05 квітня 2023 року
м. Київ
cправа № 920/10/21 (920/868/21)
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Огородніка К.М.- головуючого, Жукова С.В., Пєскова В.Г.,
за участю секретаря судового засідання - Ксензової Г.Є.,
за участю представників:
ТОВ "НВВЦ "Гандікап" - Бикової О.А., Бикова С.А., Тульчевської Н.В.,
АТ "Ощадбанк" - Іванісова В.С.,
ТОВ "Міська стоматологічна поліклініка"- ліквідатора Жмакіної Н.В.,
ГУ ДПС у Сумській області - Іванченко Т.С.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничо впроваджувальний центр "Гандікап" та Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Запорізького обласного управління АТ "Ощадбанк"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2023
та рішення Господарського суду Сумської області від 28.07.2022 (в частині задоволення позову)
у справі № 920/10/21 (920/868/21)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Міська стоматологічна поліклініка» в особі ліквідатора арбітражного керуючого Жмакіної Надії Вікторівни
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Науково-виробничо впроваджувальний центр «Гандікап»
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача:
1) Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України»,
2) Головне управління ДПС у Сумській області,
3) Концерн «Міські теплові мережі»,
про визнання договору недійсним та витребування майна до ліквідаційної маси.
У провадженні Господарського суду Сумської області перебуває справа №920/10/21 про банкрутство ТОВ «Міська стоматологічна поліклініка», провадження у якій відкрито за заявою кредитора Головного управління ДПС у Сумській області ухвалою від 25.01.2021.
Постановою Господарського суду Сумської 'області від 20.04.2021 у справі №920/10/21 визнано банкрутом Товариство з обмеженою відповідальністю «Міська стоматологічна поліклініка» (далі - ТОВ «Міська стоматологічна поліклініка», боржник), відкрито ліквідаційну процедуру, ліквідатором банкрута призначено арбітражного керуючого Жмакіну Надію Вікторівну.
ТОВ «Міська стоматологічна поліклініка» в особі ліквідатора арбітражного керуючого Жмакіної Н. В. (далі - позивач) звернулося до Господарського суду Сумської області з позовною заявою, в якій просило визнати недійсним з моменту укладення договір купівлі-продажу нежитлового приміщення літ. А-5, що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Перемоги, б. 95А, загальною площею 1042,2 кв.м. від 02.08.2018, укладений між ТОВ «Міська стоматологічна поліклініка» та ТОВ «Науково-виробничо впроваджувальний центр «Гандікап» (реєстровий № 2408, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Чепковою О.В.); витребувати від ТОВ «Науково-виробничо впроваджувальний центр «Гандікап» на користь ТОВ «Міська стоматологічна поліклініка» нерухоме майно: нежитлове приміщення літ. А-5, що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Перемоги, б. 95А, загальною площею 1042,2 кв.м. (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна: 1613526123101).
Звертаючись до суду із позовом у даній справі, позивач оцінював спірний договір купівлі-продажу нерухомого майна на відповідність умовам щодо фіктивності правочину, визначеним статтею 234 ЦК України.
В обґрунтування правових підстав позовних вимог з посиланням на приписи статті 42 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) статті 3 та 13 ЦК України, зазначав, що укладаючи спірний договір боржник діяв очевидно недобросовісно на шкоду кредиторам, з метою уникнення звернення стягнення на майнові активи підприємства за податковим боргом, адже здійснив продаж єдиного належного нерухомого майна - нежитлового приміщення, літ. А-5, за очевидно заниженою вартістю зацікавленій особі - ТОВ "Науково-виробничо впроваджувальний центр "Гандікап" (далі - ТОВ «НВВЦ «Гандікап». У результаті таких дій боржник не зміг обслуговувати свої борги та став неплатоспроможним.
Вказані обставини, на думку позивача, свідчать про те, що договір купівлі-продажу нерухомого майна від 02.08.2018 має ознаки фраудаторного правочину - договору, що вчиняється на шкоду кредиторам.
Фактичні обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій
02.08.2018 між ТОВ «Міська стоматологічна поліклініка» та ТОВ «НВВЦ «Гандікап» укладений договір купівлі-продажу нежитлового приміщення, літ. А-5, що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Перемоги, б. 95 А, загальною площею 1042,2 кв. м., посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Чепковою О.В., реєстровий №2408.
За змістом п. 3 договору купівлі-продажу від 02.08.2018 за погодженням сторін продаж нежитлового приміщення, літ. А-5, що знаходиться за адресою: м.Запоріжжя, вулиця Перемоги, б. 95 А, загальною площею 1042,2 кв.м. вчиняється за 60 000,00 грн. без ПДВ.
Керівник та засновник ТОВ "НВВЦ "Гандікап" Дудар О.А. станом на час вчинення оспорюваного правочину була керівником також і ТОВ "Міська стоматологічна поліклініка", що підтверджується Витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань №51801408009 та № 488832518085.
На час вчинення правочину ТОВ "НВВЦ "Гандікап" та ТОВ "Міська стоматологічна поліклініка" мали зареєстроване одне і те ж місцезнаходження: м.Запоріжжя, вул.Перемоги, буд. 95 А.
12.04.2019 між ТОВ «НВВЦ «Гандікап» та АТ «Ощадбанк» в особі Запорізького обласного управління Акціонерного Товариства «Державний ощадний банк України» укладений іпотечний договір №1, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Горловою Ю.М. за реєстраційним №677. Предметом вказаного Іпотечного договору є нежитлове приміщення, літ. А-5, що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вулиця Перемоги, б. 95 А, загальною площею 1042,2 кв.м.
Пунктом 1.5 Іпотечного договору від 12.04.2019 визначено, що вартість нерухомого майна, що є предметом іпотеки, визначена шляхом проведення оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності і згідно Звіту про оцінку майна від 14.12.2018, складеного суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «Земля Плюс 2006» (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності №744/18 від 18.09.2018, виданий Фондом державного майна України) становить 5700523,73 грн.
Звітом про незалежну оцінку майна № 1/09-с від 22.09.2021 (оцінювач ФОП Риженкова В.О.), наданим позивачем, вартість спірного майна станом на 02.08.2018 визначена 2 940 710 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Господарського суду Сумської області від 28.07.2022 позов ТОВ «Міська стоматологічна поліклініка» в особі ліквідатора арбітражного керуючого Жмакіної Н.В. задоволено частково; визнано недійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення літ. А-5, що знаходиться за адресою: м.Запоріжжя, вул. Перемоги, б. 95А, загальною 1042,2 кв. м. від 02.08.2018, укладений між ТОВ «Міська стоматологічна поліклініка» та ТОВ «НВВЦ «Гандікап» реєстровий № 2408, посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Чепковою О.В.; в іншій частині позовних вимог відмовлено.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2023 рішення Господарського суду Сумської області від 28.07.2022 залишено без змін.
Судові рішення з посиланням на приписи статей 1, 42, 61, 65 КУзПБ, статей 2, 5, 73, 74, 77, 123, 129, 185, 233, 236-238, 240 - 241 ГПК України, статей 13, 15, 16, 203, 215, 234, 256, 388 ЦК України, обґрунтовані тим, що обставини справи, підтверджені відповідними доказами, свідчать про фраудаторність оспорюваного правочину - правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам, а саме:
- боржник знав про наявність значної для підприємства заборгованості перед органом податкової служби та вчинив правочин з метою ухилення від стягнення заборгованості за рахунок єдиного нерухомого майна підприємства - нежитлового приміщення.
- сумнівно низька ціна, за яку був здійснений продаж нерухомого майна у серпні 2018 року;
- здійснення продажу спірного нерухомого майна між особами, пов'язаними відносинами контролю, вирішальний вплив на управління та господарську діяльність яких здійснює одна й та сама особа (контролер), та які є єдиним суб'єктом господарювання в розумінні статті 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції».
- укладання ТОВ «Міська стоматологічна поліклініка» договору купівлі-продажу нерухомого майна від 02.08.2018 призвело до зменшення обсягу майнових активів боржника та його неплатоспроможності.
Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги щодо витребування від ТОВ «НВВЦ «Гандікап» на користь позивача нерухомого майна, суди виходили з того, що нежитлове приміщення літ. А-5 за адресою: м. Запоріжжя, вул.Перемоги, б. 95А, загальною площею 1042,2 кв.м. вибуло з володіння власника за оплатним договором купівлі-продажу, отже до зазначених правовідносин не підлягають застосуванню приписи статей 387, 388 ЦК України.
Встановивши, що сторони виконали умови договору купівлі-продажу та досягли правового результату, який був обумовлений оспорюваним договором, господарські суди першої та дійшли висновку про відсутність підстав визнання його недійсним як фіктивного, за статтею 234 ЦК України.
Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг
До Верховного Суду надійшли касаційні скарги ТОВ "НВВЦ "Гандікап" та Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Запорізького обласного управління АТ "Ощадбанк", в яких просять суд скасувати рішення Господарського суду Сумської області від 28.07.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2023, ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову ТОВ «Міська стоматологічна поліклініка» в особі ліквідатора арбітражного керуючого Жмакіної Н. В. в частині визнання недійсним з моменту укладення договору купівлі-продажу нежитлового приміщення.
ТОВ "НВВЦ "Гандікап" (скаржник 1) підставами касаційного оскарження судових рішень визначено пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України - неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, зокрема статей 13, 203, 215 ЦК України, суди застосували норми права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц, у постановах Верховного Суду України від 19.10. 2016 та від 23.08.2017 у справі 306/2952/14-ц та від 09.09.2017 у справі N 359/1654/15-ц.
Скаржник 1 вважає, що застосування апеляційним судом норм права щодо фраудаторності оспорюваного договору було здійснено з порушенням висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.07.2021 справа № 927/531/18 в частині необхідності встановлення обставин моменту укладання договору, а також встановлення контрагенту, з яким вчиняється оспорюваний договір.
Скаржник 1 вважає хибними висновки судів про сумнівно низьку ціну, за яку був здійснений продаж нерухомого майна у серпні 2018 року, стверджуючи, що фактично судами не було встановлено відповідність ціни продажу майна за спірним договором ринковій вартості нерухомого майна, що є однією з вагомих обставин, яка підтверджує/спростовує вимоги позивача.
Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" в особі філії - Запорізького обласного управління АТ "Ощадбанк" (далі - АТ «Ощадбанк», скаржник 2) посилається на неправильне застосування норм матеріального права, вважає, що приписи статті 42 КУзПБ у частині підстав для визнання недійсними правочинів боржника не підлягають застосуванню до правочинів, що були вчинені боржником до дати введення в дію КУзПБ, тобто до 21.10.2019. До правовідносин, що склалися до 21.10.2019, підлягають застосуванню приписи статті 20 Закону про банкрутство.
В обґрунтування доводів та підстав касаційного оскарження скаржник 2 посилається, серед іншого, на таке:
- застосування судами статей 1, 2, 42 КУзПБ України є необґрунтованим, оскільки зазначені позивачем доводи та надані докази не підтверджують того, що правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання з погашення податкового боргу, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, а також не надано доказів того, що поведінка сторін спірних правочинів була спрямована на ухилення від виконання боржником покладених на нього зобов'язань, а продаж спірного майна призвів до неплатоспроможності боржника;
- висновки судів щодо продажу нерухомого майна за ціною, нижче ринкової, щодо завдання збитків, як підстави для визнання недійсним оспорюваного правочину, не підтверджені наявними у справі доказами, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи;
- суди не встановили із достовірністю всіх обставин щодо можливого укладення оспорюваного правочину боржником із заінтересованою особою, не перевірили належним чином наведені з цього питання доводи учасників з подальшим відображенням у своїх рішеннях аргументів щодо їх врахування чи відхилення.
На думку скаржника 2, визначаючи правочин таким, що має ознак фраудаторного правочину, посилання судів на висновки, що викладені у постановах Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі №910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14- 10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі №904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17) є неможливим за відсутності належних та допустимих доказів та відсутності чітко встановлених обставин щодо предмету спору.
Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі
Ліквідатор ТОВ «Міська стоматологічна поліклініка» арбітражний керуючий Жмакіна Н.В. подала відзив на касаційну скаргу ТОВ «НВВЦ «Гандікап», просить у її задоволенні відмовити, посилаючись на правильні висновки судів попередніх інстанцій щодо фактичних обставин справи та правового регулювання спірних правовідносин, що підтверджується сталою практикою Верховного Суду.
ГУ ДПС у Сумській області у відзиві на касаційну скаргу ТОВ «НВВЦ «Гандікап» просить залишити її без задоволення, оскаржувані рішення та постанову судів першої та апеляційної інстанції - залишити без змін.
Щодо меж розгляду справи судом касаційної інстанції
Відповідно до статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій
Предметом касаційного перегляду у цій справі є постанова суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог, в іншій частині судові рішення не оскаржуються. Відтак з'ясуванню підлягає питання дотримання судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, поданого ліквідатором боржника в межах справи про його банкрутство, в частині задоволення позову.
Як зазначено позивачем у позові, спірний договір укладено не лише всупереч положенням статті 234 ЦК України (правові наслідки фіктивного правочину), підставою для визнання недійсним спірного договору також є недотримання сторонами договору положень статей 3, 13 ЦК України, статті 42 КУзПБ, та нанесення шкоди кредиторам цим договором.
Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц, не виключається визнання недійсним договору, спрямованого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).
Отже, договір, який укладений з метою уникнути виконання зобов'язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов'язання і завдає шкоди кредитору.
Велика Палата Верховного Суду у наведеній справі зазначила, що позивач має право звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України) і послатися на спеціальну норму, що передбачає визнання правочину недійсним.
У правовідносинах банкрутства оспорювання правочинів боржника вчинених на шкоду кредитора врегульовано спеціальними нормами статті 42 КУзПБ, що не виключає можливості визнання недійсним договору, спрямованого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).
Розглядаючи спір по суті заявлених вимог, колегія суддів вважає за доцільне звернутися до уточненої правової позиції судової палати для розгляду справ про банкрутство, викладеній в постанові від 28.10.2021 у справі №911/1012/13, щодо застосування статті 42 КУзПБ та статті 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» під час вирішення спорів про визнання недійсними правочинів, вчинених боржником до введення в дію Кодексу України з процедур банкрутства, викладеної в постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 № 904/7905/16.
Верховний Суд зауважив, що на відміну від загальних норм (ЦК України та ГК України), застосування спеціальних норм законодавства про банкрутство можливо лише при наявності відкритого провадження у справі про банкрутство боржника, коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, а відтак правочин (договір), укладений до відкриття провадження у справі про банкрутство, не може оцінюватись судом на предмет його відповідності/невідповідності вимогам законодавства про банкрутство, чинного на час укладення цього правочину.
Провадження у справі про банкрутство ТОВ «Міська стоматологічна поліклініка» відкрито ухвалою Господарського суду Сумської області від 25.01.2021, у зв'язку з чим до спірних правовідносин вірно застосовані приписи статті 42 КУзПБ, який введено в дію з 21.10.2019, щодо обчислення строків та підстав для визнання недійсним договору, укладеного 02.08.2018, в межах трирічного строку.
Банкрутство за своєю природою є особливим правовим механізмом врегулювання відносин між неплатоспроможним боржником та його кредиторами, правове регулювання якого регламентовано Кодексом України з процедур банкрутства, а до введення в дію цього Кодексу - Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", які визначають особливості провадження у справах про банкрутство, тобто є спеціальними у застосуванні при розгляді цих справ.
Згідно з частиною 1 статті 42 КУзПБ правочини, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, якщо вони завдали збитків боржнику або кредиторам, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив кредитору або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.
Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування (частина друга статті 42 КУзПБ).
Відтак, положення статті 42 КУзПБ розширюють визначені приписами статті 215 ЦК України підстави для визнання недійсними правочинів та надають можливість визнати недійсною угоду, яка відповідає вимогам Цивільного та Господарського законодавства, проте вчинена у період протягом трьох років, що передував відкриттю процедури банкрутства або після порушення справи про банкрутство, та вчинена на шкоду боржнику або його кредиторам.
Оцінюючи правильність застосування судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень про визнання недійсним спірного договору купівлі-продажу нерухомого майна, Верховний Суд вважає за необхідне врахувати правову позицію, викладену в постанові судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.11.2021 у справі №905/2030/19 (905/2445/19).
Судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 905/2030/19 (905/2445/19) щодо суті позовних вимог дійшла таких висновків.
Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов'язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов'язку.
Слід звернути увагу, що фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.
Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.
Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути: - момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі; - контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов'язані або афілійовані юридичні особи); - щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.
Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17).
Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.
Слід звернути увагу, у контексті цього спору, на правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 02.06.2021 у справі №904/7905/16:
"Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов'язані, із зменшенням його платоспроможності), після виникнення у нього зобов'язання діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.
Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора".
Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (див. висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі № 910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі № 916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі № 04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17), від 28.07.2022 у справі № 902/1023/19(902/1243/20)).
Слід зауважити, що цивільні й господарські відносини, у межах яких передбачається виконання обов'язку боржника в майбутньому без забезпечення такого боргу, ґрунтуються в основному на довірі учасників відносин до свого контрагента, а також на впевненості в можливості захистити свої майнові права в спосіб, передбачений законом, зокрема, через суд.
У сучасному українському законодавстві, як і в іноземних правопорядках, оспорювання так званих підозрілих угод божника є одним з найважливіших юридичних інструментів консолідації та збільшення конкурсної маси шляхом повернення до неї майна боржника, переданого іншим особам.
Таким чином, судова палата для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку, що фраудаторним може виявитися будь-який правочин, що здійснюється між учасниками господарських правовідносин, який укладений на шкоду кредиторам, отже, такий правочин може бути визнаний недійсним в порядку позовного провадження у межах справи про банкрутство відповідно до статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства на підставі пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України як такий, що вчинений всупереч принципу добросовісності, та частин третьої, шостої статті 13 ЦК України з підстав недопустимості зловживання правом, на відміну від визнання недійсним фіктивного правочину, лише на підставі статті 234 ЦК України. У такому разі звернення в межах справи про банкрутство з позовом про визнання недійсними правочинів боржника на підставі загальних засад цивільного законодавства та недопустимості зловживання правом є належним способом захисту, який гарантує практичну й ефективну можливість захисту порушених прав кредиторів та боржника.
Водночас, категорія фраудаторності у галузі банкрутства спрямована на недопущення недобросовісного виведення активів з метою уникнення відповідальності цим майном перед кредиторами, зважаючи, що частина друга статті 96 ЦК України вимагає, щоби юридична особа відповідала за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном. Тобто, боржник має усвідомлювати повне виконання свого обов'язку перед кредитором.
У зв'язку з цим можна розмежувати також критерії фраудаторності: об'єктивний - коли вчиняється правочин цілеспрямовано на ухилення від виконання обов'язку за наявності існуючої вже заборгованості; суб'єктивний - усвідомлення боржником появи боргу в результаті укладення правочину, що повинно аналізуватися через призму економічної мети договору, сумлінність та добросовісність дій боржника, які мають бути спрямовані на погашення боргу, а не навпаки, на неможливість виконання зобов'язання.
У справі, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанції досліджуючи доводи позивача про наявність в оскаржуваного договору ознак фраудаторного (вчиненого на шкоду кредиторам) правочину, встановили:
- Головним управлінням ДФС у Запорізькій області було проведено перевірку ТОВ «Міська стоматологічна поліклініка» з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства, за результатами якої складено Акт від 26.07.2018 № 49/08-01-13-06/02005237, виявлено порушення податкового законодавства та донараховано податкові зобов'язання. Перевірку проведено з відома та у присутності генерального директора боржника, проте від підписання акту посадові особи Товариства відмовилися, про що складений відповідний акт.
За результатами проведеної перевірки ТОВ «Міська стоматологічна поліклініка» вручено податкові повідомлення-рішення: № 0028571306 від 14.09.2018; №0028561306 від 14.09.2018; №0028581306 від 14.09.2018; та вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного соціального внеску: №0028611306 від 14.09.2018 та №0028621306 від 14.09.2018.
Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 25.06.2019 у справі № 280/1290/19 позовні вимоги ГУ ДФС у Запорізькій області до ТОВ «Міська стоматологічна поліклініка» про стягнення коштів з податкового боргу, донарахованого на підставі повідомлень-рішень від 14.09.2018, задоволено у повному обсязі; стягнуто кошти з рахунків платника податків у всіх банках, що належать такому платнику податків ТОВ «Міська стоматологічна поліклініка», а також за рахунок готівки, що належить такому платнику податків на користь УК у Вознесенівському районі м. Запоріжжя (код одержувача 38025409 в УК у Вознесенівському районі м. Запоріжжя, МФО 899998) податкового боргу: з військового збору в сумі 64 133,84 грн; з податку на доходи фізичних осіб, що сплачується податковими агентами із доходів платнику податку у вигляді з/п, у сумі 832 340,61 грн; з ПДВ із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) в сумі 46391,94 грн; з податку на прибуток приватних підприємств в сумі 115,96 грн.
Загальна сума заборгованості ТОВ «Міська стоматологічна поліклініка» стягнута за рішенням суду складає 942 982,35 грн.
Отже, боржник, будучи обізнаним про наявність заборгованості підприємства перед органом податкової служби, вчинив правочин з продажу єдиного нерухомого майна підприємства - нежитлового приміщення.
- сумнівно низька ціна, за яку був здійснений продаж нерухомого майна у серпні 2018.
Згідно пункту 3 оспорюваного договору купівлі-продажу від 02.08.2018 за погодженням сторін продаж предмету договору вчиняється за 60 000,00 грн без ПДВ.
Тобто вартість одного квадратного метру нежитлового приміщення у центральній частині обласного центру (відповідно до інформації з відкритого доступу) становить 57,57 грн.
Пунктом 1.5 Іпотечного договору від 12.04.2019 визначено, що вартість нерухомого майна, що є предметом іпотеки, визначена шляхом проведення оцінки предмета іпотеки суб'єктом оціночної діяльності і згідно Звіту про оцінку майна від 14.12.2018, складеним суб'єктом оціночної діяльності ТОВ «Земля Плюс 2006» (сертифікат суб'єкта оціночної діяльності №744/18 від 18.09.2018, виданий Фондом державного майна України), становить 5700523,73 грн.
Звітом про незалежну оцінку майна № 1/09-с від 22.09.2021 (оцінювач ФОП Риженкова В.О.), наданим позивачем, вартість спірного майна станом на 02.08.2018 визначена 2 940 710 грн.
Відповідач мотивуючи вартість продажу майна за 60 000,00 грн зазначав, що на момент придбання приміщення за адресою: м. Запоріжжя, вулиця Перемоги, б.95А перебувало у незадовільному технічному стані, на підтвердження чого надані фото та акт обстеження б/н від 30.08.2018, складеним техніком з інвентаризації майна Остапенко С.В.
В подальшому, ТОВ «НВВЦ «Гандікап» провело відновлювальний ремонт приміщення, вклавши в нього власні та залучені (кредитні кошти ПАТ «Державний ощадний банк України») кошти, у зв'язку з чим станом на грудень 2018 року оціночна вартість об'єкту нерухомого майна зросла.
Також, відповідачем замовлена рецензія від 09.12.2021 на звіт про оцінку нежитлових приміщень № 1/09-с від 22.09.2021 (оцінювач ФОП Риженкова В.О.), відповідно до якої, вказаний звіт не відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, є неякісним та непрофесійним і не може бути використаний.
Оцінивши вказані пояснення, суди встановивши, що надані в якості доказів копії фото не підтверджують видимого абсолютного незадовільного стану всіх приміщень; договір кредитної лінії з ПАТ «Державний ощадний банк України», кошти якого за поясненнями представника відповідача були використані для ремонту придбаних приміщень, був укладений лише 12.04.2019 (договір № 775). Щодо інших кредитних договорів, які б були укладені у період з серпня по грудень 2018 року, відповідача пояснень не надав.
За висновками судів, докази по справі у сукупності свідчать про наявність обґрунтованих сумнівів у позивача (ліквідатора у справі про банкрутство) та третьої особи (кредитора у справі про банкрутство) щодо адекватності ціни нерухомого майна, за яку був вчинений його продаж у серпні 2018,
- договір купівлі-продажу нежитлового приміщення літ. А-5, що знаходиться за адресою: м. Запоріжжя, вул. Перемоги, б. 95А, загальною площею 1042,2 кв.м., від 02.08.2018, укладений боржником із заінтересованою особою.
В силу статті 1 КУзПБ заінтересованими особами стосовно боржника є - юридична особа, створена за участю боржника, юридична особа, що здійснює контроль над боржником, юридична або фізична особа, контроль над якою здійснює боржник, юридична особа, з якою боржник перебуває під контролем третьої особи, власники (учасники, акціонери) боржника, керівник боржника, особи, які входять до складу органів управління боржника, головний бухгалтер (бухгалтер) боржника, у тому числі звільнені з роботи за три роки до відкриття провадження у справі про банкрутство, а також особи, які перебувають у родинних стосунках із зазначеними особами та фізичною особою - боржником, а саме: подружжя та їхні діти, батьки, брати, сестри, онуки, а також інші особи, щодо яких наявні обґрунтовані підстави вважати їх заінтересованими.
Суди встановили, що керівник та засновник ТОВ «НВВЦ «Гандікап» Дудар (Викова) О.А. станом на час вчинення оспорюваного правочину (02.08.2018) була керівником також і ТОВ «Міська стоматологічна поліклініка», що підтверджується Витягами з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань № 51801408009 та №488832518085.
ТОВ «НВВЦ «Гандікап» та ТОВ «Міська стоматологічна поліклініка» на час вчинення правочину (02.08.2018) мали зареєстроване одне і те ж місцезнаходження: м.Запоріжжя, вул. Перемоги, б. 95А.
За таких обставин суди дійшли висновку, що оспорюваний договір купівлі-продажу нерухомого майна укладений між особами, пов'язаними відносинами контролю, вирішальний вплив на управління та господарську діяльність яких здійснює одна й та сама особа (контролер), та які є єдиним суб'єктом господарювання в розумінні статті 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції», що є безпосереднім порушенням прав й інтересів податкового органу - ГУ ДПС у м. Києві як кредитора боржника.
Крім того, оспорюваний правочин вчинений 02.08.2018, тобто протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство (25.01.2021), що відповідно до приписів статті 42 КУзПБ ставить під сумнів справедливе задоволення вимог кредиторів у справі про банкрутство ТОВ «Міська стоматологічна поліклініка».
Адже "недійсність" за статтею 42 КУзПБ перш за все пов'язується з оцінкою дій боржника, виконання яких мало негативні наслідки для боржника у вигляді зменшення його майнових активів та неплатоспроможності, а наслідком правового регулювання за цією статтею є повернення у ліквідаційну масу майна боржника та унеможливлення боржником зловживаючи своїми правами, вчинення дій на шкоду кредиторам.
Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов'язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника, повинна відповідати критеріям розумності, яка передбачає, що кожне зобов'язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор вправі розраховувати, що усі існуючі перед ним зобов'язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов'язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора
Наведені висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 28.11.2019 від 24.07.2019 у справі № 405/1820/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18 та від 20.05.2020 у справі № 922/1903/18, на які, серед іншого, посилався скаржник у своїй касаційній скарзі.
Колегія суддів зауважує, що необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує (аналогічна правова позиція наведена в постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18).
Згідно частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достатніми є докази, які дають змогу вважати висновок про існування певної обставини істинним з певною вірогідністю, яка задовольняє встановлений для доведення цієї обставини стандарт доведення.
Таким чином, досліджуючи питання недійсності правочину, укладеного боржником в підозрілий період, суди в межах наявних в них повноважень, передбачених статтями 86, 237, 269 ГПК України, мають надали належну правову оцінку заявленим вимогам скаржника з урахуванням визначених ним підстав заявлених вимог (фактичної підстави - вчинення правочинів на шкоду кредиторам та правової підстави, яка, окрім приписів статті 42 КУзПБ, ґрунтується на загальних нормах ЦК України - статті 3 та статті 13 ЦК України).
Сукупність встановлених судами у цій справі обставин (укладення оспорюваного правочину у підозрілий період (протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство), між заінтересованими особами, вчинення правочину з продажу єдиного нерухомого майна підприємства за наявності існуючої заборгованості перед органом податкової служби, сумнівно низька ціна, за яку був здійснений продаж нерухомого майна) підтверджує висновок судів про наявність підстав для визнання укладеного між ТОВ «Міська стоматологічна поліклініка» та ТОВ «Науково-виробничо впроваджувальний центр «Гандікап» договору купівлі-продажу нежитлового приміщення літ. А-5, що знаходиться за адресою: м.Запоріжжя, вул. Перемоги, б. 95А, загальною площею 1042,2 кв.м., від 02.08.2018, недійсним.
Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18), згодом підтриманий Верховним Судом у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19).
Зі змісту судових рішень вбачається, що у справі, яка розглядається, суди першої та апеляційної інстанцій надали оцінку наданим сторонами доказам, якими вони обґрунтовують свої вимоги та/або заперечення і які мають значення для розгляду даного господарського спору, до переоцінки яких в силу приписів статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції вдаватись не може, оскільки встановлення обставин справи, дослідження доказів та надання правової оцінки цим доказам є повноваженнями судів першої й апеляційної інстанцій, що передбачено статтями 73-80, 86, 300 ГПК України.
Водночас, скаржниками не мотивовано та не доведено, що суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми процесуального права щодо порядку та оцінки доказів, зокрема, отримання доказів та/або дослідження доказів, з огляду на статі 76 - 79 ГПК України.
Доводи касаційних скарг про неналежну оцінку судам доводам та доказам, зокрема щодо не встановлення судами відповідності ціни продажу майна за спірним договором ринковій вартості нерухомого майна, спрямовані на заперечення встановлених судами першої та апеляційної інстанції обставин справи та переоцінку доказів у ній, що згідно приписів частини 2 статті 300 ГПК України перебуває поза межами повноважень Верховного Суду при перегляду справи в касаційній інстанції.
Поряд з цим, суд відхиляє аргументи скаржника1 щодо неврахування висновків щодо застосування статей 13, 203, 215 ЦК України, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц (визнання договору дарування недійсним і скасування державної реєстрації права власності), від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (визнання недійсними результатів аукціону, договору купівлі-продажу майна та свідоцтва, скасування запису про державну реєстрацію права власності на об'єкт нерухомого майна, зобов'язання передати (повернути) майно, оскільки позовні вимоги у справі, що розглядається, та в наведених скаржником 1 справах, мають різні підстави виникнення та різні кола фактичних обставин спору та доказів, що не свідчить про різне застосування одних і тих самих норм у подібних правовідносинах.
Верховний Суд, проаналізувавши судові рішення Верховного Суду України від 19.10.2016 та від 23.08.2017 у справі 306/2952/14-ц та від 09.09.2017 у справі N359/1654/15-ц, висновки в яких, на думку скаржника 1, не було враховано при ухваленні оскаржуваних рішення та постанови, встановив, що у наведених постановах вказано про неправильність застосування статей 203, 215, 234 ЦК України у спорах, що виникли із договорів дарування нерухомого майна, укладених сторонами, які є близькими родичами. Тобто зазначені судові рішення прийняті у правовідносинах, відмінних від розглядуваної справи, що свідчить про неподібність правовідносин у них.
Доводи АТ "Державний ощадний банк України" про неправильне застосування до спірних правовідносин статті 42 КУзПБ, судом відхиляються як помилкові.
Відповідно до уточненої правової позиції щодо застосування статті 42 КУзПБ та статті 20 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» під час вирішення спорів про визнання недійсними правочинів, вчинених боржником до введення в дію Кодексу України з процедур банкрутства, викладеній в постанові від 28.10.2021 судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у справі №911/1012/13, стаття 42 КУзПБ підлягає застосуванню до правочинів, вчинених боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство.
У контексті наведеного колегія суддів враховує висновки Великої Палати Верховного Суду, здійснені під час розгляду справи № 755/10947/17, відповідно до яких під час вирішення тотожних спорів має враховуватись саме остання правова позиція.
Відтак, з огляду на встановлені судами обставини стосовно відкриття провадження у цій справі про банкрутство 25.01.2021, тобто після введення в дію КУзПБ (21.10.2019), укладення оспорюваного договору 02.08.2018, суди обґрунтовано застосували до спірних правовідносин положення статті 42 КУзПБ.
Суд відхиляє доводи скаржника 2 про неможливе врахування висновків Верховного Суду від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 03.03.2020 у справі №910/7976/17, від 03.03.2020 у справі № 904/7905/16, від 03.03.2020 у справі №916/3600/15, від 26.05.2020 у справі № 922/3796/16, від 04.08.2020 у справі №04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі № 904/4262/17, від 22.04.2021 у справі № 908/794/19 (905/1646/17), адже висновки в наведених постановах якраз й стосуються правової позиції щодо фраудаторних правочинів (вчинених на шкоду кредиторам).
Доводи касаційної скарги АТ «Ощадбанк» не спростовують цих висновків, оскільки договір визнавався недійсним також на підставі положень статей 3, 13 ЦК України - судами досліджувалися ознаки фраудаторності договору, спрямування його наслідків на завдання шкоди кредитору боржника. Ці підстави цілком знайшли підтвердження при розгляді справи в судах першої та апеляційної інстанції.
З огляду на вищезазначене, аргументи заявників касаційних скарг про порушення і неправильне застосування судами норм права при прийнятті оскаржуваних судових рішень, як і аргументи про неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, колегія суддів відхиляє з підстав їх необґрунтованості.
Таким чином, висновки судів попередніх інстанцій у питанні розгляду та визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна боржника ґрунтуються на встановлених обставинах і оцінених доказах та повністю узгоджуються з приписами чинного законодавства, а доводи касаційних скарг фактично зводяться до необхідності переоцінки цих доказів та обставин, що відповідно до приписів статті 300 ГПК України не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Переглянувши у касаційному порядку в межах доводів та вимог касаційних скарг оскаржувані судові рішення, Верховний Суд не встановив порушення та невірного застосування норм права, на які посилалися скаржники.
На підставі викладеного та беручи до уваги межі перегляду справи судом касаційної інстанції в порядку статті 300 ГПК України, керуючись пунктом 1 частини першої статті 308, статтею 309 ГПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду дійшов до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційних скарг ТОВ «НВВЦ «Гандікап» та АТ "Державний ощадний банк України" та необхідність залишення судових рішень в оскаржуваних частинах без змін.
Судові витрати
У зв'язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги, витрати зі сплати судового збору за її подання і розгляд залишаються за скаржником.
Керуючись статтями 240, 300, 301, 304, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд
1. Касаційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробничо впроваджувальний центр "Гандікап" та Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України" в особі філії - Запорізького обласного управління АТ "Ощадбанк" залишити без задоволення.
2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 25.01.2023 та рішення Господарського суду Сумської області від 28.07.2022 в частині задоволення позову у справі № 920/10/21 (920/868/21) залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та не підлягає оскарженню.
Головуючий суддя Огороднік К.М.
Жуков С.В.
Пєсков В.Г.