ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
12.04.2023Справа № 910/135/23
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Чинчин О.В., при секретарі судового засідання Бігмі Я.В., розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія «ВЕРТИКАЛЬ - ПЛЮС» (61060, Харківська обл., місто Харків, ПРОСПЕКТ ЛЬВА ЛАНДАУ, будинок 155-Б, Ідентифікаційний код юридичної особи 41718792)
до проАкціонерного товариства «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ» (04053, місто Київ, ВУЛИЦЯ КУДРЯВСЬКА, будинок 26/28, Ідентифікаційний код юридичної особи 30019775) в особі філії Управління з переробки газу та газового конденсату Акціонерного товариства "УКРГАЗВИДОБУВАННЯ» (39420, Полтавська обл., Машівський р-н, село Базилівщина, ВУЛИЦЯ ПОЛЬОВА, будинок 6, Ідентифікаційний код юридичної особи 25976423) розірвання договору
Представники:
від Позивача: не з'явились;
від Відповідача: Балабанов Г.Л. (представник за довіреністю);
Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія «ВЕРТИКАЛЬ - ПЛЮС» (надалі також - «Позивач») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ» в особі філії Управління з переробки газу та газового конденсату Акціонерного товариства "УКРГАЗВИДОБУВАННЯ» (надалі також - «Відповідач») про розірвання договору.
Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для розірвання Договору про надання послуг №214/8-21 від 29.06.2021 року.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 09.01.2023 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія "ВЕРТИКАЛЬ - ПЛЮС" до Акціонерного товариства "УКРГАЗВИДОБУВАННЯ" в особі філії Управління з переробки газу та газового конденсату Акціонерного товариства "УКРГАЗВИДОБУВАННЯ" про розірвання договору залишено без руху.
25.01.2023 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.01.2023 року відкрито провадження у справі №910/135/23, постановлено здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 22.02.2023 року.
21.02.2023 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшло клопотання про розгляд справи за відсутності представника Позивача.
21.02.2023 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
22.02.2023 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
У підготовче судове засідання 22.02.2023 року представники сторін не з'явились, про дату, час і місце судового засідання повідомлені належним чином.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.02.2023 року, яка занесена до протоколу судового засідання, задоволено клопотання Позивача про розгляд справи без участі представника, задоволено клопотання Відповідача про відкладення розгляду справи, встановлено Позивачу строк до 7 днів з дня отримання відзиву для надання відповіді на відзив, встановлено Відповідачу строк до 7 днів з дня отримання відповіді на відзив для надання заперечень, продовжено строк проведення підготовчого провадження на 30 днів, відкладено підготовче судове засідання на 22.03.2023 року.
09.03.2023 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Позивача надійшла відповідь на відзив.
20.03.2023 року через загальний відділ діловодства суду (канцелярію) від Відповідача надійшли заперечення.
У підготовче судове засідання 22.03.2023 року представник позивача не з'явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.03.2023 року, яка занесена до протоколу судового засідання, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 12.04.2023 року.
В судовому засіданні 12 квітня 2023 року представник Відповідача заперечив проти позову з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву, просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Представник Позивача не з'явився, про поважні причини неявки суд не повідомив, про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, що підтверджується роздруківкою з офіційного веб-сайту Акціонерного товариства «Укрпошта» за відстеженням поштового відправлення.
Таким чином, Суд приходить до висновку, що Позивач про час та місце судового засідання був повідомлений належним чином.
Приймаючи до уваги, що Позивач був належним чином повідомлений про дату та час судового засідання, враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів для розгляду справи по суті, Суд вважає, що неявка в судове засідання представника Позивача не є перешкодою для прийняття Рішення у даній справі.
В судовому засіданні 12 квітня 2023 року на підставі статті 240 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частини Рішення.
Відповідно до статті 223 Господарського процесуального кодексу України, в судовому засіданні складено протокол судового засідання.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
29.06.2021 року між Акціонерним товариством «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ» (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія «ВЕРТИКАЛЬ - ПЛЮС» (Виконавець) було укладено Договір про надання послуг №214/8-21, відповідно до умов якого Виконавець зобов'язується надати послуги, визначені Договірними цінами №№1-21, що є Додатком №2 до Договору, згідно з умовами Договору, а Замовник - прийняти і оплатити такі послуги. Виконавець зобов'язується на свій ризик, своїми силами, а також необхідними матеріалами відремонтувати та здати у встановлений строк надані послуги, зазначений в п. 1.3. Договору, а Замовник - прийняти й оплатити вартість належним чином фактично наданих послуг після закінчення ремонту на об'єкті. (т.1 а.с.28-98)
Вид послуг - ремонтні загально- будівельні послуги. (далі - послуги). Найменування: Облаштування санітарно-побутових приміщень Шебелинського ВПГКН. (п.п.1.2, 1.3 Договору)
Згідно з п.4.1 Договору ціна договору становить 4106000 грн. 00 коп., у тому числі ПДВ. Ціна договору включає в себе: - Вартість послуг -4 106 000 грн. 00 коп. (чотири мільйона сто шість тисяч гривень 00 копійок), у тому числі ПДВ - 684 333 грн. 33 коп. (шістсот вісімдесят чотири тисячі триста тридцять три гривень 33 копійок) (Додаток №2 - Договірні ціни №№1-21)
У п.5.1Договору зазначено, що строки надання послуг - не більше 200 календарних днів з дати передачі Замовником Виконавцю будівельного майданчиків за актом приймання-передачі.
Місце надання послуг: - Україна, Харківська обл., Балаклійський район, с. Андріївка, вулиця Першотравнева, 141. (п.5.2 Договору)
Згідно з п.5.3 Договору початок надання послуг - протягом 5 календарних днів після передачі будівельного майданчика, що підтверджується підписаним Сторонами актом приймання-передачі будівельного майданчика. Виконавець зобов'язаний до початку надання послуг розробити проект надання послуг, та письмово узгодити його із Замовником шляхом затвердження.
Відповідно до п.5.5.5 Договору Виконавець зобов'язаний щомісячно, разом з довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрат (форма КБ-3), подавати Замовнику виконавчу документацію. При передачі Замовнику виконавчої документації Виконавець засвідчує її підписом відповідальної особи і печаткою організації про відповідність наданих послуг технічній документації з урахуванням всіх змін і доповнень, що відбулися в процесі будівництва.
Згідно з п.5.6 Договору не пізніше, як через 3 робочих дня після закінчення послуг Виконавець передає Замовнику об'єкт ремонту згідно з підписаними Сторонами актами приймання наданих будівельних послуг (форма КБ-2в) та довідками (форма КБ-3), по акту готовності об'єкту, який підписується уповноваженими представниками Сторін.
Пунктом 6.1 Договору передбачено, що Договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення печатками Сторін (за наявності), за умови надання Виконавцем забезпечення виконання своїх зобов'язань до Договору, які відповідають вимогам, вказаним у п. 6.2 цього Договору, і діє до 31.12.2022.
У разі невиконання зобов'язань Замовником більше, ніж 15 календанн6их днів, Виконавець має право достроково розірвати Договір, повідомивши про це Замовника у строк 30 календарних днів з дати прийняття такого рішення. (п.7.4.5 Договору)
Відповідно до п.9.1 Договору Сторони звільняються від відповідальності за ненадання або неналежне надання зобов?язань за цим Договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання Договору та виникли поза волею Сторін (аварія, катастрофа, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна тощо).
Згідно з п.9.2 Договору Сторона, що не може виконувати зобов?язання за цим Договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 3 (трьох) днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу Сторону у письмовій формі. Наслідком не повідомлення чи порушення строку повідомлення про обставини непереборної сили є втрата права такої Сторони посилатися на дії обставин непереборної сили як причину ненадання чи порушення строків надання зобов?язань.
Доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії є відповідні документи, які видаються Торгово-промисловою палатою України або іншим уповноваженим на це органом. (п.9.3 Договору)
У п.9.4. Договору зазначено, що у разі коли строк дії обставин непереборної сили продовжується більше ніж 30 днів, кожна із Сторін в установленому порядку має право розірвати цей Договір. У разі попередньої оплати Виконавець повертає Замовнику кошти протягом трьох днів з дня розірвання цього Договору.
Договір може бути змінений чи розірваний лише за згодою Сторін, крім випадків, встановлених цим Договором та чинним законодавством України. (п.12.9 Договору)
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору про надання послуг №214/8-21 від 29.06.2021 року Замовник передав, а Виконавець в свою чергу прийняв земельну ділянку (майданчик) для проведення робіт з облаштування санітарно-побутових приміщень Шебелинського ВПГКН, що підтверджується Актом передачі земельної ділянки від 13.09.2021 року. (т.1 а.с.99)
Крім того, на виконання умов Договору про надання послуг №214/8-21 від 29.06.2021 року у період з 01.12.2021 року по 22.02.2022 року Позивач виконав будівельні роботи з облаштування санітарно-побутових приміщень Шебелинського ВПГКН, а Відповідач в свою чергу прийняв вказані роботи, що підтверджується Актами приймання виконаних будівельних робіт, Довідками про вартість виконаних будівельних робіт за грудень 2021 року у розмірі 221 387 грн. 88 коп., за грудень 2021 року у розмірі 109 344 грн. 48 коп., за грудень 2021 року у розмірі 62 487 грн. 85 коп., за лютий 2022 року у розмірі 172 702 грн. 01 коп., за лютий 2022 року у розмірі 105 732 грн. 68 коп., за лютий 2022 року у розмірі 101 539 грн. 12 коп., за лютий 2022 року у розмірі 30 786 грн. 88 коп., за лютий 2022 року у розмірі 108 740 грн. 31 коп. (т.1 а.с.100-162)
Листом №4 від 31.03.2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія «ВЕРТИКАЛЬ - ПЛЮС» повідомило Акціонерне товариство «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ», що з 24.02.2022 р. виконання договору про надання послуг №214/8-21 від 29.06.2021 року є тимчасово неможливим через введення воєнного стану на території України, на підтвердження чого надано лист Торгово - промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 р. (т.1 а.с.163-164)
Повідомленням №1 від 08.12.2022 року Позивач на підставі п.9.4 Договору повідомив Відповідача про те, що Договір про надання послуг №214/8-21 від 29.06.2021 року є розірваним в односторонньому порядку з 30.12.2022 року, до якого долучив сертифікат №2300-22-1657 про форс-мажорні обставини Запорізької Торгово - промислової палати, що підтверджуються копіями опису вкладення у цінний лист від 10.12.2022 р., накладної, фіскального чеку. (т.1 а.с.169-173)
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, Позивач зазначає, що з 24.02.2022 року Позивач об'єктивно не може виконувати свої зобов'язання за Договором про надання послуг №214/8-21 від 29.06.2021 року внаслідок настання форс-мажорних обставин та зміни істотних обставин. За таких підстав, просить Суд визнати дію форс - мажорних обставин (обставин непереборної сили) за Договором про надання послуг №214/8-21 від 29.06.2021 року; розірвати Договір про надання послуг №214/8-21 від 29.06.2021 року, укладений між Акціонерним товариством «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ» та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія «ВЕРТИКАЛЬ - ПЛЮС».
Заперечуючи проти позову, Відповідач зазначає, що повідомлення про настання форс-мажорних обставин було отримано Відповідачем лише у грудні 2022 року. Крім того, у грудні 2022 року Позивач виконував роботи по договору, що підтверджується Актами приймання виконаних будівельних робіт, Довідками про вартість виконаних будівельних робіт. Також зазначає, що розірвати можна договір, який діє, проте строк дії вказаного договору закінчився 31.12.2022 р.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія «ВЕРТИКАЛЬ - ПЛЮС» не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Внаслідок укладення Договору про надання послуг №214/8-21 від 29.06.2021 року між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.
Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Частиною першою статті 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).
Відповідно до ст. 875 Цивільного кодексу України за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.
Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов Договору про надання послуг №214/8-21 від 29.06.2021 року Замовник передав, а Виконавець в свою чергу прийняв земельну ділянку (майданчик) для проведення робіт з облаштування санітарно-побутових приміщень Шебелинського ВПГКН, що підтверджується Актом передачі земельної ділянки від 13.09.2021 року. (т.1 а.с.99)
Згідно з частиною 1 статті 846 Цивільного кодексу України, строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду.
У п.5.1Договору зазначено, що строки надання послуг - не більше 200 календарних днів з дати передачі Замовником Виконавцю будівельного майданчиків за актом приймання-передачі.
Таким чином, враховуючи умови Договору про надання послуг №214/8-21 від 29.06.2021 року, граничний строк виконання повного об?єму робіт з облаштування санітарно-побутових приміщень Шебелинського ВПГКН Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія «ВЕРТИКАЛЬ - ПЛЮС» - по 01.04.2022 року.
Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України.
Указами Президента України неодноразово продовжувався вказаний строк, зокрема, Указом Президента від 6 лютого 2023 року №58/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», строк дії воєнного стану в Україні продовжується з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб.
Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень (стаття 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).
Місце надання послуг: - Україна, Харківська обл., Балаклійський район, с. Андріївка, вулиця Першотравнева, 141. (п.5.2 Договору)
25.04.2022 року Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України прийнято наказ №75 «Про затвердження Переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 25 квітня 2022 року», яким затверджено перелік територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) станом на 25 квітня 2022 року, до якого включено Балаклійську міську територіальну громаду Ізюмського району Харківської області. Станом на 10 грудня 2022 року до Переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні) включено Балаклійську міську територіальну громаду Ізюмського району Харківської області в редакції наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №75 із відповідними змінами.
Вказаний наказ втратив чинність на підставі наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України №309 від 22.12.2022 року, яким затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією. Зокрема, у переліку Ізюмського району Харківської області зазначено с. Андріївка Борівської селищної територіальної громади (дата виникнення можливості бойових дій 13.04.2022 - Дата припинення можливості бойових дій 03.10.2022), с. Андріївка Оскільської сільської територіальної громади (06.03.2022 - 11.09.2022), проте відсутнє с. Андріївка у Балаклійському районі.
Частиною 2 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» визначено, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сиди) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору, зокрема, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, тощо.
Наразі Торгово-промислова палата України ухвалила рішення спростити процедуру засвідчення форс-мажорних обставин та з метою позбавлення обов'язкового звернення до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП і підготовки пакету документів у період дії воєнного стану, на сайті Торгово-промислової палати України розміщено загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин.
Зокрема, листом від 28.02.2022 № 2024/02.0-7.1, що розміщений в мережі Інтернет, та адресований «Всім кого це стосується», Торгово-промислова палата України на підставі ст. ст. 14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 №671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні». Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Разом з цим, незважаючи на те, що такий загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин стосується невизначеного кола осіб, це не означає, що такий лист звільняє від цивільно-правової відповідальності сторону договору. Зокрема, у будь-якому разі стороні необхідно буде довести, що зобов'язання невиконане саме у зв'язку з воєнними діями.
13.05.2022 ТПП України опублікувала на своєму сайті пояснення, що в період дії воєнного стану у разі порушення зобов'язань згаданий вище лист від 28.02.2022 можна роздрукувати із сайту ТПП України та долучати до повідомлення про форс-мажорні обставини, які унеможливили виконання договірних зобов'язань у встановлений термін, для спроможності обґрунтованого перенесення строків виконання зобов'язань та вирішення спірних питань мирним шляхом. Також вказується, що у разі необхідності сторона, яка порушила свої зобов'язання в період дії форс-мажорних обставин, має право звертатися до ТПП України та уповноважених нею регіональних ТПП за отриманням відповідного Сертифіката про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), дотримуючись порядку, встановленого Регламентом ТПП України від 18.12.2014, за кожним зобов'язанням окремо.
З огляду на це, загальний лист ТПП України від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 щодо засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), зумовлених військовою агресією російської федерації проти України, не відповідає вимогам конкретизації впливу відповідної форс-мажорної обставини на конкретне зобов'язання (а доведення причинно-наслідкового зв'язку в такому випадку є обов'язковим), доводи позивача та висновку суду першої інстанції з приводу чого є обґрунтованими.
Суд враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 01.06.2021 у справі № 910/9258/20, про те, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного характеру, і при їх виникненні сторона повинна довести, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного випадку виконання зобов'язання».
Суд враховує правовий висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду викладений у постанові від 21 вересня 2022 року у cправі №911/589/21, про те, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18, від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу (п.5.21 постанови).
Суд враховує правовий висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладений у постанові від 31 серпня 2022 року у справі №910/15264/21, де вказано:
-відповідно до ч.1 ст.617 ЦК, ч.2 ст.218 ГК та ст.14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні і невідворотні обставини за даних умов здійснення господарської діяльності, що об'єктивно унеможливлюють виконання особою зобов'язань за умовами договору, обов'язків, передбачених законодавством.
- надзвичайними є ті обставини, настання яких не очікується сторонами при звичайному перебігу справ. Під надзвичайними можуть розумітися такі обставини, настання яких добросовісний та розумний учасник правовідносин не міг очікувати та передбачити при прояві ним достатнього ступеня обачливості.
- невідворотними є обставини, настанню яких учасник правовідносин не міг запобігти, а також не міг запобігти наслідкам таких обставин навіть за умови прояву належного ступеня обачливості та застосуванню розумних заходів із запобігання таким наслідкам. Ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п.38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20), а не лише таким, що викликає складнощі, або є економічно невигідним.
- між обставинами непереборної сили та неможливістю належного виконання зобов'язання має бути причинно-наслідковий зв'язок. Тобто неможливість виконання зобов'язання має бути викликана саме обставиною непереборної сили, а не обставинами, ризик настання яких несе учасник правовідносин.
У постановах Верховного Суду від 15.06.2018 у справі №915/531/17, від 26.05.2020 у справі №918/289/19, від 17.12.2020 у справі №913/785/17, наведено висновок щодо застосування ст.14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні", відповідно до якого:
- форс-мажорні обставини не мають преюдиціального характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку виконання господарського зобов'язання;
- доведення наявності непереборної сили покладається на особу, яка порушила зобов'язання; саме вона має подавати відповідні докази в разі виникнення спору.
Суд враховує правовий висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладений у постанові від 30 травня 2022 року у cправі №922/2475/21, де Верховний Суд констатує, що форс-мажорні обставини не мають преюдиційного (заздалегідь встановлений) характеру, і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості належного виконання зобов'язання, повинна довести їх наявність не тільки самих по собі, але і те, що вони були форс-мажорними саме для даного конкретного випадку.
Відповідно до ст.13, 73, 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Листом №4 від 31.03.2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія «ВЕРТИКАЛЬ - ПЛЮС» повідомило Акціонерне товариство «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ», що з 24.02.2022 р. виконання договору про надання послуг №214/8-21 від 29.06.2021 року є тимчасово неможливим через введення воєнного стану на території України, на підтвердження чого надано лист Торгово - промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 р. (т.1 а.с.163-164) На підтвердження надсилання вказаного листа на адресу Відповідача Позивачем надано роздруківку з електронної пошти vertikalplus2018@gmail.com, який був надісланий на адресу електронної пошти bal@upggk.poltava.ua.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 96 ГПК електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет).
На відміну від електронного документа, електронний доказ - це будь-яка інформація в цифровій формі, що має значення для справи. Таким чином, повідомлення (з додатками), відправлені електронною поштою, є електронним доказом.
Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, в якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 Господарського процесуального кодексу України), який, в свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 Господарського процесуального кодексу України). Таким чином, подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу (такий правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 922/51/20, від 14.12.2021 у справі № 910/17662/19).
Учасник справи, який подає копію електронного доказу, повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу електронного доказу. Якщо подано копію (паперову копію) електронного доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу. Якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги (частини п'ята, шоста статті 96 Господарського процесуального кодексу України).
Сам лист електронної пошти є таким, що містить відомості про факт відправлення повідомлення із відповідної електронної адреси, час відправлення, адресатів листа - осіб, до відома яких було доведено таке повідомлення тощо. У випадку, якщо позивач подає позов у паперовій формі, то електронний лист може бути наданий суду у вигляді відповідної роздруківки.
Така роздруківка електронного листа та додатків до нього є паперовою копією електронного доказу".
Аналогічні висновки містилися у постанові Верховного Суду від 13.10.2021 у справі №923/1379/20.
Верховний Суд неодноразово зазначав, що листування шляхом надіслання електронних листів уже давно стало частиною ділових звичаїв в Україні, а здійснення електронної переписки як усталеного звичаю ділового обороту в Україні, що не вимагає договірного врегулювання, визнається цивільним звичаєм за ст.7 ЦК (постанови Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №914/2505/17, від 13.10.2021 у справі №923/1379/20, на яку посилався скаржник, ухвала Верховного Суду від 25.05.2022 у справі №914/1003/21).
У постанові від 29.01.2021 у справі №922/51/20 Верховний Суд вказав, що подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, лише у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. Аналогічний висновок зроблений у постанові від 23.09.2021 у справі №910/17662/19.
Тобто поняття електронного документа та електронного доказу не є тотожними, оскільки поняття електронного доказу є значно ширшим, та, окрім власне електронних документів, оформлених відповідно до статей 5, 6 Закону "Про електронні документи та електронний документообіг", на які посилався суд апеляційної інстанції, включає в себе будь-яку інформацію в цифровій формі, що має значення для розгляду справи, в тому числі повідомлення, відправлені електронною поштою або іншими засобами електронного зв'язку.
Проте, Суд зазначає, що у розділі XIV Договору про надання послуг №214/8-21 від 29.06.2021 року вказані електронні адреси не узгоджувались Сторонами, а тому Суд не може дійти однозначного висновку, що електронний лист був надісланий на електронну адресу працівника та уповноваженої особи Акціонерного товариства «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ».
Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 15.07.2022 у справі №914/1003/21 зазначив: "88. Чинним законодавством визначені випадки, коли використання електронного підпису є обов'язковим і за відсутності такого підпису документ не буде вважатися отриманим від певної особи. Але ці випадки не охоплюють комерційне, ділове чи особисте листування електронною поштою між приватними особами (якщо інше не встановлено домовленістю між сторонами). У таких відносинах презюмується, що повідомлення є направленим тим, хто зазначений як відправник електронного листа чи хто підписав від свого імені текст самого повідомлення.
Отже, відсутність кваліфікованого електронного підпису на повідомленні не свідчить про те, що особу неможливо ідентифікувати з достатнім ступенем вірогідності як відправника такого повідомлення, направленого електронною поштою, тобто поширювача інформації".
Таким чином, Верховний Суд застосував відомий у світі принцип самоідентифікації автора.
Більш того, щодо електронних доказів широко застосовується й доктрина "листа у відповідь". Якщо доведено, що лист чи повідомлення було відправлено певній особі, то повідомлення, яке є відповіддю, вважатиметься автентичним без додаткових доказів. Адже малоймовірно, що хтось окрім цієї особи, може отримати та відповісти на повідомлення з урахуванням його змісту, обговорюваних деталей.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 03 серпня 2022 року у справі №910/5408/21.
Проте, Суд зазначає, що матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження надання Акціонерним товариством «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ» відповіді на лист №4 від 31.03.2022 року Товариству з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія «ВЕРТИКАЛЬ - ПЛЮС», а тому Суд не приймає до уваги роздруківку з електронної пошти vertikalplus2018@gmail.com на адресу електронної пошти bal@upggk.poltava.ua в якості належного, допустимого та достовірного доказу в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження надсилання й отримання вказаного листа Відповідачем.
Згідно з п.9.2 Договору Сторона, що не може виконувати зобов?язання за цим Договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 3 (трьох) днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу Сторону у письмовій формі. Наслідком не повідомлення чи порушення строку повідомлення про обставини непереборної сили є втрата права такої Сторони посилатися на дії обставин непереборної сили як причину ненадання чи порушення строків надання зобов?язань.
Саме ж повідомлення про форс-мажор має бути направлено іншій стороні якнайшвидше. Хоча й форс-мажорні обставини впливають, як правило, на одну сторону договору (виконавця), але вони мають негативні наслідки насамперед для іншої сторони договору, яка не отримує його належне виконання. Отже, своєчасне повідомлення іншої сторони про настання форс-мажорних обставин спрямоване на захист прав та інтересів іншої сторони договору, яка буде розуміти, що не отримає вчасно товар (роботи, послуги) та, можливо, зможе зменшити негативні наслідки форс-мажору.
За таких підстав, Суд зазначає, що Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія «ВЕРТИКАЛЬ - ПЛЮС» несвоєчасно повідомило Акціонерне товариство «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ» про виникнення форс-мажорних обставин відповідно до п.9.2 Договору про надання послуг №214/8-21 від 29.06.2021 року.
При зверненні до суду з вказаним позовом Позивач просить суд розірвати Договір про надання послуг №214/8-21 від 29.06.2021 року, укладений між Акціонерним товариством «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ» та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія «ВЕРТИКАЛЬ - ПЛЮС» з посиланням на ч.2 статті 652 ЦК України.
Повідомленням №1 від 08.12.2022 року Позивач на підставі п.9.4 Договору повідомив Відповідача про те, що Договір про надання послуг №214/8-21 від 29.06.2021 року є розірваним в односторонньому порядку з 30.12.2022 року, до якого долучив сертифікат №2300-22-1657 про форс-мажорні обставини Запорізької Торгово - промислової палати, що підтверджуються копіями опису вкладення у цінний лист від 10.12.2022 р., накладної, фіскального чеку. (т.1 а.с.169-173)
У п.9.4. Договору зазначено, що у разі коли строк дії обставин непереборної сили продовжується більше ніж 30 днів, кожна із Сторін в установленому порядку має право розірвати цей Договір. У разі попередньої оплати Виконавець повертає Замовнику кошти протягом трьох днів з дня розірвання цього Договору.
Договір може бути змінений чи розірваний лише за згодою Сторін, крім випадків, встановлених цим Договором та чинним законодавством України. (п.12.9 Договору)
Відповідно до статі 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.
Частина третя статті 653 ЦК України, частина четверта статті 188 ГК України також зазначає, що договір може бути розірвано або за домовленістю сторін, або на вимогу однієї з сторін за рішенням суду.
Розірвання договору (чи зміна його умов) в судовому порядку з причин істотного порушення договору є правовим наслідком порушення зобов'язання іншою стороною договору у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 611 ЦК України, тобто способом реагування та захисту права від порушення договору, яке вже відбулося.
Іншими підставами для зміни або розірвання договору в судовому порядку (крім істотного його порушення) відповідно до частини другої статті 651 ЦК України є випадки, встановлені законом або договором, і настання таких випадків зумовлює право сторони ініціювати в судовому порядку питання зміни чи припинення відповідних договірних правовідносин.
Натомість статтею 188 ГК України врегульовано порядок зміни розірвання господарських договорів, за яким сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду (ч.ч. 2-4 ст. 188 ГК України).
Правила, передбачені ч.ч. 2-4 ст. 188 ГК України, є матеріально-правовими, а не процесуальними. Процедура, передбачена ними, не відноситься до випадків обов'язкового досудового врегулювання спору в розумінні частини третьої статті 124 Конституції України та не спричиняє наслідків у вигляді повернення позовної заяви відповідно до приписів п. 6 ч. 5 ст. 174 ГПК України.
Частинами другою та третьою статті 188 ГК України встановлений порядок проведення сторонами договору переговорів щодо добровільної зміни чи розірвання договору. Частиною четвертою цієї статті визначено, що заінтересована сторона може звернутися до суду, якщо виник спір.
Те, що сторона спору не скористалася процедурою його позасудового врегулювання, не позбавляє її права реалізувати своє суб'єктивне право на зміну чи припинення договору та вирішити існуючий конфлікт у суді в силу прямої вказівки, що міститься у частині другій ст. 651 ЦК України.
Підставами для виникнення юридичного спору про внесення змін у договір чи про його розірвання, який підлягає вирішенню судом, є обставини, наведені у ч. 2 ст. 651 ЦК України, і ці обставини виникають в силу прямо наведених у цій нормі фактів та подій, що зумовлюють правову невизначеність у суб'єктивних правах чи інтересах. Такі підстави та умови виникнення юридичного спору у правовідносинах є однаковими незалежно від їх суб'єктного складу (за участі фізичних чи юридичних осіб) та змісту правовідносин (цивільні чи господарські).
Право особи на звернення до суду для розірвання договору (чи внесення до нього змін) у передбаченому законом випадку відповідає ст. 16 ЦК України, способам, передбаченим нею (зміна чи припинення правовідношення) та не може ставитися в залежність від поінформованості про позицію іншої сторони чи волевиявлення іншої сторони.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2019 у справі № 914/2649/17 (провадження № 12-216гс18).
На підтвердження існування форс-мажорних обставин й неможливості виконання своїх зобов'язань за Договором про надання послуг №214/8-21 від 29.06.2021 року Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія «ВЕРТИКАЛЬ - ПЛЮС» надано сертифікат №2300-22-1657 про форс-мажорні обставини Запорізької Торгово - промислової палати, в якому засвідчено, що військова агресія російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану (тимчасова окупація території, активні бойові дії) унеможливили його виконання в зазначений термін, з 02.03.2022 р., які тривають на 07.12.2022 р. (т.1 а.с.169-170)
Суд зазначає, що ключовим є те, що непереборна сила робить неможливим виконання зобов'язання в принципі, незалежно від тих зусиль та матеріальних витрат, які сторона понесла чи могла понести (п.38 постанови Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20).
Стаття 652 Цивільного кодексу України містить приписи для ситуацій, коли сторона об'єктивно може виконати зобов'язання, проте внаслідок зміни обставин таке виконання втрачає для неї сенс або кінцевий результат буде не тим, на який вона розраховувала на початку. У цьому разі виникає потреба зміни умов зобов'язання (договору) до змінених суттєвим чином обставин.
Стаття 652 ЦК України передбачає, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.
Відповідно до ч.2 ст.652 ЦК України, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених ч.4 цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Тобто, на відміну від форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), які роблять неможливим виконання зобов'язання в принципі, істотна зміна обставин є оціночною категорією, яка полягає у розвитку договірного зобов'язання таким чином, що виконання зобов'язання для однієї зі сторін договору стає більш обтяженим, ускладненим, наприклад, у силу збільшення для сторони вартості виконуваного або зменшення цінності отримуваного стороною виконання, чим суттєво змінюється рівновага договірних стосунків, призводячи до неможливості виконання зобов'язання.
Подібний висновок наведений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2019 у справі №910/15484/17 та у постанові Верховного Суду від 21.07.2021 у справі №912/3323/20.
На відміну від форс-мажору істотна зміна обставин не впливає на строк виконання зобов'язань (не змінює його) і не звільняє сторону від відповідальності за невиконання, а дозволяє припинити таке виконання (розірвання договору) чи змінити умови такого виконання або умови договору в цілому (для досягнення балансу інтересів сторін, який був порушений через істотну зміну обставин).
Відтак форс-мажор (ст.617 ЦК) та істотна зміна обставин (ст.652 ЦК) є різними правовими ситуаціями, ст.652 ЦК України може бути застосована у випадку відсутності існування форс-мажору, але позивач має довести наявність всіх чотирьох умов, необхідних для внесення змін до договору за рішенням суду, чого скаржник не довів відповідно до висновків суду апеляційної інстанції.
Суд зазначає, що ведення в дію воєнного стану в України, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, є загальновідомою, непередбачуваною на момент укладення договору (більше ніж за вісім місяців до її настання), обставиною та не потребує доказуванню, відповідно до вимог ч.3 ст.75 ГПК України. Вказані обставини не пов'язані з вольовими діями Позивача та не могли стороною бути розумно прийняті до уваги під час укладення договору.
В той же час, Судом встановлено, що після настання обставин ведення в дію воєнного стану в України, тобто обставин неможливості виконання Позивачем його зобов'язань за Договором про надання послуг №214/8-21 від 29.06.2021 року, на які останній посилається у вказаній позовній заяві, Позивач листами №1 від 25.11.2022 р., №2 від 05.12.2022 р. просив Відповідача для завершення частини робіт за вказаним договором дозволити завезення матеріалів та інструментів, вивезти матеріали та інструменти, які не будуть використовуватись, доповнити склад бригади для допуску. (т.1 а.с.165-166)
Крім того, на виконання умов Договору про надання послуг №214/8-21 від 29.06.2021 року у грудні 2022 року Позивач виконав будівельні роботи з облаштування санітарно-побутових приміщень Шебелинського ВПГКН, а Відповідач в свою чергу прийняв вказані роботи, що підтверджується Актами приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2022 року від 30.12.2022 року, Довідками про вартість виконаних будівельних робіт за грудень 2022 року від 30.12.2022 року у розмірі 89 624 грн. 39 коп., за грудень 2022 року від 30.12.2022 року у розмірі 148 149 грн. 52 коп., за грудень 2022 року від 30.12.2022 року у розмірі 121 442 грн. 50 коп., за грудень 2022 року від 30.12.2022 року у розмірі 125 251 грн. 22 коп., які оформлені належним чином та підписані уповноваженими представниками сторін і скріплені печаткою підприємств Сторін без зауважень та заперечень, в добровільному порядку. Також Позивачем виставлено Відповідачу рахунки - фактури на оплату від 30.12.2022 року. (т.1 а.с.224-296)
Відповідно до п.5.5.5 Договору Виконавець зобов'язаний щомісячно, разом з довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрат (форма КБ-3), подавати Замовнику виконавчу документацію.
Враховуючи вищевикладене, Суд, оцінивши наявні у справі докази кожен окремо, так і в сукупності, дійшов висновку, що після виникнення обставин ведення в дію воєнного стану в України, тобто обставин неможливості виконання Позивачем його зобов'язань за Договором про надання послуг №214/8-21 від 29.06.2021 року, на які останній посилається на підтвердження настання форс - мажорних обставин, Товариство з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія «ВЕРТИКАЛЬ - ПЛЮС» продовжувало виконувати свої зобов'язання за вказаним договором, що підтверджується вищенаведеними та оціненими Судом доказами. Таким чином, Суд зазначає, що Позивачем при зверненні до суду з вказаним позовом не доведено, що зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися. Судом розглянуті та відхилені доводи Позивача, що більшість послуг з ремонту були надані до 24.02.2022 року, а завершення надання послуг та підписання актів за Договором відбулося у грудні 2022 року, оскільки акти приймання виконаних будівельних робіт та довідки про вартість виконаних будівельних робіт є первинними доказами на підтвердження факту виконання будівельних робіт з урахуванням того, що датовані вони 30.12.2022 року.
У Принципах Європейського договірного права вказано, що якщо сторони не досягли згоди щодо врахування істотної зміни обставин у розумний строк, суд може припинити дію договору на дату та час, визначені судом, або змінити договір таким чином, щоб розподілити між сторонами справедливою мірою втрати та вигоди, які є результатом зміни обставин (ст.6.111).
Розірвання Договору в односторонньому порядку матиме наслідком порушення співвідношення майнових інтересів сторін і позбавить заінтересовану сторону - Акціонерне товариство «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ» того, на що воно розраховувало при укладенні Договору. Таким чином, у разі задоволення такого позову судом був би не дотриманий принцип справедливого розподілу між сторонами негативних наслідків зміни обставин.
Так, за загальним правилом, передбаченим статтею 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання його сторонами, а цивільні права, які випливають із договору, захищаються у тій самій мірі та у той самий спосіб, що і права, які прямо чи опосередковано передбачені актами цивільного законодавства.
Таким чином, Суд дійшов висновку про недоведеність Позивачем суду належними, допустимими та достовірними доказами в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження наявності умов, визначених частиною другою статті 652 ЦК України, дотримання яких необхідне для розірвання договору на підставі істотної зміни обставин.
Крім того, Судом встановлено, що пунктом 6.1 Договору передбачено, що Договір набирає чинності з дати його підписання уповноваженими представниками Сторін та скріплення печатками Сторін (за наявності), за умови надання Виконавцем забезпечення виконання своїх зобов'язань до Договору, які відповідають вимогам, вказаним у п. 6.2 цього Договору, і діє до 31.12.2022.
Відповідно до ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
За змістом зазначених норм розірвано може бути лише чинний (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення) договір.
Відповідний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07.08.2018 у справі №910/7981/17.
Враховуючи викладене, Верховний Суд погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що розірвати можна лише договір, який діє (строк/термін дії якого не закінчився).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18 листопада 2019 року по справі №910/16750/18.
Таким чином, Суд зазначає, що оскільки станом на момент розгляду даної справи Судом, строк дії Договору про надання послуг №214/8-21 від 29.06.2021 року закінчився 31.12.2022 року, вимога Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія «ВЕРТИКАЛЬ - ПЛЮС» про розірвання Договору про надання послуг №214/8-21 від 29.06.2021 року, укладений між Акціонерним товариством «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ» та Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія «ВЕРТИКАЛЬ - ПЛЮС» є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.
Що стосується вимоги Позивача в частині визнання дії форс - мажорних обставин (обставин непереборної сили) за Договором про надання послуг №214/8-21 від 29.06.2021 року, Суд зазначає.
Як встановлено у ч. 6 ст. 55 Конституції України кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до статті 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Частиною 1 статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно з рішенням Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 поняття "охоронюваний законом інтерес", що вживається в частині першій статті 4 Цивільного процесуального кодексу України та інших законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
У мотивувальній частині наведеного рішення Конституційний Суд України зазначив, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", як правило, не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою.
Що ж стосується порушеного права, то таким слід розуміти такий стан суб'єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб'єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов'язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Аналіз наведених вище норм дає змогу дійти висновку, що підставою для звернення до Суду є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Відповідно до ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України, кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються шляхом: визнання наявності або відсутності прав; визнання повністю або частково недійсними актів органів державної влади та органів місцевого самоврядування, актів інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемлюють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів; визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом; відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересів суб'єктів господарювання; припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення; присудження до виконання обов'язку в натурі; відшкодування збитків; застосування штрафних санкцій; застосування оперативно-господарських санкцій; застосування адміністративно-господарських санкцій; установлення, зміни і припинення господарських правовідносин; іншими способами, передбаченими законом.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Приписами статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, виконання вимог якої є обов'язковим для України, визначено право людини на доступ до правосуддя, а статтею 13 цієї ж Конвенції на ефективний спосіб захисту прав, що означає право особи на пред'явлення в суді такої вимоги на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
Отже, обрання позивачем певного засобу правового захисту, у тому числі і досудового врегулювання спору, є правом, а не обов'язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує.
Суд зазначає, що Позивач, заявляючи позов та обираючи спосіб захисту повинен дбати про те, щоб резолютивна частина рішення, в якій остаточно закріплюється висновок суду щодо вимог позивача, могла бути виконана в процесі виконавчого провадження у справі, адже у кінцевому результаті ефективний засіб повинен забезпечити поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення - гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Суд звертає увагу на те, що як захист права розуміють державно-примусову діяльність, спрямовану на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначений як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягнути суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинене порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Товариством з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія «ВЕРТИКАЛЬ - ПЛЮС» заявлено вимогу про визнання дії форс - мажорних обставин (обставин непереборної сили) за Договором про надання послуг №214/8-21 від 29.06.2021 року, тобто вимогу про встановлення юридичного факту. Проте, обраний Позивачем спосіб захисту порушеного права не призводить до захисту прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських відносин, оскільки задоволення заявлених у даній справі позовних вимог не призведе до відновлення прав позивача, а рішенням суду має вирішуватись саме питання про захист прав та охоронюваних законом інтересів учасників господарських правовідносин.
Вимога про встановлення певних фактів не може бути самостійним предметом розгляду в господарському суді, який порушує провадження у справі за позовом, в основі якого правова вимога - спір про право, що виникає з матеріальних правовідносин. Відповідний правовий висновок наведений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16.
Також заявлена позивачем вимога не призводить до поновлення його порушеного права та, у разі її задоволення, не може бути виконана у примусовому порядку, оскільки відсутній механізм виконання такого рішення.
Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).
У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, Суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія «ВЕРТИКАЛЬ - ПЛЮС» до Акціонерного товариства «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ» в особі філії Управління з переробки газу та газового конденсату Акціонерного товариства "УКРГАЗВИДОБУВАННЯ» про розірвання договору та визнання дії форс - мажорних обставин є необґрунтованими, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору залишаються за Позивачем.
На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна компанія «ВЕРТИКАЛЬ - ПЛЮС» до Акціонерного товариства «УКРГАЗВИДОБУВАННЯ» в особі філії Управління з переробки газу та газового конденсату Акціонерного товариства "УКРГАЗВИДОБУВАННЯ» про розірвання договору та визнання дії форс - мажорних обставин - відмовити у повному обсязі.
2. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
3. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складання та підписання повного тексту рішення: 12 квітня 2023 року.
Суддя О.В. Чинчин