Справа № 420/7433/23
12 квітня 2023 року м.Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Катаєва Е.В., вивчивши адміністративний позов ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань про визнання протиправної бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,-
До суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань (далі ДБР), в якому позивач просить: - визнати протиправною бездіяльність ДБР щодо неналежного розгляду адвокатських запитів ОСОБА_2 в його - Гаврилюка А.О., інтересах про надання інформації від 15.02.2023 та 20.03.2023; - зобов'язати ДБР надавати запитувану у адвокатських запитах ОСОБА_2 в його - Гаврилюка А.О., інтересах від 15.02.2023 та 20.03.2023 про надання інформації чи здійснюються досудове розслідування щодо нього - ОСОБА_1 , та надання інформації за якими до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ДАЛІ ЄРДР) внесені відомості про вчинення ОСОБА_1 кримінальних правопорушень, а також коли саме, за якими номерами, щодо яких обставин та за якою кваліфікацією внесені відповідні відомості до ЄРДР; відомості про те, чи проводиться ДБР досудове розслідування в рамках кримінального провадження №62021000000000753 від 10.09.2021 щодо ОСОБА_1 , надати інформацію, за якими до ЄРДР внесені відомості про вчинення ОСОБА_1 кримінальних правопорушень; дату внесення відомостей до ЄРДР: фабулу; підставу для внесення відомостей до ЄРДР; наявність потерпілої особи та його дані; прізвище, ім'я та по батькові прокурора (прокурорів), що здійснюють нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування у формі процесуального керівництва у кримінальному провадженні, та засоби зв'язку із вказаною особою; прізвище, ім'я та по батькові слідчого (слідчих), який (які) проводить (проводять) досудове слідство у кримінальному проваджені, та у разі наявності повідомити про засоби зв'язку з вказаною (вказаними) особою (особами); актуальний витяг із ЄРДР у кримінальному провадженні №12022162480000905 від 28.07.2022, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 КК України: про рух грошових коштів в сумі 14500 доларів США, які вилучені 05.08.2922 на підставі протоколу обшуку старшим слідчим в ОВС Головного слідчого управління ДБР Телешовим О.М. в рамках кримінального провадження №62021000000000753 від 10.09.2021, місце зберігання грошових коштів в сумі 14500 доларів США, дані про відповідальну фінансову особу за зберігання грошових коштів в сумі 14500 доларів США, та підстави прийняття грошових коштів в сумі 14500 доларів США на зберігання фінансовою установою; копію клопотання слідчого, прокурора про арешт грошових коштів на суму 14500 доларів США, які вилучені 05.08.2922 на підставі протоколу обшуку старшим слідчим в ОВС Головного слідчого управління ДБР Телешовим О.М. в рамках кримінального провадження №62021000000000753 від 10.09.2021; копію ухвали слідчого судді про арешт грошових коштів на суму 14500 доларів США, які вилучені 05.08.2922 на підставі протоколу обшуку старшим слідчим в ОВС Головного слідчого управління ДБР Телешовим О.М. в рамках кримінального провадження №62021000000000753 від 10.09.2021.
В позовній заяві позивач зазначив, що 05.08.2022 року на підставі протоколу обшуку старшим слідчим в ОВС Головного слідчого управління ДБР Тєлєшовим О.М. відбувся обшук житла, власником якого є його мати ОСОБА_3 , та в якому він мешкав у липні 2022 року. Позивач вказує, що при обшуку були вилучені кошти в сумі 14500дол США, які належать йому.
14.07.2023 року він уклав договір про надання правової допомоги з адвокатом Корніловою Л.І., яка звернулася до відповідача як розпорядника інформації із адвокатськими запитами про надання інформації що стосується особисто його - ОСОБА_1 та його майна та отримала відповідь, що запит стосується кримінального провадження та адвокат має право звернутися в межах та спосіб, передбачений КПК України. Між тим, як стверджує позивач, адвокат звернувся із запитом в порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації».
Відповідно до ч.1 ст.171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, крім іншого, чи немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Пунктом 1 ч.1 ст.170 КАС України визначено, що суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень (ч.1 ст.2 КАС України).
Згідно з п.1, п.2 ч.1 ст.4 КАС України адміністративна справа-переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір. Публічно-правовий спір - спір, у якому, зокрема, хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п.7 ч.1 ст.4 КАС України).
Статтею 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Пунктом 2 ч.2 ст.19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства.
Позивач звернувся до адміністративного суду з позовом до ДБР про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не розгляду адвокатських запитів від 15.02.2023 та 20.03.2023 адвоката Корнілової Л.І. та ненадання запитуваної інформації, а також зобов'язання ДБР надати запитувану інформацію в рамках кримінальних проваджень №62021000000000753 від 10.09.2021та №12022162480000905 від 28.07.2022.
Суд дійшов висновку, що дана справа є справою, яку належить вирішувати в порядку кримінального судочинства, виходячи з наступного.
Згідно з ч.1 ст.24 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» №5076-VI (далі Закон №5076-VI), адвокатський запит - письмове звернення адвоката до органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності та підпорядкування, громадських об'єднань про надання інформації, копій документів, необхідних адвокату для надання правової допомоги клієнту.
Таким чином адвокатський запит може бути адресований як суб'єктам владних повноважень, так і приватним особам.
Водночас, частиною першою статті 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» №2939-VI (далі Закон №2939-VI) визначено значно ширше коло осіб, що можуть бути розпорядниками інформації для цілей цього Закону.
Частиною першою статті 19 Закону №2939-VI визначено, що запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Відповідно до ч.1 ст.1 Закону №2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Верховним Судом сформовано правовий висновок, викладений у постанові від 07.02.2022 у справі №520/13981/21, що сам собою адвокатський запит не є запитом про надання публічної інформації, оскільки може бути адресований не лише розпорядникам публічної інформації, визначеним Законом №2939-VI, а більш широкому колу суб'єктів. До того ж запитувана в адвокатському запиті інформація, необхідна адвокатові для надання правової допомоги клієнтові, не обов'язково має бути публічною.
Водночас такий запит може стосуватися й надання публічної інформації. У такому разі адвокат у запиті, крім посилання на відповідні статті Закону №5076-VI, зобов'язаний послатися як на підставу для отримання інформації, яка підпадає під визначення публічної, й на відповідні статті Закону №2939-VI, а також дотримати вимог останнього, звернувши увагу суб'єкта, якому адресовано адвокатський запит, на його статус розпорядника публічної інформації.
Суд вважає, що вирішальне значення для визначення юрисдикції спірних правовідносин є безпосередньо інформація, яку прагнув отримати представник позивача, а саме - інформація в рамках кримінальних проваджень №62021000000000753 від 10.09.2021та №12022162480000905 від 28.07.2022.
Згідно з абз.4 ч.1 ст.24 Закону №5076-VI надання адвокату інформації та копій документів, отриманих під час здійснення кримінального провадження, здійснюється в порядку, встановленому кримінальним процесуальним законом.
Статтею 1 КПК України визначено, що порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.
Відповідно до ст.2 КПК України завданнями кримінального провадження є, зокрема, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження.
Згідно з ч.1 ст. 220 КПК України клопотання сторони захисту, потерпілого і його представника чи законного представника, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, про виконання будь-яких процесуальних дій та у випадках, установлених цим Кодексом, іншої особи, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування, або її представника слідчий, дізнавач, прокурор зобов'язані розглянути в строк не більше трьох днів з моменту подання і задовольнити їх за наявності відповідних підстав.
Таким чином, враховуючи суть спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що правовідносини між позивачем та відповідачем по своїй природі регламентовані КПК України та повинні вирішуватися у порядку кримінального судочинства.
Порядок оскарження рішень, дій, бездіяльності під час досудового розслідування встановлений главою 26 КПК України.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 23.05.2001 року №6-рп/2001 правосуддя України здійснюється шляхом розгляду і вирішення справ по спорах відповідно до процесуального законодавства України. Цім рішенням Конституційного Суду України кримінальне судочинство визначено як врегульований нормами Кримінально - процесуального кодексу України порядок діяльності органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу - підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів. Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості при розслідуванні кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства і прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватися у порядку, встановленому КПК України.
Верховний Суд у постанові від 27.03.2023 року по справі №420/13296/22 дійшов висновку, що орган дізнання, попереднього слідства, прокуратури під час вчинення діянь, пов'язаних із досудовим розслідуванням злочинів, не здійснюють публічно-владних управлінських функцій, а отже оскарження таких дій має відбуватися виключно за правилами, установленими КПК України.
Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) у справі «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04) від 20 липня 2006 року зазначено, що відповідно до прецедентної практики цього Суду термін «встановленим законом» у статті 6 Конвенції спрямований на гарантування того, «що судова гілка влади у демократичному суспільстві не залежить від органів виконавчої влади, але керується законом, що приймається парламентом» (див. рішення у справі «Занд проти Австрії» (Zand v. Austria), заява № 7360/76). У країнах з кодифікованим правом організація судової системи також не може бути віддана на розсуд судових органів, хоча це не означає, що суди не мають певної свободи для тлумачення відповідного національного законодавства. Фраза «встановленого законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. У своїх оцінках Суд дійшов висновку, що не може вважатися судом, «встановленим законом», національний суд, який не мав юрисдикції судити деяких заявників, керуючись практикою, що не мала регулювання законом.
Отже, висловлювання «судом, встановленим законом» зводиться не лише до правової основи самого існування «суду», але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад спірних правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Велика палата Верховного Суду неодноразово у своїх рішеннях зазначала, що неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії, дія, бездіяльність. Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Під час визначення юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Посилання у позовній заяві на Закон України «Про доступ до публічної інформації» не спростовують висновків суду щодо суті спірних правовідносин, які виникли між позивачем та відповідачем.
Враховуючи викладене суддя вважає необхідним відмовити позивачу у відкритті провадження у порядку адміністративного судочинства та повернути йому позов з усіма доданими до нього матеріалами.
Керуючись ст. 19, 170, 248 КАС України, суд, -
Відмовити у відкритті провадження в порядку адміністративного судочинства ОСОБА_1 до Державного бюро розслідувань про визнання протиправної бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії.
Роз'яснити позивачу, що спірні правовідносини підлягають розгляду у порядку кримінального судочинства.
Повернути позивачу позов з додатками.
Ухвала суду може бути оскаржена у порядку та строки встановлені ст.ст.295-297 КАС України.
Суддя Е.В.Катаєва