Рішення від 28.03.2023 по справі 927/31/23

РІШЕННЯ

Іменем України

28 березня 2023 року м. Чернігів справа № 927/31/23

Господарський суд Чернігівської області у складі судді Шморгуна В. В., розглянувши матеріали справи у відкритому судовому засіданні за участю секретаря судового засідання Котової А. І.

За позовом: Керівника Корюківської окружної прокуратури,

вул. Шевченка, 98, м. Корюківка, Чернігівська область, 15300, в інтересах держави в особі

Позивача: Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації,

код ЄДРПОУ 02231672, вул. Коцюбинського, 70, м. Чернігів, 14000

до відповідача-1: Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області,

код ЄДРПОУ 39764881, вул. П'ятницька, 11-А, м. Чернігів, 14000

до відповідача-2: Сосницької селищної ради,

код ЄДРПОУ 04412656, вул. Грушевського, 15, смт Сосниця, Корюківський район, Чернігівська область, 16100

Предмет спору: про визнання незаконним та скасування наказу, скасування рішення про державну реєстрацію,

ПРЕДСТАВНИКИ СТОРІН:

від позивача: не з'явився;

від відповідача-1: Шелест С. Ю., представник;

до відповідача-2: не з'явився;

за участю прокурора: Лепської Н. П.,

ВСТАНОВИВ:

Керівник Корюківської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації звернувся до суду з позовом до Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області та Сосницької селищної ради, у якому просить суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 09.12.2020 № 34-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» у частині передачі у власність Сосницької селищної ради Сосницького району (на даний час Корюківського району) земельної ділянки площею 6,2861 га, кадастровий номер 7424986500:08:001:0988;

- скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав індексний номер №57468445 від 05.04.2021, номер запису про право власності № 413359173 та одночасно припинити за Сосницькою селищною радою Сосницького (на даний час Корюківського) району Чернігівської області (код ЄДРПОУ 04412656) у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно право комунальної власності на земельну ділянку площею 6,2861 га, кадастровий номер 7424986500:08:001:0988, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2329198374249.

Усуваючи недоліки позовної заяви, прокурор подав уточнену позовну заяву, у якій просить суд:

- визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 09.12.2020 № 34-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» у частині передачі у власність Сосницької селищної ради Сосницького району (на даний час Корюківського району) земельної ділянки площею 6,2861 га кадастровий номер 7424986500:08:001:0988;

- скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав від 05.04.2021, індексний номер №57468445, Сосницької селищної ради (код ЄДРПОУ 04412656) на земельну ділянку площею 6,2861 га, з кадастровим номером 7424986500:08:001:0988, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2329198374249.

Процесуальні дії у справі.

У зв'язку з недодержанням позивачем вимог, викладених у ст. 162, 164 Господарського процесуального кодексу України, ухвалою суду від 09.01.2023 позовну заяву залишено без руху та встановлено прокурору строк для усунення недоліків.

Ухвалою суду від 24.01.2023 відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання на 23.02.2023 та встановлено відповідачам п'ятнадцятиденний строк з дня отримання ухвали для подання до суду та іншим учасникам справи відзиву на позовну заяву.

Відповідно до поштового повідомлення про вручення ухвалу суду від 24.01.2023 відповідач-1 отримав 26.01.2023.

Ухвала суду від 24.01.2023 була доставлена відповідачу-2 в електронній формі в його електронний кабінет в ЄСІТС 24.01.2023 о 18:27, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.

Відповідно до ч. 5, 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення (виклику) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складення у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності в особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення, якщо така адреса відсутня.

Днем вручення судового рішення, зокрема, є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи.

Якщо судове рішення надіслано на офіційну електронну адресу пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Згідно підпункту 17, підпунктів 17.1, 17.14 підпункту 17 пункту 1 розділу ХІ Перехідних Положень Господарського процесуального кодексу України передбачено, що до визначення Положенням про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів), можливості вчинення передбачених цим Кодексом дій з використанням підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи такі дії вчиняються в такому порядку:

- подання, реєстрація, надсилання процесуальних та інших документів, доказів, формування, зберігання та надсилання матеріалів справи здійснюються в паперовій формі;

- суд вручає судові рішення в паперовій формі.

Відповідно до абзаців 21, 22, 23 підпункту 17 пункту 1 розділу ХІ Перехідних Положень Господарського процесуального кодексу України визначено, що створення та забезпечення функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи здійснюються поетапно.

Окремі підсистеми (модулі) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи починають функціонувати через 30 днів з дня опублікування Вищою радою правосуддя у газеті «Голос України» та на веб-порталі судової влади України оголошення про створення та забезпечення функціонування відповідної підсистеми (модуля) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.

Оголошення про створення та забезпечення функціонування окремої підсистеми (модуля) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи має містити посилання на відповідний підпункт підпункту 17 пункту 1 розділу XI «Перехідні положення» цього Кодексу, який передбачає особливості вчинення тих процесуальних (або інших) дій, порядок вчинення яких зазнає змін після початку функціонування такої підсистеми (модуля).

Рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21 затверджено Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (далі - Положення).

Відповідно до пункту 58 розділу IV Перехідних положень Положення, підсистеми (модулі) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, вказані в розділі III цього Положення, починають функціонувати через 30 днів із дня опублікування Вищою радою правосуддя в газеті «Голос України» та на вебпорталі судової влади України оголошення про створення та забезпечення функціонування відповідної підсистеми (модуля).

04.09.202021 Вища рада правосуддя опублікувала оголошення в газеті «Голос України» та на вебпорталі судової влади України, згідно якого повідомила, що відповідно до пункту 2 § 2 розділу 4 Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» (далі - Закон) окремі підсистеми (модулі) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (далі - ЄСІТС) починають функціонувати після опублікування оголошення про створення та забезпечення функціонування відповідної підсистеми (модуля) ЄСІТС, яке має містити інформацію про підпункти, пункти цього розділу, які вводяться в дію у зв'язку з початком функціонування відповідної підсистеми (модуля) ЄСІТС.

Враховуючи викладене, з початком функціонування підсистем «Електронний кабінет», «Електронний суд», підсистеми відеоконференцзв'язку, зокрема зазнає змін порядок вчинення процесуальних (або інших) дій, особливості вчинення яких передбачені підпунктами 17.1, 17.5, 17.6, 17.14, 17.16 підпункту 17 пункту 1 розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.

Зазначені вище дії вчиняються з використанням підсистем (модулів) ЄСІТС у порядку, визначеному Положенням про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, затвердженим рішенням Вищої ради правосуддя від 17 серпня 2021 року № 1845/0/15-21, та нормами процесуального законодавства, що регулюють порядок вчинення таких дій після початку функціонування відповідних підсистем (модулів) ЄСІТС.

Таким чином, зазначені в оголошенні Вищої ради правосуддя підсистеми (модулі) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи почали офіційно функціонувати з 05 жовтня 2021 року, у зв'язку з чим відбулись зміни в процесуальному законодавстві щодо порядку вручення судових рішень лише в паперовій формі.

Згідно з п. 5.8 Положення офіційна електронна адреса - сервіс Електронного кабінету ЄСІТС, адреса електронної пошти, вказана користувачем в Електронному кабінеті ЄСІТС, або адреса електронної пошти, вказана в одному з державних реєстрів.

За пунктом 5.6 Положення користувач ЄСІТС (користувач) - особа, що пройшла процедуру реєстрації в підсистемі «Електронний кабінет» (Електронний кабінет ЄСІТС), пройшла автентифікацію та якій надано доступ до підсистем ЄСІТС відповідно до її повноважень.

Особам, які зареєстрували Електронний кабінет, суд надсилає документи у справах, в яких такі особи беруть участь, в електронній формі шляхом їх надсилання до Електронного кабінету таких осіб або в інший спосіб, передбачений процесуальним законодавством, що не позбавляє їх права отримати копію судового рішення у паперовій формі за окремою заявою (п. 17 Положення).

Відповідно до п. 37 Положення підсистема «Електронний суд» забезпечує можливість автоматичного надсилання матеріалів справ в електронному вигляді до Електронних кабінетів учасників справи та їхніх повірених.

До Електронних кабінетів користувачів надсилаються у передбачених законодавством випадках документи у справах, які внесені до автоматизованої системи діловодства судів (далі - АСДС) та до автоматизованих систем діловодства, що функціонують в інших органах та установах у системі правосуддя. Документи у справах надсилаються до Електронних кабінетів користувачів у випадку, коли вони внесені до відповідних автоматизованих систем у вигляді електронного документа, підписаного кваліфікованим підписом підписувача (підписувачів), чи у вигляді електронної копії паперового документа, засвідченої кваліфікованим електронним підписом відповідального працівника суду, іншого органу чи установи правосуддя (далі - автоматизована система діловодства).

Таким чином, з дня функціонування вказаних модулів судові рішення автоматично направляються в електронному виді до електронного кабінету (за наявності) учасників справи, а днем його вручення відповідно до ч. 5, 6 ст. 242 ГПК України є день такої доставки.

Отже, останнім днем строку для подання відповідачем-1 відзиву є 10.02.2023, а відповідачем - 2 - 09.02.2023.

07.02.2023 відповідач-1 подав до суду відзив на позовну заяву з доданими до нього документами.

08.02.2023 відповідач-2 через систему «Електронний суд» подав до суду відзив на позовну заяву з доданими до нього документами.

Крім того, 08.02.2023 від відповідача-2 на електронну пошту суду надійшов непідписаний ЕЦП відзив на позовну заяву з доданими до нього документами, який ухвалою суду від 10.02.2023 був повернутий Сосницькій селищній раді.

Позивач та відповідачі були належним чином повідомлені про час та місце проведення судового засідання, що підтверджується поштовим повідомленням про вручення та довідками про доставку ухвали суду від 24.01.2023 в електронні кабінети, але у підготовче засідання 23.02.2023 не з'явились.

До початку підготовчого засідання від відповідача-1 надійшла заява, у якій він повідомляє про неможливість забезпечити явку представників у це судове засідання через їх участь в інших судових засіданнях та просить призначити його на іншу дату.

Разом з тим, будь-яких доказів на підтвердження викладених в заяві обставин суду не надав, відтак суд визнав неповажними причин неявки відповідача-1 у це підготовче засідання.

Позивач та відповідач-2 про причини неявки суду не повідомили.

Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України підготовче засідання 23.02.2023 проводилось за відсутності позивача та відповідачів (їх представників).

У підготовчому засіданні 23.02.2023 суд долучив до матеріалів справи відзив відповідача-1 на позовну заяву, як такий, що поданий у порядку та строк встановлені Господарським процесуальним кодексом України та судом, а тому спір вирішується з його урахуванням.

Щодо відзиву відповідача-2, який надійшов до суду через систему «Електронний суд», суд зазначив, що відповідно до ч. 6 ст. 165 ГПК України до відзиву додаються документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.

З аналізу положень ГПК України слідує, що належними доказами направлення відзиву іншим учасникам справи є опис вкладення у цінний лист з відповідними відмітками працівника відділення поштового зв'язку або документи, що підтверджують доставлення відзиву іншим учасникам справи в їх електронні кабінети (за їх наявності).

Як докази направлення відзиву на позовну заяву іншим учасникам справи відповідач-2 надав скріншоти з електронної скриньки про направлення файлу з назвою «відзив на позов по справі №927 31 23» на електронну пошту відповідача-1 та Корюківської окружної прокуратури. Будь-яких доказів направлення відзиву позивачу відповідач-2 взагалі не надав.

Враховуючи те, що відповідач-2 не надав суду належних доказів направлення відзиву на позовну та доданих до них документів іншим учасникам справи суд не прийняв цей відзив до розгляду, а спір вирішується без його врахування.

У зв'язку з необхідністю виклику у судове засідання землевпорядника ОСОБА_1 , який зі слів прокурора виконав схеми накладення меж спірної земельної ділянки на ортофотоплан та проект роздержавлення земель КСП «ім. Ілліча» в межах розслідування кримінального провадження за спірним фактом, суд зобов'язав прокурора до наступного судового засідання надати дані цього землевпорядника та за можливості забезпечити його явку у судове засідання.

У підготовчому засіданні 23.02.2023 суд постановив ухвалу про відкладення підготовчого засідання до 14.03.2023 на 12:00.

Ухвалою суду від 24.02.2023 викликано усіх учасників справи у підготовче засідання 14.03.2023.

Ухвала суду від 24.02.2023 була доставлена усім учасникам справи в електронній формі в їх електронні кабінети в ЄСІТС 24.02.2023, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.

21.02.2023 відповідач направив до суду відзив на позовну заяву з доданими до нього документами, який отримано судом 27.02.2023.

10.03.2023 від імені інженера-землевпорядника ОСОБА_1 на електронну пошту суду надійшло непідписане ЕЦП клопотання про участь у судовому засіданні 14.03.2023 в режимі відеоконференції, яка ухвалою суду від 13.03.2023 була повернута заявнику.

Позивач та відповідачі були належним чином повідомлені про час та місце проведення судового засідання, але у підготовче засідання 14.03.2023 не з'явились.

До початку підготовчого засідання від відповідача-2 надійшов відзив на позов, у якому він просить розглядати справу без участі його представника.

Позивач та відповідач-1 про причини неявки суду не повідомили.

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України підготовче засідання 14.03.2023 проводилось за відсутності позивача та відповідачів (їх представників).

Щодо поданого відповідачем-2 відзиву на позовну заяву.

Як встановив суд, відповідач-2 направив до суду відзив на позовну заяву 21.02.2023, тобто з пропущенням строку, встановленого для його подання.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Враховуючи те, що відзив поданий відповідачем-2 не у встановлений судом строк, заяви про поновлення пропущеного процесуального строку для подання такої заяви по суті та пояснень щодо поважності причин несвоєчасного її подання відповідач-2 суду не надав, суд у підготовчому засіданні 14.03.2023 на підставі положень ч. 2 ст. 118 Господарського процесуального кодексу України залишив відзив відповідача-2 без розгляду, а спір вирішується без його урахування.

У підготовчому засіданні 14.03.2023 прокурор повідомила особисті дані інженера-землевпорядника ОСОБА_1 та зазначила, що виконання схем накладення меж спірної земельної ділянки на ортофотоплан та проект роздержавлення земель КСП «ім. Ілліча» здійснювалось інженером-землевпорядником не за відповідним дорученням у межах розслідування цього кримінального провадження, а ці схеми були долучені до відповідного кримінального провадження не в порядку, передбаченому КПК України.

Доказів витребування цих доказів стороною обвинувачення в межах досудового розслідування від інженера-землевпорядника ОСОБА_1 суду не надано.

Відповідно до ч. 1 ст. 84 Кримінального процесуального кодексу України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.

За приписами ч. 1, 2 ст. 93 КПК України збирання доказів здійснюється сторонами кримінального провадження, потерпілим, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, у порядку, передбаченому цим Кодексом.

Сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, витребування та отримання від органів державної влади, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, службових та фізичних осіб речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.

Згідно зі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Оскільки, як зазначив прокурор, поданий у справі доказ щодо накладення спірної земельної ділянки, виконаний інженером-землевпорядником ОСОБА_1 , був отриманий з матеріалів кримінального провадження, проте до цих матеріалів цей доказ був доданий не у спосіб, передбачений Кримінальним процесуальним кодексом України, що тягне за собою визнання недопустимим даного доказу, тому суд не вбачає необхідності виклику інженера-землевпорядника ОСОБА_1 для надання пояснень.

У підготовчому засіданні 14.03.2023 суд встановив учасникам справи строки для подання заяв по суті, а саме: прокурору (позивачу) - п'ятиденний строк з моменту оголошення цієї ухвали для подання до суду та іншим учасникам справи відповіді на відзив відповідача-1 та відповідачам - п'ятиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання до суду та іншим учасникам справи заперечень.

У підготовчому засіданні 14.03.2023 суд постановив ухвалу про закриття провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 28.03.2023 на 10:00.

Ухвалою суду від 14.03.2023 викликано усіх учасників справи у судове засідання 28.03.2023.

Ухвала суду від 14.03.2023 була доставлена усім учасникам справи в електронній формі в їх електронні кабінети в ЄСІТС 14.03.2023, що підтверджується довідками про доставку електронного листа.

Позивач та відповідач-2 були належним чином повідомлені про час та місце проведення судового засідання, але у судове засідання 28.03.2023 не з'явились.

До початку минулого підготовчого засідання від відповідача-2 надійшов відзив на позов, у якому містилось окреме клопотання про розгляд справи без участі його представника.

Від позивача будь-яких клопотань та заяв до суду не надходило.

Згідно з п. 2 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України судове засідання 28.03.2023 проводилось за відсутності позивача та відповідача-2 (їх представників).

До початку судового засідання від прокурора надійшла відповідь на відзив відповідача-1, який суд долучив до матеріалів, як таку, що подана у порядку та строк встановлені Господарським процесуальним кодексом України та судом, а тому спір вирішується з її урахуванням.

У судовому засіданні 28.03.2023 на підставі ч. 6 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України суд проголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Короткий зміст позовних вимог та узагальнені доводи учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідно до наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 09.12.2020 на підставі акта приймання-передачі від 09.12.2020 відповідач-1 передав відповідачу-2 із державної власності у комунальну земельні ділянки, у тому числі земельну ділянку площею 6,2861 га з кадастровим номером 7424986500:08:001:0988. Проте вказана земельна ділянка потрапляє в межі пам'ятки археології місцевого значення поселення «Дуброва» V-I тис. до н.е. та через спірну земельну ділянку проходять межі охоронної зони навколо об'єкта культурної спадщини. Оскільки відповідно до положень статті 17 Закону України "Про охорону культурної спадщини" пам'ятки археології можуть перебувати лише у державній власності, передача спірної земельної ділянки до комунальної власності є незаконною, а отже оскаржуваний наказ в цій частині та рішення державного реєстратора від 05.04.2021 про державну реєстрацію права власності за територіальною громадою в особі Сосницької селищної ради підлягають скасуванню.

Відповідач-1 проти позову заперечує та просить відмовити у задоволенні позовних вимог з таких підстав:

- прокурор не довів наявності підстав для звернення до суду із цим позовом, оскільки на теперішній час Головне управління Держгеокадастру є органом, що здійснює державний контроль за використанням та охороною земель, а не органи прокуратури. Саме лише посилання в позовній заяві на те, що уповноважений орган не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження, для прийняття заяви для розгляду недостатньо; доказів на підтвердження цього не надано. Також зауважив, що прокурором невірно визначено орган державної влади, в особі якого мав бути поданий цей позов, оскільки Департамент культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської ОДА не є розпорядником земель будь-якої категорії, в тому числі земель історико-культурного призначення, що відповідно до статті 150 Земельного кодексу України належить до особливо цінних земель. Відповідач-1 вважає, що наявні підстави для залишення позову без розгляду.

- спірний наказ прийнятий в межах повноважень ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області; у комунальну власність була передана земельна ділянка сільськогосподарського призначення, а не пам'ятка аріхтектури;

- площа поселення «Дуброва» становить 1,92 га, тоді як площа спірної земельної ділянки - 6,2861 га. Отже, Департамент культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації міг би порушувати питання тільки відносно земельної ділянки, яка знаходиться під пам'яткою культурної спадщини;

- відсутні будь-які докази та обґрунтування того, на якому місці знаходиться поселення «Дуброва» і неможливо визначити його як об'єкт, щодо якого здійснюються заходи захисту; науково-проектної документації з визначення меж і режимів використання пам'ятки архітектури місцевого значення та її зон охорони, науково-проектної (науково-дослідної) документації з визначення режиму використання пам'яток місцевого значення немає. Позов не містить жодних доказів того, що межі спірної земельної ділянки накладаються на межі поселення «Дуброва»;

- відповідач-1 вважає, що заявлення вимоги про визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області є вимогою, яка повністю суперечить висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 05.10.2022 у справі №922/1830/19.

Відповідач-2 відзиву на позов у встановлений строк до суду не подав.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 4 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Оскільки суд не прийняв поданий відповідачем-2 відзив, справа вирішується за наявними у ній матеріалами.

У відповіді на відзив прокурор заперечує проти доводів відповідача-1, викладених у відзиві, та зазначає:

- прокурор довів наявність підстав для звернення до суду з цим позовом в особі Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації, який є компетентним органом у даних правовідносинах та не здійснює захист інтересів держави;

- в ході інвентаризації встановлена площа спірної земельної ділянки історико-культурного призначення - 6,2861 га, що дозволило з метою її захисту встановити охоронну зону навколо об'єкта культурної спадщини;

- посилання відповідача-1 на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 05.10.2022 у справі №922/1830/19, є безпідставними, оскільки є нерелевантними до даного спору;

- прокурор обрав належний спосіб захисту.

Інших заяв по суті до суду у встановлений строк не надходило.

Обставини, які є предметом доказування у справі. Докази, якими сторони підтверджують або спростовують наявність кожної обставини, яка є предметом доказування у справі.

17.11.1980 Виконавчим комітетом Чернігівської обласної ради народних депутатів прийнято рішення №551 «Про взяття під державну охорону пам'яток археології, історії та культури», відповідно до якого взято під державну охорону пам'ятки археології, історії та культури, розташовані на території області, зокрема в Сосницькому районі, с. Синютин, ур. Дубове, Вахировщина, Дуброва, Дубин, Хутор, Криве; поселення V-ІІІ тисячоліття до н.е (т. 1 а.с. 46-51).

У 1985 році складено облікову картку пам'ятки історії та культури СРСР - поселення «Дуброва», 5-3 тис. до н. е., розташованого у Чернігівській області, Сосницький район, Пекарівська сільська рада, с. Синютин, в 0,3 км на північ від МТФ, над оз. Мерзляк (т. 1 а.с. 40-42).

25.08.1986 представником колгоспу ім. Леніна оформлено та видано охоронне зобов'язання щодо дотримання певних умов охорони поселення в ур. Дуброва (т.1 а. с. 43-45).

07.08.1991 складено паспорт на пам'ятник історії та культури СРСР - поселення «Дуброва», що знаходиться у Чернігівській області, Сосницький район, Пекарівська сільська рада, с. Синютин, 0,3 км на північ від МТФ, на західній околиці, над оз. Мерзляк (т. 1 а.с. 35-39).

03.12.2013 між Відділом культури та туризму Сосницької райдержадміністрації (орган охорони) та Пекарівською сільською радою (користувач) укладено охоронний договір №2910, за умовами якого користувач бере на себе зобов'язання щодо охорони пам'ятки археології місцевого значення поселення «Дуброва» 5-1 тис. до н. е., охор. №2910 (ріш. Чернігівського облвиконкому №551 від 17.11.1980, додаток №4), с. Синютин, Пекарівська сільська рада, Сосницький район, за 0,3 км на північ від МТФ на західній околиці села, над оз. Мерзляк (т. 1 а.с. 52-53).

03.12.2013 представниками Відділу культури та туризму Сосницької райдержадміністрації та Пекарівської сільської ради здійснено технічний огляд археологічної пам'ятки поселення «Дуброва», про що складено акт, у якому зазначено його розміри - 170*100 м; стан поверхні пам'ятки - 80% площі розорюється, інша під лісом (т. 1 а.с. 54-55).

Наказом Держгеокадастру від 21.02.2019 №59 «Про проведення інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності», у редакції від 13.05.2019 №129, наказано провести у 2019 році захід з інвентаризації земель державної власності сільськогосподарського призначення на території об'єднаних територіальних громад (т. 1 а.с. 67-77).

21.02.2019 між Держгеокадастром та ДП «Центр державного земельного кадастру» укладено договір №12-Г на здійснення заходу з інвентаризації земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної форми власності (т. 1 а.с. 82-87).

У 2019 році Київською обласною філією ДП «Центр державного земельного кадастру» виконано технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Волинківської сільської ради, Пекарівської сільської ради Сосницького району Чернігівської області, у якій вказано, що відповідно до даних за результатами проведення польових робіт в натурі (на місцевості) встановлено наявність в межах об'єкта інвентаризації обмежень (обтяжень), які передбачені Класифікатором обмежень та обтяжень у використанні земельних ділянок, затвердженого наказом Держкомзему від 29.12.2018 №643 відповідно до додатку 6 Порядку ведення ДЗК, затвердженого Постановою КМУ №1051 від 17.10.2012, а саме щодо земельної ділянки №2 (Пекарівська селищна рада), площею 6,2861 га - охоронна зона навколо об'єкта культурної спадщини (т. 1 а.с. 62-66).

Додатками до вказаної технічної документації, зокрема, є:

- технічне завдання на здійснення заходу з інвентаризації земель державної власності з додатком (т. 1 а.с. 88-94). У додатку №1 до технічного завдання міститься перелік земельних ділянок, у тому числі земельна ділянка №2 площею 6,2861 га, розташована на території Пекарівської сільської ради;

- викопіювання з плану землекористування Пекарівської сільської ради про місце розташування земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності на території Пекарівської сільської ради Сосницького району Чернігівської області (Ділянка №2 орієнтовною площею 6,2861 га), погоджене начальником Відділу у Сосницькому району ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області, де зазначено місце розташування та орієнтовні межі цієї земельної ділянки, що підлягає інвентаризації. Вказана земельна ділянка знаходиться на захід від околиці с. Синютин над озером Мерзляк (т. 1 а.с. 96);

- довідка із статичної звітності за формою 6-зем від 05.12.2019 №322/114-19, відповідно до якої земельна ділянка площею 6,2861 га (рілля) відноситься до земель запасу (т. 1 а.с. 97);

- кадастровий план земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, згідно з яким земельній ділянці площею 6,2861 га, розташованій на території Пекарівської сільської ради Сосницького району Чернігівської області, присвоєно кадастровий номер 7424986500:08:001:0988;

- акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон від 04.12.2019;

- перелік обмежень щодо використання земельних ділянок на території Волинківської сільської ради, Пекарівської сільської ради Сосницького району Чернігівської області від 04.12.2019, до якого внесена земельна ділянка №2 (Пекарівська селищна рада) площею 6,2861 га - 01.02 охоронна зона навколо об'єкта культурної спадщини (т. 1 а.с. 109-110);

- перелік земельних ділянок (земель) у розрізі за категоріями земель та угіддями, складеним інженером-землевпорядником ОСОБА_2 , згідно з яким земельна ділянка №2 площею 6,2861 га відноситься до земель сільськогосподарського призначення - рілля, код КВЗУ 001.01 (т. 1 а.с. 107).

Відділом у Сосницькому районі Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області надано висновок від 05.12.2019 №321/114-19 про погодження технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної вланості (за межами населеного пункту) на території Волинківської сільської ради, Пекарівської сільської ради, Сосницького району, Чернігівської області (т. 1 а.с. 120).

10.12.2019 Головним управлінням Держгеокадастру у Чернігівській області видано наказ №25-10408/14-19-СГ, яким затверджено технічну документацію із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності, відомості про яких відсутні у Державному земельному кадастрі, що розташовані на території Сосницького району Чернігівської області загальною площею 57,7944 га (т. 1 а.с. 119).

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 09.12.2020 №34-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» передано Сосницькій селищній раді Сосницького району Чернігівської області у комунальну власність Сосницької територіальної громади земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності загальною площею 5030,0208 га, які розташовані за межами населених пунктів на території Сосницької територіальної громади Сосницького району Чернігівської області, згідно з актом приймання-передачі земельної ділянки (т. 1 а.с. 58).

На підставі акту приймання-передачі від 09.12.2020 Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області відповідно до наказу від 09.12.2020 №34-ОТГ передало із державної власності, а Сосницька селищна рада прийняла у комунальну власність Сосницької територіальної громади земельні ділянки, в тому числі земельну ділянку площею 6,2861 га, кадастровий номер 7424986500:08:001:0988, з обмеженням - охоронна зона навколо об'єкта культурної спадщини (т. 1 а.с. 59-60).

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру від 15.02.2022 спірна земельна ділянка має вид обмеження у використанні - зона охорони пам'ятки культурної спадщини (т. 1 а.с. 121-123).

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 06.09.2022 державним реєстратором Сосницької селищної ради 01.04.2021 за територіальною громадою Сосницької селищної ради зареєстровано право комунальної власності на земельну ділянку площею 6,2861 га, кадастровий номер 7424986500:08:001:0988 (індексний номер рішення - 57468445) (т. 1 а. с. 126-127).

У листах Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської ОДА від 31.12.2021 №15-3991/8, від 17.08.2022 №15-1161/8 та КЗ «Організаційно-методичний центр контролю та технічного нагляду закладів культури і туризму» Чернігівської обласної ради від 17.08.2022 №16-180/5 зазначено, що спірна земельна ділянка потрапляє в межі пам'ятки археології місцевого значення поселення «Дуброва», охоронний номер №2910-Чр (т. 1 а.с. 30-34, 56-57).

Листом від 18.08.2022 №10-25-0.3-2551/2-22 Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області на запит Корюківської окружної прокуратур повідомило, що графічна частина проекту роздержавлення КСП «ім. Ілліча» с. Пекарів Сосницького району в Головному управлінні відсутня та надало графічну частину проекту роздержавлення КСП «ім. Леніна» с. Кнути Сосницького району.

На наданій графічній частині проекту роздержавлення КСП «ім. Леніна» с. Кнути Сосницького району на західній околиці с. Синютин над озером Мерзляк зображена земельна ділянка історико-культурного призначення, частина якої охоплюється лісовими насадженнями (т. 1 а.с. 129).

У листі від 09.09.2022 №10-25-0.3-2829/2-22 Головне управління Держгеокадастру у Чернігівській області на запит Корюківської окружної прокуратур повідомило, що відповідно до наявної у Головному правлінні інформації про проект роздержавлення земель КСП «ім. Ілліча» с. Пекарів Сосницького району Чернігівської області був розроблений Чернігівським філіалом інституту землеустрою у 1995 році, затверджений рішення Пекарівської сільської ради від 15.03.1995 №19 (т. 1 а.с. 130).

Також прокурор надав лист музею №64 від 16.03.1995, у якому зазначено, що на карту землекористування КСК «Шлях Ілліча» с. Пекарів Сосницького району нанесені пам'ятки археології із зазначенням їх площі, охоронної зони і державного номеру станом на 15.03.1995. Всі види земельних робіт, пов'язані з переміщенням ґрунту, на їх території заборонені.

Відповідно до Постанови Верховної Ради України «Про утворення та ліквідацію районів» від 17.07.2020 №807 у Чернігівській області утворено Корюківський район (з адміністративним центром у місті Корюківка) у складі територій Корюківської міської, Менської міської, Сновської міської, Сосницької селищної, Холминської селищної територіальних громад, затверджених Кабінетом Міністрів України.

Постановою процесуального прокурора у кримінальному провадженні - прокурора Корюківської окружної прокуратури Іриною Батюк від 30.09.2022 надано дозвіл на розголошення відомостей досудового розслідування в кримінальному провадженні №4202227215000000 від 20.01.2022 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1ст. 366 КК України, обсягом: інформація Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської ОДА №15-1161/8 від 17.08.2022; паспорт поселення, облікова картка, охоронне зобов'язання від 25.08.1986, фото поселення відносно поселення «Дуброва»; рішення Виконавчого комітету Чернігівської обласної ради народних депутатів №551 від 17.11.1980; охоронний договір №2910 від 03.12.2013; акт технічного огляду археологічної пам'ятки від 03.12.2013; інформація КЗ «Організаційно-методичний центр контролю та технічного нагляду закладів культури і туризму» Чернігівської обласної ради; наказ ГУ Держгеокадастру №34-ОТГ від 09.12.2020, акт приймання-передачі земельної ділянки від 09.12.2020, витяг з додатку; технічна документація із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Волинківської сільської ради, Пекарівської сільської ради Сосницького району Чернігівської області; витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку; інформація ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області №10-25-0.3-2551/2-22 від 18.08.2022 та графічна частина проекту роздержавлення КСП «ім. Ілліча» с. Пекарів Сосницького району; інформація ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області №10-25-0.3-2829/2-22 від 09.09.2022; лист Чернігівського обласного історичного музею від 16.03.1995 №64; ортофотоплан земельної ділянки кадастровий номер 7424986500:08:001:0988 та план накладення даної земельної ділянки на графічну частину (карту) проекту роздержавлення, необхідному для судового розгляду позовної заяви; дозволено використати копії документів, визначених у цій постанові, при розгляді справи в порядку господарського судочинства (т. 1 а.с. 181-182).

Оцінка суду.

Щодо підстав представництва інтересів держави прокурором в даній справі.

Статтею 1 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Європейський Суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі «Ф.В. проти Франції» (F.W. v. France) від 31.03.2005, заява 61517/00, пункт 27).

Водночас, існує категорія справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Так, у справі «Менчинська проти Російської Федерації» (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, пункт 35) ЄСПЛ висловив таку позицію (у неофіційному перекладі):

«Сторонами цивільного провадження виступають позивач і відповідач, яким надаються рівні права, в тому числі право на юридичну допомогу. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави».

При цьому ЄСПЛ уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо Суд вирішує - наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

У Рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 № 1604 (2003) «Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону» щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені і ефективні органи.

Враховуючи викладене, з урахуванням ролі прокуратури в демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України, щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах, не може тлумачитися розширено.

Відтак прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Положення п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України відсилає до спеціального закону, яким мають бути визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді. Таким законом є Закон України «Про прокуратуру».

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави».

У Рішенні Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з'ясовуючи поняття «інтереси держави» висловив позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (п. 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

З урахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Наведене Конституційним Судом України розуміння поняття «інтереси держави» має самостійне значення і може застосовуватися для тлумачення цього ж поняття, вжитого у ст. 131-1 Конституції України та ст. 23 Закону України «Про прокуратуру».

Таким чином, «інтереси держави» охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному конкретному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація «інтересів держави», особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно (аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 806/1000/17, від 26.07.2018 у справі № 926/1111/15, від 08.02.2019 у справі № 915/20/18).

Відповідно до ч. 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб'єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Згідно з ч. 4, 7 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень. У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов'язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта статті 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб'єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі 912/2385/18.

Як вбачається з матеріалів позовної заяви, останню прокурором подано в особі Департаменту культури і туризму, національностей і релігій Чернігівської обласної державної адміністрації у зв'язку із невиконанням ним своїх обов'язків щодо захисту інтересів держави у суді.

Прокурор вважає, що порушення інтересів держави у даному випадку полягає у протиправному відчуженні з державної власності земельної ділянки історико-культурного призначення, на якій розташована пам'ятка археології.

Згідно з пунктом 4, підпунктом 66 пункту 5 Положення про Департамент культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації основним завданням Департаменту є забезпечення реалізації державної політики у сфері культури та мистецтв, охорони культурної спадщини, музейної справи, міжнаціональних відносин, релігії та захисту прав національних меншин на території Чернігівської області. Департамент відповідно до визначених галузевих повноважень здійснює контроль за виконанням Законів України «Про охорону культурної спадщини», «Про охорону археологічної спадщини», інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини.

Відповідно до підпунктів 66-72, 75, 83, 84, 87, 89, 90 пункту 5 Положення Департамент здійснює контроль за виконанням законів України «Про охорону культурної спадщини», «Про охорону археологічної спадщини», інших нормативно-правових актів про охорону культурної спадщини; подає пропозиції Міністерству культури України про занесення (вилучення) об'єктів культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, про внесення змін до нього та про занесення відповідної території до Списку історичних населених місць України і Списку охоронюваних археологічних територій України; забезпечує юридичним та фізичним особам доступ до інформації, що міститься у витягах з Державного реєстру нерухомих пам'яток України та інформації щодо програм та проектів будь-яких змін у зонах охорони пам'яток та історичних ареалах населених місць; організовує та координує роботу з визначення меж територій пам'яток місцевого значення та затвердження їх зон охорони; встановлює режим використання пам'яток місцевого значення, їх територій, зон охорони; веде облік, забезпечує захист об'єктів культурної спадщини від загрози знищення, руйнування або пошкодження; забезпечує виготовлення, складання і передачу Міністерству культури України наукової документації з описами та фіксацією об'єктів культурної спадщини, а в разі отримання дозволу на їх переміщення (перенесення) - демонтаж із їх елементів, які становлять культурну цінність, з метою збереження; погоджує проекти (технічну документацію) землеустрою щодо відведення земельних ділянок відповідно до вимог Земельного кодексу України; призначає відповідні охоронні заходи на пам'ятках місцевого значення та їхніх територіях у разі виникнення загрози їхнього руйнування або пошкодження внаслідок дії природних факторів чи проведення будь-яких робіт; видає приписи щодо охорони пам'яток місцевого значення, припинення робіт на пам'ятках, їхніх територіях та в зонах охорони, якщо ці роботи здійснюються за відсутності затверджених або погоджених з відповідним органом охорони культурної спадщини програм та проектів, передбачених чинним законодавством дозволів або з відхиленням від них; застосовує фінансові санкції за порушення вимог Закону України «Про охорону культурної спадщини»; інформує Міністерство культури України про пошкодження, руйнування, знищення, загрозу або можливу загрозу щодо пошкодження, руйнування, знищення пам'яток національного значення, розташованих на території області; затверджує реставраційні завдання на дослідження і проектування, експертизу та погодження науково-проектної документації на консервацію, реставрацію, реабілітацію, ремонт та пристосування об'єктів культурної спадщини місцевого значення.

Згідно з пунктом 15 Положення Департамент є юридичною особою публічного права, має самостійний баланс, реєстраційні рахунки в установах Державної казначейської служби, печатку із зображенням Державного Герба України і своїм найменуванням та власні бланки.

Отже, Департамент культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації є органом державної влади, який здійснює контроль у сфері охорони культурної спадщини у Чернігівській області, та в разі виявлення порушень законодавства має право пред'явити вимоги щодо усунення таких правопорушень.

З матеріалів справи вбачається, що прокурор звертався до Департаменту з листами від 09.09.2022 №2248вих-22,від 08.12.2022 №3619вих-22, у яких повідомив про виявлені порушення законодавства при передачі спірної земельної ділянки з державної у комунальну власність, а також просив повідомити чи вживались або будуть вживатись Департаментом заходи щодо захисту інтересів держави в суді.

Тобто прокурором було повідомлено позивача про виявлені порушення та необхідність вжиття заходів представницького характеру для захисту законних інтересів держави.

У листах від 16.09.2022 №15-1375/8, від 16.12.2022 №15-2026/8 Департамент повідомив, що передача спірної земельної ділянки у межах пам'ятки археології є порушенням земельного і пам'яткоохоронного законодавства, однак зазначив про відсутність у нього бюджетних видатків на судові процеси, у зв'язку з чим виявив готовність у наданні прокуратурі документів, необхідних для захисту інтересів держави щодо охорони культурної спадщини у суді.

Відтак Департаментом особисто підтверджено нездійснення жодних дій, спрямованих на звернення до суду з відповідним позовом, що свідчить про її бездіяльність щодо захисту інтересів держави.

Отже, підставою реалізації прокурором представницьких функцій стала усвідомлена пасивна поведінка позивача, який є компетентним органом у спірних правовідносинах, і у разі виявлення порушень законодавства має право звернутись до суду щодо захисту порушених інтересів, однак цього не зробив і не планує робити.

Зважаючи на викладене та виходячи із предмету і підстав позову, сформульованих прокурором, суд доходить висновку, що він правильно визначив Департамент позивачем, оскільки він є компетентним органом, втім не звернувся до суду з позовом з метою захисту порушених інтересів держави.

У порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор повідомив позивача про намір подати позов в інтересах держави в особі Департамент культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації про визнання незаконним та скасування спірного наказу та скасування рішення про державну реєстрацію.

За таких обставин у їх сукупності, суд дійшов висновку про доведення з боку прокурора бездіяльності Департаменту культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації, як підстави для звернення органу прокуратури до суду за захистом інтересів держави та про наявність підстав для звернення прокурора з цим позовом до суду.

Відтак суд відхиляє доводи відповідача-1, що прокурор неправильно визначив позивач у цій справі та не довів наявності підстав для звернення до суду із цим позовом, а отже підстави для залишення позову без розгляду у суду відсутні.

Щодо визнання незаконним та скасування спірного наказу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області.

Прокурор обґрунтовував позов порушенням законодавства при переданні у комунальну власність спірної земельної ділянки, оскільки ця земельна ділянка накладається на земельну ділянку, на якій розташована пам'ятка археології місцевого значення - поселення «Дуброва», яка може перебувати лише у державній власності.

Відповідач-1 стверджує, що спірна земельна ділянка є земельною ділянкою сільськогосподарського призначення з обмеженнями щодо її використання - охоронна зона навколо пам'ятки архітектури, а тому мав повноваження на передачу її відповідачу-2 у комунальну власність.

Отже, спірними питаннями є:

1) визначення правового статусу спірної земельної ділянки;

2) наявність на цій земельній ділянці саме пам'ятки археології;

3) обізнаність з вищезазначеною обставиною відповідачів.

- Щодо першого питання:

У статті 14 Конституції України зазначено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Відповідно до ч. 2 даної статті право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, одними із яких є землі сільськогосподарського призначення та землі історико-культурного призначення (ст. 19 ЗК України).

Згідно з ч. 1 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

На підставі проведеної інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності на території Волинківської сільської ради, Пекарівської сільської ради була розроблена технічна документація, яка включає в себе визначення площі, меж спірної земельної ділянки, місця розташування та обмежень у використання спірної земельної ділянки.

06.12.2019 проведено державну реєстрацію спірної земельної ділянки та присвоєно їй кадастровий номер 7424986500:08:001:0988, про що внесено відомості до Державного земельного кадастру.

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру від 15.02.2022 спірна земельна ділянка відноситься до земель сільськогосподарського призначення (землі запасу) та має вид обмеження у використанні - зона охорони пам'ятки культурної спадщини.

Таким чином, спірна земельна ділянка належить до земель сільськогосподарського призначення і на момент видачі спірного наказу перебувала у державній власності.

- Щодо другого питання:

Відповідно до статті 53 ЗК України до земель історико-культурного призначення належать землі, на яких розташовані пам'ятки культурної спадщини, їх комплекси (ансамблі), історико-культурні заповідники, історико-культурні заповідні території, охоронювані археологічні території, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.

За змістом статті 54 ЗК України землі історико-культурного призначення можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності.

Навколо історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій, об'єктів культурної всесвітньої спадщини, музеїв просто неба, меморіальних музеїв-садиб, які надані та використовуються для потреб охорони культурної спадщини, пам'яток культурної спадщини, їх комплексів (ансамблів) встановлюються зони охорони пам'яток із забороною діяльності, що шкідливо впливає або може вплинути на додержання режиму використання таких земель.

Відповідно до пункту «г» ч. 4 статті 84 ЗК України до земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі під об'єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом.

Згідно з пунктом «г» частини першою статті 150 ЗК України до особливо цінних земель відносяться землі природно-заповідного фонду; землі історико-культурного призначення. Вилучення особливо цінних земель для несільськогосподарських потреб не допускається, за винятком випадків, визначених частиною другою цієї статті.

Правові, організаційні, соціальні та економічні відносини у сфері охорони культурної спадщини з метою її збереження, використання об'єктів культурної спадщини у суспільному житті, захисту традиційного характеру середовища в інтересах нинішнього і майбутніх поколінь врегульовано положеннями Закону України «Про охорону культурної спадщини».

Преамбулою Закону України «Про охорону культурної спадщини» закріплено, що охорона об'єктів культурної спадщини є одним із пріоритетних завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

За дефініцією, наведеною у статті 1 Закону України «Про охорону культурної спадщини», пам'ятка культурної спадщини (далі - пам'ятка) - об'єкт культурної спадщини, який занесено до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, або об'єкт культурної спадщини, який взято на державний облік відповідно до законодавства, що діяло до набрання чинності цим Законом, до вирішення питання про включення (не включення) об'єкта культурної спадщини до Державного реєстру нерухомих пам'яток України.

Частиною 2 ст. 2 Закону України «Про охорону культурної спадщини» визначено, що археологічний об'єкт культурної спадщини це рештки життєдіяльності людини (нерухомі об'єкти культурної спадщини: городища, кургани, залишки стародавніх поселень, стоянок, укріплень, військових таборів, виробництв, іригаційних споруд, шляхів, могильники, культові місця та споруди, їх залишки чи руїни, мегаліти, печери, наскельні зображення, ділянки історичного культурного шару, поля давніх битв, а також пов'язані з ними рухомі предмети), що містяться під земною поверхнею та під водою і є невідтворним джерелом інформації про зародження і розвиток цивілізації.

Згідно з частинами першою-другою, шостою статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» пам'ятка, крім пам'ятки археології, може перебувати у державній, комунальній або приватній власності. Суб'єкти права власності на пам'ятку визначаються згідно із законом. Усі пам'ятки археології, в тому числі ті, що знаходяться під водою, включаючи пов'язані з ними рухомі предмети, є державною власністю. Такі рухомі предмети підлягають віднесенню до державної частини Музейного фонду України, обліку та збереженню у порядку, визначеному законодавством. Землі, на яких розташовані пам'ятки археології, перебувають у державній власності або вилучаються (викуповуються) у державну власність в установленому законом порядку, за винятком земельних ділянок, на яких розташовуються пам'ятки археології - поля давніх битв.

Отже, діюче законодавство безальтернативно визначає для пам'яток археології та земель, на яких вони розташовані, єдину форму власності - державну, а у випадку, якщо така земельна ділянка не перебуває у державній власності, - остання підлягає обов'язковому вилученню або викупу державою.

Відповідно до статті 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини» території пам'яток, охоронних зон, заповідників, музеїв-заповідників, охоронювані археологічні території належать до земель історико-культурного призначення, включаються до державних земельних кадастрів, планів землекористування, проектів землеустрою, іншої проектно-планувальної та містобудівної документації.

Таким чином, умовою належності земельної ділянки до земель історико - культурного призначення є розташування на ній об'єктів, передбачених положеннями статті 53 Земельного кодексу України, статті 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини».

Згідно з ч. 1 ст. 13, ч. 1 ст. 14 Закону України «Про охорону культурної спадщини» об'єкти культурної спадщини незалежно від форм власності відповідно до їхньої археологічної, естетичної, етнологічної, історичної, мистецької, наукової чи художньої цінності підлягають реєстрації шляхом занесення до Державного реєстру нерухомих пам'яток України (далі - Реєстр) за категоріями національного та місцевого значення пам'ятки. Порядок визначення категорій пам'яток встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Занесення об'єкта культурної спадщини до Реєстру та внесення змін до нього (вилучення з Реєстру, зміна категорії пам'ятки) провадяться відповідно до категорії пам'ятки: пам'ятки місцевого значення - рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини за поданням відповідних органів охорони культурної спадщини або за поданням Українського товариства охорони пам'яток історії та культури, інших громадських організацій, до статутних завдань яких належать питання охорони культурної спадщини, протягом одного місяця з дня одержання подання.

Пунктом 3 розділу Х «Прикінцеві положення» Закону України «Про охорону культурної спадщини» встановлено, що об'єкти, включені до списків (переліків) пам'яток історії та культури відповідно до Закону Української РСР «Про охорону і використання пам'яток історії та культури», визнаються пам'ятками відповідно до цього Закону.

Статтею 1 Закону Української РСР «Про охорону і використання пам'яток історії та культури», який діяв з 01.11.1978 до 12.07.2000, було встановлено, що пам'ятками історії та культури є споруди, пам'ятні місця і предмети, зв'язані з історичними подіями в житті народу, розвитком суспільства і держави, твори матеріальної і духовної творчості, які становлять історичну, наукову, художню чи іншу культурну цінність. Усі пам'ятки історії та культури, які знаходяться на території Української РСР, охороняються державою.

Відповідно до ст. 6 Закону Української РСР «Про охорону і використання пам'яток історії та культури» до пам'яток історії та культури відповідно до статті 1 цього Закону належать, зокрема: пам'ятки археології - городища, кургани, залишки стародавніх поселень, укріплень, виробництв, каналів, шляхів, стародавні місця поховань, кам'яні скульптури, наскельні зображення, старовинні предмети, ділянки історичного культурного шару стародавніх населених пунктів.

Стаття 8 Закону Української РСР «Про охорону і використання пам'яток історії та культури» передбачала, що виконавчі комітети місцевих Рад народних депутатів у межах прав, наданих законом, забезпечують виявлення, облік, охорону використання пам'яток історії та культури, що знаходяться на території Ради, залучають громадськість до проведення заходів по охороні, використанню і пропаганді цих пам'яток, організують шефство підприємств, установ, організацій над ними, забезпечують додержання законодавства про охорону і використання пам'яток історії та культури. Виконавчі комітети обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів затверджують переліки пам'яток історії та культури місцевого значення (стаття 17), встановлюють зони їх охорони (стаття 29), а також вирішують інші питання в галузі охорони і використання пам'яток історії та культури, віднесені до їх відання законодавством Союзу РСР і Української РСР.

Відповідно до ст. 17 Закону Української РСР «Про охорону і використання пам'яток історії та культури» з метою організації обліку і охорони пам'яток історії та культури нерухомі пам'ятки поділяються на пам'ятки загальносоюзного, республіканського і місцевого значення. Віднесення пам'яток історії та культури до категорії пам'яток загальносоюзного, республіканського чи місцевого значення провадиться відповідно до законодавства Союзу РСР і Української РСР. Переліки пам'яток історії та культури республіканського значення затверджуються Радою Міністрів Української РСР. Переліки пам'яток місцевого значення затверджуються виконавчими комітетами обласних, міських (міст республіканського підпорядкування) Рад народних депутатів. Виключення об'єктів з переліків пам'яток республіканського і місцевого значення допускається лише з дозволу Ради Міністрів Української РСР. Внесення об'єктів у переліки пам'яток історії та культури і виключення з них провадяться за поданням спеціально уповноважених державних органів охорони пам'яток історії та культури.

На території Корюківського району, на західній околиці села с. Синютин, знаходиться пам'ятка археології місцевого значення - поселення «Дуброва» V-III тис. до н. е.

Вказане поселення було взято на облік відповідно до рішення Виконавчого комітету Чернігівської обласної ради народних депутатів від 17.11.1980 №551, на нього у 1985-1986 складено облікову картку та охоронне зобов'язання, а у 1991 році поселення «Дуброва» було паспортизоване.

Під час паспортизації визначено особливості пам'ятки, яка знаходиться: Чернігівська область, Сосницький район (нині - Корюківський), Пекарівська сільська рада, с. Синютин, в 0,3 км на північ від МТФ на західній околиці села, над оз. Мерзляк. В паспорті зазначено, що площа поселення по підйомному матеріалі приблизно 175*110 м; 80% площі розорюється, а інша зайнята лісом. У п. «б» розділу IX паспорту вказані границі охоронної зони регулювання забудови - за 50 м від границі поширенні культурного шару. Схематичний план поселення міститься у обліковій картці.

З огляду на те, що на підставі рішення Виконавчого комітету Чернігівської обласної ради народних депутатів від 17.11.1980 №551 пам'ятка археології місцевого значення, а саме поселення «Дуброва» V-III тис. до н. е, взято на державний облік відповідно до Закону Української РСР «Про охорону і використання пам'яток історії та культури», а в серпні 1991 року проведено його паспортизацію як пам'ятника історії та культури СРСР, враховуючи положення п. 3 розділу Х «Прикінцеві положення» Закону України «Про охорону культурної спадщини», вказана пам'ятка археології була і є пам'яткою культурної спадщини відповідно до Закону України «Про охорону культурної спадщини» без занесення її до Державного реєстру нерухомих пам'яток України, а земельна ділянка, на якій розміщене це поселення належить до земель історико-культурного призначення.

Відповідно до охоронного договору від 03.12.2013 Відділ культури та туризму Сосницької райдержадміністрації взяв на себе зобов'язання щодо охорони пам'ятки археології місцевого значення - поселення «Дуброва» (охор. №2910).

На наданій графічній частині проекту роздержавлення КСП «ім. Леніна» с. Кнути Сосницького району, яка була надана ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області на запит прокуратури, на західній околиці с. Синютин над озером Мерзляк зображена земельна ділянка історико-культурного призначення, частина якої охоплюється лісовими насадженнями.

Порівнявши опис місця розташування поселення «Дуброва», яке зазначено в паспорті, обліковій кратці, охоронному договорі від 03.12.2013, акті технічного огляду археологічної пам'ятки від 03.12.2013, а також схематичне зображення земельної ділянки історико-культурного призначення, нанесене на графічній частині проекту роздержавлення КСП «ім. Леніна», суд доходить висновку, що на цьому проекті на західній околиці с. Синютин над озером Мерзляк було схематично позначено саме поселення «Дуброва».

Зіставленням викопіювання з плану землекористування Пекарівської сільської ради про місце розташування спірної земельної ділянки площею 6,2861 га (т. 1 а.с. 96), та схематичного позначення місце розташування поселення «Дуброва» на проекті роздержавлення (т. 1 а.с. 129), суд встановив, що спірна земельна ділянка площею 6,2861 га частково накладається на земельну ділянку, на якій розташована пам'ятка археології місцевого значення - поселення «Дуброва», що згідно зі ст. 53 Земельного кодексу України і ст. 34 Закону України «Про охорону культурної спадщини» означає про приналежність цієї земельної ділянки (під поселенням) за основним цільовим призначенням на день видання спірного наказу до земель історико-культурного призначення державної власності.

Вказане, з огляду на наведені вище положення чинного законодавства, свідчить про те, що земельна ділянка площею 6,2861 га, кадастровий номер 7424986500:08:001:0988, протиправно вибула із державної власності, оскільки земельна ділянка, на якій знаходиться пам'ятка археології, не підлягає передачі з державної до комунальної або приватної власності.

Представник відповідача-1, посилаючись на норми ст. 57-1 Закону України «Про землеустрій», вважає, що позивач повинен був розробити технічна документацію із землеустрою щодо встановлення меж пам'ятки археології місцевого значення - поселення «Дуброва», проте станом на дату видачі спірного наказу цього зроблено не було, що унеможливлює встановлення факту накладення спірної земельної ділянку на земельну ділянку, на якій розташована спірна пам'ятка археології.

Разом з тим, Закон України «Про землеустрій» було доповнено статтею 57-1 згідно із Законом № 1423-IX від 28.04.2021, тобто вже після виникнення спірних правовідносин, а тому вона не підлягає застосуванню при вирішенні цього спору.

За приписами положень ст. 20 ЗК України при встановленні цільового призначення земельних ділянок здійснюється віднесення їх до певної категорії земель та виду цільового призначення. Категорія земель та вид цільового призначення земельної ділянки визначаються в межах відповідного виду функціонального призначення території, передбаченого затвердженим комплексним планом просторового розвитку території територіальної громади або генеральним планом населеного пункту. Відомості про цільове призначення земельної ділянки вносяться до Державного земельного кадастру.

Відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України «Про охорону культурної спадщини» (у редакції, на час видачі спірного наказу) з метою захисту традиційного характеру середовища окремих пам'яток, їх комплексів (ансамблів), історико-культурних заповідників, історико-культурних заповідних територій навколо них мають встановлюватися зони охорони пам'яток: охоронні зони, зони регулювання забудови, зони охоронюваного ландшафту, зони охорони археологічного культурного шару.

Межі та режими використання зон охорони пам'яток визначаються відповідною науково-проектною документацією і затверджуються відповідним органом охорони культурної спадщини.

Порядок визначення та затвердження меж і режимів використання зон охорони пам'яток та внесення змін до них встановлюється центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони культурної спадщини.

При цьому охоронна зона може бути встановлена на земельній ділянці будь-якої категорії, у тому числі сільськогосподарського призначення.

Відсутність затвердженої науково-проектної документації з встановлення цільового призначення за категорією історико-культурного призначення та визначення меж та режимів використання пам'ятки археології місцевого значення та її зон охорони, про що зазначав відповідач-1, не дає підстави стверджувати, що спірна земельна ділянка, яка передана відповідачу-2 у комунальну власність, не належить до земель історико-культурного значення і на ній не розташована пам'ятка археології. Крім того, державна експертиза технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності, у тому числі спірної земельної ділянки, не проводилася.

Відповідач-1 затвердив технічну документацію щодо інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності, а отже усвідомлював, шо на спірній земельній ділянці знаходиться охоронна зона саме навколо об'єкта культурної спадщини - пам'ятки археології.

Відповідач-2 також знав про вказаний факт, що підтверджується додатком до акта приймання-передачі від 09.12.2020, де зазначено про відповідні обмеження у користуванні спірною земельною ділянкою; охоронним договором №2910 від 03.12.2013, укладеним з Пекарівською сільською радою, правонаступником якої є Сосницька селищна рада, внаслідок об'єднання територіальних громад відповідно до Закону України «Про добровільне об'єднання територіальних громад».

Таким чином, достеменно знаючи про знаходження на спірній земельній ділянці пам'ятки археології та імперативні норми статті 17 Закону України «Про охорону культурної спадщини» про перебування землі, на якій розташовані пам'ятки археології, виключно у державній власності, усвідомлено вчинили неправомірні дії щодо передачі спірної земельної ділянки у комунальну власність.

За змістом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист її особистого немайнового або майнового права чи інтересу в суді із застосуванням способів захисту, які передбачені частиною другою статті 16 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 20 ГК України визначено способи захисту прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів.

Перелік основних способів захисту цивільних прав та інтересів визначається ч. 2 ст. 16 ЦК України до яких, зокрема, відноситься визнання незаконним рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Аналогічні положення закріплені в статті 20 ГК України.

Згідно з ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права та інтереси.

Частиною 2 ст. 249 ГК України передбачено, що у разі прийняття органом державної влади або органом місцевого самоврядування акта, що не відповідає законодавству, і порушує права чи законні інтереси суб'єкта господарювання, останній відповідно до статті 20 цього Кодексу має право звернутися до суду із заявою про визнання такого акта недійсним.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.

Підставами для визнання акта недійсним є його невідповідність вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов'язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення в зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача в справі.

Отже, враховуючи те, що спірним наказом, серед іншого, у комунальну власність Сосницької територіальної громади передано земельну ділянку площею 6,2861 га, кадастровий номер 7424986500:08:001:0988, у вказаній частині цей наказ прийнятий усупереч вимог Конституції України, ЗК України та Закону України «Про охорону культурної спадщини» та порушує виключне право власності держави на земельну ділянку обмеженої оборотоздатності, створює реальні ризики пошкодження (знищення) частини археологічної спадщини України у результаті беззастережної передачі цієї ділянки місцевій громаді.

За таких обставин, суд доходить висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 09.12.2020 № 34-ОТГ в частині передачі у власність Сосницької селищної ради Сосницького району (на даний час Корюківського району) земельної ділянки площею 6,2861 га, кадастровий номер 7424986500:08:001:0988.

Щодо способу захисту.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав проводиться шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Відповідно до положень частини 3 статті 26 цього Закону відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію зміни, припинення речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження повертаються у стан, що існував до відповідної державної реєстрації, шляхом державної реєстрації змін чи набуття таких речових прав, обтяжень речових прав. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.

Оскільки державну реєстрацію права комунальної власності на спірну земельну ділянку було проведено державним реєстратором на підставі акта приймання-передачі від 09.12.2020, який складений відповідно до наказу ГУ Держгеокадастру у Чернігівській області від 09.12.2020 №34-ОТГ, що за висновком суду підлягає визнанню незаконним та скасуванню, відповідне рішення державного реєстратора також підлягає скасуванню.

При цьому суд відхиляє доводи відповідача-1 з посиланням на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 05.10.2022 у справі №922/1830/19, щодо такого способу захисту як визнання незаконним та скасування спірного наказу, оскільки правовідносини у цій справах не є подібними зі справою, що розглядається, як за суб'єктним складом учасників відносин, об'єктом, предметом правового регулювання, так і за умовами застосування правових норм, а висновки щодо необхідності застосування ефективного способу захисту сформовані з урахуванням конкретних обставин справи та змісту правовідносин, які є відмінними від правовідносин сторін у цій справі.

Суд зазначає, що залежно від характеру посягання на права власника і змісту захисту, який надається власнику, виділяються речово-правові та зобов'язально-правові засоби захисту права власності.

Речові засоби захисту права власності та інших речових прав покликані захищати ці права від безпосереднього неправомірного впливу будь-яких осіб. До речово-правових позовів належать: вимоги до незаконного володільця про витребування майна (віндикаційний позов); вимоги власника щодо усунення порушень права власності, які не пов'язані з володінням (негаторний позов); вимоги власника про визнання права власності.

Зобов'язально-правові позови базуються, як правило, на договорах, але можуть ґрунтуватися і на недоговірних зобов'язаннях.

Предмет віндикаційного позову становить вимога неволодіючого майном власника до незаконно володіючого цим майном невласника про повернення індивідуально визначеного майна із чужого незаконного володіння.

Важливою умовою звернення з віндикаційним позовом є відсутність між позивачем і відповідачем зобов'язально-правових відносин.

Отже, за загальним правилом речово-правові способи захисту прав особи застосовуються тоді, коли сторони не пов'язані зобов'язально-правовими відносинами, що визначають їх зміст та правову природу.

Якщо спір стосується правочину, укладеного власником майна, то його відносини з контрагентом мають договірний характер, що зумовлює і можливі способи захисту його прав. Водночас, коли власник та володілець майна не перебували у договірних відносинах один з одним, власник майна може використовувати речово-правові способи захисту.

Велика Палата Верховного суду у постанові від 21.12.2022 у справі №914/2350/18 (914/608/20) дійшла висновку про те, що враховуючи обставини конкретної справи та за умови, якщо правовідносини між сторонами щодо спірного нерухомого майна мають договірний характер та таке майно не було відчужено до третіх осіб, вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не може бути розцінена судами як неналежний спосіб захисту. Задоволення такого позову призводить до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про речове право позивача на спірне нерухоме майно. Це відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.

Слід ще раз звернути увагу, що судове рішення про задоволення позовних вимог про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав є підставою для державної реєстрації права власності за позивачем тільки за умови, що на час вчинення реєстраційної дії право власності зареєстроване за відповідачем, а не за іншою особою.

У даному випадку спірна земельна ділянка перебуває у володінні саме відповідача-2, яка була отримана від відповідача-1 на підставі спірного наказу, тобто між відповідачами існують зобов'язально-правові відносини, тому подання віндикаційного позову не може бути розцінено як належний спосіб захисту.

У рішенні від 31.07.2003 у справі Дорани проти Ірландії Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття ефективний засіб передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Так, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Як правило, суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 та від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц).

За таких обставин, суд доходить висновку, що задоволення вимог про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права комунальної власності в силу приписів ч. 3 ст. 26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» забезпечує відновлення прав попереднього власника на спірну земельну, тобто держави.

Разом з тим, суд відхиляє доводи відповідача-1 про те, що площа поселення «Дуброва» є значно меншою за площу спірної земельної ділянки, а отже Департамент культури і туризму, національностей та релігій Чернігівської обласної державної адміністрації міг би порушувати питання тільки відносно земельної ділянки, яка знаходиться під пам'яткою культурної спадщини, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1, 3-6 ст. 79-1 ЗК України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.

Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.

Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.

Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

Формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.

У Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження, зокрема, на земельні ділянки (ч. 1 ст. 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень»).

За змістом ч. 4 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав на земельну ділянку проводиться виключно за наявності в Державному земельному кадастрі відомостей про зареєстровану земельну ділянку.

Отже, державна реєстрація набуття/припинення речового права на земельну ділянку проводиться виключно на сформовану земельну ділянку, відомості щодо якої внесені до Державного земельного кадастру, а відтак і неможливо скасувати як наказ відповідача-1, так і рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права комунальної власності на спірну земельну ділянку лише в певній частині площі, яка накладається на земельну ділянку, на якій безпосередньо розташована пам'ятка археології, за відсутності її поділу у встановленому законом порядку.

Виокремленню такої частини земельної ділянки має передувати складання відповідної технічної документації з поділу спірної земельної ділянки; скасування її кадастрового номеру; присвоєння кожній земельній ділянці, що утворились внаслідок поділу, нового кадастрового номеру, що виходить за межі розгляду цієї справи і належить до дискреційних повноважень відповідача-1. Саме тому суд і не вбачає підстав та необхідності точного визначення площі та меж пам'ятки археології у розрізі усієї спірної земельної ділянки.

Висновки суду.

Доказами у справі, відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків (ч. 2 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно з ч. 1 ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до ст. 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Інші докази та пояснення учасників справи судом до уваги не приймаються, оскільки не спростовують вищевикладені висновки суду.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", “Серявін та інші проти України” обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з'ясуванні усіх питань, винесених на його розгляд.

За наведених у їх сукупності обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.

Щодо судових витрат.

Згідно частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається в спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Оскільки передача спірної земельної ділянки з державної власності у комунальну, яка за висновком суду є незаконною, відбулась внаслідок неправомірних дій обох відповідачів в однаковій мірі, суд вважає, що судові витрати мають бути покладені на відповідача-1 та відповідача-2 у рівних частинах, тобто у розмірі 2 481,00 грн на кожного.

Керуючись ст. 13, 14, 42, 73-80, 86, 129, 165, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області від 09.12.2020 № 34-ОТГ «Про передачу земельних ділянок державної власності у комунальну власність» у частині передачі у власність Сосницької селищної ради Сосницького району (на даний час Корюківського району) земельної ділянки площею 6,2861 га, кадастровий номер 7424986500:08:001:0988.

3. Скасувати рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав від 05.04.2021, індексний номер №57468445, Сосницької селищної ради (код ЄДРПОУ 04412656) на земельну ділянку площею 6,2861 га, з кадастровим номером 7424986500:08:001:0988, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 2329198374249.

4. Стягнути з Головного управління Держгеокадастру у Чернігівській області (код ЄДРПОУ 39764881, вул. П'ятницька, 11-А, м. Чернігів, 14000) на користь Чернігівської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910114, вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000) 2 481,00 грн витрат зі сплати судового збору.

5. Стягнути з Сосницької селищної ради (код ЄДРПОУ 04412656, вул. Грушевського, 15, смт Сосниця, Корюківський район, Чернігівська область, 16100) на користь Чернігівської обласної прокуратури (код ЄДРПОУ 02910114, вул. Князя Чорного, 9, м. Чернігів, 14000) 2 481,00 грн витрат зі сплати судового збору.

Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду у строки, визначені ст. 256 Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

У зв'язку з перебуванням судді Шморгуна В. В. у відпустці, відповідно до ч. 4 ст. 116 ГПК України повне рішення складено 14.04.2023.

Суддя В. В. Шморгун