Справа № 560/563/23
Головуючий у 1-й інстанції: Гнап Д.Д.
Суддя-доповідач: Курко О. П.
13 квітня 2023 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Курка О. П.
суддів: Боровицького О. А. Шидловського В.Б.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 січня 2023 року (м.Хмельницький) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
в січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 січня 2023 року визнано неповажними причини пропуску строку звернення до суду, вказані у заяві ОСОБА_1 від 23 січня 2023 року; позовну заяву ОСОБА_1 до Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії - повернуто позивачеві.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Адміністрації Державної прикордонної служби України, у якому просить:
- визнати протиправними дії Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення з 17 липня 2007 року до 01.01.2008 року з урахуванням базового місяця - березень 2003 року, з 01.01.2008 року до 20.06.2011 року та з 27.06.2014 року до 28.02.2018 року з урахуванням базового місяця - січень 2008 рік;
- зобов'язати Адміністрацію Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення з 17 липня 2007 року по 01.01.2008 року з урахуванням базового місяця - березень 2003 року, з 01.01.2008 року по 20.06.2011 року та з 27.06.2014 року по 28.02.2018 року з урахуванням базового місяця - січень 2008 рік.
Ухвалою Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 січня 2023 року позовну заяву залишено без руху. Зазначено, що недоліки можуть бути усунені позивачем шляхом подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду із зазначенням підстав для його поновлення.
На виконання вимог вказаної ухвали позивач подав заяву про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, в обґрунтування якої зазначає, що відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, у редакції до 19 липня 2022 року, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Натомість після внесених змін Кодекс законів про працю України передбачає спеціальний тримісячний строк звернення до суду у спорах щодо виплати усіх належних працівникові коштів при звільненні. Також вказує на введення на території України воєнного стану.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що позивач у заяві про поновлення строку звернення до суду не навів обставин, які б свідчили про об'єктивну неможливість вчасного звернення до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Так, зі змісту позовної заяви ОСОБА_1 вбачається, що предметом спірних правовідносин у даній справі є невиплата позивачу індексації грошового забезпечення з 17 липня 2007 року до 01.01.2008 року з урахуванням базового місяця - березень 2003 року, з 01.01.2008 року до 20.06.2011 року та з 27.06.2014 року до 28.02.2018 року з урахуванням базового місяця - січень 2008 рік.
Колегія суддів звертає, увагу, що положення статті 122 КАС України не містять норми, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).
Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема, частиною другою цієї статті (в редакції, яка набула чинності з 19 липня 2022 року) установлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Відтак, доводи суду першої інстанції, що в даному випадку необхідно застосовувати ч.5 ст. 122 КАС України є помилковими.
Згідно з частиною першою статті 2 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу” від 25 березня 1992 року №2232-ХІІ військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, пов'язана із захистом Вітчизни. У зв'язку з особливим характером військової служби військовослужбовцям надаються передбачені законом пільги, гарантії та компенсації.
Відповідно до частин першої та другої статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей” від 20 грудня 1991 року № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Отож, до “усіх виплат”, право на отримання яких має працівник відповідно до умов трудового договору та державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (посадовий оклад, оклад за військовим званням, компенсація за невикористані відпустки, інші виплати), також належить і виплата надбавки та премії, які, відповідно, є складовою заробітної плати.
Проте, на момент звільнення позивача з військової служби та виключення його із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення (14 липня 2020 року), частина другої статті 233 КЗпП України діяла в редакції, якою строк звернення працівника до суду з позовом про стягнення належної йому при звільненні заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці не обмежувався будь-яким строком.
Втім, судом першої інстанції помилково застосовано редакцію частини другої статті 233 КЗпП України, чинну на момент постановлення оскаржуваного судового рішення.
Крім того, суд наголошує, що відповідно до пункту першого глави XIX “Прикінцеві положення” КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 23 грудня 2022 року № 1423 “Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 р. № 338 і постанови Кабінету Міністрів України від 9 грудня 2020 р. № 1236” дію карантину через COVID-19 продовжено до 30 квітня 2023 року.
З огляду на вказане, доводи суду першої інстанції щодо пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду є помилковими, оскільки його право на звернення до суду із цим позовом відповідно до положень частини другої статті 233 КЗпП України (в редакції, чинній до 19 липня 2022 року) не обмежене будь-яким строком.
До аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21.
З огляду на викладені вище обставини, суд першої інстанції безпідставно залишив позовну заяву без руху, а згодом дійшов висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви.
Європейський суд з прав людини у своїй практиці наголошує на тому, що право на розгляд справи означає право особи звернутися до суду та право на те, що його справа буде розглянута та вирішена судом. При цьому, особі має бути забезпечена можливість реалізувати вказані права без будь-яких перепон чи ускладнень. Здатність особи безперешкодно отримати судовий захист є змістом поняття доступу до правосуддя. Перешкоди у доступі до правосуддя можуть виникати як через особливості внутрішнього процесуального законодавства, так і через передбачені матеріальним правом обмеження.
Так, у справі Bellet v. France Європейський суд з прав людини зазначив, що "стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права".
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Відтак, оскаржувана ухвала про повернення позовної заяви підлягає скасуванню, а справа направленню для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 320, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Хмельницького окружного адміністративного суду від 30 січня 2023 року скасувати.
Справу направити до Хмельницького окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Курко О. П.
Судді Боровицький О. А. Шидловський В.Б.