Справа № 161/3155/22
Провадження № 2/161/897/23
06 квітня 2023 року місто Луцьк
Луцький міськрайонний суд Волинської області в складі :
головуючого - судді Філюк Т.М.
за участі секретаря судових засідань Октисюк С.В.
представника позивача ОСОБА_1
представника відповідача ПАТ « СК «ПЗУ Україна» - Голошви Г.В.
представника відповідача ОСОБА_2 - ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна», ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення,-
28 лютого 2022 року ОСОБА_4 звернулась в Луцький міськрайонний суд Волинської області з позовом до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна», ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Позовні вимоги обгрунтовує тим, що 15 травня 2017 року близько 12 год 40 хв, ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки « Peugeot 308», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по пр.Грушевського зі сторони вул. Яровиці в напрямку вул. Привокзальної у м. Луцьку зі швидкістю 22 км/год та, здійснюючи маневр повороту направо відносно свого руху на територію, прилеглу до будинку АДРЕСА_1 не вибрала безпечної швидкості руху, проявила безпечність та неуважність, неправильно оцінила дорожню обстановку, порушивши п.п.2.3(б), 10.2, 11.13 Правил дорожнього руху України, не вжила негайних заходів для зменшення швидкості руху аж до зупинки транспортного засобу, таким чином не надала перевагу пішоходу ОСОБА_4 , яка здіснювала рух по тротуару з права на ліво відносно руху автомобіля та здійснила наїзд на неї. Внаслідок цього позивачу було спричинено тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому основи лобної кістки справа, подвійний перелом сідничної кістки справа, які згідно висновку судово-медичної експертизи № 690 від 17 липня 2017 року за ступенем тяжкості відносяться до категорії середнього ступеня тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров'я.
Вироком Луцького мськрайонного суду Волинської області від 17 травня 2019 року ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України і призначено покарання у виді штрафу в розмірі 4250 гривень, звільнено від відбуття призначеного покарання у виді штрафу на підставі п «в» ст. 1 Закону України «Про амністію в 2016 році». Ухвалою Волинського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року вирок змінено, виключено з мотивувальної частини вироку вказівку про наявність в діях ОСОБА_2 обставини, яка обтяжує покарання - вчинення злочину щодо особи похилого віку, в іншій частині вирок залишено без змін.
Оскільки ОСОБА_2 застрахувала свою відповідальність, то вважає, що матеріальна шкода в межах ліміту відповідальності повинна бути відшкодована ПАТ«Страхова компанія «ПЗУ Україна».
Вказує, що нею понесено витрати на лікування сумі 5999, 87 гривень, що підтверджується відповідними квитанціями. Також вказує, що змушена була понести витрати за надання професійної правової допомоги, що становлять 33600 гривень.
Крім того, зазначає, що на час дорожньо-транспортної пригоди не працювала, а за період перебування на стаціонарному та амбулаторному лікуванні в період з 17.05.2017 по 14.06.2017, з 20.03.2018 по 31.03.2018 та з 16.08.2017 по 31.08.2017 відповідач зобов'язана відшкодувати їй втрачений заробіток втрати чи зменшення професійної працездатності виходячи з мінімальної заробітної плати, яка складає 5000 гривень, а всього за 12 місяців 60 000 гривень.
Крім того, у зв'язку з протиправними діями ОСОБА_2 потерпілій завдано моральної шкоди, яка полягає у фізичних та психологічних стражданнях.
Просила стягнути з відповідачів на її користь матеріальну шкоду в сумі 45 679,87 гривень, втрачений заробіток за 12 місяців в сумі 60000 гривень та моральну шкоду: 10 000 гривень - з ПАТ«Страхова компанія «ПЗУ Україна», та 150 000 гривень - з ОСОБА_2 ..
Ухвалою судді від 19 квітня 2022 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито загальне позовне провадження та призначено розгляд справи у підготовчому засіданні.
26 липня 2022 року від відповідача «Страхова компанія «ПЗУ Україна» надійшов відзив на позовну заяву, в якому вказує на безпідставність позовних вимог та просить відмовити в задоволенні позову.
В судовому засіданнні представник позивача уточнив позовні вимоги, просив стягнути з відповідача ОСОБА_2 матеріальну шкоду в сумі 99 599,87 гривень, що складається з витрат, понесених на лікування в сумі 5999,87 гривень, втраченого заробітку - 60000 гривень та витрат на правову допомогу в сумі 33600 гривень, а також 160 000 гривень моральної шкоди: 10 000 гривень - з відповідача ПАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна», та 150 000 гривень - з відповідача ОСОБА_2 .
Представник відповідача «Страхова компанія «ПЗУ Україна» в судовому засіданні позовні вимоги не визнала, вказуючи, що позивачем пропущено строк звернення до страхової компанії з заявою про виплату страхового відшкодування.
Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Стасюк В.Я. позовні вимоги визнав часткового, не заперечував щодо стягнення матеріальної шкоди в сумі 3899, 87 гривень та моральної в сумі 10000 гривень.
Дослідивши матеріали цивільної справи, повно та всебічно з'ясувавши обставини, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог та заперечень, суд дійшов до наступного висновку.
Відповідно до положень частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Отже, стаття 15 ЦК України визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Судом встановлено, що 15 травня 2017 року близько 12 год 40 хв, ОСОБА_2 , керуючи автомобілем марки « Peugeot 308», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по пр.Грушевського зі сторони вул. Яровиця в напрямку вул. Привокзальної у м. Луцьку зі швидкістю 22 км/год та здійснюючи маневр повороту направо відносно свого руху на територію, прилеглу до будинку АДРЕСА_1 , не вибрала безпечної швидкості руху, проявила безпечність та неуважність, неправильно оцінила дорожню обстановку, порушивши п.п.2.3(б), 10.2, 11.13 Правил дорожнього руху України, не вжила негайних заходів для зменшення швидкості руху аж до зупинки транспортного засобу, таким чином не надала перевагу пішоходу ОСОБА_4 , яка здіснювала рух по тротуару з права на ліво відносно руху автомобіля та здійснила наїзд на неї.
Висновком експерта №690 від 17 липня 2017 року встановлено, що внаслідок дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_4 отримала тілесні ушкодження, які за ступенем тяжкості відносяться до категорії середнього ступеня тяжкості за ознакою тривалого розладу здоров'я.
Вироком Луцького міськрайонного суду Волинської області від 17 травня 2019 року ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України і призначено покарання у виді штрафу в розмірі 4250 гривень, звільнено від відбуття призначеного покарання у виді штрафу на підставі п «в» ст. 1 Закону України «про амністію в 2016 році». Ухвалою Волинського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року вирок змінено, виключено з мотивувальної частини вироку вказівку про наявність в діях ОСОБА_2 обставини, яка обтяжує покарання - вчинення злочину щодо особи похилого віку, в іншій частині вирок залишено без змін.
Згідно Поліса №АК/6229219 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів від 16.04.2017 ОСОБА_2 застрахувала цивільно-правову відповідальність власника автомобіля «Peugeot 308», номерний знак НОМЕР_1 в ПАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна».
Відповідно до статті 979 ЦК України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату).
Спеціальним законом, що регулює правовідносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, є Закон України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
У пункті 33.1.4 статті 33 даного Закону передбачено, що у разі настання дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), водій транспортного засобу, причетний до такої пригоди, зобов'язаний невідкладно, але не пізніше трьох робочих днів з дня настання дорожньо-транспортної пригоди, письмово надати страховику, з яким укладено договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону), повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка, а також відомості про місцезнаходження свого транспортного засобу та пошкодженого майна, контактний телефон та свою адресу. Якщо водій транспортного засобу з поважних причин не мав змоги виконати зазначений обов'язок, він має підтвердити це документально.
Крім того, для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду подає страховику (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону) заяву про страхове відшкодування (пункт 35.1 статті 35 Закону).
Згідно з пунктом 36.1 статті 36 вказаного Закону страховик, керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) або про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати). Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.
Відповідно до пунктів 37.1.1, 37.1.4 статті 37 Закону підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є: навмисні дії особи, відповідальність якої застрахована (страхувальника), водія транспортного засобу або потерпілого, спрямовані на настання страхового випадку; неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди. При цьому зазначений у пункті 37.1.4 статті 37 Закону строк є присічним і поновленню не підлягає.
Такий правовий висновок щодо застосування норм права висловлений Великою Палатою Верховного Суду в постановах від 03.10.2018 року у справі №753/5293/16-ц (провадження №14-310цс18), від 11.12.2019 року у справі №465/4287/15 (провадження №14-406цс19) та Верховним Судом в постановах від 21.03.2019 року у справі №758/16132/16-ц (провадження №61-30263св18), від 01.07.2019 року у справі №513/1275/14-ц (провадження №61-22420св18) та від 05.02.2020 року у справі №748/1893/18 (провадження №61-11557св19).
ПАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» відмовлено ОСОБА_5 у виплаті страхового відшкодування, оскільки потерпілим пропущено строк звернення до страхової компанії із заявою про страхове відшкодування.
Враховуючи, що ДТП сталося 15.05.2017, а з вимогою до ПАТ «Страхова компанія «ПЗУ Україна» про відшкодування шкоди позивач звернулась 17.05.2021, відсутні підстави для здійснення даним страховиком страхового відшкодування, оскільки також пройшов встановлений законом трьохрічний строк.
При цьому позивачем не доведено, що не звернення до страховика (страхової компанії) було обумовлене обставинами, які не залежали від її дій, та нею було здійснено розумних, необхідних та достатніх заходів щодо такого відшкодування.
З врахуванням викладеного, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення слід відмовити.
Відповідно до ч.7 ст.128 КПК України, особа, яка не пред'явила цивільного позову в кримінальному провадженні має право пред'явити його в порядку цивільного судочинства.
Згідно ч.6 ст.82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Встановленим судом обставинам, відповідають цивільні правовідносини, пов'язані із відшкодуванням шкоди, завданої внаслідок неправомірних дій, які регулюються Цивільним Кодексом України.
Згідно ст.1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.
В силу з ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Збитками є: 1)втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2)доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
У п.2 постанови Пленуму Верховного суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27.03.1992 року №6, судам роз'яснено, що розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи.
Статтею 1194 ЦК України урегульовано питання відшкодування шкоди особою, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, зокрема особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Отже, відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37 цього Закону), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика.
У постанові від 03 жовтня 2018 року у справі №760/15471/15-ц (провадження №14-316цс18) Велика Палата Верховного Суду фактично визначила два окремих (відмінних один від одного) випадки, за яких є можливим відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності: 1) пропуск строків, передбачених статтею 37 Закону 2) ситуація, коли розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика (стаття 1194 ЦК України).
Оскільки в розглядуваному випадку позивачем пропущено строк, передбачений ст. 37 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», відповідальність за завдану шкоду покладається на винну особу.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 1177 ЦК України шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону.
За правилами ч.ч. 1, 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала за наявності її вини, та незалежно від вини фізичної або юридичної особи, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.
Частиною 2 ст. 1187 ЦК України передбачено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Аналізуючи долучені до позовної заяви докази, суд приходить до висновку про стягнення матеріальної шкоди в сумі 3899, 87 гривень, яка підтверджена належними та допустимими доказами, а саме квитанціями на придбання ліків.
Щодо стяггення витрат понесених на правову допомогу в кримінальному провадження в розмірі 33600 гривень, то в стягненні слід відмовити, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.1 ст. 126 КПК України суд вирішує питання щодо процесуальних витрат у вироку суду або ухвалою.
Відповідно до ч.1 ст.368 КПК Ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити питання на кого мають бути покладені процесуальні витрати і в якому розмірі.
Витрати, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката є такими, що понесені особою у зв'язку із реалізацією своїх процесуальних прав при розгляді певної справи в суді. Такі витрати процесуальним законом віднесено до судових витрат, вони відшкодовуються в порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом; їх не можна визнати збитками чи шкодою у розумінні положення цивільного законодавства України й вони не можуть бути стягнуті за позовною вимогою в іншому провадженні.
Аналогічну правову позицію закріплено в постановах Верховного Суду України від 20.05.2009 у справі N 6-3261св08, від 27.01.2010 у справі N 6-11633св09, від 03.02.2010 у справі N 6-15773св09.
У пункті 6.19 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі N 925/1196/18 встановлено, що за висновками Великої Палати Верховного Суду процесуальні витрати, понесені у судовому провадженні, не є збитками, які можуть бути стягнуті шляхом подання цивільного позову; такі витрати розподіляються за правилами, встановленими процесуальним законодавством (пункт 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі N 462/6473/16-ц за провадженням N 14-400 цс 18, пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.12. .2019 у справі N 688/2479/16-ц за провадженням N 14-447цс19, пункт 20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі N 489/5045/18 за провадженням N 14-191 цс 19).
Таким чином, витрати, пов'язані з наданням правової допомоги (оплата послуг адвоката), не є тотожними його реальними збитками та не надаються відповідних ознак унаслідок нереалізованого права на їх відшкодування в передбаченому законом порядку.
Що стосується позовної вимоги ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення, то суд виходить із наступного.
Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Тобто при вирішенні спору про стягнення моральної шкоди суду необхідно встановити: наявність заподіяної позивачу шкоди, протиправність діяння відповідача, наявність причинного зв'язку між заподіяною шкодою і протиправним діянням відповідача. При цьому кожна із вказаних обставин повинна бути підтверджена належними та допустимими доказами.
Відповідно до п. 3 постанови Пленуму ВСУ «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 року під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Згідно ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Суд вважає, що позивачу ОСОБА_4 в результаті даної дорожньо-транспортної пригоди, що сталася з вини ОСОБА_2 , спричинено моральну шкоду, внаслідок одержаних середньої тяжкості тілесних ушкоджень, позивач перенесла, як фізичну біль, так і психологічні страждання через втрату здоров'я, звичного нормального способу життя.
Враховуючи обставини справи, характер та глибину моральних страждань потерпілої, викликаних внаслідок отриманих середньої тяжкості тілесних ушкоджень, суд вважає, що з урахуванням вимог розумності і справедливості, позивачем доведено завдання їй діями відповідача ОСОБА_2 , яка є володільцем джерела підвищеної небезпеки і несе відповідальність за шкоду, заподіяну таким джерелом, моральної шкоди на суму 70000 гривень.
Разом з тим, у зв'язку з тим, що позивач звільнена від сплати судового збору на підставі ч.3 ст.22 Закону України « Про захист прав споживачів» тому з відповідача слід стягнути в користь держави судовий збір в розмірі 1073 гривні 60 копійок.
Керуючись ст.ст. 10, 12, 77, 78, 263, 265, 268, ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушеннязадовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_4 матеріальну шкоду, завдану внаслідок злочину в розмірі 3899 гривень 87 копійок.
Стягнути з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_4 моральну шкоду, завдану внаслідок злочину в розмірі 70 000 гривень.
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «ПЗУ Україна» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої внаслідок вчинення кримінального правопорушення відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 в дохід держави судовий збір в сумі 1073 ( одна тисяча сімдесят три) гривні 60 копійок
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, в разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Дата складання повного тексту рішення 13 квітня 2023 року.
Суддя Луцького міськрайонного суду
Волинської області Т.М.Філюк