Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказі.
В силу приписів ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Натомість, скаржником не надано достатніх належних та допустимих доказів у розумінні ст.ст.75, 76 ГПК України на підтвердження своєї правової позиції, викладеної в апеляційній скарзі.
Зважаючи на вказане, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують встановлених обставин справи, не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами, а тому не приймаються судом апеляційної інстанції до уваги.
Відповідно до ст.276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За наведених обставин, рішення Господарського суду Волинської області від 15.02.2023р. у справі №903/39/23 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Вихрівського Назарія Сергійовича - без задоволення.
Судові витрати апеляційний суд розподіляє з урахуванням положень ст.ст.123, 129 ГПК України.
Керуючись ст.ст.129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північно-західний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Вихрівського Назарія Сергійовича залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Волинської області від 15.02.2023р. у справі №903/39/23 - без змін.
2. Справу №903/39/23 повернути до Господарського суду Волинської області.
3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.
Повний текст постанови складений "17" квітня 2023 р.
Головуючий суддя Павлюк І.Ю.
Суддя Дужич С.П.
Суддя Савченко Г.І.