"04" квітня 2023 р.м. Одеса Справа № 916/3568/22
Господарський суд Одеської області у складі судді Петренко Н.Д.
за участі секретаря судового засідання Росєєва А.М.
розглянувши справу № 916/3568/22 у порядку загального позовного провадження
за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю «Аттуаль» /ЄДРПОУ 39589415, адреса - 65033, м. Одеса, вул. Василя Стуса, 2/1, e-mail: attuale.sales2@gmail.com, mastisiy@ukr.net/
до відповідача: товариства з обмеженою відповідальністю «Копійка-центр» /ЄДРПОУ 37678707, адреса - 65007, м. Одеса, вул. Болгарська, 1/
про стягнення заборгованості у розмірі 84 052,14 грн
за участі представників сторін:
від позивача: адвокат Мастістий І.А. підставі ордеру ВН № 1210495 від 19.12.2022 року;
від відповідача: адвокат Рогозний І.М. на підставі ордеру ВН № 1216323 від 09.01.2023 року.
22.12.2022 року товариство з обмеженою відповідальністю «Аттуаль» звернулося до Господарського суду Одеської області з позовною заявою /вх. № 3690/22/ до товариства з обмеженою відповідальністю «Копійка-центр» про стягнення заборгованості за договором поставки № 110-ц від 01.10.2016 року у розмірі 167 634,73 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором поставки № 110-ц від 01.10.2016 року.
Позов пред'явлено на підставі ст.ст. 11, 610, 626, 691, 712 ЦК України, ст.ст. 175, 193 ГК України.
Ухвалою суду від 27.12.2022 року залишено без руху позовну заяву товариства з обмеженою відповідальністю «Аттуаль» вх. № 3690/22 від 22.12.2022 року; зобов'язано позивача надати суду у десятиденний строк з дня отримання ухвали суду, заяву про усунення недоліків, встановлених при поданні позовної заяви.
На адресу суду надійшло клопотання про усунення недоліків /вх. № 29648/22 від 26.12.2022 року/ на виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху.
12.01.2023 року на адресу суду надійшли заперечення відповідача проти розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження /вх. № 1190/23/ у справі № 916/3568/22, в яких відповідач просить перейти до розгляду справи за правилами загального позовного провадження. В обґрунтування своїх заперечень відповідач посилається на те, що обставини, викладені позивачем в позовній заяві не відповідають дійсності. Відповідач зауважує на відсутності первинних документів та розрахунків заборгованості, здійснених позивачем із врахуванням здійснених поставок, проведення часткової оплати, повернення товару. Відповідач вказує, що у зв'язку із бухгалтерськими розбіжностями по даним позивача і відповідача можливо виникне необхідність у призначенні судової економічної експертизи щодо визначення розміру заборгованості.
Ухвалою суду від 17.01.2023 року постановлено справу № 916/3568/22 розглядати за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено 14.02.2023 р. о 11:00 год.
18.01.2023 року на адресу суду надійшов відзив /вх. № 1830/23/, в якому відповідач просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. В обґрунтування своїх заперечень відповідач посилається на ненадання позивачем первинних документів, що підтверджують наявність заборгованості за договором поставки. Відповідач вказує, що заявлена до стягнення сума заборгованості не відповідає даним його бухгалтерського обліку, та у зв'язку з великим обсягом поставок товару, повернень товару та оплат, виявити причини розбіжностей не вдалося.
14.02.2023 року на адресу суду надійшла заява позивача про зменшення розміру позовних вимог /вх. № 4623/23/, в якій позивач просить стягнути 84 052,14 грн, з яких: 25 592,4 грн - основний борг, 42 482,71 грн - пеня, 2852,08 грн - 3 % річних, 13 124,95 грн - інфляційні втрати. Також позивач просить стягнути судові витрати, а саме: 2522,65 грн - судовий збір, 10 000,00 грн - правнича допомога.
Позивач вказує, що скористався своїм правом на нарахування пені, 3 % річних та інфляційних втрат у зв'язку із безпідставним невизнанням відповідачем заборгованості за договором. Позивач зауважує, що відповідач не наводить власного контр-розрахунку. Позивач зауважує, що ним заявлено до стягнення суму коштів саме у тому розмірі, що вказана відповідачем у акті звірки станом на 30.06.2022 року.
Позивач наголошує, що 12.07.2022 року у приміщенні позивача було проведено обшук, в результаті якого було вилучено первинні бухгалтерські документи за 2020-2022 роки.
При цьому позивач вказує, що 24.01.2023 року відповідачем здійснено часткову оплату заборгованості, а саме у розмірі 142 042,33 грн, у зв'язку із чим заборгованість за основним боргом становить 25 592,4 грн.
У підготовчому засіданні 14.02.2023 року судом за участі представників сторін залишено на розгляді заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог /вх. № 4623/23 від 14.02.2023 року/. Судом оголошено перерву на 01.03.2023 року на 11:30 год.
01.03.2023 року на адресу суду надійшли заперечення відповідача /вх. № 6440/23/ на заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог. Відповідач вказує, що заява про зменшення вимог подана позивачем без додержання вимог ч. 2 ст. 46 ГПК України, оскільки первісні вимоги позивача були лише в частині основного боргу. Відповідач вказує на неспівмірність та несправедливість заявлених до стягнення сум пені, 3 % річних та інфляційних втрат.
Відповідач наголошує, що наявність податкової накладної та її реєстрація, за відсутності належним чином оформлених первинних бухгалтерських документів, жодним чином не підтверджує факт поставки товару, а тим більше суму заборгованості.
У підготовчому засіданні 01.03.2023 року судом за участі представників сторін оголошено протокольну ухвалу про прийняття до розгляду заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог /вх. № 4623/23 від 14.02.2023 року/. Також судом оголошено протокольну ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті; судове засідання призначено на 21.03.2023 року на 14:00 год.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав та просив задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача у судовому засіданні заперечував проти задоволення позовних вимог у повному обсязі з підстав, викладених у відзиві.
Дослідивши матеріали справи в їх сукупності, вислухавши представників сторін, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення заявлених позовних вимог, виходячи з наступного.
Як встановлено у судовому засіданні при безпосередньому дослідженні доказів, 01.10.2016 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Аттуаль» /постачальник/ та товариством з обмеженою відповідальністю «Копійка-центр» /покупець/ укладено договір поставки № 110-ц, за умовами якого постачальник зобов'язався в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, передавати у власність покупцеві продукцію, визначену чинним договором, а покупець зобов'язався в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі, приймати та оплачувати товар.
Оплата товару здійснюється на підставі належним чином оформлених товарних накладних та складених у встановленому законом порядку податкових накладних. Якщо постачальник не надасть або не складе вчасно товарні накладні/накладні на повернення товару та/або податкові накладні/розрахунок коригування кількісних та вартісних показників до податкової накладної, покупець має право затримати розрахунок на відповідний час затримки у наданні та/або складанні документів /п. 6.6 договору/.
У разі порушення термінів оплати товару покупець зобов'язується сплати постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на момент прострочення, від суми заборгованості за кожний календарний день прострочення. Сплата пені не звільняє покупця від виконання зобов'язання в натурі /п. 10.5 договору/.
01.02.2017 року між сторонами укладено додаткову угоду № 2 до договору поставки № 110-ц від 01.10.2016 року.
01.03.2017 року між сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору поставки № 110-ц від 01.10.2016 року.
У ході розгляду справи позивач пояснював відсутність первинних бухгалтерських документів внаслідок проведеного обшуку, в результаті якого було вилучено первинні бухгалтерські документи за 2020-2022 роки.
Так, судом досліджено протокол обшуку, складений 12.07.2022 року т.в.о слідчого СУ ГУНП в Одеській області рядовим поліції Юрченком А.С. на підставі ухвали слідчого судді Київського районного суду м. Одеси № 947/14258/22 від 06.07.2022 року. Згідно протоколу слідчий запропонував видати первинні бухгалтерські документи, в тому числі, ТОВ «Аттуаль». Юрист ТОВ «Аттуаль» Пахомов В.В. заявив, що не заперечує та добровільно надасть документи. Найменування документів, вилучених у ході обшуку, зазначена на 15 аркушах протоколу.
Судом досліджено податкову накладну № 61 від 21.01.2022 року на суму 17 455,80 грн та податкову накладну № 65 від 19.02.2022 року на суму 151 349,70 грн, а також квитанції про їх реєстрацію. Покупцем за податковими накладними є ТОВ «Копійка-Центр».
Судом досліджено підписаний сторонами акт звірки взаємних розрахунків за період червень 2022, згідно якого станом на 30.06.2022 року за даними позичальника наявна заборгованість у розмірі 168 176,35 грн, за даними покупця - 167 634,73 грн. Розбіжність становить 541,62 грн.
У ході розгляду справи відповідач здійснив перерахування грошових коштів на рахунок позивача у розмірі 142 042,33 грн з призначенням платежу: «плата за продукти харчування, згідно договору № 110-ц від 01.10.2016 року».
Оскільки, відповідач не здійснив оплату товару у строк, визначений у договорі, то суд приходить до висновку, що права інтереси позивача порушені, що призвело до звернення позивача до суду за захистом.
Господарським судом встановлено, що предметом спору у даній справі є стягнення заборгованості за договором поставки № 110-ц від 01.10.2016 року у розмірі 84 052,14 грн, з яких: 25 592,4 грн - основний борг, 42 482,71 грн - пеня, 2852,08 грн - 3 % річних, 13 124,95 грн - інфляційні втрати.
Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.
Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
При цьому за правилами статті 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії. а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Частиною 1 ст. 173 ГК України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій. а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Частиною 1 ст. 174 ГК України встановлено, що господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
У відповідності зі статтею 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. До відносин поставки, не врегульованих цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Згідно до ст.193 ГК України, яка цілком кореспондується зі ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Положеннями ст. 526 ЦК України, які кореспондуються з положеннями ст. 193 ГК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.2 ст.76, ч.1 ст.77, ч.ч.1, 2 ст.79 ГПК України).
Згідно з вимогами частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до статті 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Разом з цим докази, які подаються до господарського суду, підлягають оцінці відповідно до статті 86 ГПК України, за якою суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує. Суд звертається до правової позиції, наведеної у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі 915/641/18, від 13.01.2020 у справі № 908/510/19, від 04.02.2020 у справі № 918/104/18.
Надаючи оцінку акту звірки, підписаному сторонами, господарський суд зазначає наступне.
Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин.
Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.
Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб. Як правило, акти звірок розрахунків (чи заборгованості) складаються та підписуються бухгалтерами контрагентів і підтверджують остаточні розрахунки сторін на певну дату. Відсутність в акті звірки підписів перших керівників сторін або інших уповноважених осіб, які мають право представляти інтереси сторін, у тому числі здійснювати дії, направлені на визнання заборгованості підприємства перед іншими суб'єктами господарювання, означає відсутність в акті звірки юридичної сили документа, яким суб'єкт господарської діяльності визнає суму заборгованості. Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.
Відповідно до частини 7 статті 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" в редакції, чинній станом на дату підписання акту звірки, головний бухгалтер або особа, яка забезпечує ведення бухгалтерського обліку підприємства, зокрема, забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання у встановлені строки фінансової звітності; організує контроль за відображенням на рахунках бухгалтерського обліку всіх господарських операцій; забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства.
Отже, відповідно до вимог чинного законодавства бухгалтер, який підписав акт звірки, має такі повноваження в межах здійснення ним бухгалтерського обліку та посадових обов'язків.
Дослідивши акт звірки, господарський суд зазначає, що вищезазначений акт підписаний з боку обох сторін, та скріплений печатками товариств. Доводів щодо заперечення факту підписання акту звірки відповідачем не заявлено.
Господарський суд зауважує, що посилання на спірний договір поставки акт звірки взаєморозрахунків не містить. Разом із тим, жодною із сторін у ході розгляду справи не було зауважено на існуванні інших договорів між ними, та відповідно і не надано таких доказів.
Дійсно, відомості, відображені в акті звірки щодо заборгованості, повинні бути підтверджені іншими наявними в матеріалах справи належними та допустимими доказами, зокрема первинними бухгалтерськими документами.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану господарюючого суб'єкта. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню у бухгалтерському обліку.
Для з'ясування правової природи як господарської операції, так і договору необхідно вичерпно дослідити фактичні права та обов'язки сторін у процесі виконання операції, фактичний результат, до якого прагнули учасники такої операції, та оцінити зміни майнового стану, які відбулися у сторін в результаті цієї операції.
Необхідно враховувати, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, у розгляді справ, у яких необхідно досліджувати обставини поставки товару, слід з'ясовувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару.
Господарський суд враховує відсутність первинних бухгалтерських документів на підтвердження заборгованості, зазначеної у акті звірки. При цьому суд приймає до уваги протокол обшуку від 12.07.2022 року та вилучені за його наслідками документи, за даними якого не можливо встановити чи дійсно були вилучені документи стосовно ТОВ «Копійка-Центр», оскільки найменування документів, вилучених у ході обшуку, зазначені на 15 аркушах протоколу та не містять вказівки на ТОВ «Копійка-Центр».
З огляду на встановлений ст. 14 ГПК України принцип диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).
Проаналізувавши встановлені обставини в їх сукупності, враховуючи оплату відповідачем 24.01.2023 року грошових коштів у розмірі 142 042,33 грн, підписання відповідачем акту звірки із зауваженнями, що саме за даними бухгалтерського обліку відповідача заборгованість станом на 30.06.2022 року становить 167 634,73 грн, яку позивач у первісній редакції вимог просив стягнути, враховуючи відсутність контр-розархунку відповідача, а також приймаючи до уваги посилання відповідача на неможливість встановлення причини розбіжностей у зв'язку із великим обсягом поставок товару, повернень та оплат, господарський суд зазначає, що надані позивачем докази щодо наявності заборгованості з поставки товару у розмірі 25 592,4 грн є більш вірогідними.
Крім того, господарський суд зауважує, що відповідачем в ході розгляду не заперечувався факт отримання товару за спірним договором, а лише зауважено на відсутності відповідних первинних документів.
Господарський суд наголошує, що заперечення відповідача в цій частині є проявом суперечливої поведінки відповідача, оскільки підписуючи акт звірки, в якому відповідач станом на 30.06.2022 року визнає за даними свого бухгалтерського обліку заборгованість у розмірі 167 634,73 грн, в ході розгляду справи сплачує на користь позивача грошові кошти у розмірі 142 042,33 грн.
Варто зазначити, що добросовісніть - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Верховний Суд у низці справ робить посилання на принцип римського права "venire contra factum proprium" (заборона суперечливої поведінки), який "базується ще на римській максимі "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці)".
Зазначений принцип римського права "venire contra factum proprium" є вираженням "equitable estoppel" однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина ґрунтується на "principles of fraud". Вона спрямована на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище. (Постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі №390/34/17 (провадження №61-22 315сво18); постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09 квітня 2019 року у справі №903/394/18; постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17 листопада 2018 року у справі №911/205/18.
За таких обставин, враховуючи вищезазначене та те, що належних доказів, які б спростовували наявність заборгованості у розмірі 25 592,4 грн відповідач, згідно приписів ст.ст. 74, 76-77 ГПК України, суду не надав, суд вважає позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Аттуаль» в частині стягнення основного боргу цілком обґрунтованими, та такими, що підлягають задоволенню.
Аналізуючи вимоги позивача про стягнення з відповідача пені у розмірі 42 482,71 грн - пеня, 3 % річних - 2 852,08 грн, інфляційних втрат - 13 124,95 грн, суд вказує наступне.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ч.1 ст.611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
За приписами частини першої статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до ч.3 ст.549 ЦК України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно п.6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Як зазначено судом вище, пунктом 10.5 договору договору визначено, що у разі порушення термінів оплати товару покупець зобов'язується сплати постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, діючої на момент прострочення, від суми заборгованості за кожний календарний день прострочення. Сплата пені не звільняє покупця від виконання зобов'язання в натурі.
Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судом перевірено та встановлено вірність розрахунку позивача, відповідно до якого пеня за прострочення оплати за Договором поставки становить - 42 482,71 грн /за період з 01.07.2022 року по 01.01.2023 року/ , 3 % річних - 2 852,08 грн /за період з 01.07.2022 року по 23.01.2023 року/ та інфляційні втрати - 13 124,95 грн /за період з 01.07.2022 року по 31.12.2022 року/.
При цьому суд зазначає, що позивачем вірно визначено вихідні дані для розрахунку заборгованості, в саме початком періоду є 01.07.2022 року - день, наступний за складеним актом звірки від 30.06.2022 року. кінцевою датою періоду є 23.01.2023 року - день, що передує оплаті 24.01.2023 року. Нарахування пені здійснено з урахуванням положень п.6 ст. 232 ГК України.
З урахуванням вказаного, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 3 % річних та інфляційних втрат підлягають задоволенню у цій частині, так як обґрунтовані та доведені.
Відповідно до частини 1 статті 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Частиною 3 статті 551 ЦК України встановлено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Отже, зменшення неустойки (зокрема пені) є протидією необґрунтованому збагаченню однієї із сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення пені спрямоване на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагента на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.
З огляду на викладене, на підставі частини 3 статті 551 ЦК України, частини 1 статті 233 ГК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру. Вказаний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 30.03.2021 року у справі № 902/538/18.
За встановлених у цій справі обставин, господарський суд вважає за необхідне зменшити розмір пені до 10%, а саме з 42 482,71 грн до 4 248,27 грн. Оскільки суд враховує, тривалі договірні відносини сторін (договір з 2016 року), оплату відповідачем більшої частини заборгованості у ході розгляду справи, відсутність доказів понесених позивачем збитків, а також те, що пеня є лише санкцією за невиконання зобов'язання, а не основним боргом.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Законодавцем як одну із засад (принципів) господарського судочинства визначено змагальність сторін (п. 4 ч. 3 ст. 2 ГПК України).
Частинами ч.ч.1, 2, 3 ст.13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Принцип змагальності передбачає покладення тягаря доказування на сторони, однак не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою ту обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню у спосіб, який дозволить дотриматись переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної стороною обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17.
Велика палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (п. 81 зазначеної постанови) вказала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона, якщо інша сторона не надала доказів протилежного. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18 (п. 41). Тобто "концепція негативного доказу", закріплена у ч. 10 ст. 81 ГПК, не може тлумачитися так, що певна обставина вважається доведеною, допоки інша сторона її не спростувала, оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Про це зазначено у п.43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 у справі №917/1307/18. За загальним правилом, тягар доведення обставин, які є підставою позову, покладається на позивача.
Проаналізувавши встановлені обставини в їх сукупності, господарський суд приходить до висновку, що позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Аттуаль» підлягають частковому задоволенню, так як частково обґрунтовані та доведені.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Позивач при пред'явленні позову сплатив судовий збір у розмірі 2522,66 грн, що вбачається із платіжного доручення № 2211 від 20.12.2022 року.
Господарський суд зазначає, що внаслідок зменшення позивачем позовних вимог, ціна позову склала 84 052,14 грн, відтак належний судовий збір становить - 2 481,00 грн.
Відповідно до п. 4.3. постанови пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI господарського процесуального кодексу України", у разі коли господарський суд зменшує розмір неустойки (штрафу, пені), витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору, відшкодовуються за рахунок відповідача у сумі, сплаченій позивачем за позовною вимогою, яка підлягала б задоволенню, якби зазначений розмір судом не було зменшено.
Приймаючи до уваги вищезазначене, з огляду на положення ст.129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 481,00 грн покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 4, 5, 74, 129, 237-241 Господарського процесуального кодексу України суд
1. Позовні вимоги товариства з обмеженою відповідальністю «Аттуаль» - задовольнити частково.
2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Копійка-центр» /ЄДРПОУ 37678707, адреса - 65007, м. Одеса, вул. Болгарська, 1/ на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Аттуаль» /ЄДРПОУ 39589415, адреса - 65033, м. Одеса, вул. Василя Стуса, 2/1, e-mail: attuale.sales2@gmail.com/ заборгованості за договором поставки № 110-ц від 01.10.2016 року у розмірі 45 817,7 грн /сорок п'ять вісімсот сімнадцять гривень 70 копійок/, з яких: 25 592,4 грн - основний борг, 4 248,27 грн - пеня, 2852,08 грн - 3 % річних, 13 124,95 грн - інфляційні втрати.
3. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Копійка-центр» /ЄДРПОУ 37678707, адреса - 65007, м. Одеса, вул. Болгарська, 1/ на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Аттуаль» /ЄДРПОУ 39589415, адреса - 65033, м. Одеса, вул. Василя Стуса, 2/1, e-mail: attuale.sales2@gmail.com/ судовий збір у розмірі 2 481,00 грн /дві тисячі чотириста вісімдесят одна гривня 00 копійок/.
4. В іншій частині вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження аби прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 14 квітня 2023 р.
Суддя Н.Д. Петренко