13 квітня 2023 року
м. Київ
справа № 380/7903/22
адміністративне провадження № К/990/11270/23
Суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Загороднюк А.Г., перевіривши касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2023 року у справі №380/7903/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з питань праці, Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання поновити на посаді,
ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з адміністративним позовом до Державної служби України з питань праці, Головного управління Держпраці у Львівській області, в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог просила:
- визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби України з питань праці №289-К від 03 травня 2022 року «Про порушення дисциплінарного провадження стосовно державного службовця ОСОБА_2 »;
- зобов'язати Головне управління Держпраці у Львівській області оплатити ОСОБА_1 у розмірі середньої заробітної плати час відсторонення від виконання посадових обов'язків згідно із наказом Державної служби України з питань праці №289-К від 03 травня 2022 року «Про порушення дисциплінарного провадження стосовно державного службовця ОСОБА_2 » з 04 травня 2022 року по 13 червня 2022 року;
- визнати протиправним та скасувати наказ Державної служби України з питань праці №444-к від 10 червня 2022 року «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_2 », яким ОСОБА_1 звільнено з посади начальника Головного управління Держпраці у Львівській області 13 червня 2022 року;
- поновити її на посаді начальника Головного управління Держпраці у Львівській області з 14 червня 2022 року;
- стягнути з Головного управління Держпраці у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14 червня 2022 року по день ухвалення рішення у справі включно;
- стягнути з Державної служби України з питань праці на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 79503,52 грн.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2022 року позовні вимоги задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Державної служби України з питань праці №444-к від 10 червня 2022 року «Про застосування дисциплінарного стягнення до ОСОБА_2 ». Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника Головного управління Держпраці у Львівській області, з 14 червня 2022 року.
Стягнуто з Головного управління Держпраці у Львівській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 14 червня 2022 року по 12 жовтня 2022 року в сумі 76949 (сімдесят шість тисяч дев'ятсот сорок дев'ять) грн.76 коп. Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника Головного управління Держпраці у Львівській області та стягнення середнього заробітку час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць допущено до негайного виконання. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.
Ухвалами Верховного Суду від 13 березня 2023 року та від 23 березня 2023 року касаційні скарги повернуто скаржнику.
29 березня 2023 року Головним управлінням Держпраці у Львівській області подано до Верховного Суду касаційну скаргу.
За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Вирішуючи питання щодо можливості відкриття касаційного провадження, суд виходить із такого.
Відповідно до частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно з пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі ж подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України заявник повинен чітко вказати, яку саме норму права судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також обґрунтувати у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як, на думку скаржника, відповідна норма повинна застосовуватися.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається в чому полягає порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень). Зокрема, якщо скаржник вважає, що судами порушено норми процесуального права щодо недослідження зібраних у справі доказів, неповного встановлення обставин справи, або встановлення обставин, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, у касаційній скарзі має бути конкретно зазначено або обставини, які встановлені на підставі недопустимих доказів та чому, на думку скаржника, останні є недопустимими, або зібрані у справі докази, які судом не досліджені, що могло б давати підстави для висновку про порушення цим судом норм процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Із системного аналізу наведених положень процесуального закону висновується, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
У касаційній скарзі скаржник посилається пункт 1 частини 4 статті 328 КАС України, зазначаючи, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, судом апеляційної інстанції не застосовано висновки Верховного Суду викладені у постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 826/19197/16 та від 30 серпня 2021 року у справі № 520/11672/19, в яких вказано, що зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - зміну обставин, на яких ґрунтуються вимоги особи, яка звернулася з позовом. Зміна предмету або підстав позову може відбуватися лише у межах спірних правовідносин. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Наслідком розгляду заяви, зміст якої свідчить про одночасну зміну предмета і підстав позову є повернення такої заяви та розгляд раніше заявлених позовних вимог, якщо позивач не відмовляється від позову. Водночас у таких випадках позивач не позбавлений права звернутися з новим окремим позовом у загальному порядку.
При цьому, скаржник вказує про неправильне застосування судами попередніх інстанції норм процесуального права, а саме частини 1 статті 47 КАС України.
Верховний Суд наголошує, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
При цьому під судовими рішеннями в подібних правовідносинах розуміються такі рішення, в яких аналогічними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, і, відповідно, має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Подібність правовідносин означає, зокрема, подібність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи. При цьому, обставини, які формують зміст таких правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, самі по собі не формують подібності правовідносин, важливими факторами є також доводи і аргументи сторін, які складають межі судового розгляду справи.
Посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Так, при встановленні доцільності посилання на постанову Верховного Суду на яку посилається скаржник у касаційній скарзі як підставу для перегляду оскаржуваного рішення за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, кожен правовий висновок Верховного Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: чи є правовідносини подібними та чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на редакцію відповідних законодавчих актів.
У такому випадку правовий висновок розглядається "не відірвано" від самого рішення, а через призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних редакцій нормативно-правових актів.
В скарзі лише викладено обставини справи, зроблено вказівку на постанову Верховного Суду без будь-якого обґрунтування подібності правовідносин із загальним посиланням на ухвалення судами рішень з порушенням норм матеріального та процесуального права, що не є належним правовим обґрунтуванням підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених частиною четвертою статті 328 КАС України.
Предмет розгляду у справі № 826/19197/16 та № 520/11672/19 не є подібними до спірних правовідносин, які виникли у розглядуваній справі, а висновки у цих справі висловлено у контексті обставин, установлених судами саме під час розгляду цих справи, що мають індивідуальні ознаки, характерні виключно для них, тому посилання скаржника на те, що судові рішення у цій справі ухвалені без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у вказаних постановах Верховного Суду, є безпідставними.
Ураховуючи наведене, суд вважає недоведеними наявність підстави касаційного оскарження, визначених пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Разом з тим Верховний Суд у своїх ухвалах від 13 березня 2023 року та від 23 березня 2023 року про повернення касаційної скарги в цій справі на вказані обставини звертав увагу. Зазначені ухвали набрала законної сили.
Отже, враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, суд не має права самостійно визначати підстави касаційного оскарження визначені пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, оскільки в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За таких обставин касаційну скаргу необхідно повернути як таку, що не містить підстав касаційного оскарження.
Керуючись статтями 328, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу Головного управління Держпраці у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 12 жовтня 2022 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 07 лютого 2023 року у справі №380/7903/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з питань праці, Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання поновити на посаді повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами у спосіб направлення її до суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя: А.Г. Загороднюк