11 квітня 2023 року Справа № 160/7082/23
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Турова О.М., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Регіонального управління Сил територіальної оборони « ІНФОРМАЦІЯ_1 » про визнання неправомірними і скасування наказів та про визнання неправомірними дій, -
06.04.2023 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшли матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Регіонального управління Сил територіальної оборони « ІНФОРМАЦІЯ_1 », в якій позивач просить:
- визнати неправомірними з часу їх видання та скасувати: наказ «Про призначення службового розслідування» від 29.05.2022р. №189/1, наказ «Про результати службового розслідування» від 29.05.2022р. №191/1, наказ «Про призначення службового розслідування» від 05.06.2022р. №238/1, наказ «Про результати службового розслідування» від 30.06.2022р. №81/30062022 за підписом м-ра ОСОБА_2 ;
- визнати неправомірними діями в/ч НОМЕР_1 - виготовлення наказу «Про призначення службового розслідування» від 29.05.2022р. №189/1, наказу «Про результати службового розслідування» від 29.05.2022р. №191/1, наказу «Про призначення службового розслідування» від 05.06.2022р. №238/1, наказу «Про результати службового розслідування» від 30.06.2022р. №81/30062022 - шляхом друкування, проставляння відбитку гербової печатки в/ч НОМЕР_1 на написі «командир в/ч НОМЕР_1 майор ОСОБА_2 » та подання Дніпропетровському окружному адміністративному суду як законних наказів командира в/ч НОМЕР_1 .
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.04.2023 року зазначена вище справа розподілена судді Туровій О.М.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи: подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність; має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником); відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160,161, 172 цього Кодексу; належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності; позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними); немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.
Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.
При вирішенні питання про відкриття провадження у цій справі встановлено, що вказану позовну заяву слід повернути позивачам на підставі п.6 ч.4 ст.169 КАС України, з огляду на таке.
Відповідно до п.4 ч.5 ст.160 КАС України в позовній заяві зазначаються: зміст позовних вимог і виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, а в разі подання позову до декількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з відповідачів.
Частиною 1 статті 172 КАС України визначено, що в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
При цьому, ч.4 ст.172 КАС України встановлено, що не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Суд зазначає, що обов'язок по визначенню (формулюванню) позовних вимог, з якими особа звертається до суду за захистом своїх прав на етапі подання позовної заяви процесуальним законодавством покладено саме на позивача, саме для цього законодавцем визначені вимоги до позовної заяви, що міститься в статті 160 КАС України. Суд також зауважує, що цей обов'язок не може бути перекладено на суд, оскільки саме позивач є зацікавленим в ефективному захисті своїх прав та ефективному здійснені судочинства за його позовною заявою.
Так, зі змісту вказаної позовної заяви встановлено, що частина позовних вимог, заявлених позивачем до Військової частини НОМЕР_1 Регіонального управління Сил територіальної оборони « ІНФОРМАЦІЯ_1 », не підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, з огляду на таке.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно зі ст.6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 12 жовтня 1978 року у справі “Zand v. Austria” вказав, що словосполучення “встановлений законом” поширюється не лише на правову основу самого існування “суду”, але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття “суд, встановлений законом” у частині першій статті 6 Конвенції передбачає “усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів ”.
З огляду на це, не вважається “судом, встановленим законом” орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.
Система судів загальної юрисдикції є розгалуженою. Судовий захист є основною формою захисту прав, інтересів та свобод фізичних та юридичних осіб, державних та суспільних інтересів.
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства: цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Завданням адміністративного судочинства є, зокрема, захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ (ч.1 ст.2 КАС України).
Справою адміністративної юрисдикції у розумінні п.п.1,2 ч.1 ст.4 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження; спорах з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.
Ужитий у цій процесуальній нормі термін “суб'єкт владних повноважень” означає орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг (п.7 ч.1 ст.4 КАС України).
Таким чином, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності такого суб'єкта, прийнятих або вчинених ним при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних правовідносин у їх сукупності. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Тобто спір набуває ознак публічно-правового за умов не лише наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи посадової особи, а й здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.
Публічно-правовим вважається, зокрема, спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні, і в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції та може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин певну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є виконання ним владних управлінських функцій, які він повинен здійснювати саме у тих правовідносинах, у яких виник спір. До юрисдикції адміністративного суду належить спір, що виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правовідносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого суб'єкта (інших суб'єктів), а останній (останні) відповідно зобов'язаний (зобов'язані) виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень.
Водночас, помилковим є поширення юрисдикції адміністративних судів на усі спори, стороною яких є суб'єкт владних повноважень, оскільки при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і цивільних справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення суб'єктного складу спірних правовідносин. Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Разом з цим, якщо суб'єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює вказаних владних управлінських функцій щодо іншого суб'єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами КАС України ознак справи адміністративної юрисдикції і відповідно не повинен вирішуватись адміністративним судом.
Як слідує з матеріалів позовної заяви ОСОБА_1 , останнім, зокрема, оскаржуються дії відповідача щодо виготовлення його уповноваженою особою наказу «Про призначення службового розслідування» від 29.05.2022р. №189/1, наказу «Про результати службового розслідування» від 29.05.2022р. №191/1, наказу «Про призначення службового розслідування» від 05.06.2022р. №238/1, наказу «Про результати службового розслідування» від 30.06.2022р. №81/30062022 - шляхом друкування, проставляння відбитку гербової печатки в/ч НОМЕР_1 на написі «командир в/ч НОМЕР_1 майор ОСОБА_2 » та подання Дніпропетровському окружному адміністративному суду як законних наказів командира в/ч НОМЕР_1 .
Підставою таких позовних вимог, відповідно до позовної заяви, є переконання позивача в тому, що вищевказані накази були створені уповноваженою особою в/ч НОМЕР_1 «заднім числом» для подання відповідачем в якості доказів до Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/18134/22 з метою вплинути на висновки суду щодо фактичних обставин і створити у суду уяву і переконання, що вони є достовірними та слугують законними розпорядженнями уповноваженої особи - командира в/ч НОМЕР_1 , що не відповідало фактичним обставинам (дійсності).
Відтак, фактично позивачем стверджується про складання та видачу уповноваженою службовою особою в/ч НОМЕР_1 неправдивих документів (виготовлення (друкування і завіряння) «заднім числом» документів, які містять інформацію, що не відповідає дійсності, хоча, за формою та реквізитами ці документи відповідають необхідним вимогам), що, в свою чергу, охоплюється складом кримінального правопорушення - службове підроблення, відповідальність за вчинення якого передбачена ст.366 Кримінального кодексу України.
Так, згідно з ч.1 ст.366 Кримінального кодексу України службове підроблення, тобто складання, видача службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, внесення до офіційних документів завідомо неправдивих відомостей, інше підроблення офіційних документів - караються штрафом від двох тисяч до чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.
При цьому, частинами 1 та 2 статті 1 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) встановлено, що порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України. Кримінальне процесуальне законодавство України складається з відповідних положень Конституції України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, цього Кодексу та інших законів України.
Статтею 2 КПК України визначено, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до п.10 ч.1 ст.3 КПК України кримінальне провадження - досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв'язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.
Відтак, вирішення питання стосовно того, чи мали місце оскаржувані позивачем дії відповідача щодо складання та видачі уповноваженою службовою особою в/ч НОМЕР_1 неправдивих документів (виготовлення (друкування і завіряння) «заднім числом» документів, які містять інформацію, що не відповідає дійсності), для подання відповідачем в якості доказів до Дніпропетровського окружного адміністративного суду у справі №160/18134/22 з метою вплинути на висновки суду щодо фактичних обставин і створити у суду уяву і переконання, що вони є достовірними та слугують законними розпорядженнями уповноваженої особи - командира в/ч НОМЕР_1 , що не відповідало фактичним обставинам (дійсності), має вирішуватися саме в порядку кримінального провадження (досудового розслідування і кримінального судочинства).
Водночас, п.2 ч.2 ст.19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на справи, що мають вирішуватися в порядку кримінального судочинства.
Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_1 стосовно оскарження дій відповідача щодо виготовлення його уповноваженою особою наказу «Про призначення службового розслідування» від 29.05.2022р. №189/1, наказу «Про результати службового розслідування» від 29.05.2022р. №191/1, наказу «Про призначення службового розслідування» від 05.06.2022р. №238/1, наказу «Про результати службового розслідування» від 30.06.2022р. №81/30062022 - шляхом друкування, проставляння відбитку гербової печатки в/ч НОМЕР_1 на написі «командир в/ч НОМЕР_1 майор ОСОБА_2 » та подання Дніпропетровському окружному адміністративному суду як законних наказів командира в/ч НОМЕР_1 , не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Разом з тим, поряд із вищевказаними вимогами, розгляд яких має здійснюватися в порядку кримінального провадження (досудового розслідування і кримінального судочинства), позивачем заявлено й позовні вимоги про визнання неправомірними з часу їх видання та скасування: наказу «Про призначення службового розслідування» від 29.05.2022р. №189/1, наказу «Про результати службового розслідування» від 29.05.2022р. №191/1, наказу «Про призначення службового розслідування» від 05.06.2022р. №238/1, наказу «Про результати службового розслідування» від 30.06.2022р. №81/30062022 за підписом м-ра ОСОБА_2 , які стосуються спору з приводу проходження публічної служби і мають розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
Таким чином, суд доходить висновку, що в позовній заяві об'єднано кілька вимог, які належить розглядати різним судам в порядку різного судочинства.
Як зазначалося вище, відповідно до ч.4 ст.172 КАС України не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Отже, ч.4 ст.172 КАС України встановлено заборону на об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, що є загальним правилом, яке застосовується до інституту об'єднання в одне провадження кількох вимог.
Аналогічне правило закріплено і ч.6 ст.21 КАС України, згідно з якою не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Єдина можливість об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, передбачена ч.5 ст.21 КАС України, відповідно до якої вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
У даному випадку позивачем порушено встановлене ч.6 ст.21 та ч.4 ст.172 КАС України правило об'єднання в одне провадження кількох вимог, через одночасне об'єднання вимог, що належить розглядати за правилами адміністративного судочинства, з вимогами, що мають розглядатися в порядку кримінального провадження (досудового розслідування і кримінального судочинства), що є неприпустимим, оскільки не належить до встановленого законом (ч.5 ст.21 КАС України) виключення, за яким кілька вимог можливо б було поєднати.
Водночас, ч.4 ст.172 КАС України передбачено, що не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до пункту 6 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо порушено правила об'єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 172 цього Кодексу).
Враховуючи вищевикладене та зважаючи на те, що у даному випадку позивачем порушено правила об'єднання позовних вимог внаслідок об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, суд доходить висновку про наявність підстав для повернення позовної заяви на підставі п.6 ч.4 ст.169 КАС України.
Керуючись статтями 169, 172, 287, 248, 256 КАС України, суддя -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Регіонального управління Сил територіальної оборони « ІНФОРМАЦІЯ_1 » про визнання неправомірними і скасування наказів та про визнання неправомірними дій - повернути позивачеві.
Роз'яснити позивачеві, що відповідно до частини 8 статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Копію ухвали про повернення позовної заяви направити особі, яка її подала, разом із позовною заявою й усіма доданими до неї матеріалами.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена до Третього апеляційного адміністративного суду в порядку та у строки, передбачені ст.ст. 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя: О.М. Турова