Справа №:755/11809/22
Провадження №: 2/755/919/23
"28" березня 2023 р. Дніпровський районний суд міста Києва в складі:
головуючого судді - Слободянюк А.В.,
за участю секретаря - Бовкун М.В.,
позивача - ОСОБА_1 ,
відповідача - ОСОБА_2 ,
розглянувши в порядку загального позовного провадження в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав, -
До Дніпровського районного суду міста Києва звернулась позивач ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав.
Згідно заявлених вимог, позивач просила суд позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вимоги позову обґрунтовані тим, що 26 листопада 2015 року між сторонами було зареєстровано шлюб. Під час перебування у шлюбних відносинах ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народився син - ОСОБА_3 . Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2018 року шлюб між сторонами розірвано. Після розірвання шлюбу малолітній син залишився проживати разом з позивачем та знаходиться на повному його утриманні. Відповідач не піклується про дитину, не проявляє заінтересованості у його подальшій долі, не цікавиться успіхами, станом здоров'я сина, не спілкується з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення. Судовим наказом з відповідача стягнуто на користь позивача на утримання сина ОСОБА_3 аліменти у розмірі 2 000,00 грн, які відповідач не сплачує. З 05 червня 2021 року позивач перебуває у новому шлюбі з ОСОБА_6 , який піклується про стан здоров'я сина, його фізичний, духовний розвиток, навчання сина, створює належні умови для розвитку дитини. Дитина його любить та поважає, називає татом. Вважає, що відповідач фактично самоусунувся від виконання своїх батьківських обов'язків, у зв'язку з чим позивач вимушена звернутись з даним позовом до суду.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 30 листопада 2022 року відкрито провадження в даній цивільній справі та призначено розгляд справи за правилами загального позовного провадження до підготовчого засідання.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 20 грудня 2022 року за клопотанням позивача ОСОБА_1 витребувано від Органу опіки та піклування Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації висновок щодо розв'язання спору про позбавлення батьківських прав.
Від відповідача ОСОБА_2 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому він, не погоджуючись з доводами позовної заяви, просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. У відзиві відповідач пояснює, що фактично з самого моменту розлучення у нього з позивачем почались непорозуміння щодо прийняття участі у вихованні сина, його відвідуванні: створювались штучні перешкоди зі сторони позивача та осіб, які разом проживали з його сином, у спілкуванні з дитиною. Після розлучення позивач просила його не втручатись у духовний та емоційний стан розвитку дитини, оскільки вона проживає з іншим чоловіком. Незважаючи на це, відповідач неодноразово намагався налагодити нормальний зв'язок із дитиною, приймати участь у його вихованні, на підтвердження чого є свідки, письмові докази. Факт наявності заборгованості щодо сплати аліментів, на думку відповідача, не є підставою для позбавлення його, як батька, батьківських прав. У матеріальному становищі відповідача виникли значні труднощі через запровадження карантинних заходів, також у лютому 2022 року йому довелось зробити життєво важливу операцію, після чого він проходив післяопераційний курс лікування. Після початку повномасштабної війни йому довелось виїхати з країни для того, щоб заробити гроші на повторну операцію. Не зважаючи на це, відповідач намагався всіляко підтримувати зв'язки зі своїм сином в обхід своєї колишньої дружини: передавав подарунки дитині через спільних друзів, здійснював спілкування з сином через його бабусю - мати позивача. Вказує, що позивач, скориставшись його скрутним становищем, нехтуючи інтересами дитини, всіляко намагається вмовити його відмовитись від дитини. Разом із відзивом на позовну заяву відповідач надав клопотання про виклик двох свідків: ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , які, як стверджує відповідач, можуть підтвердити факт створення позивачем перешкод у спілкуванні з дитиною.
Ухвалою Дніпровського районного суду міста Києва від 28 лютого 2023 року закрито підготовче провадження в даній справі та призначити справу до судового розгляду по суті.
Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні позов підтримала, просила його задовольнити. Надала пояснення аналогічні доводам, викладеним у позові та додатково пояснила, що коли вони з відповідачем почали жити окремо, ОСОБА_3 було менше двох років. Спочатку вона просила колишнього чоловіка приходити до дитини, проте відповідач не хотів, казав, що не готовий, що йому необхідний час після розлучення. З приводу сплати аліментів пояснила, що перші шість місяців відповідач давав гроші на утримання сина, потім перестав платити. Після розлучення відповідач бачив дитину лише 2 рази, зараз дуже рідко спілкується з сином через мобільний додаток Viber, разом з тим син, якому зараз 6 років, не знає, що відповідач є його батьком, оскільки своїм батьком вважає іншого чоловіка. Також пояснювала, що після того, як в 2019 році відповідач не дозволив їй з дитиною поїхати на відпочинок до Грузії, вона зрозуміла, що такі перепони можуть існувати у майбутньому, а тому вони з відповідачем домовились, що вона не буде вимагати від нього сплати аліментів, а він не буде заважити її новій сім'ї. Крім того, на думку позивача, що, незважаючи на її небажання у спілкуванні відповідача з дитиною, якщо відповідач хотів би, він би міг самостійно приходити до дитячого садочка до сина, тим більше, що мати позивача - бабуся дитини пропонувала про це відповідачу у переписці.
Відповідач ОСОБА_2 , який приймав участь у судових засіданнях у режимі відеокоференції, повідомив, що перебуває за кордоном. У судовому засіданні, призначеному на 21 лютого 2023 року, відкликав клопотання про допит свідків, повідомив, що позов визнає повністю. Після роз'яснення судом положень цивільного процесуального законодавства, відповідно до яких визнання позову повинно викладатись в окремій письмовій заяві, просив відкласти судове засідання для складання відповідної заяви. У наступному судовому засіданні - 28 лютого 2023 року відповідач від визнання позову відмовився, пояснюючи, що він сплутав значення своєї заяви, та просив продовжити судовий розгляд справи, повторного клопотання про виклик свідків не заявляв. З приводу обставин справи пояснив, що після розлучення з дружиною періодично бачився з сином, потім почав їздити працювати за кордон, бачив сина дуже рідко, останній раз - у травні 2022 року по відеозв'язку, коли дитина була у селі з бабусею. Дружина була проти побачень з сином, від неї прийшла пропозиція: відповідач не втручається у нову сім'ю позивача, оскільки дитина вважала батьком іншого чоловіка, а вона пише заяви до державного виконавця, що відповідач сплачує аліменти. Оскільки у відповідача було складне матеріальне становище, він погодився на цю пропозицію, але позивач своєї обіцянки не дотрималась - заяв до виконавчої служби на надавала, внаслідок чого на все майно відповідача був накладений арешт, через заборону на виїзд з України відповідач не може повернутись на батьківщину, адже тоді він втратить можливість заробляти собі на лікування. Також відповідач пояснив, що він пропонував позивачці сплатити всю суму заборгованості по аліментах в обмін на те, щоб вона відкликала позовну заяву про позбавлення батьківських прав, проте позивач відмовилась. Звертав увагу, що не спілкується з сином, оскільки позивачка заблокувала будь-який зв'язок із своєю сім'єю, подарунки передавав своєму синові через інших осіб, адже намагався дотримуватись домовленості із позивачем. Підтвердив, що дитина не знає, що відповідач є її батьком, по мобільному зв'язку спілкується з сином як друг. Один раз матір позивача сказала дитині, що людина, з якою хлопчик спілкується, є його батьком; дитина була шокована, у неї була істерика, проте, як пояснив відповідач, бабуся зробила це всупереч волі відповідача.
Представник третьої особи Служби у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації в судове засідання не з'явився, подав до суду заяву, в якій просив розглядати справу без присутності представника служби та прийняти рішення в найкращих інтересах дитини.
За викладених обставин, суд вважає за можливе розглянути справу без участі в судовому засіданні нез'явившихся осіб.
Вислухавши пояснення позивача та відповідача, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, всебічно перевіривши обставини, на яких вони ґрунтуються у відповідності з нормами матеріального права, суд встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який заочним рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2018 року (справа № 755/10414/18) було розірвано (а.с. 8-10). Відповідно до ухвали Дніпровського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2018 року про виправлення описки, після розірвання шлюбу прізвище дружини « ОСОБА_1 » змінено на дошлюбне прізвище « ОСОБА_1 » (а.с. 11).
Під час перебування у шлюбних відносинах ІНФОРМАЦІЯ_2 у сторін народився син - ОСОБА_3 (а.с. 13).
Заочним рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 23 жовтня 2018 року (справа № 755/10417/18) вирішено стягувати з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 щомісячно аліменти на утримання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 2 000,00 грн (а.с. 15-16).
У ході виконання вказаного рішення суду у виконавчому провадженні № НОМЕР_4 було накладено арешти на кошти та майно відповідача ОСОБА_2 , встановлено тимчасові обмеження боржника у праві керування транспортними засобами, полювання, користування вогнепальною мисливською, пневматичною та охолощеною зброєю, пристроями вітчизняного виробництва для відстрілу патронів, споряджених гумовими чи аналогічними за своїми властивостями метальними снарядами несмертельної дії, встановлено тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України (а.с. 18-31).
Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів у виконавчому провадженні № НОМЕР_4 загальний розмір заборгованості ОСОБА_2 станом на 01 серпня 2022 року становить 65 973,85 грн. Остання дата сплати аліментів на утримання дитини ОСОБА_3 - листопад 2019 року (а.с. 32-35).
За даними свідоцтва про шлюб, серії НОМЕР_1 , 05 червня 2021 року ОСОБА_1 зареєструвала шлюб з ОСОБА_6 , змінивши дошлюбне прізвище з « ОСОБА_1 » на « ОСОБА_1 » (а.с. 36).
Згідно Висновку органу опіки та піклування Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав (протокол засідання комісії № 2 від 08 лютого 2023 року) від 13 лютого 2023 року №103/1006/41/3, комісією з питань захисту прав дитини встановлено, що дитина ОСОБА_3 , після розірвання шлюбу 05 жовтня 2018 року між її батьками - ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , постійно проживає з матір'ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ; вихованням та утриманням дитини самостійно займається мати дитини. Батько дитини - ОСОБА_2 перебуває за кордоном, вихованням та утриманням дитини не займається, має заборгованість зі сплати аліментів. ОСОБА_2 жодного разу до органу опіки та піклування або до суду не звертався про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні дитини, що засвідчує, що батько самоусунувся від виконання своїх батьківських обов'язків. ОСОБА_2 був запрошений на засідання комісії належним чином, однак не з'явився, його представник заперечив проти позбавлення батьківських прав, будь-яких пояснень щодо участі у вихованні та утриманні дитини не надав. Приймаючи до уваги зазначене вище, враховуючи рекомендації комісії з питань захисту прав дитини Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, орган опіки та піклування вважає за можливе позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно його малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у зв'язку з тим, що він ухилився від виховання та утримання дитини. (а.с.124-126).
Предметом судового розгляду в цій справі є обставини щодо позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 стосовно малолітньої дитини, батьком якої він є.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду як джерело права.
В силу статті 9 Конституції України Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод є частиною національного законодавства і закріплює мінімальні гарантії в галузі прав людини, які можуть бути розширені в національному законодавстві, яке в свою чергу в силу взятих на себе Україною зобов'язань не може суперечити положенням Конвенції (стаття 19 Закону України «Про міжнародні договори»
від 29 червня 2004 року № 1906-ІV, стаття 27 Віденської конвенції про право міжнародних договорів).
Згідно зі статтею 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Стаття 9 Конвенції покладає на держави-учасниці обов'язок забезпечувати те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 18 Конвенції батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
У справі «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року Європейським судом з прав людини наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54). Вирішення питання позбавлення батьківських прав має ґрунтуватися на оцінці особистості відповідача, його поведінки; факт заперечення відповідача проти позову про позбавлення його батьківських прав також може свідчити про його інтерес до дитини (пункт 58).
Ухвалюючи рішення у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява №2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення. При цьому ЄСПЛ зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагодійним (параграф 76).
ЄСПЛ зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
Інтерес дитини складається з двох аспектів. З одного боку цей інтерес вимагає, що зв'язки дитини з її сім'єю мають бути збережені, за винятком випадків, коли сім'я виявилася особливо непридатною. Звідси випливає, що сімейні зв'язки можуть бути розірвані лише у виняткових випадках, та що необхідно зробити все, щоб зберегти особисті відносини та, якщо і коли це можливо, «відновити» сім'ю. З іншого боку очевидно також, що в інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у здоровому середовищі, та батькам не може бути надано право за статтею 8 Конвенції на вжиття таких заходів, що можуть завдати шкоди здоров'ю та розвитку дитини (Мамчур проти України, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що у справах стосовно дітей у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, виходячи із об'єктивних обставин спору, а потім осіб, які висувають відповідні вимоги.
У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Згідно частин 1-4 ст. 150 СК України батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини. Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя. Батьки зобов'язані поважати дитину.
За приписами ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Процедура, підстави та правові наслідки позбавлення батьківських прав передбачені нормами СК України (статті 164-167).
За правилами, визначеними статтею 165 СК України, право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Відповідно до ч.1 ст. 164 СК України, мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; жорстоко поводяться з дитиною; є хронічними алкоголіками або наркоманами; вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Згідно позовної заяви, позивач просить позбавити відповідача батьківських прав з підстав, визначених п.2 ч.1 ст. 164 СК України, а саме, - ухилення від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Згідно із ст. 166 СК України позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батьків, так і для дитини.
Згідно роз'яснень, які містяться в п. 15 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення батьківських прав» № 3 від 30.03.2007 року (далі - Постанова), позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.
Системний аналіз зазначених вище норм сімейного права дає підстави вважати, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не дають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
При цьому, врахування обставин, які підпадають під визначення дій особи, як «ухилення від виконання батьківських обов'язків» не вичерпуються наведеним вище переліком і підлягають розширеному тлумаченню залежно від особливостей кожної конкретної ситуації.
У рішенні Європейського суду від 18 грудня 2008р. по справі «Савіни проти України» зазначається: «хоча національним органам надається певна свобода розсуду у вирішенні питань щодо встановлення державної опіки над дитиною, вони повинні враховувати, що розірвання сімейних зав'язків означає позбавлення дитини її коріння, а це можна виправдати лише за виняткових обставин. Відповідне рішення має підкріплюватися достатньо переконливими і зваженими аргументами на захист інтересів дитини, і саме держава повинна переконатися в тому, що було проведено ретельний аналіз можливих наслідків пропонованого заходу з опіки для батьків і дитини.»
У даній ситуації судом враховано, що держава має позитивний обов'язок вживати виважених і послідовних заходів зі сприяння возз'єднанню дітей зі своїми біологічними батьками, дбаючи при досягненні цієї мети про надання їм можливості підтримувати регулярні контакти між собою та якщо це можливо, не допускаючи розлучення братів і сестер (пункт 52 рішення Європейського Суду у справі «Савіни проти України»).
Частинами другою та четвертою статті 155 СК України визначено, що батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Згідно ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються письмовими, речовими і електронними доказами, висновками експертів, показаннями свідків.
Згідно положень ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Заперечуючи проти позбавлення батьківських прав, відповідач посилався на те, що приймати безпосередню участь у житті дитини йому завадили форс мажорні обставини, зокрема перенесення у лютому 2022 році життєво важливої операції, через що йому довелось виїхати з країни для того, щоб заробити кошти для наступної операції.
На підтвердження вказаних обставин ОСОБА_2 надав копію Магнітно-резонансної томографії головного мозку від 16 лютого 2022 року та копію виписки № 2908 із медичної карти стаціонарного хворого від 24 лютого 2022 року (а.с. 116-119).
Разом з тим, слід зазначити, що відповідач у судовому засіданні повідомляв про факт перебування за кордоном у більш ранній період - до лютого 2022 року, крім того, посилався також на те, що через заборону на виїзд із країни внаслідок наявності заборгованості за сплати аліментів, він не може приїхати до України, адже тоді не зможе повернутись назад за кордон.
Вирішуючи питання, чи може вважатись виїзд до іншої країни проживання обставиною, що свідчить про ухилення від виконання батьківських обов'язків, слід враховувати, що відповідачем, свідомо обрано такі життєві умови, за якими його участь у вихованні дитини є мінімальною та недостатньою. При цьому, такі життєві умови були обрані відповідачем саме після народження дитини, а тому, оскільки перебуваючи на значній відстані, на території іншої держави, відповідач мав усвідомлювати, що не зможе піклуватись про фізичний і духовний розвиток дитини, його навчання, підготовку до самостійного життя.
Суд критично ставиться, до посилань відповідача на невідвідування дитини після розлучення сторін з причини створення перешкод з боку матері дитини, оскільки жодним належним, достовірним та допустимим доказом не підтверджено чинення йому перешкод у спілкуванні з сином. У ході судового розгляду відповідач відмовився від допиту власних свідків, не надав інших доказів на підтвердження своєї позиції щодо чинення перешкод у спілкуванні з сином та відсутності вини відповідача в ухиленні від виконання ним своїх батьківських обов'язків щодо участі у вихованні дитини. За стверджуваних відповідачем обставин про чинення перешкод родичами позивача у спілкуванні з сином, відповідач не вчинив жодних юридично значимих дій, задля встановлення порядку побачень з дитиною, усунення перешкод в спілкуванні з боку матері, хоча не був позбавлений такого права.
Також слід вказати, що не може свідчити про свідоме ухилення від виконання батьківських обов'язків по утриманню дитини факт стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання дитини, оскільки таке стягнення є одним із способів захисту прав дитини на належне матеріальне забезпечення та свідчить про спонукання батька до надання дитині належного утримання. Наявність заборгованості по аліментам сама по собі не є підставою для позбавлення батька дитини батьківських прав, ураховуючи також встановлені факти прийняття відповідного рішення в заочному порядку.
Однак, судом враховуються обставини, за якими аліменти на утримання сина не сплачувались відповідачем. Так, з наданих відповідачем скріншотів переписок із матір'ю дитини - позивача ОСОБА_1 , а також бабусею дитини (матір'ю позивача) вбачається, що між сторонами у справі існувала домовленість, що відповідач не втручається у нову сім'ю позивача в обмін на те, що відповідач не буде сплачувати аліменти на утримання свого сина. У переписці відповідач також повідомляє позивача про наявність арешту на його майні та просить позивача вказати, що відповідач повністю розрахувався по заборгованості, при тому вказує, що він може відмовитись від батьківських прав.
Вказана поведінка відповідача свідчить про свідоме, умисне нехтування виконанням батьківських обов'язків. Кожна дитина має право на належне батьківське піклування, виконання батьківських обов'язків є безумовним та у будь-якому разі не може бути предметом домовленостей, бути припиненими в обмін на певні преференції. Частиною другою статті 155 СК України встановлено, що батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Разом з тим, у даній справі виконання батьківських прав, на думку суду, стороною відповідача здійснюються саме не в інтересах малолітньої дитини.
На підставі викладеного суд вважає, що зазначені фактори, свідчать саме про свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками, що є винною поведінкою, в контексті ст. 164 СК України.
Факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення його батьківських прав з урахуванням його мінливої поведінки під час судового розгляду, з огляду ще і на те, що відповідач свідомо приховує від дитини факт свого батьківства, не свідчить про його інтерес до дитини та реальне бажання змінити поведінку.
З врахуванням наведеного, оскільки ОСОБА_2 самоусунувся від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини без поважних причин, не виявляє щодо свого сина батьківського піклування, не займається його вихованням та не піклується про нього, не проявляє інтересу до стану його здоров'я, не цікавиться його фізичним, моральним і духовним розвитком, суд дійшов до висновку про наявність підстав для позбавлення останнього батьківських прав стосовно дитини ОСОБА_3 .
Крім того, необхідно зазначити, що позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною і побачення з нею, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.
Тобто, відповідач не позбавлений можливості все ж таки змінити своє ставлення до дитини та його виховання і у подальшому поставити питання про поновлення у батьківських правах (стаття 169 СК України), а також не позбавлений можливості звернутись до суду із заявою про надання йому права на побачення з дитиною (ст. 168 СК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України у порядку розподілу між сторонами судових витрат, з відповідача підлягає стягненню на користь ОСОБА_1 сплачений позивачем судовий збір в дохід держави в сумі 992,40 грн.
Керуючись ст. ст. 150, 164, 165 СК України, ст. ст. 2, 8, 11, 12, 15 Закону України «Про охорону дитинства», п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» від 30.03.2007 року №3, ст. ст. 4, 12, 76, 81, 89, 133, 141, 223, 259, 263, 265, 268, 273, 280, 289, 354, 355 ЦПК України суд,-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про позбавлення батьківських прав, - задовольнити.
Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав відносно його малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 992 (дев'ятсот дев'яносто дві) гривні 40 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 );
Відповідач - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ; РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ).
Третя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації (код ЄДРПОУ 37397237, м. Київ, Харківське шосе, б. 4-А).
Суддя А.В. Слободянюк