13 квітня 2023 року м. Дніпросправа № 160/13144/22
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Коршуна А.О. (доповідач),
суддів: Чередниченка В.Є., Панченко О.М.,
розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу: Головного управління Державної міграційної служби у Дніпропетровської області
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.11.2022р. у справі №160/13144/22
за позовом:ОСОБА_1
до: про:Головного управління Державної міграційної служби в Дніпропетровської області визнання протиправним та скасування наказу , зобов'язання вчинити певні дії
29.08.2022р. ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в Дніпропетровської області (далі - ГУ ДМСУ в Дніпропетровській області) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії / а.с. 1-6 том 1/.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 05.09.2022р. за вищезазначеним позовом відкрито провадження у адміністративній справі №160/13144/22 і справу призначено до судового розгляду / а.с. 15 том 1/.
Позивач, посилаючись у позові на те, що він є громадянином Республіки Нігерія, народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , прибув до України на навчання 16.01.2020р., і після закінчення строку дії візи він залишився проживати на території України нелегально, оскільки у країні його походження існує небезпека його викрадення чи вбивства членами терористичної організації, які здійснюють вбивства та викрадення людей в м. Абуджа, де він проживав до виїзду в Україну і у випадку повернення його в Нігерію його життю та свободі буде загрожувати небезпека, це пов'язано з тим, що під час перебування в Нігерії він приймав участь у акціях протесту за свободу слова і всі члени організації його організації потерпали від нападів і переслідувань з боку представників SARS у Нігерії, тому 03.08.2022р. він звернувся до ГУ ДМСУ в Дніпропетровській області із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту , у подальшому з ним була проведена співбесіда та у подальшому ним було отримано повідомлення №1422 від 22.08.2022р. про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке видано на підставі наказу відповідача №161 від 22.08.2022р., який прийнято відповідачем у зв'язку із відсутністю умов зазначених п. 1 чи 13 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту». Позивач вважає цей наказ відповідача необґрунтованим, оскільки його прийнято без врахування усіх обставин, які мають значення для прийняття такого рішення, відповідач не вчинив жодної дії для перевірки повідомлених позивачем обставин. які дають змогу йому побоюватись, що у країні походження йому загрожує небезпека викрадення чи вбивства членами терористичної організації, тому просив суд визнати протиправним та скасувати наказ відповідача №161 від 22.08.2022р. і зобов'язати відповідача прийняти рішення щодо ОСОБА_1 про оформлення документів для вирішення питання про визнання біженцем, або особою, яка потребує додаткового захисту.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.11.2022р. у справі №160/13144/22 адміністративний позов задоволено частково, визнано протиправним та скасовано наказ ГУ ДМСУ в Дніпропетровській області №161 від 22.08.2022р., зобов'язано ГУ ДМСУ в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 03.08.2022р. із урахуванням висновків, наведених у рішенні суду / а.с. 211-215 том 1.
Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції від 14.11.2022р. у цій справі подав апеляційну скаргу безпосередньо до суду апеляційної інстанції /а.с. 1-13 том 2/ю
З метою забезпечення розгляду вищезазначеної апеляційної скарги ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 13.12.2022р. з суду першої інстанції витребувано матеріали справи №160/13144/22 / а.с. 37 том 2/, які надійшли до Третього апеляційного адміністративного суду 26.12.2022р. / а.с. 40 том 2/.
Ухвалою Третього апеляційного адміністративного суду від 28.12.2022р. у справі №160/13144/22 апеляційна скарга ГУ ДМСУ в Дніпропетровської області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.11.2022р. у справі №160/13144/22 залишена без руху та заявнику апеляційної скарги надано строк для усунення зазначених судом недоліків адміністративного позову / а.с. 41 том 2/
У межах встановленого вищезазначеною ухвалою суду апеляційної інстанції строку відповідачем недоліки апеляційної скарги було усунуто /а.с. 43-45 том 2 / та ухвалами Третього апеляційного адміністративного суду від 09.01.2023р. у справі №160/13144/22 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ГУ ДМСУ в Дніпропетровської області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.11.2022р. у справі №160/13144/22 /а.с. 48 том 1/ та справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження з 14.02.2023р. /а.с. 49 том 2/, про що судом повідомлено учасників справи /а.с. 50-55 том 2/.
Відповідач, посилаючись у апеляційній скарзі / а.с. 1-13 том 2/, на те, що судом першої інстанції під час розгляду цієї справи зроблено висновки, які суперечать фактичним обставинам справи, що призвело до прийняття ним рішення у справі з порушенням норм чинного матеріального та процесуального права, тому просив суд рішення суду першої інстанції від 15.12.2022р. у цій справі скасувати та постановити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні вимог адміністративного позову у повному обсязі.
Позивач, у письмовому відзиві на апеляційну скаргу / а.с. 57-62 том 2/, заперечував проти доводів апеляційної скарги та посилаючись на те, що судом першої інстанції у цій справі постановлено обґрунтоване рішення без порушень норм чинного законодавства, просив суд апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції від 14.11.2022р. у цій справі залишити без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 309 КАС України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, а положеннями ч. 5 ст. 250 КАС України передбачено, що датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Суддя Панченко О.М., яка входить до складу колегії суддів, що розглядає справу №160/13144/22, перебувала у відпустці у період з 13.02.2023р. по 27.02.2023р., а суддя Коршун А.О., який входить до складу колегії суддів, що розглядає справу №160/13144/22, перебував у відпустці у період з 09.03.2023р. по 27.03.2023р..
Перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали адміністративної справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Під час розгляду цієї справи судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянином Нігерії / а.с. 49-51 том 1/, не одружений, має повну вищу освіту, невійськовозобов'язаний, в Нігерії має матір та двох рідних сестер, одна з яких і мешкає разом з матір'ю, батько помер у 2019р. / а.с. 43-48 том 1/, 16.01.2020р. позивач прибув до України з метою навчання в університеті ім. Альфреда Нобеля, отримавши задля цього студентську візу типу «Д» / а.с. 56 том 1/, та 27.01.2020р. йому було видано посвідку на тимчасове проживання в Україні № НОМЕР_1 зі строком дії до 01.10.2020р. / а.с. 53 том 1/, позивач з 25.06.2020р. зареєстрований за адресою АДРЕСА_1 / а.с. 55 том 1/.
Позивач у справі, у термін, який зазначено у посвідці на тимчасове проживання, територію України не залишив, у зв'язку з тим, що з його слів в Нігерії існує небезпека для його життя і здоров'я, так як внаслідок участі в акціях протесту за свободу слова всі члени його організації потерпали від нападів та переслідувань з боку представників SARS у Нігерії (в 2017 році акція протесту призвела до декількох смертей), а державні органи самоврядування всіляко притискають будь-які вираження думок та всі мітинги і зараз повертатись до Нігерії є ризикованим для нього.
Постановою Новокадацького відділу у м. Дніпрі ГУ ДМСУ в Дніпропетровській області від 29.07.2022р. на ОСОБА_1 накладено адміністративне стягнення за ст.203 КУпАП у вигляді штрафу у розмірі 1700,00 грн. / а.с. 58 том 1/, який сплачено позивачем / а.с. 59 том 1/ та Новокадацьким відділом у м. Дніпрі ГУ ДМСУ в Дніпропетровській області 29.07.2022р. прийнято рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства ОСОБА_1 , із зобов'язанням залишити територію України у термін до 27.08.2022р., у зв'язку з відсутністю у позивача законних підстав для проживання на території України / а.с. 60 том 1/.
03.08.2022р. ОСОБА_1 звернувся до ГУ ДМСУ в Дніпропетровській області із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту / а.с. 41-42,43-48 том 1/, яка була прийнята відповідачем до розгляду і ним також видано позивачу довідку про звернення за захистом в Україні №003607, терміном дії до 03.09.2022р., згідно зі статтями 7, 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» / а.с. 7-8 том 1/..
Також судом встановлено, що під час розгляду вищезазначеної заяви позивача відповідачем у справі 04.08.2022р. направлено лист до начальників ГУ (У) ДМС України в областях та ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області із проханням повідомити інформацію щодо звернення ОСОБА_1 із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту / а.с. 84 том 1/ на який отримано відповіді / а.с. 85-94 том 1/ стосовно того, що позивач у справі до органів міграційної служби України з будь-яких питань з моменту закінчення строку дії посвідки не звертався.
Крім цього судом під час розгляду цієї справи також встановлено, що 10.08.2022р. співробітником відповідача в присутності перекладача Ягла Ю.В та адвоката Темченко С.Л. проведено співбесіду із позивачем, у ході якої останній повідомив про те, що до України він прибув у 2020 році, по-перше, з метою навчання; по-друге, через проблеми з терористами з угрупувань SARS та ОСОБА_2 , оскільки з 2014 по 2019 роки він перебував в соціальних групах «Amnesty international» та «Асоціації Червоного Хреста» в Нігерії та брав участь у мітингах за свободу слова та протидію державного свавілля, влаштованих «Amnesty international» та писав статті про свободу слова, які потім листами надсилав до поліції. Після одного з таких мітингів проти державного свавілля та тероризму, в яких брав участь позивач, представники «SARS» (спеціального загону поліції по боротьбі з розбійними нападами) били протестуючих, а також заарештовували та ув'язнювали на тиждень. Також, позивач у ході співбесіди стверджував, що через активну громадську позицію його сестру переслідують у Нігерії та надсилають їй на телефон погрози, які адресовані саме йому / а.с. 97-108 том 1/.
У подальшому, відповідачем у справі за результатами розгляду заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту прийнято рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту у формі наказу № 161 від 22.08.2022р. /а.с. 154 том 1/ на підставі якого позивачу вручено письмове повідомлення про відмову особі в оформленні документів для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту № 14-22 від 22.08.2022р. / а.с. 156 том 1/, і саме цей наказ відповідача у справі, який у спірних відносинах виступає у якості суб'єкта владних повноважень, є предметом оскарження у цій справі.
Як вбачається з наданої суду відмови в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у формі наказу відповідача № 161 від 22.08.2022р. /а.с. 154 том 1/ відповідачем відмовлено позивачу у зв'язку з необґрунтованістю заяви та зроблено висновок про відсутність умов визначених п. 1 та 13 ч. 1 ст. 1 Закону Укораїни «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» на підставі того, що у позивача відсутній ризик отримання серйозної шкоди у формі смертної кари, катування чи нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання в країні походження, а також, відсутня серйозна особиста загроза життю особи з причин недиференційованого насилля в умовах міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту, відсутні факти дискримінації чи можливого подальшого переслідування.
Так положеннями ст. 4 Загальної декларації прав людини 1948 року, передбачено, що кожна людина має право шукати притулку від переслідувань в інших країнах.
Статтею 26 Конституції України передбачено, що іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов'язки, як і громадяни України,- за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземцям та особам без громадянства може бути надано притулок у порядку, встановленому законом.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначено Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» №3671-VІ від 08.07.2011р. (далі - Закон №3671-VI).
Згідно з п.п. 1, 13 ст.1 Закону №3671-VI, біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Статтею 5 Закону №3671-VI визначено порядок звернення особи із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та відповідно до ч.5 цієї статті - особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 ч.1 ст. 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
Згідно з ч.ч. 1, 7 ст.7 Закону №3671-VI, оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, проводиться на підставі заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така заява особисто подається іноземцем чи особою без громадянства або її законним представником до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за місцем тимчасового перебування заявника. До заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, додаються документи, що посвідчують особу заявника, а також документи та матеріали, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. У разі якщо у заявника відсутні документи, що посвідчують його особу, або такі документи є фальшивими, він повинен повідомити про цю обставину в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а також викласти причини виникнення зазначених обставин.
Статтею 9 Закону № 3671-VI передбачено, що розгляд заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, протягом двох місяців з дня прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Строк розгляду може бути продовжено уповноваженою посадовою особою центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, за вмотивованим поданням працівника, який розглядає заяву, але не більш як до трьох місяців.
Працівником центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводяться співбесіди із заявником або його законним представником, які мають на меті виявити додаткову інформацію, необхідну для оцінки справжності фактів, повідомлених заявником або його законним представником.
Співбесіда із заявником проводиться за правилами, встановленими частинами другою і третьою статті 8 цього Закону.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, спільно з органами Служби безпеки України проводить перевірку обставин, за наявності яких заявника не може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзаців другого - четвертого частини першої статті 6 цього Закону.
У разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, поданої заявником, необхідності у встановленні справжності і дійсності поданих ним документів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, має право звертатися з відповідними запитами до органів Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, заява якої розглядається. Такі звернення розглядаються у строк, визначений законодавством України.
Після вивчення документів, перевірки фактів, повідомлених особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до ч.5 ст.10 Закону №3671-VI, спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у справах міграції приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту на основі всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Частиною 6 ст. 8 цього ж Закону передбачено, що рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 ч.1 ст. 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 ч. 1 ст. 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Пункт 42 Керівництва з процедур і критеріїв визначення статусу біженця (згідно Конвенції 1951 року та Протоколу 1967 року, що стосуються статусу біженців) Управління Верховного комісару ООН у справах біженців, видання 1992 року (далі - Керівництва) передбачає, що знання умов країни походження прохача - якщо не основна мета, то вельми важливий елемент в оцінці достовірності відомостей, наданих прохачем. Загалом, побоювання прохача повинні вважатися цілком обґрунтованими, якщо він може довести в межах розумного, що його тривале перебування в країні походження стало нестерпним для нього з причин, вказаних у визначенні, чи з тих же причин було б нестерпним, якби він повернувся назад.
Відповідно до п.п.45 та 66 Керівництва, для того, щоб уважитися біженцем, особа, яка клопоче про отримання статусу біженця, повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування, надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Згідно п.195 Керівництва, у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані, в першу чергу, самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця, повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
Процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визначають Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України № 649 від 07.09.2011р., який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.10.2011р. за № 1146/19884 (далі - Правила №649).
Відповідно до пунктів 2.4, 2.5 Правил №649 у разі наявності передбачених Законом підстав орган міграційної служби ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом. Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа органу міграційної служби: видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб.
Рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до ч. 1 ст. 12 Закону №3671-VI протягом п'яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом.
Позицією Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй (далі - УВКБ ООН) у справах біженців «Про обов'язки та стандарти доказів у заявах біженців» 1998 року, передбачено, що факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця позивач повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява. Обов'язок доказу покладається на позивача, який повинен надавати правдиві обґрунтування фактів, викладених у заяві, щоб на підставі цих фактів могло бути прийнято належне рішення.
Отже з огляду на зміст Позиції УВКБ ООН «Про обов'язки та стандарти доказування у заявах біженців» 1998 року, факти, в підтвердження заяв біженців, визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного, а такі докази можуть бути як усні, так і документальні, при цьому загальними правовими принципами доказового права, обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження.
При цьому колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що поняття «біженець», відповідно до визначення наданого Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом щодо статусу біженців 1967 року, включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця: знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, - за межами країни свого колишнього місця проживання; наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань; побоювання стати жертвою переслідувань повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: расової належності, релігії, національності (громадянства), належності до певної соціальної групи, політичних поглядів; неможливість або небажання особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
Сукупний аналіз наведених вище правових норм дає можливість зробити висновок про те, що у відповідача, який у спірних відносинах, є компетентним органом державної влади, наявний обов'язок при розгляді документів заявника, перевіряти обставини, які надають підстави віднести особу до категорії біженців або осіб, які потребують додаткового захисту, або встановити належність заяви, як такої, що носить характер зловживання, але під час розгляду цієї справи судом встановлено, що відповідачем у справі оскаржуване рішення (наказ) прийнято на стадії попереднього розгляду відповідної заяви позивача, яка передбачена ст. 8 Закону №3671-VI, тоді як оцінка обґрунтованості та реальності наведених позивачем побоювань стати жертвою переслідувань в країні своєї громадянської належності повинна здійснюватися міграційним органом на стадії після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, що потребує додаткового захисту.
Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.01.2020р. у справі № 815/4355/17, від 24.04.2020р. у справі № 820/6354/16, від 17.12.2020р. у справі № 420/3258/19, від 31.03.2021р. у справі №520/12239/19.
Враховуючи вищенаведене колегія суддів вважає, що формальне ставлення відповідача до перевірки усіх обставин наведених позивачем, матеріалів особової справи та наявної інформації по країні походження позивача призвело до прийняття відповідачем, який у спірних відносинах виступає у якості суб'єкта владних повноважень, необґрунтованого та неправомірного рішення ( у формі наказу) щодо відмови позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту і суд першої інстанції враховуючи, що відповідач при вирішенні питання при вирішенні питання щодо визнання ОСОБА_1 біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту не у повній мірі з'ясував всі обставини, які мають значення для вирішення вказаного питання, зробив правильний висновок про часткове задоволення заявлених позовних вимог та обґрунтовано визнав протиправним та скасував наказ відповідача №161 від 22.08.2022р. і з метою повного захисту права позивача з урахуванням обсягу та змісту дискреційних повноважень відповідача у справі обрав ефективний у даному випадку спосіб відновлення порушеного права позивача та зобов'язав ГУ ДМСУ в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву громадянина Нігерії ОСОБА_1 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, з урахуванням висновків, які наведені у рішенні суду, та відмовив у задоволенні решти позовних вимог через їх необґрунтованість та безпідставність.
Отже з огляду на вищенаведені фактичні обставини справи та норми чинного законодавства, які регулюють спірні відносини, що виникли між сторонами у цій справі, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції об'єктивно, повно, всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення даної адміністративної справи, застосував до правовідносин, які виникли між сторонами у справі, норми права, які регулюють саме ці правовідносини, та постановив правильне рішення про часткове задоволення позовних вимог у повному обсязі і зроблені судом першої інстанції висновки відповідають фактичним обставинам справи та підтверджуються зібраними у справі доказами, тому враховуючи, що під час апеляційного розгляду справи не було встановлено будь-яких порушень судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які б потягли за собою наявність підстав для скасування або зміни оскаржуваного судового рішення, необхідно рішення суду першої інстанції від 14.11.2022р. у цій адміністративній справі залишити без змін, а апеляційну скаргу відповідача необхідно залишити без задоволення, оскільки доводи, які викладені у апеляційній скарзі зводяться до переоцінки заявниками апеляційних скарг доказів, які були досліджені судом першої інстанції під час розгляду цієї адміністративної справи і незгоди з висновками суду з оцінки обставин у справі, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції у цій справі.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби у Дніпропетровської області - залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 14.11.2022р. у справі №160/13144/22 - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена в порядку та строки встановлені ст. 329, 331 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено та підписано 13.04.2023р.
Головуючий - суддя А.О. Коршун
суддя В.Є. Чередниченко
суддя О.М. Панченко