Номер провадження: 22-ц/813/3528/23
Справа № 509/957/15-ц
Головуючий у першій інстанції Бочаров А.І.
Доповідач Погорєлова С. О.
21.03.2023 року м. Одеса
Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: Погорєлової С.О.
суддів: Заїкіна А.П., Таварткіладзе О.М.
за участю секретаря: Дубрянської Н.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги представника Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області та Одеської обласної прокуратури у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави України в особі Державної казначейської служби України, Прокуратури Одеської області про відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області, ухвалене під головуванням судді Бочарова А.І. 21 червня 2022 року у смт. Овідіополь Одеської області, -
встановила:
У березні 2015 року ОСОБА_1 звернувся до Овідіопольського районного суду Одеської області з позовом, який було уточнено, до Держави України в особі Державної казначейської служби України, Прокуратури Одеської області про відшкодування шкоди, завданої громадянину незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду (т. 1 а.с. 2-5, 40, 105-108, 237-247).
В обґрунтування позову ОСОБА_1 посилався на те, що він з 26.08.2010 року по 11.11.2014 року працював змінним електромеханіком на ДОК №154, який належав ТОВ «Іллічівський судноремонтний завод», яке з 30.04.2014 року було реорганізоване у ПАТ «Іллічівський судноремонтний завод». 21.05.2011 року позивач разом з командою у складі: змінного механіка ОСОБА_2 , який був його безпосереднім начальником, електрика, моториста та матроса ніс вахту. Внаслідок ветхості та неналежного утримання 45-ти річний ДОК №154 став протікати та тонути, у зв'язку із чим виникла загроза його розлому навпіл. Змінний механік ОСОБА_2 про аварію повідомив керівництво заводу, яке прийняло рішення про постановку ДОК №154 на дно лиману разом із судном «Volgoneft-263», яке ремонтувалося у цьому ДОК.
За фактом аварії, що трапилася, ОСОБА_3 транспортна прокуратура 31.05.2011 року порушила кримінальну справа №123201100002 за ч. 2 ст. 367 КК України, тобто службової недбалості, яка спричинила тяжкі наслідки. В межах цієї кримінальної справи позивач був притягнений до кримінальної відповідальності, 09.11.2011 року, ОСОБА_1 , незважаючи на те, що він не являвся посадовою особою, було пред'явлено обвинувачення у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, а справа з обвинувальним актом була направлена до Іллічівського міського суду Одеської області.
В процесі попереднього слідства, ще до пред'явлення звинувачення позивачу і без визначення його правового статусу, слідчим відносно нього були здійснені дії, які порушили Конституційні права та свободи ОСОБА_1 , що завдало останньому значної матеріальної та моральної шкоди.
09.04.2013 року Іллічівський міський суд Одеської області прийняв постанову про повернення виділених відносно ОСОБА_1 матеріалів кримінальної справи для додаткового розслідування, де справа відносно нього постановою слідчого від 30.12.2013 року була закрита через відсутність у діях позивача складу злочину.
За таких обставин, після уточнення позовних вимог, ОСОБА_1 просив суд постановити рішення, яким стягнути з Державного бюджету України на його користь, в рахунок відшкодування завданої йому незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду шкоди в розмірі 468 767,47 грн. з яких: 151 218,47 грн. - заробіток за час безпідставного відсторонення від роботи, 297 549,00 грн. моральної шкоди та 20 000,00 грн. оплати гонорару за надання йому правової допомоги.
Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 21 червня 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 було задоволено частково. Стягнуто з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України, спеціально визначеного для відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконних дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, в рахунок відшкодування завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду шкоди на користь ОСОБА_1 :
- втрачений заробіток за час відсторонення його від роботи в сумі 84 067,05 грн.,
- моральну шкоду в розмірі 240 500,00 грн.,
- 23 000,00 грн. з оплати наданої йому правничої допомоги.
В решті позову відмовлено (т. 2 а.с. 123-128).
В апеляційній скарзі представник Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області просить рішення суду першої інстанції скасувати, та постановити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відповідачем у даній справі є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади - Одеська обласна прокуратура, дії якої, на думку позивача, призвели до порушення його прав та законних інтересів, а не Державна казначейська служба України, позивачем не доведений розмір моральної та матеріальної шкоди.
В апеляційній скарзі Одеська обласна прокуратура просить рішення суду першої інстанції змінити та зменшити розмір моральної шкоди до 165 956 грн., а втрачений заробіток за час відсторонення від посади - до 65 442,58 грн., в решті вимог відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.
На думку апелянта, судом першої інстанції не було враховано, що строк перебування позивача під слідством і судом становить 25 місяців та 16 днів, а саме з часу пред'явлення обвинувачення - 09.11.2011 року, і до 30.12.2013 року - дати закриття кримінального провадження, у зв'язку із чим розмір відшкодування моральної шкоди становить 165 956 грн. Крім того, позивач був відсторонений від роботи з 27.11.2011 року по 30.12.2013 року, а тому розмір втраченого заробітку складає 65 442,58 грн.
15.03.2023 року до Одеського апеляційного суду від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційні скарги, в якому позивач зазначає, що ним доведено, що неправомірними діями слідчого та діями та бездіяльністю прокуратури тривалий час були порушені його Конституційні права, чим було завдано моральної та матеріальної шкоди, а суд в цілому ухвалив законне та обґрунтоване рішення, яке повинно бути залишено в силі.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Одеської обласної прокуратури, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області підлягає залишенню без задоволення, апеляційна скарга Одеської обласної прокуратури підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.
Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для зміни судового рішення у відповідній частині є неправильне застосування судом норм матеріального права.
Відповідно до статті 56 Конституції України, кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Порядок відшкодування такої шкоди встановлюється законом (частина сьома статті 1176 ЦК України).
Таким спеціальним нормативно-правовим актом є Закон України від 01.12.1994 року № 266/94-ВР «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон).
Статтею 1 Закону передбачено, що відповідно до положень цього закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок:
1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян;
2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу;
3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
У наведених у статті 1 Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в дохід держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги; моральна шкода.
Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених Законом України від 01.12.1994 року № 266/94 ВР, виникає, зокрема, у випадках закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановлення достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати (пункт 2 частини першої статті 2 цього Закону).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач ОСОБА_1 з 26.08.2010 року по 11.11.2014 року працював змінним електромеханіком на ДОК №154 ТОВ «Іллічівський судноремонтний завод», яке 30.04.2014 року було реорганізоване у ПАТ «Іллічівський судноремонтний завод». 11.11.2014 року позивач був звільнений з роботи за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП.
23.05.2011 року ОСОБА_1 , разом з іншими працівниками, ніс вахту по місцю праці на ДОК №154, який став протікати, тонути і за командою керівництва заводу ДОК №154 було затоплено.
По факту аварії, яка трапилась, Іллічівською транспортною прокуратурою Одеської області 31.05.2011 року була порушена кримінальна справа №123201100002 по факту службової недбалості невизначених службових осіб, яка спричинила тяжкі наслідки за ч. 2 ст. 367 КК України.
До порушення відносно позивача кримінальної справи і до пред'явлення йому постанови про притягнення його в якості обвинуваченого, старший помічник Іллічівського транспортного прокурора, який виконував функції слідчого у апеляційному суді Одеської області отримав дозвіл на зняття інформації з телефону ОСОБА_1 , що підтверджується поданням про проведення виїмки від 17.08.2011 року (т.1 а.с.250), постановою апеляційного суду про надання дозволу на зняття інформації з каналів зв'язку від 18.08.2011 року (т.1 а.с.251) та довідкою слідчого від 05.09.2011 року про дослідження дзвінків здійснених на номер та з номеру телефона належного ОСОБА_1 (т.1 а.с.252).
09.11.2011 року слідчим була прийнята постанова про порушення відносно ОСОБА_1 кримінальної справи за звинуваченням його у скоєнні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 367 КК України, тобто службової недбалості, яка спричинила тяжкі наслідки (т.1 а.с.143-144; 253-254, т.3 а.с. 190-193 кримінальної справи). Вказана постанова у цей день вручена ОСОБА_1 , що підтверджено «протоколом вручения постановления о возбуждении уголовного дела» від 09.11.2011 року (т.1 а.с.255).
У той же день позивачу була пред'явлена постанова про притягнення його в якості обвинуваченого у скоєнні вказаного злочину, після чого він був неодноразово допитаний в якості обвинуваченого, що підтверджено копією протоколу від 09.11.2011 року про пред'явлення обвинувачення, роз'яснення його суті та вручення копії постанови про притягнення ОСОБА_1 в якості обвинуваченого та протоколами допиту обвинуваченого (т. 1а.с. 15-16; 256-257; т.2 а.с. 22об - 25; т.3 а.с.195-197; 205; 255; 257-262; 263-267 кримінальної справи).
Крім того, 09.11.2011 року слідчий вручив ОСОБА_1 постанову про обрання відносно нього запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд, що підтверджено постановою про обрання запобіжного заходу від 09.11.2011 року (т.1 а.с. 261-262) та підпискою про невиїзд (т.1 а.с. 263; т.3 а.с. 206-208 кримінальної справи).
На підставі вказаних документів ОСОБА_1 був зобов'язаний не залишати своє місце мешкання до закінчення досудового та судового слідства без дозволу слідчого, а тому суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 2 роки 1 місяць та 21 день - з 09.11.2011 року по 30.12.2013 року, був обмежений у реалізації своїх конституційних прав щодо свободи пересування та обрання місця мешкання.
Постановою слідчого від 16.12.2011 року на належний позивачу садовий будинок, який знаходився на ділянці АДРЕСА_1 був накладений арешт (т.1 а.с. 264-267; т.3 а.с.268-271 кримінальної справи)
Постановою слідчого від 22.12.2011 року на належні ОСОБА_1 транспортні засоби також був накладений арешт (т.3 а.с. 281 кримінальної справи; а.с.28, 29, 33 цивільної справи).
З матеріалів справи вбачається, що обмеження на транспортні засоби, належні позивачу, були зареєстровані 27.11.2011 року, а зняті 12.11.2014 року на підставі постанови про закриття провадження по справі від 30.12.2013 року, а постанова про закриття провадження по справі від 30.12.2013 року, якою були скасовані всі арешти та обмеження, була направлена у КП «Овідіопольське БТІ» та УДАЇ МВС України в Одеській області для скасування цих арештів та обмежень лише 30.10.2014 року.
З огляду на вказане, суд першої інстанції вважав доведеним той факт, що діями слідчого на тривалий час були обмежені конституційні права позивача щодо права власності, тобто вільного володіння, користування та розпорядження своїм майном.
Також з матеріалів кримінальної справи вбачається, що позивачем та його захисником подавалися клопотання про закриття провадження по справі через безпідставність звинувачення, оскільки на момент аварії ОСОБА_1 не виконував дій, пов'язаних із службовою діяльністю, і не був посадовою особою, однак слідчим вказані доводи сторони захисту були проігноровані, що у кінцевому результаті привело до притягнення невинної особи до кримінальної відповідальності (т.3 а.с.249-253; т.4 а.с.3-6 кримінальної справи).
23.12.2011 року слідчим була прийнята постанова про відсторонення ОСОБА_1 від посади змінного електромеханіка ДОК №154, що підтверджено копією «постановления об отстранении обвиняемого от должности» від 23.12.2011 року (т.1 а.с 16-17; т.3 а.с.287-288 кримінальної справи).
На підставі вказаної постанови слідчого від 23.12.2011 року керівництво ТОВ «ІСРЗ» 27.12.2011 року видало наказ №343/1-л «По личному составу» (а.с.18) згідно якого ОСОБА_1 був відсторонений від роботи без збереження заробітної плати на весь період досудового та судового слідства.
Таким чином, через позбавлення ОСОБА_1 роботи він на тривалий час залишився без засобів існування, а це потягло за собою зміну життя та додаткових зусиль щодо забезпечення себе всім необхідним для свого фізичного існування. Крім того, позивач надав суду листи непрацездатності із загострення хронічних захворювань, які він пов'язував із безпідставним притягненням його до кримінальної відповідальності.
За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано погодився із доводами позовної заяви про те, що діями слідчого без достатніх на те підстав були обмежені Конституційні права ОСОБА_1 , а тому його вимоги стосовно відшкодування неотриманої їм заробітної плати та завданої моральної шкоди повинні бути частково задоволені.
Однак, при цьому судом було помилково визначено період, за який мав бути стягнутий середньомісячний заробіток на користь позивача.
На підставі постанови від 23.12.2021 року про відсторонення позивача від посади його фактичне відсторонення відбулося 27.12.2011 року згідно виданого по ПАТ «ІСРЗ» наказу №343/1-л, а тому суд вважав, що саме з цієї дати починається відлік строку відсторонення позивача від роботи.
Тому суд дійшов висновку, що позивач був відсторонений від роботи на підставі постанови від 23.12.2011 року про відсторонення позивача від посади з 27.12.2011 року по 20.08.2014 року, тобто 2 роки 8 місяців та 24 дні, або 32 місяці та 24 дні.
Однак, у рішенні від 27.10.1999 року № 9-рп/99 у справі № 1-15/99 Конституційний Суд України вказав, що притягнення до відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред'явлення особі обвинувачення у вчинені злочину.
Згідно з пунктом 14 частини першої статті 3 КПК України, притягнення до кримінальної відповідальності - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.
Таким чином колегія суддів доходить до висновку, що строк перебування ОСОБА_1 під слідством та судом становить 25 місяців та 21 день - з часу пред'явлення обвинувачення 09.11.2011 року та до 30.12.2013 року - дати закриття кримінального провадження.
Доводи суду першої інстанції про те, що оскільки слідчий своєчасно не направив до ПАТ «ІСРЗ» копію постанови від 30.12.2013 року про закриття провадження по справі, а направив її 20.08.2014 року, то саме цією датою - 20.08.2014 року повинний закінчиться період, у який діяла постанова про відсторонення позивача від роботи, - є припущеннями суду, які не ґрунтуються на жодній нормі права.
Відповідно, за час відсторонення ОСОБА_1 від роботи йому повинно бути відшкодовано 65 379,26 гривень (25 місяців х 2543,94 грн. = 64 598,50 грн. + (2543,94 грн.: 30 днів = 84,80 грн. в день х 21 день = 1 780,76 грн.) = 65 379,26 грн., у зв'язку із чим позовні вимоги у цієї частині підлягали частковому задоволенню.
Що стосується заявлених ОСОБА_1 вимог про стягнення моральної шкоди, то колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 4 Закону № 266/94-ВР визначено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного та психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Пункт 2 частини другої статті 1167 ЦК України передбачає, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Відповідно до частин другої та третьої статті 13 Закону № 266/94-ВР розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
Отже, право на відшкодування моральної шкоди на підставі Закону № 266/94-ВР виникає в особи у випадку повної реабілітації. Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що кримінальне переслідування позивача припинено з підстав, які його реабілітують, оскільки його вина у вчиненні злочину не була доведена у встановленому законом порядку.
Разом з тим згідно з частиною другою статті 23 ЦК України, моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із протиправною поведінкою щодо неї самої та у зв'язку із приниженням її честі, гідності а також ділової репутації; моральна шкода відшкодовується грішми, а розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом з урахуванням вимог розумності і справедливості.
Відповідно до частини першої статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями чи дією органу державної влади відшкодовується державою незалежно від вини цього органу.
В постанові від 20.09.2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла правового висновку про те, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Колегія суддів вважає доведеним той факт, що внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності ОСОБА_1 було завдано моральної шкоди, яка полягає в його душевних стражданнях, погіршенні нормальних життєвих зв'язків, обмежені його Конституційних права, у зв'язку із чим вимоги позивача стосовно відшкодування завданої моральної шкоди повинні бути частково задоволені.
Однак, при розгляді даної справи суд першої інстанції вважав, що порушення конституційних прав ОСОБА_1 почалося з 17.08.2011 року, коли слідчий отримав у апеляційному суді Одеської області дозвіл про отримання у ЗАТ «Київстар» роздруківок телефонних розмов ОСОБА_1 , і тривало до 11.11.2014 року, тобто до дня його звільнення з роботи ПАТ «ІСРЗ».
На підставі викладеного суд дійшов невірного висновку, що термін порушень конституційних прав позивача тривав 3 роки 2 місяці та 25 днів або 38 місяців та 25 днів, а тому за цей час повинна бути відшкодована моральна шкода, яка була завдана позивачу незаконними діями слідчого, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць, що діяв на час розгляду справи.
Проте, колегія суддів з таким висновком суду погодитись не може.
Як вже вказувалось вище, встановленим строком перебування ОСОБА_1 під слідством та судом, та, відповідно періодом порушення його прав, є період з часу пред'явлення позивачу обвинувачення 09.11.2011 року та до 30.12.2013 року - дати закриття кримінального провадження, що становить 25 місяців та 21 день.
Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» (який діяв на момент ухвалення оскаржуваного рішення суду), розмір мінімальної зарплати у 2022 році складав 6500,00 грн. на місяць, на підставі чого колегія суддів доходить до висновку, що на користь позивача повинна бути відшкодована моральна шкода у розмірі 167 050 грн. (6 500 грн. х 25 місяців = 162 500 грн. + 4 550 грн. (6 500 грн.:30 днів х 21 день=4 550 грн.) = 167 050 грн.).
Також колегія суддів зазначає, що у справі, яка переглядається, суд першої інстанції, установивши, що ОСОБА_1 внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності завдано моральної та матеріальної шкоди, зробив правильний висновок про стягнення такої шкоди та судових витрат з Державного бюджету України.
Що стосується розподілу судових витрат у справі, то колегія суддів зазначає наступне.
Пунктом 4 ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та ст. 137 ЦПК України встановлено, що витрати пов'язані з наданням правової допомоги підлягають відшкодуванню.
Згідно ч. 1, п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються, у разі часткового задоволення позову, на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Колегія суддів приймає до уваги, що ОСОБА_1 надані суду копії укладених з адвокатом договорів про надання йому правової допомоги з визначенням оплати гонорару у твердій фіксованій сумі, розрахунок гонорару та п'ять квитанцій: б/н від 28.02.2015 року;№17 від 18.07.2016 року; №11 від 17.05.2018 року; №9 від 21.06.2018 року та №18 від 30.08.2019 року про оплату позивачем адвокатам гонорару за надану ними правової допомоги на загальну суму у 15 000,00 грн., і саме ця сума, яка підтверджена належними доказами, є такою, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
При викладених обставинах колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не у повному обсязі з'ясував обставини справи, частково неправильно застосував норми матеріального права, у зв'язку із чим рішення Приморського районного суду м. Одеси від 23 листопада 2021 року підлягає зміні, із викладенням його резолютивної частини в редакції цієї постанови.
Судові витрати понесені Одеською обласною прокуратурою за подання апеляційної скарги в сумі 4231,87 грн., компенсувати за рахунок держави у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -
постановила:
Апеляційну скаргу представника Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу Одеської обласної прокуратури - задовольнити частково.
Рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 21 червня 2022 року - змінити.
Стягнути з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України, спеціально визначеного для відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок незаконних дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, в рахунок відшкодування завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду шкоди на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ).
- втрачений заробіток за час відсторонення його від роботи в сумі 65 379,26 (шістдесят п'ять тисяч триста сімдесят дев'ять 26 копійок) гривень;
- моральну шкоду в розмірі 167 050,00 (сто шістдесят сім тисяч п'ятдесят) гривень;
- 15 000,00 (п'ятнадцять тисяч) гривень з оплати наданої йому правничої допомоги.
Судові витрати понесені Одеською обласною прокуратурою за подання апеляційної скарги в сумі 4231,87 гривень, компенсувати за рахунок держави у порядку встановленому Кабінетом Міністрів України.
В решті рішення залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення до суду касаційної інстанції.
Повний текст судового рішення складений 13 квітня 2023 року.
Головуючий С.О. Погорєлова
Судді А.П. Заїкін
О.М. Таварткіладзе