11 квітня 2023 р.Справа №160/7269/23
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Калугіної Н.Є., розглянувши у порядку письмового провадження заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі №160/7269/23 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказів, зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ № 1367 від 03 жовтня 2022 року Міністерства оборони України про увільнення ОСОБА_1 від займаної посади в Військовій частині НОМЕР_2 і призначення ОСОБА_1 на посаду в Військовій частині НОМЕР_3 ;
- визнати протиправним та скасувати наказ № 243 від 06 листопада 2022 року Військової частини НОМЕР_1 про виключення ОСОБА_1 із списків особового складу та всіх видів забезпечення;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 поновити ОСОБА_1 на посаді командира стрілецької роти Військової частини НОМЕР_1 з 06 листопада 2022 року;
- звернути рішення суду до негайного виконання в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді командира стрілецької роти Військової частини НОМЕР_1 .
Позивачем до позовної заяви долучено заяву про забезпечення позову, згідно якої останній просить заборонити Міністерству оборони України, Військовій частині НОМЕР_1 , іншим військовим частинам вчиняти дії по переміщенню його до інших військових частин, військових формувань до набрання рішенням суду законної сили по цій справі, за виключенням випадків виконання бойових наказів чи бойових розпоряджень від військової частини НОМЕР_1 .
В обґрунтування поданої заяви зазначено, що з квітня 2022 року по 22 жовтня 2022 року позивач, як командир 1-ї стрілецької роти в/ч НОМЕР_1 (дійсна назва - НОМЕР_4 окремий батальйон НОМЕР_5 окремої бригади Сил ТрО), разом з особовим складом роти ніс службу та перебував в зоні ведення бойових дій в районах н.п. Велика Новосілка Донецької області та н.п. Темирівка Запорізької області. У жовтні 2022 року за усними наказами службових осіб в/ч НОМЕР_1 позивач вибув з особовим складом до Рівненського військового навчального полігону для проведення навчань і злагоджень. При цьому будь-які супровідні документи особовому складу не надавалися, з будь-якими документами особовий склад не ознайомлювався. На початку березня, при особистій явці до місця розташування КСП та штабу в/ч НОМЕР_1 , позивачу, як й іншим військовослужбовцям, повідомлено про виключення із списків в/ч НОМЕР_1 . На запит 28 березня 2023 року надано копію витягу з наказу по стройовій частині в/ч НОМЕР_1 від 06.11.2022 № 243, згідно якого позивача виключено зі списків та усіх видів забезпечення в/ч НОМЕР_1 з 06.11.2022, вважати таким, що посаду і справи здав 06.11.2022 та вибув для подальшого проходження військової служби командиром механізованої роти механізованого батальйону 3 окремої штурмової бригади Сухопутних військ Збройних Сил України. Підставою у витягу з наказу в/ч НОМЕР_1 по стройовій частині - зазначений наказ Головнокомандувача Збройних Сил України (по особовому складу) № 1367 від 03 жовтня 2022 року.
Позивачем зазначено, що відповідачами під час винесення наказів № 1367 від 03 жовтня 2022 року та № 243 від 06.11.2022 не дотримано норми діючого спеціального законодавства, що регламентують проходження військової служби в Україні, чітко та імперативно визначають обов'язок військовослужбовців, як начальників (командирів), так і підлеглих, щодо неухильного дотримання положень національного законодавства при проходженні військової служби.
Зважаючи на положення чинного законодавства і нормативно-правових актів, а також на фактичні обставини справи, оскаржуваний наказ по стройовій частині в/ч НОМЕР_1 від 06.11.2022 № 243 - є таким, що не міг бути винесеним у встановленому законом порядку, є повністю неправомірним та таким, що прямо та явно порушує встановлений порядок проходження військової служби.
Вимоги до змісту та форми заяви про забезпечення позову визначені статтею 152 КАС України.
Заява про забезпечення позову відповідає вимогам ст. 152 КАС України.
Суд зазначає, що згідно ч. 1, 2 ст. 154 КАС України, заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову.
Під час розгляду заяви про забезпечення позову судом не встановлено підстав для необхідності виклику особи, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову, відтак заява про забезпечення позову розглядається судом без повідомлення учасників справи.
Вирішуючи подану заяву, суд виходить з такого.
Згідно ч. 2 ст. 150 КАС України, забезпечення позову допускається якщо:
невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Згідно приписів ч. 1 ст. 151 КАС України, позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Суд зазначає, що забезпечення адміністративного позову - це вжиття адміністративним судом, в провадженні якого знаходиться справа, певних заходів щодо охорони прав та свобод позивача, для створення можливості реального виконання позитивного (для позивача) рішення суду. Також суд вважає за необхідне відмітити, що приймаючи ухвалу про вжиття заходів по забезпеченню позову, суд повинен враховувати, що прийняття такого рішення доцільно та можливе лише в разі наявності достатньо обґрунтованого припущення, що не вжиття таких заходів може у майбутньому ускладнити виконання рішення суду чи привести до потреби докладати значні зусилля для відновлення прав позивача.
За правовою позицією, викладеною у Рішенні Конституційного Суду України від 31 травня 2011 року №4-рп/2011 у справі за конституційним зверненням громадянки ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 376 у взаємозв'язку зі статтями 151, 152, 153 Цивільного процесуального кодексу України, з метою гарантування виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог у процесуальних законах України передбачено інститут "забезпечення позову" (абзац п'ятий пункту 4 мотивувальної частини).
Слід зазначити, що інститут забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.
За своєю юридичною природою інститут забезпечення позову в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту.
Згідно Рекомендації № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
При цьому, заходи забезпечення позову повинні бути співмірними та адекватними заявленим позовним вимогам.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Тобто, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21.11.2018 у справі №826/8556/17, від 26.04.2019 у справі №826/16334/18.
Згідно ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як встановлено судом, предметом позову є наказ № 1367 від 03.10.2022 Міністерства оборони України та наказ № 243 від 06.11.2022 Військової частини НОМЕР_1 , які позивач вважає протиправними.
Суд вважає, що очевидна протиправність спірних наказів має вказувати на такі обставини, що не потребують детального з'ясування чи додаткового доказування (прийнято неповноважним органом, з перевищенням наданих повноважень тощо).
Позивач посилається на очевидність ознак протиправності оскаржуваних наказів відповідачів, тобто на обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, та наявність яких має встановлюватися судом під час розгляду адміністративної справи, та ухвалення рішення по суті заявлених позовних вимог.
Наведене позивачем обґрунтування очевидної протиправності спірних наказів суд вважає безпідставним.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Крім того, суд наголошує, що в даному випадку вирішення питання про очевидність ознак протиправності оскаржуваних наказів відповідача під час розгляду заяви позивача про забезпечення позову може свідчити про правову позицію суду наперед до розгляду справи по суті, чим може потенційно порушити принцип безсторонності (неупередженості) адміністративного процесу.
Судом враховано правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 06 лютого 2019 року у справі №826/13306/18, згідно якої суд зазначає, що обґрунтовуючи клопотання про забезпечення позову щодо "очевидності" ознак протиправної бездіяльності відповідача та порушення прав позивача, то попри те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх "якість": вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваної бездіяльності поза обґрунтованим сумнівом. Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів, повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими ч. 2 ст. 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення. Твердження про "очевидність" порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.
Проте, позивачем виключних підстав для забезпечення позову не наведено.
У постанові Великої палати ВС від 12.02.2020 у справі №381/4019/18 (провадження №14-729цс19) вказано, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
В заяві про забезпечення позову позивачем не наведено жодних беззаперечних доводів, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Тим більш, в разі задоволення позовних вимог, виконання рішення відбудеться одразу після набрання ним законної сили.
Суд також зауважує, що відповідно до п. 10 ч. 3 ст. 151 КАС України, не допускається забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
Разом з тим, з огляду на обставини викладені в позовній заяві, переміщення позивача до іншого військового підрозділу відбулось на підставі розпорядження Міністерства оборони України.
Тому, обраний позивачем вид забезпечення позову щодо заборони Міністерству оборони України, Військовій частині НОМЕР_1 , іншим військовим частинам вчиняти дії по переміщенню його до інших військових частин, військових формувань до набрання рішенням суду законної сили по цій справі, за виключенням випадків виконання бойових наказів чи бойових розпоряджень від військової частини НОМЕР_1 , за своїм змістом є фактично забороною вчиняти дії щодо виконання розпорядження Міністерства оборони України, що відповідно до п. 10 ч. 3 ст. 151 КАС України, не допускається в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що у даному випадку підстави, передбачені ч. 2 ст. 150 КАС України, для забезпечення даного позову - відсутні, відтак заява про забезпечення позову задоволенню не підлягає.
Керуючись статтями 44, 72-77, 150-154, 246, 248, 294, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі №160/7269/23 відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтями 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.Є. Калугіна