СВЯТОШИНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М. КИЄВА
ун. № 759/11892/22
пр. № 2/759/873/23
13 квітня 2023 року Святошинський районний суд м. Києва у складі головуючого судді Ключника А.С. за участю секретаря судового засідання Марченко В.В., представника позивача ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі судових засідань цивільну справу за позовом ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах двох неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , який діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_6 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Святошинської РДА про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням,
Позивач 15.09.2022 року звернувся до Святошинського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_5 , який діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_6 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Святошинської РДА про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Позов обґрунтовано тим, що квартира за адресою АДРЕСА_1 на сьогоднішній день є не приватизованою.
Ордер на вищезгадану квартиру № Г243226 від 22.10.1974 року отримував батько позивача ОСОБА_7 .
10 березня 1992 року рішенням Виконавчого комітету Ленінградської ради народних депутатів №173 про зміну договору найму переоформлено особовий рахунок з батька на матір ОСОБА_8 .
Розпорядженням Святошинської районної у м. Києві державної адміністрації від 10.04.2008 року №542 було укладено договір найму житлового приміщення на квартиру за адресою АДРЕСА_1 з позивачем.
В зазначеній квартирі на сьогодні зареєстровано п'ятеро осіб, що підтверджується відповіддю Святошинської районної в м. Києві державної адміністрації від 09.09.2022 року.
Згідно Акту від 11.08.2022 року складеного сусідами будинку, відповідач ОСОБА_6 не проживає за адресою АДРЕСА_1 .
Таким чином, зважаючи що відповідач не проживає в спірній квартирі, спільним побутом з позивачем не пов'язаний, перешкод йому в користуванні житловим приміщенням ніхто не чинив, позивач змушений був звернутися до суду з відповідним позовом, оскільки реєстрація відповідача у спірному приміщенні перешкоджає позивачу у вільному користуванні майном.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 20.09.2022 року відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено у справі підготовче судове засідання (а.с. 34).
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 13.02.2023 року витребувано у Служби у справах дітей та сім'ї Святошинської РДА висновок з приводу розв'язання даного спору згідно до ст. 19 СК України.
28 лютого 2023 року до Святошинського районного суду м. Києва надійшов висновок Служби у справах дітей та сім'ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації про недоцільність визнання відповідача такими, що втратив право користування житловим приміщенням (а.с. 88-89).
Ухвало Святошинського районного суду м. Києва від 24.03.2023 року закрито підготовче провадження у справі та призначено справу до судового розгляду на 13.04.2023 року об 11:00 год. (а.с. 94).
У судовому засіданні представник позивача - адвокат Кормушина О.І. позов підтримала у повному обсязі з підстав викладених у позовній заяві.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про причини неявки суд не повідомив.
Представник третьої особи у судове засідання не з'явився та подав до суду заяву про можливість розгляду справи без участі їх представника.
Суд, дослідивши матеріали справи, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов висновку, про відсутність правових підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
Згідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення справи з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Судом встановлено, що ОСОБА_7 отримав Ордер № Г243226 від 22.10.1974 року на квартиру за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 13).
Згідно Витягу з реєстру територіальної громади м. Києва про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні за адресою АДРЕСА_1 , в ній зареєстровано п'ятеро осіб включно з відповідачем (а.с. 21).
Згідно Акту від 11.08.2022 року складеного сусідами будинку, відповідач ОСОБА_6 не проживає за адресою АДРЕСА_1 (а.с. 28).
Статтею 47 Конституції України та ст. 9 ЖК України гарантовано право громадянина на житло. Ніхто не може бути виселеним із займаного житла або обмежений у праві користування жилим приміщенням, не інакше як на підставі і у порядку, передбаченому законом. Житлові права охороняються законом, за виключенням випадків, коли вони здійснюються усупереч з призначенням цих прав або з порушенням прав інших громадян чи прав державних і громадських організацій.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 61 ЖК України, користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення.
Відповідно до ч. 1 ст. 63 ЖК України, предметом договору найму жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду є окрема квартира або інше ізольоване жиле приміщення, що складається з однієї чи кількох кімнат, а також одноквартирний жилий будинок.
Стаття 64 ЖК України, передбачає, що члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму житлового приміщення. Повнолітні члени сім'ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов'язаннями, що випливають із зазначеного договору.
До членів сім'ї наймача належить чоловік (дружина) наймача, їх діти і батьки.
Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.
За змістом положень ст. ст. 71, 72 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.
Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.
Визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, на підставі статті 71 ЖК України та у визначеному статтею 72 ЖК України порядку, передбачає обов'язкове з'ясування причин відсутності особи у жилому приміщенні, так як відсутність особи з поважних причин виключає визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.
Пленум Верховного Суду України у п. 10 постанови № 2 від 12 квітня 1985 року «Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України» роз'яснив, що у справах про визнання наймача або члена його сім'ї таким, що втратив право користування жилим приміщенням (ст. 71 ЖК), необхідно з'ясовувати причини відсутності відповідача понад встановлені строки. В разі їх поважності (перебування у відрядженні, у осіб, які потребують догляду, внаслідок неправомірної поведінки інших членів сім'ї тощо) суд може продовжити пропущений строк.
Тимчасова відсутність особи може бути безперервною, але не повинна перевищувати 6 - ти місяців. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до житлового приміщення перериває строк тимчасової відсутності. Не має значення і причина відсутності, якщо остання не перевищила 6 - ти місяців.
Виходячи з наведеного, наймач або члени його сім'ї можуть бути визнані судом такими, що втратили право користування жилим приміщенням (квартирою) у будинках державного і громадського житлового фонду, у разі їх відсутності у жилому приміщенні без поважних причин понад шість місяців.
Конституційний суд України в мотивувальній частині свого Рішення від 14 листопада 2001 року №1-31/2001 №15-рп/2001 (справа щодо прописки) констатував: «Право на свободу пересування і вибору місця проживання в межах держави як невід'ємне право кожної людини закріплено також Загальною декларацією прав людини 1948 року (частина перша статті 13), міжнародним пактом про громадянські та політичні права 1966 року (стаття 12), протоколом №4 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року (сттатя2) та іншими міжнародно-правовими актами.
Вільне пересування і вибір місця проживання є суттєвою гарантією свободи особистості, умовою її професійного і духовного розвитку. Це право, як інші права і свободи людини, є невідчужуваними та непорушним (стаття 21 Конституції України).
Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право особи на повагу до житла (рішення у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» від 13 травня 2003 року, «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року.
Крім того, втручання держави у право на повагу до житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві», інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною метою (рішення у справі «Зехентнер проти Австрії», 2009 року, пункт 56).
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 вересня 2020 року у справі № 755/16152/16-ц зазначив наступне.
Вільне пересування і вибір місця проживання є суттєвою гарантією свободи особистості, умовою її професійного і духовного розвитку. Це право, як інші права і свободи людини, є невідчужуваними та непорушним (стаття 21 Конституції України).
Втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право особи на повагу до житла (рішення у справі «МакКенн проти Сполученого Королівства» від 13 травня 2003 року, «Кривіцька та Кривіцький проти України» від 02 грудня 2010 року.
Крім того, втручання держави у право на повагу до житла має бути не лише законним, але й «необхідним у демократичному суспільстві», інакше кажучи, воно має відповідати «нагальній суспільній необхідності», зокрема бути співрозмірним із переслідуваною метою (рішення у справі «Зехентнер проти Австрії», 2009 року, пункт 56).
Відповідно до статті 6 Сімейного кодексу України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття.
Жодна дитина не може бути об'єктом свавільного або незаконного втручання в здійснення її права на особисте і сімейне життя, недоторканність житла, таємницю кореспонденції або незаконного посягання на її честь і гідність. Дитина має право на захист закону від такого втручання або посягання (стаття 16 Конвенції).
Не можна вважати не поважною причину не проживання дитини у спірному житлі її проживання в іншому місці, з одним із батьків, оскільки малолітня дитина в силу свого віку не має достатнього обсягу цивільної дієздатності самостійно визначати місце свого проживання. Маючи право проживати за зареєстрованим місцем проживання, за місцем проживання будь-кого з батьків, дитина може реалізувати його лише за досягнення певного віку. Не впливає на поважність причин не проживання дитини і наявність у того з батьків з ким вона фактично проживає права власності на житло, оскільки наявність майнових прав у батьків дитини не може бути підставою для втрати її особистих житлових прав. Визначальним в цьому є забезпечення найкращих інтересів дитини.
Наведені правові висновки узгоджуються з висновками суду касаційної інстанції, викладеними у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 711/4431/17, від 10 квітня 2019 року у справі № 466/7546/16-ц, від 27 червня 2019 року у справі № 337/1760/17, від 27 листопада 2019 року у справі № 368/750/16-ц (провадження № 61-31705св18), від 25 серпня 2020 року у справі № 206/3425/18 (провадження № 61-9122св19) від 16.12.2020 року у справі №206/4028/18.
Згідно ч. 4 ст. 19 СК України при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи (частина 5 статті 19 СК України).
Згідно висновку Служби у справах дітей та сім'ї Святошинської районної в місті Києві державної адміністрації про недоцільність визнання малолітньої ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 такою, що втратила право користування житловим приміщенням зазначено, що працівниками служби під час обстеження житлових умов на предмет проживання відповідача за адресою АДРЕСА_1 встановлено належні умови для проживання, однак турбота про власну безпеку та життя, є поважною причиною відсутності відповідача у зареєстрованій квартирі зважаючи на воєнний стан введений на території України (а.с. 88-89).
Слід також зазначити, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою (стаття 51 Конституції України).
Статтею 7 СК України, частиною першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною згідно постанови Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
У справі «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року ЄСПЛ наголошено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (пункт 54).
Враховуючи викладене, оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, встановивши правову природу спірних правовідносин, суд приходить до висновку про відсутність законних підстав для задоволення позовних вимог.
Відповідно до вимог п.2) ч.2 ст. 141 ЦПК України у разі відмови в позові судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на позивача.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 9, 61, 63, 64, 71, 72 ЖК України, ст.ст. 4, 5, 12, 13, 76-82, 141, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд,
У задоволенні позову ОСОБА_2 , яка діє в своїх інтересах та інтересах двох неповнолітніх дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , який діє в своїх інтересах та інтересах неповнолітньої доньки ОСОБА_6 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Святошинської РДА про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.
Суддя Ключник А.С.