Дата документу 12.04.2023 Справа № 322/97/22
Єдиний унікальний №322/97/22 Головуючий у 1-й інстанції: Гасанбеков С.С.
Провадження №22-ц/807/690/23 Суддя-доповідач: Подліянова Г.С.
12 квітня 2023 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого,судді-доповідача суддів: за участю секретаря Подліянової Г.С., Гончар М.С., Маловічко С.В., Остащенко О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 03 листопада 2022 року, у справі за позовом Виконавчого комітету Новомиколаївської селищної ради Запорізького району Запорізької області, який виконує функції органу опіки та піклування до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів, -
У лютому 2022 року Виконавчий комітет Новомиколаївської селищної ради Запорізького району Запорізької області, який виконує функції органу опіки та піклування звернулося до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліментів.
В обґрунтування позову зазначив, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є матір'ю двох малолітніх дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно з характеристикою Новомиколаївської селищної ради Запорізького району Запорізької області від 28 січня 2022 року №617 ОСОБА_1 ніде не працює, веде асоціальний спосіб життя, вживає алкогольні напої, не приділяє належної уваги вихованню, навчанню та утриманню своїх дітей. Марк не відвідує дитячий садок, ОСОБА_4 має велику кількість пропусків в навчальному закладі. До Служби у справах дітей неодноразово надходили повідомлення від поліції, жителів смт Новомиколаївка, про те що, відповідачка часто залишає своїх дітей вдома на сторонніх осіб, а інколи і одних. Відповідачка злісно не виконує свої обов'язки та рекомендації соціальних працівників, притягувалася до адміністративної відповідальності за ст. 184 КУпАП за неналежне виконання батьківських обов'язків щодо виховання, навчання та утримання дітей.
Родина ОСОБА_1 з 15 травня 2020 року поставлена на профілактичний облік служби у справах дітей, як така, яка опинилась в складних життєвих обставинах. Рішенням виконавчого комітету Новомиколаївської селищної ради від 26 січня 2022 року №184 було затверджено висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 відносно малолітніх дітей.
Отже, ОСОБА_1 не піклується про фізичний та духовний розвиток дітей, їх навчанням, підготовкою до самостійного життя, не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дітей, що негативно впливає на фізичний розвиток дітей, як складову виховання, що свідчить про те, що відповідачка ухиляється від виконання своїх обов'язків з виховання дітей.
На підстав вищевикладеного, Виконавчий комітет Новомиколаївської селищної ради Запорізького району Запорізької області, який виконує функції органу опіки та піклування просив суд позбавити батьківських прав ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відносно малолітніх дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Стягнути з ОСОБА_1 на користь державного закладу, в якому будуть перебувати малолітні ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , аліменти на їх утримання в розмірі частини всіх доходів, але не менше ніж 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Рішенням Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 03 листопада 2022 року позов задоволено.
Позбавлено ОСОБА_1 батьківських прав відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь закладу або особи, у яких перебувають її діти - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , аліменти на їх утримання, в розмірі заробітку (доходу) ОСОБА_1 , але не менше, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, на кожну дитину щомісячно, починаючи з 02 лютого 2022 року, до повноліття ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Після досягнення повноліття найстаршою дитиною аліменти стягувати за вирахуванням тієї рівної частки, що припадає на неї.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в розмірі 4962 грн. Допущено негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, шо мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 03 листопада 2022 року та ухваити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову
Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції формально поставився до з'ясування фактичних обставин справи, не надав об'єктивну оцінку всім наявним доказам, внаслідок чого прийняв помилкове та незаконне рішення, яке суперечить не тільки інтересам матері, але й інтересам дітей. Судом не взято до уваги, що позбавлення відповідачки батьківських прав є крайнім заходом впливу, необхідність та пропорційність застосування якого відповідно до обставин цієї справи позивачем не доведено. Вказує, що орган опіки та піклування безпідставно, невиправдано постійно втручався без попереджень в їх приватне сімейне життя, а такі втручання не відповідають прецедентній практиці Європейського суду з прав людини. Дослідженні судом докази, надані позивачем, не відповідають дійсності, оскільки мати виховуює своїх дітей, весь час проводить з ними, піклується про них, вони ніколи не були голодні, є змінний одяг, забезпечує їм медичний огляд, має охайне житло та все необхідне для навчання та розвитку дітей, а надані обстеження, висновок, мають лише рекомендаційний характер, а не обов'язковий. В судовому засіданні свідки зі сторони позивача - ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 зазначають загалом тільки щодо наявних пропусків сина в школі, на їх думку, без поважних причин, що не відповідає дійності, оскільки вона телефонувала кожного разу та попереджала про хворобу сина, що є поважною причиною пропуску шкільних занять. Заперечує проти посилась суду на те, що вона не має постійного офіційного заробітку, залишає дітей без нагляду та не забезпечує здобуття освіти, що начебто підтверджують акти умов проживання від 06.09.2021, 08.09.2021, 11.09.2021, 04.10.2021, 20.01.2022, оскільки суд не врахував, що вона проживає у селищі, де з офіційним заробітком дуже складно, немає постійної роботи, тому офіційно не може працевлаштуватися, крім того, має двох малолітніх дітей і доглядає за дитиною інвалідом. Таким чином, зазначає, що судове рішення винесено всупереч нормам Конституції України, ЦПК України, Конвенції про права дитини, Декларації прав дитини, усталеної практики Європейського суду з прав людини, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Закону України «Про охорону дитинства».
Відзиву на апеляційну скаргу в порядку ст. 360 ЦПК України, до суду не надходило. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується наявними в матеріалах справи поштовим повідомленням про вручення рекомендованих поштових відправлень, судової повістки (а.с.163) до апеляційного суду не з'явилася. На адресу апеляційного суду від ОСОБА_1 надійшло клопотання про розгляд справи за її відсутності, апеляційну скаргу підтримує в повному обсязі просить суд її задовольнити ( а.с. 167).
Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Зважаючи на вказане, колегія у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України ухвалила здійснювати апеляційний розгляд у відсутності ОСОБА_1 .
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Згідно з ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно з ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до частини першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Судове рішення зазначеним вимогам не відповідає.
Задовольняючи позов про позбавлення ОСОБА_1 батьківських прав, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачка ухиляється від виконання своїх обов'язків з виховання малолітніх дітей, що проявляється у відсутності її піклування про їх фізичний та духовний розвиток і навчання, висновком органу опіки та піклування від 26 січня 2022 року визначено за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_1 відносно малолітніх дітей. При визначенні розміру аліментів, суд враховував стан здоров'я і матеріальне становище відповідачки та інші обставини справи та вважав за необхідне стягнути з неї аліменти на утримання малолітніх дітей у розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку (доходу), але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 02 лютого 2022 року до досягнення дітьми повноліття. Суд першої інстанції посилався на відповідні рішення Європейського суду з прав людини ( далі - ЄСПЛ) щодо захисту прав дитини.
З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується, виходячи з наступного.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права.
Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа, має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є матір'ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 08 листопада 2012 року, видане Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Новомиколаївського районного управління юстиції Запорізької області, актовий запис №59 (а.с.13) та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 08 листопада 2018 року, видане Новомиколаївським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, актовий запис № 37 (а.с.14) та свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 від 02 листопада 2022 року видане повторно Новомиколаївським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Запорізькому районі Заопрізької області Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро), актовий запис № 37 (а.с.81).
Відповідно до копії паспорту громадянина України ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.15).
Листом комунального некомерційного підприємства «Новомиколаївський центр первинної медико-санітарної допомоги» Новомиколаївської селищної ради Запорізького району Запорізької області від 28 січня 2022 року № 21 підтверджується те, що ОСОБА_2 перебуває на «Д» обліку з діагнозом: Аутизм. Відповідач неналежним чином приділяє увагу лікуванню своїх дітей, що несе загрозу здоров'ю її дітей, особливо старшому сину, який має статус дитини інваліда і потребує постійного особливого догляду (а.с.34).
Згідно з повідомленням завідуючої Новомиколаївської філії ОНЗ Новомиколаївська СЗОШ І-III ст. № 1 від 20 вересня 2021 року № 43/06-61, учень 2-го класу ОСОБА_2 , 2012 року народження, з 06 вересня 2021 року по 20 вересня 2021 року не відвідував школу, пропустив 10 днів навчання (40 уроків) без поважних причин. Вчитель неодноразово спілкувалася з мамою учня у телефонному режимі, кожного разу вона мотивувала пропуски тим, що дитина хворіє. Проте, підтверджуючих документів про хворобу дитини відповідач не надала (а.с.25).
Згідно з поданням директора Новомиколаївської філії ОНЗ Новомиколаївська СЗОШ І-III ст. № 1 від 14 грудня 2021 року № 65/06-61, учень 2-го класу ОСОБА_2 , 2012 року народження з 22 листопада 2022 року по 13 грудня 2022 року не відвідував школу, пропустив 16 днів, 58 уроків. Відповідачка телефонувала майже щодня та повідомляла, що дитина хворіє. Вчителем проводилися бесіди, що велика кількість пропусків негативно впливає на розвиток дитини та його адаптацію в суспільстві. Після наполегливих бесід з матір'ю, дитину привели до школи, але ніяких підтверджуючих документів про хворобу дитини надано не було (а.с.26).
Відповідно до подання директора Новомиколаївської філії ОНЗ Новомиколаївська СЗОШ І-III ст. № 1 від 24 січня 2022 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно з висновком ІРЦ, має розлади аутичного спектра та інтелектуальні порушення помірного ступеня, тому в закладі освіти навчався за індивідуальною програмою. З 17 грудня 2021 року по 21 січня 2022 року не відвідував школу та пропустив 16 днів, 58 уроків. За період навчання в закладі ОСОБА_4 було пропущено значну кількість уроків, що призводить до незасвоєння навчального матеріалу та впливає на адаптацію дитини у суспільстві. Відповідач на рекомендації педагогів не реагує, вихованню та навчанню хлопчика уваги не приділяє, до школи приводить дитину неохайну, постійно голодним. Дитина не отримує матеріального забезпечення, зростає в психологічно нестабільному середовищі (а.с.27).
Характеристикою, наданою Новомиколаївською селищною радою Запорізького району Запорізької області від 28 січня 2022 року № 617 підтверджується те, що відповідач ніде не працює, веде асоціальний спосіб життя, вживає алкогольні напої, не приділяє належної уваги вихованню, навчанню та утриманню своїх дітей. Марк не відвідує дитячий садок, ОСОБА_4 має велику кількість пропусків в навчальному закладі (а.с.33).
Вищезазначені обставини додатково були підтверджені показаннями допитаних у судовому засіданні свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , які зазначили про велику кількість пропусків ОСОБА_2 навчання у школі без поважних причин, що негативно впливає на його розвиток як дитини з особливими потребами.
Актами обстеження умов проживання відповідачки від 06.09.2021, 08.09.2021, 11.09.2021, 04.10.2021, 20.01.2022, 24.01.2022 підтверджується, що відповідач не створила належних умов для проживання та навчання дітей, а саме зловживає алкогольними напоями, залишає дітей без нагляду, не забезпечує здобуття дітьми освіти. Зазначені обставини також підтверджуються показаннями свідка ОСОБА_8 (а.с.17-24).
Відповідно до Акту обстеження умов проживання від 19 липня 2022 року, складеного начальником ССД ОСОБА_13, головним спеціалістом ССД ОСОБА_14, директором ЦНСП ОСОБА_7 , з метою обстеження умов проживання за адресою: АДРЕСА_1 , житло, що складається з двох кімнат, яке потребує прибирання, в якому проживають ОСОБА_1 , двоє її малолітніх дітей ОСОБА_4 та ОСОБА_9 . На момент обстеження у будинку перебували чотири сторонні особи, двоє з них спали, двоє жінок сиділи на кухні, у квартирі сильний запах диму, а також бігали 4 собаки, які вчиняли страшенний гавкіт. ОСОБА_1 вдома не було. Із зовнішнього вигляду видно, що жінки були на підпитку, від них відчувався сильних запах алкоголю. За результатами обстеження видно, що мати не належним чином займається вихованням, утриманням своїх дітей, які перебувають під наглядом сторонніх нетверезих осіб (а.с.45).
Відповідно до письмових пояснень від 20 січня 2022 року ОСОБА_10 пояснила, що вона 18 та 19 січня доглядала дітей ОСОБА_1 20 січня 2022 року сиділа з ОСОБА_11 з 10-00 год. до 13-00 год. (а.с.).
Відповідно до пояснень ОСОБА_1 від 27 вересня 2021 року вбачається, що 19 вересня 2021 року вона переїхала до будинку разом зі своїми дітьми, її син не відвідував школу, тому, що був на лікуванні. (а.с.31).
Рішенням Виконавчого комітету Новомиколаївської селищної ради Запорізького району Запорізької області від 26 січня 2022 року № 184 було затверджено висновок про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , по відношенню до її малолітніх дітей ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с.8-12).
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Забезпечення найкращих інтересів дитини - дії та рішення, що спрямовані на задоволення індивідуальних потреб дитини відповідно до її віку, статі, стану здоров'я, особливостей розвитку, життєвого досвіду, родинної, культурної та етнічної належності та враховують думку дитини, якщо вона досягла такого віку і рівня розвитку, що може її висловити (абзац четвертий частини першої статті 1 Закону України "Про охорону дитинства").
Частиною першою статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України "Про охорону дитинства").
Частиною сьомою статті 7 СК України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Згідно з частинами першою-четвертою статті 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини, піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя, поважати дитину.
Здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності (частина перша статті 155 СК України).
Відповідно до статті 165 СК України право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Підстави позбавлення батьківських прав передбачені частиною першою статті 164 СК України. Зокрема, пунктом 2 частини першої статті 164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.
Тлумачення змісту пункту 2 частини першої статті 164 СК України дає змогу зробити висновок, що ухилення від виконання обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема, не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна оцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є винятковим заходом, який тягне за собою істотні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків.
У частині першій статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав та свобод людини та практику ЄСПЛ як джерело права.
Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і потрібно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
ЄСПЛ у справі "Хант проти України" від 07 грудня 2006 року (заява № 31111/04) наголошував на тому, що питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (параграфи 57, 58).
У рішенні від 16 липня 2015 року справі "Мамчур проти України" (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним.
Оцінюючи процес вирішення питання про встановлення опіки, який завершився рішенням про роз'єднання сім'ї, суд повинен, зокрема, переконатися, чи ґрунтуються висновки національних органів на достатній доказовій базі (яка, за потреби, може включати показання свідків, висновки компетентних органів, психологічні та інші експертні висновки та медичні довідки) (рішення ЄСПЛ від 18 грудня 2008 року у справі "Савіни проти України", заява № 39948/06).
У рішенні ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі "Хант проти України" Суд наголосив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав також міг свідчити про його інтерес до дитини (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі "Хант проти України", заява № 31111/04, § 57, § 58).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 травня 2020 року у справі № 753/2025/19 (провадження № 61-1344св20), зазначено, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України). […] Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини у діях батьків. Питання сімейних відносин має ґрунтуватися на оцінці особистості заявника та його поведінці. Факт заперечення заявником проти позову про позбавлення його батьківських прав, подання відповідачем апеляційної скарги свідчить про його інтерес до дитини.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 461/7387/16-ц (провадження № 61-29266св18) вказано, що звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав має передувати виважена та ґрунтована підготовка, збір необхідної доказової бази, адже більшість чинників, які є підставою для прийняття позитивних рішень у вказаних категоріях справи, мають оцінювальний характер, залежать від конкретних обставин справи та особистості учасників цих правовідносин. За положенням частини шостої статі 19 СК України, суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування (про доцільність чи недоцільність позбавлення батьківських прав), якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини. Висновок виконавчого комітету має рекомендаційний характер. Судам слід мати на увазі, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, вирішення сімейних питань, на який вони йдуть лише у виняткових випадках, і головне - за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров'я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, приймають участь у вихованні не у достатній мірі не може бути підставою для позбавлення батьківських прав. Інтереси дитини полягають в тому, щоб забезпечити її право на потребу у любові, піклуванні та матеріальної забезпеченості (стаття 5 Декларації про соціальні та правові принципи, що стосуються захисту і благополуччя дітей, особливо у разі передачі дітей на виховання та їх усиновлення на національному и міжнародному рівнях від 03 грудня 1986 року). Дитина має право на особливе піклування та повинна мати свободу вибору щодо своїх батьків тощо. Аналізуючи встановлені факти у контексті позбавлення батьківських прав, суди повинні зважувати на те, що позбавлення батьківських прав на дитину та освідомлення цього самою дитиною вже несе в собі негативний вплив на її свідомість та застосовувати цей захід як крайню міру впливу та захисту прав дитини.
Верховний Суд неодноразово наголошував на тому, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, який слід розглядати як виключний і надзвичайний спосіб впливу на недобросовісних батьків. Зокрема, вказаний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 29 липня 2021 року у справі № 686/16892/20 (провадження № 61-6807св21), від 11 вересня 2020 року у справі № 357/12295/18 (провадження № 61-21461св19), від 29 квітня 2020 року у справі № 522/10703/18 (провадження № 61-4014св20), від 13 квітня 2020 року у справі № 760/468/18 (провадження № 61-8883св19), від 11 березня 2020 року у справі № 638/16622/17 (провадження № 61-13752св19). Судова практика щодо застосування положень статті 164 СК України є усталеною.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідачки від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.
У справі, яка переглядається, суд першої інстанції, достовірно не зазначив, якими належними, достовірними та достатніми доказами підтверджується, що відповідачка не бере участь у вихованні дітей, остаточно і свідомо самоусунулася від виконання своїх обов'язків з виховання дітей.
Дійшовши висновку про позбавлення батьківських прав ОСОБА_1 , суд першої інстанції послався на висновок органу опіки та піклування від 26 січня 2022 року та не врахував, що висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідачки батьківських прав має рекомендаційний характер та такий висновок має бути оцінений у сукупності з іншими доказам і сам по собі не є правовою підставою для застосування крайнього заходу - позбавлення батьківських прав.
При цьому висновок органу опіки та піклування від 26 січня 2022 року складений без участі відповідачки, не містить даних, які об'єктивно характеризують відповідачку як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов'язків, органом опіки та піклування не надано оцінки можливим причинам ухилення відповідачки від виконання батьківських обов'язків.
Суд першої інстанції залишив поза увагою, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, та не врахував, що матір дітей заперечує проти позбавлення батьківських прав і має інтерес щодо участі у їхньому вихованні, а та обставина, що діти пропускали школу у зв'язку з хворобою, та на деякий час залишалися в квартирі із знайомими відповідачки або сусідами не є безумовним свідченням небажання матері дітей приймати участь у їхньому утриманні і вихованні, тобто не є свідомим, умисним нехтуванням матір'ю своїми обов'язками.
Висновок суду про те, що відповідачка не має постійного офіційного заробітку, а тому не може забезпечити дітей матеріально не заслуговує на увагу, оскільки судом не враховано, що ОСОБА_1 проживає у селищі де не має можливості офіційно працевлаштуватись на роботу. Крім того, відповідачка має двох малолітніх дітей, та доглядає за дитиною інвалідом.
Висновки суду першої інстанції про те, що відповідачка не створила належних умов для проживання та навчання дітей є помилковими, оскільки не підтвердженні належними та достовірними доказами. В актах про умови проживання, які судом взяті до уваги не йдеться про відсутність умов для проживання дітей, не йдеться ні про відсутність необхідних для життя речей, харчування, тощо.
Напроти, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 має охайне житло та все необхідне для навчання та розвитку дітей.
Посилання позивача на зловживання відповідачкою алкоголем, в ході розгляду справи в суді першої та апеляційної інстанції не були підтверджені належними доказами. В справі відсутні будь-які дані, що відповідачка страждає хронічним алкоголізмом.
Отже, належних достовірних та достатніх доказів, які б свідчили про те, що сім'я ОСОБА_1 є явно неблагополучною, матеріали справи не містять.
. Оцінюючи викладені обставини в їх сукупності, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про задоволення позову є передчасними, оскільки, незважаючи на те, що відповідачка в певній мірі нехтує своїми батьківськими обов'язками щодо своїх дітей ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , достатні підстави для застосування до неї крайнього заходу впливу у виді позбавлення її батьківських прав стосовно малолітніх дітей з врахуванням інтересів дітей, інтересів самої відповідачки, її заперечень щодо позбавлення батьківських прав, в тому числі і поданням апеляційної скарги на рішення суду, вимог сімейного законодавства, рішень Європейського суду з прав людини, судової практики Верховного Суду на даний час відсутні.
Апеляційний суд в оцінці обставин справи виходить з того, що суд на перше місце ставить якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає знаходження балансу між усіма елементами, потрібними для постановлення рішення.
ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення у справі "М. С. проти України" від 11 липня 2017 року, заява № 2091/13, пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року у справі "Мамчур проти України"). На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що в усіх рішеннях, що стосуються дітей, забезпечення їх найкращих інтересів повинно мати першочергове значення. Найкращі інтереси дитини залежно від їх характеру та серйозності можуть перевищувати інтереси батьків.
З наведених підстав апеляційний суд вважає помилковим та передчасним висновок суду першої інстанції, про задоволення позовних вимог про позбавлення батьківських прав, оскільки такий висновок є формальним, не відповідає завданням цивільного судочинства, які полягають у справедливому та неупередженому вирішенні справ із метою ефективного захисту порушених прав, та не враховує необхідність першочергового забезпечення якнайкращих інтересів дітей.
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити в задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків (пункт 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав").
Відповідно до частини першої статті 376 ЦПК України суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права.
Зважаючи на те, що у справі висновки суду не відповідають обставинам справи та допущено неправильне застосування норм матеріального права, апеляційну скаргу належить задовольнити, судове рішення скасувати, із ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні вказаних позовних вимог, попередивши ОСОБА_1 про необхідність змінити ставлення до виховання дітей.
Крім того, суд звертає увагу, що в разі, якщо відповідачка не змінить свого ставлення до дітей, позивач не позбавлений можливості повторно звернутись до суду з аналогічним позовом.
Отже, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального права є обґрунтованими.
У зв'язку із чим оскаржуване рішення суду підлягає до скасування з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Рішення Новомиколаївського районного суду Запорізької області від 03 листопада 2022 року у цій справі скасувати. Прийняти нове судове рішення наступного змісту.
У задоволенні позову Виконавчого комітету Новомиколаївської селищної ради Запорізького району Запорізької області, який виконує функції органу опіки та піклування до ОСОБА_1 про позбавлення батьківських прав та стягнення аліменті відмовити, попередивши ОСОБА_1 про необхідність змінити ставлення до виховання дітей.
Покласти на орган опіки та піклування Новомиколаївської селищної ради Запорізького району, Запорізької області обов'язок контролю щодо виконання ОСОБА_1 своїх батьківських обов'язків відносно ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повна постанова складена 14 квітня 2023 року.
Головуючий, суддя СуддяСуддя
Подліянова Г.С.Гончар М.С.Маловічко С.В.