10.04.2023 Справа №607/2711/23
Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області в складі головуючого судді Позняка В.М.,
з участю секретаря судового засідання Кужель К.С., позивача ОСОБА_1 , його представника ОСОБА_2 , представника відповідача - Авдєєнка В.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Тернополі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до комунального некомерційного підприємства «Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня» Тернопільської обласної ради про стягнення грошових коштів,
ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до комунального некомерційного підприємства «Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня» Тернопільської обласної ради, просить стягнути із відповідача у його користь 191,39 грн невиплаченого заробітку, 3474,70 грн невиплаченої вихідної допомоги, 102809,28 грн середнього заробітку за час затримки виплати заробітної плати, з урахуванням індексації та компенсації, 10000 грн моральної шкоди, всього 116 475,37 грн.
Позов мотивовано тим, що він працював на посаді лікаря невропатолога амбулаторного поліклінічного відділення в комунальному некомерційному підприємстві «Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня» Тернопільської обласної ради з 1997 року. Наказом відповідача від 18.08.2021 його було звільнено за частиною третьою статті 38 КЗпП України, за власним бажанням, у зв'язку із невиконанням відповідачем законодавства про працю. Вважає, що в день звільнення йому не були виплачені всі суми коштів, які підлягали виплаті. Зокрема, не виплачено заробітну плату за роботу в день звільнення 18.08.2021 в розмірі 237,75 та недоплачено вихідну допомогу на суму 4316,40 грн. Тому, просить стягнути з відповідача вказану суму за вирахуванням 19,5% податків та середній заробіток згідно статті 117 Кодексу законів про працю України за затримку розрахунку при звільненні, індексацію та 10000 грн моральної шкоди.
Представник відповідача у заявах по суті просить відмовити в задоволенні позовних вимог. Зазначає, що за 18.08.2021 року позивачу не виплачена заробітна плата у зв'язку із тим, що він не працював, що видно із табелю обліку робочого часу, а прийшов на роботу в кінці дня і надав заяву про звільнення. Крім того, у зв'язку із відсутністю розрахункового періоду, розмір середнього заробітку при виплаті вихідної допомоги обраховувався із посадового окладу позивача, як це передбачено Порядком, який затверджений Постановою Кабміну №100 від 08.02.1995 року. Звертає увагу, що позивачем пропущено строк звернення до суду.
Ухвалою судді Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15 лютого 2023 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.
В судовому засіданні позивач та його представник позов підтримали. Позивач зазначив, що 18 серпня 2021 року на його мобільний телефон подзвонили працівники відповідача і повідомили, що наказом керівника його відкликано із відпустки. Близько 09:00 він прийшов на своє робоче місце, однак, доступу до кабінету він не мав. На роботі на нього ніхто не звертав уваги, і не надавав ніяких завдань, він перебував у відділі кадрів. З метою підтвердження факту, що він був на роботі, він запросив адвоката Федчишина Г., який деякий час був з ним. Він вирішив написати заяву про звільнення, однак, вказану заяву не було кому надати, через відсутність на місці керівництва, він її зареєстрував. На наступний день йому подзвонили з кадрів і сказали, що заяву задоволено, і він може прийти отримати трудову книжку. Просить поновити строк звернення із трудовим спором.
Представник відповідача просить відмовити в задоволенні позовних вимог. Зазначає, що з табелю обліку робочого часу видно, що відповідач не працював 18.08.2021, а тому, заробітна плата за цей час не виплачена. Вважає, що розмір вихідної допомоги визначено вірно. Крім того, зазначає, що розмір середнього заробітку згідно статті 117 КзПП є неспівмірний із сумами, які позивач вважає заборгованістю, як і заявлений розмір моральної шкоди. Крім того, звертає увагу, що пропущено строк звернення до суду.
Розглянувши справу, судом досліджено такі докази та встановлено такі обставини.
Як убачається з копії трудової книжки серії НОМЕР_1 , 20 березня 1989 року ОСОБА_1 прийнятий на роботу у Тернопільську обласну клінічну психоневрологічну лікарню на посаду лікаря-невропатолога 4 неврологічного відділення, згідно наказу №24 від 20 березня 1989 року.
Відповідно із записом в трудовій книжці №18 від 24 лютого 2021 року ОСОБА_1 переведено лікарем-невропатологом інсультного відділення на підставі наказу №95 від 23 лютого 2021 року.
Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09 серпня 2021 року у справі №607/4344/21 суд ухвалив скасувати наказ генерального директора Комунального некомерційного підприємства «Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня» Тернопільської обласної ради №95 від 23 лютого 2021 року, яким переміщено ОСОБА_1 з 24 лютого 2021 року з посади лікаря-невропатолога в організаційно-методичному консультативному відділі поліклінічного відділення на інше місце роботи на посаду лікаря-невропатолога в інсультне відділення та поновити ОСОБА_1 на попередньому місці роботи.
Відповідно до наказу в.о. генерального директора комунального некомерційного підприємства «Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня» Тернопільської обласної ради від 18.08.2021 №319, на виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду від 09.08.2021 у справі №607/4533/21 ОСОБА_1 відкликано з відпустки без збереження заробітної плати, скасовано наказ по КНП «Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня» Тернопільської обласної ради №95 від 23.02.2021, поновлено ОСОБА_1 на посаді лікаря-невропатолога організаційно-методичного консультаційного відділу поліклінічного відділення з 18.08.2021.
Згідно наказу в.о. генерального директора комунального некомерційного підприємства «Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня» Тернопільської обласної ради від 18.08.2021 №424-ОС на підставі заяви від 18.08.2021 ОСОБА_1 , лікаря невропатолога методичного консультативного відділення поліклінічного відділення звільнено на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України за власним бажанням та наказано виплатити вихідну допомогу на підставі статті 44 КЗпП України та компенсацію за 10 невикористаних днів щорічної відпустки.
Як видно із довідки Комунального некомерційного підприємства «Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня» Тернопільської обласної ради від 19.08.2021 №07-27/3191 на підставі наказу по КНП “Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня” ТОР за №414-ос від 18.08.2021 бухгалтерією лікарні проведено нарахування, утримання всіх встановлених податків та зборів та виплату наступних сум: компенсації за 10 (десять) невикористаних днів щорічної відпустки в сумі 2712,42; вихідної допомоги на підставі статті 44 КЗпП України. Розрахунок розміру вихідної допомоги визначено на підставі розділу III постанови КМУ №100 від 08.02.1995 року - виходячи з трьох посадових окладів лікаря-невропатолога вищої категорії організаційно-методичного консультативного відділу поліклінічного відділення ОСОБА_1 в сумі 18183,00. Із вказаних сум виплачено податки і збори.
З висновку експерта Тернопільського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз за результатами проведення судово-економічної експертизи по заяві ОСОБА_1 від 10.01.2023 №1117/22-22 вбачається, що Комунальним некомерційним підприємством «Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня» Тернопільської обласної не виплачено відповідачу заробітної плати за роботу в день звільнення в розмірі 237,75 грн, з яких слід вирахувати 19,5% прибуткового податку та військового збору, до виплати - 191,39 грн. Також, сума нарахованої вихідної допомоги занижена на 4316,40 грн, до виплати за мінусом 19,5% податку з прибутку та військового збору - 3474,70 грн. Крім того експертом нараховано 102809 грн 28 коп. середнього заробітку та індексації у зв'язку із порушенням виплати заробітної плати за період з 01 вересня 2021 року по 30 листопада 2022 року.
Як видно із табелів обліку робочого часу за серпень 2021 року організаційно-методичного відділення навпроти прізвища ОСОБА_1 наявна позначка б/о, а інсультного відділення - відсутня позначка.
Заслухавши учасників, дослідивши та оцінивши докази, суд доходить висновку, що позов підлягає до часткового задоволення зважаючи на таке.
Вирішуючи питання стягнення заробітку за 18.08.2021.
Згідно зі статтею 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Статтею 94 КЗпП України визначено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.
Відповідно до статті 116 Кодексу законів про працю, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Як встановлено судом, наказом в.о. генерального директора комунального некомерційного підприємства «Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня» Тернопільської обласної ради від 18.08.2021 №319, на виконання рішення Тернопільського міськрайонного суду від 09.08.2021 у справі №607/4533/21 ОСОБА_1 відкликано з відпустки без збереження заробітної плати, скасовано наказ по КНП «Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня» Тернопільської обласної ради №95 від 23.02.2021, поновлено ОСОБА_1 на посаді лікаря-невропатолога організаційно-методичного консультаційного відділу поліклінічного відділення з 18.08.2021 року.
Як стверджує позивач, 18.08.2021 він прийшов на роботу, однак доступу до свого робочого кабінету йому не було надано, будь-яких завдань не ставилося.
Відповідачем не спростовано факт присутності на роботі ОСОБА_1 , зокрема, не зафіксована вказана обставина відповідними актами, показаннями свідків чи іншими доказами. Сам факт не забезпечення роботою позивача не свідчить що він був відсутній на роботі.
Суд не бере до уваги дані, як містяться в табелі обліку робочого часу, оскільки в них не містяться відомості про те, що ОСОБА_1 був відсутній на робочому місці.
При цьому, суд враховує, що відповідно до п. 2.27 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників від 17 серпня 1993 року за №110 визначено, що днем звільнення вважається останній день роботи.
Тому, суд доходить висновку, що день звільнення 18.08.2021 був останнім робочим днем ОСОБА_1 , а тому підлягав оплаті роботодавцем, разом з тим не був ним оплачений.
Як видно із висновку судового експерта від 10.01.2023 №1117/22-22, невиплачена заробітна плата за один день роботи становить 237,75 грн, а за мінусом прибуткового податку (18%) та військового збору (1,5%) сума до виплати становить 191,39 грн.
Відповідачем не спростовано вказану суму.
Тому позов в цій частині підлягає до задоволення.
Вирішуючи позовні вимоги щодо стягнення недоплаченої вихідної допомоги, суд виходить із такого.
Відповідно до змісту статті 44 Кодексу законів про працю України, при припиненні трудового договору з підстав, зазначених внаслідок порушення роботодавцем законодавства про працю, колективного чи трудового договору, вчинення мобінгу (цькування) стосовно працівника або невжиття заходів щодо його припинення (статті 38 і 39) - у розмірі, передбаченому колективним договором, але не менше тримісячного середнього заробітку.
Зважаючи на те, що позивач був звільнений на підставі частини третьої статті 38 КЗпП України, йому підлягав виплаті трьохмісячний середній заробіток.
Як вбачається із висновку судового експерта від 10.01.2023 року №1117/22-22, сума нарахованої вихідної допомоги, виходячи із даних про середній заробіток позивача занижена на 4316,40 грн, після виплати прибуткового податку (18%) та військового збору (1,5%) сума до виплати становить 3474,70 грн.
При цьому суд бере до уваги такі обрахунки зроблені експертом, оскільки висновок є наукового обґрунтований, в ньому зазначено, що він складений для суду, експерт повідомлений про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку.
Суд відхиляє доводи представника відповідача про те, що виплата вихідної допомоги була проведена виходячи із розміру посадового окладу, у зв'язку із тим, що позивач тривалий час перебував у відпустці без збереження заробітної плати. Так, як видно із інформації про заробіток позивача, до його виходу у відпустку без збереження заробітної плати, був наявний розрахунковий період, зокрема серпень 2020 року - заробітна плата 7684,15 грн, вересень 2020 року 7233,93 грн, що давало змогу обрахувати середній заробіток для виплати вихідної допомоги відповідно до вимог абзаців 3, 4 пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, який затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N100. Отже застосовування відповідачем при обрахунку вихідної допомоги абзацу восьмого пункту 2 та абзацу третього - п'ятого пункту 4 Постанови, виходячи із установлених в трудовому договорі тарифної ставки, посадового (місячного) окладу є безпідставним.
Тому, позов в цій частині також підлягає до задоволення.
Вирішуючи питання стягнення середнього заробітку за час розрахунку при звільненні, суд виходить із такого.
Нормами статті 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц., а також у постанові від 26 лютого 2020 року, у справі № 821/1083/17.
Ураховуючи, що не проведення з вини власника, або уповноваженого ним органу, розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, у позивача наявне право на отримання відшкодування за затримку виплати заборгованості по заробітній платі в розмірі 4554,15 (237,75 + 4316,40) грн на підставі статті 117 КЗпП України.
Відповідно до розрахунку експерта у висновку від 10.01.2023, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01 вересня 2021 року по 30 листопада 2022 року становить 108414 грн.
Зважаючи на наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати сум, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, те, що позивач тривалий час не звертався до суду із позовом про стягнення заборгованості, а тому суд вважає, що виплати згідно статті 117 КЗпП України слід зменшити до 5000 грн. Із вказаної суми слід вирахувати податки і збори.
Таке зменшення відповідатиме принципу пропорційності у цивільному судочинстві.
Вирішуючи питання стягнення індексації, суд виходить із такого.
Відповідно до статтей 1,2 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (стаття 3 Закону).
Як видно із матеріалів справи, відповідач допустив заборгованість по в розмірі 4554,15 (237,75 + 4316,40), за вирахуванням прибуткового податку (18%) та військового збору (1,5%) вказана сума становить 3666,09 (191,39+3474,70).
Отже, розмір інфляційних втрат за період з 01 вересня 2021 року по 01 лютого 2022 року (звернення позивача в суд із позовом) буде становити 1178,27 грн (IIc (101,20 : 100) x (100,90 : 100) x (100,80 : 100) x (100,60 : 100) x (101,30 : 100) x (101,60 : 100) x (104,50 : 100) x (103,10 : 100) x (102,70 : 100) x (103,10 : 100) x (100,70 : 100) x (101,10 : 100) x (101,90 : 100) x (102,50 : 100) x (100,70 : 100) x (100,70 : 100) x (100,80 : 100) x = 1.32140382 Інфляційне збільшення: 3 666,00 x 1.32140382 - 3 666,00).
Тому, до задоволення підлягає саме ця сума інфляційних втрат, а позов в цій частині підлягає до часткового задоволення.
Суд не бере до уваги розрахунки судового експерта про розмір індексації 12607,90 грн, оскільки інфляційні втрати нараховуються тільки на заробітну плату, а не на середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Щодо позовної вимоги про відшкодування моральної шкоди.
Згідно статті 237-1 КЗпП України, відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
У відповідності до роз'яснень п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України розмір «Про відшкодування моральної шкоди», відшкодування моральної (немайнової) шкоди зокрема в частині, що стосується предмету спору, суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Зважаючи на те, що з боку роботодавця мало місце порушення трудових прав позивача невиплатою йому всіх сум в день звільнення, зважаючи на розмір такої заборгованості та його значення для позивача, відсутність добровільного відшкодування, у зв'язку із чим позивач змушений захищати свої інтереси в судах, виходячи із вимог розумності, справедливості і достатності суд вважає, що розмір моральної шкоди слід визначити в сумі 500 грн.
Щодо строків звернення до суду.
Статтею 233 Кодексу законів про працю, яка діяла на час звільнення позивача було передбачено, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Отже, позивач пропустив строк позовної давності щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди та стягнення середнього заробітку за час розрахунку при звільненні.
Разом з тим, Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» Кодекс законів про працю доповнено главою XIX «Прикінцеві положення», відповідно до якої під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".
Пунктом 1 Постанови КМУ від 9 грудня 2020 р. N 1236 із наступними змінами і доповненнями вирішено установити з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 р. до 30 квітня 2023 р. на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 р. N 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" , від 20 травня 2020 р. N 392 "Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" та від 22 липня 2020 р. N 641 "Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" .
Отже, на час дії карантину, який триває до 30 квітня 2023 року строки, передбачені статтею 233 КЗпП України продовжені.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд виходить із такого.
Позивач був звільнений від сплати судового збору за позовні вимоги про стягнення заборгованості із заробітної плати, яка включає і індексацію. Зважаючи на те, що позов в цій частині задоволено, а тому судовий збір за ці вимоги слід стягнути з відповідача в користь держави в мінімальному розмірі 1073.60 грн 0,4 розміру прожиткового мінімуму на одну працездатну особу.
Разом з тим, позивач повинен був оплатити судовий збір за вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу (90201) та стягнення моральної шкоди (10000), разом 100201 грн, 1% становить 1002,01 грн, позивачем сплачено 1128,09 грн, отже, зайво сплачено 126.08 грн.
Задоволено позовних вимог на суму 5500 грн, що становить 5,49 % (5500 від 100201), отже з відповідача в користь позивача слід стягнути 50,10 грн судового збору.
Крім того, позивач поніс витрати щодо оплати судової експертизи в розмірі 679,60 грн (а.с.39).
Зважаючи на те, що судом задоволено позовних вимог на суму 10344, 36 грн (191,39 + 3474,70 + 5000 + 1178,27 + 500) з 116475,37 грн, тобто 8,88 %, з відповідача в користь позивача слід стягнути 60,35 грн (8,88 % від 679,60) судових витрат з оплати вартості експертизи.
Разом з відповідача в користь позивача слід стягнути 110,45 (50,10+60.35) грн судових витрат.
Керуючись статтями 4,5,12,13, 81, 223, 263-265, 268, 273,354 ЦПК України, суд,-
Позов задовольнити частково.
Стягнути з комунального некомерційного підприємства «Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня» Тернопільської обласної ради в користь ОСОБА_1 191,39 гривень (сума не включає 19,5 % податків і зборів, сума без вирахування податків і зборів - 237,75) невиплаченого заробітку, 3474,70 гривень (сума не включає 19,5% податків і зборів сума не включає 19,5 % податків і зборів, сума без вирахування податків і зборів - 4316,40 грн) невиплаченої вихідної допомоги.
Стягнути з комунального некомерційного підприємства «Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня» Тернопільської обласної ради в користь ОСОБА_1 5000 гривень середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, 1178,27 гривень інфляційних втрат та 500 гривень моральної шкоди. Із вказаних сум підлягають сплаті встановлені законом податки та збори.
В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Стягнути з комунального некомерційного підприємства «Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня» Тернопільської обласної ради в користь держави 1073.60 гривень судового збору.
Стягнути з комунального некомерційного підприємства «Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня» Тернопільської обласної ради в користь ОСОБА_1 110,45 гривень судових витрат.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Тернопільського апеляційного суду через Тернопільський міськрайонний суд Тернопільської області.
Реквізити учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання - АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Відповідач: Комунальне некомерційне підприємство «Тернопільська обласна клінічна психоневрологічна лікарня» Тернопільської міської ради, адреса місцезнаходження - вул. Тролейбусна, 14, м. Тернопіль, код ЄДРПОУ 02001280.
Повний текст рішення виготовлено 14 квітня 2023 року.
Головуючий суддяВ. М. Позняк